Турбота про душі за допомогою проповіді

Я вірю в проповідь.

Джон Стотт

Ми не проповідуємо себе, але Господа Ісуса Христа.

2 Кор 4:5

Людина, покликана на служіння, несе на собі величезну відповідальність, покладену самим Господом, який названий у Новому Заповіті “Архипастир” і “Великий Пастир овець” (див. 1 Петр. 5:4; Євр. 13:20). Причому, Писання повідомляє, що ця відповідальність передбачає обов’язок проповідувати Боже Слово і піклуватися про душі.

Відповідальність проповідувати

Першорядне завдання служителя, якому довірено під опіку Божу отару, полягає в тому, щоб живити її Божим Словом за допомогою проповіді. Про це ясно свідчать багато новозавітних текстів, наприклад, Друге послання до Тимофія:

Постарайся представити себе гідним перед Богом, бездоганним працівником, який наставляє на принципи істини.

2 Тим. 2:15

[Тому] свідчу перед Богом та Ісусом Христом, Який має судити живих і мертвих підчас Свого приходу і у Своєму Царстві. Проповідуй Слово, утверджуй за сприятливих і несприятливих обставин, докоряй, потішай, закликай – з усякою терпеливістю і повчанням.

2 Тим. 4:1-2

Подібним чином, один із видатних проповідників двадцятого століття Мартін Ллойд-Джонс пише: “Я вважаю проповідування найвищим, найпрекраснішим і найславетнішим покликанням з усіх можливих. Якщо до цього потрібно щось додати, то я без вагань скажу, що найгострішою потребою сьогоднішньої християнської Церкви є істинне проповідування”.

Відповідальність піклуватися про душі

Без сумніву, відповідальність служителя – пастиря і проповідника – полягає не стільки у виголошенні гарних і розумних промов, скільки в турботі про душі, що також чітко визначена Священним Писанням.

У Кол. 1:28-29 апостол Павло описує своє служіння так: “Його ми проповідуємо, переконуючи кожну людину й навчаючи кожну людину з усією мудрістю, аби зробити кожну людину досконалою в [Ісусі] Христі. І для цього я відчайдушно працюю, борючись Його силою, яка могутньо діє в мені”. Своїм прикладом він дає зрозуміти, що проповідь Христа повинна включати в себе напоумлення, яке передбачає вкладення істини в розум, і навчання людини за допомогою істини.

Апостол Петро також закликав пастирів-пресвітерів узяти на себе відповідальність за годування й піклування про паству, даючи їм наказ, який колись він отримав і сам від Господа Ісуса Христа: “Прошу пресвітерів, які є між вами: пасіть те Боже стадо, що є у вас… Паси вівці Мої!” (1 Петр. 5:1-2; порівн. Ів. 21:15-17).

Євр. 13:17 нагадує про ту саму відповідальність: “Слухайтеся ваших наставників, підкоряйтеся їм, тому що вони дбають про ваші душі, оскільки мають дати звіт”. Слова автора цього послання допомагають побачити зв’язок між турботою про душі та проповіддю, оскільки ця турбота здійснюється, між іншим, і за допомогою проповіді. Трохи раніше він ясно зазначає це: “Згадуйте ваших наставників, які проповідували вам Боже Слово” (Євр. 13:7).

Таким чином, служитель повинен піклуватися про душі за допомогою проповіді, чому має сприяти ретельно підібране застосування на підставі проголошуваної біблійної істини.

Використання проповіді для турботи про душі

Оскільки проповідь є одним з очевидних інструментів піклування про душі, служитель повинен уважно підходити до вивчення біблійного тексту та його застосування в служінні проповіді. Для того щоб проповідь ефективно досягала цієї мети, пастор і проповідник повинен постійно здійснювати три важливі кроки: усвідомлювати можливу проблему, ретельно готуватися до проповіді та продумувати належне застосування.

<…>

Важливість ретельно продуманого застосування [проповіді. – Ред.] заради турботи про слухачів демонструють як негативні, так і позитивні приклади.

Негативні приклади

На жаль, немає нічого особливо важкого в тому, щоб залишити душі без відповідної турботи, навіть проповідуючи їм. Насамперед слухачі можуть справедливо нарікати на одноманітну та поверхневу проповідь, яка не торкається їхнього серця. Так, члени церкви можуть роками чути проповідь про основи віри, харчуватися молоком і так ніколи й не отримати твердої їжі (пор. Євр. 5:11-6:3).

Ба більше, існує й реальна небезпека прояву нечутливості до духовних потреб і проблем аудиторії. Наприклад, різним людям потрібно нагадувати різні слова Христа про сім’ю в контексті слідування за Господом. Непокірним і налаштованим проти своїх батьків дітям не потрібно навіювати ту настанову Господа, яку вони, швидше за все, ризикують застосувати неправильно: “Якщо хто приходить до Мене і не зненавидить свого батька та матері, дружини й дітей, братів і сестер, та ще й душу свою, той не може бути Моїм учнем” (Лк. 14:26). Їм, скоріше, слід почути інші слова Ісуса Христа, а саме: “Шануй батька свого та матір [свою]” (Лк. 18:20).

Така невідповідність застосування потребам аудиторії нерідко засуджується на сторінках Біблії, але, на жаль, усе ще має місце в проповідях, які лунають із церковних кафедр нині.

Викриття там, де має звучати розрада

Наприклад, Йов, звертаючись до своїх друзів, підкреслює брак турботи з їхнього боку через неправильне застосування істини. У Книзі Йова 16:2 міститься його скорботний вердикт: “Усі ви – нікчемні розрадники в горі”.

Втіха там, де має звучати викриття

Пророки постійно викривали народ, князів, священиків і псевдопророків у тому, що вони шукають миру тоді, коли миру немає, тим самим намагаються уникнути викриття і виправлення своїх гріхів. Наприклад, у Книзі пророка Єремії 6:14 Господь підсумовує: “Вони лікують рани Мого народу недбало, говорячи: Мир, мир! – Тоді як миру немає!” (див. також Єр. 8:11).

Хибна впевненість у спасінні в сучасних проповідях

Подібну ж невідповідність можна спостерігати і в так званих євангелізаційних проповідях, які містять заклик вийти вперед, щоб засвідчити своє покаяння. Здійснивши механічну дію і не переживши духовного преображення, люди ризикують почути запевнення у спасінні та піти з хибною надією.

Ця практика існує вже кілька століть і має досить добре проаналізовану історію, на жаль, вельми сумну. Наприклад, відомий американський благовісник початку двадцятого століття Біллі Сандей заявляв: “Підійдіть і потисніть мою руку… на знак прийняття Ісуса Христа”. При цьому, через кількість охочих висловити своє покаяння в такий спосіб, він навіть спростив звичну нині процедуру, переставши вимагати від “тих, хто кається”, щоб вони вимовляли шаблонну “молитву грішника”. У підсумку, “він міг тиснути руки зі швидкістю 84 рукостискань на хвилину: використовував обидві руки і до нього стояли дві черги. Ті, хто вийшов уперед, отримували картку, на якій було написано: “Виходом уперед такий-то і такий-то став тепер дитиною Божою і знайшов вічне життя”””.

Позитивні приклади

Незважаючи на очевидні зловживання на рівні застосування, які позбавляють душі належної турботи про них, можна знайти і безліч позитивних прикладів як у служінні Ісуса Христа й апостолів, так і в проповідях наступних поколінь християнських служителів.

Конкретний докір Ісуса Христа в Євангелії від Матвія

Як ілюстрацію можна навести кілька проповідей самого Ісуса Христа. Наприклад, аналізуючи викривальну проповідь Господа Ісуса, звернену до міст, у яких було виявлено безліч чудес (див. Мт. 11:20-24), Стюарт Оліотт дає три дуже корисні поради на підставі Христового прикладу:

– вкажіть на конкретну групу людей;

– вкажіть на конкретні гріхи;

– вкажіть на судний день.

Так само Ісус Христос називає по іменах основні гріхи книжників і фарисеїв, викриваючи їх у двадцять третьому розділі Євангелія від Матвія: “Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, що…” (пор. Мт. 23:13-16 і далі).

Відповідна настанова в посланнях апостола Павла

Ще одним прикладом диференційованого підходу до застосування біблійної істини є апостол Павло, який у своїх посланнях демонструє необхідну чутливість та уважність. Наприклад, так звані “домашні кодекси” в посланнях апостола Павла містять особливе звернення до різних груп людей, які перебувають у церкві: до дружин і чоловіків, дітей і батьків, рабів і панів (див. Еф. 5:22-6:9; Кол. 3:18-4:1; 1 Тим. 5:1,2).

Послання апостола Павла до Тимофія також демонструють його дивовижну турботу про молодого співробітника. Приміром, тільки в другій половині четвертого розділу першого послання міститься разюча концентрація конкретних велінь, пов’язаних із ситуацією, в якій опинився Тимофій: “нехай не нехтує”, “будь” (1 Тим. 4:12), “займайся” (1 Тим. 4:13), “не знехтуй” (1 Тим. 4:14), “дбай”, “перебувай” (1 Тим. 4:15), “заглиблюйся”, “займайся” (1 Тим. 4:16).

Проповіді Роберта Мюррея Маккейна

У своєму служінні пастора і проповідника цей молодий шотландський служитель першої половини XIX століття залишив добрий приклад турботи про душі. Наприклад, у своїх пасторських посланнях-проповідях Макчейн звертається до різних груп людей у своїй церкві і дає їм відповідну настанову. В одному з таких послань він розмірковує над причинами того, чому в церкві є незвернені душі, і пропонує всім винним замислитися над своїми гріхами: “Одна з причин, яку потрібно розглянути, – ваш служитель. <…> Тепер я перейду до причин у вас, дорогі діти Божі. <…> Нарешті, я думаю про причини у вас самих, незвернені душі!”

Він же, наприклад, звертається з особливими настановами і до різних вікових груп: “Мої дорогі діти з недільної школи, у недільні вечори я завжди згадую про вас, а також про тих, хто терпляче трудиться серед вас. Нехай Сам Господь підбадьорить вас і дасть досконалу нагороду. Усім вам, мої дорогі друзі, я кажу: “Підтримуйте свою близькість з Христом””.

Проповіді Джона Чарльза Райла

Ще одним добрим прикладом турботливої проповіді є Джон Райл. Частину його проповідей видано навіть російською мовою у вигляді кількох книг. Наприклад, у проповіді, що має назву “Жінка, про яку не можна забути”, він звертається до слухачів із різними духовними проблемами, даючи їм відповідну настанову:

Дозвольте мені звернутися безпосередньо до читача, щоб закарбувати в його совісті кілька надзвичайно важливих питань. Ви бачили історію дружини Лота: її привілеї, її гріх і її кінець. Було досить багато сказано про марність привілеїв без дару Духа Святого, про небезпеку любові до цього світу і про реальність пекла. Дозвольте мені підбити підсумок усьому вищесказаному, безпосередньо звернувшись до вашого серця. У дні світла, знання і відкритого сповідування релігії я хотів би запалити маяк, щоб зберегти душі від корабельної аварії. Я хотів би встановити буй у фарватері, яким слідують духовні пілігрими, і написати на ньому: “Згадуйте дружину Лотову”.

1. Невже вам немає діла до другого пришестя Христа? На жаль, багатьом до нього немає діла! Вони живуть, подібно до жителів Содому і людей за часів Ноя: п’ють, їдять, розводять сади і будують будинки, одружуються і виходять заміж, і поводяться так, ніби Христос і не збирався повертатися. Якщо ви такі, кажу вам прямо: “Стережіться: згадуйте дружину Лотову”.

2. Ваше духовне життя холодне або, можливо, ледве жевріє? На жаль, багато хто такий! Вони намагаються служити двом панам: Богу і мамоні. Вони стають подібні до хамелеона: і не дуже сумлінні християни, і не зовсім люди світу цього. Якщо ви такі, кажу вам прямо: “Стережіться: згадуйте дружину Лотову”.

3. Ви в нерішучості, і вже подумуєте про те, щоб повернутися у світ? На жаль, багато хто такий! Вони бояться хреста, вони потай терпіти не можуть труднощів і ганьби, пов’язаних із твердістю релігійних переконань. Вони стомлені пустелею і переситилися манною, вони залюбки повернулися б до Єгипту, якби могли. Якщо ви такі, кажу вам прямо: “Стережіться: згадуйте дружину Лотову”.

4. Ви потай плекаєте гріх? На жаль, багато хто такий! Вони далеко заходять у сповідуванні релігії, багато чого роблять правильно і дуже схожі з народом Божим. Але в них завжди є якась улюблена звичка, яку вони ніяк не можуть відірвати від серця. Прихована любов до цього світу, жадібність або хіть приросли до них, як шкіра. Вони бажали б бачити поваленими всіх своїх ідолів, крім цього. Якщо ви такі, кажу вам прямо: “Стережіться: згадуйте дружину Лотову”.

5. Ви заграєте з малими гріхами? На жаль, багато хто такий! Вони тримаються основних євангельських доктрин і уникають явної розпусти або відкритого порушення Божого закону, проте готові заплющити очі на маленькі порушення та знаходять цьому виправдання: “Подумаєш, усього лише запальність, або легковажність, або непостійність, або забудькуватість”. Вони кажуть нам: “Бог не приймає ці маленькі похибки всерйоз. Ніхто з нас не досконалий, Бог не стягне за це”. Якщо ви такі, кажу вам прямо: “Стережіться: згадуйте дружину Лотову”.

6. Ви сподіваєтеся на релігійні привілеї? На жаль, багато хто такий! Вони користуються можливістю постійно слухати проповіді й брати участь у церковних обрядах, і тим себе заспокоюють. Вони “розбагатіли і ні в чому не мають потреби” (Об’явл. 3:17), у той час як у них немає ні віри, ні благодаті, ні духовного розуміння, ні готовності до небес. Якщо ви такі, кажу вам прямо: “Стережіться: згадуйте дружину Лотову”.

7. Ви покладаєтеся на релігійні знання? На жаль, багато хто такий! Вони не неосвічені, як інші: вони знають різницю між істинною вірою і помилковою. Вони можуть міркувати, заперечувати, сперечатися, цитувати писання. Але при цьому вони не навернені, мертві через гріхи і злочини. Якщо ви такі, кажу вам прямо: “Стережіться: згадуйте дружину Лотову”.

8. Ви сповідуєте віру і при цьому приліплюєтеся до світу? На жаль, багато хто такий! Вони хочуть, щоб їх вважали християнами – їх приваблює серйозність, урівноваженість, порядність, регулярне відвідування церкви. І водночас їхній одяг, смаки, друзі, розваги ясно свідчать про те, що вони належать до цього світу. Якщо ви такі, кажу вам прямо: “Стережіться: згадуйте дружину Лотову”.

9. Ви сподіваєтеся на те, що у вас буде можливість покаятися на смертному одрі? На жаль, багато хто такий! Вони знають, що вони не те, чим мають бути: вони ще не народжені згори і мають померти. Але лестять собі тим, що коли їх спіткає смертельна хвороба, вони матимуть час покаятися, довіритися в руки Христа і піти зі світу прощеними й освяченими, щоб потрапити на небеса. Вони забувають про те, що багато людей помирають несподівано і, найчастіше, помирають так, як живуть. Якщо ви такі, кажу вам прямо: “Бережіться: згадуйте дружину Лотову”.

10. Ви член євангельської церкви? Багато таких і, на жаль, не більше того! Вони чують істину від неділі до неділі, але їхні серця залишаються твердими, немов жорна. Проповідь за проповіддю звучать у їхніх вухах. Місяць за місяцем їх закликають покаятися, увірувати, прийти до Христа й отримати спасіння. Минає рік за роком, а вони не змінюються. Вони тримаються за можливість послухати улюбленого служителя і так само тримаються за свої улюблені гріхи. Якщо ви такі, кажу вам прямо: “Стережіться: згадуйте дружину Лотову”.

Висновок. Серце служителя

Усвідомлюючи, що проповідь є одним з основних покликань пастора, служитель повинен прагнути піклуватися про душі з її допомогою. Досягненню цієї мети сприятимуть уважне вивчення тексту, чутливість до духовних потреб свого серця та серця інших людей і ретельно продумане застосування. Зрештою, відповідальність пастора і проповідника така, що можна без роздумів приєднатися до вигуку апостола Павла: “І хто на це здатний?” (2 Кор. 2:16). Тому, для того щоб здійснювати настільки відповідальне служіння, потрібна особлива мотивація, яка характеризувала б серце служителя.

По-перше, турбота про душі за допомогою проповіді неможлива без любові до церкви Божої, до “стада Божого, яке є у вас”, до конкретних людей у громаді. Якщо проповідник прагне випнути своє “Я” і продемонструвати свої здібності та владу, його служіння перестане бути служінням за своєю суттю й ігноруватиме духовні потреби людей.

По-друге, турбота про душі за допомогою проповіді вимагає від служителя чимало особистої дисципліни, щоб глибоко вивчати біблійний текст, просочувати підготовку молитвою і ретельно продумувати застосування проповіді.

Нарешті, турбота про душі за допомогою проповіді не є кінцевою метою служіння пастора або проповідника. Кожна проповідь має виголошуватися на славу Божу, як у Його присутності, щоб турбота про душі, знаходячи в них відгук, проголошувала велич і любов Бога. Джон Пайпер нагадує: “Мета проповіді – це слава Бога, відображена в людських серцях, які радісно схиляються перед Ним”.

У цьому відношенні пастор і проповідник може наслідувати апостола Павла, який свідчив про себе: “Ми не проповідуємо себе, але Господа Ісуса Христа; ми ж – ваші раби через Ісуса. Бог, Який сказав: Нехай із темряви засяє світло! – освітив наші серця, щоби просвітити пізнання Божої слави в особі Ісуса Христа.  Цей скарб ми носимо в глиняних посудинах, щоб велич сили була Божа, а не наша” (2 Кор. 4:5-7).