Як Євангеліє викорінює грубість

Мушу вам зізнатися: я не терплю, коли мені грублять. Ймовірно, вам це теж не особливо до душі. Іронія в тому, що самі-то ми частенько буваємо грубими з людьми. Ми усвідомлюємо, що це погано, і все ж, незважаючи на всі зусилля, грубість так і хлюпає назовні. І навіть якщо нам все-таки вдається тримати язик за зубами, думки зрадницьки оголюють нашу сутність. Але ж часто і ніяких зусиль докладати не потрібно, щоб бути грубими. Ми ж не грубимо за розкладом: “6:45 – прокинутися. 7:15 – нагрубити членам сім’ї”. (Насправді для декого з нас протриматися так довго вже було б дивом!) Але в нас усе ж є надія. У цій статті я хочу дати визначення грубості, розглянути причини того, чому так складно долати грубість, а також показати, як Євангеліє викорінює грубість із наших сердець.

Визначення

Деякі соціологи визначають грубість як “посягання на чиюсь гідність”. По суті, брак поваги або уваги до почуттів чи прав ближнього. Зазвичай грубість – не навмисний жорстокий вчинок, а побічний ефект нашої схильності ставити свої думки, думку і почуття вище за інших. Коли ми грубимо, ми тим самим заявляємо: “Я поводжуся, спілкуюся і сприймаю людей правильно, і мені байдуже до тих, кому це не подобається”. Своєю грубістю ми виявляємо, що для нас найважливіше, а це і визначає те, ким ми є.

У 1-му Коринтян 13 Павло пише: “Любов не спалахує гнівом”, або в іншому перекладі: “Любов не буває грубою”. Його думка виражена в негативній формі, але її можна перефразувати і ствердно: “Любов завжди бере до уваги думки, почуття і думку інших тією самою мірою, що і свої”. Ба більше, любов ставить інших вище за себе. Тому в Писанні й сказано: “Вважайте один одного вищим за себе”. Однак якщо ми будемо чесні перед собою, то навряд чи визнаємо, що хоч когось вважаємо вищим за себе, не кажучи вже про всіх. Особливо складно ставитися до людей безсторонньо. Любов закликає нас шанувати всіх вищих за себе – включно з тими, хто зовсім не схожий на нас, більш чутливий порівняно з нами, і навіть з тими, хто з нами грубий. Любов нікого не списує з рахунків, думаючи: “Ну, вони просто дивні, і це їхня проблема”. Можливо, хтось справді дивний; але ми такі самі. Цим ми виправдовуємо своє небажання зважати на інтереси тих, хто нас оточує, що повертає нас до того, з чого ми почали: наші почуття, вподобання та “дивацтва” ми вважаємо важливішими за інші.

Чому так складно долати грубість?

Напевно, найскладніше стримувати себе і не відповідати грубістю, коли хтось завдає удару першим. Вас підрізали на дорозі, хтось протиснувся перед вами в черзі, на вас накричали і не виявили поваги – складно не відповісти тим самим. Чому? Усе тому, що подібні ситуації ми сприймаємо як приховані нападки на нашу значущість і гідність. У необачних діях або словах “кривдника” ми вловлюємо підтекст: ми не настільки значущі, як він. Тут же спалахує наша невпевненість у своїй значущості, і ми завдаємо удару у відповідь у спробі відновити свою щойно зачеплену гідність, відіграючись при цьому на інших. Справжня ж причина нашого гніву у відповідь на брутальність оточуючих полягає в нашому страху: а раптом наші припущення правильні, і ми справді не такі вже й важливі та значущі. Коли ми відчуваємо загрозу своїй гідності, то починаємо люто захищатися, адже нас самих терзають сумніви.

По суті, грубість до інших – це (часто підсвідома) спроба затвердити свою значущість за рахунок значущості інших. Ми так чинимо, тому що самі не впевнені у власній значущості. У корені грубості лежить переконання, що моя значущість безпосередньо пов’язана з моїми думками, почуттями, думкою і вчинками. Отже, у відчайдушних спробах затвердити свою самооцінку, ми ставимо свої думки, почуття і вчинки вище за оточення. По суті, грубість – це проєкт із самовиправдання. Тому ви ніколи не зможете подолати грубість за допомогою якихось маленьких хитрощів, як-от, наприклад, рахувати до десяти чи повторювати про себе вірш “любов не буває грубою” як якесь магічне заклинання. Як і будь-який інший гріх, грубість – це проблема серця, і поки ми не візьмемося за корінь зла, будь-які інші зусилля дадуть лише поверхневий і короткостроковий результат.

Як Євангеліє викорінює грубість

Ісус ніколи не був грубим. Він любив Бога та інших досконало, а любов, як стверджує Слово, не буває грубою. Це не означає, що істина, яку Він говорив, ніколи не ранила. Поранити і нагрубити – не одне й те саме. З усіма зломленими і пригніченими Ісус був добрий, терплячий і шанобливий. Грішники та ізгої суспільства відчували, що вони Ісусові небайдужі – що Він їх цінував. Різкі слова Ісуса зазвичай адресувалися тим, хто був занадто впевнений у своїй власній значущості. Як і скальпель хірурга, ці слова завдавали болю, але сказані були на благо. Однак Ісус не був грубим – Йому не треба було переконуватися у Своїй значущості за рахунок зазіхання на гідність оточуючих. Його значущість міцно вкоренилася в Отці. Свою впевненість Він черпав не з думки людей про Нього, а зі слів, виголошених з небес: “Цей є Син Мій Улюблений, в Котрому Моє благовоління”. Своє почуття значущості Ісус засновував на любові Отця до Нього. Йому не потрібно було жертвувати гідністю інших, щоб довести Свою значущість – а саме це ми часто й робимо. Навпаки, на хресті Ісус приніс у жертву Свою гідність, щоб довести нам, як багато ми значимо для Нього. І блага звістка Євангелія звільняє нас від пастки, в яку ми потрапляємо, коли змагаємося з іншими і засновуємо свою значущість на своїх справах.

Хрест Христа – остаточне і єдине підтвердження нашої цінності перед Богом – адже Він віддав за нас Свого улюбленого Сина. Цієї істини, якщо тільки ми справді тримаємося за неї, достатньо, щоб викорінити всі наші пориви утвердити власну значущість за рахунок інших. Ісус раз і назавжди утвердив нашу значущість ціною власного життя. Якщо ми віримо в Євангеліє, віримо, що Бог визначив, наскільки ми непорівнянно цінні для Нього, зазнавши непорівнянних страждань за нас, то будемо вільні як від нерішучості, так і від грубості. Зрештою в корені і того, і іншого лежить прагнення відчути себе значущим за рахунок людей – заслужити схвалення за допомогою людиноугодництва або змагаючись з іншими. Натомість Євангеліє вчить нас поводитися з іншими прямо і водночас лагідно. Ми говоримо з іншими відкрито, але з любов’ю; можливо, доведеться вимовляти слова, які завдадуть людині болю, але це буде їй же на благо. Наша мета не підкріпити власну значущість, а показати оточуючим, що джерело їхньої гідності – в любові Ісуса, а не в них самих. Коли ми від щирого серця віримо Христу, Євангеліє викорінює грубість.

Оригінал © In Lumine Media.