Ідоли материнського серця

“Якщо ти засмучуєшся через те, що не можеш зробити те, що хотів, то це може бути тому, що щось стало ідолом у твоєму серці”.

Якось увечері я сказала ці слова у відповідь одному зі своїх дітей, який засмутився через те, що був позбавлений дуже цінного для нього часу з комп’ютером. Потім ми говорили про те, наскільки часом нелегко впізнати ідолів, і що іноді наші емоційні реакції можуть бути показником того, що відбувається в нашому серці.

Ідоли, притаманні материнству

Джойн Пайпер каже, що “Бог найбільше прославляється в нас тоді, коли ми найбільше задоволення знаходимо в Ньому”. Ми були створені, щоб любити Бога і поклонятися Йому. Якщо Він не є бажанням нашого серця і джерелом нашого задоволення, то ми шукаємо наповнення свого черева в іншому місці. Замість того, щоб наповнювати порожнечу в нашому серці насолодою Богом, ми заповнюємо її любов’ю до речей, переживаннями, бажаннями й увагою інших людей.

Про ідола ми часто думаємо, як про створений людиною об’єкт, перед яким кланяються і якому поклоняються. Насправді ж ідол – це будь-що, що ми любимо більше, ніж Бога. Він поглинає наші думки та енергію. Це щось займає настільки важливе місце в нашому житті, що якщо у нас його не буде, ми будемо спустошені.

Існують ідоли, притаманні тільки материнству. Якщо ви мати, ви можете впізнати багато або всі з них:

– Схвалення: цей ідол може включати в себе схвалення з боку друзів і сім’ї, або навіть з боку незнайомих людей щодо того, що ваші діти “так добре поводяться” або “такі обдаровані”. У такому разі в нашому серці починає вирувати гордість. І якщо ми не отримуємо такої реакції або навіть отримуємо протилежну, ми сумуємо і засмучуємося. Ми також можемо шукати схвалення у наших дітей: ідолом може стати їхня любов до нас.

– Діти: наші діти самі по собі можуть стати ідолами. Все може початися навіть із бажання мати дітей. Воно може стати всепоглинаючим бажанням, яке ставатиме важливішим у нашому житті, ніж Бог. Якщо ж ми маємо дітей, вони можуть стати ідолами, якщо жити заради них і завжди намагатися робити їх щасливими. Ми можемо шукати самореалізації в дітях. Ми спустошені, якщо вони не відповідають нам так, як ми очікували, або якимось чином підводять нас.

– Успіх: ми хочемо, щоб наші діти були успішними, тому що вони – наше відображення. Ми можемо нескінченно вимагати від них чудових результатів. У себе в голові ми можемо носити образ “ідеальної сім’ї”, і доки ми його не досягнемо, ми почуватимемося невдахами. Наявність у наших дітей будь-якого роду обмежень також може розбити наші мрії.

– Контроль: для багатьох матусь великий ідол – бажання контролювати всі дрібниці життя. Ми вимиваємо ручки малюків, тримаємо їх подалі від інших діток із шмарклятими носами і намагаємося наперед спланувати будь-яку несподіванку. Ми витрачаємо дні, намагаючись у певному порядку організувати кожну дрібницю свого життя і життя наших дітей. Але оскільки насправді ми нічого не контролюємо, ми починаємо турбуватися, тривожитися і переживати, коли щось іде не за планом.

Це не єдині ідоли, які можуть бути у матерів. По суті, варіантів ідоловиробництва не злічити. Пригадую, як сказав Жан Кальвін: “Наші серця – фабрики з виробництва ідолів”. Питання не в тому, чи є наші серця фабриками з виробництва ідолів, питання в тому, яких саме ідолів.

Повалення наших ідолів

Я зі своїми дітьми займалася визначенням ідолів: вони вирізали слова і малюнки того, що людина може любити більше, ніж Бога. Діти приклеювали ці малюнки на серце намальованої мною людини. Ми вже кілька разів це робили, тому що для них корисно бачити, наскільки ми заповнюємо свої серця чимось замість Бога. Якось раз, мій син намалював на обличчі свого чоловічка засмучену гримасу і сказав: “Йому сумно. Ось це все, що він любить, не зробило його щасливим”.

Що стосується мам, виявлення власних ідолів може потребувати деяких зусиль. Так само як і бур’яни, вони могли обплести наше серце, вростаючи у вигини та заглиблення. Вони могли настільки стати частиною нашого серця, що нам складно їх упізнати.

Ми повинні молитися про те, щоб Бог оголив ідолів у нашому серці та допоміг нам їх побачити і впізнати. Іноді нам допомагає усвідомлення нашої реакції на обставини в житті. Як ми реагуємо, коли наші діти підводять нас? Як ми реагуємо, коли ми не отримуємо бажаного схвалення від інших? Коли Бог привертає нашу увагу до ідола, ми повинні смиренно визнати свій гріх, покаятися і відвернутися від нього.

Відвернутися від наших ідолів не означає просто повернутися до них спиною, ми також повинні повернутися ще до чогось обличчям. І це щось ще – великий Ісус. Як Тім Келлер написав у своїй книзі “Фальшиві боги” (“Counterfeit Gods“):

“Ісус повинен стати красивішим у вашому сприйнятті і привабливішим для вашого серця, ніж ваш ідол. Ось що замінить ваших фальшивих божків. Якщо ви викоріните ідола, але не зможете на його місці посадити любов до Христа, то ідол виросте знову”.

Ми не можемо просто сильніше намагатися уникати ідолів. Ми не можемо тільки вирішити, що будемо їм протистояти. Ми повинні зосередити наші серця на особистості та справі Ісуса. Він має бути джерелом нашого задоволення. Ми повинні прагнути бажати Його понад усе. Ми повинні хотіти перебувати, роздумувати і насичувати свої серця істиною про Божу любов і доброту до нас через кров Христа, пролиту за нас. Що більше ми спираємося на євангеліє і довіряємося йому, то більше зростає наша любов до Христа, аж доки вона не виллється, затоплюючи та змиваючи ідолів з нашого серця.

Чи відкрило материнство у вашому серці ідолів? Як любов до Христа може викорінити цих ідолів?

Оригінал © Desiring God Foundation, переклад © Help for Heart.