Психологія і церква

Якщо ви пропустили, то тема конференції цього року – “Борючись за віру в останні дні”. Сподіваюся, що ми справді зможемо боротися за віру, не впадаючи в “суперечки” про мою тему. Кажу це тому, що існує лише кілька тем, які викликають стільки ж абсолютно різних думок серед консервативних євангельських християн, скільки викликає тема, з якою я збираюся сьогодні виступати.

Отже… готуйтеся до розбіжностей. Очевидно, що ви почуєте мою думку. Мене не дуже тішить перспектива розбіжностей, однак вона неминуча. І це дуже важливо для всіх тих, хто турбується про те, щоб триматися здорової біблійної доктрини.

Давайте почнемо з моєї в лапках “кваліфікації”, яка, на думку деяких людей, дає змогу або не дає змоги мені говорити на цю тему. Коли ми з Дейвом Гантом виступаємо на якій-небудь конференції разом, він іноді представляє мене так: “Далі виступатиме Том. І вам потрібно бути верійцями, коли слухатимете те, про що він говоритиме, тому що… ну, він виріс у психлікарні”. Після чого я кажу: “Пан Хант знову правий і в тому, і в іншому. Так, вам потрібно бути верійцями, і так, я дійсно виріс у психіатричній лікарні”.

Щоб було зрозуміло, мій батько був психіатром, і ми жили на території великої психіатричної лікарні на північному сході штату Огайо. Ну як вам така кваліфікація? Що ж, ми з Майком Гендроном добре знаємося на римо-католицькому віросповіданні, бо ми виросли в ньому. Подібним чином, більшу частину свого дитинства я ріс серед людей, причетних до сфери психічного здоров’я. Кілька моїх родичів працювали в психіатричних лікарнях. Усе це я кажу ось до чого: я на власному досвіді (інакше кажучи, через “тісний і особистий” дотик) знаю про те, який вплив чинить психологічне консультування на життя тих, хто його практикує, а також тих, кого через їхні ментальні проблеми відправили в клініку.

Незважаючи на те що психологія не була моїм профільним предметом, у коледжі я брав участь у деяких провідних експериментальних психологічних програмах при Державному університеті штату Огайо, який я з радістю вважаю психіатричною клінікою іншого роду.

Єдина цінність того, що я ділюся своєю так званою “кваліфікацією”, полягає в тому, що ви розумітимете, що мій особистий досвід перебування серед людей, які займаються психологічною практикою, і тих, кого вони лікували, прищепив мені співчуття і до тих, і до інших.

Можливо, вам відомо, як страждають люди з психічними розладами, однак ви можете не знати, що ті, хто займається психологічною практикою, самі наражаються на найвищу професійну небезпеку, ніж у будь-якій іншій сфері діяльності: велика кількість розлучень, самогубства, зловживання наркотиками, алкоголізм тощо. Як особистий приклад, який є далеко не унікальним випадком, можу навести свого батька, який був головним психіатром місцевої громади в Південному Огайо. Він був тим, до кого приходили лідери громади за вирішенням своїх ментальних, емоційних чи поведінкових проблем. Він також був місцевим п’яницею. Якщо ви розумієте те, який руйнівний вплив чинить на практикуючого фахівця і його пацієнта процес психотерапії, то вас це не повинно здивувати.

Я почав свою промову з того, що зробив зауваження щодо розбіжностей навколо психологічного консультування. Коли ми з Дейвом Хантом написали книжку “Спокуса християнства” (The Seduction of Christianity) понад 25 років тому, консервативна євангельська церква була вельми рада тому, що ми піднімали питання деяких хибних вчень та практики в харизматичних та п’ятидесятницьких церквах, зокрема, тих, що популяризували небіблійні доктрини про процвітання та зцілення. Однак цей ентузіазм швидко згас, коли багато хто з читачів доходив до 12-го і 13-го розділів. Чому? У цих розділах ішлося про проблеми, що існують між біблійним вченням і психологічним консультуванням у церкві – феноменом, що міцно вкоренився в євангельському християнстві.

Це було понад чверть століття тому, і можна було б подумати (або сподіватися), що тілу Христовому стало відомо про те, що переважна більшість досліджень деяких психологів свідчить, що психотерапія не просто безглузда в практичному сенсі, а й навіть у багатьох випадках згубна. Однак помітили це лише деякі. У результаті психотерапія стала настільки прийнятною серед євангельських християн, що рідко хто з них замислюється над серйозністю проблеми. Як же євангельська церква докотилася до такої разючої відсутності здатності розрізняти?

Основна причина цього напрочуд проста: більшість християн, включно з тими, котрі стверджують, що вважають для себе Біблію авторитетом щодо будь-яких питань стосовно життя в підпорядкуванні Господу, лише на словах переживають достатність Божого Слова. Інакше кажучи, вони суперечать своєму сповіданню віри в авторитет Біблії, звертаючись до інших джерел за розв’язанням життєвих проблем; і насамперед звертаючись до так званих авторитетів або “експертів”, зокрема, до психологів. Це жахлива помилка, оскільки Слова Божого достатньо:

Усе те, що потрібне для життя і побожності, подарувала нам Його Божа сила – пізнанням Того, Хто покликав нас власною славою і чеснотою.

2 Петр. 1:3

Слово Боже – це “Посібник Виробника” з інструкцією для людства про “все необхідне для життя і благочестя через пізнання Його”. Що саме мається на увазі під “всім”? Звісно ж, усе, що включає або має відношення до питань моралі, і все, що має відношення до гріха (чи то питання як його уникнути, чи то питання, як у ньому покаятися). Клінічна психологія не може працювати з гріхом, незважаючи на те що більшість (якщо не всі) проблем, з якими люди звертаються до психотерапевтів, виникають через гріх. Результат звернення по психотерапевтичну допомогу завжди буде руйнівним для віри віруючого з очевидних причин.

Психологічне консультування – антибіблійна програма заміни “Керівництва Виробника”. Її фундаментальна доктрина полягає в тому, що власне “я”, яке заявляється за природою добрим, є ключем до вирішення всіх проблем у житті. З цієї причини, фундаментально вона стоїть у прямій опозиції до Писання, яке заявляє, що власне “я”, тобто людина, є за своєю природою гріховною (Єр. 17:9).

Якщо власне “я”, також відоме як серце людини, “лукаве більш за все і вкрай зіпсоване”, як про нього заявляє Біблія, тоді воно є проблемою, а не рішенням. Як народженим повзати не дано літати, так і власне “я” не має в собі нічого, що могло б змінити його гріховну природу. І ніщо в теорії чи практиці психотерапії не може змінити цей факт.

Отже, беручи до уваги все те жахливе зло, прояв якого ми бачимо щодня в усьому світі, чому психотерапевти дотримуються припущень, які відкидаються простим спостереженням? У них немає вибору. Без Бога залишається тільки “я”. І тому спектакль самообману з мотивів внутрішньої доброчесності продовжує свою гру (поряд з усіма жахливими наслідками) для людей, які відвернулися від Бога до обожненого “я”.

Хороша новина полягає в тому, що Богу відомо про проблему, що навалилася на людство, і в Своєму Синові Він забезпечив її вирішення. Це рішення змінить серце кожної людини, яка звернеться до Нього і прийме Його пропозицію. Повна оплата Христом гріхів людства не тільки робить тих, хто приймає Його плату за них, новим творінням у Христі (2 Кор. 5:17), але на них також накладається печатка Святого Духа Божого, який є єдиним справжнім Радником та Утішителем для всіх віруючих.

Ба більше, саме Святий Дух дає здатність відродженому християнину розуміти “Посібник Виробника” і жити відповідно до його вказівок (Ів. 14:26; Зах. 4:6). Так заявляє Писання. Тоді чому ж ті, хто заявляє, що вірить Біблії, залишають її чудові обітниці? Ісус заявив, що Він прийшов, щоб ті, хто вірує в Нього, “мали життя, і мали його з надлишком” (Ів. 10:10). Тоді чому віруючі шукають чогось іншого?

Знову ж таки, одна з головних причин проста, а тому поправна. Якщо віруючий не читає Біблію і покладається на інші джерела замість біблійної інформації, то в нього буде лише нечітке розуміння того, що ж написано в Біблії, і багато чого в його розумінні може бути розмитим або спотвореним. Це сприяє тому, що в людини виробляється серйозний брак впевненості в Божому Слові. Така людина стає нездатною розпізнавати, що є біблійним, а що – ні. Біблійне вміння розрізняти не залежить від освіченості чи знання грецької мови або івриту, від відвідування семінарії або володіння виданим біблійним коледжем дипломом з апологетики. Це просто питання дисциплінованого (тобто щоденного!) читання віруючим Слова Божого, що супроводжується бажанням застосовувати прочитане до свого життя.

Як віруючий може очікувати, що він зможе розпізнавати між істиною й оманою, якщо він/вона не дисциплінований у читанні та виконанні того, чого вчить Писання? По суті, біблійне вміння розрізняти – це справа зіставлення того, що розповсюджено або викладають у світі чи церкві, з тим, чого вчить Біблія. Людина не може цього оцінити, якщо вона сама сумнівається у змісті Біблії. Тут потрібне саме те, за що отримали похвалу євреї синагоги в грецькому містечку Верія: вони щоденно досліджували Писання, щоб зрозуміти, чи те, що проповідував апостол Павло, справді було істиною (Дії 17:10,11). Якщо ці євреї отримали таку похвалу, то тим більше віруючі сьогодні повинні наслідувати їхній приклад.

На жаль, зі своїх спостережень протягом понад тридцяти років я бачу, що євангельська церква попалася практично на кожен спокусливий виверт, розставлений противником для підтримки його головної стратегії: зруйнувати дієвість Слова Божого в церкві, а також у всьому світі.

Програма спокуси почалася в Едемському саду з Єви: “Так, а що, Бог справді сказав?..” – це трюк, щоб змусити її переоцінити Божий наказ не їсти плід від дерева пізнання добра і зла, після чого слідувало спотворення Божого покарання за непослух Йому: “Ні, не помрете” (Бут. 3:4).

Важливо зазначити, що відтоді у своєму прагненні знищити людство Противник завжди використовував тактику посіяти сумнів, а потім заперечувати істину Слова Божого. Кожному віруючому має бути очевидно, що основна стратегія сатани – підірвати авторитет Писання.

Здатність віруючої людини до розрізнення погіршується тією мірою, якою вона відвертається від Слова Божого, чи то через апатію, лінь, нагромадження інформацією, дбайливе ставлення до власних інтересів, звернення до зовнішніх джерел, обман, прислуховування до небіблійної дезінформації тощо. Без біблійної здатності розрізняти віруюча людина готова клюнути на будь-який з обманів сатани, що повертає нас знову до того, що може бути найефективнішим прийомом противника сьогодні: “вивести з гри” євангельську церкву. Цей прийом почався так само, як і більшість спокус: у невеликих дозах, з малим впливом, малопомітно, під виглядом чогось розумного.

У середині ХХ століття такі психологи, як Еріх Фромм, почали писати про любов і, особливо, про важливість любові до себе. У 1940-ті Авраам Маслоу включив повагу до себе у свою “ієрархію потреб” ближче до верхівки. Євангельські християни взяли це собі на замітку. На початку 1950-х Норман Вінсент Піл і психіатр Смайлі Блантон заснували Американський фонд релігії та психіатрії. У той самий час заснували і ХАП (Християнську асоціацію психології). Американська асоціація психіатрів організовувала по всій Америці офіційні обіди, на яких психіатри говорили релігійній спільноті про те, що спільна співпраця для задоволення потреб їхньої пастви буде ідеальним союзом. У міру розвитку таких відносин пасторам і священикам поступово вселили, що вони погано підготовлені для роботи з більшістю життєвих проблем їхніх громад. Багато пасторів попалися на вудку такого хибного висновку і повернулися до школи для отримання дипломів із психології.

Те, що спочатку було струмочком, з 1970-х аж до кінця 80-х перетворилося на потік. Психолог Джеймс Добсон опублікував свою книгу “Як підвищити самооцінку вашої дитини: гра в хованки” (How to Build Self-Esteem in Your Child: Hide or Seek). Книгу Роберта Шуллера “Самооцінка: нова реформація” (Self-Esteem: The New Reformation) безкоштовно розіслали 250 тис. пасторів.

Наприкінці 1980-х почала своє існування Американська асоціація християнських консультантів (ААХК) – організація, яка є активним прихильником інтеграції психології та Біблії. Сьогодні на своїй головній сторінці вона хвалиться тим, що має “близько 50 тис. членів і стає сильнішою з кожним днем”. Список лідерів, які виступали на конференціях ААХК, воістину є біографічним довідником сучасників євангельського співтовариства, і багатьом із них навіть не відомо про те, що ААХК просуває ідею поєднання психологічних концепцій із Писанням. Те, що я називаю запуском психології в церкві, мої друзі з Близького Сходу назвали б “верблюд всунув голову в курінь”. Відповідно, не треба дивуватися, що після стількох років верблюд почувається як удома в курені. Однак, ця “тварюка” замінила Божий шлях і Його істину та спричиняє величезну руйнацію в тілі Христовому.

Допоки кардинальним чином не буде визнано антибіблійну природу психологічного консультування та його “натхненних” аналогів (внутрішнє зцілення, теофостичне консультування, практика Бетель Созо і т. ін.), чекати можна тільки гіршого.

Чому я так вважаю? По-перше, нам говорить про це Писання, яке конкретно стосується основоположного вчення психотерапії, про що ми поговоримо пізніше. По-друге, як приклад можливої “небезпеки” нам потрібно розглянути її вплив на майбутнє покоління євангельських християн.

Дозвольте навести вам приклад. Сьогодні багато молодих євангельських християн знають, що еволюція – це псевдонаука, завдяки вченню та впливу таких організацій, як Інститут дослідження творіння (Institute for Creation Research) та “Відповіді з книги Буття” (Answers in Genesis), а також таким відомим особистостям, як Карл Кербі, Джоуб Мартін і багато інших. Однак психологічне консультування – це теж псевдонаука (що ми документально виклали в статтях і книгах служіння “TBC”, які ми пропонуємо вже багато років).

Чи можете ви навести назви якихось служінь, які можна порівняти за впливом з Інститутом дослідження творіння або “Відповідями з книги Буття”, які б вказували на псевдонаукову природу психотерапії? Я не хочу сказати, що таких немає взагалі, проте це невелика кількість голосів, що волають у пустелі. При цьому, незважаючи на те, що такі служіння не мають широкої публіки, все ж таки дослідження і (що важливіше) Слово Боже підтримують їхню точку зору.

Давайте почнемо з досліджень.

Ось декілька добре відомих догматів, які психологи-дослідники назвали міфами. Знову ж таки документальне підтвердження того, що я тут представляю, ми пропонуємо в ресурсних матеріалах служіння “The Berean Call”.

Основний міф, який обдурив багатьох у церкві, говорить про те, що психологічне консультування є науковим. Ні, це не так і бути так не може. Намагаючись оцінити статус психології, Американська асоціація психологів і філософ доктор Зигмунд Кох планують і проводять дослідження за фінансової підтримки Національного фонду наук. До роботи над цим вивченням було залучено вісімдесят відомих наукових діячів, які проводили оцінку фактів, теорій і методів ведення психотерапії. Результати цієї масштабної затії були опубліковані в семитомній серії під назвою “Психологія: вивчення науки”. Доктор Кох підбиває короткий підсумок отриманих групою експертів результатів такими словами: “Вважаю, що до цього часу вже гранично й остаточно ясно, що [психологічне консультування] не може бути послідовною наукою”.

Психолог-дослідник доктор Гордон Олпорт зробив висновок: “Особистість, чим би ще вона не була, – це внутрішньо узгоджена унікальна організація психофізичних процесів. Але через свою унікальність вона приводить науку в замішання. Наука, як кажуть, має справу лише із законами в широкому сенсі, переважно, універсальними… Особистість неможливо вивчити за допомогою науки, а лише за допомогою історії, мистецтва або біографії”.

Після ретельного вивчення психотерапії доктор Карл Поппер, визнаний одним із найвидатніших наукових філософів, дійшов такого висновку щодо суб’єктивної природи тлумачень поведінки психологією: “Хоч і видавалися науковими, але, по суті, мали більше спільного з первісними міфами, аніж із наукою; вони радше нагадували астрологію, аніж астрономію”.

Ще один величезний міф, яким були обдурені мільйони людей у церкві, це твердження про те, що консультування – справа виключно професіоналів. Після перегляду дослідження, в якому порівнювали навчених і ненавчених консультантів-психологів, Тро і Мітчелл доповідають: “Немає жодних доказів того, що звичайна традиційна магістерська програма навчання має будь-яку позитивну цінність у підготовці терапевтів, які є більш корисними, ніж непрофесіонали”.

Дослідник і психіатр Жером Франк додає те, що його однолітки не хочуть придавати широкого розголосу, а саме: “Нездатність наукового дослідження доказово показати, що психотерапевти-професіонали показують результати достатньою мірою кращі, ніж результати непрофесіоналів”.

Причини цього знайти нескладно, якщо ви знайомі з концепціями і практикою ведення психотерапії. Існує понад 500 різних психотерапевтичних систем, а також тисячі методів і технік. Більшість із них суперечать один одному, а багато хто взагалі відверто дивний. Підхід практично всіх консультантів-психологів є еклектичним, що означає, що вони використовують мікс терапій, про які вони дізналися під час свого навчання для отримання диплома. Тому коли до них приходить клієнт із проблемою, він/вона має купитися на еклектичне розв’язання проблеми, пропоноване таким лікарем. Непрофесіонал таким не займається. Він просто звертається до свого життєвого досвіду.

Автор бестселерів і психолог д-р Берні Цільберельд написав у своїй книжці “Обміління Америки: міфи про психологічні зміни” (The Shrinking of America: Myths of Psychological Change) таке: “Більшості тих проблем, з якими стикаються люди, вони могли б знайти найкраще рішення, поговоривши з друзями, чоловіком і дружиною, родичами або будь-ким іншим, хто досить добре справляється з тим, із чим, як ви вважаєте, ви справляєтеся погано. Якби в мене особисто була якась проблема у стосунках, яку ми з партнером не могли б вирішити, я б не пішов на прийом до психотерапевта. Я б озирнувся в пошуках стосунків, якими я захоплююся… Я б пішов саме до цих людей. Мені потрібен хтось, хто своїм життям показує, що він може з цим впоратися”. Треба ж, ось це гарна здорова порада від людини, яка знається на сфері психотерапії.

Остання інформація стосується професійного боку консультування. “Діагностично-статистичне керівництво з психічних розладів” (далі – ДСР. – Ред.) також називають біблією психотерапії. Професіонали користуються ним як навчальним посібником, а його числові коди необхідні для врахування в медичній страховці клієнта.

У 1952 році ця книга, яку склала Американська асоціація психіатрів, включала 106 психічних розладів. У 1968 році їх кількість збільшилася до 182, потім до 265 у 1980 і до 292 – у 1987. У 4-му виданні ДСР наведено 374 психічні розлади. До них відносяться передбачувані психічні проблеми, наприклад, такі як зухвалий опозиційний розлад або ВОР, який я вважаю більш ніж “трохи дивним”. Ярлик із таким розладом вішається на тих дітей і дорослих, які проявляють: “Ворожість по відношенню до авторитетних осіб”. До його симптомів належать: “Втрата самовладання, суперечки з дорослими, навмисні дії, що дратують інших людей, [а також] звинувачення інших у власних помилках або поганій поведінці”.

Незважаючи на те що вся психологія крутиться навколо власного “я”, якщо людина надто сконцентрована на самій собі або занадто егоїстична, то вона може страждати від розладу особистості за нарцисичним типом. Гадаю, треба бути обережним, щоб не виростити в комусь почуття власної гідності вище за встановлену психологією норму.

Якщо людина сором’язлива або занадто тиха, то, найімовірніше, вона страждає від соціального тривожного розладу.

Дітям більше не потрібно переживати, якщо вони не дуже добре справляються в школі, бо це не їхня вина. Наприклад, якщо у хлопчика зовсім погано з англійською мовою, то нам кажуть, що він може страждати від психічного розладу шкільних навичок (код 315.2). Його симптоми включають: “Утруднення здатності особистості складати письмові тексти, що проявляється в наявності граматичних або пунктуаційних помилок у реченні, погане вміння виділяти параграфи, множинне [неправильне] написання слів і надмірно поганий почерк”.

У когось із присутніх були проблеми з математикою в школі? Можливо, це була не ваша вина. Найімовірніше, ви були жертвою математичного розладу (код 315.1). Якщо людина (як я) має антагоністичний погляд на психологічне консультування і відмовляється проходити терапію, то психотерапевту все одно заплатять за перший візит, якщо він класифікує таку людину, як таку, що страждає від розладу незгоди з лікуванням (код V15.81).

Але що, якщо практикуючі психотерапевти не можуть знайти жодної конкретної категорії в ДСР, ярлик якої можна було б повісити на людину? Не біда, тому що існує психічний розлад без додаткових уточнень, якому з метою покриття медичною страховкою присвоюється код: “Специфічний психічний розлад(а), не включений до ДСР-IV”.

Те, яким чином психічні розлади потрапляли до списку, наведеного в ДСР, або згодом виключалися з нього, зовсім не було процесом серйозних наукових досліджень. Це називається голосуванням.

ДСР і гомосексуалізм

Найодіозніший приклад такого процесу стосувався гомосексуалізму. До 1973 року гомосексуалізм належав до списку психічних розладів. Однак після того, як Національна робоча група з проблем геїв почала свій тиск на Американську асоціацію психіатрів (насправді – переслідування), вона з успіхом змогла змусити організацію змінити свій погляд на гомосексуалізм: з відхилення від норм поведінки на “сексуальну перевагу”. Після цього асоціація “проголосувала” за виключення гомосексуалізму зі списку “психічних розладів”.

ДСР про духовність

У розділі ДСР під назвою “Інші стани, які можуть мати клінічні симптоми” є код V62.89 “Релігійні або духовні проблеми”. Його приклади включають стресовий досвід втрати віри або сумнівів у ній, проблеми, пов’язані з переходом в іншу віру, або сумніви в духовних цінностях. Цікаво, на основі якої складової навчання психотерапії людина готується до роботи з питаннями віри чи духовних цінностей.

З іншого боку, нам потрібно розглянути, про що думають або не думають євангельські християни, коли вони звертаються до психотерапевтів-професіоналів. Можу вас запевнити, що є дещо, про що вони не думають: вони не думають по-біблійному. Я раніше зробив твердження, яке потрібно знову і знову повторювати, поки воно не стане розумовим рефлексом: психологічне консультування – основна сила, що руйнує віру віруючої людини в достатність Слова Божого. Якщо віруюча людина не вірить у те, що Слова Божого достатньо, то вона буде шукати чогось іншого, і це щось інше буде здаватися людині прямим шляхом, але закінчиться він тим, що буде відводити від Божої істини (згідно з Пр. 14:12; 16:25).

З усього, що я тут виклав, сподіваюся, з вами залишиться така думка: доповнення до Христа – це заміщення Христа. Що саме заміщають концепції психотерапії? Ось ці біблійні істини: людство поневолене гріхом, пожинає наслідки гріха і перебуває під Божественним покаранням за гріх, тобто вічним відділенням від Бога. Тільки Бог може дати людству порятунок, і зі Своєї милості Він пропонує його всім тим, хто звертається до Нього за даром порятунку, який дається тільки за допомогою Ісуса Христа. Боже Слово – це Його вказівки, які пояснюють, як жити єдиним угодним Богові способом, і які дають здатність віруючому жити плідним і продуктивним життям, прославляючи нашого Господа і Спасителя.

Проте дозвольте мені закінчити застереженням з поганими новинами з самого Писання. Ця навчальна конференція багато років фокусувалася на біблійних пророцтвах, що я вважаю найбільшою апологетикою для доведення того, що Боже Слово є саме Словом Божим.

Отже, ось те пророцтво, яке виповнюється сьогодні, унікальним чином може бути застосоване до нашого часу і містить у собі все, що я виклав у цьому матеріалі:

Знай же, що в останні дні настануть скрутні часи. Бо люди будуть самолюбні, грошолюбні, чванливі, горді, наклепники, батькам неслухняні, невдячні, нечестиві, недружелюбні, непримиренні, обмовники, нестримані, жорстокі, які не люблять добро, зрадники, нахабні, бундючні, котрі більше люблять розкоші, ніж Бога, які мають вигляд благочестя, але сили його відреклися. Таких уникай.

2 Тим. 3:1–5

Це пророцтво з поганим передвістям: “останні дні”, “скрутні часи”, першопричина яких полягає в тому, що люди люблять лише самих себе. Однак чому натхненний Духом Святим апостол Павло подав це в контексті пророцтва? Хіба власне я не було величезною проблемою для людства з часів падіння людини в саду? Звичайно, так.

До того, як динамічна психотерапія була представлена так званою наукою близько 115 років тому (починаючи від Зиґмунда Фройда, Карла Юнґа, Альфреда Адлера та інших), і до виникнення гуманістичної психотерапії з Авраамом Маслоу, Карлом Роджерсом та купою інших світлих психологів, які виникли згодом, заклопотаність власним я в усій історії вважалася просто “егоїзмом”. Ніколи до приходу сучасної психотерапії власне я не популяризувалося як порятунок для здобуття психологічного, емоційного та поведінкового благополуччя.

Це феномен останніх днів! Незаперечне виконання пророцтва!

Але ось, на мою думку, дійсно погана звістка, оскільки вона стосується нашої євангельської молоді. Збурювачі умів від так званої християнської психології ведуть її через жадібність християнських університетів, які вдають із себе християнські університети, до того, щоб стати практикуючими фахівцями у сфері, яка діаметрально протилежна вченню Слова Божого.

Вже сумно те, що підростаюче покоління функціонально безграмотне щодо Біблії: вони вміють читати, у них є Біблії, але вони їх не читають. Тепер додайте до цього той сумний факт, що їх вводять у світ психології.

У дослідженні, проведеному престижною компанією Princeton Review, зазначалося, що психологія посідала друге місце в списку профільних предметів, які обирали студенти коледжу. Досить імовірно, що це відсоткове співвідношення ще вище серед студентів-християн із тих, хто називає себе християнськими коледжами, оскільки вони вірять у міф про те, що психологія – це науковий спосіб допомоги людям, і що вони зможуть знайти собі роботу консультантами в євангельських церквах. Є ще дещо, що заохочує їх до пошуку такого роду заняття.

Доктор Джеймс Добсон – один із багатьох вельми впливових євангельських християн, які штовхають наступне покоління в психотерапію. Він пише: “Християнська психологія – це гідна професія для молодого віруючого, за умови, що його віра досить сильна, щоб витримати поняття гуманізму, яким він буде підданий”.

Доктор Добсон вкрай помиляється, даючи таку пораду віруючій молоді. Почнемо з того, що поняття “християнська психологія” – це свідомо хибний термін. Згідно з Християнською асоціацією психології: “Не існує жодної прийнятної християнської психології, яка б істотно відрізнялася від нехристиянської психології, так само як і не існує жодної прийнятної винятково християнської теорії, способу дослідження або методології лікування”.

Як уже зазначалося, сьогодні рідко зустрінеш молодого віруючого, чия віра буде достатньо сильною, а здатність розрізняти достатньо високою (завдяки тому, що він вивчає Слово Боже), щоб витримати атаку такої сфери діяльності.

І, нарешті, це не тільки питання здатності протистояти деяким поняттям гуманізму в психотерапії. Уся сфера психологічного консультування вкорінена в гуманістичній концепції власного “я”.

Рідко трапляються християнські академічні установи, які відмовляються від психології з біблійних причин (хоча кілька таких і існує). Деякі пропонують психологічне консультування з тих самих причин, з яких вони вчать еволюції на своїх так званих наукових факультетах – вони приймають це вірою. Ба більше, для більшості цей предмет – питання “хорошої наживки”, тобто економічного попиту: такі студенти тримають заклад на плаву у фінансовому плані. Якщо освітній заклад не запропонує психологію (другий найпопулярніший профільний предмет), то студенти підуть в інше місце. А якщо вони підуть в інше місце, то заклад економічно потоне.

Усе це веде до формування покоління євангельських християн, мислення яких буде дуже сильно оброблене поняттями психології і ще більше налаштоване проти віри в достатність Слова Божого. А оскільки більша частина церкви підтримує шлях психології, то мало хто буде попереджати про майбутнє духовне лихо.

Чи є якась надія запобігти такому трагічному кінцевому результату? Так, однак термін “надія”, можливо, звучить занадто оптимістично. Проте існує хороший приклад у Книзі пророка Неємії. Після повернення з Вавилону до Єрусалима Неємія зіткнувся з подіями, які привели його в обурення: юдейські лідери відокремили Товії, служителеві підлого Санваллата і ворогові Ізраїлю, “кімнату на подвір’ї дому Божого”.

Як людина Божа, як свого роду Дух Святий, як сторож, який наглядає за побудовою стіни навколо Єрусалима для його захисту, Неємія відреагував відповідно до того, що призначив Бог:

Мене це дуже обурило, тому я повикидав усі речі Товії геть з приміщення.

Неєм. 13:7,8

Якщо нинішні мужі Божі, пастирі пастви Божої і ті, хто був удостоєний Богом зайняти місця лідерів, не вчинять подібним чином із “психологічними штуками” в церкві, вони непомітно для себе посприяють віровідступництву останніх днів (2 Тим. 3:1,2). І якщо вони не попередять це і наступне покоління, то їхня “кров”, тобто духовна руйнація, що випливає з цього, буде на тих, кого притягнуть до відповідальності, – тих, хто міг щось зробити, але не зробив нічого. Так не повинно бути.

Оригінал © Pre-Trib Research Center, переклад © Help for Heart.