Шість змін, які робить у вас ваш телефон

Стів Джобс уперше представив свій Айфон на виставці Macworld Expo 2007, а я отримав свій перший рік потому. Я не можу згадати своє життя без нього.

Упродовж семи років Айфон завжди був у межах досяжності, щоб розбудити вранці, програти музику, вести календар, щоб закарбувати моє життя на фото або відео, щоб я міг насолодитися стріляниною безкрилими птахами по ворожих свинях із рогатки, щоб служити всюдисущим доступом до Інстаграма, Твіттера і Фейсбука.

Мій Айфон настільки став частиною мого буденного життя, що я рідко про нього замислююся. Саме це і турбує 75-річного Девіда Веллса, уважного мислителя, який спостерігав за тенденціями в церкві багато десятиліть.

Веллс просить християн замислитися над наслідками використання смартфона. “Що він робить із нашим розумом, якщо ми живемо з таким постійним відволікаючим фактором? – сказав він нещодавно в інтерв’ю. – По суті, ми тепер живемо з паралельним всесвітом, віртуальним всесвітом, який може зайняти весь наш час. Отже, що з нами відбувається, якщо ми перебуваємо в постійному русі, якщо ми стаємо залежними від постійної візуальної стимуляції? Що ж із нами відбувається? Це головне питання”.

Це величезне питання. Який вигляд життя має зараз завдяки смартфону? Як нас змінив Айфон? Ці запитання для самоаналізу можуть здатися лякаючими, але ми повинні їх ставити.

Епоха інтернету

Веллс швидко нагадує нам, що експеримент, який називається “Епоха інтернету” (або “Інформаційне століття”), триває всього лише 20 років. Уся ця технологія цифрового зв’язку відносно нова. Одного дня ми відійдемо назад і пильніше роздивимося, що ж роблять наші смартфони з розумом, серцями та душами, однак у нас немає часу на те, щоб відкладати роздуми над собою на майбутнє. Ми маємо ставити ці запитання зараз.

У нас є мудрі християни-батьки у вірі, які ставлять запитання, якщо ми згодні слухати. Один із таких людей – Доктор Дуглас Грутуїс, професор філософії в Семінарії Денвера. Відтоді як він видав свою книжку “Душа в кіберпросторі” (The Soul in Cyberspace) 1997 року, Грутуїс вивчав вплив інтернету на духовне життя.

Нещодавно я розмовляв із Грутуїсом про те, як наші Айфони змінюють нас. Він запропонував подумати про шість сфер життя.

Перша зміна: ми стаємо схожими на те, що споглядаємо

Спочатку це твердження звучить абстрактно, проте це одна з найпростіших (і найглибших) психологічних реалій, про які ми дізнаємося з Писання: ми стаємо схожими на те, що споглядаємо. Поклонятися ідолу означає стати схожим на ідола; поклонятися Христу означає стати схожим на Христа. Про це говорить безліч віршів Писання: Пс. 115:12-16; Рим. 1:18-27; 12:1,2; Кол. 3:10 і 2 Кор. 3:18.

Ми поклоняємося тому, що любимо споглядати. Те, на споглядання чого ми витрачаємо свій час, формує наші серця і ліпить із нас тих, ким ми є. Це страхітлива і корисна духовна істина; однак вона порушує низку питань. Що відбувається з нашою душею, коли ми проводимо так багато часу, споглядаючи екрани наших телефонів, що світяться? Як ми змінюємося? У що перетворюємося?

Грутуїс попереджає: один зі способів, як ми стаємо схожими на те, що споглядаємо, виявляє себе у стосунках. Усі наші стосунки починають слідувати взірцю нашої цифрової взаємодії одне з одним, яка неминуче коротка і поверхнева. “Коли ви починаєте переходити на поверхневе спілкування з людьми, ви можете до цього звикнути”. Уся наша особиста взаємодія набуває тієї самої форми. Бариста за кавовим прилавком отримує відповіді типу особистого повідомлення. Коли ми гуляємо з друзями, ми видаємо низку відповідей на кшталт твіттів у поверхневій розмові без особливого духовного значення.

“Те, як ми спілкуємося в мережі, стає нормою спілкування, коли ми поза мережею. Розмови у Фейсбуці та Твіттері зазвичай досить короткі, стислі та дуже швидкі. А таким чином не вийде хороша розмова. Крім того, ґрунтовна розмова передбачає слухання і час, що, за великим рахунком, вилучено з інтернет-спілкування, оскільки ви не перебуваєте поруч із людиною. Тому хтось може відіслати вам повідомлення, а ви можете його проігнорувати, або хтось відсилає вам повідомлення, а ви до нього добираєтеся через дві години. Але якщо ви перебуваєте в реальному часі в реальному місці з реальними людьми і реальним голосом, то динаміка абсолютно змінюється. Не варто ставитися до людини так само, як ви б спілкувалися у Твіттері”. Але ми саме так і чинимо, якщо ми не уважні.

Друга зміна: ми ігноруємо нашу обмеженість

По суті, я – обмежена людина, жорстко лімітована в тому, що я знаю і що можу прочитати, чим я можу зайнятися, і (що, можливо, найважливіше) дуже обмежена в тому, про що насправді можу подбати. Проте мій телефон пропонує мені все: новини, нові злочини, нові відео, музику, картинки і оновлені статуси всіх моїх друзів із Фейсбуку.

Одна з причин, чому ми купуємо смартфони, в тому, що ми не хочемо залишитися не при справах. Ми не хочемо пропустити щось популярне. Ми переходимо за тематичними посиланнями переважно через страх опинитися поза темою. І потроху ми ігноруємо нашу обмеженість, ми втрачаємо відчуття нашої лімітованості й починаємо прагнути забороненого плоду необмеженого знання при підсвідомому бажанні стати нескінченними, як Бог.

“Смартфон поглинає наш інтерес, адже він такий привабливий. Він може стільки всього. І в певному сенсі він пропонує нам зробити з ним так багато, – сказав Грутуїс. – Але люди обмежені. Ми можемо обміркувати лише певну кількість речей за раз. Належним чином ми можемо відчути лише обмежену кількість речей. А ці технології хочуть розтягнути нас на весь світ своїми каналами у Твіттері, дописами у Фейсбуці та фотографіями, якими поділилися в Інстаграмі. Замість цього потрібно прийняти свою обмеженість. І якщо ми справді погоджуємося з нашою обмеженістю і з тим, що, як каже Павло, добре прожите життя – це життя, прожите обачно (Еф. 5:15, Кол. 4:5), ми просто маємо сказати “ні” деяким речам”.

Третя зміна: ми переходимо в режим багатозадачності, тоді як повинні залишатися в однозадачному режимі

Звиклі до поверхневої дружби, абстраговані до лімітованої уваги, не усвідомлюючи власної обмеженості, ми віддаємося міфу мультизадачності. Ми все переводимо в режим багатозадачності, намагаючись мислити у двох напрямках одночасно, намагаючись бути у двох місцях одночасно, намагаючись жити у фізичному і віртуальному просторі одночасно.

Ця сучасна спокуса пояснює, чому Грутуїс забороняє своїм студентам користуватися телефонами і ноутбуками на своїх уроках. “Думаю, що наша культура дуже відволікаюча. Ми намагаємося перевести в режим багатозадачності те, що має залишатися однозадачним. І це те, що я кажу своїм студентам: “Ви не можете перевести філософію в багатозадачний режим”. Наука філософії не може відволікатися на твітти. І якщо філософія не може, то наскільки більше ми повинні прагнути до однозадачності у вивченні Бога і в молитовному житті?”

У реальності Писання закликає до життя однодумного самоаналізу, яке часто порушує гул багатозадачності. Якщо щось важливе, воно варте того, щоб бути однозадачним. Що означає, що мають існувати пріоритети, які стоять вище за сповіщення нашого Айфона.

Четверта зміна: ми забуваємо про радість втілення

Апостол Іван завершує одне зі своїх давніх рукописних послань рядком, що має неминуще відношення до тих із нас, хто нині пише пальцями: “Багато чого маю писати вам, але не хочу на папері чорнилом [сучасна технологія для Івана. – Авт.], але сподіваюся прийти до вас, і говорити вустами до вуст, щоб радість ваша була сповнена” (2 Ів. 12).

Як припустив Нейл Постмен, технології комунікацій, такі як електронна пошта, є більше спілкуванням привида з привидом, ніж людини з людиною. В електронному листі є щось від нас, але набагато більша частина нашої особистості не пересилається. В електронному листі ми відсилаємо свою примару. Те ж саме стосується і цієї публікації в блозі. “Ці неминучі обмеження цифрового зв’язку кореняться в Божому задумі творіння”, – сказав Грутуїс.

“Християнство відрізняється від будь-якої іншої релігії, окрім іудаїзму, тим, що воно заявляє про те, що Всесвіт створено добрим”. І Бог покладає на нього Своє благословення і бажає спілкування з людьми через матерію. І ось у нас доктрина вочеловечення. Це щось схоже на перетворення Ісусом води на вино (найкраще вино) в Ів. 2:1-12. Це втілення, це спілкування людей, це насолода плодом виноградним, і Ісус благословляє це”.

Однак я наполягаю: чому власна радість апостола пов’язана зі спілкуванням із тими, хто одягнений у плоть?

“Думаю, справа тут у залученні особистостей, – відповів Грутуїс. – Певною мірою наша особистість просочиться в електронне повідомлення або твітт. Однак ми – істоти цілісні. У нас є почуття. Думки. Уява. Тіла. Ми маємо різний вигляд. Висловлюємо себе по-різному, наприклад, у тоні голосу. Як часто в нас траплялося онлайн непорозуміння через те, що був відсутній тон голосу? Ми жартували, а хтось сприйняв це серйозно і образився. Або ми говоримо щось серйозно, а люди думають, що ми жартуємо. Тому я вважаю, що повнота радості приходить, коли одна особистість взаємодіє з іншими особистостями за допомогою голосу, дотику, присутності і часу. Іноді це час просто тихо побути з людьми, поплакати або посміятися”.

Тому соціальні засоби зв’язку та електронна пошта (безтілесні засоби спілкування) можуть бути вельми корисним продовженням наших стосунків із тими, хто вдягнений у плоть, але не їхньою заміною. Тому я ставлю своєму внутрішньому інтроверту запитання: чи підривають зручності безтілесних засобів зв’язку радість спілкування з тими, хто у плоті? Чи справді я ціную у своєму житті особисті стосунки з тими, хто одягнений у плоть, вище за безтілесні стосунки, які я підтримую в мережі? Чи страждають мої стосунки один на один (з моїм сусідом, моєю дружиною, моїми дітьми) від того, що я нехтую пріоритетом радості втілення?

П’ята зміна: ми втрачаємо інтерес до зібрання церкви

Ця загублена радість втілення неминуче проявляється в порожніх лавах недільного ранку.

Християнство корениться у втіленні Христа в тілі, і ця глибока особиста реальність формує наше спілкування (2 Ів. 12; 3 Ів. 14), граничні мрії (1 Ів. 3:2), а також життя перед обличчям Бога, coram Deo. У цьому плані в Айфона небагато переваг.

“У нас існує цілий процес колективного поклоніння, який по-біблійному є вельми значущим, оскільки Бог перебуває у хваліннях Ізраїлю. (Пс. 22:4). Коли люди приходять і поклоняються в дусі та істині, там є присутність і дія Духа Святого, які неможливо відтворити через груповий дзвінок по Скайпу (який, звісно ж, буде другим найкращим варіантом). Церква, тіло Христове, має збиратися. Ми повинні бути один з одним і повинні поклонятися разом, сповідувати наші гріхи, спілкуватися, обіймати людей, показувати свою любов до них, плакати з тими, хто плаче, і сміятися з тими, хто сміється”.

Якщо ми робимо безтілесні стосунки пріоритетом, ми не беремо до уваги глибоку реальність втілення, що відбувається під час хрещення, Господньої вечері, загального музичного поклоніння, рукопокладання і навіть проповідей. Як пастор Джон [Пайпер. – Ред.] пояснив у минулому, проповідь, яку програють у навушниках, не може замінити собою проповідь наживо на церковній лаві, бо проповідь є “експозиційним звеличуванням”, невіддільною частиною спільного поклоніння в зібранні, яке має своє місце серед людей, які зібралися. Там, посеред зібраного народу Божого, “проповідь знаходить своє належне місце зустрічі з живим Богом”.

Отже, чи насправді ми цінуємо реальність втілення локальної церкви? І навіть якщо ми приходимо в неділю, чи не перевіряємо ми, чи не бавимось своїми телефонами в пошуках чогось бажанішого, розважальнішого та безтілеснішого за радість від Бога, запропоновану в спілкуванні з тими, хто у плоті?

Шоста зміна: ми перестаємо стежити за своїми словами

Будучи складеними з усіх цих онлайн тем, ми перестаємо стежити за словами.

Чому ми так швидко судимо онлайн про мотиви людей і чому так сміливо критикуємо інших? Чому в мережі ми говоримо те, що особисто ніколи б не сказали? Чому електронний зв’язок так легко провокує нас до презирства?

Я дуже хотів поставити це запитання Грутуїсу, а він відповів тим, що повернувся назад до теми безтілесності: “У глибині себе, коли ми спілкуємося з людьми онлайн, ми швидко забуваємо, що це душі і що “ми взаємодіємо з вічними істотами””. Безтілесність (абстрактні уми, які прагнуть багатозадачності) робить нашу розмову особливо недбалою і потенційно надмірно критичною.

“Ми маємо бути цілісними, коли ми в мережі. Маємо бути там із молитвою. Повинні протистояти різним мотивам. І я не завжди справляюся з цим успішно. Я видалив не одну публікацію у Фейсбуці, – сказав він. – Однак пам’ятайте, що ми робимо це перед лицем Бога, і що ми взаємодіємо з вічними істотами. Ми впливаємо на долі людей навіть через повідомлення у Твіттері. Гадаю, якщо ми дотримуватимемося такого підходу, він дасть нам відчуття значущості, завдяки чому ймовірність того, що ми станемо зневажливими, зменшиться. Уміння жваво говорити і нешанобливість – жахливі вади нашого століття. Так багато разів у Писанні нам говориться бути обережними зі своїми словами. Притчі постійно повторюють це. Нам кажуть бути обережними зі своїм язиком і бути небагатослівними (Пр. 10:19-21; 17:27). Усі ці технології дають нам змогу говорити нескінченно. Можливо, це не фізичний голос, але це певного роду послання”.

“Думаю, нам потрібно багато себе редагувати, – сказав він, – і усвідомлювати, що у спілкування через засоби зв’язку є не тільки колосальні переваги, а й недоліки”.

Оригінал © Desiring God Foundation, переклад © Help for Heart.