Про “це”. Частина 1

Також дивіться другу частину.

Гомосексуалізм. Одна лише згадка цього слова змушує багатьох стрепенутися і насторожитися. Це козирний жупел прихильників боротьби із занепадом моралі адміністративними методами. Водночас певна змова мовчання оточує тему гомосексуалізму у сфері біблійного повчання. Відсутність твердого фундаменту породжує серед християн невпевненість, невизначеність і навіть збентеження. У результаті одні постійно закликають до хрестового походу проти “всепоглинаючої загрози”, інші воліють уникати теми, щоб не потрапити під роздачу, ставши жертвою перехресного вогню. Але ні втеча від проблеми, ні спроба загнати її в підпілля не вирішать саму проблему. Давайте ж спробуємо розібратися: яким, відповідно до одкровення Божого, має бути наше ставлення до гомосексуалізму взагалі і до гомосексуалів зокрема – як у церкві, так і в суспільстві?

1. Нічого нового

Мабуть, найпопулярнішою тезою на користь необхідності переглянути ставлення церкви до так званих “нетрадиційних” проявів людської сексуальності є “аргумент від прогресу”. Мовляв, з часу написання Біблії минуло багато століть, людство просунулося далеко вперед, і нам час позбуватися етичних норм, що втратили свою актуальність: нові реалії вимагають нових підходів. Не будемо заглиблюватися, наскільки теза ця сумісна з іншою, другою за популярністю, – що, мовляв, “це” ж цілком природно і, поставивши собі за мету, можна виявити аналоги гомосексуальної поведінки у тваринному світі. (Незалежно від коректності тлумачення спостережуваних фактів, таке міркування наводить на думку не про прогрес, а про деградацію людства до тваринного стану). Аргумент від прогресу від самого початку хибний і набув поширення через або необізнаність, або навмисне бажання збити громадськість з пантелику.

Святе Письмо попереджає: “Те, що було колись, воно знову буде, і що вже траплялось, те й повториться, – немає під сонцем нічого нового. Іноді люди про щось кажуть: Дивись, це щось нове, – проте в минулі віки, задовго до нас, воно вже було. Минулого вже не пам’ятають, як і забудеться сучасне для тих, котрі прийдуть після них пізніше” (Екл. 1:9-11).

Всевишній послав Своєму народу Тору на шляху до землі Ханаанської, де гомосексуалізм вважався нормою (див. Лев. 18:24). А рання Церква поширювала євангеліє в греко-римській культурі, де педерастія (грецькою – “потяг до юнака”) була явищем не тільки повсякденним, а й схвалюваним. Майже кожен чоловік мав гомосексуальний досвід, принаймні в юності. Для патриціїв було нормально мати “коханого” хлопчика, який усюди їх супроводжував. Гіппократ проголошував медичну користь педерастії як для підлітка, який нібито сприймає разом із насіниною зрілого партнера мужність і силу, так і для його “наставника”, який отримує натомість заряд молодості та здоров’я. Платон вважав подібні стосунки найбільш піднесеними, духовними і соціально корисними.

Навіть боги греко-римського пантеону були не цуралися педерастичних утіх. У самого Зевса (Юпітера) був “коханий” хлопчик Ганімед. А імператор Адріан (76-138 рр.) зарахував до сонму богів палко коханого ним юнака Антіноя і встановив його статуї у всіх містах імперії для поклоніння (в результаті до нас дійшло скульптур Антіноя більше, ніж будь-якого іншого історичного персонажа).

Саме в цьому культурно-історичному контексті й несли Добру Новину учні Христа. Апостольська проповідь була звернена до суспільства, де гомосексуалізм був поширений значно більшою мірою, ніж сьогодні. Тож ідея, що біблійні автори були необізнані в цьому питанні, м’яко кажучи, не відповідає реальності.

Щоправда, у Біблії, як і в іншій античній літературі, немає таких слів, як “гомосексуальний”, “гетеросексуальний”, “сексуальна орієнтація” тощо. Це винаходи нового часу. Тоді ж загальноприйнятими (Платон, Плутарх, Йосип Флавій, Філон Олександрійський тощо) були терміни kata physin (“відповідно до природи”) для гетеросексуальних і para physin (“всупереч природі”) для гомосексуальних стосунків. Незважаючи на настільки широке поширення, гомосексуальні стосунки не визнавалися природними.

Нині найчастіше припускають такі причини виникнення схильності до гомосексуальних уподобань:

1. Генетична схильність.

2. Проблеми виховання.

3. Гормональні порушення.

4. Залежність.

5. Розбещеність.

Різні дослідники роблять акцент на різних можливих причинах залежно від власних упереджень у цьому питанні. Найімовірніше ж за все кожна з цих причин має місце в тому чи іншому випадку.

2. Початковий задум

Коли знавці Писання запитали Ісуса про межі непорушності шлюбу, Він поставив їм зустрічне запитання: “Хіба не читали ви, що Творець на початку створив їх чоловіком і жінкою? І сказав: Тому залишить чоловік батька й матір і пристане до своєї жінки, і обоє будуть одним тілом. То вже буде не два, а одне тіло. Отже, що Бог поєднав, людина хай не розлучає” (Мт. 19:4-6). Тим самим Спаситель нагадав їм про споконвічний задум Творця щодо шлюбної угоди. З тексту ми можемо виокремити три принципові складові первозданних шлюбних стосунків:

1. Єдність.

2. Між чоловіком і жінкою.

3. На все життя.

Шлюбний заповіт первинний щодо будь-яких суспільних інститутів. Він встановлений Творцем ще до виникнення церков, держав, урядів, судів, парламентів, навчальних закладів тощо. І тому жодна з цих структур не має права перевизначати його.

Шлюбна угода була частиною більшої угоди, яку Творець спочатку уклав з усім людством – так званої Адамової угоди. Заповіт Бога з Адамом складався з трьох заповідей. Людині було призначено:

1. Панувати над усім творінням.

2. Плодитися, розмножуватися і наповнювати землю.

3. Слідувати Божій волі (не грішити).

Але, як відомо, людина не послухалася Творця і, послухавши сатану, втратила владу над творінням. Тож першу заповідь, панувати, ми всі тепер можемо виконувати лише незначною мірою, незалежно від своєї “сексуальної орієнтації”.

Другу заповідь, плодитися і розмножуватися, гетеросексуали ще певною мірою виконують, гомосексуали ж не виконують її зовсім. Що ж до третьої заповіді, не грішити, то на це не здатний ніхто з нас, за якою ознакою ми б себе не самоідентифікували. Адамовий заповіт зруйнований гріхом.

Апостол Павло так пише про це: “Адже знаю, що не живе в мені, тобто в моєму тілі, добро: бажання є в мені, але щоб виконувати це добро, того не [знаходжу]. Тож не роблю те добре, яке хочу, але те недобре, якого не хочу, – те роблю. Якщо ж я роблю те, чого не хочу, то вже не я це роблю, а той гріх, який живе в мені. Отже, я відкриваю такий закон: коли я хочу робити добро, то зло налягає на мене. За внутрішньою людиною я насолоджуюся Божим Законом, та бачу інший закон у моїх членах, який воює із законом мого розуму й полонить мене законом гріха, що міститься в моїх членах. Нещасна я людина! Хто визволить мене від цього тіла смерті?” (Рим. 7:18-24). А Іван додає: “Коли скажемо, що не маємо гріха, то самих себе обманюємо, і немає в нас правди” (1 Ів. 1:8). Тож ми всі дуже далекі від того, якими нам призначено бути.

3. Свідоцтво Писання

“Содомія” – один із термінів, найбільшою мірою пов’язаних у нашій свідомості з мужолозтвом. Але чи справді виправдана така асоціація? Давайте подивимося, про що говорить біблійний текст:

А надвечір до Содома завітали два ангели. Лот у той час сидів при содомській брамі. Побачивши їх, Лот пішов їм назустріч, вклонився долілиць і сказав: Добродії, будь ласка, зайдіть до дому вашого слуги і переночуйте, помиєте ваші ноги, а зранку встанете і підете своєю дорогою. Та вони сказали: Ні, ми переночуємо на майдані. Однак він дуже наполягав, тому вони завернули і ввійшли до його дому. Лот влаштував їм гостину, напік опрісноків, і вони повечеряли перед сном. А чоловіки міста, содомляни, – від малого до старого, увесь народ звідусюди – оточили дім. Вони кликали Лота, гукаючи: Де ті чоловіки, які прийшли до тебе вночі? Виведи їх до нас, щоб нам їх пізнати.

Бут. 19:1–5

Як бачимо, йдеться про замах на групове зґвалтування двох ангелів. Як мінімум, цей текст не має жодного стосунку до статевих контактів за взаємною згодою. Але найпринциповіше тут те, що про гомосексуальні нахили жителів Содому ми можемо судити лише за непрямими даними. А рабиністична традиція забороняє засуджувати будь-що, якщо тому немає безпосередніх свідчень. Старозавітний пророк так пише про моральний занепад у місті: “Ось пороки твоєї сестри Содоми: гординя, пересиченість і байдужа бездіяльність. Такими були і її дочки. Живучи в добробуті, вони бідному й убогому не допомагали” (Єз. 16:49). Новий же Заповіт говорить про причину Божої кари, що спіткала місто, що “Содом і Гоморра та довколишні міста, що подібним до них способом чинили розпусту і ходили за іншим тілом, зазнали кари вічного вогню – і лежать вони, як приклад” (Юд. 1:7). “Інше тіло” в оригіналі – sarkos heteras ‘плоть іншого роду’ (маються на увазі ангели). Тож содомляни, виявляється, – гіпер-гетеро-сексуали!

Єдина безпосередня старозавітна вказівка про гомосексуалізм міститься в Книзі Левит: “Не спатимеш з чоловіком, як із жінкою, бо це гидота… Чоловік, який переспить із чоловіком, як із жінкою, то вони обоє вчинили гидоту й неодмінно будуть покарані на смерть. Їхня кров на них” (Лев. 18:22, 20:13). При цьому вкрай важливо мати на увазі, що вказівка ця стосується винятково народу Божого і тільки стосовно цього народу. Жодних інструкцій щодо безбожників, які виявляють гомосексуальність, Мойсей не дає.

У Новому Завіті гомосексуалізм безпосередньо згадується тричі. Причому всі три рази – у апостола Павла (побічно гомосексуали можуть бути зараховані до “кепських” або “розпусників”, залежно від перекладу, в Об’явл. 21:8, але це вже мудрування понад те, що написано). Ось найбільш радикальне з його тверджень: “Хіба ви не знаєте, що неправедні не успадкують Божого Царства? Не обманюйте себе: ні розпусники, ні ідолопоклонники, ні перелюбники, ні блудники (malakoi), ні мужоложники (arsenokoitai), ні злодії, ні користолюбці, ні п’яниці, ні наклепники, ні розбійники Божого Царства не успадкують. І такими були деякі з вас, але ви обмилися, ви освятилися, ви виправдалися Ім’ям Господа Ісуса Христа і Духом нашого Бога” (1 Кор. 6:9-11).

Два поняття тут з’являються вперше в тексті Писання. Перше – malakoi. Мовою койне це було образливе слово, що позначає тих, хто заробляє роллю “пасивного” гомосексуального партнера. Друге, aresenokoitai, створене самим Павлом і є буквальною калькою з єврейського словосполучення mishkav zakur (“той, хто лежить із чоловіком”), використаного в Книзі Левит 18:22, 20:13 (у Септуагінті, грецькому перекладі Старого заповіту, – arsenos koiten).

На три аспекти цього твердження варто звернути особливу увагу:

1. Гомосексуалізм не виділяється якимось особливим чином серед інших гріхів – таких, як, зокрема, п’яниці або пліткарі (у Синодальному перекладі – “лихослів’я”). Усі перераховані групи людей належать до однієї категорії “неправедні”.

2. Усі неправедні Царства Божого не успадкують.

3. Деякі з вас (тих, хто успадкує Царство Боже!) теж колись були такими (зокрема й гомосексуалами), але отримали виправдання в Ісусі Христі. Таким чином, вирок про відлучення неправедних від Царства не є остаточним. Христос дає вихід з рабства гріха і звільняє від прокляття Закону.

Знову ж таки, текст цей звернений до Церкви, а не до невіруючих, які не успадкують Царства навіть за ідеального способу життя.

В іншому посланні апостол пише: “Знаємо й те, що Закон не даний для праведника, але для беззаконних і нестриманих, безбожних і грішників, несправедливих і нечестивих, для тих, хто зневажає батька й матір, для вбивць, розпусників, мужоложників, викрадачів людей, неправдомовців, клятвопорушників і для всього іншого, що противиться здоровому вченню” (1 Тим. 1:9-10). Павло використовує тут уже знайомий нам неологізм arsenokoitai, і зовсім не стверджує, що це особливий гріх, який за ступенем гріховності перевершує інші гріхи, скажімо, обман або недотримання клятви (про які в церквах сьогодні чомусь говорять із меншим осудом). Будь-який гріх – гидота перед Богом, а гидота не має порівняльного ступеня – вона не буває більшою чи меншою.

Найбільш докладно Павло говорить про гомосексуалізм на початку Послання до римлян, використовуючи його як вихідний приклад: “Адже пізнавши Бога, вони не прославили Його як Бога, не подякували Йому. Але їхні думки стали нікчемними, а нерозумні їхні серця – оповиті темрявою. Називаючи себе мудрими, вони стали нерозумними, і славу нетлінного Бога вони замінили подобою тлінної людини, птахів, чотириногих і плазунів. Тому Бог через пожадання їхніх сердець віддав їх нечистоті, щоб вони самі між собою безчестили свої тіла. Вони замінили Божу істину на неправду, поклонялися і служили творінню більше, ніж Творцеві, Який є благословенний навіки! Амінь. Тому Бог віддав їх ганебним пристрастям: їхні жінки замінили природне єднання (kata physin) на протиприродне (para physin); так само й чоловіки, залишивши природне єднання (kata physin) з жінкою, розпалилися своєю пристрастю один до одного; чоловіки з чоловіками роблять ганьбу і самі в собі пожинають належну відплату за свій блуд” (Рим. 1:21-27).

Звертаючись до аудиторії, мало знайомої зі Старим Заповітом, апостол використовує загальноприйняті в греко-римській культурі поняття природної (kata physin) і протиприродної (para physin) сексуальної активності. (До речі, тут ми зустрічаємо єдину в усій Біблії згадку про “лесбійські” стосунки). Зазначений уривок також дозволяє нам зробити низку серйозних богословських висновків.

1. Цей текст описує не індивідуальний досвід грішника (мовляв, збентежився – осквернився – отримав відплату), а стан усього людства загалом.

2. Ганебні пристрасті – результат Божого гніву, а не причина його. Клайв Льюїс сформулював це так: “Є два типи людей; ті, хто кажуть Богові: “Хай буде воля Твоя”, і ті, кому Бог каже: “Що ж, нехай буде по-твоєму””. Як написано в грекомовному єврейському тексті міжзавітного періоду, “тому й тих нечестивих, які проводили життя в нерозумінні, Ти мучив власними їхніми гидотами”…

3. Приватні гріхи – це всього лише симптоми. Діагноз же – гріх: “Вони, пізнавши Бога, не прославили Його, як Бога, і не подякували”. Гомосексуалізм наводиться тут як наочний приклад того, як нечестиві отримують “у самих собі належну відплату”. Грішать же ті, хто вступає в гомосексуальні стосунки, не більшою і не меншою мірою, ніж усі ті, кого названо в наступних віршах: ті, хто “сповнені всякої неправди, лукавства, зажерливості, злоби; повні заздрості, вбивства, суперечок, підступу, поганих звичок, пліткарства; вони наклепники, богоненависники, напасники, зухвалі, горді, хвалькуваті, винахідники зла, непокірні батькам, нерозумні, зрадливі, безсердечні, [непримиренні], немилосердні. Вони, знаючи про суд Божий, що ті, хто таке коїть, варті смерті, не тільки продовжують це робити, але й схвалюють інших, які таке чинять” (Рим. 1:29–32).

4. За Законом віруючі гідні такого ж осуду. Коли читач, діставшись кінця першого розділу, вже готовий проголосити: “Боже, дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, – грабіжники, несправедливі, перелюбники” (Лк. 18:11), Павло завдає нищівного попереджувального удару: “Тому немає оправдання (anapologetos) тобі, будь‑яка людино, котра осуджуєш, – бо в чому осуджуєш іншого, в тому сама себе осуджуєш, адже робиш те саме, що осуджуєш” (Рим. 2:1). Причому, “немає оправдання” тут – те ж саме слово anapologetos, що й “без виправдання”, використане по відношенню до безбожників у Рим. 1:20. Не відсутність гріхів дає виправдання віруючим, а благодать Божа, що отримується через віру в Сина Його: “Адже ви спасенні благодаттю через віру, і це не від вас, це Божий дар, не від діл, щоб ніхто не хвалився” (Еф. 2:8-9).

Також дивіться другу частину.