Що означає “Coram Deo”?

Я пам’ятаю, як мама стояла переді мною, руками впираючись у боки, виблискуючи розпеченими вуглинками очей і кажучи гучно: “То що за велика ідея, друже?”

Інстинктивно я знав, що моя мама не ставила мені абстрактне запитання. Її запитання зовсім і не було запитанням, це було тонко завуальоване звинувачення. Її слова можна було з легкістю перекласти: “Чому ти робиш це?”. Вона кидала мені виклик, щоб я виправдав поведінку. У мене ж не було жодного виправдання.

Нещодавно один друг дуже серйозно поставив те саме запитання: “Яка велика ідея християнського життя?”. Його цікавила всеохопна, найважливіша мета християнського життя.

Щоб відповісти на це запитання, я звернувся до прерогативи богослова і навів йому латинський термін. Я сказав: “Велика ідея християнського життя – це coram Deo. Воно охоплює суть християнського життя”.

Ця фраза буквально означає щось, що відбувається в присутності або перед обличчям Бога. Жити coram Deo – це проживати все своє життя в Божій присутності, під Божою владою, до Божої слави.

Жити в Божій присутності – це розуміти, що що б ми не робили і де б ми це не робили, ми діємо під Божим поглядом. Бог всюдисущий. Немає місця настільки віддаленого, щоб ми могли уникнути Його всепроникливого погляду.

Усвідомлювати присутність Божу означає також і гостро усвідомлювати Його суверенність. Спільний для святих досвід – визнавати, що якщо Бог є Богом, тоді Він дійсно суверенний. Коли Савл зіткнувся з сяючою славою воскреслого Христа дорогою в Дамаск, його негайним питанням було: “Хто Ти, Господи?”. Він не був упевнений, хто з ним говорив, але він знав, що хто б це не був, це був точно володар.

Жити під Божественною верховною владою включає більше, ніж неохоче підпорядкування повному пануванню, яке мотивується страхом покарання. Це включає визнання того, що немає вищої честі, ніж віддати честь Богові. Наші життя мають бути живими жертвами, приношеннями, які віддають у дусі благоговіння і вдячності.

Жити повністю життям coram Deo – це жити життям цілісності. Це життя повноти, яке знаходить свої єдність і злагодженість у величі Бога. Фрагментарне життя – це життя розпаду. Воно позначене непослідовністю, дисбалансом, збентеженням, конфліктом, суперечливістю і хаосом.

Християнин, який розділяє своє життя на дві частини релігійної та нерелігійної, не зміг схопити суті. Головна ідея в тому, що все життя цілком або релігійне, або ні. Ділити життя між релігійним і нерелігійним уже саме по собі є блюзнірством.

Це означає, що якщо людина виконує своє покликання як сталевар, адвокат або домогосподарка перед Богом (coram Deo), то ця людина діє щосекунди так само релігійно, як євангеліст, який завойовує душі і виконує своє покликання. Це означає, що Давид був так само релігійний, коли пас овець, як і коли його помазували особливою благодаттю на царство. Це означає, що Ісус був також релігійний кожну секунду своєї роботи в батьківській майстерні, як коли Він був у Гефсиманському саду.

Цілісність знаходиться там, де чоловіки і жінки проживають свої життя за зразком послідовності. Це той зразок, який працює за тим самим простим принципом у церкві та поза церквою. Це життя, відкрите перед Богом. Це життя, в якому все, що робиться, робиться, як для Бога. Це життя, яке живеться за принципом, а не за вигодою; смиренням перед Богом, а не опором. Це життя під опікою свідомості, підкореної Божому Слову.

Coram Deo перед обличчям Бога. Ось велика ідея. Перед цією ідеєю наші інші цілі та амбіції стають лише дрібницями.

Писання для детального вивчення: Мт. 24:13; Рим. 8:31-36; 2 Кор. 4:7-16; Євр. 6:9-12; 10:35-39.

Оригінал © Ligonier Ministries, переклад © Help for Heart.