Ведіть війну: пастор і його люди в боротьбі проти гріха. Частина 2

Також дивіться першу частину.

Як нам умертвляти гріх?

Оскільки гріх смертельно небезпечний, а умертвіння гріха необхідне для вічного життя, і оскільки це життя – безоплатний дар по благодаті на основі Христа і через віру, як же нам його умертвляти? Як ви, пастори, допомагатимете своїм людям умертвляти гріх, що руйнує їхні душі?

Основна відповідь на це запитання випливає з нашої відповіді на запитання: яка основна природа гріха? Якщо ви прагнете вбивати гріх у корені, то вам потрібно знати, яким у цьому корені є гріх. І ось про що повинні найбільше дбати пастори та їхні люди: про умертвіння кореня, а не квітки. Коли Павло в Римлян 8:13 каже: “якщо ж Духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити”, то немає жодної причини вважати, що він має на увазі: “Вбивайте такі діла актом сили волі в останню хвилину, а всю кореневу систему, що виробляє гріх, залиште в спокої”. Є всі причини вважати, що він мав на увазі: вражайте дію голодуванням кореня. Або краще розірвіть його, викиньте і посадіть нові пагони.

Ісус сказав: “Виростіть добре дерево, то й плід його добрий, а виростіть погане дерево, то й плід його поганий, бо дерево пізнається по плодах” (Мт. 12:33). “Так усяке добре дерево родить добрі плоди, а погане дерево родить погані плоди” (Мт. 7:17). Немає жодного сенсу для вічності в тому, щоб відщипувати погані плоди у вигляді бруньок і залишати дерево поганим. Є соціальна перевага в такому вигляді зовнішнього морального поліпшення: якщо забезпечити перешкоди зростанню поганих плодів на поганих деревах, то люди не повбивають один одного, не крадуть і не так часто брешуть. Однак, зрештою, такого роду зовнішнє обмеження не матиме жодної цінності для вічного життя. А тут Павло говорить про вічне життя: “Якщо духом умертвляєте діла тілесні, то живі будете“. Це не зовнішнє моральне поліпшення, але внутрішня заміна кореня.

Отже, я повторю: якщо ми, пастори, прагнемо допомагати нашим людям умертвляти гріх під корінь, то вони повинні корінь гріха. Раніше я показував на підставі Римлян 1-3, що в корені: гріх – це перевага чогось перед Богом, він високо цінує будь-що або будь-кого більше, ніж він цінує Бога. І тому гілки або плоди, які ми називаємо гріхами, – це будь-які почуття, думки, висловлювання або дії, які коріняться в такому знеціненні Бога.

Ми побачили ще один спосіб сказати це в словах з Римлян 3:23: “Адже всі згрішили й позбавлені Божої слави,”. Як це? Наші уми позбавлені істинного пізнання Бога, тому що гріх пригнічує істину (Рим. 1:18). А наші серця не можуть належним чином цінувати Бога, тому що гріх замінює славу Бога образами (Рим. 1:23). Що означає, що вся наша душа не може бачити Його в усій всеосвятній істині і насолоджуватися Ним у Його всезаспокійливій славі.

Тому, пастори, я думаю, що наше покликання зрозуміле. Воно також по-людськи неможливе. Людське серце сліпе щодо чудових красот Божих, і ми не є жертвами цієї сліпоти, але ми – ті, хто любить її (Ів. 3:19). Коли Ісус бачив, як багатий чоловік віддавав перевагу своєму багатству перед Богом, Він сказав, що по-людськи неможливо йому вчинити інакше. Однак потім Він додав: “Неможливе для людей є можливе для Бога” (Лк. 18:27).

Наше покликання – відкривати очі сліпим і до кінця змальовувати всезаспокійливу славу Самого Бога в усіх Його словах, ділах і шляхах, щоб у наших людей розбивалися серця від того, що вони надавали перевагу будь-чому, а не Йому, і щоб надалі вони бачили й насолоджувалися Богом понад усе. Де б це не сталося – це буде кінець пануванню гріха.

Звичайно ж, якщо ми вірні Писанню, то ми завжди будемо перемішувати попередження з чудесами. Самі по собі попередження і погрози не можуть нікого змусити насолоджуватися Богом. Бога необхідно представляти як всезаспокійливого славного, щоб люди прокинулися, побачили Його і насолоджувалися тим, який Він славний. Однак Біблія наповнена застереженнями і погрозами для тих, хто віддає перевагу Богові над будь-чим іншим. Чому? Тому що, хоч нас і не можна зробити зрячими, зате можна проінформувати про те, що ми сліпі.

Адже було б корисно, якби хто-небудь пізно вночі набридливо прокричав: “Якове, ти зібрався зайнятися сексом не з Рахільєю! Це Лія! Буде проблема”! (Бут. 9:23-25). Це попередження не змусило б Якова полюбити Рахіль [точніше Лію. – Перев.]. Попередження не можуть змусити нас полюбити Бога. Однак вони дуже корисні, коли наш розум оповитий такою сильною темрявою, що ми збираємося лягти в ліжко не з тією жінкою.

Отже, пастори, так, для наших людей будуть відповідні по-біблійному збалансовані попередження. Однак значною часткою наших проповідей, нашого вчення, нашого душеопікунства буде зображення Бога у Христі в кожному вірші бажанішим, ніж будь-що.

Це моя відповідь на запитання: “Як ви, пастори, допомагатимете своїм людям умертвляти гріх, що руйнує їхні душі?” Тиждень за тижнем, доречно й недоречно, словом і прикладом ви показуватимете їм, що нерозумно цінувати будь-що, окрім Бога, а також як славно бачити Його й насолоджуватися Тим, ким Він є насправді.

Якщо гріх у корені – це надання переваги Богові над будь-чим, то показувати людям красу Бога у Христі – це шлях до святості та життя.

Ми умертвляємо непереборний потяг заступників Бога помазаним Духом, насиченим Біблією, що звеличує Христа, представленням чудової привабливості Бога.

Як просто один приклад того, як це працює, розгляньте те, як Павло бореться з гріхом сексуальної аморальності в 1-му Солунян 4:3-5; це спосіб, яким він допомагає їм умертвляти цей гріх.

Це ж воля Божа – ваше освячення, щоб ви берегли себе від розпусти, щоб кожний з вас умів свої посудини берегти у святості й честі, а не в пожадливій похоті, як язичники, котрі не знають Бога.

1 Сол. 4:3–5

Він не просто підкинув ці слова “котрі не знають Бога”, щоб ми розуміли, про яких саме язичників він говорить. Павло вставив їх тут, щоб показати корінну причину, чому вони перебувають у рабстві пристрастей своєї похоті. Вони не знають Бога. Бог – невелика комета, що рухається в темряві небом їхньої душі, а секс – сліпуче сонце, що притягує всі їхні пристрасті на свою орбіту.

Про це ж знову говориться в Римлян 1:28: “Оскільки вони вважали за непотрібне пізнати Бога, то видав їх Бог їхньому перекрученому розумові, щоби чинили те, чого не личить”. Вони не знають Його і не хочуть знати. І тому в центрі сонячної системи їхніх душ не Його краса і сяйво утримують усе у святій гармонії.

Подивіться навколо себе. Як багато ви бачите християн, які всією своєю силою тягнуться до дедалі більшого пізнання Бога. До більш істинного, більш ясного, більш чудового пізнання? І як багато ви бачите таких, які намагаються боротися з гріхами магістерського рівня, використовуючи всього лише знання Бога на рівні шкільної граматики?

І якщо ви скажете мені: “О, я думаю, що у відсотковому співвідношенні людей зі званням магістра богослов’я, які чинять перелюб, стільки ж, скільки і серед менш навчених”. Я б відповів: “Абсолютно в цьому не сумніваюся. Це тому, що вони не знають Бога. Можна читати про Бога десять годин на день протягом сорока років і не пізнати Бога, який прекрасніший, бажаніший, більш особистий, дорогоцінніший і більш насичувальний, ніж будь-що інше”.

Наше покликання – відкрити очі сліпим, щоб вони пізнали Бога, як найвищий скарб всесвіту, щоб бачили Бога і насолоджувалися Ним понад усе. Ось як Ісус дав доручення з таким завданням Павлу в Діях 26:17,18. А я кажу це вам, пастори:

«До яких Я тебе посилаю, – відкрити їм очі, щоб вони навернулися від темряви до світла та від влади сатани до Бога, щоб одержали вони прощення гріхів і спадок між освяченими вірою в Мене» (святими, що умертвляють гріх).

Люди набувають святості й наділяються силою умертвляти гріх, коли їхні очі відкриті для чудової краси і слави та всенасичуючої цінності Бога. І, звичайно ж, тільки Бог може зробити так, щоб це сталося. Ніхто не може просто вирішити, що він буде бачити Бога чудово прекрасним. Це дар бачення (2 Кор. 4:6).

Павло не каже, що після того, як ви будете добре проявляти любов до своїх людей, уміло проповідувати і вчити їх, вони автоматично побачать і скуштують істину Божу. У Другому посланні до Тимофія він каже: “Чи не дасть їм Бог покаяння, щоби пізнали істину і вирвалися з тенет диявола, який зловив їх живцем, аби вони виконували його волю” (2 Тим. 2:25).

Бог відкриває очі сліпим, щоб вони побачили, покаялися, пізнали істину і красу Божу. І тому ми, пастори, вплітаємо в наше служіння і робимо його основою постійну молитву Богові:

“”Відкрий мої очі, щоб я міг побачити дивовижні властивості Твого Закону!” (Пс. 119:18). І після того, як Ти відкрив мої очі, дай моїм людям Духа одкровення до пізнання Тебе. Відкрий очі їхніх сердець, щоб вони пізнали, в чому полягає надія покликання Його, і яке багатство славної спадщини Його для святих (Еф. 1:17,18). І таким чином відріж корінь переваги чого-небудь перед Тобою”.

Ось як ми молимося. І ось як ми проповідуємо.

Отже, наприкінці війна не здається такою бляклою. Це серйозна справа. Щонеділі. Кожного дня. Однак це глибоко радісне заняття, бо наше основне завдання – Духом Божим, з мечем Слова Божого представляти славу Бога більш прекрасною і більш насичуваною, ніж будь-що у світі. Ми, пастори, ми, люди, – щаслива банда, оскільки ми прагнемо умертвляти гріх, який вбиває радість у Бозі.

Оригінал © Desiring God Foundation, переклад © Help for Heart.

Також дивіться першу частину.