Сповідь “старшої” доньки, або Лист відліплення для матері

У рамках служіння Міжнародного тренінгового центру з душеопікунства (ICTC) МЗС “Coram Deо” Бог дарував мені привілей опікуватися однією жінкою протягом семи зустрічей. Як часто й буває, вона прийшла з однією проблемою, але перст Божий вказав на зовсім іншу й важливішу – домінантний страх перед мамою, що був більшим за її пошану до Бога й тим самим керував усім її життям. У цієї жінки вже дорослий син, у якого вже власна сім’я, але її життя все одно перебувало під тотальним контролем мами.

Упродовж семи зустрічей дивовижно було спостерігати, як сила Божого Слова наповнювала серце нашої опікуваної, і там, де раніше була темрява, Господь поступово став запалювати Своє світло (Пс. 36:11). З дозволу опікуваної пропонуємо вашій увазі зазирнути крізь замкову щілину в процес цього душеопікунства й доторкнутися до життя однієї заблукалої душі, що повертається в обійми до небесного Отця. Ми публікуємо тут лист опікуваної до своєї мами (який вона вручила на шостій зустрічі), щоб по-біблійному відліпитися від неї (Бут. 2:24), як це велить Боже Слово. Віримо, що воно послужить ілюстрацією і настановою для багатьох наших читачів.

Мама!

Я вдячна тобі за те, що ти дала мені життя! Від самого початку я чула твоє дихання і знала твій голос, чула биття твого серця! Потім я народилася і побачила тебе (яка ж ти в мене – найкраща і найкрасивіша!). Я вдячна за вашу з татом самовіддану любов до мого сина. Ви дбали про нього і любили його, як свою душу. Дякую, що ви допомагали ростити його, сама б я, напевно, не впоралася. Я вдячна вам і хочу продовжувати рости в повазі та вдячності до вас.

На жаль, ми не завжди розуміли одне одного, мамо. Ти з самого дитинства мені говорила такі слова, що я тобі заважаю жити. Коли я це чула, то відчувала себе зайвою в цьому житті, ніби всім заважаю жити, і було б краще, щоб мене зовсім не було.

Ти пам’ятаєш, як ти намагалася вилікувати мене від переляку: водила до бабок-шептух, щоб допомогти мені, бо вбачала в мене психічні відхилення, і як ти казала, що мені місце в психіатричній лікарні (бо я боялася темряви, з якої на мене дивилися якісь страшні обличчя, й була дуже неуважна: годинами могла сидіти й дивитись в одну точку, була замкнута в собі). Коли ти так говорила, то розуміла це так: що я неадекватна. Я навчалася боятися тебе і боятися людей, щоб вони не побачили мою неадекватність. Страх перед людьми наростав, я стала боятися тебе і людей більше за Бога, що ображало Його. Твої слова розкрили гріх мого серця. Я намагалася ізолюватися від людей, моє ідолопоклонницьке бажання спокою і безпеки лише зростало.

Зараз я краще розумію, в чому проблема: коли ти карала мене і говорила такі слова: “Роздеру як жабу” або “Головою об стінку трусну і мізки по стінці розтечуться”, – я сприймала все буквально, і щоразу лякалася так, що навіть не відчувала болю від страху, що мене вб’ють. Так я навчала своє серце страху, хоча хотіла комфорту, спокою і безпеки так сильно, що заради цього готова була померти! Моє бажання спокою і безпеки стало керувати моїм життям, воно стало злим перед Богом. У той час як усі діти будували плани на життя, я мріяла про те, як піти з життя, коли не отримую цей комфорт і безпеку, цим противлячись Богові.

Коли ти була вдома, я намагалася не потрапляти тобі на очі (на жаль, до недавнього часу я ловила себе на тому, що, прийшовши додому, насамперед перевіряла, чи ти вдома). До цього мене спонукав ідолопоклонницький страх не перед Богом, а перед тобою.

Коли я пішла до школи, мені важко було зосередитися на виконанні домашніх завдань. Я могла розсіяно сидіти перед розкритим підручником або зошитом. Страх перед людиною став монстром, який руйнував мене і вказував мені на моє серце, в якому є злі устремління. Я спрямовувалася не до Бога і вчилася боятися не Бога, а людину. Потім у моїй голові щось перемикалося, я концентрувалася і швидко робила всі уроки, поки “при пам’яті”.

Я почувалася в постійній небезпеці, гнобленні, вважала своє життя марним і не хотіла нікому заважати жити. Цей гріховний страх із самого дитинства паралізував мене, поневолив мою волю. Я відчувала постійне гноблення, жила, наче в тумані, в постійній муці душі, бо вчила своє серце боятися людей, але не боятися Бога.

Коли вступила до університету, то почала ходити в походи. У лісі я потрапляла зовсім в інший світ безтурботного спокою і не хотіла повертатися додому. І потім використовувала будь-яку можливість, щоб виїхати з дому і якомога довше не повертатися. Це жага гріховного спокою, в якій немає Бога. Я хотіла жити у світі, де немає людей, яких я боюся. Але я не хотіла жити з Богом, який дає внутрішній світ, у якому Він головний.

Згодом страхи мої зростали, а після мого недовгого заміжжя я почала боятися практично всього. Мені сумно, що і нашу сім’ю я почала використовувати з метою свого захисту і безпеки: те, що в сім’ї відбувається, вже звично, знайомо і передбачувано, давало мені відчуття безпеки, бо я думала: якщо рідні мені люди несуть небезпеку, то чого тоді хорошого можна очікувати від сторонніх (і моє заміжжя тому яскравий приклад). Заміжжя ще більше розкрило моє гріховне серце, яке не готове було слухатися Бога, але бігти від людей, які несуть загрозу моєму злому бажанню спокою.

І я почала вибудовувати свій “безпечний гріховний світ”, свій комфорт, замість того щоб жити в реальному Божому світі. Замість безпеки мої гріховні страхи росли, як снігова куля, і я стала боятися практично всього.

Коли ти постійно контролювала мене і не довіряла мені, я почувалася так, що нездатна справлятися з будь-якими життєвими ситуаціями самостійно, мені страшно було вийти за межі нашої родини. Я навчила своє серце жити в постійному страху, депресії, напрузі, і цим опиралася Богові, бо люди для мене були богами, яким я довірила управління своїм життям. Я думала, що в мене якісь психічні відхилення: сповільнений психічний розвиток або відставання в розвитку. Але це лише страхи, до яких я себе привчала.

Це був гріх і бунт проти Бога.

Горе тому, хто здирством наживає добро для свого дому, аби звити на висоті своє гніздо, й тим убезпечити себе від лиха.

Авв. 2:9

Я зрозуміла, що боюся тебе більше за Бога! Своїм постійним контролем і наддоглядом ти зайняла місце Бога в моєму житті: я довірила тобі визначати, що для мене добре і що погано, вирішувати, о котрій годині вранці я їм вівсяну кашу, куди я маю ходити. Довірила тобі, а не Богу, який має керувати моїм життям. Я довірила тобі визначати: о котрій годині в неділю мені повертатися додому з церкви, куди мені можна поїхати, а куди ні, визначати, на що мені потрібно витрачати гроші, визначати мені діагнози. Якщо подивитися Божими очима на все це: “Так говорить Господь: Проклята людина, яка покладається на іншу людину та вважає тіло своєю опорою, а серцем відвертається від Господа!” (Єр. 17:5)!

Це дуже серйозне попередження: Бог хоче, щоб скеровувало моє і твоє життя богоугодне поклоніння твого і мого серця. Ми обидві грішимо проти Бога: я – тим, що тебе боюся більше за Бога; ти – тим, що зайняла місце Бога в моєму житті. Я покаялася у своєму гріху і тепер живу в завіті з Христом, Господь сказав мені: “Я заручу тебе з Собою навіки, – візьму тебе Собі на засадах справедливості й права, милосердя й любові. Я заручу тебе Собі у вірності, – і ти пізнаєш Господа” (Ос. 2:21-22)! Я хочу будувати з тобою нові стосунки, які визначив Бог, але не ті, які я хочу, не ті, яких хочеться тобі, а ті, які визначив Бог: “Тому залишить чоловік свого батька й свою матір і пристане до своєї жінки – і стануть вони одним тілом” (Бут. 2:24). Я не змогла приліпитися до земного чоловіка через те, що не залишила вас, але через це я не могла приліпитися і до мого Небесного нареченого – до Христа, щоб жити за Його волею!

Тому зараз нам потрібно навчитися довіряти одне одному і будувати нові стосунки.

1. Вибач мене, коли я недоговорювала всієї правди, фактично обманювала тебе, бо боялася негативної реакції з твого боку, що порушує мій внутрішній комфорт, яким я противлюся Богові, бо навчаю своє серце ставити на перше місце людину, а не Бога. Тому я з довірою до Бога і сподіванням на Його допомогу вмираючи для свого комфорту, буду говорити тобі правду! А ти зі свого боку маєш передати контроль за моїм життям у руки Божі, а не намагатися керувати і маніпулювати мною та іншими членами сім’ї. Тому що ти руйнуєш цим не тільки моє життя, а й своє: можливо, через це твої безсонні ночі, тривоги і переживання! Якщо ти захочеш поговорити про свою звичку, скажи мені про це, і я детальніше поділюся з тобою моєю боротьбою.

2. Ми з тобою спілкуємося на рівних, як і визначив Бог: я не рабиня гріховних страхів перед тобою, а така сама мама, як і ти, у мене дорослий син і невістка – все як у тебе, і за віком я вже давно досягла повноліття. І мені, і тобі потрібно шукати керівництва Бога в наших життях.

Адже лише Я знаю наміри, які Я маю щодо вас, – говорить Господь, – наміри про ваш спокій, а не про лихо, аби забезпечити вас добробутом у майбутньому й надією.

Єр. 29:11

3. Щоб ці зміни наших стосунків були помітними і мали конкретний прояв, то:

– коли ти очікуєш, що я з’їм твою найсмачнішу кашу, я вдячна за твою турботу і за те, що ти приготувала, але якщо бачу, що мої бажання спрямовуються за тобою, щоб знову практикувати звичку бути гарною в твоїх очах, але такою, що противна Богові в своїх гріховних попочинаннях, то я дам знати тобі, що мої бажання спрямовуються не за Богом, а ця приманка для моїх злих бажань, якими я грішу проти Нього. Я буду показувати тобі мою вертикальну проблему перед Богом, і це означатиме, що моє серце перед Ним, і буду змінювати своє поклоніння;

– коли я приходжу додому, і ти питатимеш, де я так довго була, Бог знає, де і чому я прийшла пізніше, ніж звичайно, в мене з’являється спокуса рости в страху перед тобою – розповідати, яка я гарна, щоб своєю “гарністю” прихилити твоє серце до себе, щоб знову досягати спокою та безпеки, якими я противлюся Богові. Тому я буду прагнути поклонятися Богові, прагнути догоджати Йому, щоб жити перед Його обличчям;

– коли ти намагаєшся контролювати моє життя і час і змінювати мої плани за твоїм бажанням, то, слухаючись тебе, я не проявляю слухняність і повагу до тебе, але посилюю свій страх. І грішу перед Богом, бажаючи комфорту і безпеки. Тому я буду вирішувати перед Богом, що буде правильно, і розпоряджатися своїм часом, як того хоче Він;

– коли ти маніпулюєш моєю психіатричною проблемою, це стає приманкою для моїх злих бажань. Я спрямовуюся не за Богом, а за цією приманкою. (Моє серце грішить перед Богом.) Раніше бажання комфорту і безпеки виробили таку звичку боятися тебе і людей, щоб приховати свою неадекватність. Цей страх став монстром, цим я грішила перед Богом, а зараз зростатиму в страху перед Ним, і коли наступного разу ти почнеш говорити про психіатричні діагнози, я говоритиму про це, називаючи гріх гріхом;

– коли ти починаєш маніпулювати мною, щоб викликати почуття провини: біжиш міряти тиск і пити пігулки, у цей час мої бажання спрямовувалися за тобою, а не за Богом. Раніше я запитувала: “Мамо, як ти почуваєшся?”, щоб показати тобі, що я добре до тебе ставлюся, люблю тебе, щоб цим привернути твоє серце до мене й у такий спосіб забезпечити свій комфорт і безпеку, але я цим грішила проти Бога й лицемірила перед тобою. Натомість я буду з любов’ю віддавати тебе і твоє здоров’я в руки Бога Отця – нашого Цілителя, який все робить нам лише на благо! Мамо, я зрозуміла зараз, що я тебе просто люблю, бо люблю, бо люблю… і тобі не потрібно займатися цими маніпуляціями, щоб вплинути на мене. У моєму серці все вже зробив Бог!

– коли ти починаєш за мене переживати, що зі мною щось трапиться або я, на твій погляд, щось роблю неправильно, молися за мене Богові, щоб Він спрямовував мене в житті та вчив шляхам Своїм, і спостерігай, що Він буде робити. Якщо я не вчитимуся ходити самостійно, роблячи помилки і аналізуючи їх, то ніколи не зможу стати самостійною і відповідальною, чого і хоче Бог;

– коли ти кажеш, що хотіла б, щоб я була саме такою, але твоя звичка контролювати вказує на протилежне. Я розумію, що процес змін складний, але необхідний. Будь ласка, постарайся мене зрозуміти. Я хочу бути такою, якою бажає мене бачити Бог. Хочу догоджати Йому і жити перед Його обличчям! Того ж самого я бажаю і тобі, щоб ти вчилася довіряти Богові не тільки мене, а й себе, і всі обставини нашого життя, які люблячий Бог Отець посилає нам.

Тоді настануть для тебе безпечні часи – багатство спасіння, мудрості й пізнання, а Господній страх стане Його скарбом для тебе.

Іс. 33:6

Я хочу, щоб наші стосунки сприяли як моєму, так і вашому з татом духовному зростанню. Хочу поглиблювати свою любов до тебе і тата. Можливо, доведеться повертатися до цієї розмови не раз, поки ми не звикнемо до змін і нового стилю стосунків. Я хочу запросити вас до нових і постійних змін у надії на примноження благословень, коли ми всі будемо слідувати Божому покликанню в нашому житті.

Із вдячністю, любов’ю і повагою, твоя донька.

Авторка статті побажала залишитися анонімною.