Душеопіка при посттравматичному стресовому розладі (ПТСР)

Визначаємо курс

«Ми маємо бути готовими надавати допомогу людям, що пережили лихо у своєму житті, та й усім, кого спіткала смертельна недуга»
Кертіс Соломон

Душеопіка людини, котра бореться з симптомами посттравматичного стресу, може потребувати багато часу. Це не спринт і навіть не марафон. Це більш схоже на змагання зі спортивного орієнтування на горбистій місцевості, коли команди, озброєні картою та компасом, мають досягти контрольних точок, позначених на мапі. При цьому у перегонах немає встановленого курсу, і контрольні точки не потрібно проходити у якомусь заздалегідь зазначеному порядку. Визначення курсу є частиною завдання самої команди. Перш ніж вирушити на перегони, команді необхідно переглянути мапу щоб ознайомитись з місцевістю, визначити можливі маршрути, знайти контрольні точки та, найголовніше, побачити фінішну смугу. Ще до того, як вирушити у дорогу, гравцям необхідно зрозуміти, куди прямувати і як вони збираються туди дістатись.

Аналогія зі спортивним орієнтуванням використана у цій статті щоб встановити ключові елементи, які мають бути наявними у душеопіці людей з діагнозом посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Для початку ми визначимо «фінішну лінію», або ж мету душеопіки. Далі – встановимо наші координати, допомагаючи душеопікуну і опікуваному зрозуміти природу ПТСР. Потім розглянемо конкретні «контрольні точки», включаючи вивчення 1 Кор. 10:13, нове тлумачення та практичні дії згідно нового покликання. Як і в перегонах зі спортивного орієнтування, ці «контрольні точки» не обов’язково слідують одна за одною, проте всі вони є важливими елементами процесу душеопіки. Нарешті, ми покажемо, як попередня підготовка може допомогти запобігти ПТСР.

Фінішна лінія: мета душеопіки, що бореться з ПТСР

Щоб зрозуміти мету душеопіки, спочатку необхідно зрозуміти, що не є цією метою.  Люди, що звертаються за душеопікою, часто мають нереалістичні і небіблійні очікування від процесу душеопіки. Особи з ПТСР, у цьому сенсі, від інших нічим не відрізняються. Дехто звертається з надією, що їхні спогади будуть витерті й вони зможуть забути усі перенесені травми. Як досить прямо сказав один бувалий військовий, щоб позбутися спогадів, потрібна лоботомія. Хоча й існує надія, що Бог може видалити чи звести до мінімуму прояв небажаних спогадів, це не повинно перетворитись на нашу основну мету. Головна мета душеопіки – допомогти опікуваному прославити Бога, чинячи гідно поклику, до якого він був покликаний (1 Кор. 10:31; Еф. 4:1). Ми хочемо допомогти їм рухатися вперед у процесі уподібнення Ісусу. Мені подобається використовувати концепцію переходу від посттравматичного стресу до посттравматичного освячення.

Коли ми чітко встановили фінішну лінію, важливо визначити координати, щоб рухатись до контрольних точок.

Визначення координат: прибираємо Р із ПТСР

У спортивному орієнтуванні, після того як команда вивчила карту і визначила кінцевий пункт призначення, важливо зробити прив’язку карти до місцевості, щоб мати можливість дістатися контрольних точок прокладеного маршруту. Встановити азимут означає визначити ваше поточне місцезнаходження у географічному контексті. Це включає в себе визначення того, де ви знаходитесь на карті й місцевості. За допомогою компасу чи інших засобів, вам необхідно визначити, де знаходиться північ і відповідним чином зорієнтувати карту. Визначення ключових орієнтирів, котрі ви бачите на місцевості та на карті допомагає точно визначити ваше місцезнаходження. Якщо вирушите у дорогу з хибними координатами, врешті-решт, ви заблукаєте. Подібним чином, коли ви працюєте з людиною, що бореться з симптомами ПТСР, вам потрібні правильні координати. Перш ніж вирушити у подорож душеопіки, необхідно зрозуміти характер битви, з якою матимете справу.

Дотепер я використовував термін «посттравматичний стресовий розлад». Це діагноз зі сфери психічного здоров’я, і використовують його для опису людини, у котрої протягом місяця чи більше після пережитої потенційно травматичної події або ж серії потенційно травматичних подій, виявляються певні симптоми і поведінка. Потенційно травматичні події – це події, що несуть загрозу смерті, серйозних травм чи сексуального насильства. У «Діагностичному і статистичному керівництві з психічних розладів» (DSM-5) симптоми ПТСР згруповані навколо чотирьох відмінних категорій: симптоми вторгнення, симптоми уникання, негативні зміни у пізнавальних здатностях чи настрої та зміни у швидкості реагування. Опис ПТСР у DSM-5 може спрямувати до корисних роздумів про боріння, через які часто проходять люди, що зіткнулись з одними із найжахливіших страждань, на які може наразити цей зіпсутий світ. Попри те, що ці спостереження вказують на існування певного явища, від котрого страждає багато людей, що пережили сильні страждання, запропонований опис цього явища не тільки не є достатнім, але й часто-густо буває багато в чому шкідливим.

Тавро ПТСР може мати руйнівні наслідки. Для когось це може означати кінець кар’єри. У декого, коли вони чують новину про те, що від цього розладу немає ліків, виникає відчуття безпорадності й розпачу. Для більшості термін «розлад» свідчить, що вони слабкі чи непоправно зруйновані. Вже на початку процесу душеопіки ми маємо допомогти опікуваним зрозуміти, що їхній досвід є не надмірною реакцією на нормальні життєві обставини, а дуже звичайною реакцією на надзвичайні обставини.

Дуже корисно описати фізіологічний вплив, який може справити травма. Деякі симптоми ПТСР виникають через те, що піддається негативному впливу дана нам Богом система безпеки, – симпатична нервова система, – яку часто називають системою «бий чи біжи». Це відбувається внаслідок важкої травми, тривалого впливу повторюваних травм чи сильних стресових ситуацій. Надання людині елементарного розуміння того як має працювати дана Богом система безпеки і як вона була пошкоджена, відкриває можливості допомогти їй зменшити страх, спричинений невизначеністю.

Ви можете навести два наступних приклади, де у людини, що страждає від ПТСР, ця система функціонує неналежним чином. По-перше, система «бий чи біжи» може спрацювати у неналежний момент, помилково тлумачачи безпечну ситуацію як загрозливу. Подібне трапляється, коли чоловік кидається на дружину, яка трусить його, щоб розбудити вночі. Інший приклад – учасник бойових дій, у якого розпочинається приступ паніки, коли він бачить на узбіччі пакет зі сміттям. Система «бий чи біжи» вмикається від того, що в пам’яті цього чоловіка спливають спогади про Ірак, де він зіткнувся з саморобним вибуховим пристроєм. Жодна з цих ситуацій насправді не несе загрози, але мозок під впливом травми реагує на них як такі, що становлять загрозу для життя. По-друге, травмований мозок інколи залишає систему «бий чи біжи» увімкненою довше, аніж потрібно. Це часто називають гіперпильністю. Людина живе життя на тому рівні пильності, який відповідає театру бойових дій навіть тоді, коли вона повертається до «нормального» приміського життя.

Одна з найважливіших речей, про які варто пам’ятати – боротьба з наслідками жахіть, які може вихлюпнути життя, – це цілком нормальний процес. Якщо після зіткнення з насиллям, смертю чи обставинами, де людина балансує між життям і смертю, не проявляються ті чи інші ознаки стресу та страждань, це може бути симптомом куди більших проблем. Люди відчувають велику потіху від усвідомлення того, що вони та їхні реакції є нормальними. Допомога людям у розумінні того, що відбувається з ними на фізіологічному рівні, сприяє подоланню низки труднощів, пов’язаних з поняттям розладу. Душеопікуни також можуть підбадьорити тих, кому діагнозували ПТСР, свідоцтвом, що за даними досліджень негативні зміни у мозку можна нівелювати за допомогою когнітивно-поведінкової терапії (КПТ). Біблійні душеопікуни мають також потужний привід для втіхи, оскільки ми визнаємо, що КПТ вдається до біблійних способів полону думок (2 Кор. 10:5) та роздумів про істину (Флп. 4:8), проте вона має обмежені можливості, оскільки не використовує повноту Божої ради, не покладається на Святого Духа і не залежить від життєдайних стосунків з Ісусом Христом. ПТСР – це не просто фізіологічне явище. Одна з суттєвих проблем опису DSM полягає в тому, що воно виходить із матеріалістичної антропології і, таким чином, не враховує духовний елемент людського існування. Через неповноцінність опису DSM і недолугість слова «розлад», краще використовувати термін «посттравматичний стрес». Спільно з доктором Чарльзом Ходжесом ми розробили наступний опис явища, який я називаю ПТС:

Посттравматичний стрес – це реакція людини на травматичні події, що охоплює фізичний, психічний, емоційний, поведінковий та духовний стан постраждалих. Часто це приводить до значних порушень життя вдома, на роботі, у школі та в церкві. Він викликає гнів, страх, сум і відчуття провини, та руйнує сімейні стосунки, дружбу, кар’єру й християнське служіння. Постраждалі намагатимуться компенсувати його наскільки це можливо, проте інколи це може тільки посилити напругу й глибину їхніх страждань.

Формування біблійного розуміння страждань та проблем цього явища допомагає визначити напрямок процесу душеопіки як для душеопікуна, так і для опікуваного. Це допомагає душеопікуну зрозуміти, що ПТСР – це не тавро, якого треба уникати, а опікуваному надає впевненості, що його страждання, проблеми і боротьба – це нормальне явище.

Перша контрольна точка: розгляд 1 Кор. 10:13

1 Кор. 10:13 потішає нас тим, що ми не самотні в наших випробуваннях і спокусах, тому що всі спокуси притаманні людині.

З розвитком щирих стосунків з опікуваним, вам необхідно почати показувати йому істину з 1 Кор. 10:13. Це враховує також той факт, що страждання опікуваного не є унікальними і що він не самотній у своїх стражданнях. Інші також пройшли через схожі страждання і Бог був з ними у цих випробуваннях. Ці істини несуть життєдайну надію й потіху тим, хто їх приймає, проте тим, хто потерпає від ПТСР, у це нерідко дуже важко повірити. Життя згідно цих істин і демонстрування їхньої реальності, а не просто розповідь про них, є корисним аспектом процесу душеопіки.

Вірно служимо

Коли ви самі перенесли якусь конкретну травму, ви отримуєте з іншими той реальний зв’язок, який неможливо відтворити у житті тих, хто з цим не стикнувся. Ви більш природно зможете розповідати про істину тим, хто пройшов через великі страждання, тому що захисна стіна «Ти не знаєш, через що я пройшов» не здаватиметься геть нездоланною і може впасти, коли ви розповісте про власні страждання і проблеми. Важко описати той миттєвий зв’язок, який налагоджується між людьми, які пройшли через схожі випробування. Ті ж, кого оминули жахіття потенційно травматичних подій, – не хвилюйтесь, ви також можете і маєте що сказати постраждалим від травми. Пам’ятайте слова 2 Кор. 1:3,4 (НПУ):

«Благословенний Бог і Отець нашого Господа Ісуса Христа, Отець милосердя та Бог усякої утіхи, Який втішає нас у всіх наших труднощах, щоб ми могли втішати тих хто перебуває в різних труднощах, тією втіхою, яку ми самі отримуємо від Бога».

Можливо, ви ніколи не були у бою, не піддавались зґвалтуванню, насильству, нападу, ніколи не страждали від природного лиха, проте якщо ви жили на цій Землі, ви страждали. Як християнин, який зіткнувся зі стражданнями, у цих випробуваннях ви отримали потіху від Бога. Потіху, яку ви отримали від Нього, можна поширити на тих, хто страждає якимось іншим чином.

Окрім того пам’ятайте, що ви не самотні у цій битві. Як вже було згадано у вступному слові, душеопіка людей, які страждають від ПТС – це командна праця. Ви можете залучити свого пастора, співчутливих членів родини, близьких друзів однієї статі й домашню групу. Також, спробуйте запросити у команду людину, яка страждає від ПТС і стала на шлях зростання. Це має бути не духовно зрілий лідер церкви, а той, хто може стати живим прикладом роботи Бога у житті людини, яка зазнала сильних страждань. Опікуваному буде значно легше повірити в істину про те, що випробування та спокуси «притаманні людині», якщо вона зможе побачити, а не просто почути про це.

Встановлюємо особистий контакт

Одним з найважливіших елементів у процесі душеопіки людей, що страждають від ПТС, є встановлення контакту та здобуття довіри. Травматичний досвід часто додає додатковий шар недовіри й підозрілості окрім усіх звичайних бар’єрів на шляху глибоких міжособистісних зв’язків. Багатьох спіткала зрада чи насильство з боку людей, яким вони довіряли – серед таких жертви фізичного та сексуального насильства з боку рідних, співробітників, тренерів чи пасторів. Інші вважали начальство чи навіть Бога джерелом власних травм чи, принаймні, винними у бездіяльності (наприклад, військові командири, які віддавали накази про певні операції чи не надали запитаної підтримки). Це може стати ще однією перешкодою, якщо вас, душеопікуна, сприйматимуть як особу з владними повноваженнями. У таких стосунках ще більше зростає роль смирення і любові, що наслідують Христа.

Перше, що потрібно зробити – дати людині зрозуміти, що ви її любите і відкриті до спілкування з нею. Вам слід не тільки говорити про це, але й виявляти на практиці. Будьте готовими допомагати іншими способами, окрім «консультування». Спілкуйтесь навколо спільних інтересів і занять, налаштовуйте непідробні стосунки з опікуваними. Заклик бути «милостивими» в Еф. 4:32 свідчить про те, що коли ми поділяємо страждання іншого, ми відчуваємо те ж, що й він. У 12 розділі Послання до римлян Павло виголошує важливі вказівки щодо побудови стосунків любові. Він закликає нас «радіти з тими, хто радіє, і плакати з тими, хто плаче» (Рим. 12:15). Щоб зробити це, ми маємо долучитись, «увійти в життя» тих людей, з якими ми будемо радіти і плакати. Безпосередній контекст уривка вчить нас бути братолюбними, виявляти гостинність і піклуватись про потреби інших віруючих. Цей уривок, як і багато інших, змальовує християнське ходіння як глибинний досвід особистісного спілкування. Нам слід заохочувати подібне живе спілкування й демонструвати його на практиці у душеопіці людей, часто схильних до ізоляції.

Знайомимось з їхніми стражданнями та проблемами

Коли ви будуєте стосунки з опікуваними, ставте хороші питання і уважно слухайте. Будьте швидкими на слухання і повільними на говоріння (Як. 1:19). Дослідіть, що насправді турбує людину, не робіть припущень (Прип. 18:13). Досвід кожної людини, що пережила травму, неповторний, і переживання однієї людини відрізнятимуться від переживання іншої. Наприклад, один учасник бойових дій розповів про те, що коли він вперше вбив когось у бою, у нього виник внутрішній конфлікт, оскільки він пішов проти переконань усього свого життя – «не вбий». Водночас, інший ветеран сказав, що справа зовсім не в убивстві. Отож, не робіть припущень, ставте правильні запитання і уважно слухайте.

Можливо, ви захочете вивчити питання, що стосуються різних груп симптомів, пов’язаних з діагнозом ПТСР. Це можуть бути будь-які симптоми інтрузії (наприклад, думки, сни, спогади, дисоціативні епізоди, такі як повторні «флешбеки» чи повна втрата пам’яті). Чи мають вони щось подібне? Який зміст спогадів чи сновидінь? Якщо це пов’язано з травмою, чи є це повторюваним переживанням події, чи певні складові травми виявляють себе якимось іншим чином? Чи намагались вони відтворювати флешбеки у своєю житті? Сюди також належать симптоми уникання. Чи вдалось їм визначити якісь певні тригери? Що вони роблять, коли фіксують тригер? Скільки друзів вони мають? Як часто вони зустрічаються з іншими? Хто у них є в житті, з ким вони могли б поговорити? Чи є якісь особливі місця чи люди, яких вони намагаються уникати? Когнітивні розлади та погіршення настрою – це ще один симптом, який варто дослідити. Чи є у опікуваного проблеми з запам’ятовуванням? Чи стикається він з іншими провалами пам’яті? Які у нього загальні погляди на життя та інших людей? Нарешті, ви можете дослідити наявність будь-яких змін у реакціях пробудження (напр., гіперпильність, надмірна реакція переляку-здригання, спалахи гніву, проблеми зі сном). Скільки часу вони сплять? Чи відчувають, що завжди перебувають на межі? Чи є якісь особливі речі, які їх «заводять»? Що їм подобається робити? Чи є щось, що їм раніше подобалось робити, а зараз вони цього уникають? Ви помітите, що питання навколо кожної з зазначених категорій спрямовані на те, щоб визначити, як людина реагує на симптоми фізично, емоційно, когнітивно, духовно та стосунково.

Ще один спосіб розбудови стосунків з опікуваним полягає в тому, щоб підійти до нього зі смиренним серцем, відкритим, щоб навчатися у нього. У якомусь сенсі він краще може розуміти світ, аніж той, хто ніколи не відчував подібних страждань. Він склав уяву про справді жахливу глибину гріха, зла і зіпсутості. Він вже не живе з ілюзіями, які затьмарюють голови більшості з нас – що ми якимось чином здатні контролювати своє життя і те, що з нами відбувається. Люди з бойовим минулим часто люблять читати Біблію тактично, вони фіксують і вивчають елементи військової стратегії, коротко викладені на сторінках Писання, та здібні легше встановлювати зв’язки з біблійними героями й культурами, де війна була регулярною особливістю життя.

Звісно, найважливішим аспектом цього етапу шляху є зусилля визначити, які стосунки ваш опікуваний має з Христом. Ми ніколи не повинні нехтувати можливістю підкреслити важливість щирих стосунків з Христом у будь-яких питаннях душеопіки, і ПТС не виняток. Ви не просто намагаєтесь визначити, віруюча ця людина чи ні, але й докладаєте зусиль, щоб оцінити, яким вона бачить Бога і як її травматичний досвід вплинув на це бачення. Вам необхідно дослідити, як вона ставилась до Бога до своєї травми, як ставиться до ролі Бога під час травми і які її погляди на Бога зараз.  Оцінка цього ставлення на первинному етапі корисна і може суттєво допомогти людині переосмислити її поточну ситуацію, що стане наступною контрольною точкою, яку я рекомендую у цьому курсі орієнтації.

Друга контрольна точка: переосмислення

Доктор Ґрег Ґіффорд відзначає, що ПТС значною мірою є наслідком того, як людина витлумачує реальність. На наше тлумачення реальності впливає величезна кількість факторів. Контекст події може радикально змінити нашу реакцію на дуже схожі стимули. Хірург, що розтинає грудну порожнину, матиме зовсім іншу реакцію, аніж чоловік, якого переслідував акт каліцтва, завданий ним мертвому солдату з В’єтконгу, коли він розрізав йому груди частково з лихих намірів, а частково тому, що хотів побачити, «як виглядають його легені».

Ми вже бачили, що глибоко вкорінені переконання з минулого можуть радикально вплинути на витлумачення нами подій, що відбуваються. До інших факторів, що впливають на наше тлумачення, належать: сприйняття самих себе і своїх дій, переконання про Бога і Його дії чи бездіяльність у ситуаціях, а також наше сприйняття інших (включаючи їхні дії і мотиви). Павло закликає віруючих думати про істину, коли вони працюють над подоланням стривоженості (Флп. 4:8). Ми можемо допомогти людям зробити це, полонячи хибні думки на послух Христу, Котрий є шлях, істина і життя (2 Кор. 10:5; Ів. 14:6). З просуванням курсу душеопіки ми будемо допомагати людям по-новому тлумачити власне життя – минуле, теперішнє і майбутнє – через істину Божого Слова.

Переоцінюємо теперішнє

Звертатись до теперішнього перш, ніж звернутись до минулого, може видатись порушенням якоїсь правильної послідовності. Проте нерідко буває простішим розпочати з теперішнього, а потім рухатись назад у часі. Поринути безпосередньо у тривожне минуле опікуваного і травму, яка спровокувала більшу частину його нинішніх клопотів було б, щонайменше, складно, а у деяких випадках і зовсім неможливо. Робота, яку ви проробили, щоб вилучити «Р» із ПТСР, є одним з перших кроків у цьому процесі. Якщо ви зробили це добре, то людина вже значно змінила тлумачення свого теперішнього.

Ще одним кроком у переоцінці теперішнього є розмежування, що у житті опікуваного є наслідком пережитої травми, а що – наслідком його власного вибору чи дій. Досить поширене перекладання провини за власну гріховну поведінку на свій психіатричний діагноз. Хоча ПТС і може робити людину схильною до спалахів гніву, крик на дружину і дітей через те, що вони «змусили вас запізнитись на зустріч» не є наслідком ПТС. Допомога іншим брати на себе відповідальність за думки, почуття і поведінку, які вони можуть контролювати – завдання досить складне, проте несе свободу і дуже велику користь.

Найважливішою складовою теперішнього кожної людини є її стосунки з Богом. Вже на початку процесу дослідіть ступінь віри опікуваного та його посвяту Христу. Положення перед Богом – визначальний чинник нашої ідентичності. Питання ідентичності ключові для людей, які борються з ПТС. Багато людей почуваються позбавленими колишньої ідентичності (незалежно від того, наскільки виправданою була ця ідентичність). Особистість морського піхотинця, який пов’язував свою ідентичність з тим, що він морський піхотинець, змінюється, коли його відправляють у відставку за станом здоров’я. Зґвалтована незаміжня жінка вже не вважає себе чистою й здоровою молодою жінкою, що береже себе для шлюбу, – натомість бачить використану, брудну і викинуту «річ». Той факт, що людина пережила травму чи ПТСР стає ключовим у тому, як багато-хто сприймає себе. Дуже важливо допомогти опікуваному змістити фокус своєї ідентичності з того, що з ним сталося, на те, ким він є у Христі. Це надасть великої надії, сили, зцілення та нового спрямування до майбутніх змін. Для віруючих досвід травми нерідко перетворюється на серйозне випробування їхньої віри. Нагадування їм про те, ким вони є у Христі й яку вони мають вагу для нашого Небесного Отця, може допомогти переорієнтувати їх на правильну й біблійну уяву про себе.

Надзвичайно важливо акцентувати увагу на біблійному вченні про страждання й тому, як Бог використовує страждання, щоб зробити нас сильнішими і більш схожими на Христа. Корисно провести постраждалого через життя Йосипа так, щоб він міг побачити травму, завдану Йосипу і те, як вона вплинула на нього, проте не ідентифікувала його. Вкажіть їм на Буття 50:20 та істину, що Бог бере зло і використовує його на добро. Це може допомогти постраждалому по-новому витлумачувати свою теперішню реальність.

Для тих опікуваних, котрі не знають Христа, це буде прекрасною можливістю познайомитись з Ним. Ймовірно, вони склали хибне уявлення про Ісуса та Його життя, тому розкажіть їм про страждання, через які пройшов Ісус у Своєму земному житті. Покажіть їм істину про те, що Він був мужем скорбот і пережив багато горя (Іс. 53:3). Розкажіть про те, як Його родина глузувала з Нього, про зраду з боку Його близьких друзів, про несправедливий арешт та тортури, яким Він був підданий, а потім – про Його подальшу смертну кару. Щось з життя Ісуса поєднається з їхніми власними стражданнями. Потім скажіть їм, що Він пройшов через це добровільно, щоб спасти їх.

Покажіть як віруючим, так і невіруючим реальність Євр. 4:15, що Ісус насправді знає про їхні страждання і сприймає їх не як сторонній спостерігач, але як невинна жертва найгіршої травми, коли-небудь завданої людській істоті. Потім запросіть їх до спілкування з Ним у вічному житті і любові, котрі були придбані цими стражданнями. Решта порад, які ви будете давати, походять з цих ключових стосунків і будуються на них. Запросить вашого опікуваного пізнати Його, а потім зростати у Ньому.

Ставимо минуле на належне місце

Для тих, хто стикався з нав’язливими симптомами – від нічних кошмарів до дисоціативних епізодів – варто міцно триматися однієї корисної істини: минуле залишилось у минулому. Навчіть опікуваних оволодіти цими думками і молитися Богу, дякуючи Його за те, що вони знаходяться зараз тут, і насправді не переживають знову події минулого. Дуже корисно надавати їм інструменти, які б допомагали досягати цього. Особливо корисними у зазначених питаннях вважаю дві книги: Putting Your Past In Its Place by Dr. Steve Viars  та Distinguishing Between Guilt and Guilt by Dr. Bob Jones.

На певному етапі душеопікунських зустрічей може бути корисним, щоб хтось розповів про пережиту ним травму і супроводжувати обговорення молитвою й нагадуваннями про істину. Для більшості розмова про травмуючі події буде досить моторошною. Вона може викликати фізіологічні зміни, пов’язані зі страхом, такі як задишка, пітливість і відчуття паніки. Коли опікуваний почне виявляти подібні симптоми, нагадайте йому, що це спогад, що він знаходиться у безпечній кімнаті з людьми, які його люблять, і що в цей момент боятися нічого. Той факт, що це відбувається у безпеці під час душеопікунської зустрічі може допомогти опікуваному розпізнати свої реакції, переорієнтувати думки на те, що правдиве, і покласти свого тягаря на Господа. Коли людина поділиться з вами власною травмою, у вас з’явиться можливість допомогти їй заново витлумачити своє минуле разом з пережитими травматичними подіями. Коли робитимете це, важливо досліджувати думки і переконання особи, котрих вона притримувалась чи притримується зараз, у першу чергу, стосовно себе, інших людей і Бога.

«В Афганістані Бога немає», – відповів один військовослужбовець своїй дружині, коли вона сказала, що молиться за нього. Багатьом, хто пройшов через найтемніші життєві випробування, важко поєднати їх з уявленням про всемогутнього, люблячого та всезнаючого Бога. Можливо, вам ніколи не вдасться дати відповідь на кожне з цих питань, або з розв’язати повсюдну проблему зла, але заміна небіблійних думок про Бога біблійною істиною сприятиме процесу зцілення.

Проблеми вини і сорому також поширені серед людей, що страждають від посттравматичного стресу. Допомога їм у дослідженні цієї складової їхньої історії може виявитись дуже корисною і привести до багатьох позитивних змін. По-перше, вам потрібно визначити, чи є вина і сором частиною страждань і борінь, з якими стикається дана особа. Якщо це так, ви маєте допомогти їм розібратись, чому у них виникають ці відчуття і чи виправдані вони. Для декого виправдана вина за вчинені ними гріхи є важким тягарем, котрий вони несуть і він обтяжує їхню душу. Набуття прощення у Христі принесе неймовірне звільнення. У інших почуття провини і сорому виникає через ті речі, котрі знаходяться поза межами їхнього контролю. Почуття провини вцілілого поширене серед учасників бойових дій. Часто вони ставлять питання: чому вони повернулись додому, в той час як так багато людей, особливо близьких друзів, не повернулось. Особлива форма провини вцілілого гостро відчувається, коли вцілілий помінявся місцями з іншим військовослужбовцем, котрий загинув замість нього. Деякі жертви зґвалтування відчуваються винними, бо вважають себе якимось чином відповідальними за те, що сталося. Це відчуття може посилюватись, якщо вони поводились неналежно, що і призвело до нападу. Така розмова непроста, вона потребує делікатності, великої мудрості й обережності.

Допомагаючи опікуваному розібратись у власному минулому ви, ймовірно, виявите людей, котрі згрішили проти нього. У процесі змін буде дуже корисним привести опікуваного до біблійного розуміння прощення. Корисним буде також розставити події минулого у належній перспективі вічності. Павло не з чуток знав про тяжкі страждання, і хоча від жодним чином не применшував страждання, з якими стикався (2 Кор. 1:8), він каже, що вони були «тимчасовими й легкими» порівняно з «більш вагомим багатством вічної слави» (2 Кор. 4:17, НПУ), яка пізніше виявиться в нас (Рим. 8:18). Повторне витлумачення минулого і теперішнього має природно вести нас до нового витлумачення майбутнього. Поза сумнівами, ми хочемо, щоб опікуваний отримав підбадьорення, щоб почав розважати над своїм вічним майбутнім, проте ми також прагнемо допомогти йому заново витлумачити те життя, яке він все ще покликаний прожити тут, на Землі.

Нове витлумачення майбутнього

Для багатьох, хто отримав цей діагноз, ПТСР перетворився на певну ідентичність. Їм сказали, що вони мають цей розлад і що ліків від нього немає. Їм вказують на безліч варіантів, які можуть полегшити чи не полегшити певні симптоми. Йога, іпотерапія, собаки-помічники, EMDR (десенсибілізація та репроцесуалізація рухом очей) і, звісно ж, фармакотерапія – все це пропонується як потенційні джерела полегшення. Але таке майбутнє безрадісне. Багато-хто, навіть у світській спільноті, зараз просуває концепцію посттравматичного зросту, ідея якого полягає в тому, що можна пережити травму і страждання, викликані нею, та рухатися вперед і зростати після травми.

Як біблійні душеопікуни, ми не просто відкриваємо можливості зростання після травми, але й запевняємо жертв травми, що вони насправді можуть стати сильнішими завдяки травмі, а не всупереч їй (Як. 1:2–4). Якщо Бог справді суверенний і використовує все нам на добро, преображуючи нас в образ Христа, а травма, якої ми зазнали, є частиною цього «всього», тоді ми можемо проголошувати обітницю посттравматичного освячення. Це надія, що Бог використовує випробування теперішнього життя, щоб покращити нас і вформувати з нас таких чоловіків і жінок, якими Він хоче нас бачити. З заново витлумаченим біблійним розумінням нашого минулого, теперішнього й майбутнього третя контрольна точка, якої потрібно досягнути – це практичні дії згідно нового покликання.

Третя контрольна точка: дійте згідно нового покликання

Кожен хоче бути частиною чогось більшого, аніж він сам. Учасникам бойових дій добре відоме це відчуття. Багато-хто приєднався до Збройних сил, щоб служити і бути частиною чогось, що надасть їм нагоду змінити світ. Незалежно від характеру травми, кожній людині буде корисно набути нове покликання. Допоможіть опікуваному навчитись сприймати свою травму як певну місію розпорядництва, ввірену Богом. Його досвід може бути використаний для допомоги багатьом людям. Небагато речей надихають людей більше, аніж бачити, як хтось долає труднощі. Петро закликає читачів бути завжди готовими надати обґрунтування своїй надії (1 Петр. 3:15). Підстави, чому люди запитували про цю надію, полягали у похмурому тлі страждань, яке примушує надію сяяти так яскраво. Свідоцтва Джоні Еріксон Тада не вплинули б на таку кількість людей, якби більше п’ятдесяти років тому вона не зламала собі шию і не була паралізованою. Ділитись набутим досвідом, брати отримане і використовувати це для допомоги іншим – це досить популярна в наші дні ідея, але корені вона має у вічних істинах Писання. Навчіть свого опікуваного приймати втіху, якою його втішив «Бог усякої втіхи» (2 Кор. 1:2–4, НПУ).

Ця нова ідентичність у Христі, поєднана з новим покликанням, наповнює новим сенсом майбутнє тих, у кого, здавалось, зникла будь-яка надія чи мета. Оновлена ідентичність, мета і покликання спрямовані на досягнення кінцевої мети віддання слави Богу. Виконуючи цю місію, вони можуть носити образ Бога, який дає оздобу замість попелу (Іс. 61:3). Бог бере злий намір і обертає його на добро (Бут. 50:20). Їхнє життя вказуватиме на найвеличнішу істину, найкращу новину – на Євангеліє Ісуса Христа (Мт. 5:16). Вказуватиме на подію в центрі історії людства, коли Бог використав найжахливішу травму, яку будь-яка людина завдавала іншій, щоб звершити найбільше добро (Іс. 53:10; 2 Кор. 5:21; Рим. 8:28).

Допомагати людині боротись з викликами ПТС складно. Те, як вона реагуватиме на душеопіку і як зростатиме у зрілості у Христі багато в чому залежить від різних аспектів життя до того, як особа зіткнулась з травмою. Підготовленість до травми та здатність опиратись і відновлюватись після травми часто називають стійкістю. У заключному розділі цієї статті буде описана важливість підготування до страждань у цьому світі й життєво важливу роль, яку церква і біблійна душеопіка можуть відіграти у цьому підготуванні.

Попереднє консультування як підготовка до запобігання ПТС

Кожен, хто будь-коли брав участь у змаганнях, – перегони зі спортивного орієнтування включно, – знає, що те, як ви завершите перегони, багато в чому залежить від вашої підготовки до початку змагань. Якщо ви не знаєте, як читати карту, вам буде дуже важко дістатись навіть до однієї контрольної точки. Подібним чином, підготовка впливає на те, як людина реагує на травму та її наслідки. Існує безліч факторів, що впливають на життя кожного до потенційно травматичних подій, і вплив цих факторів, у загальному підсумку, передбачити неможливо. Проте життєвий досвід і дослідження доводять, що перед-травматичні фактори справляють суттєвий вплив на розвиток стійкості.

Чому це так важливо для біблійних душеопікунів? Справа в тому, що деякі з найзначущіших перед-травматичних факторів пов’язані з особистими переконаннями і цінностями. Те, як людина думає про Бога, її моральні міркування й точка зору на природу і мету життя, надзвичайно сильно впливають на її ставлення до травми, коли вона трапляється.

Сім’ї і церква відіграють важливу роль у запобіганні ПТС. Для прикладу, дозвольте мені поділитись коротким свідоцтвом капітана Метта Майєра, який служив командиром роти “Chosen Company” під час битви біля Ванату, Афганістан – однієї з найсумніших сторінок бойових дій в історії армії США. Трохи контексту – його підлеглий, Джейсон Ґоватер був свідомим християнином, який зміцнював у вірі товаришів по службі і смішив увесь підрозділ своїми жартами та пародіями. Його життя обірвалось через місяць після двадцять п’ятого дня народження, коли ворожа куля відрикошетила від кріплення приладу нічного бачення на шоломі і влучила йому в обличчя.

Метт Майєр зазначав, що після жахів Ванату підвалини його віри в Бога та його християнство були зруйновані вщент. Він був вихований у переконанні, що Ісус помер за всі гріхи, а віра у Нього була дорогою до раю. Це була певна домовленість з Богом, де стверджувалось, що хороша людина, яка робить добрі справи, побачить благословення і милість. Але Майєр знав, що Джейсон Ґоватер жив саме таким життям і не міг забути картину загибелі цього молодого солдата. Знадобились роки роздумів і міркувань, частина яких пішла на роботу з військовим капеланом, перш ніж Майєр почав погоджувати означені релігійні протиріччя. Він знайшов втіху у книзі Коли Бог плаче Джоні Еріксон Тада, – жінки, впродовж десятків років прикованої до інвалідного візка, яка розмірковувала над тим, яким чином люблячий Бог допускає страждання і як можна цінити несподівані благословення.

Коли ключові чи глибоко вкорінені переконання йдуть врозріз з навколишньою реальністю, це призводить до глибокого душевного занепокоєння. Виникає напруга, яка загрожує роздерти людину на частини, і найкращим рішенням видається або ж відмовитись від фундаментальних переконань, або ж від реальності – принаймні від тієї, якою вона сприймається. Одним вагомим перед-травматичним фактором, який спрацював у житті Майєра, був його хибний погляд на християнське життя. Якби його виховання більше спрямовувало його на розуміння життя через призму Біблії, його віра, можливо, не похитнулася б так сильно.

Загальна підготовка до страждань

Викладання здорового богослов’я страждань – це спосіб, у який церкви можуть допомогти людям підготуватись до зіткнення з потенційно травматичними подіями. Ісус попереджує Своїх послідовників, що світ їх ненавидітиме і вони зустрінуться з переслідуваннями (Ів. 15:18–20). Петро нагадує християнам, що вони покликані страждати і мають в особі Ісуса приклада для наслідування (1 Петр. 2:21). Страждання – це складова ходіння у Христі й вона не повинна викликати здивування у послідовників Ісуса. Важливо, щоб страждання було частиною нашого біблійного богослов’я. Страждання неминучі, а істини з Писання можуть суттєво вплинути на те, як люди реагуватимуть на випробування. Річард Бакстер знав про страждання не з чуток, але він закликає християн спиратись на біблійні істини й готуватись до страждань, щоб ми могли страждати на славу Божу. Бакстер закликав християн молитися про те, щоб Бог дав їм сили гідно переносити страждання. Також він закликав їх не дивуватись стражданням, коли вони приходять, а очікувати їх і визнавати, що це невід’ємна частина християнського життя (Дії 14:22), яку Бог використовує, щоб формувати людей за образом Христа (Рим. 8:16,17; 28–30). Переконання, що світ хаотичний, некерований і цілковито випадковий, лише посилює відчуття безпорадності, що вражає людей, які пережили травматичний досвід. Суверенність Бога зводить міцний фундамент під ногами тих, хто прийшов до усвідомлення, що він не здатний контролювати власне життя. Втіху можна знайти у визнанні цілковитого Божого контролю над нашими стражданнями. Річард Бакстер, з посиланням на Ам. 3:6, писав: «Пам’ятайте, що не може бути нічого поганого в тому, що зроблене Богом, бо там, де наявна досконалість сили, мудрості й доброти, жодні дії не можуть бути поганими. І немає нічого, зробленого будь-яким вашим кривдником, що не було б кероване волею Божою: ‘Чи станеться в місті нещастя, що його не Господь допустив?’»

Писання дає неймовірну надію на те, що страждання – це не наслідок того, що Бог вас залишив. Навпаки, Він перебуває разом зі Своїми послідовниками серед їхніх випробувань та обіцяє ніколи їх не полишити і не відступитися від них (Іс. 43:1–3, 1 Кор. 10:13, 1 Пет. 4:14).

Особливе попереднє консультування

Здорове богослов’я страждань життєво важливе для кожного християнина, проте ми можемо також надати конкретну опіку тим, хто наражається на підвищений ризик зіткнення зі значними стражданнями, які нерідко приводять до ПТС. Існують певні професії, місця й особливі ситуації, де травма може статися з більшою ймовірністю. Наприклад, якщо у вашій церкві є молода людина, яка має бойову ВОС (військово-облікова спеціальність, військовий фаховий термін) і готується до відправки в зону активних бойових дій, вона має значно вищу ймовірність отримати травму, пов’язану з бойовими діями.

Один зі способів, якому я надаю перевагу у підготовці військових до бойової місії – попередження про деякі особливі небезпеки і спокуси, з якими вони зіткнуться, і які можуть глибоко вплинути на їхнє життя. Вбивство з помсти – одна з таких спокус, поширених в зоні бойових дій більше, аніж в багатьох інших місцях. Чимало військовослужбовців, після втрати в бою близького друга, можуть запалитись гнівом і намагатись помститись за свою втрату. Біблія дає нам дуже чіткі настанови щодо такого сценарію. З Послання до римлян 12:19 зрозуміло, що ми маємо не мститися, а залишити правосуддя Господу. Історія першої зустрічі Давида з Авіґаїл в 1 Сам. 25 також дуже повчальна. У віршах 26 і 31 Авіґаїл застерігає Давида від пролиття крові з метою помсти за своє ім’я. Її слова ясно показують, що якщо Давид чинитиме з мстивих мотивів, це матиме тяжкі наслідки для його душі: «І станеться, коли Господь зробить моєму панові все добре, що говорив про тебе, і настановить тебе володарем над Ізраїлем, то це не буде тобі на спотикання та на спокусу серця мого пана, як коли б пролив ти надармо кров, і пан мій пімстився сам. А коли Господь зробить добро моєму панові, то ти згадаєш про свою невільницю!» (1 Сам. 25:30,31). Авіґаїл не засуджує те, що Давид позбавляв когось життя, насправді вона вихваляє військові досягнення Давида і визнає роботу Господа, який дарував Давиду перемогу над його ворогами (в. 29). Коли ж убивство відбувається з хибних мотивів, це призводить до сум’яття почуттів. Попередьте молодих людей, що йдуть на війну, щоб вони оберігали свої серця від таких спокус і щиро моліться, щоб Господь визволив їх від цього серед їхніх випробувань, – можливо, через згадку про пораду, надану вами з любов’ю. Це лише один приклад конкретної поради, яку можна дати, щоб допомогти людям підготуватись і попередити потенційну боротьбу з ПТС.

Висновки

Посттравматичний стресовий розлад – це діагноз, що останні декілька десятків років набув широкого розголосу в нашій культурі. Хоча ПТСР – це не лише воєнна проблема, війна в Афганістані, солдати, моряки, пілоти і морські піхотинці, які повертаються додому з невидимими ранами війни, привернули підвищену увагу до цієї проблеми. Як біблійні душеопікуни, ми маємо бути готовими допомогти тим, хто постраждав від наслідків лиха, що змінило їхнє життя, можливо, обірвавши життя іншого. У цій статті описано як попереднє консультування про гріх і страждання може підготувати людей до зустрічі з травматичними подіями і пом’якшити наслідки цих страждань. Коли душеопіка необхідна для тих, хто вже зіткнувся з сильними стражданнями, важливо розпочати з правильного розуміння природи посттравматичного стресу, а потім перейти до душеопіки, яка включає в себе вивчення 1 Кор. 10:13 – переоцінки життя того, хто страждає, а потім переходить до залучення їх до нової і кращої місії. Вся зазначена підготовка і контрольні точки – це кроки на шляху до фінішної лінії. Фінішна лінія – це слава Божа через преображення того, хто страждає, в образ Христа. Я сподіваюсь, що ця стаття допоможе вам привести тих, хто бореться з посттравматичним стресом, до посттравматичного освячення.

Автор: Кертіс Соломон
Перекладач: Андрій Заліщук
Стаття російською: https://helpforheart.org/ru/dushepopechenie-pri-posttravmaticheskom-stressovom-rasstrojstve/
Першоджерело: https://biblicalcounseling.com/resource-library/essays/counseling-post-traumatic-stress-disorder-plotting-the-course/

(1)