Причини пасивності. Частина 2

Також дивіться інші частини: 1 і 3.

Минулого разу ми розглянули один аргумент (або виправдання), який ми використовуємо, коли не хочемо діяти відповідно до того, до чого нас закликає Бог. Я назвав його “Аргумент про самовизначення”, коли ми, подібно до Мойсея біля палаючого куща, дивимося на масштаби завдання і кажемо: “Я занадто незначний для цього”. Сьогодні ми розглянемо два схожих аргументи, які дають нам змогу залишатися пасивними.

Аргумент про величину: проблема занадто велика

Можливо, ви дивитеся на хаотичне життя коханої людини, і вас перевантажує все, що необхідно змінити. Або, можливо, ви розмірковуєте над вашим шлюбом і всіма роками, які перелилися за дамбу, і здається просто неможливим повернути все у зворотний бік. Або, можливо, ви спостерігали за вашою громадськістю, і вас приголомшила несправедливість, корупція, бідність і жорстокість так близько від вас. Ці умови здаються надто вже величезними, надто вже складними і, Господи, вони ж відбувалися роками.

Ще раз мені згадується Мойсей. Ізраїлеві діти тепер у пустелі й скаржаться, тому що їм набридло щодня їсти манну, яку подає їм Бог для підкріплення. Бог каже Мойсеєві, що пошле перепелів на їжу Ізраїлю. І не просто, щоб з’їсти на один раз або на тиждень, але на місяць, поки їхнє м’ясо не полізе з ніздрів і вони не зненавидять його! (Числ. 11:18-20). Прочитайте зараз слова Мойсея – і ви зможете зрозуміти, що ж неправильно з аргументом про величину:

І сказав Мойсей: Шістсот тисяч піхоти той народ, що я серед нього, а Ти сказав: Я дам їм м’яса, і вони будуть їсти місяць часу. Чи худоба дрібна та худоба велика заріжеться для них, і вистачить їм? Чи також збереться для них уся морська риба, і вистачить їм? 

Числ. 11:21-22

Як ви думаєте, що не так з аналізом Мойсея? Він, звичайно ж, обґрунтовано визнає, що знадобиться дуже багато їжі, щоб нагодувати понад 600 000 голодних ізраїльтян. Але він не дивиться далі цього факту. Фатальна помилка його аналізу в тому, що він занадто применшує Бога, який закликає до дії.

Ми це розуміємо з Божої відповіді: “Чи Господня рука буває коротка? Тепер ти побачиш, чи сповниться тобі Моє слово, чи ні” (Числ. 11:23). Бог, якому служить Мойсей, в його очах нескінченно менший за того Бога, який існує насправді і який покликав його робити велике. Для Бога-Творця немає жодної занадто великої проблеми.

Аргумент про сепарацію: це не моя проблема

Один зі способів, за допомогою якого ми іноді намагаємося заспокоїти докори сумління, – це сказати собі, що якби справа стосувалася нас, ми б з радістю погодилися. Ми наводимо доводи, що ми “і так сильно завантажені” і “хочемо бути вірними в тому, що Бог уже нам дав виконувати”. Знову ж таки, певна логіка в цьому є і навіть певна правда: ви людина з обмеженими часом, енергією і ресурсами. І правда, що вам потрібно розставляти за пріоритетністю те, що Бог дав виконувати. Але, можливо, ми занадто легко уникаємо питання. Можливо, часто ми занадто раді не взятися за справу.

Чи може бути так, що наша пасивність щодо потреб навколо нас, насправді, не випливає з посвяти розставити пріоритети в тому, що Бог наказав нам робити, але є нехтуванням тим, як Він наказав нам жити? Це, як різниця між зосередженістю на окремих вчинках і певним способом життя. Вслухайтеся в слова пророка Михея (з Мих. 6:6-8):

З чим піду перед Господа, схилюсь перед Богом Високости? Чи піду перед Нього з цілопаленнями, з річними телятами? Чи Господь уподобає тисячі баранів, десятитисячки потоків оливи? Чи дам за свій гріх свого первенця, плід утроби моєї за гріх моєї душі? Було тобі виявлено, о людино, що добре, і чого пожадає від тебе Господь, нічого, а тільки чинити правосуддя, і милосердя любити, і з твоїм Богом ходити сумирно. 

У цьому уривку конкретні зроблені особисто акти поклоніння (які не обов’язково робляться від щирого серця) однозначно відступають на другий план перед публічним способом життя, прихильним принципам справедливості, милості та смиренномудрості. Описуючи заклик Бога, заклик Михея відводить нас набагато далі, ніж погляд із позиції “я і мені”. Бог вимагає, щоб Його народ був інструментом Його справедливості та милості, де б Він їх не помістив.

Те, як ви живете, є чимось більш багатостороннім і широким, ніж ваші окремі вчинки або ролі. Це дитина або учень просто виконує поставлені перед ним завдання. З віком і зрілістю простір розширюється, у ньому від вас очікується більш вільна взаємодія з вашим оточенням. Учень стає майстром, дитина – дорослим. Подумайте над закликом Христа, записаним для нас у Матвія 5:14-16:

Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, і світить воно всім у домі. Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі. 

Ісус каже: “Моя благодать висвітлила вас, а тепер ідіть, і нехай мій характер сяє через вас”. І як це зробити? Ісус дуже ясно пояснює: через суспільне життя, яке характеризується добрими справами.

У цьому уривку знову міститься заклик вийти в цей похмурий світ, не піддаючись думкам про вашу незначність, або про величину проблеми, або про відстань від ваших дверей. Це заклик пам’ятати про те, хто ви є (кого осяяла преображаюча благодать Бога) і ким є Він (Бог неймовірної сили й доброти), і вийти, щоб шукати можливості висвітлювати темряву своїми справами любові, милосердя, справедливості, примирення, миру й співчуття.

Оригінал © Paul Tripp Ministries, переклад © Help for Heart.

Також дивіться інші частини: 1 і 3.