Потреба в народженні Христа

Знаєте, не можна почати історію просто з середини. Неможливо відкрити роман, почати читати з середини і щось зрозуміти про те, що відбувається в ньому. Діалоги не матимуть сенсу. Вас будуть повністю збивати з пантелику прийняті людьми рішення. Неможливо прийти на фільм посеред сеансу і зрозуміти сенс того, що відбувається. Дехто намагався це робити, але якось не виходить.

Не можна приєднатися посеред розмови і сказати щось справді доречне, не знаючи, про що вже йшлося. Не можна почати розповідь просто з середини, і якщо ви починаєте період Різдва з немовляти у Віфлеємі, то ви не відкриваєте історію з початку. По суті, ви починаєте її з середини, і в ній буде те, що не матиме жодного сенсу. До чого тут урочистий спів ангелів? До чого, очікування переляканих пастухів? До чого тут подорож допитливих царів? До чого тут політична паніка Ірода? До чого, до чого, до чого?

Дійсно, вам потрібно перейти до початку історії… Історія про це немовля в яслах насправді сягає корінням у скорботу в серці Бога. І якщо ви не розумієте цієї сердечної скорботи Бога, то не зрозумієте, наскільки славна історія про це немовля.

Побачив Господь , що дуже велика розбещеність людей на землі, й усі бажання їхніх сердець повсякчасно спрямовані лише на зло, тож засмутився Господь , що створив людину на землі, і сповнилося болем серце Його. Через те Господь сказав: Знищу людину, яку Я створив, з поверхні землі, – від людини до тварини, плазунів і небесних птахів. Бо жалкую, що їх Я створив. Однак Ной знайшов прихильність у Господніх очах.

Буття 6:5–8

Давайте разом подивимося на шостий вірш: “тож засмутився Господь , що створив людину на землі, і сповнилося болем серце Його”. Подумайте хвилинку про глибоко особистий характер цих слів: Господь засмутився, Господь розкаявся. Що ж саме принесло таку скорботу серцю Бога? Ці слова містять у собі щось особисте, якусь особисту образу, якусь особисту зраду. Що за образа, що за зрада, що такого особистого могло стати настільки значущим, що воно буквально викликало сльози в серці Бога? Що ж це?

Подивіться на сказане в п’ятому вірші: “Побачив Господь , що дуже велика розбещеність людей на землі, й усі бажання їхніх сердець повсякчасно спрямовані лише на зло”. Чи можете ви знайти цьому більш мальовничі, більш точні, більш вичерпні слова? Бог побачив, що розбещення людей було величезним. Ось по всій землі були населені люди, і вони весь час робили зло в очах Бога, і кожна думка в серцях людей була тільки про зло у всякий час. Який барвистий опис словами! Чи можна в усьому Писанні знайти вірш сумніший?

Але я хочу, щоб ви подумали ось про що: насправді, ви не зрозумієте великого жаху цих слів, їхньої трагічності, не зрозумієте, що ж саме викликало таку скорботу в серці Бога, якщо спершу не проаналізуєте зміст цих слів у контексті стосунків. Цей вірш описує щось глибоко особисте. І якщо ви не розумієте глибоко особистий, пов’язаний зі стосунками аспект того, що описується в ньому, то ви, насправді, не зрозумієте слави надісланого до Віфлеєма немовляти. Ви скажете: “Поле, я не впевнений, що розумію, що ти маєш на увазі”. Ну, дозвольте взяти вас у невелику подорож.

Людські істоти були створені, спроектовані любити Бога. Ця любов до Бога, цей спрямований на Бога спосіб життя, це усвідомлення Бога було саме тим, що повинно було формувати кожну думку й кожний мотив, кожний вибір, кожне рішення, кожне слово і кожну дію на такому рівні, що якби ви мене в будь-якій ситуації запитали, чому я роблю те, що роблю, я б відповів: “Бог”.

Я б визнавав Його існування. Визнавав би Його владу. Визнавав би Його велич. І як вираз глибокої особистої любові, я б вибирав служити Йому всім своїм часом і всіма своїми силами. Ось для чого ми були створені: для Бога. Ми були створені, щоб любити Його! Я не описую насамперед щось духовне. Це те, для чого були створені всі люди, це покликання для всього людства. Любити Бога!

Усі з присутніх тут – люблячі. Кумедно звучить, правда? Але ви були створені любити; все, що б ви коли-небудь робили у своєму житті, коли б ви це не робили, завжди буде мотивоване любов’ю, і любов, яка мала б мотивувати нас, – це любов по відношенню до Бога. Ось яким було призначення нашого життя. Бачите, так важливо розуміти, що послух – це не якесь формальне підпорядкування якимось абстрактним правилам; не це є послухом.

Послух бере свій початок у любові до Бога, і оскільки я люблю Бога, який є законодавцем, я знаходжу радість від того, що знаходжусь усередині Його кордонів. Я знаходжу радість у тому, до чого Він мене закликає. Я знаходжу радість у служінні Йому. Я знаходжу радість, вказуючи на Його славу, тому що я люблю Його. Так само і в будь-яких стосунках. Якщо ви когось любите, ви хочете йому служити, бажаєте йому догоджати, знаходите радість у його радості. Ось як мала жити кожна людина, якій коли-небудь було дано життя і дихання. Такий був план!

Тепер з Буття 6:5 ясно видно, що щось сталося. Мабуть, з’явилася якась інша любов, яка почала претендувати на серця людей… оскільки вони більше не знаходять задоволення в служінні Богові, вони більше не знаходять радості в тому, що тішить Його, вони більше не хочуть залишатися в межах Його кордонів, але добровільно, навмисно й постійно вони роблять те, що є злом у Його очах. Що заподіє страждання Його серцю? І що може бути гірше за це?

Подумайте про те, як Христос виклав Закон, коли Його запитали: “Яка найбільша заповідь?”. Він дав короткий виклад Закону, який починався з такого: “Возлюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм, і ближнього твого, як самого себе”. Яка найбільша заповідь? Яка заповідь усіх заповідей? Ключова заповідь: возлюби Бога! І ця любов ініціює виконання всіх інших заповідей! Якщо любов до Бога це найбільша заповідь, тоді найбільшим злом з усіх зол є нелюбов до Бога, бо якщо я не люблю Бога, то я не залишатимуся в межах Його кордонів, я не житиму для Його слави.

Отже, дійшовши до цього, ми повинні розуміти наступне: якщо люди більше не люблять Бога так, як вони повинні, це ще не означає, що вони взагалі не люблять, тому що ви завжди любите, ви створені бути люблячими. Тому, якщо ви не любите Бога, то ви будете віддавати цю любов комусь іншому. Усі не без любові, тому я й сказав раніше, що ви всі – люблячі, і або Бог володіє вашою любов’ю до самої глибини й основи, або щось іще.

Тому, коли ви читаєте тут про те зло і підступність, яке засмутило серце Бога, ви маєте ставити собі запитання: “Що за любов настільки сильна і настільки оманлива, що вона має гріховну можливість заміщати любов, яку я повинен мати до Бога?” Дуже важливе запитання.

Павло, дорогий апостол Павло, лише стисло коментуючи причину втілення Ісуса Христа у 2 Коринтян 5:15, каже таке: “А Він помер за всіх, щоб ті, які живуть, більше не жили для самих себе, але для Того, Хто за них помер і воскрес”.

Любов до себе – ось що завжди заміщає любов до Бога, що призводить до цього нескінченного списку зла. Якимось чином, так чи інакше, ми всі поміщаємо себе в центрі нашого світу. Якимось чином, так чи інакше, ми всі сходимо на Його трон. І ми не знаходимо задоволення в служінні Йому. Нами оволоділи власні бажання, і ми робимо все по-своєму. Ми хочемо бути володарями власного життя. Хочемо встановлювати власні правила. Ми одержимі своїм комфортом, задоволенням і щастям.

А коли ви живете для себе, то ви будете знову і знову переступати через Божі кордони, тому що ваше серце не мотивується любов’ю до Нього. Не потрібно далеко йти, просто озирніться навколо – і ви на власному досвіді побачите безліч свідчень цієї домінантної, контролюючої, поневолювальної любові до себе, яка формує життя.

Що робить шлюб таким важким? Ви дивитеся на мене так, ніби не розумієте, про що я говорю. Це егоїзм, любов до себе. Я вступаю з тобою у шлюб, тому що я тебе люблю, і в мене є чудовий план для твого життя. Так чому ж мені так важко служити, так складно щось обговорювати і не вплутуватися в суперечку, так складно не сказати: “Я ж казав”. Мені настільки просто годувати себе, що мене навіть не турбує, як нагодувати тебе. Хіба не ця любов до себе, яка настільки бажає отримувати, якій настільки складно віддавати, так швидко заміщає любов до Бога?

Що робить долю батьків такою важкою? Ви народили самоуправителів. Вони хочуть писати власні закони, хочуть встановлювати власні правила. Ніколи жоден із моїх дітей не сказав мені: “Татку, якби ти тільки встановив для мене більше правил, якби ти тільки більше володарював над моїм життям, я б тоді настільки безпечніше себе почував”.

Я розповідав цю історію багато разів, але вона тут так доречна. Ми вирушали в сімейну поїздку. Якщо ви хочете випробувати порочність гріха егоїзму, з’їздіть у тривалу сімейну поїздку. Ви відчуєте порочність не тільки своїх дітей, а й свою власну.

У нашого сина Ітана були поліпи в носі, і він сопів, коли дихав. Це всіх трохи відволікало. Він сидів на задньому сидінні поруч зі своєю сестрою, яка в якийсь момент поїздки говорить:

— Тату, Ітан мені заважає.

— І що ж він робить? – сказав я.

— Він дихає.

І це ще не кінець. Я сказав:

— Що ти хочеш, щоб я зробив?

— Скажи йому припинити, – вона мені відповіла.

Мій брат дихає, якби він перестав, моє життя стало б набагато кращим.

Ми зараз сміємося, але замисліться над таким: кожен акт убивства і жорстокості корениться в любові до себе, кожна мить жадібності корениться в любові до себе, кожного роду плітки коріняться в любові до себе, кожна мить непокори батькам коріниться в любові до себе, кожна мить перелюбу коріниться в любові до себе. Зло світу з’явилося тому, що ми більше не любимо Бога так, як повинні.

Це трагедія, це жах, тому що світ був влаштований так, щоб у центрі була любов до Бога, і якщо її там немає, то все, що має працювати, не працює. Усе виливається в зло і хаос, і ми стикаємося з цим щодня: подивіться новини. Яка трагедія! Як сумно!

Послухайте, ви пізнаєте, що Бог любить створені Ним творіння на основі того факту, що Його серце розбите, адже якщо ви когось любите, і він повертається до вас спиною, зраджує цю любов і переносить на кого-небудь іншого, а ваше серце не розбивається, то у вас немає любові. Бог показує Себе не тільки Владикою, не тільки Творцем і не тільки Всемогутнім, а й Богом дивовижної любові, тому що Він оплакує зраду. Адже людське життя у своєму споконвічному вигляді мало бути прекрасними стосунками любові між Богом і людиною.

Як сумно. Коли ви читаєте цей уривок тексту, дозвольте очам вашого розуму побачити сльози в очах Бога, дозвольте уяві почути плач у голосі Бога. Бог сумує і не тільки тому, що в Нього забрали цю любов, а й тому, що її було вкрадено. Це найбільша людська зрада.

Отже, якщо ви дійшли до цього уривка тексту, то ви маєте ставити таке запитання: “Що ж тоді робитиме Бог?” Як Бог відреагує на цю найбільшу зраду? Розумієте, Бог знає таке: кожен гріх вертикальний; ви ніколи в житті не грішили виключно горизонтальним гріхом. Кожен гріх – це забування Бога, кожен гріх – це відмова любити Його, кожен гріх – це відкидання Його присутності, Його слави і Його влади. Кожен гріх вертикальний.

Тому Давид, сповідуючи свій гріх убивства і перелюбу, каже: “Тобі, Тобі єдиному згрішив я”. Послухайте, що говорить Давид: “Моя неправота насамперед була не в тому, що я не любив Вірсавію і Урію як належить, Боже, моя неправота була в тому… що я не любив Тебе, як належить. І якщо вже я не любив Тебе, як треба, я зміг так жахливо вчинити. Це проти Тебе!” Як би ви відреагували, зіткнувшись із такою зрадою?

Через те Господь сказав: Знищу людину, яку Я створив, з поверхні землі, – від людини до тварини, плазунів і небесних птахів. Бо жалкую, що їх Я створив.

Буття 6:7,8

Сьомий вірш схожий на сумний і жахливий кінець історії. Чи подобається вам, коли якийсь фільм, який ви дивитеся, сподіваючись на чудовий кінець, закінчується катастрофою? Ви кажете: “І на це я витратив 90 хвилин свого життя?” Схоже, що це саме той випадок. Бог, не діючи в потворній відплаті, але у святій і праведній справедливості, каже: “Досить! Я створив вас. Ви були моїми. Я забезпечував будь-яке добро, якого ви могли побажати, красу життя, яку ви б ніколи не змогли собі створити, і ось що ви робите: ви відвертаєтеся від Мене. Я винищу вас! Я очищу землю”. Бог має повне право так вчинити. І це не буде несправедливим гнівом, це буде свята і праведна справедливість, що посилає води потопу для очищення землі.

Може здатися, що це кінець історії. Ви б сказали: “Ні, ні, ні, ні! Хіба ця історія кохання так закінчиться?” Ну, не так, тому що в 6-му розділі Буття є восьмий вірш, у якому написано таке: “Однак Ной знайшов прихильність в Господніх очах”. Діючи в суверенній доброті, Бог поклав Своє благовоління на Ноя і його сім’ю. Цю історію ви знаєте, з Божої благодаті вони були обрані, щоб у ковчезі разом із деякими тваринами вижити у водах потопу.

І дуже важливо помітити, що відбувається після того, як відступили води потопу і висохла земля. Бог вступає з Ноєм у заповіт і каже: “Ною, Я благословлю тебе, і не тільки тебе, але благословлю і твоїх нащадків”. Якщо ви прочитаєте родовід, то побачите багато імен, про які ви, мабуть, раніше не читали, і дійдете до дуже знайомого імені – Авраам, бо він був одним із тих нащадків. Бог вступив в угоду з Авраамом і сказав йому: “Всі народи землі благословлять тебе іменем нащадків твоїх за те, що ти прислухався до голосу Мого”. Апостол Павло привертає нашу увагу до того факту, що Ісус Христос – нащадок Аврааму. Бачите, Бог послав Свого Сина, і це був єдиний спосіб, яким можна було виправити ці жахливо порушені стосунки.

Давайте знову подивимося на 6-й розділ Буття. Я хочу пояснити вам, чому там говориться: “І побачив Господь, що дуже велика розбещеність людей на землі”. Вслухайтеся в те, про що там написано: “всі бажання їхніх сердець повсякчасно спрямовані лише на зло”. Послухайте, наша головна проблема, в першу чергу, не є проблемою поведінки. Якби суть нашої головної проблеми полягала лише в тому, що час від часу ми чинимо неправильно, то ви, найімовірніше, могли б виправити себе і стати кращими.

Але ваша проблема глибша за це. Ваша проблема – проблема серця. Біблія представляє серце як центр управління людиною. Серце – це система визначення курсу людини. Серце – це ваше причинно-наслідкове ядро, і те, що контролює моє серце, згодом контролюватиме мої слова та поведінку. Єдине, що я не здатен зробити – це втекти від свого серця.

Тому я потребую визволення. Хтось повинен зробити за мене те, що я не можу зробити для себе, якщо я хочу стати одним із тих людей, хто любить Бога так, як Його треба любити. Мені потрібне визволення! І тому Бог посилає Свого Сина, Господа Ісуса, щоб Він зазнав усієї жорстокої реальності життя в занепалому світі, але прожив гранично досконале життя посеред усієї цієї руйнації і всіх спокус; це життя випливало з Його любові до Бога, з Його любові до Отця. Він сказав: “Я прийшов виконати волю Твою, Отче”.

І кожною думкою, кожним бажанням, кожним словом і кожною дією Він був слухняний досконало. Він зробив те, що ми були нездатні зробити. Він помер, і Його смерті було достатньо. Він узяв на Себе наш гріх і Своєю смертю поніс покарання за нього, щоб для нас була надія на те, що, нарешті, любов до себе буде повалена і замінена любов’ю до Бога. Щоб колись ми постали перед Ним і кожна клітинка наших сердець повною мірою любила Його, щоб кожне слово і кожна думка, і кожне бажання були угодні в Його очах. Це надія викуплення.

Отже, праця Месії – це і подія, і процес. Завдяки зробленому Ним на хресті була зламана сила гріха. Він виставив на загальне посміховисько ворога, перемігши над ним хрестом. І тому мені більше не потрібно жити під рабством гріха. Але ви знаєте, що гріх усе ще присутній у нас, і що він дедалі більше буде викорінюватися завдяки Його благодаті, що освячує.

Послухайте, бувають моменти, коли ваші думки і мої думки формуються любов’ю до Бога, але не завжди. Бувають моменти, коли бажане нами виникає з любові до Бога, але не завжди. Бувають моменти, коли слова, які ви говорите, і зміст цих слів формуються любов’ю до Бога, але не завжди. Бувають моменти, коли ви чините так, як ви б не вчинили, якби спочатку не полюбили Бога, але не завжди. Цього тижня ви являли практичні докази того, що війна за любов усе ще триває у вашому серці. Саме вона принесла зло і хаос туди, де ви живете. Можливо, ця боротьба відбувалася навіть сьогодні вранці… Спалахи любові до себе породжують гнів, поділ і конфлікти. Яка іронія!

Отже, кожен повинен прийняти сумну реальність цієї зради і славне святкування надії для нас у цьому немовляті в яслах, яке прийшло з місією визволення та відкуплення. І оскільки Він прийшов, то настане день, коли у групи людей буде серце, кожна клітинка якого буде контрольована любов’ю до Бога, і вони житимуть у Його межах для Його слави на віки вічні.

Можливо, ця історія дуже знайома вам. Можливо, ви повірили в Ісуса, але сьогодні вранці сказали б: “Поле, ти маєш рацію. Я все ще бачу цю війну і все ще потребую ресурсів благодаті, яку можна знайти лише в Господі Ісусі”. Можливо, ви вперше змогли усвідомити і сказати: “Не думаю, що я коли-небудь жив для когось крім себе”.

Я благаю вас, сповідуйте це Спасителю, Господу Ісусу, шукайте Його прощення, шукайте Його благодаті. Ми бачимо, що суд потопом не був кінцем історії, тому що цей Бог слави, сили і всевладдя є Богом славної благодаті. І Він послав Свого улюбленого Сина, щоб по благодаті повернути нам нашу здатність любити Його так, як ми були створені любити.

Давайте помолимося:

Господи, нехай наші серця схвилює жах уривка з Бут. 6:5-8, щоб вони могли бути охоплені святом приходу на землю Ісуса, який жив і помер за нас, щоб у нас була надія повного відновлення любові до Тебе, адже вона має бути єдиною наймогутнішою силою мотивації наших сердець. Ми б хотіли сказати, що любимо тебе, і ми повинні сказати, що ми так сильно вдячні Тобі за те, що Ти полюбив нас. Дякуємо Тобі за Твою спокутну, прощаючу і визволяючу любов. В ім’я Ісуса, амінь.

Оригінал © Paul Tripp Ministries, переклад © Help for Heart.