Природа людини у світлі Писання

Усім тим, хто допомагає людям вирішувати їхні духовні питання, необхідно розуміти справжню природу людини. Пасторам, душеопікунам, усім, хто працює з людьми і надає їм допомогу, допомагаючи зростати в Господі, необхідно засвоїти і зрозуміти, якою людина є насправді. Розуміючи це, ми будемо здатні надавати якісну і правильну підтримку тим людям, які цього потребують або страждають у своєму житті від різного роду гріхів і проблем.

Писання в першій же книзі дає характеристику людині і стану її серця:

Побачив ГОСПОДЬ, що дуже велика розбещеність людей на землі, й усі бажання їхніх сердець повсякчасно спрямовані лише на зло

Бут. 6:5

Якщо у людини до гріхопадіння була можливість і здатність обирати між добром і злом, то після гріхопадіння людина стала духовно мертвою і здатна робити тільки зло. Вона вже не може чинити справжнє добро, яке угодне Богові, без Самого Бога.

У Посланні до коринтян Павло чітко дає визначення цьому поняттю, кажучи:

Як в Адамі всі помирають, так у Христі всі оживуть.

1 Кор. 15:22

Це означає, що з часів гріха Адама люди вже народжуються духовно мертвими, ворогами Бога, і потребують того, щоби Господь визволив їх від рабства гріха і тотальної порочності, яка руйнує людину і схиляє її серце до непослуху, свавілля і бунту проти Самого Бога.

Також Павло в Посланні до римлян підкреслює важливий момент:

Бо як через одну людину гріх увійшов у світ, а з гріхом і смерть, так у всіх людей увійшла смерть, тому що всі згрішили.

Рим. 5:12

Підтримка

Завдяки вашiй підтримці ми маємо змогу перекладати статті, відео та інші матеріали з душеопіки. Також підтримувати служителів, які хотіли б навчатись, однак не мають такої фінансової змоги. Будь-яка сума є значна.

Підтримати

Таким чином, через гріх однієї людини гріх увійшов у світ, через що ми духовно померли, і це явище притаманне всьому людству. З моменту народження людина вже зіпсована гріхом. Про цей факт свідчить цар Давид, який говорить:

Я народився в беззаконні, і в гріху моя мати мене зачала.

Пс. 51:7

Йов також підкреслює цей самий аспект, кажучи про те, що жодна людина не здатна бути чистою, тому що вона народжується від нечистої людини, а її природа вже від самого початку зіпсована і неправедна в Божих очах.

Хіба може чистий походити від нечистого? Та у жодному разі, ніхто!

Иова 14:4

Тому вчення про гріх і те, як ми його розуміємо, цілком визначатиме наш світогляд і розуміння його антропології. Отже, нам необхідне уважне і глибоке дослідження на цю тему, оскільки антропологія людини і розуміння її гріховності будуть фундаментально впливати на наше розуміння благодаті, процес преображення, і розуміння свого власного серця, яким чином воно повинне проходити трансформацію і ще більше усвідомлювати ту місію, з якою Христу необхідно було прийти в цей світ і тим самим принести жертву за наші гріхи.

Пророк Єремія дуже чітко дав визначення гріховності (зіпсованості) людини:

Серце людини лукаве понад усе, і вкрай зіпсуте, – хто його може осягнути?

Єр. 17:9

Тому тільки Бог здатний змінити людське серце, за допомогою жертви Христа забираючи “кам’яне серце” і даючи нам за допомогою Духа Святого “нове платяне”, яке сприйнятливе до Божої правди і бажає жити життям послуху, слідуючи за Господом по вірі.

Говорячи про гріховність людини, не можна не помітити, що Писання насичене безліччю образів, які з різних боків описують цей стан поширюваного Адамового прокляття:

бо ви були колись темрявою, а тепер є світлом у Господі. Поводьтеся, як діти світла.

Еф. 5:8

І вас, які були мертві в переступах і в «необрізанні» вашого тіла, Він оживив вас разом із Собою, простивши нам усі переступи

Кол. 2:13

Стан гріховності людини – це стан Божого осуду і Його святого гніву, який перебуває на невідродженій людині (Ів. 3:18,36). Багато невіруючих людей живе в ілюзії щодо свого стану і того, як Бог дивиться на їхнє життя, в той час як Слово Боже чітко дає цьому свої визначення і характеристики. Багато людей думають, що вони вільні, тоді як вони раби гріха (Ів. 8:34; Рим. 6:16-17); думають, що вони хороші за своєю природою, тоді як вони тотально зіпсовані гріхом, а їхнє серце сповнене злом, яке сповнене божевілля (Екл. 9:3); багато хто думає, що є праведними і в них усе добре, і вони гідні небес і вічного життя, у той час як Писання говорить, що немає нікого на цій планеті Земля, хто був би праведним у Божих очах без Його праведності (Рим. 3:9-18); багато невіруючих можуть помилятися, думаючи, що їхня дорога до життя, в той час як вони на дорозі смерті й Божого прокляття (Рим. 7:5).

Також Марк у своєму Євангелії дуже чітко описує внутрішній стан людини, який осквернений за своєю природою і сповнений безлічі нечистот:

Адже зсередини, з людського серця виходять злі думки, розпуста, крадіжки, вбивства, перелюб, зажерливість, лукавство, обман, безсоромність, заздрість, богозневага, гордощі, безумство. Все це зло зсередини виходить і людину опоганює!

Мр. 7:21–23

З усього вищесказаного можемо зробити проміжний висновок, підтверджуючи його Писанням:

1. Людина за своєю природою не має Духа і перебуває у стані ворожнечі з Богом за своєю природою, яку вона успадкувала від Адама, а відтак не здатна підкорятися, бо її плоть спотворена гріхом. А отже, також не здатна розуміти духовні речі:

оскільки тілесні задуми — ворожнеча проти Бога, тому що вони не коряться Божому Законові, та й не можуть.

Рим. 8:7

Народжене від тіла є тілом, а народжене від Духа є духом.

Ів. 3:6

Адже душевна людина не приймає того, що від Божого Духа, бо для неї це безумство й вона не може цього зрозуміти, тому що це досліджується духовно.

1 Кор. 2:14

Таким чином, “природна людина” зі своєю “вільною волею” не здатна зробити вибір на користь Христа без Божої на те допомоги, бо перебуває в кайданах князя темряви.

2. Людина за своєю гріховною природою порочна, не шукає Бога і не здатна без Бога здобути порятунок своїми силами, а також робити істинне добро, яке було б позбавлене домішок егоїзму, марнославства, беззаконня і пороку.

Диригентові. Псалом Давида. Безумний у своєму серці сказав: Нема Бога! Вони піддалися розтлінню, чинять огидні речі. Нема жодного, хто б чинив добро. ГОСПОДЬ з неба дивиться на людей, аби побачити, чи є розумний, або той котрий шукає Бога. Всі відступили, разом стали непридатними; нема нікого, хто чинив би добро, — немає ні одного. Невже не схаменуться всі ті, що чинять беззаконня, що пожирають мій народ, наче їдять хліб, а на Господа не зважають?

Пс. 13:1–4

3. Тільки дії ззовні від Бога здатні змінити тотальне становище розуму і серця людини і позбавити її від її порочності, відродивши до Нового життя через жертву Христа.

не тому, що ми спроможні самі собою над чимось роздумувати, наче самі від себе, але наша спроможність — від Бога

2 Кор. 3:5

Він нас спас не з причини праведних учинків, які ми вчинили, але зі Своєї милості через купіль відродження та оновлення Святим Духом

Тит. 3:5

Іван у відповідь сказав: Людина не може нічого приймати, якщо не буде дано їй з неба.

Ів. 3:27

Для того, щоб краще і ґрунтовніше зрозуміти питання стану гріховності людини і її повної порочності, і те, як Бог виправляє це за допомогою зумовленості, обрання, відкуплення, нам необхідно розібратися в питанні, “що значить бути духовно мертвим” (Еф. 2:1)? Що це за стан і як він впливає на те, як ми приходимо до Бога, пізнаємо Його, йдемо за Ним? У чому глибокий сенс благодаті, проявленої до нас, грішників? І що є тими “ліками”, які здатні дати людині духовне здоров’я? Ми досліджуємо уривок Еф. 2:1-10 більш глибоко:

І вас, котрі були мертвими через ваші переступи й гріхи, в яких ви колись жили за звичаєм цього світу, як і князь, який панує в повітрі, згідно з духом, що тепер діє в синах непокори. Між ними всі ми колись жили в пожадливостях нашого тіла, виконуючи волю тіла та думок, були від природи, як і інші, дітьми гніву, але Бог, Який багатий на милість, через велику Свою любов, якою нас полюбив, — нас, котрі були мертві через наші переступи, оживив разом із Христом, адже ви спасенні благодаттю, — і воскресив нас разом з Ним, і в Ісусі Христі посадив разом на небесах, щоб у доброті до нас в Ісусі Христі в майбутніх віках показати надзвичайно велике багатство Своєї благодаті. Адже ви спасенні благодаттю через віру, і це не від вас, це Божий дар, не від діл, щоб ніхто не хвалився. Тому що ми — Його творіння, ми створені в Христі Ісусі для добрих діл, які Бог наперед приготував для нас, щоб ми в них перебували.”

Еф.2:1–10

Основна думка в другому розділі Ефесян: людина мертва духовно, незважаючи на те, що вона жива тілесно. Павло двічі в такому короткому уривку підкреслює цю думку, даючи ефесянам розуміти важливість його слів:

І вас, котрі були мертвими через ваші переступи й гріхи <…> нас, котрі були мертві через наші переступи, оживив разом із Христом, адже ви спасенні благодаттю…

Еф. 2:1,5

У грецькій мові слово νεκρός ‘мертвий, померлий’, означає “мрець, небіжчик, полеглий, убитий, повний мрець, мертве тіло, труп, небіжчик”. Це визначення дає нам точне розуміння стану людини, якій для того, щоб вона прийшла до Бога або відгукнулася на Його заклик, необхідні дії ззовні на 100%. І тільки в такому разі людина може звернутися до Бога, повірити в Нього і піти за Ним, як за своїм Спасителем.

Павло усвідомлено говорить християнам в Ефесі, які раніше були не з обраного народу, а були язичниками, про те, що зробив Бог у їхньому житті через Ісуса Христа.

У п’ятому вірші Павло каже, що Бог “оживотворив” нас. Це означає, що ми, будучи трупами, воскрешені Богом із мертвих. Більш точне значення цього слова – це винятково процес зачаття і народження, у цьому слові Павло описує появу на світ нового життя, як життя немовляти, якого жінка до цього носила в утробі.

Точно таке ж слово νεκρός ‘мертвих’ і συζωοποιέω ‘оживотворив, оживив’ і дію ми знаходимо в Посланні до колосян:

І вас, які були мертві ‘νεκρός’ в переступах і в «необрізанні» вашого тіла, Він оживив ‘συζωοποιέω’ вас разом із Собою, простивши нам усі переступи,”

Кол. 2:13

Про цю дію свідчать й інші уривки Святого Письма, які говорять про те, що для відродження згори необхідне втручання Боже через воскресіння людини до життя:

Через це й сказано: Встань, ти, котрий спиш, і воскресни з мертвих, — і Христос освітить тебе!

Еф. 5:14

Отож, як Отець воскрешає мертвих і оживляє ‘ζῳοποιέω’, так і Син, кого хоче, оживляє

Ів. 5:21

Дух оживляє ‘ζῳοποιέω’, а тіло ніяк не допомагає. Слова, які Я вам сказав, є дух і життя.

Ів. 6:63

Тільки Дух Божий дає життя! Людина тут безсила, плоть не принесе жодної користі. Також у Посланні до коринтян Павло підтверджує ту саму думку:

Так і написано: Перша людина — Адам — став живою душею, а останній Адам — Дух, Який оживляє.

1 Кор. 15:45

Проміжний висновок: тільки Христос, який став другим Адамом, через Духа оживляє, воскрешає, наповнює життям. Він є тими єдиними ліками або засобом, який здатен дати людині життя і позбавити її від неминучої смерті. Слово “животворящий” ‘ζῳοποιέω’ використовується і в уривку в Еф. 2:5 (συζωοποιέω), в Ін. 6:63 (ζῳοποιέω) та Ін. 5:21 (ζῳοποιέω).

Павло (Еф. 1:22-23) наприкінці першого розділу, наводить цікаву паралель, що Христос – Глава тіла, а віруючі в Нього є тілом. Можна зробити висновок, що як тіло без голови (Христа) – це мертве тіло, так і що церква без Христа – мертва церква. Слово “тіло” ‘σῶμα’ має значення мертвого або живого тіла.

Скрізь, де йдеться про воскресіння і нове життя людини, паралельно йдеться про Ісуса Христа або про Його животворяще Слово, що видно і з вищенаведених уривків.

Починаючи з четвертого вірша (Еф. 2:4) Павло показує механізм, як Бог оживляє людину через Христа і з’єднує її з Собою, являючи їй Свою благодать. Це дуже важливий богословський момент: як ми отримуємо спасіння?

Тільки за Своєю багатою милістю (бо такою є Божа природа і сутність) Господь Бог виявляє Свою велику любов в особі Ісуса Христа (Еф. 2:4). “Благодаттю врятовані ви” – Павло показує ефесянам причину їхнього обрання, яка полягає винятково в прихильності Бога і Його безумовній любові до нас, людей. Господь з’єднує людину із Собою і дає спасіння тільки через Христа (Еф. 2:5), воскрешає з мертвих із Ним (Еф. 2:6), дає право перебувати на небесах тільки через замісну жертву Ісуса Христа.

І в сьомому вірші (Еф. 2:7) Павло ще раз наголошує, роблячи акцент на тому, що безоплатний дар, який явлений Ефесянам і буде так само явлений у майбутні часи, полягає в доброті Бога, що виражається тільки через Ісуса Христа, який спасає, кого хоче, за Своїм вільним благоволінням.

Уривок у Посланні до Тита також слугує тому підтвердженням:

Коли ж з’явилася благодать і любов до людей нашого Спасителя — Бога, Він нас спас не з причини праведних учинків, які ми вчинили, але зі Своєї милості через купіль відродження та оновлення Святим Духом, Якого вилив на нас щедро через Ісуса Христа — нашого Спасителя, щоб, оправдавшись Його благодаттю, ми надією стали спадкоємцями вічного життя.

Тит. 3:4–7

У восьмому вірші (Еф. 2:8) апостол Павло показує, що безоплатний дар спасіння ми отримуємо через віру, і що навіть сама віра, яка є нашою перепусткою на небеса, не в нас самих виробляється і не від нас походить, а це Бог дає її нам як подарунок. Слова “це” (середній рід) “не від вас” мають таке значення: “це (тобто віра і спасіння) не від вашого”, прийменник “від” у грецькому перекладі позначає: руху зсередини назовні, походження, джерела, відокремлення, виокремлення, причини, засобу, складу: “з”, “від”, “з”. Тобто віра, завдяки якій ми спасаємося, не є тим, що відбувається всередині нас. Ми не є джерелом віри, але вона в нас поміщається як Божий дар, завдяки якому ми здатні повірити в замісну жертву Христа й отримати Божу праведність, яка дарує нам виправдання і спасіння. Ця віра не є нашою справою (Еф. 2:9), тим, що ми виробляємо, але це винятково безоплатний подарунок нам, тож нам нема чим хвалитися, як своєю заслугою, завдяки якій ми отримуємо спасіння і прихильність Бога:

Який спас нас і покликав святим покликанням, — не за наші діла, але згідно зі Своєю постановою і благодаттю, яка дана нам в Ісусі Христі ще перед вічними часами;

2 Тим. 1:9

Ще до того, як почався час, Бог за Своїм бажанням і милосердям, а не за нашими справами врятував нас і покликав через Ісуса Христа.

Чуючи це, язичники раділи і прославляли Господнє Слово; і повірили ті, хто був призначений для вічного життя.

Дії. 13:48

“Призначені” грецькою означає “визначені”, що вказує на дію, яка була вже досконала в минулому, але результат її проявляється в сьогоденні. Бог у минулому зумовив спасіння язичників, яке залежало не від їхніх діл, а від віри, яка їм була визначена.

Через це обітниця, — щоб вона була з благодаті, аби бути непорушною для всіх нащадків, — є з віри; і не тільки для того, хто від Закону, а й для того, хто є з віри Авраама, який для нас усіх є батьком;

Рим. 4:16

А тим, які прийняли Його, дав владу стати Божими дітьми, — тим, які вірять у Його Ім’я. Вони не народилися ні від крові, ні через тілесне бажання, ні через бажання чоловіка, але народилися від Бога.

Ів. 1:12,13

Ті, хто увірували в Ісуса Христа, отримали владу бути дітьми Бога, ці діти виникли не тому, що так хотіли батьки, а тому, що так захотів Бог, який і народив їх. Іоанн проводить аналогію, що завдяки Духу Святому через Діву Марію виникла людська природа Ісуса, так і завдяки Духу Святому всередині нас насаджується нове життя в тих, хто був мертвий “за злочинами і гріхами” (Еф. 2:1). Та ж думка присутня і в Ів. 5:25: «Істинно, істинно кажу вам, що надходить час, — і він вже є, — коли мертві почують голос Сина Божого і, почувши, оживуть.».

У десятому вірші (Еф. 2:10) Павло підбиває підсумок своєї думки, кажучи про те, що ми є Божим творінням (або з грецької мови можна перекласти як “виріб, створений/створений”) в Ісусі Христі. Наше походження, життя бере початок у Тому, Хто є нашим Спасителем. І мета, чому ми створені, – це добрі справи, які Бог призначив (у грецькій стоїть слово “підготував, завчасно готувати, приготуватися наперед”) нам робити, більш точне значення цього слова – “у яких призначив нам ходити” (у переносному значенні “чинити, жити, вести, діяти”). Тобто, добрі справи – це наша сутність, для якої ми були створені Богом.

Сучасна культура:

Що хоче сказати апостол Павло своїй аудиторії – ефесянам? Ефесяни до того, як увірували в Христа, були язичниками, в їхній культурі було прийнято поклонятися грецьким богам і ідолам. Щоб домогтися їхньої прихильності, їм необхідно було догоджати своїм богам приношеннями, жертвами, різними обрядами, ритуалами. Щоб наблизитися до Бога, люди входили в екстаз, транс, напивалися до божевілля, брали участь в оргіях, тим самим вважаючи, що чим менше вони будуть контролювати самих себе, тим ближче вони зможуть наблизитися до бога, звільнившись душею від кайданів земного тіла.

Певна паралель існує і в нашій сучасній культурі. Люди в нашій культурі схильні до того, щоб догодити Богові й отримати прощення своїх гріхів, схильні заробити спасіння і прощення своїми власними справами, добрими вчинками. Займаючись благодійністю, слов’яни вважають, що їм на небі це зарахується. Люди можуть ходити до храму, цілувати ікони, ставити свічки, брати участь у паломницьких турах, постити лише для того, щоб наблизитися до Бога. Але апостол Павло в уривку, який ми вивчаємо, показує, що порятунок – це дар Божий, який ми отримуємо безплатно з Божої доброти, а не тому, що заслужили або змогли догодити Богові завдяки своїм заслугам і добрим вчинкам.

У нашій культурі люди вважають, що людина добра сама по собі і що в неї добре серце. Людину лише необхідно спрямувати, підказати, а далі вона сама за своєю вільною волею здатна прийти до Бога, бо це закладено в нашій слов’янській душі. Але поставлений діагноз усьому людству є для нього самого катастрофічно хибним, що веде до неправильного лікування, ще більшого розтління і погибелі. Уривок, який ми розглядаємо (Еф. 2:1-10), викриває ці думки і забобони, даючи зрозуміти справжню природу будь-якої людини, яка сама ніколи не буде шукати Бога через свою аморальність, зіпсованість і гріховне серце, що бунтує проти Бога і не бажає за своєю природою коритися Йому. Ми за своєю природою діти гніву (Еф. 2:3) Божого. І через свої гріхи ненависні Йому, Тому, Хто є Святим і непорочним Вседержителем.

Мало того, в нашій культурі також є розуміння, що до Бога є безліч шляхів, багато способів і доріг для того, щоб потрапити на небо. Уривок Еф. 2:5-6, який ми розглядаємо, показує, що нове життя можливе тільки “у Христі”, воскресіння до вічного життя тільки з Ним і перебування на небесах виключно “у Христі Ісусі”. Підтвердженням цьому також слугують і наступні уривки Святого Письма:

Він є камінь, знехтуваний вами, будівничими, — камінь, що став наріжним. ⓠІ в нікому іншому немає спасіння, бо під небом немає іншого імені, даного людям, яким належить нам спастися!

Дії 4:11,12

Ісус говорить йому: Я є дорога, і правда, і життя! Ніхто не приходить до Отця, якщо не через Мене.

Ів. 14:6

Хто вірить у Нього, не буде засуджений, а хто не вірить, той уже засуджений, бо не повірив в Ім’я Єдинородного Божого Сина.

Ів. 3:18

Хто вірить у Сина, той має вічне життя, а хто в Сина не вірить, той життя не побачить, але Божий гнів перебуває на ньому.

Ів. 3:36

Воля Мого Отця є та, щоб кожний, хто бачить Сина й вірить у Нього, мав вічне життя, — і Я воскрешу його останнього дня.

Ів. 6:40

Також у цьому уривку Павло показує і звеличує велич Бога ефесянам, даючи їм і нам збагнути, що порятунок – це дар, на який ми не варті і ніколи не отримали б шляхом своїх заслуг. На що ми заслуговуємо по справедливості, це покарання за свої гріхи, прокляття і засудження на вічні муки. Але Бог нас, духовно мертвих, Сам за Своєю великою добротою і неймовірно безумовною любов’ю воскрешає до нового життя через віру, дану нам для нашого виправдання і спасіння.

Висновки:

1. Невідроджена людина грішна, ворожа Богу, засуджена на погибель і є чадом гніву через свою порочність, яка ображає Бога.

2. Джерелом усіх наших хтивих думок, плотських та егоїстичних бажань є ми самі, наша зіпсована природа внаслідок гріхопадіння Адама. Ця істина викриває наші виправдання про те:

– що винні всі, крім нас;

– я грішу, тому що мене змушують інші.

3. Перша потреба невіруючих – це потреба у спасінні тільки через віру в Христа, це нам треба проповідувати, щоб Бог їх спас.

4. Нас не здатні врятувати добрі справи – тільки віра в Христа по благодаті.

5. Це вчення руйнує в прах і попіл нашу гордість і можливість хвалитися тим, що ми самі знайшли Бога за своєю вільною волею.

6. Це вчення про порочність (гріховність) людини і благодать Бога допомагає нам мати христоцентричне богослів’я, яке ще більше віддає славу Богові за Його безумовне ставлення до нас.

7. Бог не є відстороненим Богом, який ніяк не заглиблюється в наше життя, але Він рясно виявляє в теперішньому столітті Свою благодать у доброті до нас (людей), яку виразив в Ісусі Христі. Це можливість для нас бути ще більше вдячними нашому Богу і ніколи не сумніватися в Його любові та доброті, з якими б обставинами життя нам не доводилося б стикатися.

8. Спасіння – виняткова ініціатива Бога на 100%, а аж ніяк не наш акт вільної волі, за якою ми або вибираємо Христа, або ні (як нам заманеться).

9. Богослів’я Павла про “духовно мертву”, не відроджену природу людини, допомагає правильно розуміти справжній стан людини серед стількох різних світських і християнських точок зору з цього питання.

Коротко, але вельми виразно підсумовує вищесказане “Вестмінстерське сповідання віри”:

Унаслідок гріхопадіння людина повністю втратила будь-яку здатність волі до духовного добра, що супроводжує спасіння. Тому людина за своєю природою, будучи цілком відверненою від добра, мертва в гріхах – не здатна своїми власними зусиллями змінити себе або приготувати себе до цієї зміни.

Таким чином, по-біблійному розуміючи природу людини (що вона духовно мертва) і вроджені схильності невідродженої людини, ми будемо здатні використовувати правильні інструменти для надання допомоги таким людям, розуміючи перш за все їхню першочергову потребу. Тим самим не лікувати “легковажно” (Іс. 48:22) гнійну рану лейкопластиром, як садівник, що намагається позбавляти дерево шкідливих комах, у той час як у дерева гниє коріння…

Боротьба між духом і плоттю постійно стрясає людину (Гал. 5:17), а її розуміння допомагає відродженим дітям Божим у душевній опіці або наставництві, ми отримуємо змогу розуміти й ураховувати зіпсованість і лукавість серця (Єр. 17:9). Наша величезна потреба в Викупителі та Його дієвій благодаті повною мірою здатна зробити наше життя плідним через зростаюче єднання з Христом (Ів. 15:1-16), що, своєю чергою, є інструментом преображення наших стосунків з іншими людьми та плекання нашої любові одне до одного (Ів. 15:17).