Про «це». Частина 2

Також дивіться першу частину.

4. Суспільство

Тепер, розібравши все, що говорить про предмет нашого дослідження Писання, а також пам’ятаючи, що, згідно з Біблією, цивільна влада існує, «аби карати злочинців і хвалити тих, хто чинить добро» (1 Петр. 2:14), ми можемо дати обґрунтовані відповіді на ті запитання, які ставлять щодо гомосексуалізму в суспільстві.

Чи повинна влада захищати громадянські права гомосексуалів? Безумовно, так. Усі громадяни повинні мати рівні права, і обов’язок влади забезпечувати це.

Чи повинна влада обмежувати громадянські права гомосексуалів? Безперечно, ні. Знову ж таки, всі громадяни повинні мати рівні права, і обов’язок влади забезпечувати це.

Чи повинна влада надавати якісь особливі права гомосексуалам? І знову — ні. З тієї ж самої причини: всі громадяни повинні мати рівні права, і обов’язок влади забезпечувати це.

Чи повинна влада переслідувати гомосексуалів? У цьому разі сама постановка запитання некоректна і виключає можливість однозначної відповіді, вимагаючи уточнення. Влада не має права переслідувати нікого із законослухняних громадян. Якщо ж має місце порушення закону (чи то насильство, спокушання малолітніх, непристойна поведінка в громадському місці, порушення громадського порядку тощо), винні мають підлягати переслідуванню згідно із законом, незалежно від приналежності до будь-якої соціальної групи та способу самоідентифікації….

Чи повинна влада заохочувати гомосексуальну поведінку? Однозначно — ні. Влада повинна заохочувати здоровий спосіб життя, а віднести до таких гомосексуалізм можна з великими труднощами. Тоді як, згідно з даними досліджень[1], вірність у гетеросексуальних шлюбних стосунках зберігають 90% жінок і 75% чоловіків, у гомосексуальному середовищі в моногамних і «квазі-моногамних» (тобто до десяти партнерів упродовж життя) стосунках перебувають 2% від загальної кількості респондентів. Причому 43% гомосексуалів оцінюють кількість своїх партнерів понад п’ятсот, а 75% стверджують, що більш ніж половина з усіх їхніх зв’язків були випадковими.

Характерна для гомосексуалізму і ціла низка медичних проблем: скорочення середньої тривалості життя на 25-30 років, хронічні (потенційно фатальні) захворювання печінки, фатальні порушення діяльності імунної системи, множинні кишкові та інфекційні захворювання, часті випадки суїциду тощо. Наш організм просто не призначений для таких стосунків: вони не були закладені в конструктивний план нашим Дизайнером.

Гомосексуальну поведінку ніяк не можна асоціювати зі здоровим способом життя. Тому суспільство, навпаки, має заохочувати програми та ініціативи, що допомагають гомосексуалам, які визнають проблему, з цією проблемою справлятися, хоч би якою була її причина — чи то генетична схильність, чи то функціональні розлади, чи то проблеми в дитинстві, чи то залежність, чи то розбещеність (нездатність контролювати свої спонукання) і т. п. І суспільством, і церквою накопичено багатий досвід допомоги групам ризику.

5. Церква

У такий самий спосіб ми можемо знайти і біблійно обґрунтовані відповіді на запитання про ставлення церкви до гомосексуалів.

Чи місце гомосексуалам у церкві? Однозначно, так. Церква — зібрання грішників. Хто без гріха — залиште наш човен (див. Ів. 8:7 з Лк. 5:8). Наше завдання не гнати грішників із церкви, а кликати їх, роблячи церкву кращим місцем для грішників. Щоб кожен знав, що на нього тут чекають і завжди будуть йому раді, як чекає і радий кожному, хто приходить, Христос — «друг митарям і грішникам» (Мт. 11:19), який віддав за них Своє життя….

Чи можуть гомосексуали, навернувшись до Христа, продовжувати гомосексуальну практику? Безумовно, ні: «хто в Христі, той нове творіння» (2 Кор. 5:17). «Я тебе також не засуджую. Іди й відтепер більше не гріши» (Ів. 8:11), — каже Ісус.

Як же бути тому, хто, прийшовши до Христа і навіть визнаючи свою проблему, не в змозі подолати гомосексуальний потяг і вступити в гетеросексуальні шлюбні стосунки? Відповідь проста: він повинен зберігати себе в чистоті. Це світ бреше нам, стверджуючи, що єдина альтернатива шлюбу — блуд. Христос же вчить, що єдина альтернатива шлюбу — цнотливість: «Він же сказав їм: Не всі розуміють це слово, а лише ті, кому дано. Бо є скопці, що такими народилися з лона матері; є скопці, яких оскопили люди, і є скопці, які задля Царства Небесного оскопили самі себе. Хто може збагнути, нехай збагне» (Мт. 19:11-12). А апостол пише: «Що ж до дівчат, то я наказу від Господа не маю, а даю пораду як той, хто помилуваний Господом і гідний довіри. Тому, з огляду на теперішні утиски, визнаю за краще, що людині добре залишатися так…» (1 Кор. 7:25-26)

Чи повинна Церква визнавати громадянські права гомосексуалів? Звичайно, так. У суспільстві Церква виконує пророчу функцію, виступає в ролі морального арбітра між грішниками і владою. Її завдання — закликати грішників до покаяння, а владу — до милості та справедливості. За справедливістю ж усі громадяни повинні мати рівні права.

Чи повинна церква благословляти гомосексуальні шлюби? Безумовно, ні. Церква взагалі не повинна займатися врегулюванням цивільних відносин. «Хто Мене поставив суддею або розподілювачем над вами?», — запитує Ісус (Лк. 12:14). У тих країнах, де Церква вплуталася в подібну практику, розмежування між тим, що Боже, і тим, що кесареве, порушено, і проблеми неминучі.

Слід розуміти, що існують різні види шлюбних стосунків, які можуть включати різні аспекти: духовний, фізичний, правовий, майновий (душевний аспект, дружба, може бути присутнім або відсутнім у будь-якому з них, і тому залишимо його поза розглядом):

— шлюбний заповіт, як було сказано раніше, — єдиний вид шлюбних стосунків, що відповідає споконвічному Божому задуму; він містить у собі всі чотири зазначені аспекти: і духовний, і фізичний, і правовий, і майновий;

— цивільний шлюб (реєстрація шлюбу в державних органах, не плутати зі співжиттям) включає тільки три з цих аспектів: фізичний, правовий і майновий;

— цивільний союз зводиться лише до правових і майнових відносин, відносячи фізичну складову до сфери приватного життя (саме в цій формі реєструються сьогодні гомосексуальні стосунки в багатьох країнах);

— у разі співжиття безспірною є лише фізична складова; правові та майнові конфлікти вирішуються в приватному порядку через суд;

— блуд виключає будь-які аспекти шлюбних стосунків крім фізичного;

— обітниця безшлюбності має тільки духовну складову.

З усіх зазначених аспектів шлюбних стосунків до юрисдикції Церкви належить лише духовний. Тому Церква благословляє лише ті з них, які мають цю складову, тобто лише шлюбний заповіт (єдність між чоловіком і жінкою на все життя) та обітницю безшлюбності.

Чи повинна церква рукопокладатити гомосексуалів на служіння?

І знову, питання некоректне. Усі рукопокладені — грішники. Принципово не те, з яким гріхом кандидату в служителі доводилося боротися найбільше: чи то з пияцтвом, чи то з грошолюбством, чи то з мужолозтвом, чи то з плітками, чи то із заздрістю, чи то з озлобленістю тощо. Принципово — чи потурає людина своїй гріховній природі, чи долає її, перетворюючись на образ Христовий? Божі слова не втратили своєї актуальності: «Якби ти вчинив, як слід, то хіба твоя жертва не була би прийнята? А якщо ти не зробив так, як потрібно, то при дверях чатує гріх. Він спонукає до пожадання, але ти маєш над ним панувати» (Бут. 4:7).

Біблія дає вичерпний опис кваліфікаційних вимог до служителів Христових: «Але єпископ має бути бездоганний, чоловік однієї дружини, тверезий, розважливий, чесний, гостинний, здатний навчати, не п’яниця, не задерикуватий, але лагідний, не сварливий, не грошолюбний, який добре управляє своїм домом, дітей тримає в послусі, з усякою повагою. Адже коли хто не вміє управляти власним домом, тоді як він зможе дбати про Божу Церкву? Щоб не був новонавернений, аби не запишався та не підпав під той же осуд, що й диявол. Треба, щоб він мав добре свідчення від сторонніх осіб, аби не потрапив у зневагу і в пастку диявола. Диякони також повинні бути поважними, не двомовними, не схильними до надмірного вживання вина, не користолюбними, але які мають таємницю віри в чистому сумлінні. Втім, їх слід спочатку випробувати, а потім, якщо бездоганні, хай служать» (1 Тим. 3:2-10). Додавати щось було б зайвим.

6. Викуплене Тіло

Вкрай важливо розуміти: у боротьбі Церкви проти гріха вона не противник грішника, а союзник. Церква сама — спільнота викуплених грішників, які продовжують страждати разом з усією тварюкою: «Бо я вважаю, що страждання теперішнього часу нічого не варті порівняно з майбутньою славою, яка має з’явитися нам. Усе творіння з надією очікує з’явлення Божих синів. Адже творіння підкорилося марноті не добровільно, а через того, хто його підкорив, з надією, що саме творіння буде визволене від рабства тління – для свободи слави дітей Божих. Бо знаємо, що все творіння разом стогне і страждає аж донині. Та не тільки воно, але й ми самі, маючи зачаток Духа, самі в собі стогнемо, очікуючи усиновлення та викуплення нашого тіла. Адже ми надією спаслися. Надія ж, яку бачимо, вже не є надією, бо хіба надіється хтось на те, що бачить? Коли ж надіємося на те, чого не бачимо, то з терпінням очікуємо його» (Рим. 8:18–25).

Коли ми втрачаємо мету і замість допомоги грішникам у боротьбі з гріхом починаємо гнати самих грішників, ми уподібнюємося тим, про кого Христос сказав: «З ким Мені порівняти цей рід? Він подібний до дітей, які сидять на майданах і гукають до інших, кажучи: Ми грали вам на сопілці, та ви не танцювали; ми голосили, та ви не ридали. Бо прийшов Іван, який не їсть, не п’є, а вони кажуть: Біса має. Прийшов Син Людський, Який їсть і п’є, а вони кажуть: Ось ця людина ненажера і п’яниця, друг митників та грішників. Тож виправдалася премудрість власними ділами» (Мт. 11:16–19).

Апостол вигукує: «Нещасна я людина! Хто визволить мене від цього тіла смерті? Подяка Богові через Ісуса Христа, Господа нашого! Отже, я сам розумом служу Божому Законові, а тілом – законові гріха» (Рим. 7:24-25). Ми нітрохи не кращі за грішників цього світу. Але, розпізнаючи хворобу, ми не тільки знаходимо Джерело зцілення, а й самі стаємо агентом зцілення — відкупленим Тілом Христовим.

Церква ставить світу єдиний правильний діагноз: гріх.

Церква призначає світу єдині дієві ліки: Христос.

Література:

1.↑ Satinover, Jeffrey. Homosexuality and the Politics of Truth. — Grand Rapids: Baker, 1996. — pp. 51,55.

2. Grudem, Wayne. Politics According to the Bible. — Nashville, TN: Zondervan, 2010. — 620 p.

3. Головін, С. Біблія і політика — К.: Книгоноша, 2015 — 144 с.

4. Головін, С. У пошуках волі Божої. — К.: Книгоноша, 2014. — 120 с.

5. Хайз, Річард Етика Нового Завіту — М.: ББІ, 2005 — 712 с.

Також дивіться першу частину.