Переможці чи бранці в переможній ході Христа?

За останній час уже кілька разів чув думку про те, що ми беремо участь у звитяжній ході Христа як переможці (2 Кор.2:14), але слово θριαμβεύοντι ‘той, хто переможно веде’ має два варіанти перекладу: участь у тріумфі як переможець або як бранець.

Значення слова “тріумфувати”

У Синодальному (RST) і в перекладі короля Якова (KJV) фраза το πάντοτε θριαμβεύοντι ημας εν το Χριστω̣ перекладена: “завжди дає нам тріумфувати у Христі”. Але дію представлено в перехідній формі, а люди, що рятуються (ημας ‘нас’ – звернення до віруючих читачів), – у ролі об’єкта (пацієнса), над яким здійснюється дія [1, прим. 548, с. 413]. Тому точніше перекласти “який завжди переможно веде нас у Христі”. У Єлизаветинській Біблії (CSL) перекладено ближче до грецького тексту: “завжди2 побэди1тєлі на1съ творz1щему њ хрстЁ ї}се” [2], а ще краще – в Острозькій Біблії (UNT): “і3же завжди2 kвлz1ющу насъ n х7е” [3] і в сучасному перекладі “Радісна звістка” (RV): “Він завжди веде нас як бранців у тріумфальній ході Христа” [4]. Слово πάντοτε ‘завжди’ разом із дієприкметником θριαμβεύοντι дійсного стану теперішнього часу вказує на тривале “ведення в ході”, а не на факт, що відбувся – “святкування перемоги”.

А з Кол.2:15 ми дізнаємося, що Христос відбирає владу в духовних правителів, виставляє напоказ їхню справжнє обличчя і теж поводить їх у своїй тріумфальній ході (θριαμβεύοντι) як переможених.

Варіант із переможцями не узгоджується з контекстом послань до коринтян. Так, у 1 Коринтян 4:9 Павло вказує на те, що апостолів засуджено до смерті за вказівкою Бога і для “театральної постановки для світу” (перекл. “ганьба”, RST). Пізніше Павло в “тюремних” листах і у зверненні до юдеїв Риму підтверджує свої слова, називаючи себе в’язнем: Дії 28:17; Еф. 3:1, 4:1; 2 Тим. 1:8; Филим. 1,9 (варто зазначити, що у Филим. 23 в оригіналі не “в’язень”, а “одноплемінник”, порівнюючи з RST).

Історія тріумфів

Оскільки з історії відомо, що участь у тріумфі брали: тріумфатор з легатами і трибунами, поховані полководці і знатні бранці, солдати в повному бойовому викладенні і звільнені громадяни (останні дві групи рідко брали участь у тріумфах, а в оваціях – узагалі ніколи), то, найімовірніше, Павло має на увазі нашу участь як переможених, як рабів.

“Більш правильний переклад грецького виразу (τῶ πάντοτε θριαμβεύοντι ἡμᾶς): “який завжди перемагає нас” або “який завжди веде нас у своїй перемозі”. Бог є тріумфатором, переможцем. Апостоли, а особливо Павло, є Його полоненими, яких Він веде як переможця, подібно до того, як римський полководець вів своїх полонених після перемоги. Ап. Павло згадує тут (у 2Кор. 2:14 – прим. авт.) своє покликання на дорозі до Дамаску, коли Христос сказав йому: “Важко тобі бити ногою колючку!” (Дії 9:5). Своєю діяльністю апостол Павло, дійсно, прославив Бога, який поставив його на служіння Собі. “Кадило пізнання” – перед переможцем палили кадило, і апостол, ймовірно, має тут на увазі саме цей звичай (пор. 2Кор. 2:15 – авт.)”.

Олександр Лопухін. Тлумачна Біблія [5, с. 140,141]

Водночас Павло в Ефесянам 4:8-10 описує Христа як такого, що сходить до надр землі і піднімається вище небес, порівнюючи його з Богом Отцем, який сидить у святині на Синаї (пор. Псалом 67:18-19). Восьмий вірш описує аналогію тріумфальної ходи (пор. Пс. 68:19), яка посилається на взяття Христом полонених (пор. “Він взяв у полон і дав дари людям”, Еф. 4:8 CUV). Бог, як Переможець, приймає дари від одних (Пс. 68:19) і роздає їх іншим (Еф. 4:8).

Звертаючись до історії тріумфів, повалених полководців і царів наприкінці церемонії страчували (пор. “…Але я вважаю, що Бог поставив нас, апостолів, останніми, наче приречених на смерть, адже ми стали видовищем для світу, для ангелів і для людей”, 1 Кор. 4:9а CUV), приносячи в жертву римським богам, а менш знатних бранців утримували в заручниках або повертали за викуп. Слово ᾐχμαλώτευσεν ‘спокута’ по відношенню до жертви Христа має первісне значення “визволення за викуп”, зокрема і з полону (однокореневе слово απολύτρωσιν ‘полон, полонені’). У підсумку ми, будучи викупленими з одного полону гріха (Рим.6:17), одразу потрапляємо в інший – праведності (Рим.6:18), в якому стаємо свідченнями слави Христа.

Серед тріумфальних трофеїв приносили золоті вінки – подарунки від правителів міст Римської імперії. Подібними правителями виступають двадцять чотири старці, які сидять на престолах (Об. 4:4). Вони також підносять свої золоті вінки Христу-переможцю (Об. 4:10,11).

У 2 Кор.2:16 вказується на різний вплив пахощів на тих, хто спасається, і на тих, хто гине. Так само хода в тріумфальній колоні для тих, хто рятується, буде переможною, а для тих, хто гине, здаватиметься безчестям.

«Богу… який робить нас для всіх славними. Хоча для інших здається безчестям те, що ми всюди терпимо гоніння, але для нас це є найбільшою честю. Ось чому не сказав: “Той, хто робить нас відомими”, але: “переможці тому, хто творить” (CSL. – Авт.), – бажаючи показати, що ці гоніння служать для нас по всій землі замість славних пам’яток безперервних перемог, здобутих над дияволом. Вказавши ж на Того, Хто дає перемоги, далі розповідає і причину (цих перемог) і тим підбадьорює слухачів».

Іоанн Златоуст. На 2-е Коринтян. Гомілія 5, п. 1 [6, с. 515]

Тріумф смирення

Прижиттєвий тріумф Христа відбився в його в’їзді до Єрусалима (Мф. 21:1-17; Мк. 11:1-11; Лк. 19:29-48; Ін. 12:12-18 та пророцтво в Зах. 9:9) [7]. Свита з апостолів та учнів, вигуки народу: “Осанна (євр. “спаси, ми молимо”)!” і “Благословенний Цар, що гряде в ім’я Господнє!”, сам в’їзд, встелений одягом і гілками дерев – усе вказує на знаменність події. Ця хода є тріумфом смирення, а справжній тріумф Христа ще гряде.

На відміну від римських тріумфаторів, Христос обрав собі не пафосну позолочену колісницю і четвірку струнких коней, а лагідного молодого осла. Йому не потрібні були традиційні нагадування раба: “Memento mori ‘пам’ятай, що доведеться вмирати'” (пор. Пс. 118:25,26). До храму Він прийшов не з жертвою, але щоб очистити його, навчити народ і здійснити чудеса зцілення. Йому не був потрібен дозвіл від людей на в’їзд у вічне місто, це право і так належало Йому.

Небесний тріумф Христа

Коли двадцять чотири старці кидають свої золоті вінки (Об. 4:10) і падають біля престолу Христа (Об. 4:10; 19:4), починається фінальний тріумф Христа. Ця хода (Об. 19:11-16,19-21) не названа тріумфальною, але має всі атрибути такої:

1. У Тріумфатора є влада судити і воювати (аналог імперія).

2. Він їде на білому коні (аналог чотирьох білих коней, які використовувалися не відразу, але поступово набули популярності).

3. На голові Його вінці (гр. διαδήματα).

4. Його одяг забарвлений кров’ю (аналог пурпуру із золотими зірками).

5. За Ним їде військо.

6. на Його одязі напис з його статусом “Царя царів і Пана панів” (аналог таблиць з описом подвигів).

7. Розправа над поваленими ворогами (аналог убивства знатних супротивників).

Цей небесний тріумф затьмарює будь-який земний за своїм розмахом і вказує на повну перемогу Христа. Знання про цей тріумф дає нам надію на позбавлення від диявола, гріха і смерті:

«Під час урочистих процесій (автор має на увазі овацію. – Авт.) у Стародавньому Римі полководець-переможець зазвичай їхав своїм білим бойовим конем Священною дорогою (Via Sacra) до храму Юпітера на Капітолійському пагорбі. Під час першого пришестя Ісус принижено їхав на ослику (Зах. 9:9). У видіннях Іоанна Він зображений як Переможець на бойовому коні, який прийшов покарати грішників, повалити антихриста, перемогти сатану і повернути Собі володарювання над землею (порівн. 2 Кор. 2:14).».

Джон Мак-Артур. Навчальна Біблія [8, с. 2025]

Христос – переможець, ми – в’язні

Читаючи 2Кор.2:14 з позиції переможця, мимоволі переймаєшся гордістю (про яку йдеться в 1 Ів. 2:16), а дивлячись на себе як на переможеного – навпаки, в серці з’являється смиренність і радість. В одному з перших своїх послань Павло (1 Кор. 4:8-13) описує втрати апостолів, протиставляючи їх гордим коринфянам. А в останньому (2 Тим. 4:7,8), підбиваючи підсумок життя, вказує на те, що він “поборовся хорошою боротьбою” і “пробіг забіг”, а не переміг.

Бог перемагає в нас смерть (1 Кор. 15:54; Іс. 25:8) і диявола з його поплічниками (Кол. 2:15; Євр. 2:14) і ділиться з нами цією перемогою. Так у 1 Кор. 15:57 Павло вказує, що ця перемога нам подарована. У 1 Ів. 2:13,14 апостол Іван хвалить юнаків за те, що вони “перемогли зле” (скоріше за все мається на увазі диявол), і вказує, що ця перемога повністю залежить від Христа (1 Ів. 2:6). У 1 Ів. 5:4,5 йдеться “про все, що народжене від Бога”: про віру, яка перемагає світ. У кожному випадку немає нашої заслуги, за яку ми гідні розділити тріумф із Христом.

Припущення про те, що Павло тріумфував із Христом, суперечить його раннім і пізнім листам. Також у своєму свідченні Павло вказує на те, як Бог переламав життя ревного й гордого фарисея, зробивши його смиренним бранцем (Дії 22:1-21; 26:1-18) і рабом Христа (Рим 1:1а; Тит 1:1а; ср. Лк 17:10).

Література
1.↑ Saint Chrysostom: Homilies on the Epistles of Paul to the Corinthians // edited by Philip Schaff. — Grand Rapids, MI: Christian Classics Ethereal Library, 2002. — 629 р.
2.↑ Бiблiа сирѣчь книги Священнагω Писанiя Ветхагω и Новагω Завѣта. — М.: Синодальна друкарня, 1762. — 1308 с.
3.↑ Острозька Біблія / під ред. Р. Турконяка. — Львів: ТзОВ «Мастіг», 2006. — 1957 с.
4.↑ Радісна Звістка : Новий Заповіт у перекладі з давньогрецької. 3-е изд., испр. и доп. — М.: Рос. Библей-ское о-во, 2005. — 608 с.
5.↑ Лопухін, А. П. Толковая Библія, или Комментарій на всѣ книги Св. Пісанія Ветхаго и Новаго Завѣта: Том 11. — СПб.: «Странник», 1913. — 607 с.
6.↑ Творенія святаго отца нашего Іоанна Златоуста, Архіепископа Константинопольскаго: Том 10. Книга 2. — СПб.: С.-Петербургская духовная академія, 1904. — 992 с.
7.↑ Аверкий (Таушев). Руководство к изучению Священного Писания Нового Завета. Четвероевангелие. Часть 3. — Свято-Троицкая православная миссия, 2001. — 218 с.
8.↑ Навчальна Біблія з коментарями Джона Мак-Артура. — Слов’янське євангельське товариство, 2004. — 2201 с.

Зображення

1.↑ 2 Тимофію 2:14—16а. Facsimile of the Codex Alexandrinus: New Testament and Clementine Epistles (London: Trustees of the British Museum, 1879). Фотографія: Маунді Томпсона. — The Center for the Study of New Testament Manuscripts.
2.↑ Рельєфна панель із тріумфальної арки Марка Аврелія (імовірно). Мармур. 177-180 рр. від Р. Х. Рим, Капітолійські музеї, Палац консерваторів.
3.↑ В’їзд Христа в Єрусалим. Барельєф. Санкт-Петербург.
4.↑ Христос спускається на білому коні. Жан Дювет. Франція, бл. 1485 – до 1561. Гравюра.
5.↑ Апостол Павло пише листа до ефесян. Енциклопедія Британника.