Серце, віддане Богу (уривки)

Адже із серця виходять лукаві думки, вбивства, перелюб, розпуста, злодійство, неправдиві свідчення, богозневага.

Мт. 15:19

Ніколи не зашкодить зайвий раз нагадати, що релігія має відношення до душі, або серця. Невикорінний недолік людини полягає в тому, що вона піддається спокусі й забуває, що Бог є дух, і всяке поклоніння, яке віддають Богові, повинно бути поклонінням духовної властивості. Ця гріховна схильність людини повністю проявляється в ідолослужінні. Замість того, щоб віддавати шану великому Невидимому, і любити Його всім серцем, людина ставить ідолів з каменю і дерева, кадить і поклоняється їм, вигукуючи: “Ось мій бог!”. Коли ідолослужіння не набуває настільки грубих, відвертих форм, воно приймає іншу, нітрохи не менш образливу для Бога форму. Людина виправдовується, мовляв, неможливо старанно поклонятися Богові, не утримуючи Його в пам’яті за допомогою того чи іншого зовнішнього предмета; а потім потайки впроваджує свого ідола, потураючи порочній своїй внутрішній суті довільним богослужінням та обрядовірством. Бог вимагає поклоніння душі, а люди поклоняються Йому тілом. Бог просить про душу, а люди служать Йому устами. Богу цікаві їхні думки і розум, а люди приносять Йому хоругви, одяг і свічки. Коли ж людині соромно вже від самої думки про язичницькі забобони, вона поспішає доставити своєму Творцеві плоди люблячого серця, бажає підкорити свій розум вченню великого Творця, і віддати всі дарування свої на службу Всевишньому. Хоч би яким болючим був послух, хоч би яким суворим – покарання, хоч би яким обтяжливим – стриманість, хоч би якою виснажилася б її сума, хоч би якими великими були б витрати її винного чана або крамниці, людина вважатиме за краще постраждати від чого завгодно, але не вклонитися Всевишньому з правдивим сповідуванням гріха і довіритись в щирій вірі визначеному згори Спасителеві. І в столітті нинішньому, як утім, і в минулі століття, вартові нашого Ізраїлю зобов’язані наставляти в необхідності поклонятися духом, тому що стародавнє язичництво ще живе між нами, відмінне за формою, але незмінне за змістом. Ми говорили про ідолослужіння як про щось поховане в Афінах і відправлене до праотців у Римі, але воно, це ідолослужіння, живе й донині існує в п’юзеїзмі. [Від англ. Puseyism – іст., часто зневажлива, інша назва “трактаріанізм”, тому що систему принципових положень високої церкви було викладено в серії трактатів, виданих в Оксфорді (1833-41) англійським богословом Едуардом Б. П’юзі (1800-82), одним із лідерів релігійного, так званого оксфордського руху в Англії – католізуючого напряму англіканської “високої церкви” XIX ст. – Ред.] Люди за природою своєю залишаються як завжди ідолослужителями. Ось і в наші дні ніщо інше, як ідолослужіння, що пропагується в магазинах іграшок п’юзеїстів, опоганює простоту нашого богослужіння, проштовхуючи дитячі символи та емблеми замість тієї піднесеної істини, що Богові треба поклонятися в дусі і наближатися до Нього тільки за посередництвом спокутної жертви Єдинородного Сина Його.

<…>

1. Перш за все, звернемо увагу на принизливе вчення, яке Спаситель відкриває нам у цьому тексті

Він каже, що джерелом усіх форм морального зла є серце. Христос згадує тут не більш-менш помірковані форми гріха, а найкричущі; перелюб, убивство, хуління – все це не загальнозначущі слова, і вказують вони не на загальнопоширені гріхи. Обвинувачення, висунуте цим текстом проти людської природи, є одним із найсерйозніших звинувачень, які можна висловити словами. Спаситель говорить прямо, без натяків; Він не веде солодких промов, Він говорить про найвідразливіші форми людської гріховності, стверджуючи до того ж, що всі вони виходять із людського серця. Знаходяться діячі, які стверджують, що гріх випадковий, споконвіку не притаманний серцю людини; однак Спаситель стверджує, що ці злочини походять із серця людини. Дехто каже, що ці злочини суть хибні судження людини, що суспільний устрій у певні моменти тисне на людей так, що вони, не вміючи поводитися інакше, грішать, оскільки хибні судження штовхають їх на шлях злодіянь. Однак Спаситель пов’язує походження цих злочинів не з головою і головними хибними судженнями, а з серцем і його нечистими пристрастями. Він називає речі своїми іменами: частиною людської природи, що продукує отакий отруйний плід, є не гілка, яку можна відпиляти й викинути геть, не кінцівка, яку можна втратити, а сама суть та істота людини – її серце. Насправді Христос каже, що похіть виділяють не одні очі; похіть виходить із глибини душі порочної істоти. Хіба неприборканою рукою відбувається вбивство? Ні, але неприборканим, норовливим серцем. Хіба людина краде тільки тому, що необачно піддається спокусі? Ні, відповідає Спаситель, бо крадіжка є, перш за все, результатом витікання жадібної пристрасті, що мешкає у внутрішній людині, якій притаманні пристрасті – відчуття, виведені гріхом з нормального стану. Будь-яке зло, згадуване в нашому тексті, виникає з невід’ємної частини людини, її внутрішньої людини – ось що, як мені здається, Спаситель має на увазі під словом “серце”. Серце і є квінтесенція, справжня сутність людини; це і є твердиня Міста Людини; джерело і водоймище людської душі, причому всі інші елементи, що утворюють структуру людської душі, можна порівняти з системою підземних комунікацій, які нібито беруть початок від цього джерела і розходяться по вулицях цього Міста. (Місто Людини – алегоричний образ із книжки Джона Буньяна “Духовна війна”; людина в загальному прояві, її квінтесенція, що зветься “душею”, в якій Бог закарбував Свій образ і подобу. – Ред.) Спаситель вказує на найважливішу рушійну силу в системі людської душі, і вигукує: “Ось воно зло”. Будучи великим Лікарем, Христос покладає руки на саму сутність людської природи, і вигукує: “Ось хвороба”. Проказа гріха гніздиться не в голові, не в руках і ногах, а в самому серці; отрута, що проникла у нутрощі організму, отруює всі периферичні органи.

Під словом “серце” ми зазвичай розуміємо пристрасті, і, безсумнівно, пристрасті людини суть джерело її злочинів. Це відбувається тому, що людина любить усім серцем і всім розумом, і всією душею, і всією міцністю не свого Творця, а тільки себе, і тим самим порушує на догоду собі закони, встановлені її Творцем. Справи людські паплюжить те, що людина не любить судів справедливих, законів вірних і заповідей добрих, і знаходить задоволення в неправдивій клятві та зловмисних намірах проти ближнього. Зрозуміло, що все це зводиться до одного, якщо розуміти під словом “серце” квінтесенцію людини, або її пристрасті; отже, виходить одне й те саме, якщо бачити квінтесенцію людини в нечестивості, а пристрасті її почитати спотвореними почуттями. Людська душа у своїй сутності, сукупності внутрішніх, найважливіших властивостей, зіпсована ґрунтовно, найвищою мірою. Скористаємося словами премудрого Єгови: “Думка серця людського – зло від юності його”, “Вся голова у виразках, і все серце виснажилося”, “Лукаве серце людське найбільше і вкрай зіпсоване”.

<…>

Злі помисли виходять із серця. Такі, наприклад, як богохульство, недобрі помисли про людей; гріховні думки, нездійсненні ілюзії і підлі пристрасті, зло, яке ховається в роті під язиком, і так далі. Безліч людей, які не вчинили, на перший погляд, ніяких видимих гріхів сластолюбства, проте, відчувають плотські потяги і, насолоджуючись ними, грішать у серці. Безліч людей не наважуються здійснювати крадіжку в реальності, проте тисячі разів здійснюють її в серці. І той, хто не має зухвалості ганьбити Бога устами, проклинає Бога у своєму серці тисячі й тисячі разів. Злі помисли суть сліди того, що криється в серці. Злі помисли не били б зсередини ключем, якби там їх не було. Злі помисли не приходили б на серце, коли б вони не були притаманні душі.

<…>

2. Звернімося тепер до розгляду істин, які пов’язані з цим принизливим фактом

Спочатку, зауважимо, що свідчення нашого Господа про людське серце, яке стало лігвом зла, з якого виходять злі помисли, перелюбства, любодіяння, крадіжки і так далі, спонукає нас прийняти вчення про гріхопадіння. Якщо припустити, що ми перебуваємо в подібному стані, то просто неможливо уявити, що такими створив нас Сам Бог. Чиста і свята Істота має бути Творцем чистих і святих істот. Питання і відповідь Йова: “Хто народиться чистим від нечистого? Жоден”, можна змінити на протилежне і сказати: “Хто народиться нечистим від чистого? Жоден”. Святий Бог повинен бути батьком святих дітей, і Бог, який створив людину, повинен був створити її досконалою, інакше Він не діяв би у згоді з Його природою. Залишається дивовижно нерозв’язною загадкою те, що людина є тим, ким є, доти, доки ви не звернетеся до нашої Книги. І тільки прочитавши історію гріхопадіння, ви отримаєте розгадку цієї загадки. Тільки звідси ми дізнаємося, як наш праотець, який виступив у ролі нашого представника, згрішив, і заразив первородним гріхом усю людську расу, тож ми, будучи народженими від нього, народжені за його образом і за його подобою, і, будучи в ньому супротивниками Бога, ми народжуємося супротивниками Бога; будучи в ньому відступниками, ми також народжуємося в ньому відступниками. “Ось, – каже Давид, – я в беззаконні зачатий, і в гріху народила мене мати моя”. Ось він корінь проблеми. Зовсім не творінням Бога ми гріховні, але падінням Адама. Внаслідок переробки і руйнування нас ми стаємо тими, ким є, спадкоємцями первородного гріха і пороку. Якщо запитають: “Як цю велику таємницю осягнути глибше, і як довести, що подібне розуміння є справедливим?”, ми відповімо, що все це настільки глибоке й настільки високе для нашого розуму, що й думки припустити, що ми здатні побачити справедливість цього розуміння, неможливо. Іноді ми навіть захоплюємося милістю, виявленою в цьому; ми не обговорюємо фактичних даних, бо збагнути їх не в силах, але приймаємо їх по вірі, якщо Бог відкриває їх. Отже, коли Бог відкриває, що гріхопадінням однієї людини багато людей стали грішниками, ми віримо тому, і закриваємо проблему. Нехай факт залишається фактом, адже ми розуміємо, що за всім цим лежить глибока таємниця. Вам потрібно пояснити гріхопадіння, і ви не повірите, поки не зрозумієте всього? Ми пошлемося на інше в природі, в основі чого лежить віра, а не розум. У природи тисячі таємниць, про існування яких вам відомо, але осягнути які вам не дано. Ви не знаєте ні таємниці сили простої електрики, ні таємниці сили тяжіння. Ці сили в природі діють, адже ви бачите наслідки їхніх дій, але яке походження цих сил, ви не знаєте. Але ось ще більша сила перебуває в людському серці, сила зла, і ви спостерігаєте сліди її дій усюди, але звідки вона там, ви не сказали б, хоч би коли Бог казав, що сила зла передається нам у спадок від прабатьків унаслідок гріхопадіння Адама. Тож залиште в спокої цю силу, і схиліться перед Богом. Тільки не забувайте, якщо хтось із вас, байдуже хто, піддавшись самообману, вирішить постояти за себе, то, більш, ніж імовірно, він впаде, і, якщо він впаде, то впаде назавжди, бо біси, які колись були добрими янголами, набули незалежності, а відтак упали, але, перетворившись на бісів, вони вже не можуть врятуватися у вічності, бо їх покинув Бог назавжди, і такі загинуть у вічності. Однак ми впали в Адамі, тобто, ми не впали колись самі по собі, тож є ймовірність нашого виправлення заслугами іншого Адама, і ми воістину були виправлені в людині Господі Ісусі, тож кожен, хто вірить у Господа Ісуса, був позбавлений від падіння Адама і врятований заслугами Господа Ісуса Христа. Шляхом нашої погибелі був шлях, на якому була, як здавалося, можливість врятуватися самим, і, якби спочатку ми встали на цей згубний шлях через гріх, скоєний нами з власної вільної волі, то, вочевидь, наша загибель була б такою само незворотною, якою стала для бісів, яким стережуть пута пекельного вогню й морок пітьми на віки віків. Таким чином, вчення про гріховну природу людини неминуче веде до переконаності в гріхопадінні.

<…>

І все ж таки ще раз підкреслимо, брати, вченням про обрання ілюструється вчення про спокуту. Гріх страшно, жахливо, до тремтіння оскверняє нас; його дія псує наш характер, а його квінтесенція губить нашу природу. Як випливає зі слів Спасителя, те, що виходить із людини, опоганює людину; ми опоганені насамперед внутрішньо, а наше зовнішнє опоганення є наслідком опоганення внутрішнього; тобто гріх – це не просто висип на шкірі, а осередок нашої організації. Ось звідки виникає наша потреба в дорогоцінній крові Христа. Дивуйтеся її дивовижній силі! Кров улюбленого Єдинородного Сина Божого, що тече з заклятого голгофського древа, очищає нашу внутрішню людину. O, ця дивовижна Кров! O, ця незрівнянна жертва за гріх! Розуміючи це, прийди сюди, грішник, до підніжжя Хреста. Якщо будуть гріхи твої, як багряне, Бог, як сніг, вибілить; якщо будуть червоні, як пурпур, вибілить, як хвилю; ба більше, вибілить Бог твоє серце, багряне більше, ніж твої справи, вибілить Бог і душу твою. Христос очистить джерело і потік; Він видалить не тільки зовнішні ознаки прокази, але зцілить тебе і від прокази внутрішньої; не залишить у тебе ні кореня її, ні гілок. O, люди, дивуйтеся і дивуйтеся! Вклоніться зі сльозами на очах, а потім з радістю подивіться на Сина Божого, що зійшов з неба у плоті, зарізаного за грішників, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне. Прийдіть сюди, лиходії! Прийдіть сюди, осквернені й загиблі діти Адама! Приходьте сюди, ті, що гинуть біля воріт пекла і позбавлені надії! Прийдіть сюди кожен, хто уподібнився народові Завулона і Неффалима і сидить у темряві й тіні смертної, окутий скорботою і залізом. Прийдіть і увіруйте в Христа, і Він пошле вам Духа Свого, і серце чисте створить у вас, і дух правий оновить усередині вас; і від усіх беззаконь очистить вас. Він стане вашим новим Творцем, бо нині Він сидить на престолі і каже: “Се, творю все нове”.

<…>

Проповідь №732 “Серце як лігво зла”, повну версію див. на http://www.spurgeon-book.com/.