Сором після Христа

Не знаю, як вам, а мені конференції часто здаються розрізненими шматочками, які потрібно зв’язати разом якоюсь ниткою, якоюсь темою. Тож зараз я хочу приділити хвилину, щоб розглянути, яка тема пов’язувала цю конференцію. Почали ми з розмови про те, що після Адамового гріха людство занурилося в океан сорому. Прозвучало навіть таке сміливе припущення: у людства безліч проблем, але головна з них – сором. І це додає особливої значущості ((серйозності)) нашій конференції, адже ми розбираємо загальнолюдську проблему.

Людський сором спочатку проявив себе трьома основними почуттями. Про це трохи докладніше: 

1. Людина відчула себе нагою, беззахисною ((оголеною, вразливою)) перед Богом і оточуючими. 

2. Відчула себе знедоленою, відокремленою. 

3. Нечистою; такою мірою, що ніякий душ не здатний відмити. Можна додати сюди слова на кшталт: «Слабкою», «убогою», «бідною», і взагалі неприйнятною. Ось це і є той океан сорому, в який ми всі занурилися. І вперше він з’явився, коли було скоєно гріх, який успадкували всі ми.

Але писання йде далі. П’ятикнижжя, книги Мойсеєві, розповідають нам, що цей океан сорому став включати не тільки сором від наших власних дій, а й сором від того, що зробили з нами. Життя принижує нас, відкидає нас, ми зв’язуємося з нечистими й оскверненими людьми. Після цього, Девід почав читати Новий Заповіт. Якщо пам’ятаєте, він звернув увагу на двох жінок. Разом, ці дві жінки уособлюють весь океан сорому. Перша була присоромлена, оголена ((викрита?)), безпорадна, знехтувана, нечиста через свої вчинки. Сором другої не мав нічого спільного з її вчинками. Він був результатом хвороби в її тілі, яка була явно не її провиною ((яку вона явно не заслужила)).

Чудова історія. Історія про двох жінок. Жінки в ті часи не користувалися великою пошаною. І символізують вони всіх нас, ((близько)) знайомих із почуттям сорому. Але писання хвалить ((звеличує)) цих жінок, як перших двох людей віри. На них звертають загальну увагу, і ми говоримо про них навіть сьогодні. Такого розвороту ми в Біблії явно не очікували. Низинні люди чомусь піднімаються, коли зв’язуються з Христом, коли у своїй потребі звертаються до Ісуса по допомогу.

Про це розповів Девід, а вчора приходив Марк, і окремо зосередився на провині, і на тому, як нас преображає хрест Ісусів. Він особливо розглянув відповідальність перед законом, ось цей бік сорому. Але подивіться, яке місце займає ця відповідальність у загальному обсязі нашого сорому ((як ця відповідальність співвідноситься з усією сукупністю сорому)). Наприклад, він наочно підкреслив, що, несучи відповідальність перед законом, ми постанемо перед суддею. Однак вина – лише частина всієї сукупності сорому.

Не знаю, як вам, а для мене найкращою частиною вчорашньої проповіді були ось ці слова: «Не маючи осуду, ми здатні сказати: “Авва”». І не просто Авва, а Мій Авва. Хіба це не найкраща точка вчорашньої проповіді? Марк виділив, що саме зробив для нас Ісус. Відкинутість, яка супроводжувала нашу провину, він замінив на надзвичайно особисте ((інтимне))) «Авва».

Сьогодні ми продовжимо говорити про наслідки хреста. Що відбувається після Ісуса. Особливу увагу звернемо на слова Павла. Вчора ми говорили про свої справи ((вчинки/про те, що ми робимо)), і про сором, який вони збирають. Цього ранку я хочу поговорити про приниження і знедоленість. Вони теж є значною і критичною частиною сорому, яку ми часто не помічаємо. Тож подивимося, як Павло справляється з цією проблемою. Приниження, якого перед Богом ми більше не відчуваємо, проте переживаємо в очах людей.

Я хочу зробити наступне. Почнемо з роздумів Павла. Іноді Павло, схоже, просто розмірковує про те, що зробив Христос, і про славні висновки з цього. Тож давайте спочатку вислухаємо міркування Павла про сором, особливо про приниження і відкинутість через те, що було зроблено з нами. А потім перейдемо до подробиць. Якщо у нас вистачить часу, звернемося до двох ((його)) послань. Розглянемо послання Павла до Коринтян і Филип’ян, щоб побачити, як хрест Христовий радикально змінює сором.

А тепер послухаємо його роздуми. Звучать вони приблизно так: «Я думав, що поборов сором. Що я вище за нього. Я був фарисеєм із фарисеїв. Я перевершував своїх однолітків і за знаннями, і за пристрастю. Я думав, що переміг сором, що знайшов прийнятний одяг, який збереже мою репутацію. Я вважав себе найдостойнішим із гідних. Я вважав, що мої заслуги роблять мене чистим і праведним. Я й не підозрював, наскільки далеко я був від Ісуса».

Ми чуємо, як Павло думає: «Хто ці люди?» Вони були вигнанцями, прокаженими, грішниками, що стікали кров’ю. Вони були одержимими. Ось таких людей він переслідував. І це зрозуміло. Але ці люди були найближче до розуміння реальності. Вони усвідомлювали своє безнадійне становище. Вони знали, що нагі, що потребують одягу, хоча й думали, що цього одягу їм більше не знайти. Вони знали, що були «не народом», і сумнівалися, чи зможуть вони коли-небудь стати народом. Вони розуміли реальність, фундаментальну залежність. ((і що)) Вона – найпривабливіша якість кожної людини.

І це зрозуміло. Так, зрозуміло. Тому що в моєму особистому світі, де все зосереджено навколо моєї репутації, Христос більше не глава, і Його репутація більше не славна. Але коли ми приймаємо ((усвідомлюємо)) всю Його благодать ((коли ми бачимо повноту Його благодаті)), ми просто говоримо «Допоможи!» Ось тоді ім’я Ісуса звеличується. Так, це зрозуміло.

Отже, зараз я постараюся вгадати думки Павла. «Ось, чого я хочу. Я хочу, щоб усе в моєму житті, у моїх думках, оберталося навколо однієї центральної події – Христа ((у мені)) розп’ятого». Не просто Христа ((у мені)) убитого. Слово «Розп’ятого» підкреслює ганьбу і приниження Його смерті. Не всяка смерть принизлива. Але Павло каже: «Не знаю нічого, крім Христа, і до того ж розп’ятого», щоб підкреслити: Христос добровільно ходив світом, і, здавалося б, збирав усі можливі приниження, прийняв їх на Себе і поніс їх на хрест.

І подивіться, що вийшло в підсумку. Здається, розумію – він перейшов бар’єр. Царствений Христос перейшов бар’єр, що відокремлював посоромлених. Він ототожнив Себе з нами, щоб і ми могли ототожнити себе з Ним. Як же ще нам, нечистим, долучитися до царського роду? Для цього потрібно, щоб царський рід не був відокремлений від нас. І ось, Цар прийшов до нас, у наш світ, щоб ототожнити себе з нами. Ганьба хреста виражає це найяскравіше. Тепер ми можемо асоціювати себе ((зв’язатися)) з Ним, і ця асоціація ((зв’язок)) – найважливіша.

Ось роздуми Павла, і це дуже славні роздуми. Суть усього – у моїх зв’язках. Не в моїй репутації, а в тому, щоб зв’язатися з правильною людиною. Усе зав’язано на відданості. Це і є віра. Віра – не моя заслуга. Віра, по суті, волає: «Допоможи! Допоможи! У мені самому немає честі, тільки нагота, знедоленість і нікчемність. Допоможи». Ось, що таке віра. «Допоможіть! Я потребую інших. ((Буквально: я потребую когось іншого))) Моє життя тепер зав’язане на іншому. ((Варіант: Я потребую Друга, і на Ньому тепер зав’язане моє життя))».

Ось так розмірковує Павло. Так само повинні міркувати і ми. Але в певний момент Павло робить розворот, якого ми не очікували. ((Він навіть і не просить нас зробити такий самий розворот??))) Але він дуже захопливий, тож давайте простежимо за ним.

Розворот наступний: «Що прийнятно для Царя, те прийнятно і для мене. Тож я занурюся в трясовину сорому, бо сам Цар увійшов у неї. А куди йде Він, туди піду і я. Тож я докладу всіх зусиль, щоб назбирати якомога більше сорому. Вам цього робити не обов’язково, проте подивіться, як я сам це зроблю. А зроблю я так, бо для мене настільки приємно слідувати за Христом. В усьому наслідувати Його, як дитина батька, як створіння Творця – це неймовірне єднання».

Є і ще одна причина, через яку Павло так робить. Трясовина сорому вбиває безліч людей. І Павло каже, що хрест зробив щось ще. Він проголошує: «Ті, хто нагі, в Ісусі можуть знайти одяг, можуть знайти красу. Знедолені можуть стати обраним народом, а нечисті можуть очиститися до самої душі». Він проголошує це всьому світу. Він каже, що новий вид честі – бути пов’язаним із Тим, Хто поніс на собі сором усього світу.

Павло говорить нам: «Дивіться, я доведу вам, що сором і образи світу більше не мають влади. Дивіться, вам не обов’язково чинити так само, але я покажу вам приклад». І в кожному своєму посланні Павло обсипає себе соромом, і каже: «Це ще не все. Ось вам сила Божа – давайте ще. І найгірше, що трапиться – ви нагадаєте мені про велику любов, якою Бог полюбив Свій народ».

Павло думає: «Як мені зібрати побільше сорому? Почну з того, що працюватиму руками, щоб мене ніхто не утримував. У мене не буде свити, як у великих учителів того часу. Я відмовлюся від будь-якої риторики, яка піднімає мою репутацію. Я буду робити все, що зможу, щоб шукати сорому, і так буду насолоджуватися тим, що слідую за Господом». ((Так я зможу послужити вам??))) Павло знову і знову нагадує нам: «образи світу не мають над нами ніякої влади, тому що ми єдині зі Святим Богом. Мало того, засоромленими виявляються ті, хто соромлять нас. Адже якщо ми поділяємо сором Христа, ми поділяємо і Його славу, і Його воскресіння. І ми опинимося всередині, а не зовні.

Ось роздуми Павла. І навіть якщо зупинитися тільки на цьому, Павло вже дав нам прекрасну поживу для роздумів. Але його богослов’я завжди практичне, тому давайте подивимося, куди ці роздуми його приведуть. Друге Коринтян і Филип’ян, дуже коротко. Такої ситуації, яка склалася в Коринфській церкві, Павло не очікував. Його з соромом відкинула його власна церква. У цьому є щось славне, бо тепер у нього є щось спільне з зганьбленим Месією. Адже коли в соромі Цар, змінюється статус сорому ((сором сприймається по-іншому ??))).

Ось вам невелика ілюстрація. Можливо, зараз це прозвучить нерозумно, але коли я вчився в старших класах, одним із найнепристойніших, найганебніших і найжахливіших вчинків було вдягнути розкльошені джинси і кеди. Більшість із вас і не підозрювали про їхнє існування, але коли я вчився в старших класах, їх ще носили. Але ніколи не з кедами, а обов’язково з черевиками.

І ось одного разу мій друг Денні – ми з ним досі дружимо, але в школі він був «Містер вершина крутості». Він був неймовірно крутий у кожному сенсі цього слова. І ось одного разу він прийшов до школи в джинсах кльош і кедах. І можете вгадати, що сталося далі – наступного дня половина школи носила джинси кльош і кеди. Іншими словами, щось було неймовірно ганебним, але коли гідна людина пройшла через цей сором, то ганебне преобразилося та стало бажаним. Ось, про що Павло нам розповідає. Він каже: «Послухайте мене, і йдіть за мною. Сором, який вбивав вашу душу, більше не зможе отруїти вас, через подвиг Христовий. Цар зазнав ганьби, і прийняв на себе наш сором. У сорому більше немає влади».

Але ось, чого Павло не очікував: він не очікував, що соромити його буде його власна церква. Неймовірно! Гаразд, якби це були язичники, або ідейні ((фанатичні)) атеїсти. Але його власна церква? Його власні люди? Він сам заснував цю церкву, він любив цих людей, але через кілька років вони пишуть йому: «Павле, ми щось не впевнені в тобі. Не розкажеш нам про свою кваліфікацію? Ми хочемо переконатися, що ти – справжній. Адже ми не впевнені, що ти – один із нас». Тільки уявіть, як це жахливо!

До речі, якщо тут є пастори, іноді нам варто задуматися, чи не нагадує нам Павло про те, що в служінні пастора нам доведеться пережити сором? Він йде в комплекті. Це частина слави пасторського служіння. Слова і дії нашої пастви в наш бік обов’язково змусять нас відчути себе відокремленими від них. Друге Коринтян – яскравий приклад ((цього)).

«Павле, ми не впевнені у твоїй репутації, у твоїй кваліфікації. Доведи нам, що ти – гідний учитель, що нам варто до тебе прислухатися». І він відповідає: ((18:03 – 18:05 Зробіть для мене місце у ваших серцях ??)). Що? Ви тільки уявіть! Йому кажуть: «Ми в тобі не впевнені, доведи себе», а він у відповідь: «Я люблю вас. Будь ласка, полюбіть і ви мене». Це нечувано для будь-кого, хто не знайомий із Христом, і характером Бога з усього Писання.

Тоді Павло каже: «Гаразд, я покажу вам свою кваліфікацію». Марк вчора прочитав частину цих віршів, я ж прочитаю цікаве резюме, яке Павло пропонує коринтянам. Ось воно, ось, що Павло пропонує, як свою кваліфікацію. «Я в поганих стосунках майже скрізь, куди приходжу, і зі мною відбувається щось погане. А якщо ви будете спілкуватися зі мною, то погане може статися і з вами».

А це, до речі, я вважаю важливим нагадуванням для тих із нас, чий сором пов’язаний не з чимось ганебним, що з нами трапилося, а з тим, що погані події слідують за нами по п’ятах. Хвороби, смерть, труднощі на роботі, і певне ((негативне)) ставлення. Іноді виникає відчуття, ніби над нами знущаються. І ось Павло каже: «Якщо ви відчуваєте, що над вами знущаються – ласкаво просимо. Ви – свої».

Ось його резюме. Дуже захоплююче резюме. «Гаразд, похвалюся і я. Ви питаєте, чим я можу похвалитися? Тоді я похвалюся. Нехай і нерозумно так говорити, але похвалюся». Я прочитаю вам частину цього листа. Нам його слова вже трохи приїлися, але для церкви в Коринті, вони, безсумнівно, були сильні. ((2 Кор. 11:23)) «Я трудився більше». Іншими словами, зі мною не було свити. Зі мною не було людей, які постійно б мене підтримували.

«Мене часто ув’язнювали». У ті часи, як і в ці, в’язниця була чимось ганебним. «У труднощах – більше, в ранах – дуже багато, у в’язницях – надмірно, на межі смерті – часто. Від юдеїв я дістав п’ять разів по сорок ударів без одного. Тричі киями був я битий». 

Читачам у церкві в Коринті хочеться сказати: «Гаразд, Павло, вибач. Ми просто не розуміли, що живемо в старому світі репутації, за світськими стандартами».

І Павло продовжує: «Один раз був каменований. Тричі корабель розбивався зі мною, – ніч і день я провів у безодні» – за мною ходили невдачі. «Часто перебував у подорожах: у небезпеках на ріках, у небезпеках від розбійників, у небезпеках від одноплемінників, у небезпеках від язичників» Він запитує: «І що, продовжити це резюме?» «У небезпеках у місті, у небезпеках у пустелі, в небезпеках на морі, у небезпеках від лжебратів, у клопотах і труднощах; часто в недосипанні, в голоді й спразі; дуже часто в постах, у холоді та в наготі».

«Тепер-то ви зрозуміли?» – каже Павло, – «Чи знайомі вам такі обставини?» Хто був розіп’ятий у слабкості, але живий могутністю Бога? На кого схоже таке резюме? Чи не на Самого Царя, хоч трохи? Оголеного і присоромленого Царя.

Павло починає з того, що розповідає про себе, а потім у певний момент починає розповідати коринтянам про них самих. Він каже: «Ви святі». Саме так він починає обидва послання до Коринтян. «Ви святі». І Марк учора говорив про це трохи. Тут відбувається щось елегантне. Ви святі, тому що обрані Богом, ви належите Йому. Але у вас є також Святий, Який живе у вас. Ви – жива скинія. Переносна скинія. Переносний храм. Дух всередині вас, куди б ви не пішли.

У Старому заповіті є дві групи людей – чисті й нечисті. Чисті не обов’язково досконалі морально, проте чинять правильно, і приносять правильні жертви. А нечистим, через скоєні ними вчинки, ((щоб стати гідними)) перед Богом і перед суспільством, необхідно зробити щось. Ось такі дві категорії.

Проблема в тому, що були способи зробити нечистих чистими, але рано чи пізно вони знову ставали нечистими. Тому що нечистота завжди бере гору. Коли ми чисті, і торкаємося чогось брудного, то відразу ж стаємо брудними. Тож система виходить дуже безнадійною, поки ми не усвідомимо, що є ще й третя категорія – святе.

У категорію святого входить те, що належить Богу. І коли святе торкається нечистого, відбувається щось незвичайне. Святе змінює нечисте. Святе якимось чином не піддається забрудненню від нечистого. Ось, що відбувається за часів Нового Заповіту. А святі – це ми з вами. Ми освячені.

Наведу вам приклад. Про нього говорить і Павло. «У вашій церкві є проблеми з розлученнями. І я розумію, на підставі чого вони виникли. Адже не можна зв’язуватися з нечистими, зв’язуватися з язичниками. Деякі з вас приходять до Христа, але вже перебувають у шлюбі з людьми, які не в Ісусі. І по суті правильно було б розлучитися. Саме таким був би старозавітний хід думок. У церкві відбувається дуже серйозна соціальна проблема. І ось, що Павло каже після всіх своїх міркувань:

«Якщо невіруючий чоловік згоден жити з вами, залишайтеся так. Пам’ятаєте, де це написано? 1 Коринтян 7. «Тому що ви – святі. І ваші діти були б нечисті – тобто жили б у суспільстві без святих. Але через вас ваші діти святі». Тут можна сказати багато чого, проте одне безсумнівно. Павло говорить нам: «Ось, хто ви такі. Ви святі, тож ступайте. Ідіть і ловіть людей ((буквально: йдіть за, прагніть до)). Не бійтеся, що з вашого рота поллється чорна жовч, яка осквернить людей. Ступайте, бо тепер ви – жива скинія. Доторкайтеся до інших людей в ім’я Христа, і дайте славі Ісуса відбитися через вас».

Бачите, що виходить? Це захопливо. Після Христа, всі аспекти сорому змінюються. І це тільки частина думок Павла. Ще він називає нас славними. У нас він бачить відображення слави Ісуса. Коли Христос звертає до нас Своє обличчя, ми маємо прекрасний, вишуканий вигляд. Як знайти застосування цій ((якості))? Потрібно думати поза собою. ((Давайте пошукаємо застосування цьому, і почнемо думати за межами себе)). Чи помічали ви нещодавно ((Як давно ви помічали)) відображення слави Христа в інших людях?

Я роздумував над цим учора, і перше, що я зробив – написав жінці з нашої церкви, яка співала під час прославлення минулої неділі. Після зібрання ми з дружиною розмовляли про те, наскільки славним було прославлення. Не просто мелодії були гарні, а все разом звеличувало особу Христа. Неймовірна радість.

Що ж ми зробили? Коли бачиш славу, потрібно про це говорити, і тому я написав їй. Я сказав: «У вас голос, як у ангела, але не в цьому суть. Який би не був ваш голос ((Навіть таким голосом)), ви направили наші з дружиною серця до Христа, і за це ми вам дуже вдячні». Розумієте, що хоче сказати Павло? «Ви – святі, і коли ви привабливі, ви – сповнені сили. І коли ви бачите красу в інших людях, говоріть про це, звертайте їхню увагу на цю красу. І не кажіть просто: «Я бачу, що Бог благословив тебе дарами». Говоріть особисто: «Ось, як ти вказав мені на Христа. Дякую».

Люди, знайомі з соромом, спочатку не знатимуть, що з цим робити. Але просто зробіть так наступного тижня, і наступного, і наступного. Може, вони стомляться чути це від вас, і почнуть ((можливо, почнуть)) щиро вірити, що віддзеркалена слава Христа робить їх прекрасними, і вказує на Ісуса всім оточуючим.

Ось ще кілька думок до Коринтян. Павло каже: «Фундаментальна проблема всього людства, сором, містить у собі провину, приниження, і відкинутість ((неприйняття)) іншими людьми. Коли ми зустрічаємося з ситуаціями, де оточуючі можуть принизити нас або відкинути, вони тепер не настільки страшні. Біль від цих ситуацій вже не такий гострий. У них більше немає сили контролювати нас, вони не проникають до наших кісток.

А тепер коротко розглянемо послання до Филип’ян. У їхньому місті, як і в Коринті, переважала культура, заснована на репутації. Побачити оточуючих і показати себе. Як може мій престиж перевершити їхній престиж? Усі у світі думають приблизно так само, Філіппи були звичайнісіньким містом. І Павло каже їм: «Я розповім вам, хто я такий». Послання до Филип’ян – одне з небагатьох, які Павло починає з опису своєї ролі. Він каже: «Я – Павло, слуга». У першому ж вірші послання до Филип’ян, чиє суспільство було засноване на престижі та репутації. Вони були в шоці. Що ж це таке? Він називає себе слугою! Павло щосили намагається сказати: світ нарешті був виправлений. Проблему сорому вирішив Цар, який прийняв розділив з нами і сором, і славу.

Потім Павло розкриває центральну тему. Пам’ятаєте центральну тему другого розділу Филип’ян? Ця тема – Христос, який спустився з небес і прийняв покірність ((і підкорився)). Він обрав місце сорому і слабкості. Він обрав собі смерть на хресті – найганебніше, що з Ним могло статися. Ось, який шлях Царя до слави. Така-ось центральна тема у Павла.

Послання продовжується, і Павло розповідає филип’янам щось на кшталт біографії. Якщо ви пам’ятаєте цю біографію, вона дуже цікава. Він каже, що зазвичай людям надають впевненості у власних можливостях. «((Филип. 3:5)) Обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїля, з племені Веніяміна, єврей з євреїв», я – один з еліти, вершків суспільства, «щодо Закону – фарисей, щодо ревності – гонитель Церкви, щодо праведності, яка від Закону, – бездоганний».

Ось його резюме, але ви знаєте, чим це закінчилося. Тьху, Павло плює на все це, відрікається від нього. «Але що було для мене надбанням, те я визнав ради Христа за втрату. І взагалі, все визнаю за втрату, порівняно з величчю пізнання мого Господа Ісуса Христа» – всі ті речі, які допомагають побудувати репутацію – «я став вважати за сміття, ((і я все відкинув геть)) аби здобути Христа, … не зі своєю праведністю, яка від Закону, але з тією, що через віру в Христа». Не своїми досягненнями, тому що вони не несуть слави Христу. Вони не волають за допомогою. Я хочу знати Христа в силі Його воскресіння.

Павло продовжує, і каже: «Забуваючи все, що залишилося позаду». Однак слова «забуваючи все» означають не «все погане», а «все хороше». Забуваючи все те, що зміцнювало мою репутацію, «йду до того, що попереду, … щоб отримати нагороду … в Ісусі Христі». Це не нагорода за те, що він заслужив. Ця нагорода – возз’єднання з Царем, і цю нагороду розділимо ми всі.

Потім Павло додає: «Нам усім, духовно зрілим людям, варто було б так дивитися на речі». Ось кілька способів, як ми можемо наслідувати Павла, його приклад. По-перше, спробуйте написати свою біографію. Я вчора написав свою. Якщо можна, прочитаю вам два її варіанти, короткий і довгий. Коротка версія: «Допоможи! Допоможи!» Саме тут – найголовніший крок для кожного, хто бореться із соромом. Бо ті, хто явно відчувають свій сором, дуже близькі до реальності, вони усвідомлюють свою потребу. Проте ж, сама по собі, потреба не змушує нас шукати допомоги. За самою своєю природою сором відвертає нас від людей, ми ховаємося від них, замість того, щоб шукати допомоги. Зробити щось подібне – протиприродно, для цього потрібна сила Духа. «Допоможи». Ця фраза має звучати в біографії кожного по цей бік хреста.

А ось довший варіант. Ця інформація трохи особиста, але я хочу надихнути вас подумати над своєю біографією до кінця цього тижня. «Усе моє життя крутилося навколо репутації. Хоча і репутації у мене особливої не було. Атлет на 4 з плюсом, студент на 4 з плюсом, помірна кількість прищів. Сьогодні я вже, можливо, непоганий психіатр, і один з онуків прочитав мою книжку. Це буквально була моя мрія. Але коли я отримував 4+, мені було дуже приємно, але дуже недовго. Як же це жалюгідно, і наскільки самозакохано!

((32:54, нерозбірливо – Христа розп’ятого і воскреслого)). А це якраз шлях Царя, шлях миру. Це шлях краси, спільності ((згуртованості, приналежності)) і святості. До мене часто приходить думка, що я стоятиму в довгій черзі на небеса, знову і знову чуючи: «Добре, добрий і вірний раб»; а коли Господь дійде до мене, то скаже, закотивши очі ((цокнувши язиком)): «Тобі пощастило, Я сьогодні щедрий. Входь уже, поки Я не передумав». Однак я не думаю, що саме так мене зустріне Той, хто палко запрошував мене знову і знову прийти на бенкет, куди приносити не потрібно нічого.

На перший погляд цей шлях лякає. Беручи участь у соромі та ганьбі Ісуса, нам перепадуть труднощі розіп’ятого життя. Однак, якщо ми налаштовуємося на неймовірно складне життя – це безглуздя. Труднощі прийдуть у будь-якому разі. Можливо, я буду одним із тих людей, про яких шепочуться за спиною ((про яких вас попереджають друзі)): «Не спілкуйся з ним, за ним постійно слідують проблеми, не потрап під хвилю». Але я впевнений, що такі моменти дають можливість проявити велику силу в слабкості, і відбиту славу. Адже тоді я не один, зі мною буде Дух Живого Бога і Тіло Христа.

Тож я хочу бути подібним до своїх земних героїв. Звісно, до Павла. До багатьох із вас. До багатьох своїх знайомих, які шукають Ісуса серед слабкості, не усвідомлюючи навіть, який чудовий вигляд вони мають. Але я хочу бути подібним до багатьох із вас. А ще я хочу бути подібним до митаря. Луки 18. Підійшовши до храму, він схилив голову і бив себе в груди: «Боже, помилуй мене, грішного». Допоможи. Ось мої земні герої.

Про що ваше життя? Павло каже: «Моє життя – про повний переворот сорому і честі. Вони залежать більше не від моєї особистої ситуації, а від асоціації з Ісусом Христом». А яке ваше нове життя?

Тільки не оцінюйте нікого, хто живе в Ісусі Христі, з точки зору світу. За його престижем і репутацією. Дивіться на них, як на образ Христа – і тому щось славне. Наближайтеся до людей, торкайтеся до них. Ви – святі, торкайтеся до людей. Запрошуйте їх на обід. Наскільки ж цінним буде таке долучення. Якщо доречно, обійміть їх. Відсвяткуйте їхній день народження. Вшануйте свого ближнього, як вираз глибокої честі, яку нам дарує Ісус Христос.

На конференціях на кшталт цієї можна почути прекрасні історії. В історії моєї боротьби з соромом не було такого моменту, коли все змінилося. Слово Боже накопичувалося роками. І я сподіваюся, що під кінець цієї конференції ви станете людьми надії. Можливо, ми ще не ввібрали всі ці істини, але слова Святого Письма до знедолених і присоромлених людей – це слова надії. І тому ми піднімаємо свої руки, простягаємо їх до Святого Бога, і знаємо, що Він дивиться на нас прихильно. І тоді наші минулі приниження починають втрачати свою владу над нами. Ми помічаємо це, піднімаємо голови, і бачимо славу на тому кінці сорому. Давайте разом станемо людьми, які дивляться на майбутнє з тією ж надією, яку ми бачимо в характері Павла.

І останнє. Я думаю, справедливо буде згадати і Петра. Той, хто точно був знайомий із соромом, так це Петро. Він говорить нам про те, хто ми такі. І знову все зав’язано на соромі. Ми – народ обраний. Обраний народ! Не просто щасливчики, до яких Ісус одного разу відчув особливу прихильність. Якщо ми сказали Ісусові: «Допоможи», то значить ми були обрані від заснування світу.

Ми народ обраний, але це ще не все. Ми – царське священство. Святі для Господа. Ми – святий народ, що належить Богові. Тож, проголосимо славу Тому, хто вивів нас із темряви на світло. Одного разу ми не були Його народом, але зараз ми – народ Божий.

 Благословень вам.