Уривки з книги Джона Мак-Артура “Наша достатність у Христі”

Професіоналізація служіння душеопікунства

На жаль, привілей наставляння людей у Біблійній істині все одно може опинитися під загрозою – не через будь-які бар’єри, поставлені поза церквою, а через ставлення до Писання всередині церкви. Під час процесу [процес проти церкви “Благодать” у 1980 р. – Ред.] для дачі свідчень були запрошені кілька “експертів”. Найбільше мене здивували так звані “психологи і психіатри від християнства”, які засвідчували, що Біблія не містить достатньої допомоги для задоволення найглибших особистих та емоційних потреб. Ці люди фактично доводили перед світським судом, що Слово Боже не є достатнім джерелом для допомоги людям у їхніх духовних проблемах! Але що найбільше жахає, так це кількість віруючих, які готові на слово повірити цим “професіоналам”.

За останнє десятиліття з’явилася тьма християнських психологічних консультацій. Хоча майже всі вони стверджують, що дають біблійні поради, більшість просто користуються світською психологією, упакованою в духовну термінологію. Ба більше, вони усувають служіння душеопікунства з його належного місця в церкві й ставлять християн у становище вважати себе некомпетентними в цьому служінні. Багато пасторів, почуваючись недостатніми і, ймовірно, побоюючись можливих позовів за звинуваченням у некомпетентності, повністю готові дозволити “професіоналам” захопити те, що завжди вважалося особливою відповідальністю пастора. Занадто багато хто купився на брехню, що вирішальна сфера премудрості існує поза межами Священного Писання і зв’язку людини з Ісусом Христом, і що якась ідея або підхід, крім Біблії, має реальний ключ допомоги людям у їхніх нагальних потребах.

Справжню психологію (“вивчення душі”) можуть здійснювати тільки християни, тому що тільки християни мають джерело, яке здатне зрозуміти і перетворити душу людини. Оскільки світський предмет психології ґрунтується на безбожних припущеннях та еволюційних теоріях, він здатний допомогти у вирішенні лише поверхнево і лише тимчасово. Задовго до появи безбожної психології, “роботою з душами” називали своє служіння пуритани.

Святе Письмо – це підручник для будь-якої “роботи з душами”, і воно є настільки вичерпним у визначенні діагнозу і призначенні лікування з будь-якого духовного питання, що під проводом Святого Духа веде до уподібнення віруючої людини до Ісуса Христа. Це процес біблійного освячення.

Для людей логічно звертатися по медичну допомогу в разі зламаної ноги, нирки, що не працює, хворого зуба чи інших фізичних недуг. Розсудливо це також і для алкоголіка, наркомана, людини нездатної до прийняття знань, травмованої насильством або жорстоким поводженням, яка намагається впоратися зі своєю травмою.

Певні прийоми людської психології можуть послужити для зменшення травми або залежності та стримати поведінку однаково в християнах і невіруючих. Існують також деякі типи емоційних захворювань, коли основна причина – вроджена, і в такому разі необхідні будуть ліки, щоб заспокоїти інакше небезпечну людину. Однак ці проблеми трапляються відносно рідко, і їх не слід брати як приклади для виправдання огульного використання світських психологічних прийомів у розв’язанні явно духовних проблем. Вирішення фізичних та емоційних проблем життя таким чином не є освяченням!

“Християнська психологія” як термін, що використовується сьогодні, має інший сенс. Слово “психологія” більше не говорить про дослідження душі; замість цього воно описує різношерстий калейдоскоп терапії та теорій, які в основі своїй гуманістичні. Ідея і все вчення психології не можуть успішно об’єднатися з Біблійною істиною. Ба більше, домішка психології у вченні церкви стерла межу, що розділяла виправлення поведінки й освячення.

Шлях до цілісності – це шлях до духовного освячення. Невже ми нерозважливо повернемося спиною до Дивовижного Радника, Джерела живої води заради земної плотської мудрості та застояної води біхевіоризму [напрямок у психології, який відмовляється від розгляду суб’єктивного світу людини та пропонує вважати такою поведінку індивіда (тварини й людини) від народження до смерті]?

Наш Господь Ісус свято і досконало реагував на всі спокуси, переживання і нападки у Своєму житті, а вони були важчими, ніж будь-яка людина коли-небудь переживала. Тож має бути зрозуміло, що досконала перемога над усіма лихами життя прийде тільки як результат уподібнення Христу.

Жоден “працівник із душами” не може підняти іншу людину вище того рівня духовної зрілості, на якому перебуває сам. Тому найвищою умовою для психологів має бути уподібнення Христу.

Якщо людина справді психолог-християнин, вона має проводити роботу з душами у сфері глибоких істин Слова Божого і Святого Духа, а не витрачати даремно час на мілководді зміни поведінки. Чому віруючий має обирати зміну поведінки, коли в нього є знаряддя для духовного перетворення? Це нагадує хірурга, який користується хлібним ножем замість скальпеля. Найкваліфікованіший душеопікун – це той, хто вірно, ретельно і з молитвою призначає тому, хто цього потребує, Божественне освячення – уподібнення в образ Христовий.

Сьогодні не може бути серйознішої загрози для існування церкви, ніж масове захоплення доктринами світської психології. Вони являють собою нагромадження людських ідей, які сатана підсунув церкві, начебто вони є переконливою істиною від Бога, що перетворює душу. Більшість психологів проголошують неогностицизм, претендуючи на володіння таємним знанням для вирішення реальних проблем людей. Є навіть такі психологи, які заявляють про свою спроможність виконувати лікувальні прийоми, називаючи їх “християнським душеопікунством”, але в реальності для лікування духовних проблем вони просто використовують світську теорію, прикріпивши до неї Біблійні посилання.

І як результат цього, пасторів, богословів, вчителів Слова Божого та духовних віруючих, які ставлять Біблію на перше місце, сприймають як наївних, простуватих і взагалі неповноцінних душеопікунів. Читання Біблії та молитва применшуються як “недоречні відповіді”, неповні рішення для людини, яка бореться з депресією або тривогами. Але християни-душеопікуни повинні спрямовувати людей до таких традиційних рішень, як Святе Письмо, Святий Дух, Христос, молитва і благодать, хоча деякі християни сьогодні вважають, що жодна з вище перелічених відповідей фактично не пропонує засобу для людських бід[1, ст. 53-56].

Провал “християнської” психології

Однак, у наш час церква приймає психотерапію більш відкрито, ніж будь-коли. Якщо християнські засоби масової інформації є барометром церкви, то в християнстві відбувається тривожне зрушення. Християнське радіо, наприклад, яке колись було оплотом біблійної доктрини та християнської музики, заполонили радіобесіди зі слухачами на теми популярної психології та психотерапії. Проповідь Слова Божого стала немодною. Улюбленцями віруючих стають психологи та душеопікуни. А християнське радіо стало потужним рекламним знаряддям для пропаганди психології, викачуючи гроші мільярдами.

Таким чином, церква проковтує сильні дози психологічної догми, приймаючи світську “мудрість”, і намагається освятити її, називаючи християнською. При цьому в християнстві встановлюються нові фундаментальні цінності. З’явилася нова химерна фраза: “Психічне та емоційне здоров’я”. Це не біблійна концепція, хоча багато хто, схоже, прирівнює її до духовної повноти. Гріх називають хворобою, щоб люди думали, що він потребує лікування, а не покаяння. Укорінений гріх називають поганою звичкою або залежністю, і багато хто припускає, що рішення тут – медичне втручання, а не моральне виправлення.

Людські методи, найімовірніше, приймаються духовно слабкими – тими, хто поверхневий або недосвідчений у Біблійній істині і хто не готовий стати на дорогу страждань, яка веде до духовної зрілості й глибшого спілкування з Богом. Сумний підсумок у тому, що ці люди залишаються незрілими, будучи утримуваними самонав’язаною залежністю від деяких псевдохристиянських методів або психологічного шарлатанства, які, насправді, заглушають реальне зростання.

Що більше світська психологія впливає на церкву, то далі люди відходять від Біблійного погляду на проблеми та їхні рішення. Поступово психотерапевти усувають Слово, головний Божий засіб благодаті (1 Кор. 1:21; Євр. 4:12). Душепіклування, яке надають ці професіонали, часто просто згубне. Не так давно я з жахом слухав по радіо, як психолог-християнин у прямому ефірі, відповідаючи на дзвінки слухачів, давав поради, як висловлювати свій гнів психотерапевту за допомогою непристойного жесту. “Уперед! – сказав він тому, хто телефонував. – Це чесне вираження ваших почуттів. Не намагайтеся приховати ваш гнів усередині”.

“А як щодо моїх друзів? – запитав той, хто телефонував. – Чи повинен я так само реагувати щодо них, коли незадоволений?”

“Звичайно, чому ні! – відповів цей душеопікун. – Ви можете відповідати так кожному, коли захочете. Крім тих, хто, як ви вважаєте, цього не зрозуміє, – вони не будуть хорошими психотерапевтами для вас”. Це переказ, але я маю касету із записом усієї програми, і те, що цей душеопікун говорив, було набагато відвертішим, навіть непристойнішим, ніж те, що можна було б викладати на папері.

Того ж тижня я почув ще одну популярну християнську передачу, яка пропонувала пряме душеопікунство радіослухачам по всій країні. Одна жінка зателефонувала і сказала, що в неї вже багато років проблема з вимушеним перелюбством, і що вона почувається безсилою змінити свою поведінку.

Душеопікун висловив припущення, що її поведінка – свого роду удар у відповідь, результат ран, завданих їй пасивним батьком і агресивною матір’ю. “До відновлення немає легкого шляху, – сказав їй цей психотерапевт. – Ваша проблема просто так не піде. Це вкорінена залежність, а такі речі потребують тривалого душеопікунства. Будуть потрібні роки психотерапії для подолання вашої потреби в незаконних статевих зв’язках”. Потім він порадив телефонувальниці знайти церкву, яка буде терпіти її, поки вона буде вибиратися з “болісних ран”, що “спонукали” її впадати в блуд.

Що це за порада? По-перше, душеопікун дав жінці дозвіл не поспішати зі слухняністю ясному велінню Священного Писання: “Утікайте від розпусти” (1 Кор. 6:18; див. також 1 Сол. 4:3). По-друге, він звинуватив її батьків і виправдав її помсту щодо них. По-третє, він ніби припустив, що вона може позбуватися свого гріха поступово, – безсумнівно, під впливом психотерапії.

Ба більше, він ясно сказав людям, які слухали його інтерв’ю по всій країні, що в нього немає реальної впевненості в силі Духа Святого миттєво перетворити серце і поведінку людини. Гірше того, він спонукав церкви бути терпимими до гріха блуду в людині, поки не почне діяти психотерапія.

Порівняйте пораду цих душеопікунів із дивовижною простотою тексту Гал. 5:16: “Живіть духом, і не чинитимете пожадань тіла”. Чи справді ми вважаємо, що роки психотерапії можуть привести людину до моменту, коли вона житиме духом? Звісно, ні, якщо психотерапевт рекомендує непристойні жести, байдужість до покаяння і церкву, яка терпляче ставиться до хронічної аморальності! Такому душеопікунству немає біблійного виправдання – навпаки, воно абсолютно суперечить Слову Божому. Апостол Павло писав коринтянам віддати перелюбника сатані, відлучивши його від церкви (1 Кор. 5:1-13).

Я вдячний Богові за людей у церкві, які, наставляючи інших, ґрунтуються на Слові Божому. Я вдячний за благочестивих душеопікунів, які спонукають стражденних людей молитися і вказують їм на Писання, на Бога і на повноту Його джерел для всіх їхніх потреб.

Але я не заперечую проти тих, хто використовує здоровий глузд або суспільні науки, як корисну платформу для спостерігача, щоб поглянути на людську поведінку і розробити засоби, які можуть допомогти людям навчитися контролювати свою поведінку. Це може бути корисно як перший крок до справжнього духовного лікування. Але мудрий душеопікун розуміє, що вся поведінкова терапія закінчується ззовні – далеко від справжніх рішень реальних потреб душі, які вирішуються тільки у Христі.

З іншого боку, я не терплю тих, хто звеличує психологію вище за Святе Письмо, клопотання і досконалу достатність нашого Бога. І я не підтримую людей, які бажають змішувати психологію з Божественними джерелами і продавати цю мікстуру як духовний еліксир. Їхня методологія зводиться до мовчазного визнання, що джерела, даровані нам Богом у Христі, насправді недостатні для задоволення наших найглибших потреб і зцілення нашого порочного життя.

Сам Бог не високо цінує радників, які кажуть, що вони представляють Його, але замість цього сподіваються на людську мудрість. У Йов. 12:17-20 сказано:

Він радників позбавляє здорового глузду, а в суддів відбирає розум. Він з царів зриває царські пояса і покриває їхні бедра лахміттям. Він відсилає священиків босоніж, а непереможних витязів валить на землю. Він відбирає мову в самовпевнених, і позбавляє розсудливості старійшин.

Божа премудрість настільки перевершує людську, що навіть найзнаменитіші радники з людей стають посміховиськом. Вірші 24 і 25 доповнюють:

Він віднімає розум у земних володарів і змушує їх блукати манівцями по бездоріжжі пустелі. Вони ходять навпомацки в темряві без світла, так що заточуються, немов п’яні!

Якщо кому доводилося переносити божевілля радників з благими намірами, так це був Йов. Недоречні, непотрібні поради друзів приносили йому стільки ж горя, скільки й атаки сатани, які він терпів.

Вражає глибина, до якої може опуститися християнська психотерапія. Нещодавно місцева газета помістила передову статтю про невелику клініку на 34 ліжка, що відкрилася в Південній Каліфорнії з метою лікування “християн, схильних до залежності від сексу”. (Я, однак, не розумію, навіщо такій клініці стаціонарне відділення з ліжками.) За повідомленням статті клініка пов’язана з великою і добре відомою протестантською церквою в тій місцевості. Штат клініки складається з фахівців, названих директором цього центру “справжніми першопрохідцями в цій галузі [сексуальної залежності]. Усі вони – освічені, визнані психотерапевти із сильною християнською орієнтацією на терапію”.

Чи достатньо міцна християнська орієнтація цих психотерапевтів, щоб вони визнали, що хтивість – це гріх? Імовірно, ні. У кількох співробітників взяли інтерв’ю, і вони послідовно використовували терміни “хвороба”, “проблема”, “конфлікт”, “залежна поведінка”, “лікування” і “терапія”. Слова з моральними відтінками ретельно уникали. Гріх і покаяння взагалі не згадувалися.

Гірше того, ці так звані експерти насміхалися над силою Слова Божого преображати людське серце і руйнувати рабство гріха блуду. Стаття цитувала директора центру, який пояснював, чому він вірить, що його лікувальний центр такий важливий для християн: “Є деякі групи християн, які вважають, що все, що необхідно людині, – це Біблія”.

Це твердження – відгомін неогностицизму. Принижуючи тих, хто вірить у достатність Біблії, ці сучасні “безводні хмари” (Юд. 12) наполягають, що вони причетні до вищого, більш витонченого таємного пізнання, яке має реальну відповідь на хвилювання людської душі. Не лякайтеся їхніх брехливих тверджень. Не існує ніякого вищого пізнання, ніякої прихованої істини, нічого, що могло б змінити людське серце, окрім вседостатніх джерел, які ми знаходимо у Христі.

Будь-який душеопікун, який бажає догодити Богові і бути ефективним, повинен бачити метою своїх зусиль пізнання людиною достатності Христа.

Погляд, що людина здатна сама розв’язати свої проблеми, або що люди можуть допомогти одне одному “психотерапією” та іншими людськими засобами, заперечує доктрину про цілковиту розбещеність людини та її потребу в Богові. Він змінює перетворювальну дію Святого Духа на безсилу людську мудрість[1, ст. 64-69].

Література 1.↑Джон Мак-Артура. Наша достатність у Христі. – Слов’янське євангельське товариство, 2005. – 288 с.