Дивовижна сила нової прихильності. Частина 2

Також дивіться першу частину.

Любов до Бога і любов до світу несумісні.

Сподіваюся, я зміг пояснити, як діє сила, що супроводжує дієву проповідь Євангелія. Любов до Бога і любов до світу – дві прихильності, які не просто конкурують між собою, а ведуть війну одна з одною. Вони непримиренні вороги, тому не можуть ужитися в одних грудях. Ми вже говорили про те, що серце, з огляду на свій устрій, не може відмовитися від світу і залишитися в порожнечі. Тільки сила нової прихильності може витіснити з серця стару прихильність. Немає іншого подібного наказу, який би вимагав такої докорінної перебудови особистості, як заклик Нового Заповіту не любити світ і те, що у світі, бо ці слова охоплюють усе, що дорого людині, а отже, рівносильні заклику до самознищення. Утім, одкровення, що вимагає від нас такого великого послуху, також дає нам не менш великий інструмент послуху. Воно підводить до самих дверей нашого серця прихильність, яка, зайнявши престол, або повністю підпорядковує собі попередніх постояльців серця, або виганяє їх. Поруч зі світом одкровення поміщає перед нашим уявним поглядом Того, хто створив світ, ба більше, воно показує Бога в Євангелії таким чином, що ми не можемо не любити такого Бога. У Євангелії, і тільки в Євангелії, Бог відкривається грішникам як Той, кому вони можуть довіритися. Лише завдяки Євангелію бажання грішника бути з Богом не вгасається почуттям провини, яке встає на шляху щоразу, коли ми намагаємося наблизитися до Бога не через призначеного Ним Посередника. Лише завдяки цій надії ми наближаємося до Бога, а жити без надії – значить жити без Бога і дозволити світові займати найвище місце в серці без Бога. Тільки Бог, осягнутий людиною у Христі, може перешкодити світу зайняти чільне місце. Тільки тоді, коли вигляд Бога, чиї закони ми порушили, перестає навіювати на нас жах і коли ми вірою, яка також дарована Ним, бачимо Його славу в особі Ісуса Христа, коли чуємо Його голос, який кличе нас, який переконує нас у Його доброті до людей, який обіцяє повне прощення всім, хто попросить про нього, і прийняття по благодаті, – тільки тоді любов, яку можна порівняти з любов’ю до світу, і яка виганяє любов до світу, вперше виникає в серці, що відроджується.

Тільки тоді, коли людина звільняється від духу рабства, з яким любов не може співіснувати, і коли на нас, зарахованих до дітей Божих по вірі в Ісуса Христа, виливається дух усиновлення, – тільки тоді серце, яке опинилося під впливом однієї великої й могутньої прихильності, звільняється від тиранії минулих бажань. По-іншому звільнення не може відбутися. І віра, яка дається нам з небес як неодмінна умова виправдання грішника перед Богом, також є способом досягнення найбільших моральних і духовних змін у людині, мертвій і несприйнятливій до будь-якого іншого методу впливу.

Набагато простіше вказувати на недоліки світу, ніж проголошувати Євангеліє.

Таким чином, ми бачимо, яка проповідь буде найбільш ефективною. Недостатньо показати світу дзеркало, в якому він побачить свої недосконалості. Недостатньо надати докази, нехай навіть вельми переконливі, ілюзорності мирських задоволень. Недостатньо, спираючись на свій досвід, нагадати своїй совісті про лукавство серця й оманливість того, до чого серце було прив’язане. Багато проповідників Євангелія не володіють природними дарами аналізу і міркування, за допомогою яких вони могли б намалювати для вас правдиву і яскраву картину падіння моралі в суспільстві. Але саме те розбещення, яке він не здатний проаналізувати й описати, він здатний усунути. Нехай же такий проповідник залишається вірним проголошенню Євангелія. Не будучи здатним барвисто описати стан цього світу, він повинен точно переказувати те, що було розказано йому одкровенням про світ горній. І не важливо, що він не може, подібно до великого письменника, їдко висміяти мирську суєту. Нехай він не здатний за допомогою влучних саркастичних спостережень виставити напоказ похоті світу, він здатний за допомогою євангельської звістки викорінити ці похоті. Він не може зробити те, що роблять інші: немов чарівним помахом руки, вивернути навиворіт нашу особистість з усіма її прихованими думками і пристрастями. Але в його розпорядженні є істина, яка, подібно до посоху Аарона, проникнувши в серце, поїдає всі його пристрасті. Нехай йому не дано описати всі вади старої людини, зате йому дана сила, якою він може знищити панівні в серці бажання і нахили і стати новим творінням в Ісусі Христі, нашому Господі.

Давайте ж не будемо припиняти використовувати єдиний інструмент ефективного впливу на любов до світу. Давайте шукати всі можливі методи прокладання шляху в наше серце для любові до Того, хто більший за світ. Заради цього давайте проженемо хмару невіри, яка приховує обличчя Бога. І я хочу підкреслити, що Бог гідний вашої прихильності. Давайте і у формі подяки, і у формі захоплення постійно нагадувати собі й іншим, що Бог любові, який створив чудовий план зі спасіння грішного світу, настільки явно показує нам Свою безмежну цінність для нас, що нам потрібна лише віра, лише розуміння, щоб наші серця знов і знов наповнювалися любов’ю до Нього.

Дозвольте мені сказати кілька слів про скептицизм мирської людини, яка намагається оцінити на підставі свого багатого світського досвіду піднесені християнські вчення. Вона вважає відродження неможливим, знаючи, наскільки вперто її серце тримається за тимчасове, і бачачи, що люди навколо неї такі ж прихильники мирського, як і вона сама. Він вважає, що вчення про розп’яття старої людини і воскресіння нової суперечить усьому, що він знає про справжню людську природу. Такі люди твердо переконані у власній прозорливості та здатності дати правильну оцінку тому, що постає їхньому погляду протягом робочого тижня, тому вони вважають ідею трансформації серця, внаслідок якої воно поступово помирає для всього скороминущого та пробуджується до нового й зростаючого почуття любові до Бога, вигадкою недільних проповідників. Такі люди зосереджені на земних турботах, і до кінця своїх днів вони перебувають у земних почуттях, бажаннях і заняттях. А якщо їх відвідує думка про смерть та інше існування після неї, то вони відмовляються розуміти, чому для підготовки до смерті необхідна така радикальна зміна серця, як народження згори. Вони вважають, що їм цілком достатньо більш-менш добре справлятися з обов’язками по відношенню до деяких, близьких їм, людей. Вони думають, що, виконавши свій сімейний і громадський обов’язок, який схильні брати на себе люди, у чиєму серці ніколи не було Бога, їх буде цілими й неушкодженими переміщено з цього світу, у якому вони не мали жодного відношення до Бога, у світ, у якому вони всю вічність матимуть справу переважно саме з Богом. Вони визнають все, що говориться про швидкоплинність часу і про прийдешнє місце спокою. Але вони чинять опір будь-якому впливу на своє серце, що вимагає такої зміни його прихильностей, щоб воно вже не знаходило в тимчасових заняттях повного задоволення і заспокоєння. Вони вважають спроби такого впливу ефемерними, і з виглядом мирських мудреців, які знають справжнє життя, вони кажуть про безглуздість закликів думати про горнє, жити вірою, любити Бога і не любити світу, не покладатися на плоть, зневажати земне і жити небесним.

Євангеліє є безумство для тих, хто розглядає його плотськими очима і розумом.

Тепер варто сказати кілька слів про людей, які відкидають духовне християнство і вважають його чимось марним і безглуздим. Їхній скепсис щодо вимог християнської віри повністю відповідає їхньому скепсису щодо християнських доктрин. Не дивно, що вони вважають вимоги Нового Заповіту нездійсненними, адже вони навіть не спромагаються заглибитися в сенс новозавітних слів. Ані ці люди, ані будь-хто інший не можуть звільнити серце від старих прихильностей, якщо тільки на допомогу не прийде витіснювальна сила нової прихильності. Цією новою прив’язаністю є любов до Бога, і вона не може з’явитися інакше, як унаслідок такого представлення Бога людині, що приверне серце грішника до Нього. Упередженість скептиків не дозволяє їхньому розуму побачити це представлення Бога. Вони не бачать любові Бога в тому, що Він посилає Свого Сина у світ. Вони не бачать прояву Його милості до людей у тому, що Він не пошкодував Сина, а віддав Його на смерть. Вони не бачать достатності спокути і страждань Того, хто поніс ношу, яку повинні були понести грішники. Вони не бачать союзу святості та співчуття в Бозі, який відкрився в тому, що Бог пройшов повз беззаконня Своїх створінь, але зробив це не без умилостивлення. Для них є незрозумілою таємницею, як людина може перейти з природного гріховного стану до стану побожності, але якби вони з вірою подивилися на Бога, що з’явився у плоті, таємниця побожності була б розкрита для них. Уся річ у тім, що ці люди не можуть позбутися старих уподобань, бо їм незнайомі ті істини, що можуть зігріти нові уподобання. Вони подібні до синів ізраїльських у Єгипті: коли тих змусили робити цеглу без соломи, вони не могли любити Бога. Але без любові до Бога не буває зміни в прихильностях серця. Омана цих людей велика як у тому, що вони відкидають вимоги Євангелія як нездійсненні, так і в тому, що вони заперечують доктрини Євангелія як безглузді; однак будь-яка духовна людина помітить (а духовна людина може судити інших людей), що ці два типи омани є взаємопов’язаними.

Істини Євангелія роблять вимоги Євангелія предметом бажання нашого серця.

Якщо хибні уявлення взаємопов’язані, то істини, що протистоять їм, теж мають бути взаємопов’язані. Людина, яка вірить у певні доктрини, з готовністю підкориться певним вимогам християнської віри. Заповідь любити Бога може звучати дивно для стороннього, але для християнина вона звучить природно, тому що Бог відкрився йому як Бог миру, прощення, примирення і подальшої свободи. Вимога вигнати мир із серця здається нездійсненною для людини, якій нічим замінити мир, але вона не видається такою тому, хто знайшов у Бозі захист і задоволення. Заклик забрати свою прихильність до земного рівносильний наказу вбити себе, якщо цей заклик звернений до людини, яка не знає, на що ще, крім світу, можна спрямувати своє бажання; але той самий заклик не створює жодної складнощі для людини, якій відкрилася краса і слава небесного і яка знаходить у небесному задоволення всім устремлінням своєї душі. Заклик дивитися не на видиме і не на тимчасове рівносильний повному затьмарення погляду для людини, нездатної зазирнути за стіну, що відокремлює світ гріха від світу вічної радості; але душа людини, яка вірить у те, що Христос зруйнував цю стіну, сповнюється захопленням, коли вона з вірою дивиться на невидиме і на вічне. Скажіть людині бути святою – і як вона зможе зробити це, якщо думка про святість ввергає її в безодню відчаю? Здійснене на хресті спокутування, що примиряє святого Законодавця і порушника закону, чинить освячувальну дію на серце, і тепер, коли Бог поруч і в мирі з нею, людина може уподібнитися Йому у святості. Відокремте заповідь від вчення – і ви отримаєте або збірку нездійсненних вимог, або мертву ортодоксію. З’єднайте заповідь і вчення – і справжній учень Христа буде здатний коритися силою знання. Мотив має бути достатнім для дії. Послух євангельським заповідям християнину під силу, тому що йому під силу зрозуміти і прийняти євангельське вчення. Християнин озброюється щитом віри, надією порятунку, Словом Божим, підперізується істиною – і виграє бій, бере висоту, відтісняє супротивника, йде вперед. Якщо результат великий, то і причина має бути великою. Яким би не було великим моральне воскресіння і подальше дотримання християнських заповідей, у християнських ідеях достатньо сили для того, щоб це сталося.

Сила Євангелія дає послух Євангелію.

Сенс Євангелія в тому, що воно заспокоює совість грішника й очищає його серце. Важливо розуміти, що нестача в одному викликає нестачу в іншому. Найкращий спосіб вигнати нечисте бажання – замінити його чистим, а любов до зла – любов’ю до добра. Що більше свободи дає Євангеліє, то більше воно освячує. Що глибше людина зрозуміє благодать Євангелія, то глибше Євангеліє очистить її. У цьому криється один із секретів християнського життя: що більше людина потребує Бога, то більше Бог їй дає. Якщо за основу взяти принцип “роби і будеш жити”, то нічого, крім страху, людина не відчуватиме. Суворість законницької угоди позбавляє людину довіри до Бога. Творіння, яке намагається відповідати всім вимогам свого Творця, насправді лише задовольняє свої егоїстичні бажання і не прагне до слави Божої. І хоч би як людина намагалася в усьому коритися, в її покорі немає душі, її розум не підкоряється закону Божому, та й не може в такій ситуації. Тільки коли відповідно до Євангелія прийняття Богом – це дар, що дається без плати і без грошей, тільки тоді людина може довіряти Богові так, що цю довіру ніщо не може похитнути. Людина відчуває близькість Бога так, як вона відчуває близькість друга. Між Богом і людиною встановлюються відкриті й блаженні стосунки: Бог з радістю робить добро для людини, людина виявляє дедалі більше задоволення в новому моральному житті. Порятунок за благодаттю, порятунок як дароване благо, порятунок не за ділами, а за милістю Бога – такий порятунок необхідний не тільки для порятунку від справедливого покарання, а й для позбавлення серця від тяжкого гріховного тягаря. Залиште хоча б клаптик законництва, і ви ставите під сумнів стосунки між Богом і людиною, ви позбавляєте Євангеліє сили нищити і примиряти. Тому чим благодатніше Євангеліє, тим воно сильніше. Те, чого багато хто боїться як насіння антиномізму, насправді є насінням нового духу і нового послуху закону. Разом із благодаттю Євангелія приходить любов до Євангелія, яка зменшується тією мірою, якою зменшується благодатність Євангелія. І ніколи грішник не зазнає такої моральної трансформації, яку він відчуває, коли вірить, що врятований по благодаті. Він відчуває найсильніше внутрішнє спонукання віддати своє серце Богові й відкинути нечестя.

Щоб виконати роботу якомога краще, ви користуєтеся найкращими інструментами. Я сподіваюся, що сказане мною певною мірою допоможе тим із вас, хто хоче домогтися успіху у виконанні слів Іоанна, але при цьому відчуває, що мирські бажання тримають його, як у лещатах. Мені не відомий інший спосіб вигнати мирську любов із серця, окрім як наповнити серце любов’ю до Бога; і немає іншого способу наповнювати своє серце любов’ю до Бога, окрім як триматися нашої святої віри. Відкидання світу, неможливе для людини, яка відкидає Євангеліє, можливе – як і все інше – людині, яка вірує. Намагатися виконати слова Іоанна – все одно що намагатися виконати роботу без відповідного інструменту. Віра ж діє любов’ю. Щоб вигнати з серця любов порушувати закон, треба відкрити двері для любові дотримуватися закону.

Уявіть, що людина стоїть на межі двох світів: один із них, наш світ, зеленіє травою, колоситься рясними врожаями, земля благословляє людські сім’ї всіма можливими дарами, а сонячне світло сповнює веселощами щасливих мешканців цього світу, що є дружніми між собою. Так виглядає один світ. Уявіть собі, що інший світ, який перебуває за межами цієї благословенної планети, занурений у темряву і невідомість. Як ви думаєте, чи захоче людина покинути світ світла і краси і оселитися в жахливій порожнечі і в мороці? Чи залишить вона населені міста заради того, щоб стати самотнім подорожнім серед безрадісних полів? Якщо зовнішній простір обіцяє йому лише пустелю, невже він відмовиться від близьких його серцю місць, від радості спілкування, від тих прихильностей, які так сильні в ньому? Хіба він не триматиметься обома руками за життя, сповнене сенсом, діяльністю, людьми? Тікаючи від порожнечі, що оточує наш світ, хіба вона не постарається затриматися на цій землі і знайти собі притулок під срібним небосхилом, що розпростертий над її головою?

Однак уявімо, що поки він порівнює ці два світи, повз нього пропливає благословенний острів, на якому мешкають спокутні. Вона раптом бачить світло нез’ясовної слави й чує найпрекраснішу мелодію, її погляду постають ще прекрасніші врожаї на кожному полі та чистіші веселощі в кожній сім’ї, а також мир, благочестя, доброта, що приносять радість кожному серцю, об’єднують усіх людей взаємною любов’ю перед очима одного доброго Отця всіх мешканців цього світу. Уявімо собі, що він також помічає, що в цьому світі немає ні болю, ні смерті, і що – і це найголовніше – всюди розвішані плакати, які запрошують долучитися до цього світу, і приготовані шляхи для того, щоб потрапити в нього. Хіба тепер те, що здавалося пустелею, не перетвориться на омріяну країну, а земний світ хіба не здасться пустелею? Почуття, які не може викликати пустельний космос, може викликати світ краси і щасливих людей. І хоч би як було прив’язане серце до близьких і дорогих йому місць на цій землі, якщо людині все ж таки відкриється картина іншого прекрасного світу, чи то через віру, чи то через звичайний зір, тоді, не порушуючи законів, за якими діє її моральна природа, вона помре для теперішнього світу й оживе для світу піднесеного, який перебуває поки що вдалині.

Також дивіться першу частину.