Коротко про біблійне виховання дітей

Біблійне виховання дітей – дуже велика тема. Далі порушено лише кілька основоположних аспектів.

1. Усвідомити відповідальність

Хочу почати з твердження, яке колись сильно змінило моє ставлення до виховання: “Наші діти, насправді, це не наші, це Божі діти!” Досконалий Бог з великою любов’ю за Своїм образом і подобою виткав Своє безцінне творіння в утробі матері; і помістив Творець цю дитину саме в нашу сім’ю, щоб ми дбали про неї та виховали її для Нього і Його слави. Наскільки ж це величезна відповідальність!

Коли хтось каже: “Це моя дитина: як хочу, так і буду її виховувати”, то такі батьки абсолютно не розуміють справжнього стану речей. Виховання дитини – це наше найважливіше служіння Господу!

Уявіть собі, що ваш шеф попросив вас на певний час узяти до себе в дім якусь екзотичну, дуже дорогу тварину, що потребує дуже ретельної та обережної турботи. Наскільки відповідально ви б до цього підійшли? Я думаю, що ви б вишукували книжки, статті, контакти, які допомогли б вам зберегти стан і життя цьому улюбленцю, витрачали б на нього багато часу та інших ресурсів, постійно були б у напрузі, поглинені цією відповідальністю. А дитина це далеко не вихованець, це безцінна, вічна, жива душа, створена Господом і для Нього. Але, на превеликий жаль, дуже часто можна зіткнутися зі зневажливим ставленням батьків до виховання, коли вони практично не усвідомлюють тієї відповідальності, яка покладена на них.

Не зрозумійте неправильно, я абсолютно впевнена, що шлях кожної людини, зокрема й дитини, контролює й направляє Господь, використовуючи навіть помилки батьків і обертаючи їх на благо. Але як батьки ми повинні прагнути зробити все, що від нас залежить, все, що в наших силах, щоб виховати дитину так, як того хоче наш Небесний Отець.

Якщо Господь дав нам привілей стати батьками, то виховання дітей – це наше служіння Йому, де ми просто не маємо права дозволити собі пустити все на самоплив і бути безвідповідальними, інакше наслідки можуть бути дуже серйозними. Одного разу до мене на консультацію звернулася пара через проблеми з тринадцятирічним сином. Вони зізналися, що приблизно на один рік повністю втратили його виховання. Річ у тім, що батько потрапив в аварію і йому довелося проходити лікування, за тим послідували фінансові проблеми, які змусили матір більше працювати. У цей час вони майже не займалися сином. Зрештою, виявилося, що їхній хлопчик виніс з їхньої квартири все золото і гроші і на всі ці заощадження облаштував підвал для старших хлопчиків, з якими він почав вживати наркотики. Усього один рік… Звісно, і до цього мати й батько припускалися помилок у вихованні сина (це були невіруючі люди), але саме цей рік став вирішальним, коли батьки проґавили те, що потрібно було поспішати збудовувати.

Давайте просто зараз замислимося, наскільки особисто ми присвячені цьому служінню і наскільки багато зусиль докладаємо для того, щоб розвиватися і досягати успіху у вихованні наших дітей. Коли нам довіряють якесь відповідальне служіння в церкві або якийсь дуже важливий проєкт на роботі, ми робимо багато чого, щоб розвинутися в цьому й досягти успіху: шукаємо й вивчаємо різноманітні матеріали, відвідуємо конференції й семінари, радимося з авторитетними людьми, які здаються нам успішнішими в цій справі, тощо. А скільки хороших християнських книжок ви прочитали про біблійне виховання дітей? Скільки семінарів відвідали або переглянули в інтернеті? Наскільки жадібно ви вивчаєте Боже Слово в пошуках керівництва саме в цьому служінні? Як часто і зухвало ви молитеся про те, щоб бути добрими батьками і матерями, батьками за серцем Бога? Усе це дуже важливі й нагальні питання для кожного з нас.

2. Обережність у виборі джерел

У наш час ми стикаємося з величезною кількістю підходів до виховання дітей, які часто суперечать один одному. Але ми повинні твердо стояти на тому, що тільки Слово Боже є абсолютно вірним і авторитетним джерелом у цьому питанні. Поклавши на нас відповідальність за турботу і виховання Свого творіння, Бог не залишив нас у невіданні про те, як правильно це робити. У Своєму Слові Він дав нам безліч важливих принципів і напрямків для того, щоб бути хорошими батьками.

Багато християн недооцінюють Біблію, вважаючи, що саме про виховання дітей там не так вже й багато написано. Але при ретельному вивченні і правильному підході до Слова Божого ми все більше усвідомлюємо, що і в цьому питанні Біблії абсолютно достатньо (2 Тим. 3:16-17). Я не заперечую, що іноді інші джерела теж можуть бути корисними, але мудрі християни повинні ретельно перевіряти все, що претендує на істину: чи не виходить це за межі абсолютної істини, яка є Словом Божим. Кожне твердження ми повинні “пропускати через фільтр” Писання і без сумнівів відкидати ті, які суперечать одкровенню Самого Творця. Це є дуже важливим принципом для всіх сфер нашого життя і, зокрема, для виховання дітей.

3. Правильний фокус виховання

Часто батьки у вихованні своїх дітей націлені на зміни їхньої зовнішньої поведінки, їхніх вчинків. Саме на це спрямовані найчастіші зауваження батьків: “Не говори зі мною таким тоном”, “Будь ввічливим”, “Попроси в дівчинки вибачення”, “Не ображай хлопчика, потисни йому руку”, “Поділися своєю іграшкою” тощо. Таким чином, коли вдається змусити дитину вчинити правильно, а особливо, скажімо, “видресирувати” в неї цю звичку, більшість батьків залишаються задоволеними результатом.

Але що ж про це говорить Біблія? Слово Боже чітко дає нам зрозуміти, що зовнішня поведінка людини є лише відображенням того, що відбувається у неї всередині, в її серці.

Давайте вникнемо в наступні уривки з Писання:

Він буде, як дерево, посаджене біля потоків води, яке приносить свій плід у належну пору і листя якого не в’яне. В усьому, що тільки він робить, матиме успіх.

Пс. 1:3

Благословенна людина, яка цілковито покладається на Господа, і надією якої є Господь. Він уподібниться до дерева, посадженого над водою, яке сягає своїм корінням потоку, – йому не страшна спека, яка може надійти, і листя його завжди зеленіє, – навіть у рік посухи воно не перестає плодоносити.

Єр. 17:5–8

У цих уривках людину порівнюють із деревом, плоди якого тісно взаємопов’язані з її корінням. Далі ми побачимо, що ж є “корінням” людини:

Адже зсередини, з людського серця виходять злі думки, розпуста, крадіжки, вбивства, перелюб, зажерливість, лукавство, обман, безсоромність, заздрість, богозневага, гордощі, безумство. Все це зло зсередини виходить і людину опоганює!

Мр. 7:21–23

Адже немає доброго дерева, яке родило б поганий плід, ані поганого дерева, яке родило би добрий плід. Бо кожне дерево пізнається зі свого плоду; з терену не збирають смокви, а з глоду не збирають винограду. Добра людина з доброго скарбу [свого] серця виносить добро, а погана – зі злого [скарбу свого серця] виносить зло, бо чим переповнене серце, те промовляють уста!

Лк. 6:43–45

Понад усе, що лише зберігаєш, бережи своє серце, тому що з нього б’ють джерела життя.

Пр. 4:23

У цих уривках чітко вказано на те, що джерелом усіх зовнішніх вчинків і гріхів людини є серце. Що ж таке “серце”. Якщо подивитись словник Стронга, то і давньоєврейське слово, використане у Старому Завіті в цих уривках, і грецьке мають однакове значення: “Серце включає в себе всю внутрішню людину: розум, волю, думки, бажання, емоції, почуття, пристрасті”.

Отже, важливо усвідомити, що все, що зовні робить людина, відбувається не просто так, а походить з її внутрішньої людини, з того, чим переповнене в цей момент її серце. Хтось може спробувати заперечити цю істину, заявляючи, наприклад: “Я просто гнівлива людина”. Якщо цій “гнівливій” людині начхати на бездомних собак, то нічого не станеться, якщо вона побачить на вулиці, як хлопчисько кинув у собаку камінь. Якщо ж така людина сповнена жалості до бездомних тварин і цінує їх, то її гнів може проявитися так, що мало не здасться. Але ця ж людина, найімовірніше, не стане непомірно проявляти свій гнів, якщо поруч буде йти, скажімо, пастор її церкви. Від чого ж це залежить? Очевидно, що її зовнішня реакція виникає з її внутрішніх переконань, думок, бажань.

Дерево – це чудовий образ, що допомагає нам зрозуміти багато чого про те, хто є людина. А також це спрямовує нас до того, що насправді має бути у фокусі біблійного виховання.

Коли батькам вдається домогтися від дитини правильного вчинку без внутрішніх змін у серці, це можна назвати “приклеюванням гарного плоду”. Що ж станеться з гарним плодом, якщо він абсолютно не має зв’язку з корінням, і якщо ми просто приклеїли його до гілки дерева? Він згниє, засохне і відпаде. А незабаром на його місці з того проблемного коріння, що залишилося, виросте новий звичний поганий плід, чи не так? Ось чому так часто в подібному вихованні батьки зазнають невдачі. Іноді, використовуючи різні методи, без роботи з серцем, батьки можуть навчити дитину “приклеювати” хороші плоди і “стримувати” зростання поганих. Але в цей час “коріння” міцніє, проблеми в серці накопичуються, і вони обов’язково виростуть і проявляться зовні. Ось звідки так багато проблем із підлітковим віком, коли дитина перестає стримувати все, що накопичилося, і більше не вважає за необхідне робити те, з чим внутрішньо не згодна.

Ось що ще дуже важливо: якщо батькам вдається досягти успіху в “приклеюванні плодів”, то вони успішно виховають фарисея! Такий підхід піддає різкій критиці сам Ісус Христос. У Мт. 23:25 Ісус вигукує: “Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, бо очищаєте чашу й миску ззовні, а всередині вони повні здирства та ненаситності”. У Мт. 23:27 використовується ще більш різка аналогія: “Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, бо ви подібні до гробів побілених, які ззовні видаються гарними, а всередині повні мертвих кісток і всякої нечистоти”. Ось, що говорить Ісус про те, коли ми, виховуючи наших дітей, навчаємо їх “за зовнішнім виглядом здаватися людям праведними”, залишаючи поза увагою те, що всередині вони можуть бути “сповнені лицемірства й беззаконня” (Мт. 23:28). Особливу увагу нам слід звернути на Мт. 23:26, де Господь дає керівництво для істинних змін: “Фарисею сліпий, очисти спершу чашу всередині, щоб і ззовні вона стала чистою”.

Отже, абсолютно очевидно, що виховуючи дитину, батьки насамперед мають працювати над тим, чим наповнене її серце, приділяючи значно більше уваги думкам, уподобанням, бажанням, прагненням дитини, її світогляду та пізнанню Бога, проявом чого і є її зовнішня поведінка.

Важливо також усвідомити, що взаємодіючи з дитиною, батьки завжди мають справу з її серцем, і саме вони чинять колосальний вплив на формування світогляду і богопізнання дитини, на її сприйняття зовнішнього світу і своєї ролі в цьому світі. Цей вплив може бути як позитивним, так і негативним. У Мт. 7:24-27 Ісус розповідає про два будинки, міцність яких залежала від того, на якому фундаменті вони були збудовані. Саме батьки допомагають дитині будувати її будинок або на камені, або на піску.

Слід пам’ятати і про те, що думка батьків є найбільш вагомою для дитини, особливо до підліткового віку. Тому нам у жодному разі не можна втрачати дорогоцінний час. Далі ми коротко торкнемося трьох аспектів нашого служіння батьків, що впливають на серце дитини.

4. Вчення і настанова

Ключовим уривком з Писання можна виокремити Еф. 6:4: “А ви, батьки, не дратуйте своїх дітей, а виховуйте їх у послусі та вченні Господа”. (Примітка: скрізь, де йде звернення до батьків, ми можемо застосовувати це і до матерів, як до матерів-початківців і як до помічниць чоловіка).

Це надзвичайно багатий текст! Ми зараз не торкатимемося всіх тонкощів, але цей текст однозначно вартий ретельного вивчення. Що саме містить у собі слово “дратувати”? Що таке “вчення”, а що таке “повчання” (ці два грецьких слова несуть у собі різне смислове навантаження)? Ті, хто дійсно хочуть розвиватися в служінні батьків, обов’язково повинні постаратися розібратися в цих питаннях.

Скажу тільки, що перше і найважливіше, що ми повинні постаратися вкласти в серця наших дітей – це дві найбільші заповіді: любов до Бога і любов до ближнього. Саме це має стати двома основними цеглинками, на яких вони будуватимуть своє життя. У Мт. 16:26 Ісус скеровує наші роздуми: “Тому що яка користь людині, коли вона весь світ здобуде, а свою душу занапастить?” Ми можемо навчити наших дітей усього, дати їм освіту, розвивати всі їхні навички, повністю забезпечити їх матеріально, навчити їх вести бізнес, увесь світ покласти біля їхніх ніг. Але в цьому не буде ніякої користі, якщо ми не навчимо їх, перш за все, творити свої душі в підпорядкуванні Христу.

У Втор. 6:5-7 записано важливий наказ: “Любитимеш Господа, свого Бога, всім своїм серцем, усією своєю душею і всією своєю силою. Нехай ці слова, які я сьогодні тобі заповідаю, будуть у твоєму серці. Прищеплюй їх своїм синам, переповідай їх, сидячи у своєму домі й мандруючи дорогою, лягаючи та встаючи”.

Ми повинні використовувати будь-яку можливість, щоб навчити наших дітей усім серцем любити Господа, поклонятися Йому, захоплюватися Ним, благоговіти перед Ним, шукати Його волі та Його слави у своєму повсякденному житті. А також навчити їх любити ближнього, як самого себе, тобто бути готовими пожертвувати своїми інтересами заради блага іншого. Якщо ці заповіді зміцняться в дитячому серці, то вони керуватимуть і зовнішньою його поведінкою.

Також ми повинні активно наставляти наших дітей щодо всього іншого. Наприклад, ось вам цікаве питання для роздумів: чи є пояснення того, звідки беруться діти, повчанням Господнім? Звичайно так. Це частина Божого творіння, це життя. У Бога є певне ставлення до цього питання, і Він доволі точно виклав його у Своєму Слові. Тому, коли ми говоримо з нашими дітьми про цю тему, ми повинні обов’язково навчити їх Божого погляду щодо цього питання. В іншому випадку, наші діти будуть черпати інформацію з інших джерел (друзі, вулиця, ЗМІ), і це буде збочений, світський погляд. Подібним чином ми відповідальні за те, щоб навчати і наставляти наших дітей щодо всього, що стосується життя.

5. Душеопікунство дітей

Наступний аспект нашого служіння як батьків дітям – це душеопікунство. Це теж дуже велика тема, тут я лише коротко торкнуся її.

Ключовим уривком до цієї теми можна виділити Пр. 18:13: “Хто дає відповідь, не вислухавши, той нерозумний і обов’язково осоромиться”.

Зазвичай, якщо в нашого друга або подруги виникають проблеми, то ми готові знайти час, щоб зустрітися наодинці й докладно поговорити про це за чашкою чаю, вислуховуючи, приділяючи всю можливу увагу і з обережністю підбираючи потрібні поради. Чи часто ми робимо щось подібне з нашими дітьми? На жаль, зазвичай наші відповіді та поради дітям у їхніх проблемах (особливо коли діти ще маленькі й ці проблеми здаються нам, дорослим, дуже незначними) є поверхневими, і ми даємо їх, навіть не відриваючись від тієї справи, якою зайняті, чи не так?

Душеопікунство – це розмова з дитиною віч-на-віч, коли більше говоримо не ми, а коли спершу лише є уважними активними слухачами, ставлячи правильні запитання, щоб допомогти дитині відкрити своє серце і зрозуміти саму себе. Це час, коли ми можемо пізнати свою дитину, і виявити, що в її серці стало джерелом проблемного стану або поведінки. Ми повинні постаратися зрозуміти, які почуття, страхи, образи або розчарування переповнюють її серце, які пристрасті й бажання воюють зараз у її плоті, і принести все це під світло Божого Слова. Саме до глибоких серцевих проблем нам слід адресувати Євангеліє, допомогти “оновитися духом розуму” і “зодягнулися в нову людину, створену за подобою Божою, у праведності та святості істини” (Еф. 4:23-24). Так, це завдання не з легких, але вірний Бог! Він дарує мудрість, що сходить згори, якщо ми просимо. І Він здатний оснастити нас усім необхідним для того, до чого Він нас закликає.

Кожна проблема дитини, кожен її неправильний вчинок — це можливість дізнатися її ближче, допомогти їй пізнати себе і наблизитися до Христа (див. докладніше у книзі Пола Тріпа «Вік можливостей»). Нам необхідно душеопікати наших дітей. Часто ми намагаємося перекласти цю відповідальність на шкільних вчителів чи дитячих психологів, але насамперед це є відповідальністю саме батьків!

5. Сила особистого прикладу

Без особистого прикладу те, про що було сказано в попередніх двох пунктах, не матиме жодного результату. Наші справи говорять голосніше, ніж наші слова. Якщо мати вчитиме свою дочку, що зовнішність це не головне, але годинами стоятиме перед дзеркалом і жахливо дратуватиметься, коли в потрібний момент не може знайти свою губну помаду, то дочка зробить відповідні висновки. Або який урок витягне для себе син, якщо батько намагатиметься навіяти йому, що матеріальне не має цінності, але треба прагнути божого, а коли побачить подряпину на своїй машині, то гнівно кричатиме про те, що готовий комусь відірвати голову?

Якось мати, караючи семирічного сина за те, що він штовхнув молодшого брата, почала щосили бити його по руці і при цьому багато разів гнівно кричати: «Не можна ображати маленьких!» Що при цьому робила вона? Відповідь очевидна: вона сама ображала маленького.

Ключовий уривок з Писання: «Або, як скажеш своєму братові: Дай, витягну скалку з твого ока, коли ось колода в твоєму оці? Лицеміре, спочатку вийми колоду зі свого ока, а тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого» (Мт. 7:4-5).

Якщо ми караємо дитину в гніві, це не матиме хорошого результату. Якщо ми робимо зауваження дитині з роздратуванням, грубим тоном, то ми не досягнемо бажаної мети, яка угодна Богові. Якщо ми обзиваємо дитину, то не зможемо допомогти їй виправитися.

Нам важливо зрозуміти золоту істину: для досягнення Божої мети не можна використовувати не Божі методи. Жодна «свята» мета не дає нам права грішити проти дітей і тим самим проти Бога.

В Гал.6:1 читаємо: «Брати, якщо і впаде людина в якийсь переступ, то ви, духовні, виправляйте такого духом лагідності, кожний пильнуючи за собою, щоб і самому не потрапити в спокусу». Який чудовий, сповнений мудрістю наказ! Зазвичай ми згадуємо про цей вірш, коли збираємось викрити брата чи сестру. Але, на жаль, забуваємо про цей принцип, викриваючи своїх дітей.

Отже, нам, перш за все, потрібно дбати про стан своїх власних сердець, аналізувати їх, самим не впадати в спокусу, працювати над власним освяченням силою Святого Духа.

Якщо всім своїм серцем ми самі не любимо Господа і не зростаємо в любові до ближнього, якщо цим не будуть просякнуті всі наші вчинки, то ми не зможемо навчити цього наших дітей. Якщо ми лицеміримо, то, швидше за все, так будуть робити і наші діти. Ми пам’ятаємо, як жорстко Бог покарав Ананію та Сапфіру саме за лицемірство (Дії 5:1–11). Зараз подібного не відбувається (принаймні я про таке не чула), але ставлення Бога до лицемірства не змінилося. Тому нам слід бути дуже пильними в тому, щоб самим не бути лицемірами і своїм власним лицемірством не навчити своїх дітей.

Дуже важливо також визнавати перед дітьми свої помилки, власним прикладом навчати їх справжньому покаянню, демонструючи євангелію у дії. Діти повинні бачити, що і ми не є духовними суперменами, але так само, як і вони, постійно потребуємо Божого очищення, Його милості та благодаті.

У Мт. 7:5 Ісус дає нам чудесну обіцянку, що приділяючи гідну увагу освяченню власних сердець, розбираючись насамперед з колодою у власному оці, ми обов’язково побачимо, як вийняти сучок з ока ближнього, як допомогти нашій дитині виправитися і намагатися зростати в послуху Христу.

На завершення, я хочу підбадьорити вас. На землі немає, і ніколи не буде ідеальних батьків, ми всі припускаємося помилок. Але Небесний Батько дав нам правильний напрямок у вихованні дітей, у якому нам слід розвиватися і рости з Його допомогою для Його слави. Хай Він благословить кожного з нас!