Любіть своїх ворогів

Я прочитаю Євангеліє від Луки, шостий розділ, вірші з 20-го по 36-й. Ми продовжуємо серію про́повідей, що розглядають служіння Ісуса та Його вче́ння. Протягом кількох останніх тижнів ми обираємо найскладніші місця з того, що мовив Ісус. Те, що найскладніше зрозуміти, що потрібно добре розглянути, дослідити і порозмірковувати над ним, щоб воно досягло нашої свідомості. Але, відкривши ці уривки, ми знаходимо в них мудрість.

Висловлювання Христа, яке ми будемо розглядати сьогодні, у багатьох аспектах є, мабуть, найвідомішим та найскладнішим. Його нелегко зрозуміти і люди вже роками намагаються дослідити, що ж воно означає. Але це вчення дуже відоме: «Любіть своїх ворогів <…> … хто вдарить тебе по щоці, підстав йому й другу…» Підстав іншу щоку. Читаю з 20-го вірша:

20 А Він, звівши очі на учнів Своїх, говорив: Блаженні убогі, Царство Боже бо ваше.
21 Блаженні голодні тепер, бо ви нагодовані будете. Блаженні засмучені зараз, бо втішитесь ви. 22 Блаженні ви будете, коли люди зненавидять вас, і коли проженуть вас, і ганьбитимуть, і знеславлять, як зле, ім’я ваше за Людського Сина. 23 Радійте того дня й веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах. Бо так само чинили пророкам батьки їхні.
24 Горе ж вам, багатіям, бо втіху свою ви вже маєте. 25 Горе вам, тепер ситим, бо зазнаєте голоду ви. Горе вам, що тепер потішаєтеся, бо будете ви сумувати та плакати.
26 Горе вам, як усі люди про вас говоритимуть добре, бо так само чинили фальшивим пророкам батьки їхні! 27 А вам, хто слухає, Я кажу: Любіть своїх ворогів, добро робіть тим, хто ненавидить вас. 28 Благословляйте тих, хто вас проклинає, і моліться за тих, хто кривду вам чинить. 29 Хто вдарить тебе по щоці, підстав йому й другу, а хто хоче плаща твого взяти, не забороняй і сорочки. 30 І кожному, хто в тебе просить подай, а від того, хто твоє забирає, назад не жадай. 31 І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви. 32 А коли любите тих, хто любить вас, яка вам за те ласка? Люблять бо й грішники тих, хто їх любить. 33 І коли добре чините тим, хто добро чинить вам, яка вам за те ласка? Бо те саме і грішники роблять. 34 А коли позичаєте тим, що й від них сподіваєтесь взяти, яка вам за те ласка? Позичають бо й грішники грішникам, щоб одержати стільки ж. 35 Тож любіть своїх ворогів, робіть добро, позичайте, не ждучи нічого назад, і ваша за це нагорода великою буде, і синами Всевишнього станете ви, добрий бо Він до невдячних і злих!
36 Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний!

У переважній кількості великих світових релігій є дуже багато спільних етичних норм. Усі вони мають закони й принципи, що забороняють вбивство і крадіжки, а також наголошують на тому, що важливо говорити правду, дбати про сім’ю, про свій народ, бути милостивими до нужденних тощо. Та раптом Ісус руйнує усі звичні чи, так би мовити, загальні принципи моральності, викидає їх за орбіту та показує приклад настільки радикальної любові, що про таку ніхто й не чув. Її більше ні в кого не знайти. Де б ви не шукали, більше ніде її не зна́йдете.

Клайв Льюїс у своїй книзі «Людина скасовується» пише про так зване дао, що означає загальні етичні принципи, загальні закони людської поведінки, які у всіх релігіях сприймаються як щось спільне. Це вражає, бо далеко не всюди можна знайти таке твердження: «Любіть своїх ворогів, і коли хтось із них вдарить вас по щоці, підставте йому й другу».

Що це означає? З одного боку, коли ми чуємо таке, то відчуваємо, що в цьому є щось піднесене. Ніхто не хоче відверто це зневажати. Ніхто не хоче виявляти неповагу до цього. Ми можемо сказати: «Ого! Який погляд на любов!» Та є й інша сторона, яку нам тяжко сприйняти, оскільки здається, ніби Ісус каже: «Дозвольте людям топтатися по вас».

То що ж Він каже? Насправді Він хоче пояснити дуже важливу тему, яка проходить крізь увесь Старий Завіт. Це – баланс побожного життя. У Михея 6:8 є дуже яскравий приклад, широковідомий вірш, де пророк Михей промовляє: «…чого пожадає від тебе Господь, – нічого, а тільки чинити правосуддя, і милосердя любити, і з твоїм Богом ходити сумирно». Чинити правосуддя, любити милосердя та сумирно ходити з Богом. Якщо до цього придивитися, то можна побачити мобі́ль (малюнок нижче). Ви, напевно, знаєте про таку річ. Це не лише місто в Алабамі.

Часто над коли́сками можна побачити кілька підвішених жердин, на яких балансують «пташки́». І під однією з таких пташо́к – ще одна жердина з пташка́ми. Так-от, якщо одна з цих «пташо́к» впаде, то порушиться рівновага усієї цієї системи. Як бачимо у Біблії і як ми зараз розглянемо на прикладі цього уривка, мова йде про визначну рівновагу якостей. З одного боку, баланс між непохитністю та м’якістю, відважністю та ніжністю. Християнину важливо мати такий баланс, живучи́ побожним життям: чинити правосуддя і любити милосердя. Одночасно. Ісус підтверджує це, кажучи: «Горе вам, що пригноблюють інших, живучи́ у комфорті». Це ніби заклик до революцїі, але одразу потому: «Підстав другу щоку та люби ворогів». У цьому і є баланс: чинити правосуддя і любити милосердя. Баланс між непохитністю та м’якістю, необхідний для побожного життя, тобто життя, подібного Богу. А під цим балансом є ще один баланс. І якщо порушується один баланс, то порушиться і другий. Це баланс між внутрішнім і зовнішнім. «Чинити правосуддя і любити милосердя» – це зовнішня активна діяльність, а потім: «І з Богом ходити сумирно». Це баланс між зовнішньою активністю і внутрішнім світом, між непохитністю та ніжністю. Тож увесь мобі́ль впаде, якщо впаде хоча б одна «пташка».

Погляньмо на ці два баланси – і ви будете вражені. Завжди є баланс між непохитністю та м’якістю, між справедливістю і милосердям, і ще між внутрішнім та зовнішнім. І така рівновага можлива лише тоді, коли присутні усі ці якості. З одного боку, в першій частині уривка, словами «горе вам, що пригноблюють інших, живучи́ у комфорті», Ісус засуджує несправедливість, що є важливою темою в Писанні. Побожна людина активно занепокоєна несправедливістю. До прикладу, Йов. Він проходить через страждання та аналізує своє життя, шукаючи провини. Тому він розповідає Богу про принципи, за якими жив, а це, очевидно, вказує на спосіб життя богобійної людини. Послухайте, що Йов каже у 29-му розділі:

«12 бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного. 13 Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим! 14 Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє. 15 Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був. 16 Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував. 17 Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене».

Цікавий уривок. Щонайперше, він виділяє кілька категорій людей: вдову і самотню матір, убогого, сироту без батька, невідомого, тобто іммігранта, чужинця, людину в чужій країні, а ще сліпого, кульгавого. Хто ці люди? Це люди, що не мають впливу і тому не мають надії на захист за законом. Закон Божий у Старому Завіті говорить про те, що незалежно від того, чи ти прихо́дько, чи житель цієї країни, багатий ти чи бідний, чоловік чи жінка, у якій сім’ї ти зростав – у правильній чи у неправильній, чи ти святий, чи сліпий, чи кульгавий, стався з повагою до того факту, що ти – людина, створена за образом Божим. До усіх має бути повага і турбота, і однаковий захист за законом у суді.

І коли Йов бачив навколо себе корупцію у суді, несправедливість та корупцію в бізнесі; коли він бачив, що права невпливових людей порушують, що ж він казав? «Я одягавсь у справедливість, і вона вдягалась у мене». І не тільки це. Він додає: «Я торощив щелепи злому, з зубів у нього виривав здобич». Це не дуже схоже на «підстав другу щоку». Це не звучить пасивно. Не схоже на слабака. Так і є, бо Біблія каже нам, що Бог створив нас саме за Своїм образом. І хоч ми, можливо, не до кінця розуміємо, що це означає, ми можемо сказати, що в кожній людині закладена святість. І кожна людина – багата чи бідна, чоловік чи жінка, житель країни чи приїжджий – кожен певною мірою святий. Кожен заслуговує на справедливість. І Бог закликає Своїх людей мати запал до справедливості.

Йов каже, що бачив злих людей, які пригноблювали слабких, і він «торощив їм щелепи». Це абсолютно не пасивні дії. У шостому розділі Луки, порушуючи подібну тему, Ісус стверджує: «Горе вам, хто сміється, горе вам, хто ситий, хто принижує людей навко́ло себе, бо і ви будете принижені». Слова Ісуса у Новому Завіті не суперечать тому, що сказано у Старому Завіті. Тут присутня та ж жага до справедливості. «Чиніть справедливість», – каже Біблія. І як тільки Ісус це промовив, після всіх «горе вам…», раптом Він каже: «Але прислу́хайтеся: любіть своїх ворогів, добро робіть тим, хто нена́видить вас. Хто вдарить тебе по щоці, підстав йому й другу». Про що тут говорить Ісус? Чинити правосуддя і любити милосердя.

Розбері́мося. Я вважаю, що багато людей підходять до розуміння цього уривка із дуже неправильним відношенням. Багато хто каже: «Ми не хочемо заперечувати чи осуджувати таку чудову етику любові, але дуже схоже, що вона несумісна із жаго́ю до справедливості. Як ми можемо прагнути справедливості та водночас підставляти другу щоку, коли хтось ставиться до нас несправедливо? У цьому немає сенсу». Вони розуміють слова Ісуса так: «Якщо хтось ставиться до тебе несправедливо, не зупиняй його».

Деякі люди сказали б, наприклад, що, згідно зі словами Ісуса у цьому уривку, абсолютно неправильно було б захищатися від нападу якогось іншого народу. Люди розглядають цей уривок як основу для пацифізму і вважають, що не можна мати армію, щоб зупинити ворожий наступ, адже, якщо люди ставляться до нас погано, їх не можна зупиняти. Я зовсім нічого не хочу говорити про пацифізм. Я його ані підтримую, ані заперечую. Я зовсім не хочу торкатися питання міжнародних відносин, а лише наголосити, що Ісус не міг мати на увазі саме це. Бо якби це було так, якби саме у цьому була суть цих вірші́в, тоді б Ісус забороняв не тільки армію, але і будь-які правоохоронні органи. Бо ці слова означали би, що не можна мати поліцію, не можна кликати на допомогу, коли загрожує небезпека, а потрібно дозволити, щоб вас побили та пограбували. Хіба про це йдеться? Припустімо лише на секунду, що це не трансцендетна істина від Ісуса зі слів Луки, а почнімо з того, що Ісус і Лука не дурні. Почавши з цього, нам буде легше розуміти цей уривок. Адже Ісус не може сказати спочатку: «Горе вам…», закликаючи людей до справедливості, а потім закінчити словами: «Не опираймося несправедливості». Він не міг так сказати. Така інтерпретація не лише буде непослідовною в контексті того, що ми прочитали про Йова, але також і непослідовною в конексті дій самого Ісуса.

Наприклад, коли Ісуса судили, Він розумів, що метою цього суду був намір заподіяти Йому смерть. Він знав, що помре. Але під час цього «суду» трапилася протизаконна дія. Його били, а це було незаконно. І у 18 розділі Євангелія від Івана Він звертається до суду: «…Ісус йому відповідь дав: Якщо зле Я сказав, покажи, що то зле; коли ж добре, за що Мене б’єш?» Ісус протестує проти незаконних дій. Він протестує проти несправедливості.

Павло робив те саме. Коли його, римського громадянина, посадили у в’язницю без суду, його права́, згідно з римським правом, були порушені. Що він зробив? Він протестував, звертався з претензіями і пішов скаржитися Цезарю. Він сказав, що в них ще будуть проблеми. Це Павло. Що робив Павло? Хіба його дії суперечили тому, про що говорив Ісус? Ні, він вчинив так само, як і Ісус.

Тому зміст слів Ісуса зовсім не такий. Вони набагато більш врівноважені, мудріші, в них набагато більше нюансів, ніж здається на перший погляд. Коли людина на когось нападає, вона не цілиться у щоку. Я не дуже добре розуміюся на бойових мистецтвах, але не можу собі уявити вчителя бойових мистецтв, який би сказав своїм учням: «Якщо ви справді хочете «покласти» свого супротивника, вріжте йому по щоці. Це будь-якого поганця знешкодить». Не думаю, що хтось би так сказав. Імовірніше, треба цілитися у щелепу, в ніс, у сонячне сплетіння – точно не знаю, але не в щоку. А якщо хтось і цілитиметься по щоці, то це буде більше схоже на ляпаса.

Що хотів сказати Ісус, коли використав удар по щоці як ілюстрацію? Удар по щоці – це образа. Це не загроза вашому здоров’ю. Такий удар спрямований проти вашої честі. Це особиста зневага. І коли Ісус говорить, що треба підставити другу щоку, це дещо дуже радикальне і водночас витончено зрівноважене. Він каже, що у Його послідовників повинен бути інший дух, на відміну від серця звичайної людини. Цей дух наповнений турботою про справедливість, а не турботами про свій образ, про свою репутацію, своє его. І що Він робить? Він каже, що Його послідовники не дбають про себе чи про те, як виглядають, не переймаються особистими образами. Вони пристрасно виступають за справедливість, але роблять це без тіні помсти, злоби чи непри́язні. Погляньте на те, як протестує Павло, як висловлює свій протест Ісус. Ви одразу зрозумієте, що вони роблять. У їхньому голосі немає злості, немає непри́язні, немає цинізму. Це важливі деталі, вони тут не випадкові. Це приклад, як можна говорити правду, виступати за справедливість, але без «отруйних» ноток у голосі.

Що ми тут бачимо? На це може піти трохи часу, бо я хочу добре розкрити цю тему, показати з різних боків. Це цілковита, повна та абсолютна протилежність то́му, як працює людське серце. Коли з нами чинять неправильно і несправедливо – бо саме про це йде мова – якою буде наша відповідь? Я б сказав, що у людського серця є дві базові відповіді. Грішне людське серце інстинктивно відповідає двома способами. Ви можете помітити їх у собі. З одного боку, це може бути так звана пасивна відповідь. У аналогії, яку вживає Ісус, це означає просто підставляти ту саму щоку, щоб нас били по ній знову, і знову, і знову. Продовжувати отримувати удари по тій самій щоці. Дехто з нас у відповідь на погане ставлення до себе дозволяє цьому продовжуватися, не скаржиться, не говорить про це, не докоряє і не протистоїть цьому. Деякі психотерапевти з сімейних питань кажуть, що багатьом людям набагато болючіше змінити статус-кво, ніж протистояти йому. І тому ми продовжуємо приймати удари, терпіти насилля, погане ставлення до себе, щоб не розхитувати чо́вен. Ми боїмося змін. Ми боїмося докоряти та протистояти, бо набагато більше цінуємо стабільність, ніж нестабільність. Тобто, коли нас б’ють у щоку, ми тримаємо її у тому ж положенні, щоб її били знову і знову. Але Ісус говорить не про це. Це одна із природніх відповідей. Хтозна, де ми цьому навчилися? Цю відповідь викликають безліч причин, але це одна із реакцій, так звана пасивна відповідь.

З іншого боку, існує мстива відповідь. Що ми робимо у цьому ви́падку, коли нас ударять по щоці? При пасивній відповіді ми нічого не робимо, дозволяючи, щоб нас били далі. При мстивій відповіді ми б’ємо їх по щоці. Ми звершаємо помсту. Ми відплачуємо нашим кривдникам, розбиваємо їм ніс, щоб їм стало так само погано, як і нам. Чому деякі люди так роблять? Темперамент? Їх так навчили чи показали їм приклад? Буває і так.

До речі, інколи трапляється комбінація пасивної відповіді зі мстивою. Ось вам декілька прикладів. Іноді ми дуже витончені, використовуємо обидві відповіді одночасно, а іноді по черзі. Іноді ми мовчки дозволяємо, щоб нам грубіянили, не докоряємо, не скаржимося, але потім несподівано вибухаємо. Я так часто реагую. Отака сповідь. Мовчу, мовчу, а потім: «Ану досить!» Це перехід від пасивності до мстивості.

А є ще один спосіб їхнього поєдна́ння – коли обидва варіанти відбуваються одночасно. Це найбільш патологічний ви́падок і він зовсім не смішний. Це, до речі, дуже природня реакція: коли ззовні ми цілком пасивні, повністю все приймаємо, нічого не кажучи, а всере́дині нас кипить злість і нена́висть. Це не смішно, але справа в тому, що, реагуючи так, ми опиняємося в страше́нній небезпеці. Бо саме так можна роками тихенько жити, а тоді раптом піти розстрілювати людей просто на вулиці. А після того по телевізору покажуть друзів, які говоритимуть: «Така була хороша людина, не розумію, що з ним трапилося?».

Та Ісус тут не говорить ані про пасивну відповідь, ані про мстиву. Ні про пасивну, що переходить у мстиву, ні про пасивну ра́зом зі мстивою. Жодна з них неприйнятна. Жодна комбінація не спрацьовує. Усі ці варіанти тільки посилюють нещастя у цьому світі і жоден із них не є прийнятним для учнів Ісуса. Те, про що говорить Ісус – це не просто покращений варіант якоїсь із відповідей, а їхня повна протилежність.

Дозвольте пояснити це за допомогою таких кількох прикладів. Хоча найтиповіша реакція людського серця – це зовнішня пасивність та палючий гнів всере́дині, християнський підхід – це активне протистояння ззовні, але мир і прощення всере́дині. Це повна протилежність. Ми не хочемо піднімати голос, не хочемо розхитувати чо́вен, а всере́дині палаємо від злості. Але християнська відповідь – це внутрішнє прощення, тепло і мир, а ззовні – відстоювання правди та активне протистояння несправедливості, боротьба з нею.

Або, інакше кажучи, Ісус не говорить, щоб ми мовчки приймали удари по одній і тій же щоці. І не каже бити їх по щоці у відповідь. Замість цього підставте іншу щоку. Що це означає? Це дуже радикальний підхід. Він означає перевести́ відносини на інший фундамент, почати все спочатку, дбаючи і про справедливість, і про милосердя. Чинити правосуддя і любити милосердя.
Наведу один приклад, який чув колись власними вухами. Мені пощастило бути в кімнаті з однією жінкою, яка розмовляла по телефону зі своїм батьком. Ось що я почув. Вона несподівано замовкла, а потім сказала: «Тату, я хочу, щоб ти знав, я тобі вже про це казала, що не дозволю тобі так говорити зі мною чи з мамою. Я говорила, що ми не будемо цього терпіти, тому я зараз покладу слухавку, хоча ти ще й не закінчив речення. Я хочу, щоб ти знав, що я турбуюся про тебе і люблю тебе, і я хочу, щоб у нас із тобою були хороші стосунки. Якщо ти захочеш змінитися, я готова це прийняти, але це не слухатиму, тому я кладу слухавку і зателефоную пізніше. Я дуже за тебе хвилююся», – і вона поклала слухавку.

Бачите, що вона зробила? Вона не просто дозволила, щоб її далі били по тій же щоці, тихенько слухала і терпіла. Не розхитувала чо́вен, адже це її батько. Це пасивна відповідь. А з іншого боку, вона могла вдарити його у відповідь: «Тату, з мене вже досить. Ти такий-сякий і такий. Як ти зі мною поводишся, так я зроблю і тобі. Ніколи не хочу тебе навіть і бачити. І мамі скажу, щоб розійшлася з тобою», – і кинути слухавку. Обидві такі реакції – патологічні, хоча вони цілком природні. Але її реакція – це і є та християнська відповідь, про яку говорив Ісус. Підставити іншу щоку – це єдина надія для цього світу. І для цього, як ми скоро дізнаємося, потрібна надприродна сила.
Своїми діями вона підставила другу щоку, перевела́ відносини на іншу основу. По суті, вона сказала батькові: «Оце – справедливість і оце – істина, отож я даю тобі шанс почати все спочатку». Вона не віддалилася. Вона залишилася доступною, кажучи: «Якщо ти готовий змінитися, я готова підтримувати стосунки». Ось що означає підставити другу щоку: дати людині можливість поцілувати цю щоку замість того, щоб ударити. Це означає, що ви хочете стосунків із цією людиною, але вони повинні ґрунтуватися на справедливості й любові. Чинити правосуддя і любити милосердя. Не тільки одне або друге. Поодинці вони все одно зруйнують наш світ.

Коли я розмовляв із людьми на цю тему, то дуже часто ті, хто реагував пасивно, запевняли мене, що такий варіант відповіді є більш хоробрим, те ж казали й про мстивий варіант. Дозвольте пояснити. Ті, хто вважає пасивну відповідь хоробрішою, кажуть так: «Я знаю, що наді мною дуже знущаються і це так тяжко, але що ж поробиш? Я люблю цю людину, і потрібно багато любові, щоб мовчки терпіти і ніяк не відповідати. Але якщо я щось скажу, наші стосунки закінчаться, настане кінець». Але це не милосердя.

Я пам’ятаю, як про це розповідав один служитель. Він казав, що багато хто з нас живе у «псевдо-суспільстві». Мабуть, це був Скотт Пекк, це його слово – «псевдо-суспільство». Це слово означає поверхневі стосунки, оскільки ніхто не хоче розхитувати чо́вен, ніхто не хоче нічого сказати, окрі́м того, що буде безпечним. І цей служитель сказав так: «Якщо ви хочете поїхати з Денвера у Вейль кататися на лижах, то єдиний шлях до цих відкритих сніжних схилів пролягає через тунель Ейзенхауера. Тобто, щоб дістатися до високих, відкритих схилів, потрібно заглибитися у темний, тісни́й тунель. Так само і для того, щоб досягти справжніх, істинних стосунків, а не псевдо- чи штучних стосунків, необхідно пройти крізь цей тунель, через хаос, викликаний правдою». Він мав на увазі, що часто, коли ми починаємо говорити правду та виступати за справедливість, доводиться проходити певний хаос. Коли ми починаємо говорити: «Отак буде правильно, але ми робимо ось так, відбувається оце і оце», то настає хаос. Дуже рідко інша людина відповість вам: «О, зрозуміло, дякую». Ви можете помилятися, як і друга людина, але найскладніше буде продовжувати йти далі через цей тунель. І єдиний спосіб його пройти, дістатися справжніх щирих стосунків – це, з одного боку, не дозволяти іншій людині бити вас у ту саму щоку, але і не бити у відповідь. Повернутися іншою щокою і сказати: «Мені небайдуже до тебе, але і до справедливості теж. Мені потрібна справедливість, але водночас я хочу, щоб у нас були стосунки».

Багато хто казав мені, що, вибачаючи, ми не зможемо перемогти несправедливість. Часто люди кажуть: «Прощення – це прояв безхарактерності». У багатьох коледжах зараз розповідають, навчають кожного, хто пригнічений, над ким знущаються, що пробачати не можна, що потрібно підтримувати контакт зі своїм гнівом, своїм обуренням. Христос же каже, що зв’язок зі своїм гнівом відчувати потрібно, бо інакше ми не зможемо пробачити. Але цей контакт із гнівом – це шлях до цілі, а не самоціль. І єдиний варіант насправді перемогти – це прощення.

Погляньте. Любов до ворогів не може означати дозволяти їм робити усе, що їм захочеться. Бо хіба це любов – дозволяти людині грішити, жити у злі? Як це можна назвати любов’ю? Любов до ворогів не може означати ніколи не протистояти поганому ставленню до себе. Вона означає протистояти такому поганому ставленню, ра́зом із цим проявляючи турботу до ворогів, а не помсту.

Що означає «пробачити»? Якщо ми не заплатили за користування телефоном, телефонна компанія притя́гне нас до відповідальності, відключивши зв’язок. Якщо хтось нам щось винен, повівся щодо нас недобре, що означає обурюватись на них? Це притягати їх до відповідальності, вимкнути їм телефон. Ми підраховуємо кожен їх крок, ставимося до них різко та холодно. Ми в певному розумінні від’єднуємо їх і постійно пригадуємо, що вони з нами зробили. Надіємось, що з ними трапиться лихо, прийде недоля і вони впадуть та за все заплатять.

А Ісус, говорячи про другу щоку, пояснює нам, що, коли ми пробачаємо, то не зобов’язані довіряти цій людині. Не одразу, зовсім ні. Власне кажучи, іноді найкращий спосіб проявити любов, дати людині саме те, що їй потрібно – це відійти від неї якнайдалі. Але водночас любов – це готовність сказати: «Якщо ти хочеш змінитися, я відкритий. Я не відрікаюся від тебе. Я хочу стосунків. Я підставляю другу щоку. Але я хочу стосунків на нові́й основі, на справедливості та любові».

А якщо ми не пробачаємо, то несправедливість перемогла нас. Я хочу це підкреслити, виділити жирною лінією. Якщо ми виношуємо образу, це означає, що людина, яка нас образила, контролює нас. Контролює наші думки – ми все ще про неї думаємо. Контролює наші вчинки – іноді ми кажемо: «Я ніколи так не зроблю, бо не хочу мати нічого спільного з тією людиною». Така людина все ще поруч із нами, заподіяне нею зло все ще свіже в пам’яті. Минуле тримає нас за горло. Ми тоді не людина, а комп’ютер, на якому все ще працює одна і та ж програма. Ми під контролем.

Скажу вам так: доки ми не пробачимо, зло, яке нам заподіяли, перемагає. Поки ми не пробачаємо, несправедливість сильніша за нас. Ми повинні бути готові пробачити, сказати людині: «Я пробачаю тебе», і якщо ця людина справді змінюється, тоді є шанс на нові́ стосунки. А поки ми не готові саме так пробачити, ми не побачимо перемоги над несправедливістю, не подолаємо її. Зло перемагається тільки добром. Перемога над ним можлива тільки у такий спосіб. Тільки так можна змагатися зі злом. Якщо чинити правосуддя, але не любити милосердя, то насправді ми не подолаємо несправедливість. А якщо любити милосердя, не чинячи справдливість, то насправді ми зовсім не любимо людей. Чинити правосуддя і любити милосердя.

Ісус каже: «Я хочу, щоб у вас був дух, який би був пристрасно занепокоєний справедливістю, а не вашим его чи вашою репутацією. Не терпіть, коли вас б’ють, і не бийте у відповідь, а підставляйте іншу щоку. Починайте стосунки спочатку. Хоробро заступайтеся і за справедливість, і за милосердя. Піднімайте голос, промовляйте істину і любов».

Хоча у середньовіччі й було багато неправильного, проте тоді існували ідеалізовані о́брази. І, якщо придивитися, о́брази ідеального чоловіка та ідеальної жінки не були гендерно стереотипними. Найславетнішими лицарями були мужні чоловіки, але вони водночас були настільки ніжними, добрими та турботливими, якими мали б бути жінки. А найславетніші жінки, такі, як Еовин, були настільки ж хоробрими, як чоловіки, але водночас ніжними, добрими та турботливими. І я думаю, читаючи про ці шляхетні ідеали… Наприклад, коли помер Ланселот, сер Ектор сказав: «Ти лицарем був найсуворішим із тих, що списом б’ють ворожі груди, ти був найніжнішим з-поміж тих, що з паннами від музики радіють». Цим він хоче підкреслити, що Ланселот був справжнім християнином. Він і чинив правосуддя, і любив милосердя.

І наостанок: наскільки можливо так жити? Адже́, прислухавшись до слів Ісуса, ми бачимо, що вони йдуть абсолютно наперекі́р людському серцю. Хтось із вас саме зараз знаходиться в таких болісних стосунках. Декому із вас така ситуація не дає спокою саме у цей момент. Ви не знаєте, що робити, і робите все навпаки. Ви не подаєте голос і виношуєте образу. Все навпаки. Та, читаючи слова Ісуса, ми бачимо, що це – єдина надія світу. Погляньмо лише на ситуацію, що відбувається нині на Балканах. Зараз більшість із нас вважає, що дуже легко розрізнити, хто у цьому конфлікті неправий. Але це все тривало вже тисячоліттями – чи впевнені ви, що тільки вони завжди були неправими? Чи, можливо, і та друга сторона колись їх кривдила? Добре запам’ятайте: як жага до справедливості без милосердного та смиренного духа, так і смиренний та милосердний дух без жаги до справедливості нічого не дадуть. Нема на що надіятися, доки божественний баланс, про який говорить Ісус, не поселиться у наших серцях.

Як же цього досягнути? Ми дивимось і бачимо, що це неможливо. Особливо так скажуть вдумливі люди. Але повторю: почнімо з того, що Ісус не був дурним. Адже́ Він знав, наскільки це важко, коли нас цьому учив. Невже ви думаєте, що це просто спало Йому на думку і Він промовив: «Ану, починайте, моторніше»? Ні, Він цього не зробив. Він знав, наскільки це тяжко. Тому Він і дав нам ще один елемент, за допомогою якого врівноважуються два попередні. Пригадайте той вірш: «Чинити правосуддя, і милосердя любити, і з твоїм Богом ходити сумирно». Ось він записаний.

Це нови́й підхід до самих себе, заснований на нови́х стосунках із Богом, що є основою рівноваги між непохитністю та ніжністю побожного життя. Ось він, у кінці ві́рша: «…і синами Всевишнього станете ви».

«Тож любіть своїх ворогів, … , і синами Всевишнього станете ви, добрий бо Він до невдячних і злих! Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний!»

Ось що ми тут бачимо. Якщо добре придивитися, то в першу чергу Ісус каже, що Божа природа – бути добрим до злих і невдячних. Усі люди, до яких Бог добрий, є злими та невдячними. У Посла́нні до Римлян 5:10 написано, що ми були ворогами з Богом, але примирилися через смерть Сина Його. А далі написано: якщо ми примирилися з Богом, якщо Він тепер наш Батько, якщо ми всиновлені по благодаті і виключно по благодаті, Бог був добрий до нас, коли ми були злими та невдячними. І якщо Він – наш Батько виключно по благодаті, то ми при́йняті вороги. Ми колишні вороги, що були всиновлені.

Я стверджую, що ця думка може стати шматком динаміту в серці кожного, хто справді у це вірить і добре розуміє. Вибачте, бо я знаю, що це дуже неприємно, але скажу це так: багато хто з нас, присутніх тут, вважає, що ніколи не був Божим ворогом. Пересі́чна людина скаже: «Може я і не дуже набо́жний, але точно не ворог Богові. Я ж на Нього не злюсь. Я Йому не ворог і ніколи не був ним». Проте, якщо ви вважаєте, що ніколи не були ворогом Бога, то зараз ви не християнин. Знаю, це звучить жахливо. Це дуже неприємні слова. Але це істина, яку я хочу подати якомога м’якше. Не знаю, чи виходить, але, будь ласка, послухайте.

Біблія каже, що, коли ми були Божими ворогами, Христос помер за нас. Хто такий християнин? Якщо я – християнин, то це тому, що я усвідомив не просто той факт, що я жив не дуже моральним життям, але факт, що я відкидав Божий контроль над своїм життям, і навіть коли я був релігійною людиною, я лише використовував Бога. Ось хто такі християни. Християнин визнає́: «Я був релігійною людиною, моральною, робив багато хорошого, намагався бути добрим. Але, коли Бог не давав мені того, що я хотів, я страшенно гнівався».

Кілька типових прикладів: «Я намагаюся бути хорошою людиною, часом приходжу в церкву, живу непоганим життям, але чомусь ще не одружений». Або: «Я дуже намагаюся бути доброю людиною, але кар’єра чомусь не рухається. А інші люди, зовсім не такі талановиті, всілякими шахрайствами дісталися набагато вище». І тоді ми ображаємося, гніваємося на Бога. Християни ж визнаю́ть, що це наше типове ставлення до Бога. А це означає, що ми Його використовуємо. Намагаємося контролювати Його. Ми не любимо Його, не служимо Йому, а робимо, що хочемо, очікуючи благословення, а не отримуючи гніваємося, і цей гнів викриває нас. Викриває, що насправді ми хочемо самотужки контролювати своє життя і відкидаємо Його контроль. І співпрацюємо ми з Богом тільки доти, доки Він дає нам те, що ми хочемо. А як тільки припиняє, ми закінчуємо гру, забираємо м’яч та йдемо додому. А християнин – це той, хто в певний момент усвідомлює свій гнів на Бога та перестає його приховувати.

Психологи скажуть, що дуже легко приглушити травмуючі переживання. Нам не подобається наш гнів на людей, а тим паче наш гнів на Бога. Християнин – це той, хто перестав себе обманювати. Це той, хто нарешті усвідомив, що він так гнівається на життя, вважає життя таким несправедливим через те, що він використовував Бога, був ворогом Божим. І тому, якщо він бажає спасіння, хоче бути при́йнятим, то це повинно бути тільки по благодаті. І коли християнин розуміє, що він був ворогом Бога, і Христос помер за нього на хресті, то розуміє і те, що Христос помер за своїх ворогів. Він помирав за людей, які Його вбивали, які були причиною Його смерті. Але Він це зробив. І тоді християнин каже: «Виходить, що Ісус чинив справедливість, але водночас і любив милосердя. Смертю Він заплатив за мої гріхи, встановивши справедливість. Заради того, щоб Він міг любити мене, прийнявши по благодаті».

І коли ми починаємо усвідомлювати, що ми – всиновлений ворог Бога, ця думка запалює у нашому серці маленький вогник. І збільшується цей вогник, любі друзі-християни, коли ми підкидаємо в нього дро́ва, згадуючи, думаючи і мо́лячись про це, згадуючи, що Бог вчинив. І коли вогник збільшується, це і є той динаміт, це і є та динаміка, це і є та сила, щоб чинити справедливість, але і любити милосердя, підставляючи другу щоку. Тоді ми це зможемо.

Коли ми дивимось на людину, якій хочемо допомогти, і бачимо покалічену душу; коли дивимось на людину, яка зневажає і використовує нас, як ми зможемо пробачити цій людині? Як ми зможемо підставити другу щоку? Досить просто. Тією ж мірою, як ми кажемо: «Але ж я теж використовував Бога і не хочу, щоб Він почав згадувати, як я погано поводився з Ним». Якщо ми здатні це сказати і ця думка викликає у нас сльози, якщо вона здатна розтопити наше серце, то це і є сила, за допомогою якої ми зможемо підставити другу щоку.

Якщо те, що я кажу, видається вам лише цікавою думкою, чи навіть якщо мої слова здаються вам трохи неправдоподібними, і ви не вважаєте себе ворогом Бога та не бачите необхідності у спасінні виключно по благодаті; якщо відчуваєте, що дуже намагалися жити хорошим життям і Бог повинен вас прийняти; якщо Євангеліє, по суті, здається вам трішки неправдоподібним, тоді у вас немає цієї сили. Сила приходить від усвідомлення того, що Він добрий до злого і невдячного мене. Ми зможемо бути милосердними, тільки якщо небесний Бог – це наш Батько, що усиновив нас по благодаті.

Я читав одну історію про дуже замо́жного чоловіка, у якого був великий бізнес. Його близьки́й друг помер, залишивши маленького сина. Він допомагав цьому хлопчику фінансово, дав йому ґрунтовну освіту, влаштував на дуже відповідальну посаду у своїй компанії. Але цей хлопець був не дуже відповідальним. У нього була залежність від наркотиків. І, щоб дістати гроші, він використовував кошти свого відділу, розкрадав їх. Але згодом він зрозумів, що більше не зможе приховувати свої дії. Він почав розуміти, що ревізори ось-ось піймають його, і його життя буде зруйноване. Однієї ночі він переглядав фінансові звіти і зрозумів, що йому кінець. Він вирішив накласти на себе руки: дістав пістолет і намагався напитися, щоб бути сміливішим, але натомість напився до непритомності. Тоді той заможний чоловік, що всиновив його, власник цієї компанії, увійшов і побачив цього хлопця. Він здогадався, що той планував зробити. Він переглянув звіти, усе зрозумів і залишив дві записки. Одну записку для ревізорів: «Я особисто покрию всі збитки із власних коштів», і одну записку для хлопця: «Якщо ти готовий прийняти допомогу, я готовий пробачити і залишити все в минулому». Коли цей хлопець зрозумів, що його благодійник прийшов і дізнався про заподіяне зло, зазирнув у його серце і побачив найгіршу його сторону, але вчинив справедливість та любив милосердя, він змінився.

Ісус Христос прийшов і зазирнув у наше серце, і Він побачив там серце ворога. Він побачив, що у ньому роїться безліч прихованих помислів, у тисячу раз гірших, ніж ми самі́ здогадуємося. Проте Він вчинив справедливість і водночас любив милосердя. Він помер за нас, коли ми були ще ворогами. Чи ця думка не розтоплює наше серце? Чи значить вона для нас що-небудь? Якщо так, то тією ж мірою, якою ми на цьому тижні будемо підтримувати у своєму серці іскру цієї думки, такою ж мірою ми зможемо бути подібними до свого Батька. Ми зможемо бути до́чками й синами Всевишнього Бога. Ми зможемо любити своїх ворогів, підставляти другу щоку і змінювати світ. «Чинити правосуддя, і милосердя любити, і з твоїм Богом ходити сумирно».

Першоджерело: https://podcasts.apple.com/ua/podcast/timothy-keller-sermons-podcast-by-gospel-in-life/id352660924?l=ru&i=1000531906221

Переклад українською: Дарина Мусієнко

(1)