„Панівний“ пастор

У своїй настанові пасторам-старійшинам Петро стверджує, що вони повинні керувати не з любові до влади, тобто вони не повинні “панувати” над тими, хто перебуває у їхній пастві, але замість цього “подавати приклад” їм (1 Петр. 5:3б).

Яким чином пастор або старійшина може “панувати” над своїм стадом? Іншими словами, яким чином людина виявляється заляканою домінуючим пастором? Є кілька варіантів:

Пастор може “панувати” або “наказувати” своєму стаду, домагаючись від людей виконання того, що він вважає за потрібне, через залякування їх перспективою втратити свій статус або становище в церкві.

Пастор панує щоразу, коли він погрожує їм із суворими попередженнями про покарання та осуд від Бога, навіть якщо немає біблійної підстави на це.

Пастор панує щоразу, коли він погрожує публічним викриттям гріха, якщо люди не відповідають його волі і не підкоряються його планам.

Пастор панує щоразу, коли він користується абсолютною владою своєї особистості, щоб придушувати інших і примушувати їх до покори.

Пастор панує щоразу, коли він використовує хитре марнослів’я або своє красномовство для того, щоб принижувати людей, даючи їм зрозуміти, що вони необізнані, невігласи або ж менш компетентні, ніж це є насправді.

Пастор панує щоразу, коли він уявляє себе супердуховним: його думка стала результатом тривалих молитов, постів і пошуку Бога. Як у такому разі будь-хто може бути з ним у чомусь не згоден?!

Пастор панує щоразу, коли він використовує у своїх цілях природні прагнення людей підносити своїх духовних лідерів над іншими християнами. Тобто, багато християн помилково вважають, що пастор ближче до Бога і в більшій гармонії з Божественною волею. Пастор часто використовує перевагу цього помилкового переконання, щоб розширювати свою владу і вплив.

Пастор панує щоразу, коли він здобуває прихильність і підтримку людей проти всіх інакомислячих, гарантуючи всім тим, хто буде з ним, вигоду від цього, за допомогою або наближення людини до найближчого оточення пастора, або забезпечивши їй якесь просування чи заохочення.

Пастор панує, якщо розширює встановлену дистанцію між “священством” (духовенством) і “мирянами” (світськими людьми). Інакше кажучи, він зміцнює в них хибне переконання в тому, що в нього є той ступінь доступу до Бога, якого вони не мають. Іноді деякі пастори вдають, що мають вплив або владу над ступенем благодаті Божої, яку можуть відчути звичайні парафіяни церкви. Пастор майстерним чином (неявно) представляє себе як посередника між благодаттю Божою і звичайними віруючими. Таким чином, він може забезпечити їхню вірність своїм планам.

Пастор панує, плекаючи в людях більшу вірність собі, ніж Богові. Або ж він робить очевидним, що несприяння йому означає непокору Богові.

Пастор панує, коли вчить про те, що в нього є дар, який дає йому змогу розуміти Писання так, як це неможливо іншим. Люди переконуються в тому, що вони не можуть довіряти своїм власним висновкам і повинні в усякий час покладатися на його висновки.

Пастор панує, передчасно зупиняючи діалог і обговорення, не даючи всім зацікавленим можливості висловити свою думку.

Пастор панує шляхом зведення недоторканних бар’єрів між ним і паствою. Він або оточує себе командою людей, які ізолюють його від контактів з людьми, або віддаляється від повсякденних справ церкви, будучи недоступним і недосяжним. Подібна до цього практика деяких церков, у яких сформовано структуру правління, за якої старший пастор нікому не підзвітний. Або, якщо він і підзвітний, то тільки малій групі своїх найближчих друзів і приятелів-старійшин, які тримаються особистої вигоди від його перебування на посаді пастора.

Пастор панує, розглядаючи людей просто як засоби досягнення своїх особистих цілей. Служіння зводиться до експлуатації. Люди існують для того, щоб “служити його баченню”, а не для того, щоб пастор і всі люди разом здійснювали бачення всієї церкви.

Пастор панує, примушуючи людей почуватися небезпечно та незахищено, якщо вони бажають висловити заперечення на його пропозиції чи лінію поведінки.

Пастор панує, дуже тонко доводячи до свідомості людей, що їхнє духовне благополуччя залежить від його волі. Перечити йому означає йти наперекір Богові!

Пастор панує, неправильно тлумачачи й застосовуючи до себе старозавітну заповідь: “Не торкайся помазаника Божого” (1 Сам. 24:7; 26:9).

Пастор панує, створюючи культуру прихильності до букви закону, а не благодаті. Люди починають приймати його авторитет у такий спосіб і схилятися перед його волею, що ґрунтується на додаткових біблійних правилах, які, на загальну думку, є критерієм істинної духовності.

Пастор панує, переконуючи або чинячи так, начебто його дії та рішення є зрештою визначальними факторами духовного благополуччя решти (порівняйте 2 Кор. 1:23-25).

Пастор панує, коли переконує людей вірити в те, що їхня віра залежить (зростає або зменшується) від його життя і рішень.

Пастор панує, коли використовує людей як засоби для власного задоволення, замість того, щоб навчати їх знаходити задоволення тільки у Христі.

Оригінал © Блог Сэма Стормса, переклад © Help for Heart.