Діагностика серця служителя. Частина 2

Також дивіться інші частини: 1, 3.

Пильнуй себе і навчання; тримайся цього, бо, роблячи так, і себе спасеш, і тих, хто тебе слухає.

1 Тим. 4:16

Знайди тут свою гордість:

1. Гордий у всьому хоче мати перевагу над іншими. Горда людина всілякими способами шукає честі, слави і похвали; вона завжди і в усьому хоче показати, що вона є чимось, і чимось немаловажним; у всілякі справи самовільно втручається (хоча іноді й сама не знає, як робити) і іншим бажає радити. Вказувати, наказувати і начальствувати. А хто опирається його бажанню, на того сильно гнівається і злиться.

2. Горда людина вищим не підкоряється, рівним і нижчим її не поступається.

3. Гордий начальству і батькам своїм не підкоряється, не слухається, “бо у гордих вия [шия. – Авт.] жорстока і непохитна”. Він завжди хоче на своєму наполягти і тільки свої бажання виконати.

4. Горда людина невдячна, бо вважає, що всі повинні служити їй або приділяти увагу.

5. Втративши честь, посаду або владу і взагалі зазнавши лиха й нещастя, гордий нарікає, скаржиться, обурюється, часто й хулить (“Чим я згрішив?”, “Чи гідні того праця моя та заслуги?” і т. п.).

6. Гордий без сорому хвалить себе і підносить (“Я, мовляв, те й те зробив, такі-то і такі-то заслуги маю перед людьми і суспільством” тощо); гордий високо звеличує себе і свої справи, любить, щоб його хвалили в очі й за очі.

7. Гордий понад міру і нерозважливо самовпевнений і зарозумілий: береться за подвиги понад свої сили і починає справи, які не може виконати. Від гордості та свавілля – початок усякої духовної принади (зваблення).

8. Чесноти, які має, та успіхи в справах горда людина приписує собі, а не Богові, своєму старанню і працям, своєму розуму і здібностям, своїй спритності, кмітливості та винахідливості.

9. Гордий у своїй душі не шанує Бога як верховного владику і джерело всіх благ і не думає, що від Нього одного цілком залежить, мало цінує Його благодіяння або приписує своїм заслугам, і в самовпевненості не хоче просити від Нього допомоги і благодаті.

10. Горда людина хвалиться і тим добром, якого не має; свої недоліки і вади намагається дуже ретельно приховати від людей.

11. Гордість інших людей зневажає і принижує (“Він – низька людина, він – непридатний” тощо). “Гордість навчає нехтувати всякою людиною і з презирством дивитися на співприродного собі як на щось нікчемне, до божевілля доводить пишномовний помисел”.

12. Гордий справи інших пересуджує, перебільшуючи їхні похибки і применшуючи честь і гідності.

13. Гордий нелюдяний і несправедливий щодо ближніх: він не цінує по справедливості їхні досконалості та гідності, не виявляє до них належної поваги й пошани; він користується людьми тільки як засобом для досягнення своїх вигод або свого піднесення.

14. Гордий не терпить в інших гордовитості та гордого погляду.

15. Гордий принижує слабких і беззахисних, лагідних і смиренних і не любить їх, як злодій не любить денного світла. Звідси – презирство і знущання, глузування і знущання над ближніми.

16. Гордий не терпить бути в приниженні, в презирстві; виправлень, зауважень, умовлянь і викриттів дуже не любить і навіть порад не приймає: “Уявляється, що він справний, хоча весь забруднений”. Не усвідомлюючи своїх недоліків, слабкості, залежності від Бога і від людей і не знаючи сам себе, він не терпить, щоб інші його навчали, наставляли, допомагали, не намагається просити і благодаті у Бога.

17. Гордий у словах, вчинках і в спілкуванні з ближніми показує якусь гордовитість, зарозумілість, величавість і пиху.

18. Гордий зарозумілий і всім у тягар, він ні з ким не уживається, бо, нікого не визнаючи вищим за себе, схильний усіх принижувати і зневажати. Тому й буває, що нижчі гордого уникають, рівні цураються, а вищі принижують.

19. Гордістю підтримується ворожнеча між людьми, бо горда людина, хоч би навкруги була винувата, вважає для себе принизливим просити пробачення або вибачення у ближнього.

20. Горда людина не терпить над собою зверхності і, зустрічаючи її, або заздрить, або змагається. Суперництво і заздрість зазвичай одне одним тримаються і одна без одної не бувають.

21. Горда людина заздрісна, бо її мучать успіх інших і благополуччя, турбує надана іншій честь і перевага; вона не хоче й не терпить, щоб хтось дорівнював їй або був вищим, мав із нею рівну або більшу честь, але бажає, щоб вона в усьому перевершувала її; тому горда людина намагається принижувати або ображати чесноти й заслуги інших. Гордий щастю друзів заздрить, нещастю недруга зловтішається і радіє падінню ближнього, з цікавістю і радістю дізнається про недоліки і гріхи інших.

22. Гордий любить судити й засуджувати людей, вищих за себе, пліткувати, ябедничати, лихословити, сутяжничати (займатися справедливими позовами), особливо через дрібниці, через ображене самолюбство й гордість. Гордий цікавий до новин, і особливо, що стосується всього, що ганьбить ближнього.

23. Гордий гнівливий, ненависний, багатослівний і високопарний.

24. Гордий зухвалий для нанесення образ, а до перенесення їх малодушний.

25. Гордий упертий, образливий і сперечливий: він завжди бажає стояти на своїй думці, поступатися іншим ніяк не хоче, в усьому довіряє тільки своєму розуму і, отже, робиться не здатним приймати добру пораду.

26. “У гордого, – пише преп. Іоанн Кассіан, – у говорінні буває крикливість, у мовчанні – досада, у веселощах – гучний сміх, що розливається, у смутку – безглузда (нерозумна) похмурість, у відповідях – норовистість (шпилькуватість), у мові – легковажність, слова абияк вириваються без усякої участі серця. Гордість не знає терпіння, далека від любові, смілива в нанесенні образ, малодушна в перенесенні їх, важка на послух, якщо не передує його власне бажання і воля, на умовляння непохитна, до зречення своєї волі не здатна, до підпорядкування чужим вкрай наполеглива, завжди силкується наполягти на своєму рішенні, поступатися ж іншому ніколи не буває згодна і, отже, буває, що, ставши нездатною приймати спасительні поради, вона більше вірить своїй думці, ніж міркуванням старців (духівників)”.

27. Гордість є знак низького розуму і неблагородної душі. Гордість є вбогість душі, яка мріє, ніби має багатство.

28. У гордих серцях народжуються хульні помисли.

29. Ознака і межа крайньої духовної гордості, коли людина заради слави лицемірно показує чесноти, яких у ній немає.

30. Смиренний не цікавиться предметами незбагненними, а гордий хоче дослідити і глибину доль Божих.

31. У гордого його пристрасть знаходить поживу навіть у подяці Богові. Бачив я, каже преп. Іоанн Ліствичник, людей, що вустами дякували Богові, а в серці на молитві самовдоволених своїми чеснотами і підносилися у своїх думках подібно до фарисея, який казав: “Боже, дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, – грабіжники, несправедливі, перелюбники, або як оцей митник… ” (Лк. 18:11).

32. Пристрасть гордості іноді ховається під виглядом смирення. Гордий часом навмисне (на словах) принижує себе, називає себе грішним, негідним, наговорює на себе небувалі за ним гріхи, щоб спантеличити слухачів своєю смиренністю та змусити в них собі похвалу.

З книги Г. І. Шиманського “Вчення Святих Отців про пристрасті та чесноти”.

Також дивіться інші частини: 1, 3.