Великдень у рік смерті

Зараз тривають великодні свята, і я буду говорити про те, що Великдень означає в такий непростий час, у рік, можна сказати, смерті.

Цей тиждень – великодній. Він зовсім не схожий на великодній тиждень, до якого ми звикли. Я живу в центрі Нью-Йорка і впродовж цього тижня практично щодня я говорив із кимось, чий знайомий помер. Зовсім не про це ми звикли думати у великодні дні. Учора я говорив з людиною, яка знала 7-класника, який помер. Сьогодні я говорив із людиною, яка була знайома з третьокласником із Брукліна, який щойно помер, і з молодою мамою, яка була волонтеркою в госпіталі, підхопила вірус, померла, і залишила сина, трьох чи п’яти років, сиротою. Ось із чим ми маємо справу. Я не намагаюся підлити масла у вогонь, але така наша ситуація. Але Великдень сильніший за всяку темряву.

Я хочу зачитати вам місце з Писання, коли Великдень було проповідувано вперше. Це було в день П’ятидесятниці, перший день, коли церква прийняла Духа Святого. Петро почав говорити, і фактично це було першою проповіддю на початку існування церкви. Він проповідував про воскресіння з мертвих. Це записано в Діях 2:22-24: “Ісуса Назарянина, мужа, про Котрого вам засвідчив Бог могутніми проявами, чудесами й ознаками, які Бог вчинив через Нього серед вас, як самі знаєте, Його, виданого згідно з Божим задумом і передбаченням, ви вбили, прибивши до хреста руками беззаконників; та Бог Його воскресив, звільнивши від мук смерті, бо не під силу було їй втримати Його”. Давайте виділимо три речі з цих трьох віршів: прихований план, переможену силу і Чемпіона.

Перш за все, торкнемося прихованого плану. Перш ніж я повторно прочитаю 22-й вірш, я хочу торкнутися кількох запитань, які часто ставлять у подібних ситуаціях. Одне із запитань – “де був Бог, коли все це сталося? Чому Він дозволив цьому статися?” Ще одне питання – “чому Бог так вчинив?” Зауважте, вони обидва припускають певну модель ставлення Бога до світу. Якщо ви говорите: “Де ж був Бог?”, ви маєте на увазі, що Він був відвернений чимось іншим. Ніби Він віддалений від усього, що відбувається на землі. Інше запитання “Чому Бог це зробив?” передбачає модель Бога-ляльковода. Ніби Він на небі пересуває модельки і керує нами, як ляльковод.

Але ось що говорить нам другий розділ Дій: “Його, виданого згідно з Божим задумом і передбаченням”, – з цього ми розуміємо, що є якийсь план, схожий на модель ляльковода, але далі говориться – “ви вбили, прибивши до хреста руками беззаконників”. Це дивовижний парадокс. Ось що я маю на увазі: ми схильні говорити, що, якщо Бог керує всім, на нас немає жодної відповідальності. Він відповідає за все, а ми ні на що не впливаємо. Або ж ми можемо сказати, що, якщо відповідальність на нас і наші рішення змінюють історію, то Бог просто спостерігає здалеку. Він може втрутитися, створити диво, але загалом усе на 100% залежить від нас. Або, можливо, 50 на 50. Або 20 на 80.

Але Писання говорить не так: воно говорить, що, з одного боку, 100% смерть Ісуса на хресті була частиною плану. Він мав померти на хресті. Це мало статися, але ті, хто Його розіп’яли, були беззаконниками. І відповідальність лежала на них. Але водночас Бог усе повністю контролював. Це говорить про те, що те, що відбувається сьогодні, навіть 11-е вересня, відбувається через людей. Пандемія теж спалахнула через людські дії. Але водночас Бог у центрі всього цього.

Якщо ви слухали минулий ефір, ви пам’ятаєте, що ми говорили про десятий Псалом. Якщо поглянути на хрест і уявити людей, які стоять навколо нього і кажуть: “У цьому немає ніякого сенсу, ніякого блага. Бог або відволікся, або Він злий. Ця людина зцілювала хворих і воскрешала мертвих, Він міг би врятувати нас і змінити світ, але Він помер. Чому Бог таке допустив?” Але ми знаємо, що Бог був прямо там, і Його план відбувався, план воскресіння з мертвих. Це був шлях до вершини через долину.

Ось інший приклад. Я нещодавно читав книгу Авакума. Пророк Авакум починає своє пророцтво словами “Господи, поглянь на Ізраїль, він розпадається на частини, народ поклоняється ідолам, багаті пригнічують бідних. В Ізраїлі все пішло не так. І нам загрожує повстала Вавилонська імперія. Боже, зроби щось!” Бог йому відповідає і каже, що “Я заступлюся. Але перш, ніж стане краще, настане ще гірший період. З Вавилона прийдуть, розграбують вас і візьмуть людей у полон”. Зовсім не це хотів почути Авакум. Коли люди з Вавилона прийшли в Ізраїль, вони вбили багато ізраїльтян. А решту євреїв вони взяли в полон, і намагалися зробити так, щоб вони забули, що вони євреї. Вони взяли їх у полон і намагалися провести культурну асиміляцію. Вони хотіли викорінити їхню культурну ідентичність, щоб через кілька поколінь їхні діти вважали себе вавилонянами. Вони хотіли знищити націю. І між іншим, усі думали, що це кінець світу, що все жахливо, і Бог ніяк не може витягти з цього благо. “Бог залишив нас”.

Але ми знаємо з історії, що в полоні вони не втратили своєї культурної самобутності. Вони навчилися бути меншиною і зберігати свою культуру. Вони винайшли синагогу й усвідомили свої гріхи, – чого не могли б зробити без цієї ситуації. І що зробив Бог? Зробив воскресіння зі смерті. У Нього завжди є план.

Елізабет Елліот розповідає, як вона була на британській овечій фермі, і там пастух доглядав за своєю отарою, очищаючи їх від паразитів. Він заводив їх у маленьке приміщення, брав овечок по одній, кидав їх у чан з антисептичними речовинами, і придавлював їх, так що їм здається, ніби вони тонуть. Але в кінцевому підсумку він піднімає їх і витягує з ємності. Елізабет задається питанням: “Що думає овечка, коли з нею відбувається подібне? Напевно щось на кшталт: “Я думала, що пастух піклується про нас, але він намагається вбити мене. Що він робить?” Але з іншого боку, якби пастух цього не робив, хоча овечка і не розуміє причини, вона стала б слабкою і померла. Є план, але овечка його не бачить. У нас є Пастух і в Нього є план”.

Є план, нехай навіть він і прихований. Про нього не знаю ні я, ні ви. Але хрест і воскресіння говорять нам, що все сприяє на благо! А це означає, що Господь зараз розгортає Свій Божественний план і через смерть приходить воскресіння. У Бога є план. Це частина прихованого плану.

Номер два – переможена влада. Мені дуже подобається, як Петро говорить про воскресіння: “але Бог воскресив Його, розірвавши пута смерті, бо їй неможливо було утримати Його”. Слово “утримувати” означає сутичку, означає силу. Ісус Христос розірвав сильну хватку смерті. Він повалив цю силу. Є гімн, який ми з Кеті співали що Великодня в нашій маленькій церкві у Вірджинії, хоча вже багато років ми там не були. Гімн називається “Христос воскрес”, його написав Роберт Лаурі. Слова цього гімну просто дивовижні, тільки послухайте, ось один рядок: “Смерть не змогла Його втримати, Ісус мій Спаситель! Він знищив усі кайдани, Ісус мій Господь!” Тут йдеться про те, що Ісус розбив кайдани смерті, Він переміг смерть. Яким чином? Біблія дає нам два варіанти, про які нам зараз не завадить поміркувати.

По-перше, Він розбив кайдани гріха об’єктивно. Він воскрес із мертвих, тому що смерть більше не мала влади над Ним, адже Він заплатив за гріх. Припустімо, якщо ви скоїли злочин, і за цей злочин потрібно відсидіти два роки у в’язниці. Через те, що ви скоїли цей злочин і вас не виправдали, в’язниця має владу над вами. Вас змусять сісти до в’язниці, вам доведеться там залишитися на певний термін, тому що у в’язниці є влада над вами. Але в перший день третього року, у в’язниці вже немає права утримувати вас, тому що борг сплачено. У в’язниці немає влади утримувати вас ні на хвилину більше.

Через воскресіння Ісуса з мертвих, розгортається Божий план, в якому не тільки Ісус сплатив цей борг, а й кожен віруючий у Нього. І таким чином, смерть не може утримати вас. Коли смерть підступає до вас фізично, вона намагається також схопити вас у духовному плані. Адже існує два види смерті: духовна і фізична. Духовна – це вічне життя без Бога, це плата за гріх. Плата за гріх – це не просто фізична смерть. Це вічна смерть. Ісус Христос сплатив борг. І тепер Він не тільки розбив владу смерті над вами об’єктивно, якщо ви вірите в Нього. Воскресіння означає, що Він також розбив владу смерті суб’єктивно, тобто зруйнував страх смерті.

Ернест Беккер написав книгу в 70-х. Він атеїст. Його книгу вже не особливо пам’ятають, але я постійно розповідаю про неї людям, сподіваючись, що хтось її прочитає. Вона починається з теми смерті. Він був мирянином, атеїстом, але він вважав, що кожна культура, заснована на релігії, пропонує якийсь спосіб боротьби зі страхом смерті. Якщо життя після смерті немає, тоді життя на землі не має значення, бо врешті всі мої справи будуть забуті. Я помру, і люди, які пам’ятають про мене, теж помруть, і врешті-решт сонце помре, і вся земля буде стерта, і всі наші справи – хороші чи погані – не матимуть жодного значення. Ернест Беккер каже, що відсутність способів боротьби з цим страхом, страхом безглуздого життя, – це найбільша проблема нашої культури. Далі він каже, що прагнення нашої сучасної культури до багатства, або інші неконтрольовані потреби, – це все наслідки того, що наша культура не має способу боротьби зі страхом смерті. Вона не може розірвати сили смерті.

Він каже, що людина знає про свою неперевершену унікальність, тобто всі люди вважають себе значущими. Людина знає, що вона краща за решту творіння, але все ж смерть каже, що людина повертається в землю на глибину кількох метрів, щоб гнити в темряві та зникнути навіки. Це усвідомлення і страх смерті переслідують нас, як ніщо інше. Боротьба з цим страхом – причина всієї нашої діяльності. Усе, що відбувається в нашій сучасній культурі, всі наші проблеми, пояснюються тим, що у світської культури немає способу протистояти страху смерті”.

З іншого боку, Джордж Гербер, великий поет 17-го століття, написав прекрасний вірш, у якому є такі слова: “Смерть була катом, але Євангеліє зробило з неї звичайного садівника”. Смерть була катом. Це означає, що світська людина розуміє: після смерті нічого немає, ніщо не має значення. А релігійна людина, яка знає, що є життя після смерті, але що сама вона не жила так, як слід, зрештою боїться смерті, бо існує пекло і вічна смерть. І люди цього страшенно бояться. Якщо ж я вірю в смерть і воскресіння Ісуса Христа, і покладаю на Нього свою надію, то смерть вже не є катом. Вона тепер просто садівник, тобто вона садить нас у землю, як цибулину, яка стає тюльпаном. Або як жолудь, який згодом стає прекрасним дубом. Смерть може лише зробити нас кращими.

Напевно ви чули те, що я прочитаю, тому що це гуляє інтернетом. Молодий афро-американський проповідник на ім’я Джон Еванс, син Тоні Еванса, коли його мати Луїз померла, виголосив похоронну промову, яка чітко показує, як Ісус переміг смерть. Він молився, щоб Бог зцілив його матір. І він отримав відповідь. Ось якою вона була: “На твою молитву завжди є дві відповіді, вона або отримає зцілення, або отримає зцілення. Вона або житиме, або житиме. Вона або повернеться до сім’ї, або повернеться до сім’ї. Або про неї подбають, або про неї подбають. Перемога належить Мені”. Можете знайти цю промову в інтернеті. Це кінець страху смерті! Він зруйнований! Яким чином? Це наш останній пункт.

Як я вже сказав, мені подобається в цьому уривку з Писання місце “та Бог Його воскресив, звільнивши від мук смерті, бо не під силу було їй втримати Його”. Ісус іде в смерть, ніби входить у тварину, яка поглинає людей, і вбиває її зсередини. Він зруйнував здатність смерті завдавати шкоди. Мені подобається, що це перегукується з тим, що Ісус – Чемпіон.

Коли ми з Кеті відвідали семінарію, там був професор Білл Лінн, він вивчав Новий завіт. Він вивчав на івриті місця з Писання, які говорять про те, як Ісус Христос звільнив нас від страху смерті. Він сказав, що знайшов дуже цікаве слово. Найчастіше воно перекладається як “Начальник і звершувач віри”, але там використовується слово аркегос, яке має значення “чемпіон”. І ось цей уривок із другого розділу Євреїв: “Оскільки так і мало бути, щоб Той, задля Якого все і через Якого все, Хто привів багатьох синів до слави, – Того, Хто є Першопричиною їхнього спасіння, через страждання зробити завершеним. Адже і Той, Хто освячує, і ті, які освячуються, – всі від Одного. Через це Він не соромиться називати їх братами, кажучи: Сповіщу Твоє Ім’я Моїм братам, серед Церкви оспівуватиму Тебе. І знову: Я буду надіятися на Нього! І ще: Ось Я і діти, яких Мені дав Бог. А що діти стали спільниками крові й тіла, то й Він подібним чином став їхнім спільником, аби Своєю смертю знищити того, хто має владу смерті, тобто диявола, і визволити тих, які через страх смерті все життя утримувалися в рабстві”. Слово аркегос означає “чемпіон”. Коли билися Давид і Голіаф, вони билися як чемпіони, тобто вони билися як представники своїх армій. Тож якщо переміг Давид, то його перемога належала б усій армії. Якби переміг Голіаф, то весь Ізраїль був би поневолений. Іншими словами, замість того, щоб боролися дві армії, билися дві людини, і перемога одного чемпіона зараховувалася як перемога всієї армії. Ісус – істинний Давид, Він істинний Чемпіон. Він бився зі смертю, і переміг її заради нас.

Я, як пастор, бачив, як помирають люди, і спілкувався з людьми, які не розуміли Євангелія наприкінці свого життя, з людьми, які відчували на собі подих смерті і не були готові. Чому? Тому що говорили, що не прожили достатньо хорошого життя. Так, не прожили життя добре, але суть у тому, що Ісус уже воював зі смертю заради християн. Він уже знищив її владу. Тому смерть здатна лише зробити вас ще славнішими, ще прекраснішими, ніж зараз. Найгірше, що може статися, – це найкраще. Воскресіння Ісуса доводить, що смерть переможена. Смерть – переможений супротивник. Мені подобається, як Павло каже: “Смерть, де твоє жало? Пекло, де твоя перемога?” Він насміхається над смертю! У християн є ця впевненість.

Давайте помолимося. Отче наш, ми не відчуваємо себе достатньо впевнено зараз, ми налякані. Але ми молимося, щоб, цього тижня, коли ми розмірковуємо про Великдень, про те, що звершив Твій Син, і як Ти воскресив Його з мертвих, як Він зруйнував силу смерті, щоб Ти допоміг нам відчути ті істини, про які ми сьогодні говорили, щоб нам не боятися. Ми вдячні, Господи, за те, що смерть уже не несе муки, нам уже не варто її боятися. І ми також просимо, щоб ми не ставилися до цієї ситуації легковажно, щоб ми не проявляли легковажність, тому що так багато людей страждає. Господи, навчи нас втішати інших людей тією впевненістю, яку Ти нам дав, через доктрину Пасхи. В ім’я Ісуса, Амінь.

Оригінал © Redeemer City to City (Facebook), переклад та адаптація © Help for Heart.