Протискуючись у серце конфлікту

Думаю, було б просто чудово, якби люди могли просто відмовлятися від поганих звичок і ухвалювали рішення реагувати на конфлікт милостиво і конструктивно. Але не так вже це й просто. З метою звільнитися від неприємної їм моделі поведінки необхідно зрозуміти, чому вони реагують на конфлікт так, а не інакше. Ісус дає нам чітку інструкцію з цього питання. На початку служіння до Господа підійшов юнак і попросив розв’язати конфлікт із розподілом спадщини з братом. “Він же сказав чоловікові тому: “Чоловіче, хто Мене поставив суддею або розподілювачем над вами? І промовив ще до них: Глядіть і стережіться всякої зажерливості, бо не від надміру багатства залежить життя людини!” (Лк. 12:13-15).

Цей фрагмент показує широко поширену модель поведінки. Під час конфлікту ми маємо тенденцію захоплено фокусуватися на тому, що наш опонент зробив поганого або що йому слід було б зробити, щоб виправити ситуацію. Бог же навпаки завжди закликає нас сфокусуватися на тому, що відбувається в наших серцях, коли ми в сварці з іншими. Чому? Тому що наше серце – джерело всіх наших думок, слів, вчинків, і тому джерело наших конфліктів. “Адже із серця виходять лукаві думки, вбивства, перелюб, розпуста, злодійство, неправдиві свідчення, богозневага.” (Мт. 15:19).

Центральна роль серця в конфлікті точно описана в Посланні Якова. Якщо ви зрозумієте цей фрагмент, ви знайдете ключ до запобігання та вирішення конфліктів:

Звідки війни і звідки ворожнеча між вами? Хіба не звідси – не з ваших пристрастей, які воюють у ваших членах? Ви прагнете – і не маєте, вбиваєте й заздрите – і не можете осягнути. Ворогуєте і воюєте. Не маєте, тому що не просите; просите й не одержуєте, бо не на добро просите, а щоб розтратити на ваші пристрасті.

Як. 4:1–3

Цей фрагмент описує першопричину деструктивного конфлікту, який виникає від незадоволених бажань у наших серцях. Коли нам здається, що ми не можемо бути задоволені, доки не отримаємо те, що хочемо або чого, як нам здається, ми потребуємо, бажання перетворюється на вимогу. Якщо комусь не вдається задовольнити наше бажання, ми засуджуємо його в нашому серці, сваримося і докладаємо зусиль, щоб домогтися свого. Якщо коротко, конфлікт виникає, коли бажання перетворюються на вимоги, і ми засуджуємо та караємо тих, хто стає у нас на шляху. Давайте розглянемо, як це прогресує.

Просування ідола

Бажаю

Конфлікт завжди починається з бажання. Деякі бажання погані за своєю суттю, як-от помста, жадання або жадібність. Але багато бажань не такі вже й погані. Наприклад, немає нічого поганого в бажанні миру і тиші, чистого будинку, нового комп’ютера, професійного успіху, інтимних стосунків із чоловіком або ввічливих дітей.

Якщо хороше бажання, наприклад, бажання інтимних стосунків із чоловіком/дружиною не задоволене, то цілком допустимо обговорити це з ним/нею. Коли будете про це говорити, ви зможете прийти до спільної згоди. Якщо цього не станеться, то цілком нормально буде шукати допомоги у свого пастора або душеопікуна, який допоможе вам у розумінні своїх відмінностей і зміцненні шлюбу.

Але що якщо ваш чоловік наполегливо ухиляється задовольняти конкретні бажання і не хоче обговорювати це з вами або будь-ким іншим? Ви опиняєтеся на роздоріжжі. З одного боку, ви можете довіритися Богові й шукати своєї повноти в Ньому (Пс. 73:25). Ви можете попросити Його допомогти продовжувати рости в зрілості незалежно від того, як ваш чоловік чинить (Як. 1:2-4). Можете продовжувати любити свого чоловіка і молитися за висвітлення Богом його життя (1 Ів. 4:19-21; Лк. 6:27,28). Якщо ви будете слідувати цьому курсу, Бог обіцяє благословляти вас і використовувати вашу складну ситуацію, щоб уподібнювати вас образу Христа (Рим. 8:28,29).

З іншого боку, ви можете киснути у своєму розчаруванні і дозволяти цьому бажанню контролювати ваше життя. У кращому випадку, це призведе до саможалю і гіркоти стосовно вашого чоловіка. У гіршому випадку, це може знищити ваш шлюб. Давайте простежимо, як ця спіраль формується.

Потребую

Незадоволені бажання мають потенціал проникати досить глибоко в наше серце. Це особливо помітно, коли ми починаємо розглядати бажання як щось, чого ми потребуємо або на що заслуговуємо, і тому зобов’язані мати, щоб бути щасливими. Існує багато способів виправдати або узаконити своє бажання:

• «Я важко працюю весь тиждень. Невже я не заслуговую на трохи миру і тиші, коли приходжу додому?»

• «Я працював на двох роботах, щоб ти міг навчатися в цій школі. Я заслуговую на твою повагу і вдячність».

• «Я витрачаю години на управління бюджетом сім’ї. Мені справді потрібен новий комп’ютер».

• «Біблія каже, що ми повинні економити, щоб покрити форс-мажори. Нам потрібно затягнути паски, щоб відкласти більше».

• «Бог дав мені талант розвивати новий бізнес, і Він закликає мене важко трудитися для підтримки нашої родини. Я заслуговую мати більше підтримки з твого боку».

• «Писання говорить, що чоловік і дружина повинні бути повністю єдині в любові. Мені потрібно більше близькості з тобою».

• «Я бажаю лише того, що заповідав Бог: дітей, які поважають своїх батьків і використовують Божі дари на повну».

У всіх цих твердженнях є елемент справедливості. Проблема в тому, що якщо наше бажання не задоволене, ці позиції можуть призвести до порочного кола. Що більше ми бажаємо чогось, то сильніше ми думаємо про це як про щось, чого ми потребуємо і на що заслуговуємо. І що більше ми думаємо, що маємо на це право, то сильніше ми переконані, що не зможемо бути щасливими без цього.

Коли ми розглядаємо об’єкт свого бажання як щось необхідне для нашого благополуччя і комфорту, це перетворюється з бажання на вимогу. “Хотів би, щоб у мене це було” переходить у “У мене має бути це!”. Тут-то і починається проблема. Навіть за умови, що в початковому бажанні не було нічого поганого, воно розрослося настільки сильно, що почало контролювати наші думки і поведінку. У біблійних термінах, воно перетворилося на “ідола”.

Більшість із нас уявляє собі ідола як статую з дерева, каменю або металу, якій поклоняються язичники. Але сама концепція набагато ширша й індивідуальніша, ніж таке уявлення. Ідол – це все, крім Бога, від чого ми залежимо своїм щастям, спокоєм і комфортом. У біблійній термінології, це щось, до чого ми прагнемо (Лк. 12:29), що мотивує нас (1 Кор. 4:5), що володіє і керує нами (Еф. 5:5), чому ми довіряємо, чого боїмося і чому служимо (Іс. 42:17; Мт. 6:24; Лк. 12:4,5). Коротенько, це те, що ми любимо і за чим невідступно слідуємо (Флп. 3:19).

Беручи до уваги функцію контролю над нашими життями, ідола можна також назвати “лжебогом” або “функціональним богом”. Як писав Мартін Лютер: “Те, до чого ми вдаємося в радості та в чому шукаємо притулку в потребі, по суті, і є “богом”. Мати бога є не що інше, як довіряти йому і вірити в нього всім серцем. Те, чому ви віддаєте своє серце і довіряєте своє життя, і є вашим справжнім богом” [1].

Навіть щирі християни борються з ідолопоклонством. Ми можемо вірити в Бога і казати, що хочемо служити тільки Йому одному, але часом дозволяємо іншим впливам керувати нами. У цьому сенсі ми не надто відрізняємося від стародавніх ізраїльтян: “Ці народи шанували Господа, та й ідолам своїм служили. Та й діти їхні та діти дітей їхніх дітей донині чинять так само, як чинили їхні батьки” (4 Цар. 17:41).

Не буде зайвим нагадати, що ідоли можуть виростати як із добрих бажань, так і з нечестивих. Часто проблема не в тому, що ми цього хочемо, а в тому, що ми хочемо цього так сильно. Наприклад, це не так вже й нерозсудливо для чоловіка бажати пристрасних сексуальних стосунків зі своєю дружиною, або для дружини бажати відкритого й чесного спілкування зі своїм чоловіком, або для них обох хотіти рахунок у банку, що стабільно зростає. Це нормальні бажання, але коли вони переростають у вимоги, які мають бути задоволені, щоб кожен із подружжя був задоволений і заспокоєний, вони приносять гіркоту, образу, саможаль, які можуть знищити шлюб.

Як ви можете вловити момент, коли гарне бажання починає перетворюватися на гріховну вимогу? Ви можете почати молитовно ставити собі рентген-питання, які покажуть правдивий стан вашого серця:

– Чим я стурбований? Про що я насамперед думаю вранці та вночі?

– Як би я заповнив прогалину в цьому реченні: “Якби не…, то я був би щасливий, задоволений і спокійний?”

– Що я хочу зберегти і чого позбутися?

– На що я покладаю свою надію?

• Чого я боюсь?

– Коли певне бажання не задоволене, чи відчуваю я розчарування, занепокоєння, образу, гіркоту, гнів, депресію?

– Чи є щось, чого я бажаю так сильно, що готовий розчарувати або заподіяти біль іншим, аби тільки отримати це?

У міру того як будете діагностувати свої серця на наявність ідолів, ви стикатиметеся з нашаруваннями приховування, маскування, лицемірства і самовиправдань. Як згадувалося раніше, одним із найхитріших генераторів білого шуму є переконаність у тому, що ми хочемо лише того, до чого Бог закликає Сам.

Наприклад, мати може бажати, щоб її діти були виховані й слухняні їй, добрі одне до одного, і старанно розвивали свої дари й таланти. Вона також може підкріпити будь-яку з цих цілей цитатою з Біблії, яка доводить, що сам Бог бажає подібної поведінки. Коли вони не досягають цих цілей, навіть після її неодноразових підбадьорень і виправлень, вона може відчувати розчарування, гнів або образу. Їй слід запитати себе: “Чому я переживаю? Чи це праведний гнів на те, що вони не живуть за Божими стандартами? Або ж це егоїстичний гнів, оскільки вони не дають мені жити спокійним, комфортним і зручним життям?”

У більшості випадків це буде суміш і того, і іншого. З одного боку вона справді хоче бачити, що її діти люблять Бога і всіляко підкоряються Йому, для Його слави і заради свого блага. А з іншого боку вона мотивована бажанням власного комфорту та зручності. Яке з бажань насправді контролює її серце і диктує реакції?

Якщо богоцентричне бажання домінує в серці матері, її реакція на неслухняних дітей має характеризуватися Божою дисципліною щодо неї. “Співчутливий і милостивий Господь, довготерпеливий і сповнений доброти. Не завжди Він звинувачує нас і не вічно Він гнівається” (Пс. 103:8,9). Оскільки вона наслідує Бога, її реакція відповідатиме вказівкам із Гал. 6:1: “Брати, якщо і впаде людина в якийсь переступ, то ви, духовні, виправляйте такого духом лагідності, кожний пильнуючи за собою, щоб і самому не потрапити в спокусу”. Інакше кажучи, хоч її дисципліна і може бути прямою і твердою, вона буде обгорнута в ніжність і любов, і не залишить місця для образи або непрощення.

З іншого боку, якщо її бажання комфорту і зручності перетворилося на ідола, її реакція на дітей буде сильно відрізнятися. Вона буде сповнена гніву, що тліє, різкими і надмірно образливими словами або дисципліною. Можливо, вона відчує гіркоту й обурення від того, що її бажання не реалізувалися. І навіть після “побудови” своїх дітей, вона, можливо, зберігатиме тривалу холодність щодо них, яка продовжить їхнє покарання і попередить їх не перетинатися з нею знову. Якщо описаний тут набір поведінки характеризує її відгук, це знак, що її жага до благочестивих дітей, можливо, перетвориться на вимогу поклоніння.

Засуджую

Іншим знаком ідолопоклонства є схильність судити людей. Коли в них не виходить задовольнити наші бажання і виправдати очікування, ми критикуємо і засуджуємо, якщо не словами, то в серці. Дейв Паулісон пише: “Ми засуджуємо інших – критикуємо, чіпляємося, бурчимо, атакуємо – тому що ми буквально граємо в Бога. Це огидно. Є тільки один Адвокат і Суддя, Той, хто здатний рятувати і знищувати; але хто ти такий, що судиш ближнього свого?” Хто ви, коли судите інших? Ніхто інші, як наслідувачі Бога. У всьому цьому ми ніби стаємо дияволом (не дивно, що диявол згадується в Як 3:15; 4:7). Ми чинимо точнісінько як ворог, який шукає можливості узурпувати Божий трон і чинити як обвинувач щодо своїх побратимів. Коли ви і я боремося, наші думки наповнюються звинуваченнями: ваша неправота і моя правота поглинають мене. Ми граємо в самоправедних суддів у тих міні-королівствах, які самі заснували[2].

Це спостереження змушує нас тремтіти як осиковий лист! Коли ми засуджуємо інших у наших серцях за незадоволення наших бажань, ми імітуємо диявола. Ми подвоїли нашу проблему ідолопоклонства: не тільки дозволили нашим ідолопоклонницьким бажанням керувати нашими серцями, а й також вдаємо із себе засуджуючих міні-богів. Це провокує конфлікт.

Це не означає, що за визначенням це погано – оцінювати і навіть засуджувати інших у певних межах. Писання вчить, що нам слід спостерігати й оцінювати поведінку інших, щоб ми могли реагувати й піклуватися про них належним чином, що може включати в себе конфронтацію з любов’ю (див. Мт. 7:1-5; 18:15; Гал. 6:1).

Однак, ми перетинаємо межу, коли починаємо гріховно судити інших, що характеризується почуттям переваги, обурення, осуду, гіркоти або образи. Гріховне засудження часто передбачає спекуляцію мотивами інших. Особливо це викриває відсутність справжньої любові та турботи про них. Коли все це має місце, наш осуд перетинає межу, і ми заграємося в Бога.

Що ближче ми до інших, то більше ми очікуємо від них і то сильніше ми схильні судити їх, коли вони не відповідають нашим очікуванням. Наприклад, ми можемо подивитися на свого чоловіка і подумати: “Якщо ти справді мене кохаєш, ти найбільше з усіх інших людей маєш допомогти задовольнити мої вимоги”. Ми думаємо про своїх дітей і говоримо: “Після всього, що я для тебе зробив, ти винен мені те ж саме”.

Ми можемо покласти схожі очікування на родичів, близьких друзів або членів своєї церкви. Очікування можуть бути непоганими за своєю суттю. Добре вірити в краще в інших і розумно очікувати розуміння та підтримки від найближчих.

Але якщо ми не обережні, ці очікування можуть стати умовами і стандартами, які ми використовуємо, щоб засуджувати інших. Замість того щоб дати людям простір для незалежності, незгоди або помилки, ми вперто покладаємо на них свої очікування. Насправді, ми очікуємо, що вони присягнуть на вірність нашим ідолам. Коли вони відмовляються так чинити, ми засуджуємо їх у своїх серцях і на словах, а наші загострені конфлікти з ними потужно цю потребу задовольняють.

Караю

Ідоли завжди вимагають жертв. Коли в інших не виходить задовольнити наші вимоги й очікування, наші ідоли вимагають, щоб ці люди постраждали. Усвідомлено чи підсвідомо ми знайдемо шляхи, щоб заподіяти біль або покарати людей так, щоб вони підкорилися нашим бажанням.

Це покарання може набувати багатьох форм. Іноді ми реагуємо відкритим гнівом, накидаючись своїми болючими словами, щоб заподіяти біль тим, хто не відповідає нашим очікуванням. Коли ми так чинимо, то фактично покладаємо інших на вівтар нашого ідола і приносимо їх у жертву за допомогою хоч і не язичницького ножа, але гострого язика. Тільки коли вони здаються на милість нашим бажанням і дають нам бажане, ми перестаємо завдавати їм болю.

Але ми караємо тих, хто не схиляється перед нашими ідолами незліченною кількістю способів. Наші діти можуть дутися, тупати, кидати несхвальні погляди, щоб заподіяти нам біль за незадоволення їхніх бажань. Дорослі, так само, як і діти, можуть перекладати провину або досаду на інших, просто перебуваючи поруч зі страждальним і пригніченим виразом на обличчі. Деякі люди навіть вдаються до фізичного насильства або сексуальних домагань, щоб покарати і контролювати інших.

У міру того як ми зростаємо у вірі й усвідомленні свого гріха, більшість із нас визнають і відкидають відкриті й очевидно гріховні способи покарання інших. Але наші ідоли так просто не здають позиції свого впливу, вони часто ведуть нас до хитріших засобів покарання тих, хто не служить їм.

Відмова від взаємин – поширений спосіб заподіяння болю іншим. Це може охоплювати похмурість, м’яку холоднокровність щодо іншої людини, відмову від емоцій і фізичного контакту, відмову дивитися людині в очі або навіть розрив взаємин.

Постійні тонкі й малоприємні натяки протягом довгого періоду – дуже давній метод покарання. Наприклад, мій друг сказав мені, що його дружина не була задоволена тим фактом, що він присвячував занадто багато часу конкретному служінню. Він закінчив словами: “І як ми всі знаємо, коли мама нещасна, всі нещасні!” Він засміявся, коли розповідав це, але його коментар змусив мене замислитися про притчу: “Безперервне капання води з ринви в сльоту і сварлива жінка – однакові” (Пр. 27:15). У жінки є унікальна здатність задавати тон усьому в домі. Якщо вона необережна, то може спотворити цей дар і використати його для створення атмосфери невдоволення та дискомфорту, який повідомляє сім’ї: “Або почніть хотіти того ж самого, що й я, або будете страждати”. Така поведінка є актом невір’я: замість того щоб покластися на Божі засоби благодаті, вона залежить від своїх власних інструментів покарання, щоб маніпулювати ними натомість. Зрозуміло, чоловік може зробити так само, просто ставши надкритичним і нещасним, він також може змусити всіх у сім’ї почуватися знедоленими, поки вони не здадуться на милість його ідолам. Звичайний результат такої поведінки – розкол сім’ї.

Заподіяння болю іншим – одна з вірних ознак того, що ідол керує вашими серцями (див. Як. 4:1-3). Коли ми ловимо себе на покаранні інших якимось способом, навмисне і відкрито або ненавмисно і ніжно, це попередження про те, що щось, крім Бога, керує нашими серцями.

Ліки для ідолопоклонницького серця

Ідол, як ми вже розібралися, – це будь-яке бажання, яке переросло у всепоглинаючу вимогу, що керує нашим серцем; нам здається, що коли ми це матимемо, ми станемо щасливими, будемо почуватися захищеними. Іншими словами, це те, що ми любимо, чого боїмося і чому довіряємо.

Любов, страх, довіра – ось слова, які передбачає поклоніння! Ісус заповідав нам любити Бога, боятися Бога і вірити Богові і лише Йому (Мт. 22:37; Лк. 12:4,5; Ів. 14:1). Кожного разу, коли ми бажаємо чогось окрім Бога або віримо, що щось окрім Бога може зробити нас щасливими, успішними і спокійними, ми поклоняємося лжебогам. У результаті ми заслуговуємо на суд і гнів істинного Бога.

Позбавлення від суду

Є тільки один вихід із цієї залежності та суду: прагнути до Бога, який любить позбавляти людей від їхніх ідолів. “Я – Господь, твій Бог, Який вивів тебе з єгипетського краю, з дому неволі. У тебе не буде інших богів, крім Мене” (Вих. 20:2,3).

Бог дав ліки від ідолопоклонства, пославши Свого Сина понести покарання, на яке ми заслуговуємо за свої гріхи. Через Ісуса Христа ми можемо стати праведними в Божих очах і знайти свободу від гріха та ідолослужіння. “Тож немає тепер жодного осуду тим, які в Ісусі Христі [ходять не за тілом, а за Духом]. Тому що Закон Духа, тобто життя в Ісусі Христі, визволив тебе від закону гріха і смерті” (Рим. 8:1,2).

Щоб отримати Його прощення і свободу, ми повинні усвідомити наш гріх, покаятися в ньому і довіритися Ісусу Христу (див. Дії 3:19). Коли ми так вчинимо, то вже не будемо під судом Божим. Навпаки, Він приведе нас до Своєї сім’ї, зробить Своїми дітьми і спадкоємцями і дасть нам можливість жити благочестивим життям (Гал. 4:4-7). Це і є блага звістка Євангелія – прощення і вічне життя через Господа Ісуса Христа!

Позбавлення від конкретних ідолів

Але є і ще хороші новини. Бог хоче позбавити нас не тільки від нашої загальної проблеми з гріхом і ідолопоклонством, а й від конкретних щоденних ідолів, які поглинають нас, контролюють і призводять до конфліктів з оточуючими.

Це позбавлення не відбувається в одну мить змітанням усіх ідолів через одне духовне одкровення. Навпаки, Бог закликає нас ідентифікувати і зізнатися в ідолах поступово, а потім взаємодіяти з Ним, коли Він почне безперервно видаляти їх з наших сердець крок за кроком.

Бог виявляє Свою благодать, щоб допомогти нам у цьому процесі ідентифікації та позбавлення трьома засобами: Його Біблією, Духом Святим, а також Його Церквою.

Біблія, Слово Боже, “живе й діяльне, гостріше від усякого двосічного меча: воно проникає аж до поділу душі й духа, суглобів і мозку кісток, судить думки й наміри серця.” (Євр. 4:12). У міру старанного вивчення і роздумів над Біблією, а також прослуховування здорових проповідей Бог буде використовувати Своє Слово як прожектор і скальпель у вашому серці. Це оголить ідолопоклонницькі бажання і покаже, як любити і прославляти Бога всім своїм серцем, розумом, душею і силою.

Дух Святий сприяє нашому позбавленню від ідолів, допомагаючи нам зрозуміти Біблію, щоб ідентифікувати наш гріх і слідувати наміченим шляхом благочестивого життя (1 Кор. 2:10-15; Флп. 2:13). Тому нам необхідно молитися щодня про те, щоб Дух вів і зміцнював нас у нашому ходінні за Христом.

Нарешті, Бог оточив нас братами й сестрами у Христі, які можуть наставити нас і з любов’ю піти з нами на конфронтацію через наших ідолів, а також підбадьорити й повести нас у духовному зростанні (Гал. 6:1; Рим. 15:14). Це вимагає, щоб ми присвятили самих себе послідовній участі в житті біблійної церкви та регулярному пошуку дружніх взаємин і підзвітності перед духовно зрілими християнами.

За допомогою цих трьох засобів благодаті Бог допоможе провести ревізію свого життя, поступово викриє і позбавить вас ідолів, які керують вашим серцем. Цей процес включає в себе кілька ключових кроків:

• Проведіть молитовний час і поставте собі “рентгенівські” запитання зі списку вище, які допоможуть розпізнати бажання, що керують вашим серцем.

• Ведіть список своїх відкриттів у щоденнику, щоб ви могли простежити шаблони і постійно переслідувати конкретних ідолів.

• Щодня моліться, щоб Бог забрав у ваших ідолів той вплив на ваше життя, який робить вас жалюгідними, коли ви здаєтеся їм на милість.

• Опишіть своїх ідолів своєму чоловікові/дружині або підзвітному партнеру, попросіть їх молитися за вас і з любов’ю виступати проти цього, коли вони побачать ознаки того, що ідол усе ще контролює вас.

• Зрозумійте, що ідоли – майстри маскування. Тільки-но ви здобудете перемогу над гріховним бажанням, ваш ідол, найімовірніше, з’явиться повторно в схожій формі, з видозміненим об’єктом бажання і більш витонченими засобами привернення вашої уваги.

• Якщо ви маєте справу з ідолом, якого важко ідентифікувати або перемогти, вирушайте до свого пастора або просто духовно зрілого порадника і шукайте його або її консультування та підтримки.

• Насамперед, просіть Бога замінити ваші ідоли на зростаючу любов до Нього і гаряче бажання прославляти Його одного (про це трохи нижче).

Якщо хтось скаже вам, що ви смертельно хворі на рак, який забере ваше життя, якщо ви не пройдете лікування, ви, швидше за все, не пошкодуєте сил і витрат у прагненні пройти найякісніше лікування з доступних. Ну, у вас взагалі-то є рак, рак душі! Ім’я йому – гріх і ідолопоклонство. Від нього є ліки, які називаються євангелієм Ісуса Христа і застосовуються через Слово, Дух і церкву. Що якісніше ви вдаватиметеся до цих засобів благодаті, то більший ефект вони справлять на позбавлення вас від ідолів, які докучають вашій душі.

Замініть ідолопоклонство поклонінням істинному Богу

У своїй прекрасній книзі “Прийдешня благодать” Джон Пайпер вчить того, що “гріх – це те, що ви робите, коли ви не повністю задоволені в Бозі” [3]. Те саме можна сказати про ідолослужіння: це те, що ви робите, коли не маєте задоволення в Бозі. Інакше кажучи, якщо ми не наповнені та укріплені в Бозі, то неминуче шукатимемо альтернативні джерела щастя та безпеки.

Тому, якщо ви хочете вигнати ідолів зі свого серця і не залишити їм шансу на повернення, зробіть своїм головним пріоритетом поклоніння живому Богу. Просіть Його навчити вас як любити, боятися і довіряти Йому більше, ніж будь-кому в цьому світі. Заміщення ідолопоклонництва поклонінням істинному Богові передбачає кілька кроків:

• Покайтеся перед Богом. Коли ми каємося і сповідуємо наші гріхи та ідоли, вірячи в наше прощення через Христа, ми таким чином сповідуємо нашу віру в Христа. Покаяння і сповідання нашої віри в істинного Бога і є істинне поклоніння (1 Ів. 1:8-10). “Жертва Богові – дух скрушений; серця скрушеного і смиренного Ти не знехтуєш, Боже”.

• Бійтеся Бога. Тремтіть перед істинним Богом, коли ви спокушаєтеся боятися інших або боїтеся втратити щось дорогоцінне. “Початок мудрості – страх Господній” (Пр. 1:7). “Не бійтеся тих, хто вбиває тіло, душі ж убити не можуть; бійтеся більше того, хто може і душу, і тіло погубити в геєні” (Мт. 10:28). “Якщо Ти, Господи, вважатимеш на провини, то хто, Господи, зможе встояти? Але в Тебе є прощення, щоб шанували Тебе” (Пс. 130:3,4).

• Любіть Бога. Бажайте Того, хто прощає вас і дає те, що вам потрібно, замість того, щоб сподіватися на нездатне врятувати вас. “Ісус сказав йому: Любитимеш Господа Бога свого всім своїм серцем, і всією своєю душею, і всією своєю думкою!” (Мт. 22:37). “Бійтеся Господа, святі Його, адже тим, котрі бояться Його, нічого не бракує” (Пс. 34:10). “Шукайте перш за все Царства Божого і Його праведності, а це все вам додасться” (Мт. 6:33). “Кого, крім Тебе, маю на небесах? І коли я з Тобою, нічого не хочу на землі. Хоча моє серце і моє тіло занемагають, однак Бог є Скелею мого серця й моєю Долею повіки” (Пс. 73:25,26).

• Довіряйте Богу. Покладіться на Того, хто пожертвував Своїм Сином заради вас і довів Свою надійність у кожній ситуації. “Краще покладатись на Господа, ніж надіятись на людину!” (Пс. 118:8). “Усім своїм серцем довірся Господеві, – і не покладайся на власний розум” (Пр. 3:5). “Усе те, що потрібне для життя і побожності, подарувала нам Його Божа сила – пізнанням Того, Хто покликав нас власною славою і чеснотою. Через них даровані нам дорогоцінні та великі обітниці, щоби через них ви стали учасниками Божественної природи, уникнувши морального розтління, яке є у світі” (2 Петр. 1:3,4).

• Насолоджуйтеся Богом. Знаходьте нескінченну радість у роздумах про Бога, про Його діла, у благовісті невіруючим, у звеличенні Його і подяці. “Веселися в Господі й Він задовольнить бажання твого серця” (Пс. 37:4). “Мої уста сповнені хвалою Тобі, – повсякденно я Тебе прославляю” (Пс. 70:8). “Радійте завжди в Господі; і ще раз кажу: радійте!” (Флп. 4:4). “Завжди радійте, невпинно моліться, за все дякуйте, бо це Божа воля в Ісусі Христі щодо вас” (1 Сол. 5:16-18).

Як говориться в цих фрагментах, Бог створив дивовижний план для тих, хто хоче прославляти Його понад усе. У міру того як ви любите, хвалите, дякуєте і насолоджуєтеся Богом, Він наповнює ваші бажання найкращим у світі – Собою! І коли ви навчитеся насолоджуватися Ним, у вас буде менше потреби в пошуку щастя, самореалізації та безпеки в цьому світі. З Божої благодаті вплив ідолопоклонства та конфліктів незмінно зменшуватиметься, а ви та ваша сім’я зможете насолодитися глибокими взаємовідносинами та спокоєм, які приходять від прославлення єдиного істинного Бога.

Література

1.↑ Janzow, F. Samuel. Luther’s Large Catechism: A Contemporary Translation with Study Questions. — St. Louis: Concordia Publishing House, 1978. — P. 13.

2.↑ Journal of Biblical Counseling 16. — #1. — 1997.

3.↑ Piper, John. Future Grace (Sisters, Ore: Multnomah). — P. 9.

Оригінал © Peacemaker Ministries, переклад © Help for Heart.