Важливість надії в стражданнях. Частина 2

Також дивіться першу
або обидві частини у вигляді брошури
російською або українською

Другий ворог стражденного – неправильні очікування від Бога

Очікування від Бога – це частина нашого богослов’я, яке визначає очікування. Битва сатани часто – це, в прямому сенсі, битва за розум. У цій битві основна зброя – брехня. Щоб якась брехня почала руйнувати ваше життя, потрібно, щоб вона спочатку стала частиною вашого практичного богослов’я і ви в неї повірили.

Під час страждань диявол особливо люто накидається на нас, бо страждання – це такий стан, коли ми особливо спокушені неправильно розуміти Бога. А отже, це чудова нагода для лукавого вкласти нам у голову більше брехні про Бога. Якщо ми в неї повіримо, решта станеться сама собою.

Але в цій битві у вас є абсолютно все необхідне озброєння, перераховане в Еф. 6.

Пояс істини – пояс, на який вішається весь обладунок, який охороняє нас від усякої брехні. Ось, що чітко дає нам зрозуміти, чого чекати й не чекати.

Очікування – це відповідна реакція людини на Божі обітниці. Але внаслідок нехтування істиною очікування більшості людей від життя і Бога абсолютно безпідставні. Християни вбачають у Біблії обіцянки, яких Господь ніколи не давав. Особливо швидко “знаходяться” обітниці, що стосуються благополучного життя в цьому світі (здоров’я, багатство, успіх, 24-годинний захист). Кожен віруючий повинен твердо знати, що Бог обіцяє, а що ні. Можливо, ви теж знаєте людей, які довго ходили до церкви, палко молилися, непогано зналися на Писанні, нестримно благовістили направо і наліво, але потім відвернулися від Бога в сильній образі та гніві. Не виправдалися їхні найзаповітніші сподівання, очікування.

Виходить, що очікування – небезпечна річ, якщо вони мають під собою неправильне підґрунтя. Якщо вони не відрегульовані Писанням. Скільки людей виявилося “розчарованими” всемогутнім Богом через те, що Він не привів до покаяння того, за кого довго і наполегливо молилися, не зцілив, не захистив, щось не дав або забрав.

Подивіться, як невірні очікування принесли Йову додаткові скорботи:

Хіба ж я не плакав над тим, кому в житті було важко? Чи я від душі не співчував нещасному? Тому я очікував добра, та прийшло зло; сподівався світла, а настала темрява.

Йова 30:25-26

Він каже, що я вів такий спосіб життя, який обіцяв мені від Бога тільки добре! Може, і ви думаєте, що від страждань вас береже ваша праведність або ваші молитви, або молитви ваших близьких? Ви не можете забезпечити собі стабільність і безпеку на землі шляхом послуху. Навіть якщо ваш послух стає абсолютним, Бог залишає за Собою право зробити з вами все, що вважає за необхідне. І це зовсім не буде покаранням. У вашому житті не може бути ніякої стовідсоткової передбачуваності. Ви не можете захиститися від зла. Бог допускатиме до вас зло. Ви це розумієте? Сподіваюся, безпека і стабільність на землі не входить у сферу ваших очікувань від Бога.

Божі вчинки стосовно грішних людей завжди визначаються Його прагненням не дати нам забути своє місце, дозволити нам набути страху Божого, або не дати нам його втратити.

Я зрозумів: усе, що робить Бог, – воно залишатиметься повіки. До нього нічого не можна додати, як і відняти від нього нічого не можна, і Бог так чинить, щоби шанували Його.

Екл. 3:14

Страх Божий – це життєво важлива якість для людей. Страждання допомагають виробити його і смиряють. У нас завжди була, є і буде тенденція думати про себе краще, ніж ми є. Павлу Бог послав жало в плоть. Навіщо? Щоб не забувався і не звеличувався. Цим Бог рятував від чогось небезпечного для самого Павла. У нас завжди буде тенденція боятися кого завгодно, крім Бога. Але річ у тім, що страх Божий звільняє від усіх інших страхів. Бог це знає і формує в нас страх Свій, щоб ми благоговіли.

Але є й ще й інші цілі. Поки ми шукаємо безпеку, Він вчить нас не боятися за рахунок того, що позбавляє нас безпеки. Він поміщає нас у небезпечні обставини і вчить не боятися. Поки ми шукаємо контролю, Він вчить нас сподіватися. Він поміщає в обставини, які ми не в силах контролювати, і вчить сподіватися. Поки ми шукаємо якихось земних задоволень, Він вчить нас знаходити радість у Ньому, обмежуючи нас у можливостях. Поки ми шукаємо славу собі, Він вчить нас прославляти тільки Його. І для цього не боїться проводити нас через приниження. Поки ми намагаємося облаштувати своє життя тут, на землі, Господь готує нас для вічності. Загалом, поки ми шукаємо на землі свій маленький рай, Бог вчить нас шукати Його обличчя й отримувати радість від поклоніння та спілкування з Ним. Чи входить у сферу ваших очікувань?

Так, Він – Отець, так, Він любить, так, піклується, але вимагати нічого не можна. Молитися, просити, відкривати бажання серця перед Ним – так, але вимагати – ні. “Не моя воля буде, але Твоя” – це не просто таке заклинання наприкінці молитви, не просто правильні слова ввічливості на кшталт “спасибі”, “будь ласка” чи “до побачення”. Це акт смирення. Це вираження мого бажання, щоб була Його воля! Найцікавіше, що вона буде в будь-якому разі: хочу я цього чи ні! Тут головне інше: чи розумію і чи змиряюся я з тим, що Його воля важливіша за мою?.. “Не моя воля, але Твоя” – це вираз розуміння свого місця у Всесвіті! Це вираз страху Божого.

Важливо зауважити, що коли Бог приводить у наше життя страждання, Він не звітує перед нами, для чого зараз з нами відбувається те чи інше. Він не повідомляє заздалегідь: “А завтра ми будемо виробляти смиренність або будемо вчитися сподіватися на Мене в небезпечних обставинах”. Тобто часто ми просто не знаємо. Можемо здогадуватися, але не знаємо напевно. І це якраз та ситуація, коли нам дуже необхідний щит віри (ще одна частина озброєння). Віра – це впевненість у невидимому. Це здатність довіряти, коли нічого не зрозуміло, не видно. Коли ми просто довіряємо всьому тому, що написано про Бога і Його ставлення до нас. Наприклад:

Усі Господні дороги – це милосердя і вірність щодо тих, котрі дотримуються Його Заповіту і Його свідчень.

Пс. 25:10

Це свого роду обітниця, на яку я можу покластися, коли Він робить мені боляче. Важко вірити в доброту Того, Хто робить боляче. Сатана знає, куди треба бити і в яких ситуаціях. Він знає, що коли нам боляче: це ідеальна ситуація, щоб нападати на доброту Божу, Його доброту і Його справедливість. <Він знає, що найсвятіше святих нашого серця – це переконаність у Божій доброті! Він буде посилати стріли саме туди. Він хоче, щоб ми почали сумніватися саме в благості Божій. Вам є чим прикритися? У вас є щит віри! Це могутній непробивний щит воїна Христового. Жодна стріла брехні не пройде крізь нього, щоб вразити нас. Поразка можлива тільки тоді, коли ми опускаємо цей щит.

Тому вкрай важливо не давати нікому помилкових надій. Наприклад, не можна говорити: “Все буде добре”. Адже все може стати ще гірше, тобто важкі обставини можуть посилитися, та ще й як! Згадайте Йосипа, сина Якова. Коли його зрадили найближчі люди: спочатку хотіли вбити, а потім передумали і продали в рабство. Він, напевно, думав: “Що може бути гірше за це?” Потім він вкотре проявив вірність Богові: втік від дружини Патифара, і його вірність обернулася в’язницею. Чудово! Виявляється, може бути гірше.

Ви не знаєте, як розгортатимуться події в житті людини. Не обіцяйте їй того, чого не знаєте. Обіцяйте те, що гарантовано. Вона має вчитися знаходити розраду в Бозі, а не в поліпшенні ситуації.

Третій ворог того, хто страждає, – нарікання

Нарікання – це форма вираження несмирення. Іншими словами, одна з численних форм гордості. Тому смирення в стражданнях життєво необхідне. Біблійна надія перемагає. Подивіться, як відсутність надії в словах Йова спонукала його до ремствування.

Мої дні минають швидше за ткацького човника й безнадійно щезають. Тож згадай, що моє життя – лише подув вітру, і мої очі вже ніколи не побачать добробуту.

Йова 7:6-7

Зверніть увагу на сьомий вірш: Йов уже вирішив, що він доживає свої останні дні на землі. Хоча подальший розвиток подій показав, що він помилявся, однак, на той момент він подумки вже дописав сценарій свого життя, і за цим сценарієм на нього більше не чекало нічого хорошого: “Мої очі вже ніколи не побачать добробуту”.

Тому я не можу більше стримувати моїх уст, а говоритиму в жалю мого духа, і скаржитимусь у гіркоті своєї душі.

Йова 7:11

Змиритися не означає перестати відчувати біль втрати. Це означає відмовитися від свого права на життя без страждань, відмовитися від свого сценарію щодо полегшення страждань. У багатьох ситуаціях у нас є плотські способи полегшити свої страждання самостійно. Щоправда, для цього доведеться порушити якусь, а може, й кілька заповідей. Змиритися означає віддати Богові право робити з нашим життям усе, що Він хоче, і прийняти будь-який результат подій. Нарікання – це гріх (1 Кор. 10:10).

Справжнє смирення можливе там, де ухвалено рішення вмерти для себе і своїх земних бажань (Лк. 14:33). Допоки такого рішення не ухвалено, доки земля – осередок наших інтересів, живі й незадоволені прагнення товктимуться у нас у горлі, спонукаючи до нарікання.

Нарікання – це форма незгоди з Божим сценарієм. Нарікання – це наслідок того, що я ще поки що живу за принципом “моя воля нехай буде”. Змиритися не означає перестати хотіти іншого розвитку подій. Коли Ісус просив пронести цю чашу повз, Він мав на увазі саме це. Це було Його бажанням, тому що ніхто в здоровому глузді не вибере страждання. Нас не створювали так, щоб ми любили страждання. Ісус хотів, щоб біль пройшов повз. Але фраза “не моя воля, але Твоя” – приклад нам як ставитися до таких ситуацій.

Небезпека нарікання в тому, що його легше не почати, ніж зупинити. Це в принципі стосується всіх гріхів. Щойно ви дозволили собі щось неправильне, ви відразу починаєте виробляти звичку. Будь-які дії інвестують у вироблення звички правильні чи неправильні. Коли ви говорите замість того, щоб мовчати, ви виробляєте звичку. Але якщо у вас вийде промовчати, ви теж виробляєте звичку, тільки в цьому випадку благочестиву звичку мовчати.

Але нарікання в словах починається з нарікання в думках, які насамперед – похідна вашого стану серця. Яким чином проявиться цей стан – це вже друге питання (чи то в словах, чи то в справах, чи то в погляді тощо). А цей стан – це похідна ваших стосунків із Богом, які цілком і повністю залежать від вашої здатності ставити Його волю вище за свою.

І тут ми знову повертаємося до смирення. Це така якість, якої не може бути занадто багато в нашому житті. Я вважаю, що якби ми здобули стовідсоткове смирення, ми одразу ж здобули б стовідсоткову праведність. Причина проста: кожен гріх сягає корінням у гординю. Абсолютно кожен.

Отже, три вороги людини, яка страждає: (1) розпач, (2) неправильні очікування від Бога і (3) нарікання.

Біблійна надія

Відповідь цим ворогам дає біблійна надія!

Адже ті, які так кажуть, визнають, що шукають батьківщини. А якби пам’ятали ту батьківщину, звідки вийшли, то мали б нагоду повернутися. Нині ж кращої бажають, тобто небесної. Тому Бог не соромиться називати Себе їхнім Богом, адже Він приготував їм місто.

Євр. 11:14–16

Образ мислення мандрівника – ось суть нашої надії! Жити одним земним життям – як намагатися влаштуватися в купе плацкартного вагона. Ви не зможете повноцінно жити в плацкартному вагоні. Він не сконструйований для цього. Якщо ви вважаєте, що це життя – це все, що є, що найголовніше ваше призначення – це добре влаштуватися тут, на землі, то у вас будуть вірні й невідступні друзі Розчарування, Образа, Смуток, Страх, а також Розпач і Нарікання. Куди б ви не пішли, що б ви не робили, вони будуть невпинно слідувати за вами. Тому що цей світ – плацкартний вагон із незручностями, яких не уникнути. Бог сконструював цей плацкартний вагон так, щоб у ньому було незручно. Світ перебуває під прокляттям. Бог подбав, щоб у ньому були відсутні такі бажані для людей цінності, як безпека і стабільність.

Тут є хвороби, різноманітні катастрофи, небезпечні тварини, природні катаклізми, бідність, насильство та всілякі соціальні проблеми і, врешті-решт, головний ворог людини – смерть. І скільки б люди не намагалися знайти загублений Рай, оминаючи загубленого Бога, у них нічого не виходить.

Тому в цьому плацкартному вагоні під назвою світ їдуть люди двох категорій. Одні не розуміють цього і щосили намагаються позбутися характеристик плацкартного вагона. Вони думають, що це їхній дім і що життя має пройти тут. Але у вагоні, то спека і задуха, то собачий холод і вогкість, то сморід, то тряска, то п’яні сусіди, то хропіння, то сварка, то бійки, а часом все разом, а стабільності і безпеки немає.

Інші знають, що вони просто їдуть додому і не витрачають сили, час і гроші на те, щоб трохи краще влаштуватися в плацкартному вагоні, розуміючи що це неможливо. Це не їхній дім, це вагон. Я тут тимчасово і для конкретної мети і ця мета не комфортне і зручне життя. Вагони не призначені для повноцінного життя. Вони – для переїздів.

Цей світ у такому вигляді, як є, не призначений для повноцінного життя. Це тимчасовий притулок, який визначає вічну долю пасажирів. Той, хто це розуміє, кладе речі під ліжко, знайомиться з попутниками, заварює чай, їде, п’є, їсть, насолоджується краєвидами з вікна (а зустрічаються досить непогані) і мріє про те, як приїде додому, як зустрінеться з рідними, як займеться тим, що любить. І розуміння, що приїзд додому неминучий, допомагає переносити всі тимчасові незручності плацкартного вагона. Найцікавіше, що в такому разі з’являється можливість насолоджуватися подорожжю навіть у плацкартному вагоні!

І як же важко має бути тим, хто нікуди не їде (як вважає), хто зібрався тут знайти ні багато ні мало – щастя! Він стикається з тими ж незручностями, але у нього попереду нічого немає. І він бідний намагається облаштувати своє життя тут у цьому жахливому місці. У нього немає жодної надії! Єдина його надія, що цей плацкартний вагон дивовижним чином перетвориться на комфортабельний будинок з усіма зручностями. Тож смерть для них – це найголовніший ворог, який знаменує собою кінець усього хорошого!

Зі смертю нечестивої людини гине всяка надія, адже сподівання беззаконників марні.

Пр. 11:7

Для них за смертю нічого немає! Але не так ми!

Всі вони повмирали у вірі, не одержавши обітниць, але здалека побачили їх і привітали, визнаючи, що вони є чужинцями і приходьками на землі. (вони на дорозі додому. — Авт.).

Євр. 11:13

Образ мислення мандрівника перемагає і розпач, і хибні очікування, і нарікання.

Він дає здатність радіти замість того, щоб впадати у відчай і нарікати. І очікування мандрівника теж збалансовані.

Образ плацкартного вагона допоможе вам. Просто не забувайте, де ви. Але щоб так мислити потрібно мати віру. Як можна прагнути до небесного, до невидимого не маючи віри?! Як можна втішатися якоюсь невидимою вітчизною?! Ну, може, можна трохи погратися у віру, як багато хто робить, але такі рано чи пізно показують, що вони шукають насправді. Показують, що вони вважають кращим: тимчасове чи вічне!

Світогляд, в основі якого немає Бога й очікування кращого життя після смерті, не пристосований ні для життя, ні для смерті. З таким світоглядом не вийде ні гідно жити, ні гідно померти. Це ситуативна, немічна, хитка, вкрай зумовлена система без фундаменту та істинного сенсу. Усі цінності такого світогляду пов’язані тільки із земним життям. Тому немає сенсу терпіти нужду, якщо кожен день виривається з життєвого календаря назавжди. Немає сенсу утримуватися від відчаю і нарікання, якщо це життя – все що є. І як наслідок, природу мирського світогляду можна висловити двома словами: тут і сьогодні!

Прощення гріхів

Що є основою біблійної надії? Знаєте, що це? Це Христос і пов’язане з Ним безпосередньо прощення гріхів! Стосунки з Богом будуються на відповіді на одне єдине запитання: “Навіщо вам Христос?”

Щоб зрозуміти важливість цього питання, повернімося до тих, хто розчарувався Богом. Будь-хто, хто прийшов до Бога за чим завгодно, крім прощення гріхів, обов’язково розчарується. Христос обіцяв вирішити саме цю проблему. Її Він і вирішив. Він не обдурив. Своїм безгрішним життям, жахливою смертю і воскресінням Він здобув мені прощення гріхів. Богом можуть розчаруватися тільки ті, хто не оцінив прощення. Кого не мучить власна моральна потворність. Хто вважає себе хорошим і гідним усіляких благ.

Важко дати надію тому, хто не вміє черпати радість щодня з простого усвідомлення, що Бог у Христі дарував йому прощення, що згубник пройшов мимо, що відкрито дорогу в життя вічне, що заслужив смерть, але Бог помилував.

Коли вдається оцінити прощення, людина перестає зациклюватися на випрошуванні в Бога благословень, що стосуються життя земного. Для такої всі земні негаразди здаються цілком переносимими.

Страждання можуть бути дуже серйозними й болісними, але коли людина розуміє, що нічого серйознішого за вічну смерть немає, нічого жахливішого за Божий гнів немає і бути не може, тоді змінюється сприйняття страждань, які можуть залишитися такими самими тяжкими і навіть погіршуватися.

Тому ми не втрачаємо відваги. Хоч наша зовнішня людина зітліває, проте наша внутрішня людина оновлюється день у день. Адже наше тимчасове легке терпіння готує нам понад міру вічну славу, оскільки ми не дивимося на видиме, а на те, що невидиме, бо видиме – тимчасове, а невидиме – вічне.

2 Кор. 4:16–18

Чому Павло не сумує? Тому що для нього життя в тілі (яке тліє) – це тільки підготовка до справжнього життя. А для більшості з тлінням тіла вмирають усі надії! І як же тоді не виникнути відчаю?! Хіба справедливо, що короткочасне і легке страждання продукує вічну і надлишкову славу?! Де справедливість? Для такого переможного життя потрібно знати, куди дивитися. Як можна дивитися туди, чого не видно?! Вірою! Як можна вважати цей видимий, такий реальний, тисячоліттями існуючий світ тимчасовим, а щось, що в очі не бачив, не нюхав, – вічним? Вірою! І надією!

Адже ми надією спаслися. Надія ж, яку бачимо, вже не є надією, бо хіба надіється хтось на те, що бачить? Коли ж надіємося на те, чого не бачимо, то з терпінням очікуємо його.

Рим. 8:24,25

Також дивіться першу
або обидві частини у вигляді брошури
російською або українською мовами.