Важливість надії в стражданнях. Частина 1

Також дивіться другу
або обидві частини у вигляді брошури
російською або українською мовами.

Будь-які випробування переносяться легше, якщо є впевненість у майбутньому полегшенні, іншими словами, якщо є надія. Надія – це прекрасне, дивовижне слово і концепція. У житті кожного з нас є якісь надії та мрії. Ми починаємо кожен день у надії, навіть не замислюючись про це. Ми завжди очікуємо чогось хорошого, радісного, приємного: якусь зустріч, вихідні, нову покупку, спортивний матч, прихід гостей або похід у гості, пікнік, подорожі тощо. Ми завжди дивимося в майбутнє з надією.

Коли будь-яка людина думає про свої проблеми, які її мучать у сьогоденні, вона завжди сподівається в майбутньому позбутися їх. Саме це і дає їй сили продовжувати жити. Ми так влаштовані: надія мотивує нас до життя. Ми сподіваємося на щось краще, навіть коли немає нічого певного. Ми сподіваємося на краще, навіть коли попереду не те, що нічого певного, а все зовсім погано. Надія – це, по суті, очікування, що погане закінчиться.

Чи бувають на землі безнадійні ситуації? Ні! Може той, хто зважується на самогубство, потрапляє в безнадійну ситуацію? Чи знаєте ви, що навіть той, хто здійснює самогубство, не позбавлений надії, бо, вбиваючи себе, він надіється отримати полегшення від своїх страждань, а значить, іде на смерть у надії. Тобто для такої людини відхід із життя бачиться, як бажане позбавлення від чогось гіршого, ніж смерть. Смерть видається бідному божевільному, як позбавлення.

Тому, з точки зору логіки, навіть самогубець не перебуває у справді безнадійній ситуації. У нього є такий-сякий вихід.

Тож ми живі й гадки не маємо, що означає відсутність самої концепції надії в нашому житті. Ми ніколи не були в по-справжньому безнадійній ситуації, з якої немає виходу навіть через смерть.

На землі немає безнадійних ситуацій. Зате є таке місце, де відсутнє поняття надія, як таке. Це місце – ад!

“Залиш надію всяк, хто сюди входить” – справедливо зауважив середньовічний поет Данте Аліг’єрі. Він чітко вловив найстрашнішу характеристику пекла – вічність. Справді жахливим пекло робить не стільки тяжкість мук, скільки їхня нескінченність. Будь-які страждання можна перенести, якщо знаєш, що вони тимчасові. Але наскільки ж страшнішим є покарання, яке триває вічно!

Як наслідок, пекло – це місце, де відсутня надія.

Перший ворог того, хто страждає, – відчай

Саме біблійна надія допомагає знищити цього ворога. У зв’язку з цим корисно запитати зневірену людину: “Ти вже перебуваєш у пеклі?” Корисно поміркувати з нею про пекло хоча б тому, що всі люди схильні порівнювати себе з тими, кому краще, на долю кого не випало те, що випало їм. У світлі пекла земні проблеми виглядають жалюгідними. За такого підходу відчай стає неможливим. Тому, відчай – це реакція, яка не відповідає реальності. Це як кричати: “Я тону-у-у-у!”, – перебуваючи по коліно у воді. “І все ж, хто належить до спільноти живих, у того є надія, бо навіть живому собаці краще, ніж мертвому левові.” (Еккл. 9:4). Виходить, що відчай – це наслідок спотвореного погляду на реальність. Це емоційний стан, який відображає нашу помилкову оцінку ситуації.

Корисно буде нагадати (а, може, для когось буде відкриттям), що наш емоційний стан безпосередньо залежить від того, про що ми думаємо. Наприклад, якщо ви зараз вирішите довго згадувати якусь свою давню образу в деталях, то хвилин за 10 ви почнете почуватися досить паршиво. Чому так? Тому що наші емоції так влаштовані, що вони слідують за думками, як хвіст за собакою. Якщо думаєте про хороше, то почуваєтеся добре. Думаєте про погане – погано. Емоції покликані просто реагувати на те, що відбувається у вас у розумі.

Ще приклад: сльози біля телевізора, коли ви зворушені чиїмось героїчним вчинком у кіно або якоюсь трагедією. Річ у тім, що ви починаєте співчувати в думках до того, як починаєте співчувати емоціями. Ваші емоції – це відповідь на те, що всередині вас стався відгук, а якщо конкретно – у вашому розумі. Ви не давали собі команди плакати. Ви просто попливли хвилями сюжету своїми думками, дозволивши собі співпереживати. Все інше сталося автоматично.

Точно такий самий механізм діє і з відчаєм. Відчай – це результат того, що ви перестаєте собі проповідувати про те, якою є реальність, і починаєте себе слухати. Тобто, даєте можливість світлій людині аналізувати реальність і слухаєте її панікерські крики. Ви продовжуєте думати, але ваші думки – відштовхуються не від реальності, а від емоційного сприйняття ситуації, яке похмурішає з кожним днем. Весь Всесвіт звужується до розмірів проблеми, і ви перестаєте бачити всю картину цілком. Бачите тільки проблему і більше нічого. Ця ситуація, коли емоції зриваються з повідця, схожа на паніку.

Ми завжди відчуваємо страх і приймаємо багато рішень у житті, ведені страхом. Це не завжди погано. Наприклад, ми боїмося невиправдано ризикувати життям. Але найчастіше ми можемо контролювати страх: боячись, здатні міркувати й ухвалювати обдумані рішення. Ми також користуємося й іншими принципами в ухваленні рішень.

Паніка – це неконтрольований страх. Паніка настає, коли в людини зникають усі інші принципи, якими вона керується, і залишається один – дикий жах. Відчай, як безнадійність, теж витісняє всі інші почуття, які ми здатні переживати, і починає керувати нашим емоційним станом. У житті залишаються багато інших великих і маленьких благословень, яким треба радіти, але їх уже ніхто не помічає.

Однак для того, щоб розпач став можливим, треба, щоб було ухвалено певні рішення. Відчай – це наслідок відмови мислити по-біблійному і, як наслідок, рішення мислити по-світськи.

Як можна зневіритися, коли ви, йдучи пустелею, бачите попереду колодязь?! Ніяк! Але навіть глибоко віруючі люди можуть на якийсь час забути про свою надію і дозволити почуттям керувати. Тобто, вони навмисно опускають очі донизу і бачать тільки пісок! Це така ситуація коли вони, як було сказано, перестають собі проповідувати, але починають себе слухати. Цього робити в жодному разі не можна. У цьому сенсі, відчай – це вибір.

Три приклади проповіді істини самому собі:

1. У перших двох розділах Плачу Єремії описано жах, справжній кошмар, що леденить кров. Це оповідання з невеликими вкрапленнями – його особистими переживаннями. Але це жах, в основному, поза ним. А в третьому розділі вже цілком і повністю його переживання, внутрішній жах. Там же і його сприйняття Бога в такій ситуації, коли Творець бачиться таким, що пускає в нього стріли. Читати важко. Там не видно доброго Бога. Немає й натяку! Це дуже важливо, тому що бувають ситуації, в яких ви не побачите доброту Божу в обставинах і подіях, що оточують вас. Тобто ваші очі та вуха свідчитимуть вам про недоброго Бога. І що тоді робити? Далі слухати їхні свідчення?! Потрібно робити те, що зробив Єремія.

І ось несподівано з 21-го вірша Єремія починає проповідувати собі:

Але я нагадую своєму серцю минуле, і від того оживає в мені надія.

Плач 3:21

Це відповідь тому самому серцю, яке, м’яко кажучи, дивувалося, бачачи цей кошмар навколо, тому самому серцю, яке божеволіло від цього фільму жахів наяву.

З Господньої милості ми все ж не загинули, тому що Його милосердя не вичерпується. Щоранку оновлюється Твоя велика вірність, Господи!

Плач 3:22,23

Тут ми бачимо три надії: (1) очікування: “я заслуговую на найгірше – на смерть”; (2) відкриття: я мав померти, але ще живий; (3) причина: “я ще живу завдяки якостям Бога”, які Він нагадує далі за текстом і в яких я знаходжу спокій: у вірності, милості, милосерді, милостині, благості, всевладді та справедливості. І в тому-то й річ, що їх не видно в цій м’ясорубці. Зовсім не видно, але він проголошує їх вірою!

Чим християнин відрізняється від нехристиянина в такому контексті? Нехристиянин може сповнитися надії, коли бачить полегшення попереду. Але йому легко зневіритися, якщо він довго в дорозі, а полегшення немає. У кращому випадку він може безпідставно сподіватися, що йому пощастить, що за найближчим барханом виявиться колодязь, і продовжувати йти вперед.

2. Християнин же знає, що попереду колодязь, навіть коли попереду, наскільки вистачає погляду, самі бархани й піски. Йому не обов’язково бачити, щоб сподіватися і вірити (Євр. 11:1). Він живе надією. Їй достатньо обіцянки Господа, що наприкінці шляху на неї чекає слава, якою б важкою не була сама дорога. Очима віри він завжди бачить криницю і відпочинок наприкінці.

Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Який зі Свого великого милосердя через воскресіння з мертвих Ісуса Христа відродив нас до живої надії, до нетлінної, непорочної і нев’янучої спадщини, збереженої на небі для вас, котрі силою Божою зберігаєтеся через віру для спасіння, яке готове з’явитися в останній час. З того радійте, навіть якщо тепер ви маєте бути дещо засмучені всілякими випробовуваннями…

1 Петр. 1:3–6

Думки про прийдешню славу повинні виробляти в нас радість. Але для цього потрібно цілеспрямовано, навмисно утримувати думки на цій славі.

3. Приклад апостола Павла (Кол. 3:1–4):

Отже, коли ви з Христом воскресли, то шукайте горішнього – того, де Христос сидить праворуч Бога.

Кол. 3:1

Шукайте царство Боже! Пошук царства не припиняється увіруванням у Христа. Він тільки починається. Чи для вас є щось цінніше, що ви шукаєте: комфорт, безпеку, матеріальне благополуччя, людську славу?

Думайте про горішнє, – не про земне.

Кол. 3:2

Ми розмірковуємо про те, що нам дорого. Ми віддаємо свої думки, мрії, час, сили, творчі здібності тому, чому поклоняємося, чим дорожимо. Якщо небесне не представляє для нас цінності, то наші помисли будуть блукати десь в іншому місці, і це місце – земля. Завжди є так звані християни, які просто не в змозі думати про небесне. Причина проста: їхні найголовніші інтереси зосереджені на землі, їй же віддаються і думки. І коли ці земні цінності опиняються під загрозою, у них починається паніка. І скільки не благати їх думати про небесне, про ту спадщину, яка ніколи не буває в небезпеці (вона нев’януча, нетлінна), думки залишаються на землі, де зберігається їхній справжній скарб.

Адже ви померли, і ваше життя поховане з Христом у Бозі.

Кол. 3:3

І виникають запитання: “А ви померли чи ні? Можливо, ви з тих, хто хоче пожити вдосталь для себе: своїх інтересів, своїх бажань тут на землі, а після смерті відправитеся в рай просто тому, що одного разу помолилися молитвою покаяння? А як зрозуміти, що помер я з Христом чи ні?”

Коли з’явиться Христос – ваше життя, тоді й ви з’явитеся з Ним у славі.

Кол. 3:4

Якщо Христос – моє життя, то я не можу впасти в розпач або паніку, тому що Христа в мене ніхто не забере, а точніше мене в Нього. Якщо Христос – моє життя, тоді я можу жити гідно за будь-яких обставин. І Христос стає моєю найголовнішою цінністю! А як можна панікувати, знаючи, що твою найдорогоціннішу перлину неможливо відібрати?!

Таким чином, розуміння надії визначає, як людина реагує на страждання. Це очевидно в ситуації з Йовом. Давайте подивимося, як відчай впливав на його думки та слова.

Але де взяти сили, щоб витерпіти? І який мій кінець, заради чого варто жити?

Йова 6:11

Його роздуми наочно свідчать про стан, коли серед земного не залишилося нічого, що спонукало б жити, мотивувало й підтримувало. Таке буває, наприклад, коли людина тяжко хвора (як Йов) і помирає. Яким має бути кінець, щоб продовжувати жити? Що радісне буде попереду, щоб жити? Бачите, як важлива надія? Вона дає сили для боротьби.

Адже, Бог – моє спасіння! Надіюся на Нього і не боятимусь, тому що моя сила і моя пісня – Господь! Він став моїм спасінням.

Іс. 12:2

Одна з найголовніших слабкостей безбожного світогляду (про який трохи згодом) – це тільки одне земне життя. За смертю немає нічого цікавого. Смерть – це найбільше зло, бо це остаточний кінець усього хорошого. І якщо логіка підказує, що найкраще в житті вже позаду, і крім того, приходить якась трагедія, то де взяти сили для життя?!

Особливість відчаю в тому, що він є результатом того, що всі думки віддаються минулому (тому, що вже втрачено і недоступно), і тому болю, який є в справжньому. Це особливість відчаю. Він завжди дивиться одночасно в минуле, де було добре і так уже не буде, і в сьогодення, де дуже погано.

Продовжуючи далі свою промову, Йов сказав: О, якби мені стати таким, як я був за давніх місяців, – як за тих днів, коли мене оберігав Бог!

Йова 29:1-2

І далі він розмірковує про те, яке славне становище він мав у минулому.

А тепер глузують наді мною молодші за мене віком, чиїх батьків я не прийняв би щоб поставити їх нарівні із псами, що охороняли мою отару.

Йова 30:1

І далі він розмірковує про те, яке приниження відчуває зараз.

Нелегко уникнути важких думок під час страждань. Але в тому-то й річ, що ми маємо контроль над тим, про що думаємо. Ніхто не змушує нас думати про те, як добре було раніше і як погано зараз. Це наш вибір!

У результаті нас захльостують негативні емоції. Набагато важче контролювати почуття, коли вони вже нахлинули. Зупинити натиск відчаю дуже важко, коли вас уже захлеснуло. Легше не пустити бджолу в дім, ніж вигнати її. Так і з думкою. Легше зупинити небогоугодну думку на вході в розум. Це як намагатися утримувати рівновагу в той час, коли хтось намагається вас збити з ніг. Треба чинити опір, або ви опинитеся на землі.

Це війна! Ви вже на війні, хочете цього чи ні. Вам краще вдягнути обладунки, або вас знищать. Якщо ви християнин, то ви вже мішень. А чим більше шкоди ви можете завдати царству сатани, тим більш пріоритетна ви мішень.

Відчай може стукати вам у серце, і якщо ви відірвете погляд від Христа, вам буде погано. Тримайте рівновагу! Фокусуйте погляд на Христі! Тримайте правильну перспективу!

Якщо прибрати з думок Господа і Його велику силу і спробувати оцінити шанси Гедеона з 300 воїнами проти 10 тисяч, то розум підкаже, що це 300 небіжчиків. Або якщо не зважати на Господа і Його велику силу і оцінити шанси маленького пастуха проти важкоозброєного гіганта, то розум підкаже на кого треба робити ставки. Але якщо перед тим, як проаналізувати ситуацію, ви додасте Бога у вихідні дані, то аналіз ситуації змінюється. Тоді потенційна жертва стає хижаком, а нібито безнадійна ситуація – можливістю прославити Бога.

Отже, відчай не може виникнути, коли погляд спрямований на Христа, коли погляд спрямований на колодязь у спекотній пустелі.

Також дивіться другу
або обидві частини у вигляді брошури
російською або українською мовами.