Яка ж я сволота!

Ми побоювалися, що назва відлякає декого від цієї статті, але сподіваємося, що не всіх. Йтиметься про речі, які, щоправда, не належать до числа популярних тем, які, понад те, зараз дуже рідко можна почути з кафедри, і, проте, вони порушуються в Біблії. Занепала людина мерзенна, вона така мерзенна, що справедливо було сказано, що вона наполовину тварина і наполовину диявол, і цей опис недалеко від істини. “Пустоголова людина може стати мудрішою, адже вона також народжується, як дике осля” (Йова 11:12), і її воля вловлена дияволом (2 Тим. 2:26). Можливо, читач скаже: це сказано про занепалу людину, але з відродженою все по-іншому. І так, і ні.

Хіба ми не погодимося з псалмоспівцем: “Я ніби збожеволів, нічого не розуміючи, – я був перед Тобою, наче тварина…” (Пс. 73:22)? Давид каже, що він був тупий і неосвічений, і чинив опір пізнанню Бога, і не поводився, як годиться людині, а тим більше святому! Хіба не Агура каже: “Насправді, я найнерозумніший з людей, і людського пізнання в мене немає” (Пр. 30:2). Ясно, що ми ніколи не почуємо нічого подібного від тих, хто стверджує, що він пережив свою “п’ятидесятницю” або “друге благословення”, або хвалиться, що він “живе переможним життям”. Але для тих, хто болісно відчуває чуму, яка гніздиться в їхньому серці, такі слова можуть достовірно описати їхні справи. В одному листі одного брата у Христі говориться: “Суєта і розтління, які я знаходжу в собі і які відмовляються мені підкорятися, настільки сильні, що це змушує мене визнати, що рани моєї душі гниють і смердять”.

Нам можуть заперечити проти нашого тлумачення псалмів і притч і сказати, що в Новому Заповіті ми займаємо набагато кращу позицію, ніж люди того часу. Можливо, так часто говорять люди, але чи впевнені ви, що це від Слова Божого? Послухаємо стогін великого християнина: “А я – тілесний, проданий гріхові.” (Рим. 7:14). Ви ніколи не відчували себе таким, читачу? Тоді мені щиро шкода вас. Що стосується того, що занепала людина наполовину диявол: хіба не Христос сказав відродженому, віруючому Петру: “Відійди від Мене, сатано, ти спокушаєш Мене!” (Мт. 16:23)? Хіба я і ви не заслуговуємо повністю того ж викриття? Що стосується мене, то я схиляю голову від сорому і кажу: “Горе мені!”

“Я мерзенний”, – це сказав не Каїн у хвилину каяття за вбивство Авеля, не Іуда, продавши Спасителя до рук ворогів Його, але це сказала людина, про яку Сам Бог сповістив: “Немає на землі рівного йому чоловіка, – він бездоганний, справедливий, богобійний і уникає всякого зла!” (Йова 1:8). Чи говорив Йов під впливом крайньої меланхолії, викликаної його жахливими стражданнями? Якщо ні, то навіщо він говорив із таким самоприниженням? Якщо він мав рацію, чи можуть християни сьогодні повторити те саме?

Щоб правильно відповісти на ці запитання, поставимо інше: “Коли це було сказано?”. Коли Йов уперше отримав звістку про свої важкі біди? Ні, тому що тоді він вигукнув: “Господь дав, Господь і забрав, – нехай Господнє Ім’я буде благословенним!” (Йов 1:21). Коли друзі Йова судили і викривали його? Ні, бо тоді він виправдовував себе і хвалився своєю добротою. То коли ж Йов сказав: “Я мерзенний”? Це був момент, коли Господь з’явився йому і дав разюче одкровення Своєї дивовижної досконалості! Це було, коли Йов стояв у всепроникному світлі непорочної святості Бога і не міг заперечити нічим у присутності Його могутньої сили.

Коли душа справді входить у присутність Живого Бога, її хвастощі припиняються, наша краса перетворюється на тління (Дан. 10:8), і ми кричимо: “Горе мені! Я пропащий!” (Іс. 6:5). Коли Бог дає душі особисте одкровення Своєї чудесної досконалості, людина справді переконується у своїй убогості. Що більше ми відчуваємо невимовну славу Господа, то більше засихає наше жалюгідне самовдоволення. Саме у світлі Божому ми бачимо світло (Пс. 35:9). Коли воно світить у нашому розумі й серці та приводить до світла приховане в темряві, ми відчуваємо цілковите розтління нашої природи і стаємо огидними у власних очах. Хоча ми зазвичай вважаємо себе хорошими людьми і думаємо про себе краще, ніж ми є. Ми можемо думати що завгодно (Рим. 12:3), але коли ми вимірюємо себе святими вимогами Божественної природи, ми кричимо: “Я порох і попіл” (Бут. 18:27). Так змінює покаяння думку людини про саму себе.

То чи виправдано, якщо християни сьогодні говорять про себе: “Я мерзенний”? Віра зобов’язана не говорити люб’язності, але бачити кожного з нас у світлі істини, ким він є за своєю природою і що він робить. Це не лицемірне прийняття такої мови, щоб заслужити репутацію великого смирення; більше того, такі висловлювання мають сенс лише, якщо вони не на наших вустах, а в нашому серці, особливо перед Богом, коли ми приходимо до Нього з покаянням і сповіданням. Треба, однак, визнати, що апостол Павло перед усіма плакав про свої гріхи: “Бідна я людина!”. І для тих, хто боїться Господа, це частина нашого свідчення про те, що Бог явив нам.

“Я мерзенний”, – відверто і сумно зізнається нам Йов.

1. Я мерзенний у своїй уяві. О, яка піна піднімається на поверхню з її дна і кипить пожадливістю! Які брудні образи виникають у “розписаній моїй кімнаті” (Єз. 8:12). Незаконні бажання вирують усередині мене. Навіть розмірковуючи про святе і Боже, мій розум блукає і перебуває серед мерзенних фантазій. Як часто Писання визнає перед Богом, що в нас “Від підошви ніг і до голови на ньому (Ізраїлі) немає здорового місця: синці, рани й свіжі виразки не оглянуті, не очищені, не перев’язані й не зм’якшені єлеєм” (Іс. 1:6). Є лише одне Джерело для омиття гріха і нечистоти (Зах. 13:1).

2. Я мерзенний у своєму свавіллі. Як я дратуюся, коли Бог завдає удару по моїх планах і підриває мої бажання! Як багато чого повстає в моїх грудях проти планів Провидіння, які мені не подобаються! Замість того щоб мирно підкоритися, як глина в руці гончарника, як часто я чиню, як неспокійне лоша, що брикається, рветься вбік і тільки й хоче зійти зі шляху! На жаль, як мало я знаю Того, хто лагідний і смиренний серцем. Моя плоть не очищається, а тільки гниє, і замість того щоб слабшати під впливом Духа, вона лише міцніє з кожним роком. О, якби я міг мати крила, щоб полетіти від самого себе!

3. Я мерзенний у своєму релігійному лицемірстві. Як часто я прагнув бути чимось значущим по плоті і високо цінуваним іншими! Я винен у лицемірстві, тому що прагну заслужити репутацію духовності. Як часто я подаю хибне враження іншим і спонукаю їх думати про себе вище, ніж я є насправді! Яка гордість і впевненість у своїй правоті панує всередині мене! Часом я демонструю свою нещирість і з амвона, молюся перед зборами, а не до Бога, прикидаюся, що вільний, тоді як мій дух зв’язаний, говорю про ті речі, яких сам не відчуваю і не розумію. Багато, дуже багато причин було у пророків порівнювати себе з прокаженими, закутаними до самих губ, які кричали: “Нечистий, нечистий!”.

4. Я мерзенний у своїй невірі. Як часто я сповнений сумнівів і побоювань! Як часто схиляюся до власного розуміння, а не до Господа! Як часто не очікую від Бога того, про що прошу Його (Мк. 11:24). Коли приходить час самовипробування, я намагаюся просто забути минуле. Коли на мене нападають скорботи, я не дивлюся на невидиме, а зайнятий лише своїми проблемами. Замість того щоб згадати, що з Богом усе можливо, я готовий сказати: “Хіба Бог спроможний приготувати для нас їжу в пустелі?” (Пс. 78:19). Щоправда, це не завжди так, бо Дух Святий милостиво веде мене за Своєю волею, але коли Він перестає діяти, як часто я подаю Богові привід сказати: “Невже не маєте віри?” (Мк. 4:40).

Читачу, наскільки ваш досвід відповідає сказаному? Чи правда, що “Як у воді відбивається обличчя до обличчя, так серце людини відображає саму людину” (Пр. 27:19)? Хіба ми не відчували вади нашого серця і ніколи не говорили Богові: “Я мерзенний”? Ви могли смиренно засвідчити про це вашим братам і сестрам у Христі? Порівняно легко вимовити такі слова, але чи відчуваєте ви так? Чи змушує істина про себе вас червоніти (Езд. 9:6) і таємно плакати? Ви відчуваєте свою мерзенність досить болісно, щоб відчути себе нездатним наблизитися до святого Бога? Якщо це так:

1. Ви маєте велику причину бути вдячним Богові, що Його Святий Дух показав вам ваш жалюгідний стан, що він не залишив вас у невіданні про свій гріх, у цій темряві духовній, що охопила мільйони тих, хто сповідує християнство. Мій змучений брате, якщо ви стогнете над океаном свого гріха й розтління, почуваєтеся зовсім негідним вимовити святе Ім’я Христа своїми нечистими вустами, тоді ви маєте бути ненароком вдячні, що не належите до безлічі носіїв самовдоволеної, самоправедної “віри”, про яку написано: “Хіба вони соромляться, творячи гидоту? Адже вони взагалі не знають, що таке сором, і навіть не червоніють. Тому й впадуть серед полеглих, – коли їх відвідаю, вони не зможуть встояти, – говорить Господь” (Єр. 8:12). У вас є велика причина похвалити Бога за Його благодать, що Він помазав ваші очі, засліплені гріхом, і що тепер, зрячі, ви можете бачити небагато від вашого огидного потворного вигляду і плакати: “Я смуглява” (Пісня 1:5).

2. У вас є велика причина смиренно ходити перед Богом. Відчуття нашої огидності зробить нас воістину смиренними перед Ним, вразить наше серце і змусить звернутися нас із проханням: “Боже, будь милосердним до мене, грішника!”. Так, саме така молитва підходить для зрілого святого так само, як і тоді, коли він був уперше засуджений, бо він не менше, а більше відчуває себе грішним (Кол. 2:6; Об’явл. 2:5). На жаль, як швидко почуття своєї гріховності залишає вас! Як часто гордість знову починає панувати над нами! З цієї причини нам велено “Подивіться на скелю, з якої ви висічені, і на яму каменоломні, з якої вас видобуто.” (Іс. 51:1). Просіть у Бога, щоб Він щодня показував вам гидоти, що живуть у вас, щоб вам ходити смиренно перед Ним.

3. У вас є велика причина дивуватися дивовижній любові Триєдиного Бога до вас. Те, що вічна Трійця явила вам стан вашого нещасного серця – це справді чудо з чудес. Те, що Бог Отець передбачив кожен гріх, яким ви згрішили в думках, словах і справах, і водночас полюбив вас вічною любов’ю, справді викликає здивування. Те, що Бог Син одного разу відклав одежу Своєї слави і прийняв подобу плоті гріховної, щоб спокутувати таких мерзенних, брудних істот, як я та ви, – це справді любов, що є вищою за всяке знання. Те, що Бог Святий Дух створив Свою оселю в серці таких мерзенних тварюк, як ми з вами, доводить, що там, де буяє гріх, благодать робить більше ніж достатньо. “Йому, Котрий любить нас і омив нас від наших гріхів Своєю кров’ю, Котрий зробив нас [царями і] священиками Богові й Своєму Отцеві, – Йому слава і влада навіки‑віків! Амінь” (Об’явл. 1:5-6).

Оригінал © pbministries.org, переклад © Help for Heart.