Свобода від образи

Як перестати страждати, коли стаєш озлобленим

Протягом 4 років у шлюбі стосунки Карли з батьками Макса завжди були віддаленими. Але коли її свекруха Гейл приїхала до них надовго, напруга загострилася. Зауваження Гейл щодо методів виховання, які застосовувала Карла, звісно, тій не сподобалися. Перше виправлення стало дратівливим для Карли, але друге просто розлютило її. У наступні кілька днів можна було спостерігати кілька словесних перепалок. Наприкінці візиту вони попрощалися мирно, але напружено. Розрив стосунків, однак, погіршувався в наступні місяці. Щотижня Гейл дзвонила своєму синові, і це тільки посилювало образу Карли. Але на цьому проблеми не закінчилися. Скарги Карл щодо Гейл перетворилися на випади проти самого Макса. “Чому ти не заперечив їй, коли вона критикувала те, як я виховую наших дітей? Як ти можеш так ніжно базікати з нею по телефону?” Її образа збільшувалася, а її шлюб тріщав по швах.

Нова робота в Дага почалася чудово. Бути офіціантом не було ідеальною кар’єрою для нього, хоча ресторан був респектабельним і популярним, а найвишуканіші ціни в меню означали хороші чайові, та й господар ресторану цінував безвідмовність Дага. Але через 6 місяців, з невідомої Дагу причини, настрій боса змінився. Години роботи Дага було урізано, його прохання дати можливість попрацювати у вихідні ігнорували, а кільком офіціантам, які знову прибули, давали більш вигідні зміни. Коли Даг запитав боса про це, той не шукав жодних виправдань, залишившись абсолютно байдужим до цієї ситуації. Нічого не змінилося. Роздратування Дага зростало, і далі пішли безсонні ночі. Він зрозумів, що відчув зростаючу образу на боса і заздрість щодо колег. Даг був на межі озлобленості.

Чоловік Деббі неодноразово зраджував їй, і в підсумку її перший шлюб закінчився катастрофічно. Тому її друзі та родичі зраділи, коли вона зустріла Аарона, турботливого чоловіка, який виявляв сталість і чуйність. Але її рік у шлюбі, про який можна було тільки мріяти, став кошмаром, коли Аарон порушив подружню вірність. На щастя, він незабаром покаявся, оновив свою подружню клятву, і в наступні три роки довів, що він вірний чоловік. Однак, із сумом варто визнати, що Деббі не змогла змиритися зі зрадою чоловіка, незважаючи на його щире каяття. І хоча зовні здавалося, що шлюб щасливий, її серце залишалося черствим.

Ти бачиш себе в ситуаціях Карли, Дага чи Деббі?

Немає нічого огиднішого, ніж озлобленість – це внутрішнє почуття гніву, що засіло глибоко в серці, про яке інколи знає тільки людина, що озлобилася (і її всевидющий Бог). Озлобленість – це вкорінений гнів, який не тільки реагує на чиюсь образу, а й формує більш узагальнене і навіть глобальне вороже почуття по відношенню до самого кривдника. Гнів відповідає на те, що сталося: “Я злий на те, що ти зробив”. Озлобленість іде ще далі, формуючи ставлення (рішучу позицію) до винуватця: “Я озлоблений на тебе, тому що ти зла людина”. Сам випадок виявляється фактично другорядним.

Через більшість страждань, особливо маленьких, з якими ми стикаємося в нашому недосконалому світі, ми вчимося переживати образу і прощати кривдника. Але іноді ми переживаємо гостре страждання, образу, яка ранить глибоко або перевертає наш світ з ніг на голову, і яка засідає глибоко в нас у розумі та спокушає нас озлобитися. Ми можемо накопичувати це страждання в серці, підживлювати його, і вирощувати до того моменту, коли ми будемо вороже дивитися на кривдника.

Яку надію мають Карла, Даг, Деббі, ти і я, щоб уникнути смутку, поневолення і духовного зубожіння, які приносить образа?

Відповідь ми знаходимо в Ісусі. Ісус розуміє. Він з нами. Він приходить до нас у нашому поганому ставленні і залишається з нами, щоб нам допомогти. Будучи тим, проти кого жорстоко грішили, він розуміє, що таке погане ставлення. Він був там. Писання говорить нам, що Він прийшов врятувати своїх людей, але вони Його не прийняли (Ів. 1:11). “Він був зневажений і відкинутий людьми, – Страждалець, Котрий зазнав болю, від Якого люди відвертали свої обличчя; Ним гидували, і ми за ніщо вважали Його” (Іс. 53:3). З Ісусом жорстоко поводилися: знущалися, насміхалися, били, плювали, залишили Його і розіп’яли. Саме Ісус, з ким жорстоко поводилися, з нами, і Він може допомогти нам впоратися з нашою образою і подолати озлобленість.

Як? Відповідь ми можемо знайти в Євангельському посланні Ісуса Христа. У Ефесян 4:31 Апостол Павло закликає “усяке роздратування, гнів, лють, крик і зневага хай віддаляться від вас разом з усякою злобою”. Яка протиотрута від озлобленості? “Будьте ж добрими один до одного, милосердними, прощаючи одне одному, як і Бог через Христа вам простив!” (Еф.4:32). Цей вірш – апостольська стратегія в боротьбі з озлобленістю, про яку він попереджає в попередньому вірші. Він закликає, щоб ми контролювали наш розум за допомогою Божого прощення через хресну смерть Ісуса. Якщо ми скористаємося великою силою Господа, який став людиною, був розп’ятий і воскрес, ми зможемо пробачити інших.

Давайте ще раз подивимося на 6 євангельських істин, які можуть запобігти зростаючій образі і перестати страждати, коли стаєш злим.

1. Велич Божої любові, виявленої на хресті

Коли ми озлобляємося, ми забуваємо той величезний гріх, який Бог пробачив нам. Євангеліє від Матвія 18:21-35 говорить нам про найбільшу історію про прощення, яку Ісус коли-небудь розповідав. Починається вона з актуального питання Петра. “Тоді, підійшовши до Нього, Петро сказав: Господи, якщо згрішить мій брат проти мене, чи маю йому прощати до семи разів?” (вірш 21). Здається, пропозиція Петра вельми щедра у світлі традиційного вчення, яке рекомендувало прощати тричі.

Але Ісус не вражений: “Відповів йому Ісус: Не кажу тобі до семи разів, але до сімдесяти разів по сім” (вірш 22). Число “сімдесяти разів по сім” передбачає незліченну кількість, оскільки число “сім” – це число досконалості. Не рахуй образи, прощай безмежно.

Ісус далі наводить як приклад свого твердження історію про царя і своїх двох рабів.

«Тож Царство Небесне подібне до чоловіка‑царя, який хотів розрахуватися зі своїми рабами. Коли почав він розраховуватися, привели до нього одного, котрий був винен десять тисяч талантів. А як той не мав чим віддати, пан наказав продати його, жінку, дітей і все, що має, і віддати борг» (вірші 23-25).

У наші дні 10 тисяч талантів була б сума від 12 мільйонів до 1 мільярда доларів, іншими словами – сума непідйомна.

Ісус навмисно перебільшує, щоб підкреслити своє твердження. У першого раба був величезний борг. І тому він благав про милість. “Тоді раб, упавши ниць, кланявся йому й благав: Потерпи ще мені – й усе тобі віддам” (вірш 26).

Як йому відповів цар? “І пан того раба, змилосердившись, відпустив його, а борг йому простив” (вірш 27). Жодних умов, жодних обмежень, жодних сумнівів – борг, який неможливо було сплатити, був прощений одним рішенням милостивого царя!

Але далі притча набуває трагічного повороту. “Коли вийшов той раб, він зустрів іншого раба, який був винен йому сто динаріїв, схопив його, почав душити, проказуючи: Віддай те, що винен!” (вірш 28).

Яким був цей борг? Учені кажуть нам, що один динарій був платою за денну працю робітника. 100 динаріїв дорівнювало б 100-денній оплаті, тобто близько третини річного заробітку. Враховуючи, що мінімальний річний дохід дорівнює близько 18 тисяч доларів, тоді 100 днів – це 6 000 доларів. Це, звичайно, значна сума. Якщо я позичу 5 доларів у вас на обід, коли забуду свій гаманець, ви, може, і забудете про те, що я повинен повернути вам гроші. Але якщо я попрошу у вас у борг 6 000 доларів, ви найімовірніше будете стежити за мною і нагадувати про борг. Це значна сума. Але і це буде набагато меншою сумою, ніж борг у кілька десятків мільйонів доларів.

Як і ми, ті, хто слухав Ісуса в той час, були шоковані вчинком першого раба. Але, можливо, не все втрачено в цій історії. Можливо, якщо другий раб благатиме його, то перший пом’якшить своє серце і змінить своє рішення.

Тож тими самими словами, які перший раб використовував, щоб ублагати свого господаря, другий раб благав: “Потерпи мені, я все тобі віддам” (вірш 29). Але, здається, перший раб ніяк не змінився царською милістю: “Він же не забажав і вкинув його до в’язниці, доки не віддасть борг” (вірш 30). “Не забажав”, він відмовив йому – це шокує нас! Той, хто отримав безмежну милість, робиться жорстокосердим, ігноруючи свій величезний, але прощений борг.

Це засмучує тебе? Можливо. Але ти не один.

«Побачивши, що сталося, інші раби дуже засмутилися, пішли й розповіли своєму панові про все, що трапилося. Тоді його пан покликав його та каже йому: Лукавий рабе, весь той борг я тобі простив, бо ти вблагав мене. Хіба не слід і тобі було змилосердитися над своїм співрабом, як я змилосердився над тобою? І його пан, розгнівавшись, передав його катам, доки не віддасть увесь борг» (вірші 31-34).

Далі Ісус підходить до ключової істини притчі: ми, кому пробачили величезний борг, повинні в нашому серці пробачити й іншим. “Так і Мій Отець Небесний чинитиме з вами, якщо не простите від вашого серця кожний братові своєму [його переступів]” (вірш 35). Якщо не зумієш пробачити, чекай серйозних наслідків.

Іноді люди чинять із нами жахливо. Те, що переживають Карла, Даг і Деббі, звичайні ситуації. Подружжя обманює. Діти бунтують. Начальники звільняють. Друзі брешуть. Пастори підводять. Батьки жорстоко поводяться. Страждання реальні. Але як усі ці образи, ціною в 6 000 доларів, по відношенню до нас можна порівняти з тим боргом у мільйони доларів, який ми заборгували Богові і який Він за Своєю милістю пробачив. Від самого народження і протягом усього нашого життя нам не вдається любити Господа Бога всім серцем, всією душею, усім розумом і силою, і ближнього, як самого себе (Мт. 22:37-39). Але одним махом, за допомогою смерті і воскресіння Ісуса, Бог очистив усі наші борги. Через хрест Христа і нашу віру в Нього, Бог віддалив усі наші гріхи, “як далеко є схід від заходу” (Пс. 103:12); Він ввергнув ” у глибини моря всі наші гріхи” (Міх. 7:19); і Він вибілив наші “багряні” гріхи, зробивши їх “білими, як сніг” (Іс.1:18).

Можливо, причиною, через яку тобі важко прощати, є те, що ти ніколи не отримував Божого прощення, каючись у своїх гріхах і приймаючи Ісуса як твого Спасителя? Або, можливо, тобі ще необхідно усвідомити ту велич Божого прощення всієї безлічі твоїх гріхів? Якщо ти зациклишся на цьому боргу в 6 000 доларів, які тобі винні, ти потрапиш у пастку озлобленості до кінця свого життя. Але якщо ти будеш думати про Боже прощення твого багатомільйонного боргу, ти відчуєш звільнення і свободу. Бути добрим, співчутливим і таким, що прощає, буде важко і неприродно для будь-кого, хто применшує захопливу силу абсолютного прощення, яке дає Ісус тим, хто слідує за Ним.

2. Наша відчайдушна потреба в Божому прощенні

Коли ми озлобляємося, ми заявляємо про те, що нам не потрібне Боже прощення в нашому житті. Ще одна причина, щоб прощати інших? Так і Бог нас пробачить! Ісус сказав: “І коли ви стоїте на молитві, прощайте, коли маєте щось проти когось, щоб і ваш Отець Небесний простив вам ваші провини” (Мк.11:25). “І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим… Бо коли ви прощаєте людям їхні переступи, простить і вам ваш Небесний Отець; якщо ж не прощаєте людям [їхніх переступів], то й ваш Отець не простить вам ваших переступів” (Мт.6:12,14-15).

Ісус безпомилково стверджує, що Боже прощення нас залежить якось від того, як ми прощаємо інших. Нам не вдасться протистояти озлобленості, доки ми не усвідомимо слова Господа: Бог утримує наше прощення, доки ми самі не пробачимо.

Яким чином? Вчені, які вивчають Євангеліє, розглядають ці тексти з умовами двома способами. Перший підхід стверджує, що, коли ми приймаємо Христа своїм Спасителем, Бог-суддя визнає нас праведними, беззастережно пробачаючи наші гріхи – минулі, теперішні та майбутні, за які нас ніколи не засудять. Але якщо ми не прощаємо іншим, Бог-батько розчаровується в нас. Оскільки Він не зречеться нас (через Христа), він буде хмуритися на нас. Наші образи віддаляють наші стосунки з нашим Отцем, і тільки за допомогою прощення інших, ці хмари розсіються.

Другий підхід говорить, що прощення інших свідчить, що ми справді християни. Коли Бог спасає нас, Він дає нам нову схильність любити Його та інших. Але якщо ми озлобляємося, ми викликаємо питання, а чи були наші гріхи коли-небудь прощені?

Вчені, так само як і прості люди, можуть заблукати в цих суперечках і пропустити головне в словах Ісуса: ми повинні прощати інших!

Ця точка зору стає яснішою, коли ми беремо до уваги тривожні умови: чи хочеш ти мати затьмарені й віддалені стосунки зі своїм Небесним Отцем, чи мати спасіння, законність якого викликає сумніви в інших людей? Я б не вибрав ні те, ні інше. Або ж ти б обрав жити в радості свободи та близького спілкування з Богом і впевненість, що належиш Йому?

Засіб в обох випадках один: прощай інших! Одна складова має бути незмінною і стримувати нас: Ісус хоче, щоб ми прощали в наших серцях усіх, хто вчинив із нами неправильно.

Ці дві євангельські істини вразили Дага. Коли його наставник поділився з ним уривком з Євангелія від Матвія 18:21-35, наведеним вище, Даг усвідомив, що провини його начальника проти нього були незрівнянними з його провинами по відношенню до Бога за весь його 21 рік життя. І коли Даг прочитав 35-й вірш “Так і Мій Отець Небесний чинитиме з вами, якщо не простите від вашого серця кожний братові своєму [його переступів]”, він зрозумів небезпеку, з якою зіткнувся, вхопившись за ту озлобленість. Даг почав усвідомлювати велич Божого милосердя і необхідність проявити милосердя до свого несправедливого начальника, і тоді озлобленість почала розчинятися.

3. Наша крайня потреба в Божій милості

Наш Бог – це Бог безмежної милості, Той, Хто захоплює, проявляючи милосердя навіть до тих, хто глибоко Його образив. Його милість, що прощає, простягається від сходу до заходу (Пс.103:12). Він милостиво рятує нас попри наші неправедні справи. Його милість оновлюється знову і знову щоранку (Плач 3:23).

Але озлобляючись, ми заявляємо, що не маємо потреби в Божій милості. Ця третя причина йде паралельно з другою. Нам потрібне прощення, але також нам необхідна милість.

Дайте відповідь на просте запитання: У день останнього суду, ви хочете постати перед Богом з милістю чи без неї? Вибір очевидний: ми всі хочемо, щоб Всемогутній Бог ставився до нас із милістю. Ми не хочемо стояти перед Ним лише зі своїми заслугами. Апостол Яків говорить нам, як досягти такого фіналу: “Тому що суд без милосердя на того, хто не чинив милосердя. Милосердя ставиться вище суду” (Як. 2:13).

Милість, звісно, завжди вказує на людину Божу: “О, людино, Він сказав тобі, що є добре, і чого Господь очікує від тебе, а саме: Щоб ти дотримувався правосуддя, любив чинити милосердя, і в покорі ходив з твоїм Богом!” (Міх. 6:8). Божа людина любить милість. Вона милостива людина, як і її Бог Отець: “Будьте милосердними, як і ваш Отець милосердний” (Лк. 6:36).

Героїня Шекспіра Порція розуміє це у “Венеціанському купці”, коли вона благає злого Шейлока пощадити свого ворога Антоніо:

«Не діє з примусу милість;

Як теплий дощ, вона спадає з неба

На землю і подвійно благословенна:

Тим, хто дає і, хто бере її.

… Він – атрибут величі й пошани Бога.” (Дія 4, Сцена 1)

Милість по відношенню до наших ворогів можна порівняти з Божою, що сходить з небес. І вона дає благословення і тим, кому ми прощаємо, і нам самим, які проявляють її. Як сказав Господь Ісус: “Блаженні милосердні, бо вони помилувані будуть” (Мт. 5:7).

4. Роль Бога і наша роль

Коли ми озлобляємося, ми беремо на себе роль Бога-Судді. Яку роль ми граємо, коли залишаємося озлобленими на когось? Ми – судді. Ми оцінюємо докази проти когось, виносимо вирок, звинувачуємо його. Тож не дивно, що апостол Яків кидає виклик нашому суддівству: “Є один Законодавець і Суддя, Який може спасти й погубити. А хто ти такий, що осуджуєш ближнього?” (Як. 4:12) Озлоблені люди беруть на себе роль Законодавця і Судді.

Або давайте подивимося на відомі слова Павла в Посланні до Римлян 12:19: “Не мстіть за себе, любі, але дайте місце гніву Божому, як написано: В Моїй владі є помста, і Я віддам, – каже Господь”. Багато людей знають, що помста – це погано, мало хто розуміє чому. Причина не в тому, що злодіяння не гарантують помсти. Воно так і є. Суть уривка в тому, що це Божа робота, а не наша: “Я відплачу, Я відплачу, говорить Господь”.

Насправді, тут два накази в цьому уривку, а не один. Ми всі знаємо негативний наказ: “Не мстіть”. Але позитивний наказ так само життєво важливий: “Дайте місце гніву Божому”. Ми маємо довіряти Богові бути Богом, за потреби злитися на нас. Не мстити; довіритися праведному Меснику принести справедливість у свій час і Його способом.

Старозавітна історія Йосипа показує ці істини незабутньо. У 50-му розділі Буття брати Йосипа боялися, що їхній брат, який тепер став при владі, може помститися їм за їхні вчинки, які вони вчинили проти нього в молодості. Поки їхній батько Яків жив, Йосип їм би не нашкодив. Але глава починається з похорону Якова. Вони намагалися умилостивити Йосипа, намагаючись випросити в нього вибачення, але час минав, і вони вочевидь спотворили слова їхнього померлого батька. Коли вони прибули, вони кинулися до ніг Йосипа, немов слуги.

Милостива відповідь Йосипа відображала його знання Бога і суверенних Божих шляхів: “Та Йосиф промовив до них: Не бійтеся! Хіба ж я можу бути замість Бога?” (Бут. 50:19). Йосип розумів ту саму істину, що й у Римлян 12 розділі та Якова 4 розділі, що суддівство – це Божа роль, а не наша. У наступних віршах ми бачимо, що Йосип зміг проявити милосердя, тому що він віддав своє життя під Божий контроль.

Що ти повинен робити, коли наростає почуття образи? Перестань судити свого кривдника і довір його Богу. Перефразовуючи пораду покійного пресвітеріанського пастора Доктора Джеймса Кеннеді: “Спустися сходами до свого серця, відчини двері в’язниці, звільни ланцюги і дозволь йому вийти з підземелля твоєї душі”.

Ця істина особливо торкнулася Карли. В умовах її гніву на свекруху, Карла була дуже засмучена тим, ким вона ставала, і тим, що телефонні дзвінки Гейл створювали таке вороже ставлення і до Гейл, і до Макса. Уривок, який Божий Дух використав, щоб відкрити гріх Карли, був Послання до Римлян 14:9-10: “Адже Христос тому і помер, і ожив, щоби панувати і над мертвими, і над живими. Тож чому ти осуджуєш свого брата? Чому свого брата зневажаєш? Адже всі ми станемо перед Божим судом”.

Ось що впало їй у вічі. Ісус Христос сам помер і воскрес, щоб бути Господом і Суддею і над Карлою, і над Гейл. Для Карли це означало, що вона не мала права узурпувати роль Ісуса як Судді над Гейл. Вона не була Господом для Гейл. Ба більше, Карла зрозуміла, що одного разу вона постане перед Господом за свій власний гріх, включно з її осудливим ставленням до своєї свекрухи.

5. Подвійна природа гріха кривдника

Коли ми озлобляємося, ми забуваємо, що, будучи грішниками, кривдник обманюється і стає рабом свого гріха. Як ви дивитеся на людину, яка образила вас? Писання вельми суперечливе при описі грішників. З одного боку, ми непокірні й неслухняні.

«Немає ні одного праведного, немає того, хто розуміє; немає того, хто шукає Бога. Всі збилися з дороги, зробилися непридатними; немає такого, хто б робив добро, немає ні одного!» (Рим. 3:10-12).

«Кожний, хто чинить гріх, чинить і беззаконня, бо гріх є беззаконням.» (1 Ів. 3:4). Нам зазвичай не важко дивитися на наших кривдників таким чином.

Але Біблія дає компромісну точку зору. Люди, які чинять гріх проти нас, не тільки непокірні та правопорушники; вони також стають обдуреними і поневолюються. Ісус говорить просто до фарисеїв: “Істинно, істинно кажу вам, що кожний, хто чинить гріх, є невільником гріха” (Ів. 8:34). Апостол Петро називає лжевчителів “рабами тління”, спостерігаючи головну істину, що “хто ким переможений, той тому й раб” (1 Петр. 2:19). Притчі 5:22 кажуть, що “Нечестивого ловлять його власні беззаконня, – він зв’язаний путами свого гріха”. Гріх поневолює. Він обманює. Він засліплює.

Ніде ця істина не проявляється так дивовижно, як на хресті. Наш Господь Ісус просить за своїх мучителів: “Отче, прости їм, бо вони не знають, що роблять!” (Лк. 23:34). Неймовірно! Ісус бачить у тих, хто Його розпинали, самообманутих і необізнаних людей, і він милостиво молиться про їхнє прощення. Так само Павло пояснює, як невіруючі люди не бачать Божої таємної премудрості, Євангелія, “її ніхто з правителів цього віку не пізнав, бо коли б пізнали, то не розіп’яли би Господа слави” (1 Кор. 2:8). Якби їхні сліпі очі побачили славу Ісуса, то вони б Його не вбили.

Як це змінює нашу точку зору на кривдників? Дозвольте мені сказати делікатно, особливо, якщо хтось сильно згрішив проти вас. Точка зору Христа на вашого кривдника включає в себе розуміння поневолення людини та її самообман. Це означає, що не варто сприймати гріх цієї людини проти вас занадто особисто.

Будучи пастором і душеопікуном, мені випав привілей допомагати сім’ям відновлювати їхні шлюби після подружньої зради. Це означало, що я ставив запитання чоловікам і жінкам, які були невірні своєму партнеру. Я ніколи не чув, щоб чоловік сказав приблизно так: “Ну, розумієш, Боб, ось як усе вийшло. Одного ранку я прокинувся і вирішив за своєю примхою зруйнувати життя моєї дружини. Тому я подумав ось про що. Як мені це зробити? Придумав! Я заведу інтрижку. Ось воно! Але з ким? Зараз подумаю. Знаю! Я пересплю з …”

Зазвичай усе відбувається не так. Натомість чоловік переслідує свої власні бажання, які він сам і наше суспільство неправильно називає “потребами”, бажання контролю, влади, почуття прив’язаності, захоплення або чогось нового, зухвалого чи протизаконного. Можливо, інша жінка проявляє до нього увагу. Вона сміється, коли він жартує, і думає “Який він милий”. Поступово (і сліпо) він іде цим шляхом, поки все не закінчується сексом. Насправді, це нічого не говорить про те, щоб навмисно нашкодити дружині, він навіть не хотів, щоб у нього була інша жінка. Просто на першу роль вийшли його гординя, егоцентричність і потреби. Гріх зробив його своїм рабом і засліпив його по відношенню до Бога і дружини.

Прошу, зрозумійте. Такий чоловік залишається повністю відповідальним за свої рішення. Він непокірний і неслухняний, і буде засуджений (Богом, не нами). Але він також обманутий і поневолений, і його потрібно пожаліти. Насправді, захоплюючий божественний поворотний момент для дружини відбувається просто зараз: разом з її (природною) боротьбою з гнівом, вона починає відчувати дивовижну ступінь Христового співчуття до цього чоловіка, який зрадив її. Вона бачить, як він сліпо йшов своїм шляхом. Вона вчиться не приймати цей гріх занадто на свій рахунок, але побачити, що головним чином цей гріх спрямований не на неї саму, а проти Бога. І в той час, як вона ніколи не зраджувала, вона розуміє, що і його зрада, і її власний гріх вартістю в мільйони доларів мають спільний корінь: “Всі ми заблукали й розбрелися, як вівці, – кожний з нас пішов власною дорогою, та Господь поклав на Нього гріхи всіх нас” (Іс. 53:6).

Це було несподівано для Деббі. Вона побачила, що її три роки озлобленості були результатом її трирічної “сліпоти”. Їй не вдавалося побачити Аарона очима Бога. Коли подруга-християнка допомогла Деббі подивитися на Аарона належним чином і порекомендувала їй поговорити зі своїм чоловіком, Деббі змогла вперше (зі співчуттям) почути, що Аарон самообманом намагається боротися зі своїм гріхом.

6. Ми теж схильні до помилок

Коли ми озлоблюємося, ми забуваємо, що, будучи грішниками, ми й самі здатні на ті самі гріхи, і що коріння тих самих гріхів може вже бути в нас. Читаючи уривки з Писання і розмірковуючи над ними, Карла почала бачити ще одну тривожну модель, яку один тільки хрест зміг би порушити. Поки вона розмірковувала над критичними зауваженнями своєї свекрухи, їй довелося визнати, що вона робила те саме. У той час, як Гейл критикувала Карлу, Карла відповідала тим самим, критикуючи Гейл, а також і Макса.

Через пастора-душеопікуна Карла зрозуміла, що, коли проти нас грішать інші, ми з легкістю забуваємо, що є теж грішниками і, якби не чисте милосердя, ми б нічим не відрізнялися від наших кривдників. У нашій образі на інших ми забуваємо, що наші власні серця “лукавіші за все і вкрай зіпсовані” (Єр. 17:9). Усвідомлюючи силу гріха, що залишився, автор послання до Євреїв нагадує церкві: “Бережіться, брати, щоби часом не було в когось з вас лукаве серце, повне невірства, щоб відступити від Живого Бога, але потішайте себе щодня, доки ще «сьогодні» триває, щоб не закам’янів дехто з вас через підступність гріха” (Євр. 3:12-13). Цей текст поранив Карлу в саме серце. Її озлобленість проти матері Макса, насправді, була кроком до духовного саморуйнування. Залишивши без контролю, це зруйнувало б її. Навіть християни, які сповідують християнство, не захищені від небезпеки брехливого серця, яке не бачить власний гріх і судить інших.

Який вигляд має ця небезпека? Вона починається з таких думок: “Я ніколи не зроблю нікому того, що він зробив зі мною! Не можу повірити, що він зробив це. Я б так ніколи не зробила!” Коли ми так говоримо, впевнений, Господь здригається. Невже ми так упевнені, що ніколи так не вчинимо? Як же ми маємо бути переконані в тому, що ми не скоїмо якийсь конкретний гріх? З огляду на те саме минуле і стиль життя, як ми можемо з упевненістю казати, що ми ніколи не зробимо нічого подібного до того, що кривдник зробив нам? Як ми й справді можемо знати, що за тих самих обставин і в тому самому оточенні, ми не зробимо чогось такого, що принесе страждання іншим?

Притчі 16:18 нагадують нам про особливу небезпеку: “Загибелі передує гордість, і падінню – зарозумілість”. Апостол Павло також попереджає: “Тому, хто вважає, що він стоїть, нехай стережеться, аби не впав” (1 Кор. 10:12). У нашій озлобленості ми наївно думаємо, що маємо моральну перевагу й оманливу невразливість.

Мало хто зрозумів цю ідею так, що вона стала всім відомою, як Джон Бредфорд (1510-1555). Будучи в камері Лондонської вежі, він бачив злочинців, яких вели на страту за їхні злочини. Слова Бредфорда дуже запам’ятовуються: “Сюди лише з Божого милосердя йде Джон Бредфорд”. Боротьба проти озлобленості, озброївшись Євангелієм, означає, що якщо не враховувати Божого милосердя, то ми нічим не кращі за тих, хто згрішив проти нас самих.

Як змінитися (практичні стратегії)

Тільки Євангеліє може глибоко торкнутися ваших сердець, порвати коріння образи й розтопити будь-яку озлобленість, що криється у вас у душі. Дозвольте мені запропонувати кілька конкретних пунктів, які ви зможете застосувати, щоб допомогти вам у вашій боротьбі проти будь-якої озлобленості.

1. Перегляньте ще раз євангельські істини з цієї книги. Перечитайте першу істину і подивіться посилання на Біблійні уривки. Поміркуйте над їхнім змістом, виберіть вірш, вивчіть його і поміркуйте. Потім напишіть молитву Господу, засновану на цій істині, молитву, в якій ви чесно визнаєте вашу образу перед Ним, і вдумливо шукайте спосіб, як застосувати Біблію у вашій боротьбі. Наступного дня повторіть ту ж процедуру для чергової євангельської істини. Продовжуйте так робити щодня, одна істина на день. Через шість днів повторіть цей шестиденний цикл знову, переглядаючи ті самі уривки та вірші, які ви вивчили, але запишіть нові молитви.
2. Будьте підзвітними. Подумайте над тим, щоб запросити пастора, церковного лідера, душеопікуна або зрілого брата чи сестру у Христі, щоб вони підбадьорювали вас, молилися за вас, і будьте підзвітними їм із любов’ю, проходячи через цей процес зростання. Відкрито діліться з цією людиною (або людьми) вашою історією, шукайте, як бути чесним у вашому аналізі, щоб не перегнути палицю. Поряд із фактами і вашою емоційною боротьбою, опишіть зусилля, яких ви докладаєте у світлі Євангелія, щоб ваш пастор або друг зміг би вас підтримати, кинути вам виклик або спрямувати.
3. Моліться за людину, яка вас образила, і подумайте про практичні способи проявити Христову любов. Такі зухвалі кроки можливі, використовуючи Євангельські істини, викладені вище (стратегія 1), за допомогою братів і сестер у Христі (стратегія 2). Але це хороша зброя в протистоянні з озлобленістю. Любити своїх ворогів – ось головний постулат вчення Ісуса, який він змоделював на основі Свого милосердя до тих, хто критикує і розпинає Його, коли він мив ноги зраднику Юді, у Своїй жертовній смерті за нас, коли ми були Його ворогами (Рим. 5:6-11). У світлі цих милостей, апостол Христа закликає нас перемагати зло добром, навіть якщо необхідно нагодувати своїх ворогів (Рим. 12:1, 20-21). Тут апостол Павло просто повторює слова нашого Господа: “Але вам, хто слухає, кажу: Любіть ворогів ваших; добро робіть тим, які ненавидять вас; благословляйте тих, які проклинають вас; моліться за тих, які кривдять вас… Будьте милосердними, як і ваш Отець милосердний” (Луки 6:27-28, 36).

Як ми можемо застосувати слова Ісуса в 6-му розділі Євангелія від Луки, особливо якщо той, хто нас скривдив, жодним чином не кається. Подивіться, які два головні мотиви в останньому уривку – любов і милосердя, навіть до ворогів. Як той, хто отримав Божу любов і милосердя, що спасають, у Христі, і будучи веденими цією ж любов’ю і милосердям, ми можемо розробити трьохетапний план.

• Перше. Моліться. Просіть Бога дати вам серце, сповнене любові й милосердя, щоб ви змогли краще зрозуміти й застосувати Його Слово, дати вам мудрості, щоб знати, що робити, а чого не робити, і використати ці труднощі, щоб ще більше бути схожими на Ісуса. Просіть, щоб Бог працював у серці вашого кривдника, щоб Він привів його до покаяння. І просіть Бога, щоб Він торкався й інших людей навколо вас, і щоб через ці самі труднощі привести їх до Господа.
• Друге. Благословляйте. Благословляти своїх ворогів означає говорити з ними і про них добре. Як ви можете контролювати ваш язик, коли розмовляєте з кривдником? Як ви можете контролювати ваш язик, коли розмовляєте про нього з іншими людьми? Нехай Писання допоможе вам у цьому: “Жодне погане слово хай не виходить з ваших уст, а тільки добре для зміцнення [віри], щоб воно принесло благодать тим, хто слухає” (Еф. 4:29; прочитайте це особливо у світлі Божого милосердя до нас, описаного в Еф.1-3). “Дехто говорить нерозважливо, – наче рубає мечем, а мова мудрих лікує” (Пр. 12:18). (Я часто рекомендую опікуваним у цій ситуації роздумувати над 10-ю і 12-ю головною Книгою Притч, двома розділами, де найбільше говориться про Боже слово).
• Третє. Робіть добро. Як конкретно і практично ви можете послужити людині і продемонструвати Христову доброту? Звісно, почати потрібно з того, щоб утриматися від помсти – платити злом за зло – це тільки погіршить ситуацію. Але ми повинні прагнути до позитивних дій. Це може означати, що ви надішлете листівку на день народження або вручите подарунок, а може що-небудь смачненьке для чоловіка, якщо ви розлучилися. Це може означати, що ви продовжуватимете контролювати бізнес кривдника або допомагати вашим колегам, якщо вони надмірно завантажені. Якщо ви переглянете всі описані вище істини, якщо ви знайдете душеопікуна серед церковних лідерів і друзів-християн, і якщо молитиметеся про мудрість, не дивуйтеся, якщо Бог покаже вам практичні, креативні способи, як проявити Його любов і милосердя щодо тих, хто спричиняє вам страждання.

Чи можете ви досягти успіху в боротьбі з озлобленістю? Так, з часом. Божа милість через Ісуса може зцілити вашу душу, допомогти вам бути ближчими до Нього. Я молюся, щоб наш Господь використовував ці євангельські істини для того, щоб ви поступово відкинули ваш гнів, щоб за допомогою Духа Святого “усяке роздратування, гнів, лють, крик і зневага хай віддаляться від вас разом з усякою злобою. Будьте ж добрими один до одного, милосердними, прощаючи одне одному, як і Бог через Христа вам простив!” (Еф. 4:31-32).

Автор: Robert D.Jones