Обжерливість

Ненажерливість (або обжерливість) є, напевно, найбільш терпимим гріхом в американському християнстві. Я не кажу про це, як людина, несприйнятлива до потягу фуршетних столів, але як та, кому необхідна вся доступна допомога. І я вважаю, що якщо ми чесні з самими собою, то у більшості (якщо не у всіх) складні стосунки з їжею. Ми її і любимо, і ненавидимо. Нас часто кренить то до набитого шлунка, то до жорсткої дієти. Або, можливо, ми просто махнули на все рукою і приречено спостерігаємо за тим, як стрімко зростає талія.

А потім приходить досада. Ресторани користуються нею як забороненим плодом, щоб змусити нас залишити місце для десерту. Програми з фітнесу використовують її як батіг-дев’ятихвостку, щоб довести нас до радикального перегляду способу життя. І навіть наша власна совість може викривати нас у тому, що нам не вдається прославляти Бога нашим шлунком. Провина сильна. Як і законники в дні Ісуса, вона покладає на людину непосильну ношу, але навіть не має наміру допомогти (Лк. 11:46).

Тому, коли ми розглядаємо проблему ненажерливості, моя мета не присоромити чи додати у вашу дієту більше чіпсів із капусти та насіння іспанської шавлії. Моя мета (використовуючи мову з Послання до євреїв) – зміцнити ваші серця благодаттю (Євр. 13:9). Зрештою, обжерливість – це поклоніння їжі. Це ідолопоклонство столу. Це, скоріше, питання спрямованості нашої любові, ніж змісту наших буфетів. Як же тоді нам дисциплінувати апетит? Одна відповідь (і саме її я хочу дослідити в даній статті) – буквально бити ненажерливість її ж зброєю, прийшовши до столу Господа зі свіжою рішучістю і свіжою надією. Інакше кажучи, підбадьорити вас до того, щоб ви розглядали стіл Господній не просто як щотижневий, щомісячний або щоквартальний ритуал, але як навчальне поле для самоконтролю.

Ось вісім способів, через які стіл Господній допомагає нам у боротьбі проти обжерливості.

Стіл Господній нагадує нам про те, що їжа створена доброю

Мене вражає те, що Господь повелів церкві згадувати про його смерть за допомогою спільного приймання їжі, а не посту (без применшення важливості посту). Коли ми говоримо про ненажерливість неуважно, ми можемо говорити про неї так, ніби передбачається, що їжа нечиста. Однак у Марка 7:19 нам говориться, що у Своєму служінні Христос “заявив про чистоту всякої їжі”. Таким чином, коли ми їмо хліб і приймаємо чашу, ми разом із Павлом проголошуємо: “Усяке створіння Боже добре, і ніщо не є поганим, якщо приймається з подякою, бо освячується словом Божим і молитвою” (1 Тим. 4:4,5).

2. Вечеря Господня нагадує, що не є сама по собі кінцем, але призначена навчити нас про потребу душі у Христі

Кальвін писав у своїх “Настановах у вірі” про Вечерю Господню так: “Але єдина їжа для душі – Ісус Христос. Тому Небесний Отець запрошує нас до Ісуса Христа, щоб, вкушаючи від його субстанції, ми день за днем черпали нові сили, поки не досягнемо небесного безсмертя” [4.17.1]. Те, що ми переживаємо під час вечері Господньої, має розпорошитися по всіх прийомах їжі впродовж тижня, щоб навіть коли вранці у вівторок їстимемо сухий сніданок, це було нагадуванням про потребу нашої душі в Ісусі.

3. Стіл Господа нагадує про те, що гріх серйозний. Будь-який гріх, включно з обжерливістю

Оскільки спільне прийняття їжі та пиття проголошує смерть Господню, ми пам’ятаємо, що потурання самим собі варто сприймати всерйоз. Христос був пронизаний за наші гріхи. Він був мучений за беззаконня наші (Іс. 53:5). Ісуса на хрест привели не тільки наші гордість, гнів і жадібність, а й наша обжерливість. Тому ми повинні сумувати за тими випадками, коли ми більше поклонялися і служили їдальні, ніж Творцеві (Рим. 1:25).

4. Хліб і вино нагадують нам, що Ісус став спокутою за нашу ненажерливість

Коли ми по-справжньому відчуваємо моральний тягар нашого поклоніння їжі, ми в змозі цінувати такі слова Ісуса: “Ця чаша – Новий Завіт у Моїй крові” (1 Кор. 11:25). Своєю смертю Ісус забезпечив нам обіцянку: “Я прощу їм провини і їхніх гріхів більше не згадаю” (Єр. 31:34). Ми не можемо досягти успіху в боротьбі проти ненажерливості, поки не усвідомлюємо, що вже очищені від цієї скверни. У першій главі другого послання Петра перераховано кілька якостей, якими повинен відрізнятися віруючий, одна з них – стриманість.

5. Ісус – Пан столу, а значить стіл більше не наш пан

Христос очистив нас не тільки від плями обжерливості, але Він також звільнив нас від її влади. Коли Ісус помер, ми померли разом із Ним, про що Павло пише: “А ті, хто є Ісуса Христа, вони розіп’яли своє тіло з його пристрастями та пожадливостями” (Гал. 5:24). Думаю, що часто ми потураємо своїй надмірній жадобі їжі, тому що відчуваємо безсилля зробити що-небудь ще. Але точно так само, як Він вчинив у храмі за часів Свого служіння, Ісус перевернув ідолопоклонницькі столи в наших серцях, вигнавши батогом усі наші жадібні прагнення. Ми більше не повинні служити нашим шлункам. Християни, ми вільні!

6. Вечеря Господня дає можливість підтвердити свою любов до братів по вірі

Ненажерливість наполягає на задоволенні наших сильних бажань, навіть якщо це означає залишити інших голодними. Однак на Вечері Господній усі діляться рівними порціями. Ніхто не припасає їжу і питво. Ніхто не залишається без них. Такого роду прийняття їжі токсичне для обжерливості. Ба більше, спільний прийом Вечері Господньої показує нам, що через їжу Бог мав намір зміцнити єдність тіла Христового.

Оскільки є один хліб, то ми, численні, становимо одне тіло, бо всі ми причащаємося одним хлібом.
1 Кор. 10:17

7. Стіл Господній нагадує нам про красу стриманості

Якщо ви схожі на мене, то зрозумієте, як іноді на церковному служінні складно всидіти, думаючи про обід. Коли по неділях наша церква приймає причастя, іноді може здатися, що з моїм шлунком грають злий жарт, роздражнивши його малесеньким шматочком сухого хліба. Однак у більш притомні моменти свого життя я розумію, що така вимушена поміркованість – подарунок для мене. І тому я можу радісно їсти і пити, оскільки знаю, що повний шлунок не найкраще. Але згадую, що стриманість – дорогоцінний плід, який Дух Святий має намір зробити в моєму житті.

8. Стіл Господній нагадує нам, що справжній бенкет ще гряде

Ісус сказав про чашу: “Та кажу вам, що віднині не питиму з цього плоду виноградного аж до того дня, коли його новим питиму з вами в Царстві Мого Отця” (Мт. 26:29). Ненажерливість спокушає нас думати, що це життя – єдина можливість куштувати найсмачнішу їжу. Однак, коли ми спільно приймаємо Вечерю Господню, то дивимося в майбутнє з очікуванням великої гостини, якою ми насолодимося, коли “Влаштує Господь Саваот на цій горі бенкет із ситих страв і вишуканих напоїв для всіх народів, – бенкет з відбірного м’яса і з кістковим шпіком, з очищеними напоями” (Іс. 25:6). Жоден стейк-хаус не може зрівнятися з достатком, яким ми скоро насолодимося всі разом. Тому ми нічого не пропускаємо, коли стримуємо імпульси нашого шлунка. Ми просто відмовляємося від закусок, щоб насолодитися основною стравою.

Оригінал © Desiring God Foundation, переклад © Help for Heart.