Як пережити глибокі зміни? Чотири ключові принципи ходіння з Богом

Друзі, наберіться, будь ласка, терпіння. Перед закінченням нашого благословенного, але довгого зібрання я хотів би поговорити про те, як пережити глибокі зміни. Буду намагатися, щоб моя проповідь була практичною і закінчилася на надихаючій ноті.

Черговість наших проповідей надзвичайно важлива. Учора ввечері я говорив про самосприйняття, сьогодні вранці пастор Джон Пайпер говорив про насолоду Богом. Усе це вам було необхідно почути, щоб ви змогли витримати мою проповідь. Річ у тім, що я збираюся говорити про тривалу дію гріха у вашому житті, і якщо ви не маєте не тільки найглибшого розуміння Божої благодаті, а й дедалі зростаючого почуття задоволеності в Ньому, любові до Нього, захоплення Ним, ви не зможете зрозуміти мене сьогодні. У якомусь сенсі в цьому і полягає секрет глибоких змін. Тому давайте згадаємо, про що ми говорили вчора.

Коли доктор Мартін Ллойд-Джонс, великий британський проповідник середини XX століття, був вже смертельно хворий, хтось в інтерв’ю запитав у нього: “Чи не хвилює вас те, що ви зараз перебуваєте в тіні? Ви весь час проповідували, всі запрошували вас до себе сказати слово, ви писали книжки тощо”. Справді, Джоунс був дуже-дуже відомим проповідником, він був рупором християнського світу. І ось він опинився відсунутим убік, ізольованим, розбитим хворобою.

Але коли йому поставили це запитання, він відповів цитатою з Біблії: “Але ж не тому радійте, що духи вам підкоряються, а радійте тому, що імена ваші написані на небесах”.

Цей вірш знаходиться в Лк. 10, коли Ісус посилає на служіння 70 учнів, і вони повертаються ввечері й кажуть: “Оце так! Навіть біси підкоряються Твоєму імені. Який неймовірний день! У нас усе йшло просто як по маслу! І світ, і плоть, і диявол нам були ні до чого!” На що Ісус відповідає: “Не радійте тому, що вам підкоряються біси. У вас видався гарний день? Біси тікали від вас? Але завтра біси повернуться і, можливо, здолають вас. У вас був хороший день, але що б ви робили, якби був би поганий? У вас будуть злети і падіння, духовна боротьба. Тому радійте тільки тому, що вашими імена написані на небесах”.

Я згадую проповідь, виголошену Джоном Пакером багато років тому. Він сказав, що коли в Старому Заповіті первосвященик входив у Святе святих, на ньому був ефод, нагрудник із дорогоцінним камінням, на яких були написані імена колін Ізраїлю. А в Новому Завіті наполегливо підкреслюється, що нашим істинним первосвящеником є Ісус Христос, який стоїть зараз перед престолом Бога. “Не буде занадто великим перебільшенням сказати, – продовжував Пакер, – що коли ви стаєте християнином, ваше ім’я записується на серці Ісуса Христа, який несе його до Отця. І коли Отець бачить ваше ім’я, Він бачить досконалу красу. Ось що означає бути наповненим Духом. Це означає бути розплавленим, як віск, від розуміння того, що саме таку людину бачить Бог, коли дивиться на вас; що єдині очі, чия думка має значення в усьому всесвіті, знаходять вас найдорогоціннішим за всі алмази землі”. Пакер додав, що коли ми будуємо своє життя на такій основі, коли наше серце палає від усвідомлення Божої любові до нас, у нас з’являється здатність відповідати Йому любов’ю. Ми не можемо вже уявити собі чогось більш радісного, більш приємного, ніж бути закоханими в нашого Спасителя, в нашого Господа. Пакер каже, що саме це мається на увазі під наповненістю духом. Це ступінь, у якому ми розуміємо і практикуємо ту істину, що наші імена вже написані на небесах. Дуже помиляються ті, хто вважає, що наші імена Бог записує на небі наприкінці життя, якщо ми добре поводилися. Ні, наші імена вже записані на небі, на грудях Ісуса Христа, що стоїть перед Отцем.

Чому я витрачаю час на пояснення цього? Тому що без розуміння цієї істини у вас не буде емоційних сил визнати, скільки гріха ще залишається у вашому житті.

Як випливає з послання до Римлян, докорінно неправі ті, хто каже: “Якщо я житиму правильним життям, Бог мене прийме. Якщо я житиму достатньо правильним життям, якщо я буду достатньо відданий Богові, Він почує мої молитви, благословить мене і прийме мене до Себе на небеса”. Якщо ваше ставлення до себе ґрунтується на переконаності, що ви є хорошою, моральною, чесною, релігійною людиною, “гарним хлопцем”, якщо це лежить у підґрунті ставлення до себе, тоді ви відкидатимете й заперечуватимете будь-які факти, які ставлять під сумнів ваш образ самого себе. А факти, що загрожують цьому образу, – це факти, що вказують на гріх. Інакше кажучи, ви будете все заперечувати, ви не зможете зізнатися в тому, наскільки ви порочні, скільки гріха ще живе у вас! Якщо в основі вашого ставлення до себе лежить переконаність у тому, що ви чесна і моральна людина, а не в тому, що ви перебуваєте у Христі і ваша праведність тільки в Ньому, тоді ви не зможете визнати свою гріховність.

Якщо ви не знаєте, ким ви є у Христі, якщо не вчитеся перебувати з Ним у стосунках любові, черпаючи з них безмежну радість, то не зможете зробити три речі: не знайдете в собі сміливості визнати, наскільки ви порочні, і в результаті не зможете глибоко змінитися; не зможете уникнути неправильних шляхів розв’язання проблеми гріха і не подужаєте йти правильним шляхом.

Отже, по-перше, тільки розуміння, що ми перебуваємо в Ньому, дає нам сили визнати, скільки гріха ще залишається у вас. Що я маю на увазі? У Рим. 7:18-20 Павло пише: “Адже знаю, що не живе в мені, тобто в моєму тілі, добро: бажання є в мені, але щоб виконувати це добро, того не [знаходжу].”.

А потім, через два вірші, він каже: “Якщо ж я роблю те, чого не хочу, то вже не я це роблю, а той гріх, який живе в мені”. Павло каже, що є речі, які не дають йому робити те, що він бажає. Він називає це гріхом і зізнається, що гріх живе в ньому. Це означає, що гріх не щось зовнішнє. Він спокушає нас не ззовні, але є частиною нас самих, він живе і мешкає всередині нас.

В іншому уривку, який для мене є одним із найстрашніших у Біблії, у Бут. 4, Бог підходить до Каїна і каже: “А якщо не робиш доброго, то біля дверей гріх лежить; він тягне тебе до себе, але ти пануй над ним”.

По-перше, гріх “лежить” [в англ. пер. “припадає до землі”]. Лежати на землі означає таїтися, притискатися до землі якомога ближче, щоб тебе не помітили. Гріх завжди ховає себе. Гріхи завжди прикидаються менш серйозними, ніж вони є насправді. Наприклад, у своєму серці ви можете говорити: “Я не дратівливий, у мене просто високі стандарти. Я не жорстокий, просто вмію за себе постояти. Я не жадібний, просто обачний. Я не зациклений на своєму зовнішньому вигляді, просто ціную акуратність”. Іншими словами, гріх завжди “припадає до землі”. Його ніколи не видно.

По-друге, Бог порівнює гріх із хижою твариною, тигром або драконом, що крадеться. Коли ми виявляємо егоїзм замість жертовності, страх замість довіри, коли ми мстимося замість того, щоб пробачити, говоримо напівправду, гріх не зникає одразу після його вчинення, а залишається в нас і нашому житті. Не дивно, що про пліткарів ходять плітки, ненависників ненавидять, боягузів зраджують. Коли ми чинимо гріх, він повертається бумерангом, залишається в нас, послаблює волю, все більше зв’язує. Ось чому Джон Оуен у своїй великій книзі “Умертвіння гріха” пише, що ми повинні вбивати гріх, інакше він вбиватиме нас. Нам потрібно постійно з ним боротися.

Дехто з вас почувається зараз некомфортно, тому що ви не до кінця зрозуміли попередні дві проповіді. В іншому разі ви б не казали: “Я знаю, що це неправильно, але хіба є якийсь осуд для тих, котрі у Христі Ісусі?” Дійсно, якщо ви постійно картаєте себе за зроблений гріх, виникає питання: чи цілком ви розумієте сенс Євангелія? Але коли сенс Євангелія доходить до нас, у нас з’являється свобода, щоб визнати: ми набагато гірші, ніж коли-небудь собі уявляли. Без Євангелія дорогою благодаті ми не зможемо визнати, наскільки великий гріх, який все ще живе в нас.

По-третє, без розуміння Євангелія ми намагатимемось змінюватись тими самими способами, якими намагаються змінитись люди у світі і які не працюють. Зокрема, люди намагаються змінити себе за рахунок скрупульозного уникнення наслідків гріха. Але такі люди не переживуть глибоких змін. Минув якийсь час відтоді, як я це зрозумів. Коли я був молодим служителем у Вірджинії, до мене в церкву приходила пара, у якої були сімейні проблеми. Чоловік дуже сильно ображав дружину своїми словами. Він не бив її фізично, але словами. Одного разу дружина просто пішла з дому, і він прибіг до мене в паніці зі словами: “Це мій язик у всьому винен. Вона мені говорила про це, ви мені говорили про це, інші мені говорили про це. Це страшно, це жахливо, я був неправий”. Він плакав, просив вибачення і попросив мене зателефонувати його дружині. Я виконав його прохання, вони зустрілися, він каявся, зі сльозами посипаючи себе попелом, і дружина сказала: “Слава Богу! Ти ніколи раніше не каявся в цьому гріху”. І вона повернулася до нього. Протягом п’яти або шести наступних місяців він дійсно стежив за своїм язиком, але потім він взявся за старе, і вона залишила його назавжди.

Коли я згадую цю історію зараз, я розумію те, чого не розумів тоді: цей чоловік шкодував не про свій гріх, а про його наслідки. Щойно наслідки минули, він взявся за старе. Він шкодував себе! Він не шкодував про гріх! Він не шкодував про той біль, який заподіяв Богові і своїй дружині, а це означає, що його любові до Бога і дружини було недостатньо для змін. Насправді його турбувало, що сварка з дружиною зашкодить його репутації, створить проблеми. Ним рухала гордість. І оскільки його серце не змінилося, не змінилися об’єкти його любові, він змушував себе не сварити свою дружину за допомогою лише сили волі. Він не зненавидів гріх, але був лише дуже стурбований його наслідками. По суті, він зрубав дерево, але не викопав його коріння. А корінням була його чоловіча потреба в тому, щоб його поважали, щоб йому кланялися і лестили. Він був християнином лише зовні.

Ця людина “покаялася”, коли ми вчилися разом у коледжі. Він був дуже популярний серед студентів, мав чудовий вигляд, переспав із величезною кількістю дівчат, а потім він навернувся. І всі були дуже вражені тим, як змінилося його життя. Він відмовився від сексу поза шлюбом. Але я пам’ятаю, як на наших розборах Біблії впадала в око його жага домінувати. Він мав довести свою правоту з будь-якого питання. Він постійно розпоряджався іншими.

Є два способи бути своїм власним рятівником і господом. Перший – порушувати всі правила. Чому ми порушуємо всі правила? Я пам’ятаю, як одного разу він мені зізнався: “Справа не в сексі або моїй симпатії до жінок. Мені просто потрібно було відчуття того, що я маю достатню владу, щоб затягнути в ліжко будь-яку дівчину. Але переспавши, я втрачаю до неї будь-який інтерес. Вона перестає притягувати мене до себе, щойно я відчуваю свою владу над нею”.

Цій людині потрібне було відчуття значущості та безпеки, яке дає влада. Але якби він не був “християнином”, легко можна було б сказати, що він намагається врятувати себе, що він живе для себе. Але коли він став, так би мовити, християнином, він по-справжньому все одно не довірився Христу як рятівнику, йому, як і раніше, потрібна була влада, і він просто знайшов спосіб отримувати її від релігії. Йому, як і раніше, потрібно було бути головним, лідером, потрібно було, щоб ніхто не смів йому суперечити. Він відмовився від багато чого неправильного у своїй поведінці, але не змінився в глибині, і на місце старих гріховних моделей поведінки прийшли нові, що дають змогу глибше заховати гріх ідолопоклонства, потребу в контролі над людьми. У чому по-справжньому було його спасіння? Не в Ісусі Христі. Він прийшов до нас, сповідував Ісуса, сказав нам, що увірував, запросив Ісуса у своє серце тощо, але в глибині душі він не змінився.

Перед тим, як перейти до третього пункту, я хотів би, наскільки це зараз можливо, поділитися з вами своєю версією історії Джона Пайпера про дружину, якій чоловік дарує квіти з почуття обов’язку. Я не вигадав цю історію, у мене не вистачило б для цього уяви, я почув її від іншої людини.

Кілька років тому я слухав проповідь за 7-м розділом Повторення Закону, в якому Бог каже, що полюбив Ізраїль не через його перевагу над іншими народами. Він вивів Ізраїль з Єгипту тому, що полюбив його. Проповідник сказав: “Такі твердження в логіці називають ходінням по колу. Бог полюбив Ізраїль не через те, що він був великим. Ізраїль не був великим, він був народом-невдахою. Ні, Він спочатку полюбив його, а потім вже вивів із землі єгипетської. По суті Бог каже, що Він полюбив Ізраїль тому, що полюбив його тому, що полюбив його. Бог полюбив Ізраїль не через те, що Ізраїль зробив щось для Нього. Він полюбив Ізраїль тому, що полюбив його”.

Проповідник продовжив: “Колись дружина підійде до вас і запитає вас, чи любите ви її. Ви, звичайно ж, відповісте, що любите. І тоді вона запитає, а за що ж ви її любите. І тоді потрібно бути дуже обережним, від вашої відповіді залежить ваша доля. Ви могли б сказати, що любите свою дружину тому, що вона дуже приваблює вас зовні. Або тому, що вона дуже спортивна і разом ви можете робити багато чого з того, що неможливо для інших пар: лазити по горах, грати в теніс тощо. Або ви можете сказати, що любите її тому, що вона багато заробляє і робить великий внесок у сімейний бюджет. Якщо ваша дружина дурна, кілька хвилин їй здаватиметься, що їй подобаються ваші слова, але потім вона запитає: “А що якщо я перестану працювати? Що якщо я наберу зайву вагу? Що якщо колись у мене буде депресія?” Бачите, коли ви кажете, що любите людину через те, що вона вам корисна, це не любов. Єдина правильна відповідь на її запитання звучить так: “Люба, я люблю тебе тому, що люблю тебе тому, що люблю тебе”.

Це суверенна, така, що обирає, благодатна любов. І коли про Бога кажуть, що Він любить тебе тому, що любить тебе, Він може проявляти таку любов тільки через те, що заплатив за тебе нескінченно високу ціну, віддавши за тебе Свого Сина. Єдиною правильною реакцією на таку любов є молитва: “Боже, я люблю Тебе, бо люблю Тебе, бо люблю Тебе”. Адже якщо я люблю Бога за те, що Він мені дає, я люблю Його не через те, ким Він є. Я люблю Його не тому, що Він прекрасний, а тому, що Він корисний. Ні, ми повинні говорити: “Я люблю Тебе, допомагаєш Ти мені чи ні, даєш Ти мені різні благословення чи ні, я люблю Тебе тому, що люблю, тому що ти прекрасний у моїх очах!”

Тільки коли це відбувається, гріх втрачає свою силу. О, якби той чоловік, від якого пішла дружина, сказав: “У мене злий язик. Але як же я міг так поводитися по відношенню не тільки до своєї дружини, а й до Бога, який помер, щоб я не грішив? Як я міг топтати кров Христа?” Якщо ми навчимося засуджувати себе, гріх втратить для нас свою притягальну силу. Але якщо ми засуджуємо себе тільки за наслідки гріха, то щойно вони зникнуть, ми повернемося до старого життя і почнемо знову робити те, що завжди робили.

Є три речі, які необхідно зробити, щоб пережити глибокі зміни.

По-перше, озброївшись тією силою, яку дає нам усвідомлення нашого статусу у Христі, подивіться пильно на себе, поговоріть з оточуючими нас людьми і визначте, які гріхи живуть у вас.

Деякі з вас схильні до спалахів гніву, схильні до жорстких висловлювань або просто не виявляють любові. Деякі з вас недостатньо щедрі у використанні грошей і занадто обережні у стосунках з іншими людьми. Деякі з вас схильні піклуватися, поспішати із заявами або рішеннями. Деякі схильні до впертості, нездатні каятися і визнавати, що були неправі. Деякі схильні заздрити, брехати, деякі схильні маніпулювати людьми. Деякі не можуть працювати в команді, деякі беруть на себе занадто багато обов’язків і постійно порівнюють себе з іншими. Деякі боягузливі, деякі розголошують секрети і занадто люблять викривати. Деякі… Продовжуйте самі. Поговоріть із тими, хто найкраще вас знає, подивіться, що у вашому житті найбільше привертає вас до гріха. Це перше. Чи здатні ви зробити цей крок, чи зробите ви його? Чи будете ви вчитися?

По-друге, вчіться засуджувати себе з радістю. Якщо просто займатися самобичуванням або тільки попереджати себе про погані наслідки гріха, по суті, ви замикаєтеся в собі і ставите в центр себе. Ви дивитеся не на Ісуса Христа, а на себе. І ви виявите, що хоч силою волі і можна змусити себе робити багато чого і відмовитися від багато чого, ви не можете змінити своє серце, адже гріх не втратить для вас свою привабливість. Цього не станеться, поки гріх не стане для вас страшним, насамперед тим, що він засмучує того, кого ви любите. Тому вам необхідно засудити свій гріх з радістю, яку дає Євангеліє.

Ви можете помолитися так: “Боже, коли я впадаю в гріх гордості, коли засмучуюсь через те, що мені кажуть люди, коли я засмучуюсь через те, що впав у багнюку обличчям, допоможи мені пам’ятати, що на хресті Ти принизив Себе, залишивши заради мене всю Свою силу і славу. Що більше я буду дякувати і радіти про те, що Ти зробив, то менше я буду піклуватися про свою гідність, репутацію і думку інших людей”.

Ви можете сказати: “О Господи, коли я впадаю в гріх холодності й дратівливості, дай мені згадати, як ніжно й дбайливо Ти поводився в саду в останній день Свого земного життя по відношенню до тих, хто заснув під час молитви. На хресті Ти віддав Себе за тих, хто відкинув Тебе і знущався над Тобою. Що більше я дякую Тобі і радію зробленому Тобою, то м’якшим стає моє запекле серце. У мене з’являється здатність бути терплячим і уважним по відношенню до оточуючих мене людей”.

Ви можете молитися так: “О Боже, коли я впадаю в гріх занепокоєння і страху, дозволь мені згадувати про те, як Ти піддавав Себе найжахливішим небезпекам заради мене. Ти так відважно віддав Себе на розп’яття заради того, щоб я перебував у Твоїй нескінченній любові і вічній безпеці. Чим більше я дякую Тобі за це, тим більше я заспокоююся. Мені вже не потрібно доводити щось іншим людям, і це дає мені сміливість, якої в мене раніше не було”.

Радість дає нам сили більше не грішити. Якщо у нас є ця радість, навіщо мені потрібен гріх? Як я можу засмучувати того, кого я люблю, якщо Він дав мені саме те, що мені було потрібно? Чи вмієте ви так із собою розмовляти? Чи вмієте ви пов’язувати славу Євангелія, благословення Євангелія з конкретними гріховними моделями поведінки?

І останнє. Нам потрібно розуміти, що пережити глибокі зміни не просто. У людей, які розуміють безумовність Божої любові, є ризик самозаспокоїтися і сказати собі: “Ну, мені не потрібно вже більше так хвилюватися про гріх у моєму житті”.

Навіщо Ісус помирав на хресті? Навіщо Він взагалі постраждав? Ви скажете, що все тому, що Він вас любить. Але якби це було тільки через Його любов до вас, Він міг би сказати: “Звісно, ти згрішив, ну гаразд, давайте забудемо про це”. Ні, Він пішов на хрест тому, що закон, його моральні вимоги настільки важливі, Бог настільки святий, гріх настільки жахливий, що Йому потрібно було померти і взяти на Себе покарання за гріх. Він міг пробачити вам гріх тільки тому, що Він був покараний замість вас. Ось який жахливий гріх! І тому в жодному разі не можна говорити, що спосіб життя не має значення.

Але якщо ви починаєте займатися самобичуванням, це теж неправильно, вам потрібно покрити свій гріх благодаттю! Вам потрібно сказати собі, що завдяки смерті Христа гріх хоч і присутній у вас, але в кінцевому підсумку вас не оскверняє. Я часто стикався з людьми, які приходять до усвідомлення того, що вони врятовані й улюблені Богом попри свої гріхи. І потім вони починають не так гостро сприймати гріх. Це неприпустимо. Але коли людину викриває Святий Дух у гріху, їй потрібно почути про те, що хоч гріх наш і великий, Божа благодать ще більша, Ісус Христос помер, щоб змити з мене плями, які не могло змити ніщо інше.

Є історія під назвою “Чорний бик Норровейський” – стара шотландська казка про принца, який у бою вбиває іншу людину і потім починає про це жалкувати [у казці описано боротьбу зі злим духом і не говориться про те, що принц шкодував про скоєне. – Ред.]. Він намагається змити кров із плаща, але в нього нічого не виходить. І тоді він оголошує, що якщо в царстві знайдеться хоч одна дівчина, яка зможе відмити його плащ, він одружиться з нею і зробить її королевою. І ось різні дівчата намагаються вивести пляму, але ні в кого це не виходить. Але нарешті знаходиться “попелюшка”, яку зла мачуха тримає в чорному тілі [у казці немає мачухи, але в “попелюшки” теж благородне походження.]. Не підозрюючи про дану принцом обіцянку, дівчина випадково знаходить плащ і відпирає його. І тоді її мачуха бере одну зі своїх рідних доньок, йде до принца і заявляє, що саме вона відіпрала плащ. Але з першого погляду принц бачить, що тут щось не так. І врешті-решт, як і в історії з Попелюшкою, принц дізнається, хто ж насправді відіправ плащ.

Коли я одружився з Кеті, я розумів, що вона прийняла мене, незважаючи на всі мої недоліки. Я думав, що ось вона – моє справжнє кохання. Завдяки своїй дружині я став почуватися набагато краще. Але вона одного разу мені сказала: “По-справжньому може змінити тебе лише Ісус. Він – твоя справжня любов”. Ісус – єдиний, хто може змити з тебе плями гріха. Для цього Він пішов на хрест.

Вам необхідно це розуміти, якщо ви хочете всерйоз боротися з гріхом, який продовжує жити у вас. Він змив його з вас повністю. Немає вже ніякого осуду тим, хто у Христі Ісусі. Тому я лише вас закликатиму не боятися знову заглибитися в той бруд, який залишається у вашому серці. Визнавайте свій гріх, але закликайте на нього благодать. Якщо ви боїтеся дивитися своєму гріху в обличчя, повертайтеся до благодаті. Що виразніше ви бачитимете свій гріх, то дивовижнішою вам здаватиметься Божа благодать. Саме в цьому полягає секрет глибоких змін.

Оригінал © New Canaan Society, переклад © Help for Heart.