Складові ефективного душеопікунства

Певний я, мої брати, за вас, що ви сповнені доброти, сповнені всякого знання і можете інших навчити.

Рим. 15:14

Павло, закінчуючи писати свій лист до церкви в Римі, думав про стан служителів у цій помісній громаді. У апостола є певна впевненість, що брати в цій церкві сповнені доброти, сповнені всілякого знання і тим самим здатні навчати одне одного.

Термін “навчання/наставляння” походить від грецького νουθετειν ‘напоумляти, вмовляти, умовляти’, що є справжньою суттю служіння душеопікунства. Наставляння або вмовляння – це служіння напоумлення і турбота про душу людини.

Іншими словами, Павло впевнений, що в них є потенціал для ефективного служіння. Це допомагає нам зрозуміти, якими якостями повинен володіти служитель для плідного наставляння. Чи володіємо ми цими якостями, які допоможуть нам так наставляти і піклуватися про душу?

“Ви сповнені благості”

Це перша передумова бути збудовуючим наставником для інших. Ми повинні бути сповнені доброти, благості і навіть ніжності. Благість – це добро, проявлене в любові. Хороший наставник любить людей. Щоб нам проявити до людини доброту, ми повинні знати її і любити.

Часом ми керуємося приказкою “на Тобі, Боже, що мені негоже” і віддаємо Богові те, чого нам не шкода. Нашій грішній природі властиво чинити так само і щодо ближнього, який відчуває гостру скруту і звертається до нас по допомогу. Сам Ісус звертав увагу на подібну тенденцію у Своїй настанові: “Коли в когось з вас, батьків, попросить син [хліба, то невже подасте йому камінь? Або] риби, – чи замість риби подасте йому змію? Або коли попросить яйце, чи подасте йому скорпіона?” (Лк. 11:11-12).

Біблійне наставництво передбачає інший рівень служіння. Для того щоб допомогти людині, необхідно добре знати її і дати їй те, чого вона дійсно потребує. Любити ближнього означає знати його. Так самарянин поставився до потерпілого: перев’язав рани, відвіз у готель, оплатив догляд і попросив повідомити його про можливі додаткові витрати (Лк. 10:33-35).

Також це один зі способів ефективного наставництва в церкві. Щоб якісно подбати про душу, необхідно увійти у світ опікуваного: пізнати його сподівання, боротьбу, страхи, сумніви, обставини його життя, сімейні клопоти, фізичні потреби. Іншими словами, щоб зробити людині добро, а не просто виконати формальність, необхідно бути обізнаним про проблему ближнього. У цьому і проявляється доброта.

Наприклад, якщо алкоголік голодний, не мудро давати йому гроші, оскільки великою спокусою буде витратити їх на випивку. Але чеснотою буде купівля буханця хліба і розмова про його серце перед Богом. А ще краще запропонувати йому роботу і тим самим вчити його перестати бути споживачем.

Якщо у вашій церкві є мати-одиначка, то милістю для неї буде не просто дати їй грошей – як зазвичай ми можемо робити, йдучи шляхом найменшого опору. Але благодаттю буде конкретна допомога: розвантажити її, приготувати їжу, посидіти з дитиною, щоб вона могла відпочити.

В обох прикладах справжня доброта проявляється через знання і турботу про людей. А якщо малознайома людина прийшла до вас по пораду й допомогу, необхідно вникнути в її життя, пожертвувати своїм часом і силами – це й буде любов’ю в дії.

Дорогі служителі, наставники, пастори! Чи знаєте ви своїх людей? Якщо ви не знаєте їх, вам буде складно точково напоумляти їх так, щоб справляти творчий вплив і духовні зміни. Нам необхідно входити в життя опікуваних, спуститися на їхній рівень і говорити з ними їхньою мовою. Плакати з тими, хто плаче, замість того, щоб висипати гору уривків з Писання на голову людині, особливо коли не час говорити, але мовчати і слухати. Адже часто ми даємо шаблонні поради, а потім дивуємося, чому люди не змінюються.

Являти благість людям означає служити їм на рівні серця. Але, живучи у швидкому ритмі, служителі часто “проблемних” людей схильні сприймати як перешкоду в служінні, забуваючи, що люди в церкві і є об’єктом нашого пасторського служіння. Як сказав Тед Тріпп: “Це вівці нашого Пастиреначальника, кому ми удостоїлися служити”. Це протверезлива причина.

Яскравий приклад наставника-душеопікуна – Йов як “утішитель тих, хто плаче”, ось як він ставився до інших:

Я одягався в праведність, і вона була, наче моїм одягом, а справедливість була моєю короною. Сліпому я був очима, а кульгавому – ногами. Я був батьком для знедолених, а тяжбу, якої я не знав, ретельно досліджував. Я трощив челюсті злочинцеві, вириваючи з його зубів здобич. Я думав: Буду жити довго, – моїх днів буде так багато, як піску, і помру в родиннім гніздечку. Моє коріння сягає до води, і роса ночує на моєму галуззі. Адже моя слава постійно зростатиме, і мій лук у моїй руці завжди як новий. Мене уважно слухали та мовчки чекали моєї поради. Після моїх слів вже не було що додати, – моя мова зрошувала всіх освіжаючими краплями. На мене чекали, як на дощ, і відкривали свої уста, як для весняної зливи. Моя усмішка всіх підбадьорювала у вірі, й люди чекали мого ласкавого погляду. Я обирав для них подальшу дорогу, й головував серед них; я жив, наче цар серед свого війська, стараючись потішити засмучених.

Йова 29:14–25

Зверніть увагу, якими якостями володів Йов:

– активно шукав можливостей служити іншим (7-й вірш);

– рятував страждальця кричущого та сироту безпорадного (12-й);

– піклувався про того, хто гне (13-й);

– серцю вдови приносив радість (13-й);

– прагнув судити праведно (14-й);

– був очима для сліпого і ногами для кульгавого (15-й);

– як батько ставився до жебрака (16-й);

– тяжбу, якої я не знав, розбирав уважно (16-й);

– не був малодушним перед беззаконною людиною, суворо умовляв (17-й);

– допомагав людям визначитися, які наступні кроки в житті їм необхідно зробити (25-й);

– був утішителем тих, хто плаче (25-й).

Це приголомшливий приклад Божого слуги, який по-справжньому дбав про людську душу. Щоб так здійснювати служіння, необхідно справді добре знати життя людей та їхні труднощі. Це знання давало Йову неймовірну міць ефективно допомагати цим людям. У нашому поколінні бракує таких служителів, за якими б люди нудьгували, напоумлення яких жадали б і чекали, “як на дощ, і відкривали свої уста, як для весняної зливи” (Йов 29:23). Оточення Йова знало, що він їх любить, знає і являє їм доброту в повноті.

“Ви сповнені всякого пізнання”

Це друга передумова, про яку апостол Павло говорить у Рим. 15:14, розмірковуючи про служіння, що наставляє один одного. Важливо відзначити, що у цих служителів більш ніж достатньо доброти і пізнання в надлишку. Яким же пізнанням вони наповнені, що робить їх здатними до наставництва, що збудовує?

Павло вірить, що служителі цієї церкви розуміють людську проблему і знають, як вирішити її Божими методами. Він переконаний, що служителі, які опікуються іншими, сповнені глибокого розуміння Бога, знають Його, розуміють Його волю і можуть застосувати в конкретній ситуації. Ці люди знають Євангеліє і мають здатність застосувати його.

І коли в нашому житті є любов, виражена в чеснотах, і глибоке розуміння істини, тоді ми стаємо спроможними здійснювати наставництво одне одному.

На жаль, часто здоровий баланс між цими двома складовими порушується. Є велика кількість служителів, які щиро і глибоко люблять людей, але не знають, як ефективно допомогти в духовних проблемах, наприклад, пов’язаних із застряглими гріхами або відсутністю духовного зростання. В іншому випадку, служитель може бути досить освіченим і компетентним у Божих істинах і доктринах, але йому не вистачає любові до людей. Замість того щоб лікувати рану, такі служителі “б’ють по голові” Божим Словом. Таким чином, їхнє служіння Слова приносить більше руйнування стражденній душі, ніж збудовує. Такі служителі нагадують “колючу тернину в руках п’яниці” (Пр. 26:9). Вони наставляють опікуваних жорстко, безцеремонно, роздаючи поради, не спромагаючись увійти в їхній світ і не намагаючись зрозуміти їх. Такі служителі використовують кліше, швидкий рецепт або “десять золотих універсальних принципів”.

Нам потрібно благати Бога, щоб баланс між знанням і любов’ю зберігався.

“Можете наставляти”

Павло каже, що служителі можуть наставляти один одного. Слово “ті, що можуть” ‘δυνάμενοιʼ утворено від “динамос” ‘сила’. З цього випливає, що вони можуть не просто наставляти, але “володіють силою” на кшталт динаміту, і це надихає. Павло хоче сказати, що коли у нас є “доброта до людей” і “розуміння істини”, тільки тоді у нас буде достатньо сили, щоб вивести людей з їхніх глухих кутів, допомогти їм зруйнувати кайдани гріха. У нас вистачить сил протистояти диявольським підступам (Еф. 5:11), напоумити і творити душу людини, яка цього потребує.

Коли ці два компоненти присутні в нашому служінні, це дає нам силу через Святого Духа якісно наставляти, приносячи добрі плоди на Славу Божу.

Повертаючись до уривку з Послання до римлян, чітко видно чотири дії наставника: любити і знати, говорити і робити [подібну аналогію використовує Пол Тріпп у книжці “Знаряддя благодаті в руках спокутувача”. – Авт.].

Будь-який лікар спочатку проводить обстеження і лише після цього призначає лікування – у цьому мудрість і здоровий глузд. Точно так само не існує універсального засобу від усіх духовних хвороб. Необхідно спершу пізнати стан людини, увійти в її світ, зібрати достатньо інформації і тільки після цього допомогти їй на підставі Слова Божого точково виправити пошкоджене гріхом. Тільки зрозумівши, в яку брехню вірить людина, ми можемо допомогти замінити її істиною.

Закінчуючи роздуми над цим уривком, хочу звернути увагу на джерело сили для такого мудрого служіння:

Бог же надії нехай наповнить вас усякою радістю і миром у вірі, щоб ви силою Святого Духа збагатилися надією.

Рим. 15:13

Неможливо бути сповненим доброти і всякого пізнання для ефективного служіння, якщо всі ці складові не походять із віри. Тільки перебуваючи на лозі (Ів. 15:1-8), ми здатні приносити добрі плоди в нашому служінні й бути придатними Господу для почесного вживання.