Ми всі трішечки фашисти

Абсолютно всі вважають, що мають право на здоров’я. Молоді матусі впевнені, що Бог просто зобов’язаний дати їм здорових дітей, і з жахом думають про те, що їхня дитина може народитися з відхиленнями. Слов’янська громадськість ніяково відводить очі від усіх, хто не відповідає їхній вигаданій нормі. Кожен підсвідомо розуміє, що ця незручність спричинена страхом, небажанням навіть теоретично припустити, що на місці мами дитини із синдромом Дауна міг би або може опинитися він сам.

Те, що хвороби – це теж досконалий Божий план, ніхто не допускає. Ну, грип ще гаразд. Або застуда. Що-небудь виліковне. Але рак? Хвора від народження дитина? Інвалідний візок? Який-небудь маловідомий синдром? Господи, ні! І одразу ж запитання: “За що?” Нікому й на думку не спадає, що хвороби – це теж благословення, ретельно сплановане Богом для кожної окремої людини, у кожній індивідуальній ситуації. І якщо вже задаватися питаннями, то потрібно питати не “за що”, а “для чого”. Що мені в цьому благословенні? Як його використати повною мірою і не розгубити дорогоцінні крупиці Божої благодаті?

На жаль, загальна позиція слов’янських церков до такого делікатного питання відповідає тваринному інстинкту самозахисту перед імовірною небезпекою. Точніше кажучи, у більшості випадків, чітка позиція геть відсутня. Кожен думає і ставиться до питань хвороб і до людей, які страждають на важкі хвороби, так, як йому заманеться. У кращому разі, відводячи очі, а в гіршому – як навчило радянське минуле – повним запереченням наявності проблеми. Зручніше вважати, що таких людей у церквах немає. Які тільки не вигадали напрямки служіння: служіння наркозалежним, служіння ув’язненим, служіння людям без певного місця проживання, служіння по досягненню малих народів та ще безліч усіляких інших “служінь”. А служіння людям з обмеженими можливостями ніяково організовувати. Та що там організовувати, навіть думати про це ніяково. Хоча євангеліє потрібне всім. Ви коли-небудь були на семінарі з підготовки до євангелізації людям із затримкою розвитку?

Ми з жахом думаємо про збочену ідеологію фашизму, клянемо Гітлера за спробу створити ідеальну расу, не бачачи того, що в кожному з нас є паросток подібного мислення. Боже упаси, ми не винищуємо недосконалих у фізичному сенсі. Ми просто прикидаємося, що їх немає. Ігноруємо, ізолюємо зі свого середовища, тим самим, винищуючи їх у значно вагомішому і найвищому сенсі – духовному.

Ми не говоримо відверто, що ці люди гірші, і це ніби само собою зрозуміло. Що ж у хворобах хорошого? Тим більше у страшних хворобах? Зручніше думати, що Бог просто недогледів, недоблагословив, відвернувся, коли формувався зародок дитини, у крайньому разі, допустив сатані торкнутися плоті. Про те ж, що Бог мудро задумав, спроектував і виткав кожну окрему людину, включно з тими, кого суспільство вважає інвалідами, неприємно думати. Ніяково за Бога. Він же такий досконалий! Хіба Він може створювати недосконале?! І тим не менше, на кожну людину у Нього точний, досконалий проект. Бог не може бути недосконалим.

Ти створив мої нутрощі, сформував мене в лоні моєї матері. Я славлю Тебе за те, що Ти так дивовижно і пречудово створив мене! Дивовижні всі Твої вчинки, і моя душа це дуже добре усвідомлює. Не була прихована від Тебе жодна моя кісточка, хоч я створювався у тайні, коли в земних глибинах уміло формувалося моє єство. Мій зародок бачили очі Твої, і в книзі Твоїй були записані всі майбутні дні, коли ще жодного з них не було.

Пс. 139:13–16

Але нам, звісно, незручно так думати. Ми любимо все ідеальне. Ми хочемо жити у власному ідеальному світі. Ми всі трішечки фашисти всередині.

Оригінал © сторінка Маргарити Коломійцевої.