Страждання і 119-й Псалом. Частина 2

Також дивіться першу частину.

Друга нитка. “Я переживаю труднощі, пов’язані з…”

Можливо, вас здивувала назва цієї статті: “Страждання і 119-й Псалом”. Інші псалми мають набагато більш виражене мінорне звучання. Ми чуємо в них голос кричущої потреби, що волає про милість, прощення і позбавлення від страждань. Навпаки, прийнято вважати, що 119-й Псалом закликає до моральної та інтелектуальної самодисципліни і не має відношення до життєвих негараздів. І знову ми маємо справу з помилковою думкою. Слова 119-го Псалма народжені в надрах суворої і безперервної боротьби з труднощами. Внутрішня дисципліна серця і розуму формується не далеко від життєвих бур і негараздів, а прямо в їхній гущі.

Тема боротьби з випробуваннями “червоною ниткою” проходить через усі двадцять два розділи псалма. У чому псалмоспівець вбачає найбільші труднощі, біду, загрозу, небезпеку та муки? Я спробую поставити себе на його місце і висловити його випробування від першої особи. По-перше, я бачу щось жахливе всередині себе. Моя власна гріховність загрожує мені Божим гнівом і відплатою. По-друге, на мене обрушуються страшні біди ззовні. Гріхи інших людей і численні лиха прагнуть мене знищити. Зі мною щось не так. Щось не так і зі світом, що оточує мене. І відбувається зі мною теж щось не те. Яким би не було джерело моїх бід – гріх чи страждання – мені весь час загрожує небезпека болю, руйнування, сорому і смерті. Я чесно відкриваю перед Богом моє “подвійне” страждання. Я глибоко переживаю реальність зовнішнього і внутрішнього зла, про яке 119-й Псалом навчає вас говорити Богові наступне: “Душа моя повалена в прах. Душа моя тане від скорботи. Вихолощують очі мої. Коли Ти втішиш мене?”

Писання використовує слово “зло” в тому ж сенсі, в якому ми використовуємо його в англійській мові [і в українській теж. – Ред.]. Воно включає в себе як гріхи, так і страждання. Проблема зла атакує мене зсередини і обрушується на мене ззовні. Вона розбещує мене і завдає мені болю. Так написано про Йова: він “віддалявся від зла” (тобто гріха), і водночас “зло (тобто страждання) спіткало його” (Йов 1:1; 30:26). Екл. 9:3 так описує ці два види зла: “У тому-то й полягає найбільше лихо, яке має місце під сонцем, що однакову долю можуть очікувати всі, – а тому багато людських сердець сповнені злом, і протягом свого життя їхні серця керуються безумством, після чого вони відходять до мертвих”. 119-й Псалом дивиться проблемі “подвійного” зла в обличчя.

Насамперед псалмоспівець виявляє зло у своєму власному серці. Боже слово проливає світло на його моральний стан і просвічує серце, приводячи до глибокого самопізнання. Боже світло просвічує мою темряву. Як ми згадали вище, потік розмови з Богом у форматі “я – Ти” починається з п’ятого вірша. І зовсім не випадково, що найперший вірш псалма волає про допомогу. Якщо блаженство приходить унаслідок вірності Божим шляхам, тоді ми повинні всім серцем вигукнути: “Як мені не посоромитися, дивлячись на повеління Твої?!” Автор псалма гостро відчуває загрозу своїй душі з боку гріховних нахилів свого серця. “Підводні течії” емоцій у псалмі застають нас зненацька, хоча в них немає нічого випадкового. Автор шокує нас, висловлюючи в останньому рядку першого розділу настільки відчайдушно кричущу потребу: “Не залишай мене назовсім!” Потім він знову шокує нас емоційною заявою в останньому рядку всього псалма: “Я заблукав, як загублена вівця”.

Дійсно, у тексті 119-го Псалма дуже важко виявити структурні закономірності. Але безсумнівним є факт, що розташування 8-го вірша (наприкінці першого розділу) і 176-го вірша (наприкінці останнього розділу) покликане підкреслити щось важливе. Автор псалма страждає через свою гріховність і жадає позбавлення. Він відчуває потребу вголос заявити про свою духовну боротьбу, тому що приймає близько до серця заяви, зроблені на самому початку Псалма:

Блаженні ті, чия дорога (життя) бездоганна, – котрі живуть за Господнім Законом! Блаженні ті, котрі дотримуються Його свідчень, і шукають Його всім серцем. Адже вони не чинять зла; вони ходять Його дорогами! Ти заповів ретельно дотримуватись Твоїх Заповідей.

Пс. 119:1–4

Як часто буває в житті, його гріхи завдають йому болю і прикрості, погрожуючи і вселяючи страх його душі. Чи залишить мене Бог остаточно і безповоротно? Чи піду я від Нього безповоротно? Чи засудить і чи прокляне мене Бог? Чи залишуся я в соромі? Чи зможе суєта спокусити мене і повністю заволодіти моєю увагою? Чи згрішу я? Чи забуду я Його слово? Чи заволодіє моїм серцем беззаконня? Чи буду я викинутий, як вигар? Чи поглине мене жах і відчай, назавжди позбавивши мене радості? Чи спіткає мене прокляття смерті, а не благословення життя? Ці питання не дають спокою псалмоспівцеві.

По-друге, він бачить зло, що насувається на нього ззовні. Дисципліна перебування в слові Божому призводить до загостреної чутливості, а не до байдужого стоїцизму. Боже суверенне правління й обіцяна Ним благодать загострюють відчуття болю, але при цьому ніколи не доводять нас до саможалю: “Я малий і презирливий. Скорбота і смуток спіткали мене. Я став об’єктом гноблення і знущання гордих без жодної на те причини. Вони переслідують мене. Вони змовляються проти мене і сплітають на мене брехню. Я сильно пригнічений. Я майже загинув у біді моїй. Я мандрівник і прибулець на землі. Я проводжу ночі без сну. Скільки днів раба твого? Як довго я зможу все це терпіти?”

Проаналізуйте внутрішню логіку переживань автора. Він повинен говорити Богові про свої біди, тому що Він приймає всерйоз Божу милість. “Якщо Ти обіцяєш блаженство, якщо Ти багатий на щедроти і даєш життя, якщо вся земля сповнена Твоєї милості, якщо Ти обнадіяв мене Своїми обітницями добра, якщо Твоє обличчя сяє на Твого слугу, якщо Ти один даєш мені жити в безпеці, якщо Ти навчаєш і оживляєш мене… тоді Ти маєш допомогти мені в моєму лихолітті. Я переживаю великі труднощі, муки і небезпеки. Я не можу з ними впоратися. Я в жаху від того, що мій життєвий досвід настільки суперечить Твоїй благості”.

Зверніть увагу на ще одну закономірність у перебігу думки в 119-му Псалмі. Перші два розділи й останній розділ не згадують про страждання, які обрушуються на нас. У них переважають два головні мотиви: потреба в мудрості та радість радості. У всіх інших розділах автор так чи інакше згадує про свої “ситуативні” страждання. Біль і небезпека присутні в кожному рядку, але, що вражає, ніколи не стають центром уваги. Винятком цьому слугує середина псалма. У віршах 81-88 автор опускається на саме дно відчаю. Він жваво й виразно передає своє почуття тривоги, безсилля, вразливості й немочі. Він абсолютно розтрощений усіма своїми бідами. У цьому розділі настає справжній апогей страждань псалмоспівця. Після цього відбувається щось дивовижне: досягнувши середини (вірші 89-91), псалом повністю змінює напрямок. Відчайдушна потреба віруючого серця поступається місцем торжеству надії віруючого серця. В інших розділах автор не вибирає одну тему як головну. Зазвичай його вирази віри схожі на стаккато – потік уривчастих і безладних “стрибків” від теми до теми. Однак тут автор зосереджується на одній головній темі, знову і знову заявляючи про Божу стабільність і надійність.

Господи, Твоє слово навіки незмінне на небесах, як і з роду в рід – Твоя правда. Ти закріпив землю, і вона залишається незмінною. За Твоїми законами все існує до сьогодні, адже воно служить Тобі.

Пс. 119:89–91

Цей розділ стає новим апогеєм – апогеєм тріумфальної віри, що немов повстала з попелу попередніх страждань автора. Надія псалмоспівця з абсолютною зухвалістю підносить свій голос із самої глибини його немочі. У середині псалма автор занурюється в темряву і знову виходить на світло. Він підсумовує цей перехід словами, перефразованими в назві цієї статті: “Якби Твій Закон не був для мене втіхою, я загинув би в своїй скорботі” (вірш 92).

Лиха всередині, лиха зовні. Ці “подвійні лиха” спонукають голос чоловіка скорбот підносити свій голос до Бога. Він на особистому досвіді пережив нечестя і страждання, що терзають людське серце. Таке реалістичне, гранично чесне благочестя разюче відрізняється від популярних уявлень про 119-й Псалом. Чи закликає цей псалом наше серце прагнути до ідеалу нічим не обуреної, впорядкованої самодисципліни, відданої доктрини і відповідного способу життя? Чи може життя, присвячене вивченню Писання, захистити вас від жахів гріха і страждання? Ми схильні привносити в наше тлумачення псалма стоїцизм та інтелектуалізм, які абсолютно не властиві Писанню. Слово Боже дисциплінує людину, привчаючи її не до вимушеного спокою посеред скорбот, а спонукаючи її відчувати й казати: “Душа моя зів’яла від скорботи”. Для псалмоспівця Бог і вимоги Його закону – жива і виразна реальність, яка веде його до важкого, але чесного погляду на своє серце і на свою життєву ситуацію. Не все у світі так, як має бути. Істина Божа вражає його до глибини душі, виробляючи в ньому цілком доречне усвідомлення гострої та невідкладної потреби в Богові. Як було сказано вище, 119-й Псалом демонструє викуплення відвертості.

Третя нитка. “Я потребую того, щоб Ти… і Я молю тебе…

Досі ми змогли почути дві істини. Людина безпосередньо говорить з Богом про Самого Бога і про свою боротьбу зі злом. Для неї ці дві теми цілком природно взаємопов’язані. До якого результату це призводить? Псалмоспівець звертає до Бога приблизно вісімдесят дев’ять зухвалих прохань. Він просить Його про конкретну допомогу. Подумати тільки! Це вражаючий факт. Це неприродний факт.

По-перше, поставимо собі запитання: як зазвичай впливають на нас страждання, лиха, біль і небезпеки? Ми схильні замикатися в самих собі. Ми віддаємося похмурим роздумам про те, що з нами відбувається. Повна поглиненість собою і своїми переживаннями стає нашим всесвітом. Фізичний біль, заподіяна нам несправедливість, страх перед майбутнім або грошова скрута – всі ці лиха прагнуть повністю заволодіти нашою свідомістю. У результаті ми, самі того не помічаючи, відвертаємося від Бога, і іноді навіть відкрито ополчаємося на Нього.

По-друге, запитаймо себе: як впливає на нашу душу гріх, духовна сліпота, забудькуватість і омана? Знову-таки, ми замикаємося на самих собі, відвертаючись від Бога й ополчаючись проти Нього. Навіть “найдрібніші грішки”, такі як нарікання або дратівливість, викреслюють Господа з подій, що відбуваються в Його всесвіті. Гріх веде до інертності й дедалі більшої заглибленості в себе(incurvitas in se ‘як казали древні’).

По-третє, поставимо собі ще одне запитання: яким є звичайний наслідок гріха, невдачі, провини і хворобливі докори сумління для людини, чия совість функціонує? Наслідок усе той самий: ми занурюємося в себе. Ми віддаємося тяжким роздумам про скоєне. Ми ховаємося від Бога, ми впадаємо в розпач, ми через силу видавлюємо з себе невиразні вибачення, ми з новою рішучістю віддаємо себе благим намірам. Інакше кажучи, зіткнення зі злом – чи то зло, нам заподіяне, чи то нами скоєне – призводить до самотніх монологів у театрі нашого власного розуму.

Навпаки, 119-й Псалом веде нас до діалогу в театрі Божого всесвіту. Знову і знову ми чуємо в ньому крик душі до Бога, породжений конкретною потребою перед обличчям страждань і власних гріхів.

Важко знайти інший уривок Писання, в якому б людина стільки просила або просила б настільки щиро і невідступно. Псалмоспівець вірить Богові на слово і просить у Нього того, що тільки Йому під силу. Чого ж він хоче? Як ми могли б очікувати, Його прохання точно відповідають його конкретним труднощам у боротьбі з гріхом і стражданнями. Він хоче милості, у всіх сенсах цього слова.

Він молить Бога про позбавлення від своїх пороків. Раніше ми згадували про те, як 8-й і 176-й вірші шокують нас гостротою переживань автора своєї власної гріховності. Псалмоспівець глибоко сумує про свої гріхи, його душа оголена перед Богом. Про що ж просить Бога людина з настільки чутливою совістю? “Не залишай мене зовсім! Взищи раба Твого!” Іншими словами: “Не припиняй Свою роботу в мені. Не покинь мене. Прийди до мене на допомогу. Знайди мою душу і врятуй її. Яви мені Своє милосердя”. Він зухвало просить Бога про допомогу.

Він знає, як важко буває любити. “Не дай мені відступити від заповідей Твоїх”.

Автор схильний до хибних захоплень і поганих нахилів. “Прихили серце до одкровень Твоїх, а не до користі”.

Його час у Слові легко стає пересічною і монотонною звичкою. Він читає Божі слова, але не знаходить Самого Бога. “Відкрий очі мої, і побачу чудеса закону Твого”.

Автора часто поневолюють порожні світські заняття. “Відверни очі мої, щоб не бачити суєти”.

Гріх може легко оволодіти його душею. “Не дай оволодіти мною ніякому беззаконню”.

Автор схильний до духовних помилок і невдач. “Постав мене на стежку заповідей Твоїх”.

Він знає, що потребує милості. “Будь милостивий до мене, за словом Твоїм”.

Усе так просто. Десять разів він просто просить: “Навчи мене”, дев’ять – “Оживи мене”, шість – “Порозуми мене”. Чи в тому річ, що він не знає, що говорить Бог? Навпаки, він знає з усією точністю те, що говорить Бог, і чого саме він потребує. Саме тому, що він досконало знає всі чудеса Божих судів, обітниць, статутів і велінь, і, з іншого боку, знає своє черстве серце і відволікальні маневри своїх страждань, він благає Бога вчити його і оживляти його. “Я можу читати Слово, я можу його цитувати, але я хочу ще й жити за Словом. Ти повинен зробити мене на це здатним. Ти повинен пробудити мене. Ти повинен змінити мене. Ти повинен навчити мене”.

Звичайно ж, 119-й Псалом молить і про позбавлення від болісних страждань. Як зазвичай, і тут псалмоспівець не витрачає слів даремно. Він не блукає в тумані порожньої релігійної пихатості. Його слова б’ють прямо в ціль:

– спаси мене;

– допоможи мені;

– визволи мене;

– вступись за мене;

– стань свідком моїх страждань;

– коли Ти втішиш мене?

– коли здійсниш суд над гонителями моїми?

– не дай гордим гнобити мене;

– настав час Господу діяти!

Божа любов вітає подібні прохання з боку Божих слуг. Вас переслідує бідність? Горе про втрату близької людини? Важка хвороба? Передсмертні муки? Несправедливість? Людські переслідування? Зрадництво? Бога хвилює те, що з нами відбувається, і тому нужденні грішники волають до Нього. Чому книжки, присвячені темі молитви, у порівнянні виглядають настільки нудотно-солодкими? Чи надто гарячково збудженими і відірваними від реальності? Чи зіпсованими надмірним акцентом на механіці процесу? Чи напханими хибними обіцянками, хибними очікуваннями, спотвореними уявленнями про Бога, про нас самих і про наші обставини? Чому вони звучать настільки “релігійно”, тоді як голос псалмоспівця звучить настільки життєво? Відколи “молитва” перетворилася на якесь складне дійство, на протокол із чітким переліком кроків і правильних слів, на особливо піднесений стан свідомості чи на забобонний магічний ритуал, на одну з форм лицемірства, на спосіб схилити Бога на свій бік задля особистої вигоди, або ж на все перераховане вище одночасно? “Навчи мене. Оживи мене. Зміни мене. Час Господу діяти!”

Великий Августин, найбільш кроткий із людей, написав коментарі на Книгу псалмів. У процесі роботи він весь час відкладав 119-й Псалом на потім. Дійшло до того, що його друзі змусили його все-таки написати коментар на цей псалом. Незважаючи на гадану простоту стилю і змісту, Августин вважав 119-й Псалом занадто глибоким для коментарів: “Його думка весь час опинялася вищою за мої інтелектуальні сили і вислизала від моїх здібностей”. Водночас Августин виявився здатним втілювати у своєму житті слова, які не міг до кінця осягнути розумом. Саме тому він навчився говорити: “Даруй, що наказуєш, Господи, і наказуй, що бажаєш”. Божі слова говорять нам, у що нам вірити, кому довіряти, чого потребувати і як чинити – і нам потрібно, щоб Сам Бог зробив це реальністю в нашому житті. Безумовно, саме завдяки 119-му Псалму Августин навчився тієї відвертості в особистій бесіді з Богом, яка настільки характерна для його “Сповіді”. Ця відвертість безпрецедентна, вона неповторна, і до неї ми всі повинні прагнути. 119-й Псалом є прикладом “дорослих” стосунків із Богом, виражених серцем і устами дитини.

Четверта нитка. “Я присвячую себе…

Ми вже встигли побачити в псалмі три напрямки думки: “Ти (є)… Я переживаю… Я прошу…” Тепер ми поговоримо про четвертий: “На цьому стою”. У 119-му Псалмі ми знаходимо безліч рішучих і безкомпромісних заяв віри.

Псалмоспівець без сорому сповідує свої переконання. Він сміливо свідчить про свої сердечні наміри. Він знає, хто він, і кому він належить. Він проголошує себе сином світла. Він пізнав світло. Він жадає світла. Він ніколи не забуде про світло. Його мета – служіння світлу:

– я — Твій;

– я — раб Твій;

– доля моя – дотримуватися слів Твоїх;

– у серці моєму зберіг я слово Твоє;

– нині слово Твоє зберігаю;

– раб Твій роздумує над уставами Твоїми;

– буду зберігати устави Твої;

– приліпився до одкровень Твоїх;

– душа моя дорожить Твоїми одкровеннями;

– здійснював суд і правду;

– обрав шлях правди;

– не ухилився від закону Твого;

– від усякого злого шляху утримую ноги мої;

– уповаю на спасіння Твоє, Господи;

– заповідям Твоїм вірю;

– Твоїх заповідей я дотримуюся;

– не забував закону Твого;

– повелінь Твоїх не забуваю;

– буду зберігати слово Твоє;

– довіку не забуду повелінь Твоїх.

Одна з найсолодших істин християнського життя полягає в тому, що ми можемо від щирого серця сказати в одному реченні таке: “Господи, ти шукаєш мене і виявляєш мені милість, тому що Ти добрий [перша нитка]; Я заблукав, як вівця загублена [друга нитка]; шукай раба Твого [третя нитка]; Я не забуваю Твоїх повелінь [четверта нитка]”. Найсолодша реальність, притаманна психології живої віри, несуперечливо об’єднує в собі одночасне усвідомлення Божої благодаті, невідступних переслідувань з боку зла, найглибшої потреби в Бозі та внутрішнього світла. Фрази “Ти милостивий”, “я – перший із грішників”, “мені боляче”, “помилуй мене!” і “я Твій!” чудово гармоніюють одна з одною.

Нарешті, псалмоспівець, з притаманною йому чесністю, голосно вигукує від радості. У процесі живої бесіди псалма він отримує багато чого з того, про що просить. Він вкушає благодать дарів, про які молить Бога. 119-й Псалом – справжній бенкет духовних насолод: у ньому є радість, глибоко вкорінена в Бозі, чітке усвідомлення Божого водійства і повне блаженство. Автор переживає внутрішню дію благодаті, яка змінила його, продовжує змінювати його і одного дня змінить його повністю і досконало. Він вкушає блаженство віри, що діє любов’ю. Вона переживає Божу розраду і захист посеред своїх лих. У нього є реальне відчуття того, як Божі благі цілі здійснюються в реальному часі, навіть у долині смертної тіні. “Подвійна” скорбота про зло відкрила йому відчайдушну потребу у Господі. “Подвійне” переживання Божого блага стало джерелом його невичерпної радості. Близько 40 разів під час псалма автор висловлює радість, захоплення, любов, дякує і оспівує хвалу! Людина, яка живе Божим словом, відчуває і говорить таке:

– радію Твоєму слову, як той, хто отримав великий прибуток;

– люблю одкровення Твої;

– люблю заповіді Твої більше золота, і золота чистого;

– слова Твої кращі за мед для уст моїх;

– одкровення Твої – радість серця мого;

– закон Твій – втіха моя;

– устави Твої були піснями моїми;

– опівночі вставав прославляти Тебе;

– не сплю вночі, щоб роздумувати над словом Твоїм;

– бачу чудеса в Твоєму законі, тому що я бачу Тебе.

Усе, Тобою створене, всі заповіді, всі обітниці, всі історії про Твої шляхи, всі події історії… усе являє Тебе – мою радість, мою надію і джерело мого блаженства. Ти – моя найвища хвала, моя найглибша і невичерпна радість.

А що почерпнете у 119-му Псалмі ви?

Як ми вже говорили, 119-й Псалом схожий на величезний зал, переповнений людьми. Але він щедро нагородить кожного, хто докладе зусиль і присяде, щоб віч-на-віч поговорити з одним із гостей. Хочу навести всього один приклад особистого застосування псалма. У цьому прикладі немає нічого видатного. Йтиметься про проблему, про яку ми рідко серйозно замислюємося. Ми просто змиряємося з нею. Ми вирішуємо її тільки за допомогою ліків. Ми не віримо, що Бога хвилює ця проблема достатньо, щоб щось зробити. Як ви справляєтеся з безсонням? Ви лежите в ліжку вночі, і вам не спиться. Куди в цей час спрямовується ваш розум? Що ви відчуваєте? Що ви робите? Цікаво, що 119-й Псалом згадує нічне неспання цілих чотири рази.

Навіть уночі згадую Твоє Ім’я, Господи, і милуюсь Твоїм Законом! <…> Опівночі я підіймаюся, щоб подякувати Тобі за Твої справедливі присуди. <…> Встаю я вдосвіта й прошу про допомогу: На Твоє слово я покладаю надію! <…> Мої очі відкриваються, випереджуючи світанок, щоб роздумувати над Твоїм словом.

Вірші 55, 62, 147 і 148

Безсонна ніч – страждання з розряду не найболючіших. І все ж безсоння виснажливе. Воно не знищує нас за одну ніч, але повільно і неухильно підточує наші сили. Безсоння виснажує – це очевидний факт.

Тепер перейдемо до менш очевидних фактів. Про що думаєте ви, коли не можете заснути?

Чи спрямовується ваш розум до завтрашнього дня? Чи складаєте ви в думках список справ, намагаючись не забути нічого важливого? Чи репетируєте ви проблеми, які можуть виникнути, намагаючись заздалегідь їх вирішити?

Чи спрямовується ваш розум до дня вчорашнього, знову і знову шкодуючи про помилки і невдачі? Або ж ви заново “прокручуєте” в голові гірке й образливе “відео” скоєної проти вас несправедливості?

Чи тікає ваш розум від реальності, звертаючись до приємних фантазій? Чи віддаєтеся ви своїм хобі, аморальним захопленням, мріям про спортивні досягнення, найближчу відпустку тощо?

Чи даєте ви волю занепокоєнню в ці нескінченні нічні години? Чи вирушаєте ви в дорогу замкненим колом, переживаючи про гроші, дітей, терористів, безшлюбність, проблеми в церкві, хвороби, самотність – про все перераховане вище та ще багато про що інше?

Чи занурюєтеся ви в трясовину депресії та пасивної покірності долі? Чи намагаєтеся ви просто, зчепивши зуби і приречено перевертаючись з боку на бік, стоїчно “відбути” довгі нічні години, ні про що не думаючи і нічого не відчуваючи?

Чи покладаєте ви всі свої надії на те, що допоможе вам заснути? Що стає вашим рятівним еліксиром? Склянка теплого молока? Спокійна музика? Снодійне? Читання нудної книги? Уникнення всіляких стимуляторів? Чи зосереджені ваші молитви цілком на вашому бажанні заснути? Чи зробили ви Пс. 127:2 девізом вашого життя?

Чи говорить 119-й Псалом про всі ці улюблені місця перебування нашого серця? Не тільки говорить, але змінює кожне з них. Чим би не було для нас безсоння – годинами монотонної нудьги чи неприборканим біснуванням розуму, – його характеризує насамперед безбожництво. 119-й Псалом описує години й хвилини життя, наповнені Богом. Він не обіцяє нам сон (хоча сон і відпочинок – добрий і бажаний дар). Він обіцяє перетворити наше безсоння.

Наведу особистий приклад. До початку 90-х я майже не страждав на безсоння. Потім я почав щороку літати в Корею, де мій біологічний годинник відмовлявся звикати до іншого часового поясу. Мій робочий день у Кореї починався зі сніданку і закінчувався довгими розмовами пізно ввечері. Я падав на ліжко в цілковитій знемозі об 11-й годині ночі і засинав, але о пів на другу ночі я прокидався і не міг заснути до шостої ранку. О шостій ранку мені потрібно було вставати, щоб пережити черговий довгий день служіння. Моєю інстинктивною реакцією на безсоння було уявне складання списку справ служіння на завтрашній день. (Так, я розумію, що о пів на другу ночі – це вже не завтра, а сьогодні, але безсонної ночі цю реальність визнавати ох як не хочеться). Усю ніч я приречено перевертався з боку на бік, поки не наступав ранок. Крім того, ці довгі нічні години були затьмарені наріканнями (“Чому я?”, “Чому зараз?”, “Чому саме безсоння?”) і страхами (“Як я зможу впоратися з усіма своїми обов’язками, перебуваючи в такій знемозі?”). Я ненавидів своє безсоння.

Так сталося, що під час третьої поїздки в Корею в літаку я прочитав 119-й Псалом. Мене вразив 148-й вірш. Я немов уперше прочитав його (це часте явище під час читання цього псалма). “Мої очі відкриваються, випереджуючи світанок, щоб роздумувати над Твоїм словом”. Чи можливо це, щоб я чекав чергову безсонну ніч не з жахом, а з радісним передчуттям? Бог виявився вірним Своєму слову. Першої ночі я прокинувся у звичайний час, як за командою, але мої переживання були іншими. Я подумки процитував Пс. 23, Числ. 6:24-26, Нагірну проповідь, Пс. 131 і все, що міг пригадати з Послання до Ефесян і 1-го Послання Івана. Як ми говорили вище, 119-й Псалом немов відкриває двері в інші місця Писання. Старі знайомі стали близькими друзями. Вночі безперервно я згадував, роздумував, молився, довіряв, любив і насолоджувався – і іноді навіть спав. Безумовно, вдень мене все одно долала страшна втома. Віра це не чарівна паличка. І я не відчував особливої насолоди від самого факту безсоння. Якби в мене був вибір, я б, не роздумуючи, вибрав сон. Зрештою, безсоння – це одна з форм страждання. Але моє переживання безсоння абсолютно змінилося.

Я засвоїв урок, і я не забував його під час кількох наступних поїздок. Потім настав момент, коли цей урок став у пригоді мені на набагато глибшому рівні. Після операції на серці 2000-го року нічне безсоння стало моїм незмінним супутником на дуже довгий час. Знову-таки, якби у мене був вибір, я б віддав перевагу сну. Але в цій нічній темряві я був коханий Богом і відповідав Йому любов’ю. Тільки уявіть: навіть під час безсоння – “Господь – мій Пастир. Я не матиму недостатку. На зелених лугах Він дозволяє мені відпочивати, біля тихих вод піклується про мене. Мою душу Він підкріпляє, провадить мене стежками правди заради Свого Імені. Коли б я пішов навіть долиною смертної тіні, не боятимуся лиха, бо Ти зі мною. Твій жезл і Твій посох втішатимуть мене. Ти накриваєш переді мною стіл перед очима моїх ворогів. Ти намастив мою голову єлеєм, до краю наповнюєш чашу мою. Отже, добро і милосердя будуть супроводжувати мене в усі дні мого життя. Я перебуватиму в Господньому Домі протягом багатьох днів”. Такі слова здатні кардинально перетворити будь-яке безсоння.

А що скажете ви? У яких сферах і ситуаціях вам потрібно ближче потоваришувати зі 119-м Псалмом? У горнилі безсонних ночей, коли розум іде не туди, куди потрібно? “Мої очі відкриваються, випереджуючи світанок”.

Чи повстає у вашому серці проти любові до Бога якась настирлива твердиня, регулярно підриваючи ваше духовне життя, – занепокоєння, страхи, похіть, образа, брехня, відчай, відкладання на потім? У якій сфері вам потрібна “доросла допомога”, а не благі наміри і поверхневі відповіді? “Я – Твій. Врятуй мене, навчи мене”. Чи переслідує вас нестерпне і невідступне страждання? Чи стали ви жертвою зради? Чи зайшли ваші взаємини з кимось у нерозв’язний глухий кут? Чи мучить вас важка невиліковна хвороба? Чи наближаєтеся ви до смерті? Чи переживає ваша дитина особливі труднощі? Чи пішла вона від Бога і від вас? “Якби не закон Твій був утіхою моєю, загинув би я в біді моїй”.

Можливо, Бог просто хоче, щоб ваша радість у Ньому стала більш усвідомленою й очевидною. Можливо, Бог просто хоче, щоб ваше сповідання віри стало більш виразним і конкретним. Зазвичай наше сповідання віри починається зі слів: “Вірую в Бога Отця Всемогутнього, Творця неба і землі…” Таке формальне сповідання має перерости в істинне сповідання живої віри: “Ти мій Отець. Ти заснував землю. Все служить тобі”. 119-й Псалом вчить нас висловлюватися саме такими словами. “Твої одкровення… – радість серця мого”.

Перечитайте 119-й Псалом самостійно, можливо, озброївшись різнокольоровими маркерами для роботи з текстом. Постарайтеся почути слова псалмоспівця про Бога. Зверніть увагу на труднощі, які долають його зовні та зсередини. Почуйте щирий голос його потреби. Прислухайтеся до палких слів переконаності та захоплення. Перечитайте ще раз цю статтю. У кожному розділі ви знайдете одного із “запрошених гостей”. Виберіть одне твердження про Бога, яке вам потрібно повторювати. Виберіть у псалмі одну трудність у боротьбі з внутрішнім злом або “зовнішнє” страждання, які найбільше перегукуються з вашими переживаннями. (Варто зазначити, що в більшості випадків гріх і страждання в нашому житті йдуть рука об руку. Це невід’ємна реальність Божої роботи в нашому житті, і вона чудово відображена у внутрішній логіці 119-го Псалма). Виберіть одне прохання, яке збігається з тим, чого ви хочете зараз від Бога. Виберіть одне сповідання захоплення, яке говорить про те, ким ви стали у Христі, нехай поки що й частково, і ким ви жадаєте колись стати у всій повноті.

119-й Псалом – вкрай “індивідуальний” псалом. У ньому ми чуємо голос віри конкретної людини, виражений у першій особі та однині. Але переживання, потреби і твердження однієї людини завжди перегукуються з переживаннями, потребами і твердженнями кожного з нас. Коли віра діє любов’ю, особиста віра окремої людини стає відповіддю на питання всього людства. “Відкрий очі наші, Господи, і побачимо чудеса в усьому тому, що Ти сказав нам!”

Оригінал © Christian Counseling & Educational Foundation, переклад © Help for Heart.

Також дивіться першу частину.