Послух в обмеженнях

Обмеження – зло чи благо? В’язниця чи свобода?

Коли ми відчуваємо обмеження на собі або бачимо когось в обмеженнях, що ми думаємо? Які питання виникають у нас? У більшості випадків нашою першою реакцією не є радість, ми засмучені, ми в сум’ятті, часто збентежені, бунтуємо і нарікаємо.

Та й що таке обмеження? Як їх розпізнати? Наприклад, бідність і достаток – що з них обмеження? Хвороба чи здоров’я? Наявність або відсутність машини, квартири, сім’ї, дітей – список можна продовжувати. Найімовірніше, ми скажемо, що обмеження – це бідність, хвороба, відсутність машини, квартири, сім’ї, дітей тощо. Адже коли я здоровий, то можу робити все, що хочу. Коли в мене достаток, то це теж відкриває мені широкі можливості, аж до служіння людям. Коли маю машину – можу швидше й комфортніше переміщатися.

З якого ракурсу ми дивимося на обмеження? Найчастіше ми розглядаємо їх з позиції свого Я: я хочу, я можу або не можу.

Дитина з інвалідністю

У моїх друзів дитина з рідкісним генетичним захворюванням і як наслідок – ДЦП у важкій формі. Коли бачиш цю дитину, задаєшся питаннями: “Чому так? Хіба Бог не може її зцілити? Що Бог хоче цим сказати? Навіщо все має бути саме так?”

Але свідчення моїх друзів, батьків дитини, просто вражають – вони мають відповіді на подібні запитання. Адже саме через цю дитину Бог сильно змінив їхні серця.

Коли численні друзі та знайомі цієї родини бачать їхню дитину, то чують проповідь від Бога. Для кожного Бог говорить щось своє, що потрібно почути саме цьому серцю!

Коли я дивлюся на їхню дитину, для мене вона – уособлення послуху в обмеженнях. Вона слухняно живе тим життям, яке їй визначив Господь. Чи легко йому? Ні! Коли в нього напади, він дуже страждає. Чи може він робити те, що хоче? З моїх спостережень – так: повернути голову, якщо щось привернуло його увагу… і, мабуть, це все. Чи бунтує він, нарікає, чи розповідає про свої хочу і не хочу? Ні, він цього не робить, не може. Його обмеження – це його призначення і роль, обрана для нього Богом.

Адже Я – Господь, і іншого Бога, крім Мене, немає, – Я тебе підперізую, хоча ти не знаєш Мене. Нехай же знають люди від сходу сонця, і до заходу, що немає нікого, крім Мене. Я – Господь, і іншого немає! Я творю світло і наводжу темряву, – Я даю мир і насилаю лихо. Я – Господь, Який усе це чинить! Спускайте, небеса, росу згори, а з хмар нехай сочиться справедливість, – нехай відкриється земля, і хай з’явиться плід спасіння, а разом з ним нехай розцвітає праведність! Я – Господь творю це! Горе тому, хто сперечається зі своїм Творцем, – черепок із земних черепків. Хіба глина може сказати гончареві: Що ти робиш? Або витвір – про свого майстра: Він не має рук! Горе тому, хто каже батькові: Навіщо ти мене породив? – або матері: Для чого ти мене народила? Так говорить Господь, Святий Ізраїлів, і Творець: Як смієте вимагати від Мене пояснень щодо Моїх дітей, або давати Мені вказівки відносно чину Моїх рук?! Я учинив землю, і створив на ній людину, – Мої руки розпростерли небеса, – Я наказую всім небесним воїнствам!

Іс. 45:5–12

Обмеження в харчуванні

Коли в мене почалися проблеми з нирками, я змушена була сісти на сувору дієту: певні продукти виключити, інші – включити. Як же я засмутилася, коли зрозуміла, що виключити доведеться улюблене, а включити те, що не подобається. І тут посипалися запитання до Бога: “Чому Ти так робиш? Хіба Ти мене не любиш, якщо я маю їсти огірки, замість томатів? Я не люблю огірки! За що мені таке покарання?”.

Святий Дух нагадав мені історію ізраїльського народу, коли вони втомилися від манни і їм захотілося м’яска. Я подумала: “Навіщо Ти нагадуєш мені цю історію – я не схожа на них. Це різні ситуації. Вони, звісно ж, були не праві, бо вони обурилися і не хотіли їсти те, що Сам Бог їм дав! Це була найсмачніша і найкорисніша їжа, а вони згадували щось із їжі в Єгипті. Хіба може щось зрівнятися з манною?!”. Але Бог не дарма нагадав мені цю історію і через неї говорив зі мною: через ці роздуми я раптом зрозуміла, що огірки та інше, чого я так не хочу їсти, – це і є моя манна від Бога, це найсмачніше і найкорисніше, що Бог дає мені, а те, що я хочу їсти (томати і все інше), вб’є мене.

Це усвідомлення потішило і підбадьорило мене, допомогло смирити своє серце і кожен прийом їжі сприймати як поклоніння Богові з вдячним серцем за Його манну.

А ще мені хотілося б жити у своєму будинку або затишній квартирці. Але все доросле життя я живу на орендованих квартирах, де господар диктує свої умови: то цвях не забий, то меблі не рухай, то задовольняйся тим малим простором для своїх речей, який тобі виділили, то пропонує з’їхати через місяць. Ну, просто суцільні обмеження. І якщо раніше я намагалася з кожної орендованої квартири звити затишне гніздечко, то за останні роки Бог вчить мене жити на землі мандрівником і прибульцем, задовольнятися малим, що є на сьогодні. Тут я не хочу зробити акцент на малому, але на задовольнятися, адже Павло теж говорив про це:

Адже благочестя із задоволенням – велике надбання. Бо ми нічого не принесли у світ і нічого не можемо винести. Маючи їжу та одяг, цим будемо задоволені.

1 Тим. 6:6–8

Обмеження на орендованих квартирах, насправді, дарують мені свободу від прихильності до земного, і це благо від Господа, яке веде моє серце до поклоніння Йому.

Обмеження Христа

Прийшовши в наш світ, Христос вибрав обмеження.

Він, маючи Божу природу, не вважав посяганням бути рівним Богові, але понизив Самого Себе, прийнявши образ раба, постав у подобі людини і з вигляду був як людина; Він упокорив Себе, був слухняним аж до смерті, й до смерті хресної.

Флп. 2:6–8

Для чого? Щоб прославити Бога Отця і принести нам свободу, свободу від гріха і від його обману, які шепочуть нам, що ми можемо впоратися самі, що нам не потрібен Бог і що ми самі можемо бути, як боги, які знають добро і зло.

Я ж прийшов, щоб ви мали життя і щоб над міру мали.

Ів. 10:10б

Я прославив Тебе на землі, завершив справу, яку Ти доручив Мені виконати.

Ів. 17:4

Коли Бог накладає обмеження на нашу волю і наше хочу, це звільняє нас із в’язниці власного Я. Свобода в істині для виконання волі Божої і для слави Його дає нам життя, тому що життя тільки тоді справжнє, коли воно сповнене поклоніння Богові.