Як боротися із заздрістю та ревнощами?

Я пам’ятаю, як зайшла в будинок своєї нової подруги. Я так раділа її запрошенню на групу з вивчення Біблії: після переїзду в нову країну і приєднання до нової церкви я не знала, з чого почати будувати стосунки. Але моя радість швидко змінилася болем: роздивляючись її будинок з високими стелями і красивим килимом, я згадала про мій скромний, маленький будиночок, у якому ще не було нормальних дверей.

Я перегортаю новинну стрічку в соцмережах і десь усередині починає гризти цей древній, і такий сучасний, гріх – заздрість. Про речі, зовнішність, увагу. Зневіра про чиїсь можливості, талант, успіх. Таємна радість при чиємусь провалі, невдачі. Як ревнощі, так і заздрість, шепочуть мені одні й ті самі гіркі слова: цей світ у боргу в мене. Люди, світ, і за всім цим Бог, приховують, утримують від мене, або зазіхають на те, що має належати мені.

Біблія багато говорить про заздрість. Як Старий Завіт, так і Новий наполягають: заздрісність несумісна з нашим покликанням бути народом Божим. Заздрість – гниль нашої душі (Пр. 14:30). Народившись у серці, переконаному у своєму праві вирішувати, що добре для мене, а що погано, заздрість не дає мені задовільних відповідей, але посилає мене бігати колом у моїх думках і почуттях від образи до гіркоти, від гніву до відчуття розгубленості й назад. Через неї виникають безлад і всяке зло (Як. 3:16, Гал. 5:20), і зрештою, якщо їй дати волю, вона призводить до ненависті – що добре видно з життя Сарри, Саула, Каїна (1 Ів. 3:12). Заздрість настільки пронизує наше життя, що Еклезіаст записав: “Адже я зауважив, що всі труди і весь успіх у справах викликає лише заздрощі однієї людини по відношенню до іншої. Тому й це – також марнота й гонитва за вітром.” (Екл. 4:4), і Сам Бог включив заборону на заздрість у 10 заповідях (Вих. 20:17). У Новому Заповіті автори наставляють Божу церкву в ходінні “гідному Євангелія” – що означає життя, вільне від заздрощів.

У Божій присутності немає місця заздрісникам. Він через століття постійно відкриває Своєму народові й усьому людству, наскільки Він добрий і достатній на все, наскільки досконала Його суверенна воля і наскільки прекрасний Його план для нас, що несуть Його образ. Заздрість розцінюється Богом як ідолопоклонство (Кол. 3:5, Еф. 5:5) – і так і є: бо ми, будучи незадоволеними Ним і Його добротою, покладаємо своє сподівання на речі. На небесах не буде ідолопоклонників, каже нам Павло. Ідолопоклонство веде до смерті, каже нам псалмоспівець (Пс. 136:18).

Що робити, коли заздрість починає отруювати моє серце? Сіла за Писання, і побачила кінцівку притчі про блудного сина (Лк. 15:11-32). Ісус, підбиваючи підсумок, додав ще один момент, через який сім’я блудного сина (а разом із нею і я) могла відчути дію благодаті – благодаті, величчю якої й хоче приголомшити нас Ісус у цій притчі про доброго й люблячого Отця. Я чую сердиті, гіркі слова старшого сина, який, побачивши, яку честь надали його молодшому братові, відмовився увійти в будинок. В один момент ці ревнощі й заздрість затьмарили в його очах не тільки той факт, що нічим він не був обділений, а й факт дивовижного повернення його брата.

А відповідь батька старшому синові надзвичайно проста, але глибока: все моє – твоє. Радуйся зі мною про чудо, що принесло мені величезну радість (Лк. 15:31,32).

Ось які кроки я роблю, відштовхуючись від цих простих слів:

1. Як говорив мій наставник давно і часто: однокопійчаною монетою можна затьмарити ціле сонце, якщо піднести її дуже близько до свого ока.

Відірву очі від того, що викликало заздрість/ревність.

2. Біблія неодноразово говорить нам, що заздрість – це ідолопоклонство. “Тому умертвіть [ваші] земні члени: розпусту, нечистоту, пристрасть, потяг до зла і жадобу до наживи, що є ідолослужінням” (Кол. 3:5). Яким би не був цей ідол – чи то божок успіху, продуктивності, слави, стосунків, чи то божок – я своєю заздрістю вчиняю перелюбство щодо Бога. Яків недвозначно заявляє: “Ви прагнете – і не маєте, вбиваєте й заздрите – і не можете осягнути… [Перелюбники й] перелюбниці, хіба ви не знаєте, що любов світу – це ворожнеча проти Бога? Адже хто хоче дружити зі світом, той стає ворогом Божим” (Як. 4:1-4).

Визнаю і покаюся, що я зробила з цієї речі або з себе ідола.

3. Коли заздрість починає шепотіти мені свої гіркі слова, я нагадую собі про те, що все, що у Отця – моє. Через Христа Він дарував мені “всілякі благословення ” (Еф. 1:3) – все благе, що Він міг дати! У Христі Він любить мене любов’ю, якою любить Свого Сина (Ів. 17:24). Буду дякувати Йому за велику благодать, яку Він “у надлишку дарував нам у всякій премудрості й розумінні” (Еф. 1:9), через яку я можу зараз хвалитися надією слави (Рим. 5:2), і “надлишкове багатство ” якої я побачу потім, у прийдешніх віках (Еф. 2:7). 

Друзі, майно, добробут, визнання – як легко нам почати думати, що ми маємо, бо правильно чинимо. Але Йов, вигукнувши свої неймовірні слова після страшних новин: “Нагим я вийшов з материнського лона і нагим туди повернусь” (Йов 1:21), допомагає мені побачити: благі дари і спасіння – незаслужений дар. Мої запитання: “Що ж вони такого зробили, щоб заслужити свої блага? Що ж проґавила я і чому я залишилася обділеною?” виходять із серця, яке забуває про факт Божої благодаті, проявленої щодо цих людей, і щодо мене.

Я нічим не заслужила Його прощення за мою зраду Йому. Він омив мене кров’ю Свого Сина, щоб я могла своєю радістю в Ньому віддзеркалювати Його доброту і красу. Я нічим не заслужила і дихання в моїх ніздрях і теплоту сонця на моїй голові сьогодні. Не заслужила і Його непохитний намір діяти в мені та зміцнювати мене посеред страждань і поневірянь. Усе це – благі дари від Отця світів, серце якого, на відміну від нашого, незмінне.

Усвідомлюю, що все в моєму житті є благодаттю Божою, даром незаслуженим, даним з доброї волі Бога, а не за заслугами. Подякую Йому за все – як у моєму житті, так і в житті людей, яким я заздрю.

4. Старший син бачив одного лише себе – і радість його батька не мала ваги для нього. Коли ревнощі та заздрість отрутою проникають у стосунки, реальність Божої любові стає якимось фантомом. Я починаю бачити лише одну себе, і люди навколо мене перетворюються лише на об’єкти, за допомогою яких я можу отримати бажане, або які стоять на шляху до цього бажаного. І ось це – офантомлення Божої любові, коли я не можу заспокоїтися в Його благодаті доти, доки не отримаю свого, – і є ознакою того, що я з людини або з себе зробила ідола. І що живу я функціонально як сирота й атеїстка – а не співгромадянка, і не своя, немов я без надії, без Бога у світі (Еф. 2:11-22).

Мені треба вчитися радіти з того, з чого радіє Отець: з Його улюбленого Сина і з роботи, яку Він здійснив через Свого Сина в мені та в інших людях. Відірвавши очі від того, що викликало в мені заздрість, вчитимуся дивитися назовні, а не на себе, і вчитиму своє серце вдивлятися й приліплятися до всіх рухів Його руки в історії та в цей момент.

Вчитимуся дивитися на людей Його очима. Вчитимуся бажати Його слави і насолоджуватися нею.

5. Протилежністю заздрості буде не тільки задоволене серце. Ми знаємо також, що заздрість вбиває стосунки, і тому в боротьбі із заздрістю мені треба не просто працювати над своєю вдячністю, а рухатися від неї до щирої й чистої любові до людей. Старшому синові треба було увійти в дім, сісти за стіл із тим, до кого його з’їдала заздрість. Йому треба було порадіти чудесному поверненню і разом скуштувати від благословень батька. Так і я, полишивши діла плоті, буду молитися про силу ходити в Дусі й любити людей, щоб від цього “аби спільність твоєї віри була діяльною в пізнанні всього доброго, що є в нас в [Ісусі] Христі” (Флм. 1:6).

Буду шукати приводи і способи проявити реальну, відчутну любов до цих людей, покладаючись на силу Святого Духа, який допомагає нам у нашій немочі.

Ісус закінчує притчу, а я намагаюся уявити собі реакцію старшого сина на слова батька. Чи пом’якшилося його обличчя на ці слова, і чи сів він за стіл? Чи вважав за краще залишитися у своїй заздрості, і розвернувшись, пішов? Хай там як, я знаю з контексту всього Писання, якою має бути моя відповідь:

«Говори, Твій слуга слухає Тебе» (1 Царств 3:10).

«Я готова служити Господу, нехай усе станеться зі мною так, як ти сказав” (Лк. 1:37).«Провадь мене стежкою Твоїх Заповідей, бо в цьому моє задоволення. Нахили моє серце до Твоїх свідчень, а не до користолюбства. Відверни мої очі, аби не дивитись на суєту. Оживляй мене на Своїй дорозі» (Пс. 119:35-37).