Що Біблія говорить про саможалість?

Кожна людина схильна до саможалості. Ми народжуємося зацикленими на собі, з потужним бажанням захищати своє его і свої “права”. Коли нам здається, що життя поставилося до нас не так, як ми на це заслуговуємо, це виливається в саможалість. Через неї ми занурюємося в морок і зациклюємося на своєму болю – справжньому чи уявному. Корінь саможалості криється в незгоді з Богом про те, що життя і Бог до нас несправедливі.

Головна підказка про те, що саможалість не від Бога, криється в приставці само. Щоразу, коли ми концентруємося на собі, крім випадків покаяння (1 Кор. 11:28; 2 Кор. 13:5), ми вступаємо на територію плоті, яка ворогує з Духом (Рим. 8:7). Коли ми віддаємо своє життя Христу, наша стара природа розіп’ята з Ним (Гал. 2:20; Рим. 6:6). Егоїстична/гріховна частина нашого життя більше не повинна переважати. Коли ж переважає наш егоїзм, Бог залишається не при справах. По суті, ми самі стаємо богом. Клайв Льюїс сказав про це так: “У ту саму мить, коли у вас проявляється ваше “я”, виникає ймовірність, що ви захочете поставити його на перше місце, побажаєте стати центром, тобто фактично – Богом. У цьому й полягав гріх сатани, і цим гріхом він заразив людський рід”.

Гріхи з категорії “само-” не здаються так просто. Їх складніше виявити, ніж очевидні гріхи, як-от аморальність або пияцтво (Гал. 5:19,20), тому що ми часто вважаємо їх друзями. Самовпевненість, своєкорисливість, самозакоханість, самозамилування, самозахопленість, самоспоглядання– все це ознаки плотської природи, яка ще не підкорилася Христу. Гріх саме з цієї категорії погубив Самсона (Суд. 16:20) і змусив багатого юнака відвернутися від Христа (Мт. 19:21,22). Гріхи з категорії “само-“, включно із саможалістю, свідчать про те, що хоч би що ми говорили своїми вустами, найвишуканіше поклоніння ми часто приберігаємо для себе (Іс. 29:13; Мт. 15:8).

Яскравий приклад саможалості можна побачити в описі життя злого царя Ахава. Йому захотілося заволодіти виноградником Навуфея, який відмовився його продавати. Ахав прийшов у свій дім “похмурий і засмучений… І в збентеженому дусі ліг на постіль свою, і відвернув обличчя своє, і хліба не їв” (1 Цар. 21:4). Тільки уявіть, цар дувся у себе в палаці! Він був настільки зациклений на собі, що підбадьорився, тільки коли його зла дружина Єзавель приступила до здійснення плану з убивства Навуфея (1 Цар. 21:15,16). Саможалість ніколи не веде ні до чого хорошого.

Коли ми занурюємося в саможалість, ми піднімаємо власну значущість у своїх очах. У Рим. 12:3 написано “не думайте про себе більше, ніж слід думати”. Ми думаємо про себе занадто високо, коли дозволяємо життєвим трагедіям і несправедливостям визначати наш емоційний стан. Гіркота може швидко перекрити собою плоди Духа (Гал. 5:22), які повинні переважати в житті кожного віруючого. У 1 Сол. 5:18,19 йдеться про те, щоб ми “не вгашали Духа”. Навпаки, ми повинні за все дякувати. Неможливо дякувати, продовжуючи триматися за саможалість, тому що в стані зацикленості на собі за визначенням неможливо сфокусуватися на вдячності іншим. Саможалість не може дякувати за те, чому Бог дозволив статися.

Відмовитися від пориву пожаліти себе непросто. Життя надає нам достатньо можливостей випробувати відкидання, несправедливість, жорстокість людей. Наша природна реакція – самозахист, який часто веде до саможалості. Однак ми можемо вибрати “жити духом… і не чинити пожадань тіла” (Гал. 5:16). Ми можемо прийняти рішення не занурюватися у свою гріховну природу, а вибрати мати вдячне серце, і довіряти Богові, який “за Своєю доброю волею викликає у вас і бажання, і дію” (Флп. 2:13). Кожну ситуацію, де можна зануритися в саможалість, ми можемо розглядати як можливість побороти свою стару природу. Ми можемо обирати вірити, що “тим, які люблять Бога, котрі покликані за Його постановою, все сприяє до добра” (Рим. 8:28).

Оригінал © Got Questions Ministries, переклад і адаптація © Help for Heart.