7 способів несправедливо дратувати дітей

“Батьки, не дратуйте ваших дітей, щоб вони не впадали у відчай, але виховуйте їх у вченні та настанові Господній”. У цій фразі поєднуються два найвідоміші уривки з Нового Заповіту про виховання дітей і дається серйозне застереження батькам: наше виховання може призвести до смутку та гніву дітей. Часом можна так розсердити дитину, що гнів – це єдина підходяща і неминуча відповідь. Я назву кілька способів, як батьки можуть викликати у дітей подібного роду роздратування і зневіру.

Порядність замість святості. Жорстокість і смуток може бути наслідком того, що дитину вчать бути доброю, а не святою, і більше дбають про її добру поведінку, а не про святість її серця. Нам буває цілком достатньо того, що дитина на вигляд порядна, а не свята всередині. У центрі уваги опиняється погана поведінка, а не грішне серце, яке є її причиною і яке знаходить радість у такій поведінці. Рано чи пізно це призводить до розчарування і невдоволення, оскільки діти усвідомлюють, що їх закликають відповідати нереальному стандарту поведінки, стандарту, якого не досягти, поки не зміниться їхнє серце. Те, що вони бачать невідповідність між вченням Біблії та нашими настановами, викликає в дітей гнів і відчай. Батьки, не задовольняйтеся тим, що діти добре поводяться, – моліться за їхню святість, щоб їхня зразкова поведінка випливала з преображеного серця. Наставляйте їх за допомогою Євангелія і вказуйте на нього, замість того щоб дратувати їх несправедливими і нездійсненними вимогами.

Лицемірство замість щирості. Ми викликаємо в дітей обурення, коли живемо в лицемірстві, дотримуючись одних вимог, а перед ними встановлюючи інші. Коли ми так чинимо, діти бачать, що ми не маємо жодних суворих стандартів і починають вірити в те, що християнство закликає до змін тільки в очах людей, а не в очах Бога. Однак Бог покликав нас виховувати і навчати своїх дітей за допомогою роз’яснень і демонстрації, пояснюючи словами і вказуючи на особистий приклад. Життя батьків, яке бачать їхні діти, має бути таким, щоб вони могли сказати дитині не тільки “Роби так, як я кажу”, а й “Роби так, як я роблю”. Нам слід брати приклад з апостола Павла, який міг сміливо закликати: “Наслідуйте мене, як я Христа” (1 Кор. 11:1).

Сумнів замість упевненості. Батьки дратують дітей, якщо живуть, сумніваючись у Божому бажанні врятувати їхню дитину. Ми завжди хочемо найкращого для наших дітей, але найбільше – їхнього спасіння. Часом батьки моторошно бояться того, що Бог не врятує їхню дитину, і цей страх має наслідки: вони стають брутальними, вимагають, щоб їхня дитина навернулася до Христа, або маніпулюють, увесь час просячи й благаючи її увірувати. Ось чому діти сердяться: вони бачать, як батьки, сповідуючи віру в суверенного і доброго Бога, не демонструють цього своїми вчинками. Господь доручив батькам виховувати дітей, вірячи в те, що Він любить рятувати заблукалих і робить це через Євангеліє. (див. 1 Тим. 2:4). За допомогою виховання і настанови ми знайомимо дітей з Євангелієм, а воно виробляє в них свою роботу. Коли ми виховуємо дитину, вона повинна чути, як Євангеліє проголошується і бачити, як ним живуть. При цьому нам потрібно вірити, що через неї Бог чинитиме Свій вплив.

Страх замість рішучості. Можна дратувати дітей, виховуючи їх у страху. Зрозуміло, захищати дітей, відгороджуючи їх від негативного впливу, доки вони не стануть достатньо розвиненими і зрілими, – це мудре виховання. Але нерозумно виховувати дітей, захищаючи їх настільки, що вони не бачать і не відчувають на собі гріха і його страшних наслідків. Багато батьків ухвалюють рішення в питаннях взаємин, церкви, освіти та сім’ї, керуючись страхом. Але виховання, засноване на страху, дратує дітей через те, що ми створюємо навколо них вигаданий світ, ілюзію, яка не має нічого спільного з реальністю. Крім того, ми позбавляємо дітей можливості побачити гріх і його наслідки, зрозуміти, що, обіцяючи радість і життя, гріх приносить гіркоту і смерть. Нам потрібно сміливо виховувати дітей, як бути в світі, але не від світу; однак цього не досягти, повністю захистивши їх від нього. Ми повинні мудро захищати наших дітей, але не ховати їх, керуючись страхом.

Гнів замість терпіння. Батьки засмучують і гнівають своїх дітей, коли виховують їх, проявляючи злість замість терпіння. Багато хто може засвідчити, що, виправляючи і караючи, їхні батьки гнівалися або злобно їм погрожували. Покарання здійснювалося не зі спокоєм і самовладанням, а зі злісними ударами та різкими висловлюваннями. Безумовно, це злить. Гнів батьків призводить до гніву дитини. Як інакше? Але в такому разі, гнів батьків несправедливий, а гнів дитини – справедливий. Бог очікує, що ми будемо виховувати і наставляти наших дітей, проявляючи терпіння і доброту. Це означає, що ми самі будемо прикладом тих дій, стосунків і слів, які хочемо бачити в наших дітях.

Байдужість замість участі. Роздратування дитини також є результатом батьківської байдужості. Нерідко ми беремо участь у житті дитини лише тоді, коли в неї є якісь проблеми. Серйозних взаємовідносин у нас із нею мало, але коли трапляється біда, небезпека або вона не слухається, ми одразу вриваємося в її життя. Найбільше я хочу наслідувати тих батьків, які свідомо будують дружні стосунки зі своїми дітьми та мають ясне уявлення про те, що їхні дорослі діти будуть їм друзями і братами або сестрами у Христі, і які цілеспрямовано працюють для досягнення цих цілей. Такі батьки приділяють час і увагу своїм дітям поки ті маленькі, балують і карають їх, завжди пам’ятаючи про стосунки, які хочуть мати з ними в майбутньому. Батьки, нам слід приділяти нашим дітям багато уваги і будувати з ними дружні стосунки.

Гордість замість смирення. Якщо батьки, виховуючи дитину, виявляють гордість, їхні діти безумовно будуть дратуватися і сумувати. Схоже, кожному поколінню християн доводиться заново відкривати для себе неподобство гордості та красу смирення. Їх необхідно виявити і кожному з батьків. Батьківська гордість проявляється безліччю різних способів, але найяскравіше вона виражається в небажанні просити вибачення в дітей. Через гордість ми переконані в тому, що, вибачаючись перед дитиною, ми виявляємо слабкість, і це дає їй владу над нами. Але це далеко не так! Смирення свідчить про те, що, попросивши вибачення в дитини, ми проявляємо свою сильну сторону і показуємо приклад характеру самого Христа. Ми неминуче грішитимемо проти наших дітей, і тому нам потрібно в смиренні просити в них прощення, вірячи в те, що, опираючись гордим, Бог дає велику благодать смиренним (див. Як. 4:6).

Безперечно, є ще багато способів того, як ми можемо гріховно і несправедливо дратувати дітей. Ми робимо це ще більш різноманітними методами. Щоб виявляти пошану до Бога і любов до своїх дітей, нам слід виявляти свої особисті спокуси, досліджуючи себе і способи нашого виховання. Виявивши їх, ми повинні визнати їх і покаятися. І водночас, ми можемо бути впевнені в тому, що Бог бажає через нашу слабкість проявляти Свою силу, і через нашу недосконалість – Свою могутність.

Оригінал © Tim Challies, переклад © Help for Heart.