Як омивати ноги ближнім і любити їх

Розгадка любові до ближніх

“Не залишайтеся винними нікому нічим, крім взаємної любові”. Павло залишає нам вагомий наказ у Рим. 13:8. Чесно кажучи, виникає спокуса запитати: “Чому взагалі я винен комусь любов?” Ми, звісно, можемо зрозуміти, що винні Ісусові нашу любов: тільки задумайтеся про все, що Він зробив для нас! А от більшість людей не зробили для нас нічого, щоб ми були винні їм хоч щось, не кажучи вже про нашу любов. Зауважте, Павло не просто каже, що нам слід любити ближніх. Він каже, що ми зобов’язані виявляти один до одного любов. Ми “винні” людям любов. Вираз “бути винним” в оригіналі найчастіше використовується щодо фінансового боргу.

Розуміння обов’язку любові допоможе навчитися любити ближніх

Ісус по-особливому використовує це слово. В Ів. 13 Ісус принижує Себе і виконує роботу слуги: Він омиває ноги (вельми ймовірно, вкриті кіркою бруду) учнів і витирає їх рушником, яким був підперезаний. Потім Він каже учням: “Ви називаєте Мене Вчителем і Господом, і правильно кажете, бо Я – саме те. Отже, якщо Я, Господь і Учитель, умив ноги вам, то й ви повинні умивати ноги один одному”. Тепер ми розуміємо, це – гарний приклад; це – ідеал, до якого ми повинні прагнути. Але чому саме це рішення Ісуса – смиренно служити Своїм учням – зобов’язує їх і нас чинити так само?

Сам Ісус дає відповідь, підкреслюючи Свою роль “Учителя і Господа”

Давньосхідна культура, в якій жив Ісус, вважалася “культурою пошани”. Якщо людина перебувала в пошані, існував протокол, якого слід було дотримуватися. Наприклад, якщо цар схиляв коліна перед кимось у присутності підданих, вони також негайно ставали на коліна перед цією людиною. Ви напевно бачили таке у фільмах. Якщо рабин, “учитель” Закону, упокорював себе за допомогою посту, очікувалося, що його учні вчинять так само. Якщо раб бачив, що його пан береться за скромну роботу, він без зволікання мав узятися за ту справу сам. Піддані, учні чи раби ніколи не повинні були ставити себе вище за свого пана. Ісус Сам так багато говорить про це в Мт. 10. Якщо вищий за становищем якимось чином упокорював себе, а його підлеглий так не чинив, рівнозначним було сказати: “Я вищий від свого пана, вчителя чи царя”. Насправді це було відкиданням його панівного становища. Отже, Ісус каже: “Якщо Я, Господь і Учитель, зробив це, то ваш безпосередній обов’язок переді Мною – упокорити себе і служити один одному так само, тим самим шануючи Мене”.

Життєво важливо це зрозуміти, оскільки ми живемо згідно з Євангелієм

Ми часто думаємо, що любов і служіння ближнім виражаються в тому, що ми їм даємо. Ісус рішуче спростовує таке розуміння. Насправді, любов і служіння ближнім головним чином говорять не про те, що ми про них думаємо. Насамперед, наше ставлення як учнів і слуг Ісуса до іншої людини відображає те, як ми оцінюємо Христа, а не улюблену нами людину. Дітріх Бонгьоффер у своїй книзі “Життя в християнському спілкуванні” говорить про те, що між християнами немає прямих стосунків, що всі стосунки існують у Христі й через Нього, і тому будь-які прямі стосунки врешті-решт гріховні. Це означає, що стосунки між християнами відображають насамперед наші стосунки з Ісусом. Можна також сказати, що наші стосунки з Ісусом сприяють нашим стосункам з іншими. Саме тому ми повинні або зобов’язані любити одне одного. Насправді, любов до ближніх – це питання поваги або образи до нашого Господа. Коли ми відмовляємося любити ближнього або служити йому, ми тим самим заявляємо: “Ісусе, я знаю, Ти думаєш, що ця людина гідна Твого життя, але вона не гідна мого життя”. Ми хвалимося перед Господом і ображаємо Його, у певному сенсі заперечуючи Його панування над нами.

Якоюсь мірою ми часто так жахливо справляємося із завданням любити людей і служити їм, тому що не можемо усвідомити цю істину. Ми намагаємося любити людину заради неї самої, але, безсумнівно, зазнаємо поразки, адже здебільшого люди не зробили для нас чогось важливого, за що ми будемо справді зобов’язані перед ними. Коли ми не здатні будувати стосунки з людьми через Ісуса, ми тиснемо безпосередньо на людину, щоб вона розпалювала нашу любов. Зрештою таким тиском ми руйнуємо її. Тому Бонхеффер сказав, що всі прямі стосунки гріховні й несуть руйнування, як і будь-який гріх. Любов до недостойного (а ми всі такі) можлива і може підтримуватися, тільки якщо посередником у таких стосунках виступає Той, хто здатний керувати нашою любов’ю і пробуджувати її від Свого імені. І оскільки тільки Він гідний, усі взаємини мають існувати через Христа. Намагатися будувати або зберегти стосунки безпосередньо – означає забезпечити нашу поразку в цьому прагненні. Намагаючись укоренити нашу любов у чеснотах її одержувача, ми руйнуємо людину під тягарем, який вона не здатна нести.

Таке розуміння спонукало Івана, який закарбував випадок омивання ніг, пізніше написати у своєму першому посланні: “Хто каже: “Я люблю Бога”, а брата свого ненавидить, той брехун: бо той, хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, якого не бачить? І ми маємо від Нього таку заповідь, щоб той, хто любить Бога, любив і брата свого”. Іншими словами, якщо людина думає, що любить Бога, але у своєму серці ненавидить брата і відмовляється любити його, вона сама себе обманює! Насправді наше ставлення до брата більше говорить про те, що ми думаємо про Ісуса, а не про нашого брата. У найпрямішому сенсі, виходячи з того, що Ісус наш Господь, якщо ми не любимо нашого брата, ми не любимо Бога. Ісус сказав, що перша заповідь – любити Бога всім своїм єством. Друга заповідь подібна до першої: любити ближнього, як самого себе. Як з’ясовується, друга заповідь настільки схожа на першу, що ми могли б сказати, що вони однакові. Любов до брата не є необов’язковим доповненням до любові до Бога і не стоїть на другому місці після любові до Бога. Це та сама любов, але розглянута під іншим кутом. Насправді є тільки один наказ – любити.

Ця істина також дозволяє нам любити ближніх так, як Христос полюбив нас

Можливо, люди, яких ми намагаємося любити, нічого не зробили, щоб пробудити нашу любов. Усе необхідне зробив Ісус, і в цьому вся суть. Саме Його безумовна любов до нас розпалює нашу любов до ближніх як вираз поклоніння Йому. Як пише Апостол Іван: “Ми любимо, бо Він першим полюбив нас”.

Оригінал © Каплиця Голгофи, переклад © In Lumine Media.