Моральна оцінка гомосексуалізму у світлі Євангелія

Чому Церква Христова стійко виступає проти гомосексуальної поведінки навіть зараз, коли, здавалося б, багато моральних норм минулого втратили своє значення? Хотілося б уточнити, що йдеться саме про поведінку, а не про потяги, які не отримують своєї реалізації, оскільки людина з ними бореться.

Далі не розглядаються психологічні проблеми гомосексуально орієнтованих людей.

Яке ставлення Ісуса до гомосексуальної практики?

Декого вводять в оману тим, що Сам Христос ніде не говорить, що це гріх.

Однак, якщо Він про щось не висловлюється конкретно, ми можемо все ж дізнатися це ставлення за такими ознаками.

1. Незважаючи на те, що дехто розділяє Старий і Новий Завіт, насамперед ми звернемося до Старого. Поясню, чому це важливо.

Христос – це Месія, очікуваний саме праведниками Старого Заповіту. Він – Виконавець Старого Заповіту, завжди підкреслює нерозривний зв’язок між Собою та одкровенням Старого Заповіту (Мт. 5:17). Він ставиться до Старого Заповіту як до одкровення Божого, постійно цитує його, каже, що жодна риса (або йота) із закону не відійде, каже, що християни мають бути праведнішими за ревнителів старозавітного закону фарисеїв (Мт. 5:20). Він ніколи не знижує норм моральності Старого Заповіту, а тільки підвищує їх (наприклад, у Нагірній проповіді, весь 5 розділ Матвія).

Таким чином, Він повинен визнавати те, що сказано про гріхи, в т. ч. гомосексуалізм в Старому Завіті, хоча Його підхід до грішника відмінний від старозавітного. Він намагається виправити людину, а не просто знищити носія гріха (Ів. 8:1-11).

Старий Заповіт ставиться до гомосексуалізму як до гидоти, за яку накладається смерть (Лев. 20:13). Саме це було верхом беззаконь Содому (Бут. 19 гл.). Сьогодні цей епізод перетлумачують, але слід зауважити, що “пізнати” когось – саме так позначається статевий акт у Старому Заповіті. Звісно, не всі содомляни були гомосексуалістами: Біблія часто висловлюється образно, гіперболізовано. Але всі вони були грішні, за це і загинули. З історії Стародавнього Сходу ми знаємо про язичницьку практику храмової проституції (1 Цар. 14:24; 15:12; 22:46 – єврейський текст має на увазі чоловіків-повіїв, українською перекладено нейтрально “блудники”), і саме з цими суспільствами так боровся Ізраїль.

Деякі, проте, заперечують, що багато старозавітних постанов скасовано. Наприклад, у книзі Левит йдеться про жертвопринесення і різні ритуали, які більше не застосовуються. На це слід сказати, що Христос виконав усе, що стосується жертвоприношень, Сам ставши Жертвою. У православній церкві звершується тепер безкровна жертва – Євхаристія (Причастя Тіла і Крові Христової). Моральні ж встановлення залишаються незмінними.

2. Єдина форма сексуальних стосунків, про яку говорить Сам Спаситель, – це подружній союз між чоловіком і жінкою, і цей союз встановлений Богом, святий і непорушний (Мр. 10:4-12). Іншою формою життя християнина може бути відмова від статевого спілкування (Мт. 19:12). Про решту ми можемо судити хоча б тому, що навіть хтивий погляд на іншу людину є гріхом (Мт. 5:28), що вже говорити про хтиві дії.

3. Христос і Його учні – це одна й та сама Церква, і вони нічого не додають і не забирають до вчення Христового, а тільки роз’яснюють його за допомогою Святого Духа (Ів. 14:26). І ось уже учні Христові дуже конкретно висловлюються з приводу гомосексуалізму: апостол Петро в 1 Петр. 4:1-5; апостол Юда, брат Господній, в Юд. 1:7,8; апостол Павло в 1 Тим. 1:8-10; Рим. 1:21-27 і 1 Кор. 6:9-11.

Ставлення Церкви до гомосексуальності

Не хотілося б просто переписувати сюди викривальні промови, звернені до мужоложників, або цитувати статті кодексів церковного права. Цікавіше подивитися на саме явище з точки зору аскетики.

Щоб краще усвідомити ставлення Церкви до гомосексуальності, слід зауважити, що Церква називає це явище “пристрастю”.

Будь-яка пристрасть – це не просто переступ, не просто дефект особистості. Спочатку гріх відбувається з власної волі, але не без підказки бісів. Однак потім він стає звичкою, звиває гніздо в душі, стає ніби другою природою душі (саме тому дехто вважає гомосексуалізм уродженим). Так народжується пристрасть. Іноді цей стан переходить навіть в одержимість.

І ось, якщо на цьому етапі говорити про моральну оцінку того, що відбувається, то можна помітити, що гріх, який став пристрастю, – це не тільки юридична провина, а вже й хвороба, і біда (етимологічно слово “пристрасть” походить від слова “страждання”). Пристрасть терзає серце людини, позбавляючи совість спокою, забираючи мир у душі, засмучуючи її стосунки з близькими і Богом. Як каже апостол, люди отримують самі в собі належну відплату за свою оману (Рим. 1:27). І якби це закінчувалося тільки зі смертю.

Тому в цьому випадку Церква просто каже: “Не варто йти цим шляхом, нічого доброго не буде, тільки ще більше зруйнуєш своє життя. Краще покайся, тобто звернися до Бога, прийми благодатну допомогу згори, – і твоє життя зміниться”. І це стосується не тільки гомосексуалізму, а й будь-якого іншого відхилення від мети християнського життя – святості.

Враховуючи все це, можна стверджувати, що християнство не стигматизує гомосексуалістів, як намагаються стверджувати геї. Церква всього лише свідчить про норму життя і пропонує свої благодатні засоби для того, щоб повернутися до цієї норми життя. Церква Христова вчить ніколи не ставитися негативно до самої людини, але жаліти її. До людини ми повинні ставитися як до образу Божого, як до того, в кому живе Сам Христос.

Але ось гріх потрібно ненавидіти, інакше його не позбудешся. На жаль, далеко не всі цю різницю вловлюють.

Моральна оцінка гомосексуалізму

На підставі вищенаведених текстів можна переконатися, що в християнській традиції гомосексуалізм однозначно засуджується. З чим це пов’язано? По-перше, уже в цих заповідях, якщо до них придивитися, видно деякі аргументи. Але якщо говорити про це конкретніше, слід зауважити, що в етиці є певний набір постулатів, який ніяк не обґрунтований, як і в будь-якій науці, – це деякі аксіоми. Ми можемо, звісно, шукати доводи для їх обґрунтування, але це невдячне заняття. Гомосексуалізм є збоченням священного інституту шлюбу, поза яким неможлива нормальна реалізація еротичної любові, і цим все сказано.

Проте, якщо комусь захочеться покопатися в цьому, представимо кілька тез.

Для цього, перш за все, звернемося до опису любові в апостола Павла:

Любов довго терпить, любов милосердна, не заздрить, любов не величається, не гордиться, не поводиться непристойно, не шукає свого власного, не спалахує гнівом, не задумує лихого, не радіє з несправедливості, а радіє з істини; все переносить, усьому довіряє, завжди надіється, усе перетерпить.

1 Кор. 13:4–8

Порівняємо цей опис із тим, що ми бачимо в гомосексуальних стосунках:

1. Гомосексуальність нерозривно пов’язана з хворобливим нарцисизмом (самолюбством, егоїзмом – у цієї якості багато синонімів). Людина, одержима гомосексуальністю, марнославно стурбована собою: своєю зовнішністю, тим, як її сприймають оточуючі. Вона не здатна побачити й полюбити іншу людину по-справжньому. Як Нарцис із давньогрецького міфу, у гомовідносинах він шукає відображення самого себе.

2. Гомосексуальність пов’язана із заздрістю. У даному випадку, притягує нас те, чого ми суб’єктивно не відчуваємо в собі, чому ми заздримо в оточуючих. Сумно тут те, що секс із хлопцем не дає заповнити те, чого нам не вистачає, а тільки ще більше змушує відчути свою ущербність і викликає хворобливі ревнощі.

Здорові гетеросексуальні стосунки, навпаки, допомагають зрости людині як особистості, залишають відчуття справжнього взаємодоповнення, а сексуальність у них відіграє набагато меншу роль.

3. Гомосексуальність пов’язана з ідолопоклонством. На місце Бога в кумири потрапляє тілесність, до того ж найнепривабливіша; хоча спочатку стосунки можуть (і повинні в нормальному випадку) розвиватися в руслі дружби, надалі відбувається просто фетишизація партнера, а потім настільки ж серйозне в ньому розчарування. Як правило, стосунки гомосексуалістів побудовані не на жертовній віддачі себе іншій людині, а на цілковитій байдужості до душі (важливий лише секс із гарним тілом), або на спробах прив’язати іншу людину до себе за допомогою маніпуляцій, які дістали спецназву “емоційної співзалежності”, що особливо характерно для стосунків між жінками. Зазвичай останнє не усвідомлюється, оскільки є копією тих стосунків, що спостерігалися в сім’ї, й інших стосунків людина просто не знає.

4. Гомосексуальність не дає вийти за рамки свого “Я” не тільки в горизонтальному плані (з партнером), а й у вертикальному – вона не передбачає передачу любові третій людині – дитині. Хоча й існують гомопари, які всиновлюють дітей, мотиви такого всиновлення найчастіше є далекими від справжньої любові.

5. Зауважимо, ми навіть не торкалися особливостей практики гомовідносин – проміскуїтету (невірності партнерів), прихильності до порнографії, збочених форм сексу, зв’язку з педофілією.

Ми також не зупинялися детально на дружніх аспектах стосунків. Зазначимо лише, як гомосексуали ставляться до свого батька (найчастіше ворожість і образи) і чоловіків у принципі (амбівалентність: або ненавиджу/заздрю/зневажаю, або подобається як об’єкт пристрасті), до матері й жінок (емоційний інцест із матір’ю і так часто повна холодність до ровесниць). На жаль, тому в гей-середовищі нормальної дружби практично не знайдеш, про це свідчать самі геї.

Деякі висновки

Неможливо не дійти висновку, що в гомовідносинах ми маємо брехливу підробку під справжнє кохання. Дещо від любові є, але загалом це зовсім інше явище. Сумно це усвідомлювати, і тим не менш… Якщо проводити аналогії, то так обжирання відрізняється від втамування голоду, крадіжка – від оренди, зневіра і відчай – від смутку і співчуття, гордовите самоствердження – від відчуття себе сином Божим.

Однак якщо говорити про людей, то далеко не всі гомосексуали – розпусники та егоїсти. Вони такі ж різні, як і решта людей, часто серед них можна зустріти порядних, цікавих людей, які досягли великих успіхів у певних видах діяльності. Багато хто з них релігійний, дехто бореться зі своїми похотями, і такі гідні поваги і похвали. Що менше вони зациклені на самому гомосексуальному сексі, що більше в їхньому житті просто дружби, добрих справ, прагнення до Бога, то природнішим і світлішим видається їхнє життя.

Ще раз підкреслимо: вище ми говорили саме про гомосексуальність як таку: у самих гомосексуальних стосунках є неповноцінність, і її видно тим, хто виховувався в нормальній сім’ї, хто бачив між татом і мамою справжні стосунки кохання. На жаль, такі сім’ї в наш час стають дедалі рідкіснішими, і, як наслідок, дедалі більше молодих людей і дівчат мають проблеми в царині сімейних стосунків, і навіть схиляються до неприродних стосунків. Гетеросексуальні стосунки сьогодні не менше потребують виправлення, ніж сама гомосексуальність.

Альтернатива гомосексуалізму

Чи означає це, що для людини з потягом до своєї статі закритий шлях повноцінного, вільного життя, сповненого любові? І якщо гетеросексуальність також потребує виправлення, то що може бути сьогоднішньою альтернативою гомосексуалізму? Ось як говорить про це Писання:

Адже ви, брати, покликані до свободи. Тільки б свобода ваша не стала причиною жити по‑тілесному, але любов’ю служіть один одному, бо весь Закон міститься в одному виразі, а саме: Люби свого ближнього, як себе самого. … Плід же Духа – любов, радість, мир, довготерпіння, ласкавість, доброта, віра, лагідність, стриманість. На таких немає Закону! А ті, хто є Ісуса Христа, вони розіп’яли своє тіло з його пристрастями та пожадливостями.

Гал. 5:13,14,22–24

Ми бачимо, що християнство пропонує нам нові, кращі стосунки в дусі Христової любові. Але шлях до цієї радості, до цієї любові, до цього миру й доброти лежить не інакше, ніж через Хрест, відмову від миттєвих задоволень і навіть від свого “Я” на користь Христа. Однак нехай не боїться той, хто роздумує над тим, чи потягне він цю ношу, бо Сам Христос обіцяє йому:

Прийдіть до Мене всі втомлені та обтяжені, – і Я заспокою вас! Візьміть Моє ярмо на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і покірний серцем, – і знайдете спокій своїм душам. Адже Моє ярмо любе, і Мій тягар легкий.

Мт. 11:28–30

Якими будуть ці нові стосунки? Чи буде це справжня дружба з людьми своєї статі, чи християнський шлюб, молитовний затвор, чи широке соціальне служіння, а, можливо, певне поєднання перерахованого вище – це не настільки важливо, бо на кожному з цих шляхів людина, спрямована до Бога, може досягти досконалої радості.

Плоди такого життя добре видно в житті святих, і найяскравіше це описується привітанням, яким преподобний батюшка Серафим зустрічав своїх відвідувачів: “Христос воскрес, радість моя!”. Хіба це не слова щасливої людини, яка жадає з кожним поділитися тим світлом, яке вона побачила і пережила?

І для душі, омитої сльозами, як водохресними водами, і обійнятої вогнем Духа Святого, воскресіння – це не тільки сподівання, а вже й реальність, яка вже є реальністю: парусія починається в душах святих, і тому святий Симеон Новий Богослов міг сказати: “Для тих, хто став чадами світла та синами прийдешнього дня, для тих, хто завжди ходить у світлі, ніколи не настане день Господній, тому що вони вже з Богом і в Бозі”.

В. М. Лосский

Саме святість, а не гетеросексуальність є альтернативою гомосексуалізму.