У що ж нам обходиться богоборство? Частина 2

Також дивіться першу частину.

Богоборство веде до депресії

У наші дні депресію оголошено хворобою століття. За останній час психологічні навантаження на людину різко зросли, і тому вона не завжди справляється з ними. Однак існують й інші, духовні, причини, що ведуть людину до депресії. Це противлення Слову Господньому і тяжкі наслідки, що настають за цим. Якраз це і стало причиною пригніченого душевного стану Іони. У пророка через гріх непослуху було розірвано зв’язок із Богом. А як ми говорили раніше, будь-яка нормальна людина гостро переживає розрив тісних дружніх стосунків. Крім того, вчинок посланця Господнього приніс матеріальні та моральні збитки всім, хто пливе на кораблі. А це також не могло залишитися для нього непоміченим. До всього іншого, якщо врахувати, що Іона був людиною вельми емоційною, а отже, схильною до різкої зміни настроїв, то можна впевнено сказати, що душевний стан його був зовсім нелегким.

…Що ж до Йони, то він спустився в трюм корабля, ліг і міцно заснув.

Йони 1:5б

Який неприродний сон напав на пророка! Хіба може нормальна здорова людина заснути в таку бурю? Усі в страху борються за життя корабля, Йона ж спокійно спить у трюмі. Поза всяким сумнівом, цей дивний сон був нічим іншим, як втечею від болісних внутрішніх проблем. Коли почався жахливий шторм, Йона ясно усвідомив, що його планам потрапити до Іспанії прийшов кінець. Він зрозумів, що опинився в немилості в Бога і повинен буде сповна заплатити за свій непослух. Адже одна справа, коли з Богом сперечається невіглас, і зовсім інша, коли таке відбувається з пророком. Саме його звання як вісника Господнього було обтяжуючою провину обставиною. Йоні було від чого впасти в депресію! І хіба тільки йому? А як щодо нас? Хіба не є депресія багатьох людей наслідком зруйнованих взаємин із Богом? Без спілкування з Ним людина перестає бути збалансованою особистістю і живе тільки примхами свого “Я”. Саме на цій думці хотів наголосити апостол Павло, коли писав: “Страждання і горе кожній душі людини, яка чинить зло…” (Рим. 2:9).

Єдина відмінність більшості наших співгромадян від Йони в тому, що вони йдуть від депресії не в сон, а в алкоголь, наркотики і всілякі розваги. Блез Паскаль проникливо помітив симптоми депресії, притаманної грішній людині: “Душа не знаходить у собі ніякого задоволення. Всякий погляд всередину себе приносить їй засмучення. Це примушує її шукати розради поза собою, прив’язуватися до предметів зовнішніх, щоб усіляко викреслити думку про своє дійсне становище… Щоб стати нещасною, їй достатньо опинитися наодинці з собою”.

Богоборство пригнічує дух молитви

“Людина є істота, яка ставить запитання”, – кажуть філософи. До цієї фрази можна сміливо додати: “…ще й та, що молиться”. Хоча молитва і впливає позитивно на настрій того, хто молиться, вона зовсім не є одним зі способів психологічного розвантаження. Молитва – це жива бесіда створеної істоти з люблячим її Творцем. Під час такого спілкування ми можемо приносити подяки Господу за всі Його благодіяння, послані нам. Ми можемо виливати свою душу, ділячись переживаннями і скорботами. Ми можемо сповідувати свої гріхи, вірячи в Боже прощення. Також ми можемо просити про рятівне втручання Всевишнього в нашу долю і долі інших людей. На жаль, більшість людей згадують про Бога лише в хвилину смертельної небезпеки. У такі моменти вони навіть обіцяють виправитися і жити по-іншому за умови ниспослання допомоги згори. Саме так вчинили матроси і пасажири корабля, що плив у Фарсіс. Єдиною людиною, яка не стала молитися в такій кризовій ситуації, був душевно пригнічений пророк Йона. І прийшов до нього командир корабля і сказав йому: “Чому ти спиш? Устань, та волай до свого Бога! Може Бог згадає про нас, і ми не загинемо!?” (Іона 1:6).

Вустами капітана Бог закликав відступника молитися про порятунок людей, яких той наразив на смертельну небезпеку. Але в Біблії ми не знаходимо навіть натяку на те, що Йона прислухався до його прохання і схилив коліна перед Творцем. І в цьому немає нічого дивного. Адже людина, яка перебуває в конфлікті з Богом або ближніми, не може молитися, поки не відновить порушені взаємини. Чи не про це дуже ясно сказав Христос у Своїй знаменитій Нагірній проповіді?

Отже, якщо принесеш свій дар до жертовника і там пригадаєш, що твій брат має щось проти тебе, залиши там свій дар перед жертовником, піди спершу помирися зі своїм братом, а тоді вже приходь і принось свій дар. Домовляйся швидко зі своїм противником, доки ти з ним на дорозі, щоби противник не видав тебе судді, а суддя [тебе не видав] слузі й не кинули тебе до в’язниці.

Мт. 5:23–25

Коли я читаю ці слова, то згадую знайомих мені людей, які не докладають жодних зусиль, щоб розв’язати вузли багаторічних конфліктів. Також я думаю про нашу країну, яка все ще не може духовно прокинутися. І утримує її в стані духовного застою минуле, досі не приведене до ладу. Олександр Ісайович Солженіцин висловив із цього приводу таку думку: “У нас ніхто не розкаявся – ні вбивці, ні злочинці, ні слідчі, ні той, хто катував, ні той, хто вбивав, ні той, хто доносив, ні той, хто просто голосував на парткомі за неправедне рішення. Значить, ми потягнемо це за собою ще на багато-багато років. І поки будуть вулиці і міста, названі на честь убивць і безбожників, поки на їхню честь стоятимуть пам’ятники, країна нестиме відплату за невинну кров”. Пророки Ездра, Неємія і Даниїл, усвідомлюючи подібну проблему, всенародно каялися за гріхи своїх батьків. Глава Католицької церкви Папа Римський сповідався за багаття інквізиції. Німецький народ каявся за злочини Адольфа Гітлера. Коли ж Росія візьме на себе місію покаяння за спалені Біблії, зруйновані церкви, за гнаних і вбитих християн? Адже поки цього не станеться, мертві все ще продовжуватимуть тримати живих.

Богоборство веде до втрати духовного авторитету

Один чоловік, наставляючи свого сина, казав: “Зараз ти працюєш на свій авторитет, а завтра твій авторитет працюватиме на тебе”. Авторитет заробляється роками, але достатньо лише миті, щоб його було зруйновано, а разом із ним було знищено і добрий вплив, що супроводжував його. Людина, яка втратила свій авторитет, накликає на себе презирство. Честолюбні люди навіть воліють у такому разі розпрощатися з життям, ніж зазнати ганьби. Поміркуйте над наступними словами оповідання про Іону:

І сказали вони один одному: Давайте кинемо жереб, аби довідатись, через кого спіткало нас це лихо. Тож кинули вони жереб, і жереб упав на Йону. Тоді спитали його: Скажи нам, чому трапилось з нами це нещастя? Яке твоє ремесло? Звідкіля ти подорожуєш, з якої ти країни і з якого народу ти походиш? Він їм відповів: Я єврей і вшановую Господа, Бога небес, Котрий створив і море, і сушу. Ці люди дуже злякалися і запитали його: Що ти таке натворив? Адже ці мужі зрозуміли, що він втікає від Господа, тому що він сам сказав їм про це.

Йони 1:7–10

Йона мав відповісти на п’ять простих запитань моряків. І кожна відповідь – нищівний удар по його авторитету. Він повинен був сказати: “Я винен у нещасті, що відбувається, у вашому страху і ваших збитках”. Але замість цього він гордо заявив: “Я був Божим пророком і проживав в Ізраїлі, моя національність – єврей. Тільки нашій нації відкрився Єдиний Бог-Творець. Однак зараз я намагаюся втекти від мого Господа, бо мені не сподобалося Його завдання”. Чи могло таке свідчення прихилити моряків до пророка? Якщо Йона зрадив свого Бога, і якщо Господь гнівається на пророка, то чи може в такій людині бути хоч якась користь для оточуючих? Чи звернуться вони коли-небудь до нього як до представника Всевишнього? Чи побажають вони почути з його вуст проповідь і сповідати свої гріхи? Найважливіший авторитет у світі – це не авторитет хорошого вченого, політика, адміністратора або спортсмена, але авторитет людини Божої, яка допомагає своєму ближньому знайти шлях порятунку і відкрити серце для небесної любові та святості. Непослух же Слову Господньому духовно обкрадає і позбавляє духовного авторитету. Христос попереджав про це Своїх учнів: “Ви – сіль землі. Якщо сіль втратить силу, то як зробити її солоною? Нінащо вона вже не буде більше придатна, хіба щоб викинути геть, аби топтали її люди.” (Мф. 5:13).

Богоборство призводить до Божого суду

Що маємо зробити з тобою, – запитали вони його, – аби море навколо нас заспокоїлось? А тим часом море, здіймаючи хвилі, лютувало все більше. Тоді він сказав їм: Візьміть та киньте мене в море, і море навколо вас заспокоїться. Адже я знаю, що це через мене на вас накинулась ця велика буря. Але моряки налягли на весла, намагаючись дістатись берега, проте всі їхні зусилля були марними, оскільки шторм і далі посилювався. У відчаї вони заволали до Господа, говорячи: О, Господи, не допусти, щоб ми загинули, позбавивши життя цього чоловіка, не карай нас за невинну кров. Адже Ти, Господи, чиниш за Своєю волею. Після цього, взявши Йону, вони викинули його в море, – і хвилювання моря припинилося. Цих мужів охопив великий страх перед Господом. Вони принесли Господу жертви й склали обітниці.

Йони 1:11–16

Божий суд починається з суду совісті. Совість проявляє себе через усвідомлення провини, що іноді завдає найсильніших душевних мук. О. С. Пушкін чесно зізнавався:

В бездействии ночном живей горят во мне

Змеи сердечной угрызенья;

Мечты кипят; в уме, подавленном тоской,

Теснится тяжких дум избыток;

Воспоминание безмолвно предо мной

Свой длинный развивает свиток;

И с отвращением читая жизнь мою,

Я трепещу и проклинаю,

И горько жалуюсь, и горько слезы лью,

Но строк печальных не смываю.

Об. 20:11–15

Проблему докорів сумління необхідно вирішувати, оскільки від цього залежить, буде людина щасливою чи ні. Але, на превеликий жаль, люди не вирішують, а намагаються втекти від неї, наражаючись на жорстокий самообман.

Звичайно, можна спробувати “вмовити” совість піти на компроміс із розумом: “Так усі роблять… Іншого виходу не було… Не варто через таку дрібницю тривожитися…”. Але все, чого нам вдасться домогтися в такому разі, то це нажити затяжний внутрішній конфлікт, у якому ми все одно програємо. Пам’ятаєте вигук Бориса Годунова: “О совість люта! Як тяжко ти караєш!” Могутній цар програв війну з совістю. Герой роману Достоєвського “Злочин і кара” Раскольников, який убив стару-процентщицю, також не виграв цієї битви. Іуда Іскаріот, який зрадив свого Вчителя, теж визнав свою поразку. Раз не вдалося їм, не вдасться і нам, оскільки всі ми зроблені, як то кажуть, з одного тіста! Якщо не вийде піти на компроміс із совістю, можна спробувати заглушити її добрими справами: “Подивися, який я став хороший! Зробив стільки чудових вчинків! Приділив стільки своєї уваги оточуючим! Тому більше мене не турбуй!” Яскравий приклад такого задобрювання – наше ставлення до померлих. Чомусь люди більше люблять покійних, ніж живих. Несуть квіти до їхніх холодних ніг, хоча за життя не обдарували й добрим словом. Не скупляться на розкішні пам’ятники, хоча нерідко забували привітати навіть із днем народження. Усе це робиться заради спокою совісті. Однак ні обдурити, ні підкупити совість неможливо. Про цей факт усім нам корисно пам’ятати! Звісно, ми можемо на якийсь час заглушити совість самовиправданням, задоволеннями, забуттям. Але її тихий голос однаково обов’язково нагадає нам усіх, кого ми зрадили, образили і ввергли в горе. І дуже часто таке трапляється в невідповідний час і в невідповідному місці. Л. М. Толстой правильно зауважив: “Я знаю всього лише одного тирана – тихий голос совісті”. Так совість, як непідкупний суддя, наздогнала й Йону на палубі корабля, де під її впливом він виніс собі страшний вирок. Тоді він сказав їм: “Тоді він сказав їм: Візьміть та киньте мене в море, і море навколо вас заспокоїться. Адже я знаю, що це через мене на вас накинулась ця велика буря.” (Йони 1:12).

Совість засудила пророка правильно: “Відплата за гріх нехтування Словом Господнім – смерть”. Цей невблаганний суддя колись і нам винесе вирок згідно зі Священним Писанням. Тут буде корисним зазначити, що Йоні не допомогли ні його щиросердне визнання провини, ні минулі заслуги, ні старання людей, які побажали будь-що-будь зберегти йому життя. На жаль! Потрібно сповна розплачуватися за всі матеріальні та моральні збитки, завдані оточуючим! Потрібно платити і за гріх непокори Слову Божому. Відплата грішникам послужить славі Божої святості, як і справедливі закони та вироки служать славі земного правосуддя. Бог прославляється як у милосерді, так і відплаті!

І я побачив великий білий престол і Того, Хто сидів на ньому, що від Його обличчя втекло небо і земля, і для них не було місця. І я побачив померлих, малих і великих, які стояли перед Богом. І розгорнули книги; була розгорнута й інша книга, що є книгою життя. І судили мертвих, як записано в книгах, за їхніми ділами. І море віддало мертвих, які в ньому; і смерть, і ад віддали мертвих, які в них, і кожного судили за його вчинками. А смерть і ад були вкинені у вогняне озеро. Це – друга смерть, озеро вогняне. І кого не знайшли записаним у книзі життя, той був укинений у вогняне озеро.

Об. 20:11–15

Чинити опір Божому Слову невигідно з будь-якого боку, тому найрозумніше для кожної людини – це молитися про те, щоб Господь упокорив наше свавілля і дав сил підкоритися заповідям Писання! І у зв’язку з цим мені хотілося б на прикладі деяких біблійних історій дати кілька важливих практичних порад:

1. Довіряйте Слову Божому, навіть якщо воно не узгоджується з вашою думкою! Дуже небезпечно сперечатися з Біблією, покладаючись на обмежений людський розум. Потрібно пам’ятати, що суб’єктивізм – наш найлютіший ворог, адже ми не можемо бачити далі власного носа! Колись Христос сказав апостолу Петру: “Ісус промовив до нього: Запевняю тебе, що цієї ночі, перш ніж заспіває півень, ти тричі від Мене відречешся.” (Мт. 26:34). Однак Петро не захотів прислухатися до зауваження Христа. Він вірив тільки самому собі і стверджував протилежне: “Якщо навіть усі зречуться, я ніколи цього не зроблю, бо готовий іти з тобою і в тюрму, і на смерть”. Така самовпевненість і нехтування словами Божого Сина обернулися для Петра зреченням від свого Учителя, гірким плачем і душевними муками.

2. Довіряйте Слову Божому, навіть якщо воно не узгоджується з вашими бажаннями! Ірод, який правив в Юдеї під час служіння Христа, висловлюючись сучасною мовою, “відбив” дружину у свого брата. Однак через Іоанна Хрестителя Бог наказав царю розірвати цей перелюбний союз. Таке повеління не було приємним ні Іродові, ні його співмешканці, оскільки вони палко кохали одне одного, і розставання зовсім не входило в їхні плани. Ось чому вони не обтяжили себе послухом Слову Господньому. Хтось мудро підмітив, що “гріх, покликаний як гість, скоро стає господарем”. Настав день, коли гріх, ставши паном у серці Ірода, напоумив його пообіцяти прийомній доньці виконати будь-яке її бажання. За намовою своєї матері Іродіади та попросила голови Іоанна Хрестителя на блюді. Цар не бажав цього робити, бо боявся підняти руку на Божу людину. Але гріх навіяв засмученому Іродові, що зрадити слову – значить піддати себе висміюванню придворних і уславитися слабохарактерним правителем. На догоду царському марнославству великого пророка було вбито. Зупинитися в подальших злочинах Ірод уже не зміг. Через два роки він санкціонував смерть Христа, і, через деякий час, убив апостола Якова. Життя ж самого царя закінчилося в страшних муках. Усіх цих жахливих наслідків він міг уникнути, якби від самого початку підкорив свої бажання Слову Господньому.

3. Довіряйте Слову Божому, навіть якщо послух йому може виявитися невигідним вам! Одного разу молодий чоловік зі сльозами просив Ісуса Христа вказати йому шлях вічного життя, на що Господь відповів: “Одного бракує тобі: піди і все, що маєш, продай та роздай бідним, – і будеш мати скарб на небі. А тоді приходь, [бери свій хрест] і йди за Мною! Він же, засмутившись від сказаного, відійшов пригнічений, бо мав велике багатство. І, поглянувши навколо, Ісус каже Своїм учням: Як важко тим, хто має багатство, увійти в Царство Боже!” (Мр. 10:21-23).

Можливо, Христос хотів зробити юнака Своїм послідовником, який потім міг стати апостолом. Можливо, Син Божий бажав виховати його як місіонера, який поніс би Добру Новину в інші міста і країни. Але цьому не судилося статися, оскільки юнак не бажав жертовного християнства. І варто було йому лише почути, що послух Христу принесе матеріальні збитки, як він одразу ж відмовився піти за Ісусом.

4. Довіряйте Слову Божому, навіть якщо воно не узгоджується з думкою авторитетних людей! Старий Заповіт розповідає історію про одну людину Божу, яка була пророком. Одного разу Господь покликав його здійснити важливу місію. Він також дав йому наказ протягом усього шляху ніде не зупинятися і не їсти їжі. Але на дорозі йому зустрівся старець, який стверджував, що і він теж є пророком і що йому наказано Господом запросити цю Божу людину до себе на обід. Той повірив словам старця і пішов до нього в гості. Коли ж він знову був у дорозі, на нього напав лев і умертвив його. Епітафією на його могилі могли б стати біблійні слова: “…Це, напевно, Божий чоловік, котрий не послухався Господнього веління. Тому й Господь віддав його левові, який напав на нього й загриз його за Господнім словом, яке Він промовив до нього.” (1 Цар. 13:26).

Ця трагічна історія має прямий стосунок і до нас, оскільки на кожного з нас впливають думки авторитетних людей: політиків, письменників, учених. Згадайте часи, коли атеїстична пропаганда невпинно твердила: “Наука довела, що Бога немає, а в Біблії багато протиріч”. При цьому слово “Бог” писали з малої літери, зате слово “сатана” – із великої. Народний кумир Юрій Гагарін зміцнив невіру своєю нерозумною заявою, що ніякого Бога в космосі він не побачив. Народ вірив безбожним авторитетам, і тому понад 80% населення колишнього СРСР були переконаними атеїстами. Тепер настали інші часи, часи релігійної пропаганди. Сьогодні стало модним називатися віруючим. Авторитетні люди відкрито почали говорити про свою віру в Бога. Губернатори і мери на очах у всього народу приймають благословення від ієрархів. Навіть видавництво комуністичної газети “Правда”, яке раніше паплюжило і висміювало вірян, сьогодні випускає церковні календарики з портретами членів царської сім’ї. І так легко заразитися від усіх цих знаменитостей поверхневою вірою! Адже ніхто з них не закликає народ будувати своє життя відповідно до Святого Письма. Який же результат такої формальної віри? У наявності зростання релігійності – 80% населення країни сьогодні називають себе християнами, але при цьому очевидний різкий занепад моральності. Пити, розпустувати, лихословити, розлучатися багато хто так і не перестав. Християнство без Христа і людина без своєї сутності – такий підсумок віри земним авторитетам. Єдиний авторитет, на який ми можемо рівнятися, – це Христос. І нехай Його ставлення до Писання надихне нас на наслідування Йому! Христос знав Писання (Ін. 7:15), жив за Писанням (Мт. 5:17; 26:54), проповідував Писання (Лк. 4:16-22; 24:27-32), захищав Писання (Мт. 19:1-9), закликав людей знати Писання (Лк. 10:26; Ін. 5:39), викривав за невір’я у Писання (Мт. 22:29), помирав зі словами Писання на вустах (Мр. 15:34; Ін. 19:28)! Наслідуючи приклад Спасителя, ми ніколи не станемо богопротивниками і нас ніколи не спіткають лиха, які випадають на долю всіх непокірних істині.

Також дивіться першу частину.