Я не в силах це зробити

Коли востаннє ви почувалися занепокоєно чи обтяжено в очікуванні чогось важливого? Коли востаннє ви в розпачі опускали руки і казали: “Я не в силах це зробити!”?

Можливо, це було перед співбесідою на роботу або відповідальною презентацією, яку ніяк не можна провалити. Можливо, це був ранок вашого весілля. Або очікування результатів детального медичного обстеження, вашого або близької людини.

Це могла бути банальність: важка розмова з чоловіком або дружиною, черговий виховний момент із дитиною, прохання послужити вашим будинком, можливість благовістити сусідам або напад фізичного болю в організмі, що старіє.

Кожна людина так чи інакше відчуває занепокоєння у важкі моменти життя, чи то великі, чи малі. Чому це з нами відбувається? Тому що ми постійно випробовуємо наші можливості.

Ви і я, як правило, вимірюємо наш потенціал, виходячи з двох чинників: наші минулі досягнення і обсяг поставлених завдань. Найкращий біблійний приклад – історія Давида і Голіафа. Солдати Ізраїлю ретельно виміряли розмір Голіафа (1 Сам. 17:4-7), а Давид звернувся до досвіду своїх перемог, перш ніж іти на велетня (1 Сам. 17:34-36).

У процесі вимірювання нашого потенціалу є і культурний аспект, і біблійна мудрість. Популярний вислів “не відкушуй більше, ніж можеш проковтнути” звучить дуже схоже на те, що сказав Ісус: “Бо хто з вас, бажаючи збудувати вежу, спочатку не сяде й не полічить коштів, чи вистачить для завершення?” (Лк. 14:28).

Але Давид пішов у долину не з цих причин. Існує кращий спосіб, за допомогою якого Давид оцінював свої можливості: він пам’ятав свою ідентичність дитя Божого. Пам’ятаєте його знамениту фразу? “Господь, Який рятував мене з могутніх лев’ячих та ведмежих лап, Він врятує мене також і від рук того филистимця!” (1 Сам. 17:37).

Давид не бачив своєї заслуги в перемозі над левом і ведмедем, так само як і не покладав на свої плечі тягар перемоги над Голіафом. Швидше за все, він нагадував собі про істину: основне завдання дитини не полягає у виконанні поставленої мети, а в послуху заклику Отця, і нехай Він зробить справу.

Ми з вами просто не маємо можливості завоювати визнання самостійно. У нас немає влади змінювати ситуацію. Ми не можемо змусити людей бути “придатними”. Ми не можемо зробити так, щоб партнер любив нас. Ми не можемо домогтися послуху від наших дітей. Ми не можемо примусити двох людей примиритися. Не можемо змусити сусідів вірити в Бога.

Але це і не наше завдання домагатися успіху; наше завдання – відповісти на заклик Бога в кожній ситуації, місці та стосунках, у які Він нас поставив. Його ж обіцянка – на всіх шляхах слідувати разом із нами. Він ніколи не доручить нам завдання, не давши при цьому все необхідне для його досягнення.

Бог непохитний у Своєму рішенні давати все необхідне Своєму народу. Він непохитно прагне до успіху Свого Царства. А оскільки ви – Його дитина, куди б ви не йшли, Його присутність і влада буде з вами. Він справді з вами завжди, і насправді є помічником, якого ви потребуєте.

Зараз ви особисто з’єднані з абсолютним джерелом перемоги. Як вам такий потенціал?

Оригінал © Paul Tripp Ministries, переклад © Help for Heart.