Позбавляємося ідолів серця

Тому умертвіть [ваші] земні члени: розпусту, нечистоту, пристрасть, потяг до зла і жадобу до наживи, що є ідолослужінням. Через це приходить гнів Божий на неслухняних синів, між якими й ви колись ходили, як жили між ними. Нині ж і ви відкиньте оте все: гнів, лють, злобу, богозневагу, безсоромні слова з ваших уст. Не кажіть неправди одне одному, скиньте із себе стару людину з її вчинками й зодягніться в нову, яка оновлюється для пізнання образу Того, Хто її створив, де немає ні грека, ні юдея, ні обрізання, ні необрізання, ні варвара, ні скіфа, ні раба, ні вільного, але все й у всьому – Христос.

Кол. 3:5–11

Віруючий завжди має проходити один і той самий цикл, щоб рости і бачити зміни в собі та своєму житті. Цей цикл полягає у двох речах: покаяння і віра. Повторюся, процитувавши Мартіна Лютера: “Усе наше життя – покаяння”. Але дуже багато людей неправильно розуміють значення покаяння. Середньостатистичний християнин вважає, що каятися потрібно, коли відбувається щось погане, коли вже справді скоїв явний гріх. А в інший час потрібно жити в послуху, перемагати гріх і завжди перебувати в радості та відчутті щастя.

Але ми ростемо тільки тоді, коли постійно рухаємося по колу покаяння-віра-покаяння-віра… У Лк. 7 Ісус перебував у домі Симона. До них зайшла жінка, як Біблія її називає “грішниця”, вона омиває ноги Ісусові. У цей час Симон подумав: “Якби Він знав, яка жінка миє ноги Йому, Він би не дозволив їй робити це”. Ісус побачив серце Симона і розповів історію. Кожного разу, коли Ісус розповідає історію, ви розумієте, що щось уже сталося не так як треба. “Були в одного лихваря два боржники: один був винен п’ятсот динаріїв, а другий – п’ятдесят. Оскільки вони не могли віддати, то обом подарував. Отже, котрий з них більше любитиме його? У відповідь Симон сказав: Думаю, що той, якому більше подарував. І Він сказав йому: Правильно ти розсудив” (Лк. 7:41-43).

Інакше кажучи, Ісус сказав, через те, що їй пробачилося більше гріха, вона більше і любить, а ти, Симоне? Тому, кому мало прощається, той мало і любить. Різниця між тобою і нею не в тому, що ти моральний, а вона аморальна, і не в тому, що вона краща, бо відкрита і чесна у своїх почуттях, а ти лицеміриш. Не в цьому різниця! Різниця в тому, що вона більше отримує любові й радості від спілкування зі Мною, тому що її покаяння глибше за твоє. Вона знає розмір свого боргу, який був за неї сплачений. Через те, що її покаяння все глибше, її радість все більша. А Симон тримав покаяння для великих проступків. Багато хто з нас може сказати, так, я каявся минулої суботи, коли щось там сталося, і я згрішив. Але в результаті, ця жінка обійшла Симона набагато. Її любов і радість глибші, бо її покаяння глибше.

Якщо ви розумієте Євангеліє, яке полягає в тому, що Ісус помер за ваші гріхи, що Він ваш Спаситель, що Бог приймає вас не за добрі справи, а за те, що зробив Ісус на хресті, і ви приймаєте Ісуса та Його любов; якщо ви це все розумієте та подивитеся уважніше на ваші гріхи й покаєтесь, – це вивільнить вашу радість і любов! З іншого боку, якщо ви не будуєте своє життя на таких засадах, якщо ви атеїст або злочинець, або ж ви релігійна і сповнена моралі людина, але ваше життя не будується на Євангелії, тоді ви в одному човні в певному сенсі, бо такі люди не покладаються на Христа, а покладаються на власні сили і можливості. У такому випадку, усвідомлення своєї слабкості приводитиме вас до відчаю.

Отже, покаяння приводитиме вас до відчаю, якщо ви не розумієте Євангелія; покаяння приведе вас до радості й любові, і дасть вам зростання, якщо ви розумієте й приймаєте Євангеліє. Таке покаяння веде до почуття глибокої вдячності й радості за те, що Ісус для нас зробив! Якщо таке покаяння рухає вами – ви ростете!

Якщо ви дивитеся на свої гріхи і це приводить вас у відчай, у такому разі, я маю поставити вам запитання, на якій підставі ви вважаєте, що Бог любить вас? Ви вірите, що Він вас любить і приймає за старання і моральні підвалини? Якщо так, то звісно, покаяння приводитиме у відчай! Але якщо Ісус справді Ваш Спаситель, тоді покаяння – це те, що приводить у рух цей цикл і в результаті призводить до зростання.

Спробую замінити слово покаяння іншим словом, іншою ілюстрацією. Покаяння – це процес усунення ідолів серця. Така заміна нам потрібна, щоб зрозуміти, у чому саме полягає покаяння. Тобто, покаяння – це щось більше, ніж спроба зупинити неналежну поведінку. Звернемося до тексту Біблії ще раз, подивіться на список гріхів: жадібність, блуд, похіть – це ж усі наші ідоли! Ідол – це те, що дає нам упевненість і додає сили, з чим ми себе ототожнюємо. У фільмі “Роккі”, головний герой каже: “Я хочу подолати цей шлях, щоб поважати себе”. У кожного з нас є щось, за що ми тримаємося, щоб продовжувати поважати себе. Це можуть бути гроші, або стосунки з кимось, статус чи досягнення. На щось ми дивимося і думаємо, поки в мене це є – варто жити. Ідол – це що завгодно, що стає більш життєво необхідним, ніж Христос. Зазвичай, Бог дає нам зрозуміти, у чому цей ідол, коли посилає проблему, і ми не можемо ніяк дістатися до цього ідола, володіти ним. І коли переривається зв’язок між вами і вашим ідолом, ви починаєте розуміти, хто саме контролює ваше життя. Це психологічний аспект того, що є ідол.

У біблійному значенні, ідол – це самоправедність. Павло говорить про це так: “Коли хто й думає покладатися на тіло, то я тим паче: обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїля, з племені Веніяміна, єврей з євреїв, щодо Закону – фарисей, щодо ревності – гонитель Церкви, щодо праведності, яка від Закону, – бездоганний. Але що було для мене надбанням, те я визнав ради Христа за втрату. І взагалі, все визнаю за втрату, порівняно з величчю пізнання мого Господа Ісуса Христа, задля Якого я все втратив і вважаю за сміття, аби здобути Христа, і виявитися в Ньому не зі своєю праведністю, яка від Закону, але з тією, що через віру в Христа, з праведністю, яка від Бога, через віру…” (Флп. 3:4-9).

Павло тут дає список того, що раніше було його праведністю. Він каже – подивіться на моє походження, на мою сім’ю, на мою кар’єру, на мої досягнення, але зараз він приймає їх за сміття. Це все було його праведністю, він дивився на них і говорив – у цьому весь я, у цьому моя слава і честь. Але потім додає, заради Христа, він це все вважає за сміття. У цьому перекладі використовується слово “сміття”, і це через ввічливість перекладача. Насправді в оригіналі використовується слово “екскременти”.

Коли ви стаєте християнином, і приймаєте праведність Христа, ви розумієте, що спасаєтеся Його праведністю, все ж більша частина вас – це те, що в Біблії називається “стара людина”. І тільки ваша частина – нова людина, дає змогу вам визнавати Христа за Господа всього вашого життя і віддавати Йому славу. Стара людина у вас у цей час суперечить усьому цьому.

Якось я сидів у церкві, де я був пастором у Вірджинії, розмовляв із 16-річною дівчиною на ім’я Деббі. Вона була дуже худенька, кілограм 38-40 і до того ж дуже переживала за те, що ніхто з хлопчиків нею не цікавився. І я намагався без насідання і моралі, звісно, наскільки це було можливо, ввічливо і м’яко їй донести, що у Христі ми маємо стільки багато чудового, що Він для нас і сім’я, і Радник, і Захисник, і до всього цього ми ж разом із Ним будемо у вічності! І тут вона подивилася на мене і сказала: “Але яка мені в цьому всьому користь, якщо мною ніхто не цікавиться?” З її боку це звісно було не дуже зріло – таке сказати своєму пастору. А кілька років потому, вона зрозуміла, що таке навіть не варто казати самій собі, бо не хочеться вірити в те, що ми настільки прив’язані до цього світу, що ми настільки поневолені й наївні. Але насправді, ми саме такі! І в нас усіх є щось таке, за що ми так сильно тримаємося, і що дає нам самоповагу та впевненість. І час від часу ми говоримо собі: “Яка мені користь від віри, якщо в мене немає <свій варіант>”.

Ваша робота як християнина – це визначити такі речі, і потім усунути їх. Як їх визначати? Поставте собі запитання, чому я так злюся? Чому так сильно нервую? Чому мене душить відчай? А потім проаналізуйте, що саме вами рухає? До чого ви прагнете? Один мій друг-психолог навіть якось запропонував мені таке запитання: “Чи є щось інше, крім Христа, чому я довіряю і на що я спираюся?”.

Усі Християни кажуть, так я довіряю Христу, але на що ми спираємося? Але питання продовжується, не просто на що ми спираємося, але що займає наші думки, чому ми віддані насамперед і що є джерелом нашої радості?

Коли ви справді дуже переживаєте і нервуєте, або коли ви справді дуже злитеся, поставте запитання собі – що є коренем такого стану? Але це в разі, якщо ви переживаєте труднощі. А що якщо говорити про успіх. Буває й таке, що працюючи все більше і більше, домагаючись успіху, радості стає все менше і менше. Часто успіх сприймається як власне досягнення, і тут ми не далеко відходимо від самоправедності, але чи є у нас розуміння того, що і успіхом ми теж зобов’язані Йому? Визнання Христа над усім іншим – це і є покаяння.

Коли Біблія говорить про плоть, і про умертвіння плоті – тут не мається на увазі наше фізичне тіло. Справи плоті – це плітки, заздрість, гордість – це все не відноситься до фізичного тіла. Плоть – це ваше его, ваша стара природа, ваше бажання домагатися праведності власними зусиллями, тримати гору над кимось або якоюсь ситуацією, це ваше бажання жити заради власної слави. Наша плоть продовжує в нас своє існування після того, як ми увіруємо. Навіть коли ви стаєте частиною церкви і починаєте брати участь у житті церкви і служінні, плоть все там же і може домінувати над вами.

Наприклад, є люди, які мають глибоку потребу в упевненості та контролі. І коли такі люди вивчають Біблію в групах або семінаріях, вони замість того, щоб застосовувати нові знання у власному житті, шукають інструменти, щоб викривати і вловлювати в гріхах і неточностях інших людей. Такі люди були нещасні до приходу до Христа, і зараз, продовжуючи жити так само, залишаються нещасними. Вони дозволяють своїй плоті домінувати над собою!

У кожного з нас є плоть, свої амбіції, бажання і потреби. Але ми ростемо тільки тоді, коли починаємо розуміти, що і як саме відбувається в нашому житті, і каятися в цьому щодня. Тільки так ви почнете в собі помічати гордість, егоїзм, плітки, бажання завжди довести свою правоту.

До речі кажучи, знаю одного пастора, до якого підійшов якось чоловік і сказав, що нічого подібного з переліченого він у своєму житті не бачить. І пастор дав йому завдання – цілий тиждень, щоб не відбувалося, яка б ситуація не була, не пліткуй, не хвалися і не доводь нічого нікому. Ви теж спробуйте так! Плоть дасть про себе знати!

Це все стосується визначення ідолів нашого серця, як же їх позбутися?

Перше, дехто аж надто губиться, коли починає бачити своїх ідолів. Таким людям здається, що в них ніколи не вийде мати чисті наміри й помисли, таке усвідомлення їх приводить у відчай. Моя відповідь на це – те, що ви здатні визначити свої проблеми – це вже початок вирішення проблеми. Ви б не змогли нічого змінити в собі взагалі, якби не знали над чим працювати. Прямо як на війні, якщо ворог нападає раптово – у вас немає можливості захиститися. Але коли ви знаєте розташування ворога, так, у вас буде сутичка, і потрібно буде боротися, але принаймні у вас є шанс на боротьбу і перемогу. Іншими словами, ви будете повністю під контролем своєї плоті, якщо ви не почнете її усвідомлювати. Якщо ви самі помічаєте, люди вам кажуть і Бог вам каже, що у вас є це бажання домінувати або контролювати когось, або, наприклад, що ви вже дуже чутливі до думки оточуючих, і вас постійно турбує те, що про вас кажуть… Тобто, якщо ви почали в себе помічати прояви ідола – гордості в даному разі, з цієї миті, ви починаєте звільнятися від рабства цього ідола. Процес пішов, якщо ви починаєте помічати прояви плоті, і вас вона засмучує. Ви вже прокинулися! Якби ворог прийшов, поки ви спите, у вас не було б можливості боротися, ви б уже були мертві! Але якщо ви не спите, принаймні, у вас є шанс відбитися. І якщо ви відчуваєте, що боротьба вже почалася – значить, ви вже ожили і почали рости, це означає, що Бог почав свою роботу в вас. Програють ті, які не борються! Тож, не падайте духом, коли почнете бачити своїх ідолів, бо це початок вашого життя!

Друге, щодо складових покаяння гріха – дві речі: спершу усвідомте свій гріх, потім його потрібно віднести до хреста. Усвідомити гріх – це перестати його виправдовувати, перестаньте знаходити йому поважні причини або називати його приємними іменами. У такій справі не потрібно жаліти себе! Наприклад, хтось може назвати свою запеклість – вразливістю, або свій страх, який просто з’їдає вас зсередини – стресом. Дайте ім’я, зізнайтеся, усвідомте.

Але єдиний спосіб позбутися рабства будь-якого гріха – це принести його до хреста, не на гору Синай. Я поясню. Коли ви приносите гріх до гори Синай – ви думаєте про небезпеку, яку приховує в собі цей гріх, про те, як він уже скалічив ваше життя, і про покарання, яке на вас чекає за нього. Але це не покаяння, а самобичування і жалість до себе. Був момент у моєму житті, коли я зрозумів, що десь відсотків 90 того, що я називав покаянням, було просто жалістю до себе. Яка різниця? Жалість до себе – це концентрація вашої уваги на наслідках і всього жаху, який приносить цей гріх, очікування покарання за нього від людей, від Бога. “Боже, я так шкодую за те, що зробив! Забери це від мене!” У цьому випадку, ви ненавидите наслідки гріха, але чи ненавидите ви сам гріх? Ненавидячи тільки наслідки, ви себе починаєте ненавидіти за малодушність. Але такий підхід – така жалість до себе – призводить до того, що гріх все ще залишається у вашому житті і все ще має владу над вами, ба більше, він змушує вас себе ненавидіти. Покаяння – це усвідомлення того, що цей гріх зробив Богу, як Бог дивиться на нього.

Стівен Шорнак, кілька століть тому, описав різницю, коли несеш свої гріхи до гори Синай з жалістю і бичуванням себе, і коли несеш його до хреста з усвідомленням того, як Бог дивиться на цей гріх. Коли ви розумієте, що ваш гріх засудив Господа до хреста – це змушує вас ненавидіти гріх, такий гріх втрачає над вами будь-яку владу, тому що втрачає свою привабливу силу. І замість того, щоб ненавидіти себе, ви починаєте ненавидіти сам гріх і, таким чином, ідол поступово кришиться. Цитата Стівена Шорнака: “Є різниця між законницьким підходом до гріха і євангельським. Законницький підхід бере свій початок від віри в Боже правосуддя. Євангельський підхід бере свій початок від віри в Божу любов”.

Ви несете свій гріх Тому, хто вже за нього помер, щоб вам не довелося цього робити! Ісус Христос помер, щоб і ви були святі! І коли ви це розумієте, гріх сприймається як образа, тому що ви поставили щось вище за Христа у своєму житті. Так – це теж малоприємне усвідомлення, але воно звільняє, а не призводить до відчаю! Воно звільняє, тому що ви починаєте ненавидіти гріх, починаєте вміти жити без необхідності в ньому! Тільки тоді, ви починаєте розуміти, що саме життєво необхідно у вашому житті.

Христос каже: “Не бійтеся того, хто може знищити ваше тіло, але бійтеся того, що може знищити вашу душу”. Це він говорив своїм апостолам з усвідомленням того, якою жахливою смертю їм доведеться померти. Деяких з апостолів, – це все історичні факти, – розпинали, інших роздирали на шматки, прив’язавши до двох коней. З деяких робили смолоскипи, прив’язавши до дерева, обливши запальною сумішшю, їх живцем запалювали. Деяким просвердлювали дірку в черепі й заливали рідкий метал усередину. Ісус знав це все, звідки ж у нього була зухвалість говорити такі слова? Тому що Він знав – це все іграшки порівняно з пеклом! Не бійтеся цього всього. Є інше, чого дійсно варто боятися!

Ісус говорив про пекло більше, ніж будь-який інший. На хресті Ісус пережив не просто одне пекло, але всі наші пекла за нас! І не просто всі наші пекла, але всі вони стиснуті в часовий проміжок трьох годин. Навіщо? Щоб ми всі були святі! У боротьбі за звільнення від будь-якого гріха – саме так ви повинні собі самому проповідувати! Бо якщо ви продовжуватимете казати собі слова Деббі: “Яка мені користь від цього, якщо я не маю того, чого я хочу”, – ви не звільнитеся!

Коли ми приходимо до хреста, ми говоримо Йому: “Мій Боже, Ти помер за Мене, щоб я відмовився від усіх своїх ідолів, щоб я став святий, щоб пізнав справжню радість, щоб побачив справжню красу – Твою, і перестав насолоджуватися каліцтвом збочень…”. Ви маєте самі знайти свої слова молитви покаяння, ніхто краще за вас не знає, що саме стоїть між вами і Богом. І ви маєте молитися такою молитвою щодня.

Знаходьте в Біблії слова, які послужать для вас силою, що спонукає до такої молитви. Для мене останнім часом такими були вірші: “Ти для мене притулок, – від утисків мене оберігаєш, огортаєш мене радісними вигуками спасіння. Навчу тебе і вкажу тобі дорогу, якою маєш іти; даватиму тобі поради, тому що око Моє над тобою” (Пс. 32:7,8).

Але як легко ховатися за чимось іншим для мене, навіть цього тижня, коли дзвонив мій друг з іншої країни і запитав, скільки людей зараз ходить до твоєї церкви? Я похвалився, а потім до мене приходить розуміння, моя гордість стає моїм покровом, я ховаюся в ній. Тому, коли до мене прийшло усвідомлення цього, я почав молиться саме цими віршами: “Ти, Господи – Мій покров!” Я знову прийшов до хреста.

У світі немає нічого, що могло б затьмарити Твою Славу! Ніхто не дорожчий за Тебе в моєму житті! Я віддаю тобі <свій варіант>.

Мені потрібно це робити постійно! Вам потрібно це теж робити.

Тому, кому більше прощено, любить більше.

Оригінал © Gospel in Life, переклад © Help for Heart.