Подивіться в обличчя своєму страху перед людьми: Як Христос звільняє від людського схвалення

0
10 мин

Кассій, один із лиходіїв у шекспірівському «Юлії Цезарі», амбітний. Він бачить, як Юлій Цезар приходить до влади, і Кассію це дуже не до вподоби. І все ж він розуміє, як і Шрам у «Королі Леві»: якщо він хоче знищити Цезаря, йому слід знайти могутніх союзників. Брут, шляхетний герой війни, є якраз такою людиною.

Кассій підходить до Брута в момент, коли Брут перебуває в якомусь невимовному конфлікті з самим собою (можливо, борючись із подібним занепокоєнням у зв’язку з підйомом Цезаря). Послухайте ще раз його запитання:

«Скажи мені, добрий Бруте, ти бачиш своє обличчя?» (1.2.51)

Кассій запитує Брута, чи бачить він себе. Іншими словами, Кассій запитує, чи може він правильно пізнати себе — побачити себе таким, яким він є — без допомоги іншого.

«Ні, Кассію, — відповідає Брут, — бо око бачить не саме себе, а через відображення, через деякі інші речі». (1.2.52–53)

Оскільки око не може побачити свого обличчя, відповідає Брут, він також не може пізнати себе самостійно. Він повинен побачити своє відображення в якомусь дзеркалі. Кассій, з метою залучення цього необхідного лицаря, щоб поставити мат потенційному королю, пропонує стати дзеркалом для Брута. Улесливо він відображає величного Брута. Царствений Бруте! Брут, такий же великий, якщо не величніший за Цезара — Брут, якого б люди хотіли бачити на його місці!

Хто показує тобі твоє обличчя?

Шекспір ​​ставить нам проникливе запитання, з яким я зараз звертаюся до вас: «Скажи мені, добрий читачу, ти бачиш своє обличчя?»

На кого ти дивишся, щоб побачити себе? Чия думка про тебе формує твою особистість? Якщо ти схожий на мене, можливо, ти покладаєшся на багато дзеркал. Чи вважає ця група людей, що зі мною весело? Чи вважає моя дружина мене жаданим? Чи поважає мене цей пастор або ця мала група? Чи вважають мене ці люди розумним, а ті люди кумедним? Чи подобаються цій групі мої твори; чи думають вони, що я забагато говорю?

Я бачу себе, якщо я не ставлюся до цього питання з обережністю, відображеним у безлічі змінюваних дзеркал. У цьому дзеркалі я невисокий і кремезний. У цьому я високий і худий. А тут у мене роздута голова. Тут масивні ноги. У цьому дзеркалі я занадто духовний. А тут я якраз, як треба — принаймні на даний момент. Ми надто часто живемо від дзеркала до дзеркала, завжди дивлячись в обличчя інших, щоб побачити своє. Ми живемо, рухаємось і шукаємо схвалення певних людей.

Тож хіба не дивно, що серед нас був Один, хто не дбав про людські дзеркала,  про якого навіть Його вороги мусили сказати: «Учителю, ми знаємо, що ти правдивий і правдиво навчаєш шляху Божого , і тебе не хвилює чиясь думка, бо ти [не дивишся на обличчя людей]» (Мф. 22:16)?

Нічого, крім правди

Фарисеї, в дусі Кассія, сказали це, щоб маніпулювати Ісусом. Вони хотіли Його заплутати. Вони хотіли прибрати Його зі свого шляху, тож зібралися, щоб обговорити, як уловити Ісуса в Його ж словах. Цей початок, який підлесливо підкреслював, що Він не звертав увагу на обличчя, був лише наживкою.

Щоб їх план спрацював, вони хотіли, щоб Ісус продовжував робити те, що робив завжди: казати правду, незважаючи на наслідки. Зараз Він не може відступити, інакше павутиння не буде триматися. Їм потрібно було, щоб Ісус відповідав; вони думали, що зададуть питання, на яке Він не зможе відповісти без шкоди для Себе. Вони говорять:

«Учителю, ми знаємо, що Ти правдивий і правильно висвітлюєш Божі шляхи, і що Ти не боїшся жодної людини. Ми знаємо, що Ти точно розкажеш нам все, як воно є насправді, що Ти будеш відверто говорити правду, всю правду і нічого, крім правди, що б не сталося».

Вони говорять про Ісуса неправдиво, але кажуть про нього правду. Метью Генрі коментує: «У Своєму євангельському судженні Він не дивився на обличчя; той Лев із племені Юди не відступався ні перед ким (Пр. 30:30), не відступав ні на крок ані від правди, ані від Своєї справи із трепету перед найважливішою Особистістю. Він докоряв справедливо (Іс. 11:4), але неупереджено».

Він не ухилявся від проголошення всієї Божої волі. Він говорив правду, якою вона була. Жодні обличчя не похитнули його; жоден авторитет не зупиняв Його від правди. Він і є Правда.

Друг чи ворог

Ми глибше оцінюємо неупередженість нашого Учителя, коли розглядаємо різні групи, яким Він доносив неприкриту правду.

Він прямо говорив зі своїми ворогами та грішниками. Він бачив обличчя первосвящеників і фарисеїв, збирачів податків і повій, обличчя великих натовпів і прямо навчав шляху віри і шляху покаяння. Він був разом з жінкою біля колодязя, переймаючись неприємною історією її стосунків. Могутнім книжникам та фарисеям Він виголосив: «Горе вам!»

Що не менш дивно (а часом ще складніше), так це те, що Він жив без зайвої уваги навіть по відношенню до власної родини та друзів, не змінюючи Свого послання ні на що. У дванадцять років він завдав батькам великого переживання, пробувши у храмі три дні, а коли його знайшли, лише запитав: «Чому ви мене шукали? Хіба ви не знали, що Я маю бути в домі Отця Мого?» (Лк. 2:49). Він зауважує малу віру учнів, а потім незабутньо виступає проти Петра, цієї великої скелі в обличчі апостола, кажучи: «Відійди від мене, сатано!» (Мк. 8:33).

Він не отримував Свою ідентичність від людей, тому міг досконало любити їх, керуючись істиною. Вільний від страху перед людьми чи жаги до схвалення, Він не проводив заходи по залученню людської підтримки, навпаки спантеличував натовп, говорячи, як Той, хто має владу, як Той, хто не потребує їхніх оплесків і підтримки.

Обличчя Царя

«Тож скажи мені, християнине, ти бачиш своє обличчя?»

Замість того, щоб озиратися навколо, щоб розгледіти своє відображення в обличчях оточуючих, подивись на прекрасне відображення Бога в обличчі Його єдиного Сина, Ісуса Христа. Його обличчя дає свободу від страху перед людьми. Коли Він схвалює, не важливо, якщо весь світ засуджує!

Щоб проілюструвати, як погляд на це піднесене обличчя може вгамувати рабський страх перед будь-яким іншим обличчям на землі, розгляньмо наостанок історію Майкла Рівза про Г’ю Латімера (1487–1555), яку він нещодавно розповів у Лігоньє. Латімер, англійський єпископ, одного разу проповідував перед жорстоким королем Генріхом VIII, який легко піддавався роздратуванню і який мав багато дружин та коханок.

Сперджен так описав цю сцену:

За звичаєм придворний проповідник мав щось подарувати королю на його день народження, і Латімер подарував Генріху VIII кишенькову хустку з таким написом у кутку: «Розпусників і перелюбників судитиме Бог» (Євр. 13:4), найбільш підходящий текст для стрімкого Гаррі. А потім він виголосив проповідь перед Його наймилостивішою Величністю, засуджуючи гріхи пожадливості, і він промовляв її з величезною силою, не забувши й не скоротивши практичного застосування.

Король, як і слід було очікувати, був незадоволений. Він сказав Латімеру, що той має знову проповідувати наступної неділі та публічно вибачитися перед королем. Латімер подякував королю та й пішов.

Наступної неділі Латімер піднявся за кафедру і сказав такі незабутні слова:

«Г’ю Латімере (звертаючись до себе в третій особі), ти сьогодні проповідуєш перед високим і могутнім принцом Генріхом, королем Великої Британії та Франції. Якщо ти скажеш хоча б одне слово, яке не сподобається Його Величності, він відніме тобі голову; отже, зважай на це».

Але потім він продовжив: «Г’ю Латімере, ти сьогодні маєш проповідувати перед Господом Богом Всемогутнім, який може вкинути і тіло, і душу в пекло, і тому скажи королю правду прямо» («Божественний страх і його добрі наслідки», 237).

Найстрашніше серед людей обличчя погрозливо дивилося на Латімера й наказувало йому слідкувати за своїм язиком. Але Латімер дивився вище за людину, в чиїх ніздрях було дихання, і розглядав обличчя Христа, Господа неба і землі. Він не буде змінювати послання Свого Учителя. Він не буде звертати уваги на людське обличчя, навіть на обличчя його земного царя, якщо це обличчя спонукає його відвести погляд від обличчя Царя Небесного.

І хоча ситуації нашого життя можуть бути (набагато) менш драматичними та менш загрозливими, ми все одно потребуємо такої левової мужності, яка прославляє Христа. Кого хвилює, що думає світ? Обличчя не відображають нам нас самих; тільки Христу це під силу. Христос закликає нас дивитися в Його обличчя, слухати Його слово і Його народ, щоб зрозуміти, ким ми є в Ньому. І коли ми чуємо, що Він говорить про нас, прості людські обличчя втрачають над нами владу. Ми говоримо правду і любимо вільно, тому що ми, подібно Христу, не отримуємо слави від людей.

Посилання на оригінал: https://www.desiringgod.org/articles/face-your-fear-of-man

Переклад українською: Чибізова Вероніка

(0)

Комментарии

Добавить комментарий