Світ ідолів

Як Павло очікував їх у Афінах, дух його обурювався в ньому, коли бачив, що місто переповнене ідолами. Він проводив бесіди з юдеями та з побожними в синагозі, й щодня на майдані із зустрічними. Деякі з філософів, епікурейців і стоїків сперечалися з ним; одні говорили: Що ж то хоче сказати цей балакун? А інші: Здається, він проповідник чужих богів! Оскільки він благовістив [їм] про Ісуса та воскресіння. Взявши, вони повели його в Ареопаг, кажучи: Не можемо зрозуміти, що це за нова наука, яку ти проповідуєш, бо вкладаєш щось чуже до наших вух. Отже, хочемо знати, що б це могло бути! Всі мешканці Афін та захожі чужинці нічим іншим не займалися, а лише говорили або слухали щось нове.

Дії. 17:16–21

Якщо провести опитування в будь-якому середньостатистичному місті, більшість населення скаже, що хочуть вести духовне життя. Схоже, що всі розуміють – духовне життя необхідне. Зазвичай, коли я запитую, що саме вони мають на увазі, вони починають відповідь із фрази “я хочу…” Іншими словами, вони дбають про себе в такому разі. Я хочу миру в душі. Я хочу сенсу в житті. Я хочу внутрішніх сил для досягнення моїх цілей. Але проблема полягає в тому, що християнство ніяк не вписується в такі рамки. З одного боку, християнство справді відроджує внутрішній світ людини, але з іншого боку ці зміни змінюють погляд на те, що є важливим.

Ось вам приклад. Люди зазвичай думають так про релігію: уявіть собі кімнату, в якій відбувається святкування, там 20 людей, і вам потрібно з ними спілкуватися, але у вас зовсім немає ні енергії, ні бажання цього робити. На цей момент ви занадто втомилися, щоб проявляти любов і поводитися впевнено. Ви не знаєте, що робити, і в цей час з’являється Бог, Він торкається вас і ви тепер сповнені енергії та радості. Тепер-то ви можете спілкуватися і робити все, так як належить. Але християнство дивиться по-іншому на те, як саме Бог стосується вас. Християнство – це коли ви перебуваєте на святкуванні, і там багато людей, і ви не маєте сил приділяти їм і найменшої уваги, і Бог торкається вас, і ви тепер замість 20 бачите, що в кімнаті то взагалі-то 80 людей! Крім 20, яких ви помічали, 60 інших були для вас абсолютно непомітні.

Тобто різниця між тим, коли Бог по-справжньому вас торкається і коли ні, різниця між християнством і релігією в такому: коли Бог приходить у ваше життя – ви починаєте дивитися на все іншими очима! Ви по-іншому починаєте ставитися до навколишнього світу, до своїх колишніх інтересів, до людей, до роботи, до сусідів, до уряду, до себе. Усе змінюється! І різниця між людиною, яка зустріла Бога і яка ще ні – не у внутрішніх силах, а у світогляді, я б навіть сказав у здоровому глузді! Бо якщо ви людина, якої Бог не торкнувся, ви дивитеся на людину, якої Бог торкнувся, а вона в цей час ходить радісна і розмовляє з повітрям! Ви ж бачите тільки 20 із 80 людей! А та людина щаслива, бо вона бачить щось і чує щось, що ви не можете ні побачити, ні почути.

Християнство не просто вас змінює зсередини, але змінює ваше ставлення до всього існуючого! Якщо ви вже християнин, але все ще не знаєте, як досягти такої зміни, я постараюся вам дати кілька порад.

Чи це означає, що стаючи християнином усе в моєму житті змінюється? Сучасний світ вважає, що християнство – це щось особисте. Самі християни вважають, що Бог торкається найглибших глибин душі, але це не особиста справа, бо змінюється все навколо.

Зазвичай, більшість людей, які не вірять у християнство, просто неправильно уявляють собі, що це таке. Ті, хто кажуть, що побували в християнстві й залишилися байдужими, просто навіть не уявляють до чого саме вони байдужі! І в цьому є певна небезпека. Дуже часто люди мислять категоріями, що вже склалися в них, коли їм говорять про християнство, але щоб зрозуміти суть християнства – потрібно створювати нові категорії розуміння світу.

Давайте подивимося на прочитаний нами уривок з Біблії, і як Павло реагує на ситуацію, що склалася. А саме постараємося відповісти на запитання: Куди він пішов? Як він себе почував? Що він бачив? Що він зробив?

Куди він пішов – у найперших віршах ми читаємо, що він пішов не тільки до юдеїв або не просто в місце, де поклоняються Богу, він пішов на площу. Площа Агара в Афінах – це було місце, де знаходився центральний ринок. Потрібно згадати історію. Місто Афіни в той час було столицею мистецтва і філософії. І посеред Афін знаходилася ця площа – Агара. Історики описують її так: на цій площі розташовувалися храми різним богам, намети, що пропонували різноманітні послуги (як-от юридичні чи освітні), там стояли концертні сцени, крамниці, театри та галереї. Які ж люди були на такій площі? Усі кому не лінь! Оскільки в ті часи не було сучасних технологій, усі були там. Потрібен був суддя чи адвокат, художники чи обмінники, торговці чи просто, щоб дізнатися від глашатаїв новини – всі приходили на цю центральну площу. По-іншому спілкуватися в ті часи не було можливості. Там же були і групи різних представників філософських течій, і якщо комусь хотілося повправлятися в думці, він не міг просто купити черговий журнал на улюблену тему. Для цього потрібно було прийти і брати участь у дебатах з іншими. Не було ні бірж, ні комп’ютерів, ні інтернету. Усе робилося віч-на-віч, під час особистої зустрічі. І все це відбувалося на площі. Нічого подібного зараз немає. Таких площ було, може, три в ті часи в Римській імперії: у Римі, Афінах та Александрії. І ці три місця найбільше впливали на суспільство всього греко-римського світу. Павло йде саме на цю площу з його вірою.

Той факт, що Павло пішов саме туди, може й не має сенсу в очах сучасних людей, які вірять, що релігія – це щось особисте і для себе. Вона для власної радості, для внутрішнього світу і її не приносять на площі. У Біблії все по-іншому. У притчах у першому ж розділі є вірші, які Павло, мабуть, знав. Бог не каже – моя мудрість для вас особисто, для вашого спокою – звісно ж ні! У Біблії говориться: “Мудрість голосно волає на вулицях, вона підносить свій голос на майданах, – На гомінливих роздоріжжях вона підносить голос, при брамах міста виголошує свою промову” (Пр. 1:20).

Причина, з якої для нас це зараз дивно, в тому, що ми знову перетворилися на язичників. У язичництві, кожен вірить у свого територіального бога, як, наприклад, бог Афін, бог Ефес, бог торгівлі або рибалок. У кожного свій бог і саме тому, рибалка молиться богу рибного лову, і ніколи не буде проповідувати свого бога людям, які займаються торгівлею. Так само ті, хто поклоняються богу Афін, не поклоняються богу Ефес. Але якщо є Бог, який Творець усього сущого, тоді Він же має бути Господарем усього сущого, тобто і торгівлі, і рибного лову, і всіх міст – це просто здоровий глузд. І такого Бога складно просто тримати при собі.

Посеред площі, у середовищі різних ідей, думок і філософських течій Він проповідує щодня. Напевно, починаючи з фрази: “Дорогі покупці!” – і продовжуючи про віру, змушуючи зупинитися і замислитися про вічне, кажучи, що все, що зараз є, – минає і минає, а потрібно думати про те, що вічне.

Віра має поширюватися на всі сторони вашого життя. Вона має стосуватися вашої роботи, вашого вільного часу, того, як ви ставитеся до оточуючих, віра – частина всього, що становить ваше життя.

Хтось може заперечити, що Павло був проповідником. Він собі йде на площу і проповідує. А як це мене стосується, я ж не проповідник? І це, правда, але ми можемо взяти для себе гарний принцип із цього. 2 Цар. 5 описує чудову історію Наамана, воєначальника Сирійського. Нааман був язичником і хворів на проказу. Він прийшов до Ізраїлю і отримав зцілення через Єлисея і проголошує: “Тепер знаю, що немає іншого Бога, крім Бога Ізраїлю”. Що ж він робитиме далі, отримавши зцілення фізичне і духовне? Пізніше я вам відповім на це питання, але ось, що цікаво – дві речі, яких не робив Нааман. Він не каже Єлисею – дозволь залишитися тут, там, звідки я – одні язичники та ідолопоклонники. Натомість він розповідає, що в його обов’язки воєначальника входить один раз на тиждень йти з царем до храму ідола Ріммона і поклонятися разом із царем цьому ідолу. Але Нааман не каже, що більше цього робити не буде і краще залишиться тут із віруючими. Ні ж! Так само він не думає, що зможе тримати при собі своє навернення і поводитися так само як раніше. Таким чином, він не ігнорує свою культуру і не саботує її. Він не тікає від свого оточення і не збирається нічого приховувати від нього. Те, що Нааман вирішив робити, дивує і віруючих, і невіруючих.

Тоді Нааман сказав: Якщо вже ні, то нехай дадуть твоєму слузі стільки землі, скільки зможуть повезти два мули, оскільки віднині твій слуга більше не приноситиме ні жертв всепалення, ні інших жертв жодним богам, окрім як Господу. Одне лише прошу щодо цієї справи, – нехай Господь змилосердиться над твоїм слугою, – коли мій володар піде на поклоніння в капище Ріммона, то він, зазвичай, опиратиметься на мою руку, так що й мені доведеться поклонитися в домі Ріммона. За те, що я вимушено поклонятимусь у капищі Ріммона, нехай Господь простить твого слугу за цей учинок.

2 Цар. 5:17,18

Практично, він тут каже, що продовжуватиме робити свою роботу, але /коли увійду до храму, зі мною буде земля Ізраїльська, яку слуги розкидають по підлозі, і коли буду ставати на неї колінами, то всі бачитимуть, що поклоняюсь я Богу Ізраїлю/. Земля в даному випадку – це символ, що свідчить про віру. Нааман цим показує всім навколо, у що саме він вірить. Він готовий до того, що його запитають, і він готовий відповідати на запитання. Він практично каже, що не буде більше жити, так як жив раніше. Але всім, що робить, буде приносити славу Богові. Будучи воєначальником, він не тікає від своїх обов’язків і не ховається! Він приносить свою віру в соціальну сферу життя.

У цьому полягає моя перша порада. Ніхто вам не скаже, як винести віру зсередини назовні у вашій ситуації, Павло це робив по-своєму, Нааман по-своєму. У вас своя ситуація і ви будете робити це по-своєму. Але вам потрібно буде добре подумати і знайти рішення у вашій ситуації.

Часто люди кажуть: “Ви християни, живете за книжкою, де у вас є відповіді на всі запитання, написані за вас”. Написані відповіді за мене? Біблія не дає жодних однозначних відповідей. Біблія навпаки, ставить перед вами завдання! І якщо ви це бачите, ви розумієте, що щойно вам відкриється істина, вам потрібно буде гарненько поламати голову, щоб застосувати її в конкретній життєвій ситуації!

Прикладом же однозначних і простих відповідей може бути таке: “Істини не існує, все, у що вам віриться – так і живіть. Тут ламати голову не треба, немає ніякого тиску, немає заданого темпу – роби, що хочеш! Це і є однозначна і проста відповідь на життєві ситуації!”.

Або ще приклад – інша крайність. Якщо хочете зробити свою віру публічною, ви маєте це зробити саме в такий спосіб, що усі 2000 людей, які присутні зараз, мають записати ці 5 кроків і піти зробити так, усі однаково. Але ні в першому, ні в другому випадку це не те, про що говорить Біблія. Тобто, в Біблії ми беремо для себе принципи. Павло йде на площу. Що з цього ми можемо для себе взяти?

Взагалі, коли ми відкриваємо Біблію для того, щоб знайти відповіді на конкретні життєві ситуації, – з ким одружуватися, чим займатися в житті, на яку роботу йти й коли, – Біблія не дає прямих відповідей, але говорить про те, як стати людиною, здатною розуміти Волю Божу, здатною ухвалити правильне рішення відповідно до Його Волі. Нам це не подобається, тому що нам хочеться розв’язати дуже важливі питання: як стати перед обличчям смерті, як пережити страждання, а Біблія нам у відповідь – ось якими ви маєте стати, ось яке серце має у вас бути, щоб відповісти на ці запитання. А ми на це відповідаємо, так мені ж потрібно вже знати, а характер і серце – це все займає дуже багато часу. Ні, ви не будете готові відповісти на ці запитання зараз, але якщо зараз не почнете, то ніколи так готові й не будете.

Для початку відповімо на запитання, як Павло почувався? Він обурився духом.

Один із коментаторів написав про цей вірш: “Причина, через яку ми не можемо говорити так, як говорив Павло, – це тому, що ми не бачимо те, що бачив Павло; І ми не бачимо те, що бачив Павло, бо ми не відчуваємо те, що Павло відчував”. Навіщо взагалі загострювати увагу на почуттях? Перший принцип, який я хочу вам дати – ви маєте мати ті самі почуття, що й у Павла, якщо ви хочете досягти успіху в такому місці, як центральна площа.

Грецьке слово “обуритися” взагалі-то в грецькому варіанті звучить як “пароксис”, що означає напад гострого болю. Це нам багато говорить про глибину почуттів, але не про їх природу. Це не просто означає, що він був у гніві. Це ж слово використовується в Старому заповіті при описі того, що відчуває Бог, коли бачить ідолопоклонство. Але коли Бог обурений – це тому що Він – Бог Ревнитель!

Зазвичай люди дивляться на ревнощі як на один із проявів егоїзму. Але є так само і поняття чистих ревнощів. Якщо ви любите когось і водночас бачите, як ця людина руйнує своє життя або на шляху до руйнування, ви не просто хвилюєтеся, ви дуже злитеся. Антонім любові – це не ненависть. Антонім любові – це байдужість. Той, хто хоч раз сильно щось або когось любив, – дітей, сім’ю, друзів – знає, що через любов ми зазвичай і переживаємо цю саму злість. Причина, з якої Бог каже, що невпинно бовванами збуджують ревнощі (Пс. 78:58) – саме через таку любов. Такі чисті ревнощі говорять нам про безмірну любов. Він хоче нас у своїх обіймах, а не в чужих!

Так ми можемо пояснити обурення Павла. Павло одночасно відчуває цю любов і гнів. Ми бачимо прояв любові в тому, що він міркував з ними, він не ходив і не звинувачував їх поголовно й агресивно! Далі в розділі видно, що коли він говорить, то завжди чемно і з повагою. То так само там присутній і гнів. Тому в Павла виходило.

Якщо у вас немає такого гніву як у Павла, ви не наважитеся зробити те, що він зробив. Але якби у вас був тільки гнів, тоді не було б ввічливості й чемності, ви б не змогли відповідати на їхні запитання, або зрозуміти їх. Вони б не відчували поваги до себе. В Ів. 11 Ісус прийшов до Марії та Марти, у яких щойно помер брат Лазар. Хтось помітив цікаву річ. Коли Ісус підійшов до Марії, і вона сказала, що Лазар би не вмер, якби Ти був тут – то Ісус заплакав. А коли Марта підходить і каже те саме, Ісус їй відповідає – Я є життя. У першому випадку – він сповнений почуттів. У другому – він дає різку відповідь. Тому що Ісус сповнений і істиною, і почуттями. Чого не скажеш про нас. Дехто сповнений гніву, дехто сповнений ввічливості та любові, але ніхто з нас не має такого ідеального балансу. Але ось що важливо, якщо ви тільки агресивні або тільки ввічливі – ви нічого не доб’єтеся в такому місці як центральна площа. Як же тоді вирішити цю проблему?

Якщо ви підете на центральну площу тільки за природою свого характеру, вам не вдасться там нічого домогтися. Більшість з того, що ми, християни, говоримо публічно і відкрито, – це або необдумано агресивно, або з боягузтва. У Павла не було ні того, ні іншого тому, що він був сповнений любові та ревнощів. А ми ні. Ми або надто боягузливі, щоб щось говорити, або ми надто агресивні у спробі щось комусь довести. Як же нам подолати це? Павло писав Коринтянам: “Коли я вперше прийшов до вас, я тремтів від страху і наважився пізнавати тільки Христа, і нічого, коли був із вами!” Павло дивився на хрест. У його серці теж був хрест. Хрест – це нагадування того, що Бог абсолютно Святий, з одного боку, що Він зобов’язаний вилити свій гнів і відновити божественну справедливість на гріх і зло, а з іншого боку, той самий хрест нам доводить, що наш Бог абсолютно Люблячий, і посилає Сина Свого, та ще й замість нас. І якщо ви не розумієте Хрест, тоді ваш бог або надто вимогливий – щоб жити, або Він всепрощаючий, але чия любов до нас нічого йому не коштувала. Але такі боги не можуть вас змінити, і нікого ніколи не змінювали. Тільки хрест, тільки Євангеліє говорить нам про те, що Ісус помер, тому що Він Люблячий і Святий. Павло це пропалив у серці своєму, і тому, він той, ким ми не є. Людина сповнена любові і чистих ревнощів. Тому вона обурена, і серце її розривається від того, що вона бачить.

Можливо, серед вас є люди, які ще не впевнені в тому, віруючі вони чи ні. Можливо, ви зустрічали таких християн, які щось не так сказали, або зробили, або продовжують щось не так робити. Як до цього ставитися? Ви абсолютно праві в тому, що засмучуєтеся. Навіщо я про це говорю? Тому що, люди часто кажуть: “Так, Ісус і Євангеліє – це все прекрасно. Але не потрібно переборщувати. Не потрібно ставати фанатом! Не потрібно заходити занадто далеко. Потрібно всім займатися помірковано”. Ні! Це показує, що ви не розумієте, у чому полягає християнство. Якщо ви зустрічаєте християн, які щось роблять не так, це не означає, що вони фанатики, а показує, що вони недостатньо фанатики. Тому що істинне євангеліє, якщо його розуміють правильно і приймають, перетворює вас на когось одночасно гнівного і люблячого, сміливого і чемного. Подивіться на Ісуса. Ті християни, які вас засмучують, вони занадто схожі на Ісуса? Вони недостатньо на Нього схожі! Швидше за все, вони не розуміють всієї картини. Але якщо уявити собі людину, яка справді живе за Євангелієм, приймаючи й усвідомлюючи ту жертву, яку приніс Ісус на хресті, вона ніколи не примушуватиме вас почуватися ніяково або поводитися з вами агресивно. Такі люди будуть успішними на площі (у публічних місцях. – Авт.).

Куди Павло ходив? На площу. Що він відчував? Святі ревнощі.

Другий принцип – потрібно бачити те, що бачить Павло. Що ж він бачив? Він бачив кругом одних ідолів. Ви скажете – і що тут такого, звісно, ви ж у стародавній Греції – звісно, там скрізь самі ідоли, найзнаменитіші з них Афродіта – богиня краси, Аполлон – музики і мистецтв, Арес – війни і сили, Адоніс – бог родючості. Ви скажете – звісно, купа статуй, але це не те, як світ дивиться на це.

Слово “бачити” у фразі “Павло побачив у Луки” означає “теорео” від слова дістатися до глибини, побачити таємницю.

І ось як зрозуміти, як стати християнином у світі – Павло побачив, що за всіма цими творіннями мистецтв, за бізнесом і урядом, за всіма філософіями стоять ідоли. Проблема в цьому світі не в поганих речах, а в хороших – які стали найкращими. І він побачив те, що ми повинні були побачити. Таке ставлення до навколишнього світу змінює нашу поведінку. За всіма характерами – ідоли, за проблемами психологічного характеру – теж ідоли, за всіма культурами – ідоли, за всіма моральними, соціальними, інтелектуальними проблемами – ідоли. Теорео – означає, що він побачив таємницю! Ось як потрібно християнину жити.

Коли Нааман сказав, що повернеться назад у своє місто і на свою роботу, він сказав, що поклонятися буде, але не богу Раммону – це був Бог Сирії. А що означає поклонятися богу Сирії? Що вони поклонялися своїй країні, Сирії! У ті часи в кожного був свій бог і кожен думав, що його бог всемогутній, і в такий спосіб почувалися вищими за інших, поклоняючись своєму богу. Нааман вирішив, що повернеться у свою країну і продовжуватиме бути воєначальником. Але він не збирається більше поклонятися своїй країні.

Тут можна зробити помилковий висновок. Деякі люди розуміють, що їхня кар’єра – це їхній бог. Аполлон – бог мистецтв. Займатися будь-яким мистецтвом – це погано? Ні, звісно! А поклонятися мистецтвам погано? Так! А що означає поклонятися мистецтвам? Вірити, що тільки в ньому весь сенс вашого життя. Ба більше, уособлювати себе з ним, не бачити ні в чому іншому сенс життя як у мистецтві. Чи погано займатися бізнесом? Чи погано займатися спортом і брати участь у змаганнях? Чи погано веселитися? Ні, але якщо це те, що дає вам значущість (упевненість у собі), у чому ви шукаєте сили жити, на що ви спираєтеся – це ваш ідол, і ви поклоняєтеся йому. Навіть якщо ви не використовуєте слово “поклонятися”, але в кожного є щось таке. І якщо люди це втратять, вони не хочуть більше жити. Це і є поклоніння. Павло ж, побачив це саме на площі.

Коли прийшов момент і ви повірили в Бога і спаслися благодаттю, ви починаєте бачити це. Може хтось навіть скаже, ось він займався бізнесом. А тепер бачачи, який це занепалий світ, не хоче мати нічого спільного з цим світом. Там суцільний обман і людоїдство. Люди тільки використовують одне одного заради вигоди. Краще я перестану цим займатися взагалі. Але це не те, що зробив Нааман. Він вирішив продовжувати служити своїй країні. Але не поклонятися їй. Якщо ви відчуваєте, що потрібно тікати від вашого ідола – це означає, що ви все ще є рабом цього ідола. І в цьому випадку, вам потрібно не просто звільнитися від цього ідола, а й звільнитися від бажання бути вільним. Іншими словами, ви маєте повірити, що Ісус Христос – моя Слава і краса, моя праведність і благодійник, моя любов і мій сенс життя. І коли це стає саме так – ви займатиметеся тим самим бізнесом, але по-іншому, не так як інші. Ви будете по-іншому дивитися на те, що таке прибуток і що таке збиток. Ви думатимете про людей і служіння їм. Бо, як Нааман повернувся до храму на свою роботу, але поклонявся Богові і в серці і перед людьми, так само і ви можете. А що таке ідолопоклонство – це практично поклонятися якійсь частині творіння, але це означає також – не помічати Творця. Але коли ми помічаємо Творця за творінням і починаємо вшановувати Його – ваша віра стає цілісною і не розбитою на шматочки.

Павло бачив ідоли скрізь! Якщо ви хочете зрозуміти, як поводитися відповідно до вашої віри у Творця на своєму робочому місці або в життєвій ситуації – шукайте ваших ідолів. Якщо хочете зрозуміти корінь проблем на вашій роботі чи в житті – шукайте і позбувайтеся ідолів! Тоді, ви будете по-іншому працювати, по-іншому слухати музику, по-іншому укладати угоди, по-іншому будувати стосунки.

Останнє, що ж зробив Павло? Він проповідував Євангеліє і воскресіння з мертвих. Говорити про воскресіння в ті часи було сміливою справою. Але Він не боявся говорити про Ісуса Христа! Уривок, де він розмовляє з Фестом і Агріппою, мені дуже подобається. Павло каже: “Ісус був воскрешений”, а Фест почав сміятися. Павло розвертається і каже: “Запитай Агриппу”. Агриппа був юдеєм і він виріс у Палестині, він був у ті часи там і знав про все, що відбувається. Він знає про це, тому що все це відбулося не в таємному місці, тобто сотні людей були і могли засвідчити воскресіння Христа. Те, що це все реально і істинно – робить християнство сильним і здатним змінити вас! Саме це Павло і став проголошувати на площі. Інші релігії обіцяють мир усередині, але не на площі.

І ще, Павло називав Його по імені – Ісус! Павло, бачачи цих ідолів, обурився через ревнощі. Він хотів, щоб ви побачили Любов Бога, Любов Ісуса і наскільки ви можете бути коханими Ним! Павло хотів сказати, що єдиний спосіб звільнитися від ідолів – це любити Бога! Потрібно пережити Бога! У цьому християнство! Істина стала Людиною і зараз отримати доступ до Істини можливо через стосунки з Ісусом Христом! Так змінюється життя!

Ви можете відчути те, що відчував Павло, що він бачив і переживав, як поводився? Ви бачите, як люди рятуються своїми ідолами? А своїх ідолів розрізняєте? Ви досі бачите тільки дві групи людей – релігійних і ні? Чи ви бачите тих, хто спасається Євангелієм, і тих, хто спасається своїми ідолами?

Якщо ви все ще не християни, ви, напевно, скажете: “О, у мене немає здатності так відкинуто віри”… Хочу звернутися до вас. Мої дорогі друзі, ви вже маєте величезну віру, але проблема в тому, що ця віра не в Ісуса, ось і вся різниця! У що ви вірите? Кар’єра, сімейне життя? Статус? Влада? Гроші? Розвага? Але хочу попередити, що коли ви не виправдаєте очікування свого бога – він вас не залишить у спокої і не пробачить. Але якщо ви отримаєте свого бога, ви ніколи не будете ним задоволені повністю. Є тільки Один Бог, Який здатний вас заспокоїти, любити і захистити. І тільки Одне ім’я вас врятує – це Ісус!

Оригінал © Gospel in Life, переклад © Help for Heart.