Смерть сексуального гріха

У невіруючих “немає проблем” із гомосексуальним потягом – вони з ним не борються. Моя любов до жінок теж практично не була для мене проблемою.

Я не завжди була лесбійкою. Але до тридцяти років у мене з’явилася перша коханка. Мене це конкретно “підчепило”, і я була впевнена, що знайшла свою справжню сутність. Інтимні стосунки з жінками були лише частиною мого життя і нової ідентичності – і не єдиною частиною. І навіть не завжди головною частиною. Мені просто подобалося все жіноче: компанії, розмови, форми їхнього (нашого) тіла. Мені подобалося затишно з ними проводити час де-небудь у домашній обстановці. Мені подобалося товариство лесбіянок.

Як невіруюча викладачка англійської, захисниця постмодернізму (і постструктуралізму) і противниця тотального метанаративу (як християнство, наприклад) я знайшла мир і сенс життя у своєму житті як член лесбійської спільноти, яку я допомагала створювати.

Звернення і внутрішній конфлікт

Тільки після того, як я зустрілася з моїм воскреслим Господом, я відчула всю ганьбу свого гріха, моїх сексуальних пристрастей і мого гріховного минулого.

Звернення принесло із собою цілу гору суперечливих почуттів – від відчуття свободи до нестерпного сорому. Звернення також ввергло мене у внутрішній конфлікт. Хоча я чітко розуміла, що Бог забороняє будь-який секс поза шлюбними узами (у біблійному розумінні), мені було неясно, що мені тепер робити з моєю чуттєвістю, з глибокою матрицею бажань, уподобань, які все ще багато в чому визначають мою ідентичність.

І що є гріхом? Сам одностатевий секс? Моя одностатева ідентичність? Одне вже бажання цього? Наскільки глибоко має покаяння торкнутися мого єства?

Знайомство з Джоном Оуеном

Серед цих нових для мене мук один мій друг порекомендував мені почитати дещо зі старовини – давнього богослова XVII століття Джона Оуена. Його три томи тепер об’єднані загальною назвою “Перемагаючи гріх і спокусу”.

Спочатку я категорично не хотіла визнати (і погодитися з Джоном Оуеном), що те, що я називаю “своєю ідентичністю”, насправді є “гріхом, що живе в нас”. Але це зачепило мене. Оуен учив мене, що гріх у житті віруючого проявляється трьома способами: 1) первородний гріх, що спотворив природу людини; 2) спокуси, що спокушають нас щодня; 3) гріх, що живе в нас і приводить нас у відчай.

Зрештою, саме концепція “гріха, що перебуває” стала для мене світлом у кінці тунелю, оскільки допомогла мені побачити, як Бог веде від сорому до надії. Я впевнена, що це вчення Оуена про “гріх, що перебуває”, є відсутньою ланкою в ланцюзі уявлень у нашій культурі, що часто призводить до плутанини в таких питаннях, як “Що таке гріх?” і “Як із ним боротися?”.

Ми, віруючі, часто вигукуємо з апостолом Павлом: “Доброго, якого хочу, не роблю, а зле, якого не хочу, роблю. Якщо ж роблю те, чого не хочу, уже не я роблю те, але гріх, що живе в мені!” Але, “поскаржившись”, що ми маємо робити далі? Як нам ставитися до гріха, який став частиною нашої ідентичності?

Оуен пропонує чотири речі:

1. Заморіть гріх голодом

Гріх, що перебуває, – це паразит, і він їсть усе, що ви йому даєте. Боже Слово – це отрута для гріха, якщо Слово це приймається всім серцем, оновленим Святим Духом. Насичуючи себе Божим Словом, ми тим самим моримо голодом гріх, що перебуває. Гріх не виносить присутності Божого Слова. Тому наповнюйте Писанням свої серця і свій розум.

Один зі способів робити це – співати Псалми. Для мене спів Псалмів – дуже ефективна духовна дисципліна, що допомагає підпорядкувати свою волю Божій. До того ж вона сприяє запам’ятовуванню Божого Слова. Ми моримо голодом гріх, що перебуває, коли читаємо Писання вдумливо, великими порціями – іноді навіть цілими книжками за один присід. Таке читання дає нам змогу побачити Божі плани і Його волю в цілісній картині, а не уривчасто.

2. Називайте гріх своїм ім’ям

Так, він у тебе в будинку живе, але ти не чіпляй йому нашийник і повідець, не давай милого прізвиська. Не дозволяй гріху перетворюватися на улюбленого вихованця. Навпаки, визнай його злом і вижени геть! Ти не зможеш приручити гріх, люб’язно запрошуючи до своєї обителі.

Не намагайтеся створити хибний світ. Не шукайте відмовок і виправдань. Не допускайте сентиментальності. Не вдавайте з себе жертву. Не живіть постійним самовиправданням. Якщо ви приведете в дім миле маленьке тигреня і назвете його Пухнастик, не дивуйтеся, якщо одного дня воно зжере вас живцем. Саме так поводиться гріх. “Пухнастик” знає свою роботу. Іноді гріх може причаїтися і чекати свого моменту багато років. Він обманює свого господаря, створюючи ілюзію керованості. Але одного разу він зірветься з ланцюга, знищуючи все те, що ти будував, плекав і любив.

Отже, будьте мудрими. Не “балуйте” свої гріхи. І пам’ятайте, що гріх це не ви самі, якщо ви у Христі. У Христі ви сини або дочки Царя. Ви з царської родини. Вам доводиться тому боротися з гріхом, що він зруйнував вашу ідентичність. Не ототожнюйте себе з гріхами, хоча вони від народження вкоренилися у свідомості й супроводжують усе життя.

3. Послаблюйте силу гріха, що перебуває, вбиваючи його

Гріх не просто ворог Богу. Між Богом і ним – нескінченний антагонізм. Вороги можуть примиритися. Але немає жодної можливості примирити Бога з гріхом. Усе, що є до такої міри ворожим до Бога, слід знищувати. Нещадно вбивати. Що більше ми вбиваємо гріх, то тісніший наш союз із Христом. Покаяння – головні двері, що ведуть до радості перебування в Бозі.

Наша справжня ідентичність спочиває на Христі, розп’ятому і воскреслому.

Тож ми поховані з Ним через хрещення в смерть, щоб так, як Христос встав із мертвих славою Отця, так і ми почали би ходити в оновленні життя. Бо якщо ми з’єдналися з Ним подобою Його смерті, то з’єднаємося з Ним і подобою воскресіння. Знаємо, що стара наша людина розп’ята разом з Ним, щоби гріховне тіло позбавити влади, щоб ми більше не служили гріхові.

Рим. 6:4–6

Сатана шантажуватиме нас гріхом, який перебуває в нас, нашіптуючи нам, що неможливо належати до Христа і водночас мати в серці (або в плоті) гріх. У такі моменти ми можемо нагадати сатані, що в одному він тільки правий: гріх є гріх, і він спрямований проти Бога.

Однак сатана повністю спотворює найважливішу істину: через покаяння ми перебуваємо у воскреслому Христі. Тому кожен гріх, який ми вчинили або вчинимо, покритий праведністю Христа. Зрозуміло, ми повинні боротися з гріхом. Оуен попереджає: не звертати уваги на гріх – значить дозволити йому рости. “Хто не перемагає гріх, того гріх поневолює”.

4. Щодня культивуйте нове життя у Христі

Бог не залишає нас одних боротися з гріхом у соромі та ізоляції. Навпаки, за допомогою сили Святого Духа душа кожного віруючого оживляється, тобто вона отримує життя від Господа. Пожвавлення – зворотний бік умертвіння. Що більше умертвляємо гріх, то більше оживаємо духовно. Таке пожвавлення допомагає нам побачити всю картину освячення, яке включає два важливі аспекти:

1. Позбавлення від бажання здійснювати “улюблені” гріхи. Це відбувається тоді, коли благодать послуху дарує нам “потужну силу нового потягу” (Томас Чалмерс).

2. Смиренне визнання того факту, що ми щодня потребуємо постійних виливів благодаті з неба, і що яким би спокусливим не був гріх, ховати його – це ніколи не вихід. По суті, найпершим і найголовнішим гріхом є намагання жити незалежно від Бога, бажання стати настільки сильним, щоб перемагати гріх самостійно. Таке прагнення відображає саму суть гріха. Воно – мати всіх гріхів.

Оуен, однак, робить застереження. Усе вищесказане має відношення тільки до віруючих. Він каже: “Допоки людина не народиться згори, доки вона не стане по-справжньому віруючою, всі її спроби умертвляти гріх ні до чого не приведуть. Даремно вона буде використовувати різні ліки – не буде зцілена”.

Що ж тоді потрібно робити невіруючому? Волати до Бога, щоб Дух Святий дав йому нове серце, навернув його душу. “Умертвіння гріха – це не те, до чого Бог закликає невідроджену людину, – пояснює Оуен. – Це не те, чим вона повинна займатися. Чого вона має прагнути – так це відродження всього єства, а не просто умертвіння якихось окремих проявів похіть”.

Вільні для радості

Книги Джона Оеуна показали мені, як сексуальне життя на моїх умовах, у моїй уяві, призводило до результатів абсолютно протилежних, ніж те, що мені так барвисто обіцяв гріх. Замість свободи я отримала рабство. Цей пуританин XVII століття відкрив мені схему, як лесбійські бажання і моя гріховна чуттєвість вбивали насправді мою радість.

Сьогодні я перебуваю серед “Марій Магдалин” – благочестивих жінок із гріховним минулим. Євангеліє принесло нам не тільки благодать, але зажадало непримиренної війни. У якийсь момент посеред цього кровопролитного бою Бог дав мені надприродне, незрозуміле бажання стати побожною жінкою, яка повністю присвятила себе Богові, сповненою Його словом, Його волею. Це бажання породило й іншу мрію: стати, якщо завгодно Богові, благочестивою дружиною благочестивого чоловіка.

Єдність із воскреслим Христом означає, що минуле гріховне життя прибито на хресті. Я помітила, що вже не могла повернути це життя, навіть якби захотіла. Спочатку це було страшно. Але коли я вдивилася в глибину, на саме дно цього страху, я раптом знайшла мир. За розп’яттям себе слідує воскресіння і життя.

З цим миром я також знайшла глибоке усвідомлення того, що Євангеліє спрямовує наш погляд уперед. Наш дім – попереду. Сьогодні однією лише Божою благодаттю я приєдналася до Божої родини. У цій сім’ї Бог дбає про всі мої потреби, навіть найдрібніші деталі мого життя – чи то йдеться про математичні задачки, чи то про приготування макаронів із сиром. Але найбільше (якщо говорити про земні речі) Бог явив Свою благодать у тому, що дав мені людину, яка віддзеркалює цю благодать і назвала мене коханою, і дав дітей, які називають мене мамою.

Оригінал © Desiring God Foundation, переклад © Голос Істини.