Жан Кальвін: жало у плоті

Для багатьох людей, ця людина і донині є незрозумілою особистістю і плодом розбрату як у церквах, так і в різних богословських диспутах. Кальвін був людиною своєї епохи, яку не розуміли і свого часу, і тепер. У серії “Огранювання душі” хочеться звернути увагу на цю людину, яка, проходячи через великий фізичний і душевний біль, продовжувала бути плодоносною оливковою олією в царстві Божому, подібно до опису благочестивої людини з першого Псалма.

І нехай ця мала частка життя цієї людини допоможе багатьом служителям і простим дітям Божим не впадати у відчай і не зациклюватися на собі, вважаючи, що їм гірше за всіх. Але нехай усі ті, хто читає ці рядки, хто відчуває біль від різних життєвих перипетій, продовжують трудитися для Господа, не сумуючи, але мужньо проходячи через “горнило страждань”, радісно несучи свій хрест на славу Божу, знаходячи спокій в Ісусі Христі.

Усе життя – роз’яснення Святого Письма

Усе, що він робив, зводилося до роз’яснення Святого Письма. Жан був проповідником-експозитором (від експозиції Святого Письма. – Авт.). Протягом свого життя він написав коментарі до всіх книг Нового Заповіту (за винятком Об’явлення) і до П’ятикнижжя, Псалмів, книг Ісаї та Ісуса Навина. Він прочитав безліч лекцій з Писання (більша частина цих лекцій була опублікована у вигляді коментарів) і проповідував по 20 разів на місяць. Усі роботи Кальвіна були одним великим роз’ясненням Біблії. Ділленбергер сказав: “Кальвін розглядав усю свою богословську діяльність як роз’яснення Святого Письма” [1, с. 14]. У своєму передсмертному заповіті Жан Кальвін написав: “Я намагався у своїх проповідях, письмових працях і коментарях проголошувати Слово Бога в усій його цілісності та чистоті й правильно тлумачити Його Святе Письмо” [1, с. 35].

В основі богослов’я Кальвіна і його життя – проголошення величі Божої і Його слави. З усієї діяльності з роз’яснення Святого Письма найголовніше місце належало проповіді. Еміль Думерг, найвидатніший біограф Кальвіна (який написав шеститомну біографію Кальвіна), стоячи на кафедрі Жана Кальвіна (на конференції, присвяченій 400-річчю від дня його народження), сказав: “Є тільки один образ Кальвіна, справжній і достеменний, образ, який краще за всіх інших пояснює сутність цієї людини. Цей образ – Кальвін, проповідник Женеви, що творить своїми словами дух реформатської віри XVI століття” [2, p. xii].

Щоб зрозуміти, Кальвін розпочав проповідування за книгою Діянь апостолів 25 серпня 1549 року, а закінчив у березні 1554. Після книги Діянь апостолів він проповідував за Посланнями до фессалонікійців (46 проповідей) і коринтян (186 проповідей), за пасторськими посланнями (86 проповідей), Посланнями до галатів (43 проповіді) і ефесян (48 проповідей) аж до травня 1558 року. Потім настала перерва: Кальвін серйозно захворів. Навесні 1559 року він починає проповідувати за синоптичними Євангеліями. Цю серію Кальвін не встиг закінчити через свою смерть у травні 1564 року. Протягом цього періоду він проповідував щотижня за книгами Йова (159 проповідей), Повторення Закону (200 проповідей), Ісаї (353 проповіді), Буття тощо. [3, p. 83; 4, pp. 111, 112].

Одного разу Кальвіна вигнали з Женеви на три роки за наказом міської ради, за три роки на прохання мешканців він повернувся, бо не міг ухилитися від покликання, яке, на його думку, було покладено на нього Богом. “Зі скорботою, сльозами, великою тривогою і відчаєм”, – він говорить у передмові до своїх коментарів на книгу Псалмів. По своєму поверненню він продовжив вчити з того ж уривка, на якому був перерваний три роки тому.

Усе своє життя Жан Кальвін присвятив глибокому дослідженню Писання. Він заснував семінарію, виховав понад сотню французьких проповідників. Цю семінарію прозвали “школою смерті”, оскільки її випускники, повертаючись до Франції, приймали мученицьку смерть.

Його ревне посвячення служінню Богу показово описано в листі до Фалеса (1546):

“За минулий місяць, крім проповідей і лекцій, я практично не зробив нічого. Мені дуже соромно за свою безплідну діяльність” [5, pp. 103, 104].

У кожного великого мужа Божого, є своє жало в плоті

Можна припустити, що таким успішним проповідником і богословом можна бути, коли у твоєму житті все добре і немає жодних турбот і проблем. Але Кальвін був здатний так продуктивно функціонувати навіть за того, що в його власному житті було безліч проблем. Нудьга, біль і страждання не зламали його, але істини Писання і вірність Божа підтримували його всупереч важким обставинам життя.

Перший син Жак помер через два тижні після свого народження, після чого Кальвін написав другу Вірету (1549):

«Господь завдав нам нищівного удару, забравши в нас нашу єдину дитину. Однак наш Отець знає, що краще для Його дітей… Бог дарував мені маленького синочка і забрав його назад. Однак у мене є міріади дітей у всьому християнському світі!» [5].

Ще двоє дітей також померли одразу після свого народження. Його дружина так і не одужала і через 7 років після смерті першої дитини, вона померла від туберкульозу. Він залишився на самоті. Він не одружився повторно. З його листів добре видно повну довіру Богові (Рим. 8:28). Так через якийсь час після смерті своєї коханої дружини, Кальвін ділився у своєму листі до Вірета:

«Хоча смерть моєї дружини надзвичайно боляче вдарила по мені, все ж я придушую своє горе настільки, наскільки це можливо з мого боку… Я щиро переживаю надзвичайне людське горе. Адже я оплакую найкращу супутницю мого життя, яка, якби довелося, добровільно розділила б зі мною не тільки всі тяготи мого вигнання і життя в бідності, а й саму смерть. Протягом свого життя вона була прекрасним помічником у моєму служінні» [5].

Родичі надсилали Кальвіну своїх дітей, щоб він продовжував про них піклуватися. Були часи, коли в його будинку на вихованні проживало 9 дітей. Незважаючи на це, він продовжував займатися служінням. Проповідував кожен день тижня і проводив вивчення Біблії кілька разів по неділях і щоп’ятниці ввечері. Відвідував хворих, проводив душеопікунську роботу і крім усього іншого брав участь у керівництві Женевою.

З біографії Кальвіна видно, що він ніколи не був просякнутий жалістю до самого себе, не видно, щоб він скаржився, Кальвін ніколи не був зациклений на самому собі, але цілком захоплений проповіддю Слова для Божої слави, возвеличенням суверенітету Божого та хреста Христового. Незважаючи на те що Кальвін був інтенсивно задіяний у служінні, у нього були великі проблеми зі шлунком, через що він міг їсти тільки раз на день. Кальвіна мучили серйозні мігрені, біль вщухав лише при одноразовому харчуванні [6, p. 104].

Також в одному з листів ми знаходимо вражаюче свідчення про його незвичайну вірність як пастора. Перебуваючи в місті Ратисбонні, Кальвін отримав звістку про смерть від бубонної чуми Луїса Річбурга, який, проживаючи в Страсбурзі, був учнем одного з улюблених сподвижників Кальвіна – Клода Ферарі. Почувши сумну звістку, реформатор пише листа батькові Річбурга, який проживав у той час у Франції:

«Уперше почувши про смерть Шарля і вашого сина Луїса, я був настільки вражений, що впродовж багатьох днів не міг нічого робити, окрім як ридати. Незважаючи на Господню підтримку за допомогою тих засобів, якими Він зміцнює наші душі за часів смутку, все ж серед людей я почувався нікчемою… Мені здавалося, що я наполовину мертвий… Син, якого Господь дарував вам лише на певний час, відійшов назад до Нього. Ось чому немає жодних підстав для порожніх і нечистих скарг дурних людей: “О сліпа смерть! О жорстока доля! О невблаганні доньки долі!”… Але яку користь я здобув, запитаєте ви, маючи сина, на якого я покладав такі надії, якщо Господь вирвав його з моїх рук у пору його першого цвітіння? Як якби Христос не придбав Своєю смертю чудового панування над живими і мертвими!.. Так само ви не можете вважати, що втратили сина навіки, бо отримаєте його назад під час благословенного воскресіння в Божому Царстві… Я також не наполягаю на тому, щоб ви спробували перестати сумувати. Бо в школі Христа ми не вивчаємо якусь філософію, яка навчала б нас зректися спільної людської природи, дарованої нам Богом, щоб із людей нам перетворитися на каміння…» [5].

Джон Пайпер, досліджуючи життя і здоров’я Кальвіна, розкриває картину його витривалості та вражаючої працездатності. У 1564 році, коли йому був 51 рік, Кальвін написав своїм лікарям листа. У цьому листі він описав свої кольки, харкання кров’ю, озноб і подагру, а також “нестерпні страждання”, яких завдавав геморой. Але найжахливішого болю завдавали ниркові камені. Цей біль було неможливо вгамувати. Жодне болезаспокійливе зілля не допомагало:

«Вони завдають мені нестерпного болю… Після жахливого напруження і страшного болю я нарешті витягнув камінь, полегшивши певною мірою свої страждання. Але цей камінь був такий великий, що розірвав сечовипускальний канал. Я втратив багато крові. Крововилив вдалося зупинити завдяки молочній ін’єкції» [1].

Примхи і похоті XVI століття

Паралельно з його фізичними недугами, його життю загрожували, одного разу в нього вистрілили 50 разів з аркебузи (великої рушниці). Щоб краще зрозуміти контекст, у якому Жану Кальвіну довелося служити, наведемо лише кілька типових моментів, характерних для того часу. До того, як Кальвін розпочав своє служіння в Женеві, закон дозволяв кожному чоловікові мати не більше однієї коханки [3, p.  29]. Хоча Кальвін і був пастором церкви Святого Петра, який проповідував упродовж п’ятнадцяти років, усе ж серед членів церкви процвітала сексуальна розбещеність, з якою Жану Кальвіну доводилося боротися в зародку. Таким чином, французький реформатор наразився на небезпеку і з боку народу. Люди не упускали слушної нагоди, щоб посміятися з нього й образити його (у цей час нерідко траплялося, що якийсь женевець давав своєму псу кличку “Кальвін”). Таким же чином він заробив собі велику кількість ворогів через сильне бажання захищати євангельську істину (або те, що він вважав такою). Кальвіну також постійно доводилося протистояти лібертинцям, які нібито сповідували християнство, але вели аморальний і розбещений спосіб життя. Кальвіну доводилося брати участь у багатьох диспутах із Римо-католицькою церквою, у листуванні та наживо вести богословські дебати, твердо відстоюючи істини Святого Письма. Такий спосіб життя він вів до самої смерті.

Підбиття підсумків

Як говорив Мак-Артур, не можливо цю людину просто так зняти з рахунків богослов’я. Те, у що він вірив, безпосередньо випливало з глибокого вивчення Слова Божого. Щоб робитися суддею Кальвіна необхідно хоча б досягти такого ж рівня посвяченості, як він. На думку Мак-Артура, Кальвіна неправильно сприймають у карикатурному та гіпертрофованому світлі. Однак, ця людина була одним із найвидатніших служителів Божих на землі за всю історію церкви. Така людина гідна нашої довіри, оскільки вона одна з небагатьох, яка так глибоко вивчала Святе Письмо і була його палким прихильником [7].

Саме Жан Кальвін запровадив публічну освіту для дітей. Це була дивовижна людина, яка продовжує впливати на безліч умів і донині. Його чотиритомна праця “Повчання в християнській вірі” писалася протягом 23 років (1536-1559 рр.).

Кальвін помер 27 травня 1564 року (йому не виповнилося й 55), залишивши по собі величезну літературну спадщину, яка налічує 59 томів “Calvini opera quae supersunt omnia” та чотири томи “Supplementa calviniana”, що разючим чином вплинули на перетворення всієї Женеви. Але навіть якби він залишив після себе тільки таку видатну працю як “Настанова в християнській вірі”, він уже по праву міг би називатися головним богословом реформації. Еміль Леонардо, розмірковуючи про Жана Кальвіна, сказав такі слова: “Кальвіну вдалося створити новий людський тип – тип вірянина реформатської церкви в Женеві”.

Для того, щоб досягти цієї мети, французькому реформатору, окрім вроджених здібностей, була необхідна непохитна впевненість у виконанні свого духовного покликання – переконаність у тому, що Бог довірив йому цю місію. Кальвін висловив це у своєму заповіті, написаному за місяць до смерті:

«Бог дарував мені стільки милості, що Він використав мене і мою важку працю для поширення і проголошення істини Свого Євангелія» [8].

Один мій добрий знайомий, глибоко переконаний православний християнин, одного разу побувавши в Женеві, у своєму блозі поділився такими роздумами про життя цього реформата:

«Кальвінізм – це не тільки богословське вчення, а й стиль життя. Суть його полягає в такому: багато працювати, багато вивчати Святе Письмо, не розважатися, не витрачати час даремно… Безкомпромісна чесність, працьовитість, скрупульозність, надійність, прямота, простота і точність – головні чесноти. Тож не дивно, що Женева стала центром годинникового бізнесу, який пишається виробництвом найточніших годинників у світі (з вельми і вельми нескромними цінами на них, слід зазначити), і банківської справи…» [9].

Жан Кальвін увійшов в історію як значуща постать, яка вплинула на розвиток і становлення реформації. Саме він своїми думками та діями дав нове дихання ідеям протестантизму.

Авторитет і вплив Кальвіна полягав у тому, що він, як засвідчив Жан-Даніель Бенуа, “від усієї душі був пастором”, який вирізнявся гострим розумом, а також надзвичайною працездатністю, непідкупною наполегливістю та, зрештою, харизмою, якою надто часто нехтують наші сучасники… [8].

Самозречення будь-якої людини не буде повним і правильним, якщо вона не підкорилася цілком Господу і не бажає догодити Йому всім своїм життям. Але, якщо ми чинитимемо так, тоді за будь-яких життєвих обставин не жалітимемо себе чи хибно звинувачуватимемо Бога за свою нещасливу долю… [10].

Те, що мене захоплює в житті Жана Кальвіна, – це цілковита присвяченість Богові, вірність Святому Письму і непорушна сталість у служінні Господу, всупереч усім його скорботам і тяготам життя, з якими йому довелося зустрітися. Він той, хто воістину прагнув жити для Слави Божої, і його життя та фундаментальні праці є тому підтвердженням.

Таким чином, підбиваючи підсумок побіжного огляду життя видатного богослова Жана Кальвіна, можна зробити такі спостереження (висновки):

1. Коли ви переживаєте важкі часи у вашому житті, не зациклюйтеся на собі та своїй проблемі. Не дозвольте саможалості поневолити вашу волю і відвернути ваш погляд від Христа, якого найбільше потребує наша душа, особливо в такі часи. Шукайте розраду в Ньому.

2. благодаті Христової більш ніж достатньо для кожного, Його сила звершується в нашій немочі. І як стверджував апостол Павло: “Через це радію в немочах, у клопотах, у нестатках, у вигнаннях та утисках за Христа, бо коли я немічний, – тоді я сильний.” (2 Кор. 12:10).

3. Зосередженість на зверхності Бога і Його святості – це ліки для нас від нашого егоїзму, самозвеличення і зневіри.

4. Надприродне перетворення нашого життя відбувається подібно до життя Жана Кальвіна, коли ми споглядаємо Христа, постійно прибуваючи в Божому Слові (2 Кор. 3:18; 4:4,6).

5. Нехай наші хвороби, скорботи, жорстка критика на нашу адресу ніколи не стануть перешкодою в нашій праці для Господа, подібно до того, як це було в житті Кальвіна, який продовжував відстоювати істину всупереч усьому.

Література
1.↑Пайпер, Дж. Божественна велич Слова; Жан Кальвін: Його життя і проповідницьке служіння.
2.↑ Dekker, H. Introduction: Sermons from Job by John Calvin. — Grand Rapids: Wm. B. Eerdmans Publishing Co., 1952.
3.↑ Parker, T. H. L. Portrait of Calvin.
4.↑ W. de Greef. The Writings of John Calvin: An Introductory Guide.
5.↑ Parker, T. H. L. John Calvin: A Biography. — Philadelphia: Westminster Press, 1975.
6.↑Мадані, Б. М. Листування Жана Кальвіна: курс церковної історії.
7.↑Мак-Артур, Дж. Про Жана Кальвіна.
8.↑Штауффер, Р. Жан Кальвін.
9.↑Гавриш, О. Про християнську Швейцарію. Частина 2.
10.↑Кальвін, Ж. Золота книжечка істинного християнського життя.