Як боротися із заздрістю, постійним почуттям жалості до самого себе і дратівливістю

Заздрість

Джоана була дуже заздрісною. Вона заздрила всім підряд: сестрі, матері, друзям і подругам. Заздрість – гріх, і Джоана, як християнка, чудово це знала. Вона пристрасно бажала мати гроші, одяг, друзів, здібності, – одним словом, усе, що мали інші люди. Поступово вона почала проводити багато годин у роздумах над тим, чому вона не така щаслива, як інші. Але це почуття жалості до себе самої не допомогло. Вона знову і знову починала думати про одне й те саме. Коли вона починала себе жаліти, її проблеми, здавалося, зростали ще більше, депресія поглиблювалася і заздрість ставала ще сильнішою. Що ж робити?

Насамперед Джоана повинна була визнати свій гріх і покаятися в ньому. Але оскільки вона звикла до гріховних моделей поведінки і способу життя, що включав у себе заздрість, їй ніщо не могло допомогти, окрім благодаті Божої, здатної дати сили “здихатися” старого способу життя і “зодягнутися” в новий християнський. Коли вона дізнавалася про успіхи друзів або помічала в чому-небудь їхню перевагу над собою, вона впадала в глибоку депресію.

Джоана, як і багато інших заздрісних людей, могла цінувати хороше. Їй було необхідно навчитися відокремлювати оцінку від заздрості, щоб перемикатися з однієї на іншу. Здатність цінувати хороше може легко перерости в гріховну заздрість і похіть так само, як завзятість може перетворитися на впертість. В обох випадках межа дуже хитка. Джоані допомогли розвинутися нові моделі (після покаяння) за допомогою справ, на які її спонукав Дух Святий. Вона зробила три кроки:

Керуючись Флп. 2:3,4, вона почала молитися про добробут інших, причому не абстрактно, а конкретно. Наприклад, вона почала молитися за стосунки між своєю сусідкою по кімнаті Джуною та її нареченим Томом. Раніше Джоана тільки заздрила їм і дивувалася, чому їхні стосунки кращі, ніж у неї з нареченим. Але вона почала молитися про Джуну щодня. Вона дала їй на час своє улюблене намисто. Поступово між двома дівчатами розвинулися тісні стосунки, і незабаром Джоана вже з нетерпінням чекала того дня, коли відбудеться їхнє весілля.

2. Вона почала цінувати в людях те хороше, що бачила. Зокрема, вона ознайомилася з біблійною доктриною про різні дари, дані для блага всіх віруючих. Вона почала шукати ці дари в інших віруючих. Замість того щоб нескінченно розмірковувати про свої невдоволення, вона почала дякувати Богові за те, що Він робить у житті інших людей. Так вона поступово почала розуміти значення Флп. 2:3,4; Рим. 15:2,3 і Еф. 4:7,16.

3. На додаток до вищесказаного Джоана почала говорити з іншими людьми про їхні здібності. Коли вона висловлювала свою радість з приводу їхніх успіхів і запитувала, як вони домоглися таких результатів, вона відкрила для себе, що ці успіхи були досягнуті ціною наполегливих зусиль і дисципліни, яких вона колись не помічала і не практикувала сама. Раніше, коли вона протиставляла своє сумне становище становищу інших людей, вона завжди скаржилася, що їй “не так щастить, як іншим”. Тепер же вона почала бачити, що цим людям часто “щастило” завдяки молитовній покорі Слову Божому. Вона дійшла висновку, що потрібно не жаліти себе, а зосередити свою енергію й увагу на більш продуктивних заняттях. Завдяки цьому осяянню і за допомогою Божою вона вирішила відкривати і розвивати в собі дари, щоб використовувати їх для слави Бога. Поступово Джоана почала змінюватися. Дух Божий спрямував її енергію і здібності, які раніше вона витрачала на плотські справи, на ті, що дають плід для Його слави. Саме таке перетворення мав на увазі Павло, коли писав: “Хто крав, хай більше не краде, але краще нехай працює, роблячи своїми руками добро, аби мав що подати тому, хто має потребу” [Еф. 4:28]. Саме в цьому суть його застереження: “Бо як ви віддавали ваші члени в рабство нечистоті й беззаконню для беззаконня, так тепер віддайте ваші члени в рабство праведності – для освячення” [Рим. 6:19]. Таким чином, Бог під час освячення навіть гнів людини звертає для Своєї слави.

Нескінченні роздуми про себе і жалість

Зверніть увагу, що Джоана часто розмірковувала про себе і жаліла себе. Почуття жалості не буває продуктивним. Воно формується з підвищеної уваги до себе і бажання реалізувати “свої права”, що часто веде до обурення проти Божого провидіння. Це явно згубна тенденція. Не дивно, що псалмоспівець писав: “А я ледь не спіткнувся, – мало не послизнулися мої ноги. Адже я позаздрив зарозумілим, побачивши добробут нечестивих” (Пс. 73:2,3). Заздрість, змішана з почуттям жалю до самого себе, довела його майже до відчаю і заколоту проти Бога. Він пояснює: “Я почав розмірковувати, щоб усе зрозуміти, але важко це було для мене” (вірш 16). Далі ми читаємо: “Коли моє серце було сповнене гіркоти, і я відчував гострий біль у моєму нутрі, я ніби збожеволів, нічого не розуміючи, – я був перед Тобою, наче тварина…” (вірш. 21,22). Зрозуміло, що автор зазнав страждань і мук через подвійний гріх: жалість до самого себе і заздрість.

Він отримав полегшення після покаяння, коли у святилищі Божому йому відкрилася вічна доля нечестивих (вірш. 17-21). Люди, які опинилися у вирі заздрості й жалості до себе, також потребують цієї настанови. Душеопікуни правильно зроблять, якщо звернуться до Пс. 73 і ретельно пояснять їм його зміст.

У тих випадках, коли в людини, яка вибачила, з’явилися розчарування та депресія, душеопікун має дослідити причини можливої жалості до себе та нав’язливих думок. Хоча прощення і передбачає відмову повертатися до своєї образи, душеопікун може виявити, що цю умову не було виконано.

Іноді опікувані плутають постійне самокопання і саможаль з продуктивним аналізом подій. Називаючи таке самокопання і саможаль “аналізом”, вони виправдовують свій гріх. Але слід розрізняти ці явища. Це можна зробити, поставивши таке запитання: “Які рішення ви ухвалили в результаті своїх роздумів?” або “Чи вважаєте ви, що в результаті своїх роздумів ви стали більш життєрадісним, здібним і благочестивим християнином?”

Саможаль – те джерело, з якого випливають депресія, розчарування, готовність до вбивства, самогубства та інші гріхи. Історія Іллі в 1 Цар. 19 – гарна ілюстрація згубності звички жаліти себе. Ілля був сміливий доти, доки він зосереджувався на Богові, а не на самому собі (див. 1 Цар. 19:4,10,14). З тієї причини, що він відмовився полишити свою егоїстичну орієнтацію, його пророче служіння було відібране в нього і віддане Єлисею. Звичка жаліти себе, заздрість і нав’язливі думки можуть призвести й до інших серйозних гріхів. Про це застерігає Давид у Пс. 37:8. У 2 Сам. 13:2-4 йдеться про те, що такі нав’язливі думки можуть призвести до хвороби: “І сумував Амнон до того, що захворів”. Зрештою, ці думки і призвели до згубних наслідків.

Самокопання – це роздуми без дії, розмова із самим собою, яка не зосереджується на Божих рішеннях. Воно може мати тільки негативні результати. Минулі проблеми не мають такої сили. Те, як людина ставиться до них зараз, і зумовлює її стан. Якщо вона допускає в серці жалість до самої себе, вона робить себе нещасною.

Як змінити ситуацію?

Який рецепт душеопікун може запропонувати, щоб позбутися самокопання, звички жаліти себе, дратівливості та заздрощів? Якщо говорити коротко, слід запропонувати допомогу в координації навичок і припинення нескінченних безплідних роздумів.

По-перше, душеопікун може дати загальний біблійний огляд проблеми, описаної в Пс. 73 і Пс. 37. Далі, він може запропонувати опікуваному подумки відновити ланцюжок: – саможаль – гнів – образа – депресія і розірвати його першу ланку. Замість того щоб жаліти самого себе, опікуваному слід молитися про проблеми, вручаючи все в руки Божі. Він також може молитися про те, щоб отримати силу, необхідну для руйнування деструктивної моделі заздрості та саможалю. Далі душеопікун має вказати опікуваному на ті обов’язки, які раніше він ігнорував.
Одна дівчинка-підліток, яка втратила батька внаслідок розлучення, годинами могла сидіти мовчки, її переслідувало почуття жалості до самої себе. Душеопікун надав їй допомогу, запропонувавши таке:

1. Щойно ти почнеш думати про це, відрахуй дві хвилини і зупиняйся. Звичайно, те, що трапилося у вашій родині, дуже сумно, і втрата велика. Але в жодному разі не допускай, щоб образа поглинула і паралізувала тебе.

2. Після закінчення двох хвилин звернися з молитвою до Бога і дай Йому можливість подбати про все.

3. Потім встань і займися поточними справами. Спрямуй усю свою енергію на їхнє продуктивне виконання.

Виявлення проблеми

Як душеопікун може виявити у опікуваного наявність деструктивного саможалю?

1. Прямо про це запитати опікуваного. Деякі душеопікуни часто забувають, що найефективнішим, як правило, буває відверте запитання, і схильні ставити другорядні та завуальовані запитання.

2. Використати анкету і виявити, як часто опікуваний проводить час у бездіяльних роздумах (такий негативний фактор слід видалити, замінивши його корисною біблійною діяльністю).

3. Дізнатися, про що думає і розмірковує опікуваний, перебуваючи в депресії, зневірі тощо.

4. Звернути увагу на вирази, які використовує опікуваний під час зустрічей. Серед них можуть бути:

– песимістичні твердження на кшталт: “Усе скінчилося; вже нічого не виправиш”;

– вирази, що претендують на унікальність становища опікуваного: “Такого ще не траплялося ні з ким. От якби ви опинилися в моїй шкурі…”;

– вирази трагічного перебільшення: “Який жах! Гірше вже бути не може”;

– вираження скарги: “Ну чому Бог усе це допустив? Невже я на це заслужив?”.

5. Відзначити надмірну увагу, яку опікуваний приділяє власній персоні. Люди, які постійно жаліють себе, повинні знати, що світ був створений не персонально для них і що в корені їхніх проблем лежить гордість та егоїзм. Їхній фокус уваги має бути переміщений із власної персони на Бога та інших людей. Без щирого покаяння (зміни мислення) неможливо знайти рішення їхніх проблем.

Жалість до самого себе – руйнівна, точніше, саморуйнівна сила. Якщо їй не протистояти, вона може призвести до депресії, яка, зі свого боку, часто є прямою дорогою до відчаю і, зрештою, до самогубства…

Див. 32-й розділ книги “Підручник із християнського душеопікунства”.