Чи реальне воно? 11 біблійних способів перевірки істинності спасіння. Частина 1

0
20 мин

Також дивіться другу частину.

fog

У вибуховій драмі Великого Пробудження здавалося, що навернень безліч. Однак, не знадобилося багато часу на усвідомлення того, що деякі люди заявляли про хибні навернення. У той час як різноманітні надмірності й піднесений досвід емоцій були поширені повсюдно, реальний стан справ був такий, що люди не виявляли у своїх життях нічого очевидного, що підтверджувало б їхні заяви про те, що вони знають і люблять Ісуса Христа. Це призвело до того, що критики нападали на Велике Пробудження, стверджуючи, що воно було не більше ніж великою емоційною лазнею без істинних навернень.

Отже, почасти щоб захистити істинне навернення, а почасти щоб викрити неправдиве, Джонатан Едвардс узявся за перо. Він дійшов простого висновку: найвищим доказом істинного навернення є, як він їх назвав, “святі прагнення”, що є завзяттям до всього святого, пристрасним прагненням до Христа та особистої святості. Він провів чітку відмінність між спасінням і звичайною роботою Святого Духа. Спасительна дія очевидно виробляє спасіння. Звичайна ж робота Святого Духа, як він говорив: “Може протверезити, зупиняти і засуджувати людей, і може навіть приводити їх до того, що може спочатку здаватися покаянням і вірою, але ці впливи не призводять до внутрішнього рятівного відродження” (H. Murray, Jonathan Edwards: A New Biography [Carlisle, Pa.: The Banner of Truth Trust, 1987], p. 255).

Підтримка

Завдяки вашiй підтримці ми маємо змогу перекладати статті, відео та інші матеріали з душеопіки. Також підтримувати служителів, які хотіли б навчатись, однак не мають такої фінансової змоги. Будь-яка сума є значна.

Як можна визначити, чи справив Дух Святий рятівну дію? Оскільки головний доказ життя – це рух, писав Едвардс, так головним доказом рятівної благодаті є свята практика (сс. 262,263). Він говорив, що справжнє спасіння завжди виробляє міцну зміну природи в теперішньому наверненому. Таким чином, коли святість життя не супроводжує сповідання навернення, тоді це потрібно розуміти так, що ця людина не є християнином.

У той самий рік, коли був виданий трактат Едвардса, популярне вчення стверджувало, що єдиним справжнім доказом істинного спасіння є почуття, засноване на досвіді – зазвичай на досвіді в момент передбачуваного навернення. Це вчення представляє переважаючу в той час, але помилкову концепцію, що істинний духовний стан людини пізнається більше за минулим досвідом, ніж за справжнім прагненням до святості. Едвардс рішуче протистояв такому поняттю: “Ніколи не можна втішатися переконаністю на підставі минулого досвіду. Потрібна справжня і тривала робота Святого Духа… [в] тому, щоб давати переконаність” (с. 265). Це не езотеричні богословські дебати: на кону істинний сенс вашої переконаності.

Низка письменників Нового Заповіту, звісно, були стурбовані питанням істинного спасіння, як і сам Господь Ісус. Апостол Іван присвятив свій перший лист цій темі, стверджуючи про це наприкінці: “Ось це я написав вам, [віруючим в Ім’я Божого Сина], щоб ви знали, що віруючи в Ім’я Божого Сина, маєте вічне життя” (1 Ів. 5:13). Протягом усього послання зустрічається серія перевірочних критеріїв для визначення того, чи маєте ви життя вічне. Якщо ви не пройдете цю перевірку, то ви дізнаєтеся, де перебуваєте і що потрібно робити. Якщо ж пройдете, то матимете причину насолоджуватися своїм вічним спасінням з великою впевненістю.

[1.] Чи насолоджуєтеся ви спілкуванням із Христом і Отцем?

Це суттєвий елемент в істинному спасінні і перша перевірка, представлена Іваном. Подивіться зі мною 1-й розділ, який починається так: “Про те, що було від початку, що ми почули, що побачили на власні очі, що ми оглядали і до чого доторкнулися наші руки, – про Слово життя; і життя з’явилося, і ми побачили, і свідчимо, і сповіщаємо вам вічне життя, яке було в Отця і з’явилося нам. Те, що ми побачили й почули, сповіщаємо й вам, щоб і ви мали спільність з нами. А наша спільність – з Отцем і з Його Сином – Ісусом Христом” (1 Ів. 1:2,3). Очевидно, що він ішов далі просто свого земного знайомства з Христом, тому що в нього не було такого земного знайомства з Отцем. Радше він особисто насолоджувався живим Христом і живим Отцем.

Тепер у вас спочатку може бути спокуса думати: ну що ж, пощастило Івану. Але такий його досвід не був єдиним у своєму роді. У 1 Ів. 5:1 він каже: “Кожний, хто вірить, що Ісус – це Христос, той народився від Бога. І кожний, хто любить Того, Хто народив, любить і Того, Хто народився від Нього”. Це характерно для кожного християнина – любити Бога і Христа. Це ознака святих устремлінь, про які говорив Джонатан Едвардс. Стосунки з Богом – основа для спасіння. Це те, до чого ми покликані як віруючі. “Вірним є Бог, Який покликав вас до спільності з Його Сином – Ісусом Христом, нашим Господом” (1 Кор. 1:9).

Павло описав, що такі стосунки означали для нього особисто: “І живу вже не я, а Христос живе в мені. А що тепер живу в тілі, то живу вірою в Божого Сина, Який полюбив мене й віддав Себе за мене” (Гал. 2:20). Є щось, що дуже сильно ґрунтується на досвіді в цій істині, – це не просто голий факт, що ми, як віруючі, маємо в собі Божественне життя; це досвід, яким потрібно насолоджуватися, пізнаючи Бога в близьких стосунках.

Ісус мав на увазі теж саме, коли сказав: “Я ж прийшов, щоб ви мали життя і щоб над міру мали” (Ів. 10:10). Якби Він просто сказав: “Я прийшов для того, щоб мали життя”, – ми могли б зробити висновок, що Він говорив тільки про Своє благодатне надання вічного життя. Додаючи, що життя може бути з надлишком, Ісус пересувався у вимірі досвіду. Християнське життя – це багате життя. Ми повинні відчувати радість, мир, любов і мету. Коли хтось, на кого чекає хрещення, свідчить про прихід до Христа, ви не почуєте: “Факт у тому, люди, що я врятований і я тут, просто щоб це оголосити”. Незмінно людина буде описувати вам це почуття – переповнювальне відчуття прощення і мети в її або його житті.

Ось смак життя з надлишком, яке описує Писання щодо спілкування з Господом. “Бог усякої втіхи” (2 Кор. 1:3); “Бог… усякої благодаті” (1 Петр. 5:10); Бог, Який забезпечує всі (наші) потреби за багатством Своїм у Христі (Флп. 4:19); Господь, Який веде нас до того, щоб ми говорили один до одного псалмами, гімнами, духовними співами, співаючи й оспівуючи в серцях своїх Йому (Еф. 5:19); Бог, до якого ми волаємо: “Авва, Отче!” (Рим. 8:15), як маленькі діти до татуся, якого ми обожнюємо; Бог, до якого ми звертаємось у часи лиха (Євр. 4:16) – Він Сам так чудово збагачує нас. Наше спілкування з Ним є життя з надлишком, яке ми проживаємо.

Чи переживали ви спільність із Богом і Отцем? Чи відчували ви Їхню присутність? Чи маєте ви любов до Нього, яка вабила б вас у Їхню присутність? Чи переживали ви солодке спілкування молитви – п’янку радість розмови з живим Богом? Чи відчували ви освіжаюче, майже захльостувальне почуття благодаті, яке находить на вас, коли ви відкриваєте нову істину в Його Слові? Якщо так, то ви відчували спілкування спасіння.

[2.] Чи чутливі ви до гріха?

Повернімося до першого розділу першого послання Івана, до цього проголошення в 5-му вірші: “Ось звістка, яку ми почули від Нього й сповіщаємо вам: Бог є світло, і в Ньому немає жодної темряви”. Іван говорив, що послання, яке Господь послав нам – про Нього, особливо про те, що Він абсолютно безгрішний. Грецький текст говорить буквально, що в Ньому немає жодного шматочка темряви. Таким чином, “коли скажемо, що маємо спільність з Ним, а ходимо в темряві, то говоримо неправду і правди не робимо” (6-й вірш).

Світло і темрява не можуть співіснувати. Одне проганяє інше. Іван продовжив цю тему: “Коли ж ходимо у світлі, як Сам Він є у світлі, то маємо спільність одне з одним, і кров Ісуса [Христа], Його Сина, очищає нас від усякого гріха. Коли скажемо, що не маємо гріха, то самих себе обманюємо, і немає в нас правди. Якщо ж визнаємо свої гріхи, то Він вірний і праведний, щоб простити нам гріхи й очистити нас від усякої неправедності. А коли скажемо, що ми не згрішили, то робимо Його неправдомовним, і Його слово в нас не перебуває” (7-10-й вірші).

Деякі люди виголошують дивовижні твердження, які не витримують жодної критики. Вони кажуть, що мають спілкування з Богом – що вони християни (6-й вірш), не мають гріха (8-й вірш) і навіть ніколи не грішили (10-й вірш). Вони думають, що ходять у світлі, коли насправді вони ходять у темряві. Для невіруючих людей характерно не помічати гріхів у своєму житті. Люди, згадані у 8-му вірші, не мають справи зі своїми гріхами, бо думають, що досягли стану, де в них уже немає гріха. Але вони обманюють себе. Ті, про яких ідеться в 10-му вірші, ніколи навіть не сповідували або не визнавали гріх. З таким ставленням вони, насправді, очорняють Бога, тому що Він каже, що “всі згрішили й позбавлені Божої слави” (Рим. 3:23). Оскільки невіруючі настільки нечутливі до реальності їхнього стану, людська гріховність – це гарний початок для благовістя.

Віруючі, з іншого боку, ходять “у світлі, подібно як Він у світлі” (7-й вірш). Ми йдемо шляхетною дорогою і, більше того, “визнаємо наші гріхи” (9-й вірш). Справжні віруючі мають вірне відчуття гріха. Вони знають, що якщо їм належить долучатися до Бога, вони мають бути святими. Коли гріх з’являється в їхньому житті, вони знають, що він має бути сповіданий.

Іван просуває це вчення ще на один крок у наступному розділі. “Дітоньки мої, пишу вам це, щоб ви не грішили. А коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведника” (1-й вірш). Справжні віруючі усвідомлюють, що вони не повинні грішити. Але коли вони все ж таки грішать, вони знають, до кого йти – до Ісуса Христа – Заступника віруючих. Заступницька праця Христа є одним із великих гарантів порятунку, що забезпечується Трійцею. Це надихаюча реальність, за яку потрібно триматися, коли стикаєшся з особистим гріхом.

Людина, яка справді врятована, чутлива до гріховних реалій свого життя. Це приклад, який залишив нам Павло, говорячи про свою підвищену чуйність до роботи гріха в його власному житті (Рим. 7:14-25). Поміркуйте, як це можна застосувати до вас. Чи сильно ви усвідомлюєте духовну битву, яка лютує всередині вас? Чи розумієте ви, що щоб мати справжнє долучення до Бога, вам потрібно жити святим життям – що ви не можете ходити в темряві й стверджувати, що маєте спілкування з Ним? Чи бажаєте ви сповідувати і забути будь-який гріх у вашому житті, коли вам стає відомо про нього? Чи усвідомлюєте ви, що можете обирати не грішити – що ви не ведете битву, в якій приречені на поразку? Але коли ви все-таки зазнаєте поразки, чи йдете до Небесного Заступника? Чи вигукуєте ви іноді разом із Павлом: “Нещасна я людина! Хто визволить мене від цього тіла смерті?” (Рим. 7:24), тому що ви настільки виснажені тягарем гріха у вашій плоті? Якщо так, то ви, очевидно, християнин. І оскільки спасіння надійне, ви можете насолоджуватися ним і бути повністю впевненим.

[3.] Чи слухаєтеся ви Божого Слова?

В 1 Ів. 2:3 і бути не могло ясніше: “З того дізнаємося, що ми Його пізнали, якщо дотримуємося Його заповідей”. Якщо ви хочете знати, чи справжній ви християнин, запитайте себе, чи слухняні ви заповідям Писання. Ось як Христос описав справжнього учня, коли давав Своє Велике Доручення йти по всьому світу і робити учнів (Мф. 28:20). Послух Божим заповідям породжує впевненість – точне знання того, що ми пізнали Його. Грецьке слово, що перекладається як “дотримуємося”, у 3-му вірші говорить про пильний, обережний, вдумливий послух. Це слово охоплює не тільки акт послуху, але також дух послуху – старанний, укорінений захист Слова, не тільки в букві, а й у дусі. Це підтримується словом, яке перекладається як “заповіді”, що стосується скоріше настанов Христа, ніж законів загалом. Послух закону вимагає бездоганності або ж покарання, тоді як 1 Ів. 2:3 – це заклик до благодатного послуху через покарання, яке Христос уже поніс.

4-й вірш представляє логічний контраст: “Хто каже, що пізнав Його, а заповідей Його не дотримується, той неправдомовець, і в ньому немає правди”. Така людина робить брехливу заяву. “А хто дотримується слова Його, в тому істинно любов Божа здійснилася” (5-й вірш). Як ви можете визначити, що є справжнім християнином? Не за почуттями, а за послухом.

Якщо ви бажаєте бути слухняними Слову з подяки за все, що Христос зробив для вас, і якщо ви бачите, що це бажання виробляє всеохопний приклад слухняності, тоді ви пройшли важливу перевірку, яка вказує на присутність спасенної віри.

[4.] Чи відкидаєте ви цей злий світ?

І ось ми підходимо до четвертої перевірки того, що характеризує істинного християнина: “Не любіть світу, ні того, що у світі: коли хто любить світ, в тому немає любові Отця” (1 Ів. 2:15). Ця любов говорить про наші найглибші стримувальні фактори, наші найпотужніші емоції та цілі. Християнин не буде відчувати таке по відношенню до будь-чого в цьому світі, бо він знає, що поки Христос не повернеться, цим світом панує Божий ворог. Іван сказав: “Знаємо, що ми – від Бога, і що весь світ перебуває в злі” (1 Ів. 5:19). Сатана поки що “бог віку цього” (2 Кор. 4:4).

Лукавий розробив систему, яку Біблія просто називає “світ”. Грецький термін (“космос”) говорить про систему, що включає хибну релігію, заблудлу філософію, злочини, аморальність, матеріалізм тощо. Коли ви стаєте християнином, такі речі відштовхують вас, а не притягують. Іноді ви можете бути заманювані земними речами, але це не те, що ви любите; це те, що ви ненавидите. Так почувався Павло, коли впадав у гріх (Рим. 7:15). Як би це не було гірко час від часу ось так падати, ми, віруючі, можемо бути вдячні, що гріх – це те, що ми ненавидимо, а не любимо. Це тому що наше нове життя у Христі плекає в нас любов до Бога і Божих речей.

“Адже все, що у світі, це: пожадливість тіла, пожадливість очей і життєва гордість; це не від Отця, а від світу. Проминає і світ, і його пожадання, а той, хто виконує Божу волю, – залишається вічно” (1 Ів. 2:16-17). Світ і його плотські захоплення є нічим іншим, як тільки тимчасовою реальністю. Істинний віруючий, навпаки, має життя вічне і перебуватиме повік.

Ісус сказав, що ті, хто йдуть за Ним, не від світу, як і Він Сам був не від світу. Ми все ще рухаємося в цьому світі, щоб здійснювати Його волю, поки ми живі, але ми не від світу. Ось чому Ісус молив особливо Отця, щоб Він зберіг нас від зла (Ів. 17:14-16). Ми вразливі в тому, що нас час від часу затягує в цю злу систему світу, але наша любов – до Бога. Ця любов – це те, що витягне нас і перенаправить до небесних пріоритетів.

Ви відкидаєте світ? Ви відкидаєте його хибну релігію, згубну ідеологію, безбожне життя і суєтні прагнення? Замість цього чи любите ви Бога, Його істину, Його царство і все, що Він у Собі несе? Це не приходить до будь-якого чоловіка або жінки природно, тому що людська схильність – любити темряву більше, ніж світло, щоб приховувати злі справи (Ів. 3:19-20). Невіруючі – від свого батька, диявола, і вони хочуть виконувати побажання свого батька (Ів. 8:44). Якщо ви відкидаєте світ і його диявольські бажання, це ознака нового життя у Христі. І оскільки це нове життя вічне…

[5.] Чи пристрасно ви очікуєте повернення Христового?

Далі в 1 Ів. ми натрапляємо на п’яту перевірку спасіння: “Улюблені! Тепер ми – Божі діти, але ще не виявилося, що будемо. Знаємо, що коли Він з’явиться, ми будемо подібні до Нього, адже побачимо Його таким, який Він є. І кожний, хто має цю надію на Нього, очищає себе, як і Він чистий” (1 Ів. 3:2-3). Якщо ви справжній християнин, у вас у серці буде надія, і ваша надія буде зосереджена на поверненні Христа. Ця надія буде очищати ваше життя.

Чи любите ви Христа так сильно, що з нетерпінням очікуєте побачити Його віч-на-віч у Його поверненні і стати подібними до Нього? Писання говорить нам, що це благословенна надія християнина і його найбільша радість. Рим. 8 заявляє про те, що все творіння стогне в очікуванні славного одкровення синів Божих. 1 Ів. 3 каже, що воно включає три елементи: Христос з’являється, ми бачимо Його і негайно стаємо подібними до Нього.

“Адже наше життя – на небесах, звідки й очікуємо Спасителя, Господа Ісуса Христа, Котрий силою, якою Він може все підкорити Собі, перемінить наше принижене тіло так, щоб воно було подібне до Його прославленого тіла” (Флп. 3:20-21). Ви очікуєте цього? Ви зневажаєте гріх у своїй занепалій плоті й бажаєте бути як Христос? Чи відчуваєте ви той трепет, з яким Павло говорив: “І як ми носили образ земного, так носитимемо образ небесного” (1 Кор. 15:49).

Така надія має моральну силу, оскільки Іван сказав, що вона очищає того, хто володіє нею. Також Павло давав зрозуміти це Титу: “Бо для всіх людей з’явилася спасаюча Божа благодать; вона навчає нас, щоб відреклися безбожності й світських пожадань, жили чесно, праведно і побожно в теперішньому віці, очікуючи блаженної надії і появи слави великого Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа” (Тит. 2:11-13). Це розсудлива надія, що веде нас до розсудливого життя. Це не передчуття бурхливого роду, в якому ви невідповідальні щодо своїх земних відповідальностей. Бути настільки по-небесному умонастроєним, що ви вже не уявляєте жодної цінності на землі – це протиріччя в певному роді. Подібність до Христа спонукатиме вас діяти більш як Христос у досягненні інших людей і виконувати все, що Господь передбачив вам зробити.

Якщо ви виявляєте, що бажаєте й очікуєте повернення Ісуса Христа, це і є доказом спасіння. Це вказує на нову природу всередині, яка бажає бути позбавленою тіла гріха, стаючи дедалі більше подібною до досконалого Христа. Якщо у вас є такі святі бажання і прагнення, ви пройшли важливу перевірку, що вказує на реальність вашого вічного спасіння.

[6.] Чи бачите ви зменшення гріха в житті?

Ще один прояв святих прагнень – це зменшення гріха в житті. 1 Ів. 3:4-10 озвучує шосту перевірку:

Кожний, хто чинить гріх, чинить і беззаконня, бо гріх є беззаконням. І ви знаєте, що Він з’явився, аби взяти [наші] гріхи, а в Ньому гріха немає. Кожний, хто в Ньому перебуває, не грішить. Кожний, хто грішить, не бачив Його і не пізнав Його. Дітоньки, хай ніхто вас не вводить в оману. Хто чинить правду, той праведний, як праведний Він. Хто чинить гріх, той від диявола, адже диявол грішить від початку. Тому з’явився Божий Син, щоби знищити діла диявола. Кожний, хто народився від Бога, не чинить гріха, бо Його зачаток у ньому перебуває; він не може грішити, оскільки народжений від Бога. Так виявляються Божі діти і діти диявола: кожний, хто не чинить праведності, той не від Бога, як і той, хто не любить свого брата.

Незломлені моделі гріховного життя характерні для ненароджених. Неважливо, що людина заявляє про те, що вона є християнином, якщо він або вона продовжує бути в гріху, це тільки заяви, а не реальність. Коли ви стали християнином, гріховний образ дій було зламано, і новий образ почав своє існування. Святі устремління взяли гору. Чи означає це, що у вашому житті немає гріха? Ні, тому що невикуплена плоть все ще залишається. Але що більше ви дотримуєтеся цих благочестивих устремлінь, то менше ви будете грішити.

Гріх як спосіб життя несумісний зі спасінням. Тому що випробувати спасіння – означає бути врятованим від чогось, і це щось є гріх. Якщо людина могла б перебувати в гріху після того, як вона була врятована від гріха, це означало б, що порятунок неефективний. Таким чином, Іван розглянув працю Христа, щоб показати наскільки вона насправді ефективна.

Він почав з того, що помітив, що є люди, які чинять гріх і беззаконня (4-й вірш). Тоді Христос “з’явився аби взяти наші гріхи” (5-й вірш). Сказати, що до когось була застосована праця Христова, але все ж таки продовжувати ту саму гріховну поведінку – значить відкинути саму мету, заради якої Христос прийшов – забрати гріхи. Продовжувати жити в гріху не відповідає праці Христа на хресті. Якби врятована людина могла продовжувати грішити, це означало б, що смерть Христа, маючи деяку користь у вічності, насправді марна в часі. Геть такі думки! Смерть Христова послужила дуже корисній меті, не тільки забравши покарання за гріх, але також і гріховний спосіб життя віруючої людини.

Іван продовжив говорити про працю Христа через єднання віруючого з Ним: “Кожний, хто в Ньому перебуває, не грішить. Кожний, хто грішить, не бачив Його і не пізнав Його” (6-й вірш). Це не означає, що справжні християни ніколи не грішать, тому що Іван же сказав: “Коли скажемо, що не маємо гріха, то самих себе обманюємо, і немає в нас правди” (1 Ів. 1:8). Радше наступні два вірші 3-го розділу пояснюють: “Хто чинить правду, той праведний, як праведний Він. Хто чинить гріх, той від диявола, адже диявол грішить від початку. Тому з’явився Божий Син, щоби знищити діла диявола” (7-й і 8-й вірші). Перше послання Івана послідовне в попередженні про гріховний спосіб життя.

Тепер давайте я дещо тут проясню. Я часто отримую листи від християн, які страждають і сумніваються у своєму спасінні, тому що вони, здається, не можуть зломити гріховну або незручну звичку. Вони найчастіше пишуть про куріння, переїдання або мастурбацію. Вони переживають, що їхня боротьба з такими речами означає, що вони замкнуті в гріховний спосіб життя. Але Іван не каже, що часте виникнення одного певного гріха в житті людини означає, що людина загублена. Радше він пояснює те, що мав на увазі, кажучи, що істинний віруючий не може практикувати беззаконня (1 Ів. 3:4). Грецький термін, використаний там (“anomia”), буквально означає жити так, ніби закону не існує. Людині, яка заперечує Божу владу, все одно, що Бог думає про її звички, і очевидно, що вона не християнин.

Християнин же має драматично відмінний спосіб ставлення до Бога. Він або вона вже більше не раб гріха, але запропонували себе слугою Господу (Рим. 6:14,17,18). Істинний християнин може все ще грішити, і навіть може робити це часто, але грішити часто не те ж саме, що практикувати гріх. У 1 Ів. ми бачимо, що християнин може робити перше, але не друге.

Чому це важливо? Тому що істинний віруючий перебуває в Ньому (1 Ів. 3:6). Смерть Христа не тільки забирає наш гріх, але також Його триваюче життя в нас розтрощує гріховний спосіб життя. Ми більше не безперестанні грішники в думках, слові чи ділі – як ми були до спасіння. Тепер у нас є вибір робити добро. Якщо ми виявляємо себе грішними, протилежно бажанням робити добро всередині, то ми дуже схожі на апостола Павла в Рим. 7 – а він велика людина, яку можна наслідувати! Усе ж через постійну присутність Христа наша боротьба з часом зменшуватиметься. Ми завжди будемо гостро чутливими до гріха, оскільки, як ми вже бачили, це один з Іоаннових пунктів перевірки порятунку, але гріх уже не визначатиме наше життя. Христос живе в союзі з нами, щоб забезпечити нам нову модель життя – зразок праведності.

Однак, гріховна модель життя сигналізує про союз із дияволом: “Хто чинить гріх, той від диявола, адже диявол грішить від початку. Тому з’явився Божий Син, щоби знищити діла диявола” (8-й вірш). Диявол – грішник і нічого більше. Кожен, хто пов’язаний з дияволом – грішник і нічого більше. Христос прийшов зруйнувати справи диявола, рятуючи людей, які пов’язані гріхом. Це означає, що ті, хто справді були врятовані, не продовжуватимуть перебувати в тому стані, від якого вони були врятовані. Звичний гріховний спосіб життя вказує на те, що спасіння ніколи не мало місця. Заявляти протилежне – чорнити Христа, маючи на увазі, що Його смерть не досягла того, що Він поклав зробити – зруйнувати справи диявола, врятувавши людей від гріха.

До того ж, “кожний, хто народився від Бога, не чинить гріха, бо Його зачаток у ньому перебуває; він не може грішити, оскільки народжений від Бога. Так виявляються Божі діти і діти диявола: кожний, хто не чинить праведності, той не від Бога, як і той, хто не любить свого брата” (9-й і 10-й вірші). Віруючий був народжений заново Духом Святим. Насіння, яке Він садить – нова природа, новий життєвий принцип, нове розташування. Так само як насіння, посаджене в землю, виробляє певний вид життя, Боже насіння виробляє праведне життя в нас, яке розтрощує гріховний спосіб життя. І не хвилюйтеся: це насіння не може померти, тому що Боже Слово говорить нам, що воно нетлінне (1 Петр. 1:23). Народжений від Духа Святого віруючий не може грішити на постійній основі.

Іван надав нам чотири погляди під час аналізу гріха в нашому житті: праця, здійснена Христом у Його смерті, Його тривале життя у віруючому, Його руйнування діл диявола та відроджувальна робота Духа Святого. З кожної з цих перспектив, з якої не подивитися, гріховна система життя зруйнована. Що це означає особисто для вас? Якщо ви бачите зменшення гріховного способу життя, це доказ святих устремлінь. Різниця між дітьми Божими і дітьми диявола, виходячи зі слів Івана, очевидна. Якщо ви робите правду [практикуєте праведність. – Перев.] – ви від Бога. Якщо не робите – ні. Просто і ясно. Якщо ви бачите перемогу над гріхом у своєму житті, якщо ви бачите праведні мотиви, праведні бажання, праведні слова, праведні вчинки, і якщо ви не все те, чим маєте бути, але точно не те, ким були раніше, тоді у вас є життя вічне. Тож насолоджуйтеся ним!

Оригінал © Grace to You, переклад © Help for Heart. Також дивіться другу частину.

Комментарии

Добавить комментарий