Ідоли серця та “ярмарок марнославства”

У соціології християни стикаються з дуже важливим питанням: як правильно й обґрунтовано поєднати концепції Біблії та християнських традицій із технічною термінологією і спостереженнями біхевіористських наук? Протягом довгого часу мене цікавили два моменти в цьому питанні.

Перший стосується важливості Біблії. Чому Писання приділяє особливу увагу ідолопоклонству? Чи актуально це зараз? Можливо, тільки в окремих культурах, де люди все ще продовжують поклонятися ідолам?

Друге питання пов’язане з душеопікунством, з “психологією”. Як розібратися з безліччю важливих чинників, які формують і визначають поведінку людини? Наприклад, як пояснити той факт, що люди спрямовані на свій внутрішній світ, але водночас їхнє формування відбувається під впливом соціального середовища, в якому вони перебувають.

Відповіді на ці запитання допомогли мені в моєму особистому житті і в заняттях душеопікунством.

Зв’язок індивідуальної мотивації із соціологічною зумовленістю

Розуміння безлічі уривків Писання про ідолопоклонство визначається нашим розумінням самого ідолопоклонства. Я хочу розглянути це питання у світлі вірша з Нового Заповіту, над яким я довго роздумував. У 1 Івана 5:21 говориться: “Дітоньки, остерігайтеся ідолів!”. Чому саме ці слова є завершальними цілого послання (105 віршів) про живе спілкування з Ісусом Христом, Сином Божим? Може, це було додано переписувачами? Може, це невдалий вибір слів автором, який використовує просту, чітку й образну мову для пояснення глибоких істин? Або ж ці слова адресовані тільки людям того часу і тієї культури? Усі ці припущення применшують важливість і значення 1 Івана 5:21.

“Чи зайняло щось місце Христа у твоєму серці, довірі, вірності, служінні, страхах і радощах?” – таке запитання Бог ставить перед серцем кожної людини. Воно стосується безпосередньо мотивів наших дій, думок і почуттів. Біблійна концепція мотивації полягає в питанні панування. Хто або що керує моєю поведінкою? Небажані відповіді на ці запитання (відповіді, які вказують на наше ідолопоклонство, якого ми повинні уникати) дуже добре відображені в 1 Івана 2:15-17; 3:7-10; 4:1-6; 5:19. Ці вірші дивовижним чином показують злиття соціологічних, психологічних і демонологічних поглядів на ідолопоклонницькі мотивації.

Наша внутрішня мотивація охоплена неприборканими й гордими “бажаннями плоті” (1 Ів. 2:16), нашим егоїзмом, прагненнями, сподіваннями, надіями, страхами, очікуваннями та “потребами”, які заповнюють наше серце. Зовнішня мотивація охоплена “світом” (1 Ів. 2:15-17; 4:1-6), тим, що спонукає, моделює, посилює й зумовлює нашу інертність, вчить нас брехні.

“Демонологічний” погляд на мотивацію говорить про панування диявола, яке визначає поведінку (1 Ів. 3:7-10; 5:19), який царює над світом і плоттю. На противагу цьому, “зберігайте себе від ідолів” означає “присвятіть усе своє серце вірі в Ісуса” – це те, що стоїть за словами “улюблені діти” (1 Ів. 3:1-3; 4:7-5:12). Будь-яка інша альтернатива, навіть маса альтернатив, чи розглядаємо ми їх через призму плоті, світу або лукавого, є ідолопоклонством.

Внутрішня проблема

Слово “ідолопоклонство” дуже часто асоціюється в нас із поклонінням якимось матеріальним образам лжебогів. У Писанні ця тема розглядається у двох основних напрямках, що мають пряме відношення до нашого обговорення. По-перше, розглядаючи проблеми, Біблія спрямовує нас до нашого серця. Тема “ідоли серця” яскраво відображена в Єз. 14:1-8. Поклоніння відчутним реальним ідолам є дією серця, яке відступило від віри в єдиного Бога Яхве. “Ідоли серця” є однією з багатьох метафор, що виражають Божу зацікавленість у стані людського серця, встановлюють нерозривний зв’язок між особливостями серця та поведінки. Перша Велика Заповідь – “Люби Бога всім серцем, усією душею, і всім розумінням твоїм, і всією силою твоєю” – вказує на важливість “внутрішнього” виконання закону щодо ідолопоклонства. Терміни, які описують наші стосунки з Богом: любов, довіра, страх, надія, пошук, служіння, – використовуються в Біблії для опису наших псевдобогів: несправжнє кохання, неправдива віра, несправжні сподівання, неправдиві прагнення і неправдиві пани.

У Старому Заповіті слово “ідолопоклонство” означає відхід від Бога, у Новому Заповіті ця ідея здебільшого передається словом “жадання” (грец. епітуміас). Ці слова описують загальну картину проблеми людської природи. Новозавітне слово “жадання” є важливим доповненням до десятої заповіді, яка говорить “не забажай”. Ця заповідь також розглядає проблему гріха, як внутрішню проблему психодинаміки. Вона відкриває хтиву і вимогливу природу людського серця, яку яскраво описує Павло в 7-му розділі Римлян. Цікаво, що в Новому Заповіті поняття “ідолопоклонство” і “правлячі пожадливості” є взаємозамінними.

Ідолопоклонство стає проблемою серця, метафорою, що вказує на тілесні людські прагнення, похіть, вимогливість, жадібність.

Соціальна проблема

Біблія розкриває “ідолопоклонство”, як ключовий аспект соціального контексту – “світу”, який формує нас. “Світ – це “ярмарок марнославства”, – так говорить Джон Буньян у своїй книжці “Подорож Пілігрима”. Усю книгу Буньяна й уривок про “ярмарок марнославства” зокрема можна розглядати як зображення взаємодії сильних, страхітливих, таких, що захоплюють, і таких, що формують поведінку, соціальних чинників з усталеними тенденціями серця християнина.

Чи буде християнин служити живому Богові, чи безлічі ідолів свого власного серця, придуманих ним самим, його родичами, сусідами, знайомими, ворогами та іншими членами ідолопоклонницького людського суспільства.

Той факт, що ідолопоклонство в один і той самий час проникає ззовні і народжується в серці людини, призводить до виникнення багатьох запитань у сучасному душеопікунстві. Звичайно ж, Писання не говорить про сучасні проблеми, використовуючи психологічні терміни або дані наших спостережень, і не розглядає окремі моменти та явища нашого життя під мікроскопом. Біблія, наприклад, не описує певні подробиці того, що сучасні психологи називають “нездоровою/дисфункціональною сім’єю або шлюбом”. Але біблійні категорії включають добрий або поганий вплив людей у сім’ї та суспільстві. Наприклад, таке поняття як “співзалежність” краще розглядати як “співідолопоклонство”. У “співідолопоклонстві” ідоли підсилюють і доповнюють один одного. Вони об’єднуються, утворюючи небезпечне і руйнівне замкнуте коло.

Чоловік алкоголік і його “співзалежна” дружина поневолені ідолопоклонницькою системою, компоненти якої ідеально поєднуються один з одним. Таке ідолопоклонство може набувати різних форм і включати різні компоненти. З боку чоловіка, наприклад, – це панівна і поневолююча любов до задоволень; прагнення до хибного “порятунку” – уникнення болю в житті; гра в розгніваного і самоправедного суддю, який засуджує залежність своєї дружини; саморозп’яття своїх короткочасних спалахів жалю; довіра людині, що виражається в тому, що вона шукає самоствердження серед своїх товаришів по чарці і т. д.

Ідолопоклонницька система дружини може також містити в собі кілька компонентів – це може бути і сприйняття себе як стражденного рятівника свого чоловіка та сім’ї, як гордого і самоправедного суддю гріхів свого чоловіка; це і довіра людині, що призводить до надмірної залежності від думки інших; страх перед людьми, що породжує неприборкане бажання любові й прийняття з боку чоловіка, як чогось потрібного для її виживання, і т. ін. Усі ці ідоли (і відповідна поведінка, думки, емоції) “логічно” пов’язані між собою, утворюючи в житті людей маленький “ярмарок марнославства”, зваблювання та погроз. Ідоли іноді формуються під впливом інших людей, і їхній прояв заохочується іншими людьми, які залучені в цю систему. Сварливість дружини і гнів чоловіка часто відображають і підсилюють один одного; його товариші по чарці та її подруги часто утверджують їх у самоправедності та жалості до себе. Ідоли інколи викликають певні реакції або балансують один одного: чоловік реагує на сварливість дружини тим, що знову напивається, а вона реагує на його пияцтво спробами врятувати та змінити його. “Ярмарок марнославства” затягує і призводить… до пекла на землі.

Духовні підробки

Ідоли імітують аспекти особистості та характеру Бога, як це можна побачити в наведеному вище випадку: суддя, рятівник, джерело благословень, об’єкт довіри, той, хто взяв на себе гріхи, той, хто вимагає виконання волі тощо. Кожен ідол, що входить до цієї системи, дає хибні обіцянки й застереження: “якщо тільки…, то…”. Наприклад, “пособницькі” дії дружини є ідолопоклонницькою грою в рятівника. Ідол обіцяє і застерігає її: “Якщо ти тільки правильно вчиниш і зробиш усе якнайкраще, твій чоловік зміниться. Але якщо ти не будеш прикривати його дії, трапиться катастрофа”. Оскільки обіцянки та застереження є брехнею, служіння будь-якому ідолу призводить до нещасть і прокляття. Ідоли брешуть, поневолюють і вбивають. Вони підкрадаються здалеку через брехуна, поневолювача і вбивцю від початку. Ідоли перебувають під безпосереднім гнівом Бога, Який часто заважає їм функціонувати.

Біблійна картина ідолопоклонства вміщує в себе набагато більше, ніж просто зображення людини, розпростертої перед дерев’яним, залізним або кам’яним ідолом. Ідолопоклонство розкривається як концепція, у світлі якої ми розглядаємо питання поєднання внутрішньої мотивації та соціальної обумовленості. Ідоли серця відводять нас від Бога. Вони проявляють себе скрізь і щохвилини в нашому внутрішньому і зовнішньому світі. Такі ідоли чудово підходять “товарам”, пропонованим на “ярмарку марнославства” соціального життя. Спокуси та загрози нашого соціального середовища обманюють і призводять до ідолопоклонства. Саме так Писання описує проблему людства. Біблія розглядає гріх, як дію, вмотивовану “богом” або “богами”. Проблема мотивації – заповітної вірності Богові або тому, що Його заміщає – часто розкривається як ідолопоклонство, яке, з одного боку, глибоко вкорінене в людському серці, а з іншого, – з силою проникає в нас із соціального середовища, в якому ми живемо.

Це приводить нас до другого питання – душеопікунства. Яким чином можна примирити наступні три факти? По-перше, люди відповідальні за свої гріхи. Саме на нас лежить відповідальність за наші руйнівні дії, думки та почуття, незалежно від того, як ми їх називаємо: гріхами, особистими проблемами чи нездоровим способом життя. Якщо я сповнений страху або проявляю насильство – це моя особиста проблема.

По-друге, люди приходять із проблемами із сімей або субкультур, де вони спілкуються з людьми, у яких є проблеми. Люди стають жертвами, вони страждають від руйнівних думок, бажань, страхів, цінностей, почуттів і дій інших людей, і це веде їх у неправильному напрямку. Дається взнаки і ледь помітний на перший погляд вплив довкілля, з якого ми переймаємо стосунки та цінності. Плюс вплив різних трагічних випадків, як, наприклад, втрата коханої людини або пережите насильство. Мої проблеми часто укладені в замкнуте коло взаємодії з твоїми проблемами. Якщо ти нападеш на мене, я дам здачі або ж відступлю зі страху. Твоя проблема формує мою проблему.

По-третє, поведінка диктується внутрішнім світом, який характеризується певним способом мислення, світоглядом, бажаннями, страхами тощо, чого сама людина часто не усвідомлює. Ми можемо остаточно обманюватися в тому, що керує і рухає нами. Насильство з мого боку або відхід від проблем показує, які надії та очікування заволоділи мною. “Ти можеш завдати мені шкоди… тому я краще буду триматися від тебе подалі або нападати першим”. Моя поведінка – це ті стратегії, які виражають мої мотиви: мою довіру, бажання, страхи, потреби. Ці мотиви можуть бути різними: усвідомлено прорахованими або автоматичними.

Чому ж, незважаючи на те що наше формування відбувається під впливом соціального середовища і нашого самообману, ми все ж таки залишаємося повністю відповідальними за свою поведінку? Це і є те питання, яке ставлять соціологія та біхевіоризм (і якщо вони виключають Бога, то відповідь їм знайти не вдасться). Це також питання, на яке має біблійно відповісти кожен душеопікун як у теорії, так і на практиці. Тільки Біблія дає правильне пояснення особистої відповідальності людини, яка живе в соціальному середовищі.

Потрійний конфлікт

Мотиви – це те, що рухає нами, це спонукання і стимули до дії, наші внутрішні бажання, джерела життя і прагнення до них. Поняття мотивації охоплює внутрішні спонукання та цілеспрямованість людської природи з усіма важливими та важкими рисами. Усі психології стикаються з цими питаннями. Але жодна з них не має концептуальних джерел, здатних адекватно пояснити зв’язок між відповідальністю за поведінку, впливом соціального середовища та самооманливим серцем, що визначає життя людини.

Наприклад, у поширеній “психології моральної відповідальності” комплекс обумовленості практично зводиться до нуля, але особливим чином підкреслюється відповідальність людини за свою поведінку. Психологія біхевіоризму бере до уваги і спонукання, і заохочення, але особливе місце відводить середовищу, приймаючи спонукання як незмінні дані. Не надається особливого значення ні відповідальності за поведінку, ні напівсвідомому, але поновлюваному серцю. Психологія гуманістів розглядає гру внутрішніх бажань/потреб із зовнішнім виконанням, залишаючи останнє слово самовизначенню людини. Відповідальність за поведінку і сила зовнішнього впливу залишаються осторонь. Психологи, які розглядають его людини, говорять про конфлікт між бажаннями людського серця і добре засвоєними соціальними обставинами. Відповідальність за поведінку та навколишнє середовище до уваги не беруться. Дуже важко об’єднати три, здавалося б, простих елементи.

Життя людей у своїй суті пов’язане з Богом: послух чи непослух

Біблія – голос Творця людства – говорить про всі ці питання, об’єднуючи їх унікальним чином. Ми не ставимо під сумнів нашу моральну відповідальність: наші справи і плоди відіграють роль. Немає жодних сумнівів у тому, що плоди походять від внутрішнього коріння, якого ми часто не бачимо. “Ідоли серця”, “бажання плоті”, “страх перед людьми”, “любов до грошей”, “гордість”, “думки про земне” та багато інших образів добре розкривають біблійний погляд на внутрішні спонукання, що сприймаються нами як потреби чи цілі. Також немає жодних сумнівів, що ми перебуваємо під сильним впливом соціального середовища. “Світ”, “ярмарок марнославства”, “рада нечестивих”, “псевдопророки”, “випробування і спокуси” та схожі словосполучення відображають той вплив, який чинить на нас навколишнє середовище. Оточуючі люди створюють і підносять псевдозакони і псевдостандарти, які неправильно визначають цінності і стандарти, блаженство і муки, стиль життя і смерть. Вони грішать проти нас.

Все ж Бог дуже вміло поєднує три прості речі, які здаються несумісними в уявленнях людей. Я несу відповідальність за свої гріхи: “Джонні поганий хлопчик”. Моя воля поневолена: “Джонні не може цього не робити”. Я обманутий і керований іншими: “Джонні зв’язався з поганою компанією”. Як примирити ці три висловлювання. Відповідь, яку не дають ні психологи, ні соціологи, доволі проста. Людські спонукання завжди “торкаються Бога”. Біхевіоризм і соціальні науки не беруть до уваги “навмисність, цілеспрямованість” дій, яким властиві ідолопоклонницькі мотиви. Не без іронії буде сказано, що свою методологію і статут вони будують на сліпоті щодо суті й основи їхнього ж предмета.

Джерело людської мотивації не належить до стосунків людини із самою собою і з суспільством. Людська мотивація не є строго психологічною, або психосоціальною, або психосоціальносоматичною. Вона не психодинамічна, не соціологічна, не біологічна і не являє собою будь-яку з можливих комбінацій. Ці терміни можна назвати метафорами, що позначають компоненти єдиного явища, релігійного або такого, що поклоняється за своєю суттю. Мотивація завжди відноситься до Бога. Тому людська мотивація не є у своїй основі тим єдиним явищем, за яким полюють науки про людину. У реальному житті мотивація виключно бінарна: ідолопоклонство або віра. Єдиним об’єднуючим моментом людської мотивації є богословська концепція, яка полягає в тому, що людина є істотою, яка поклоняється. З огляду на все це, біблійний погляд може примирити удавані протиріччя в поясненні поведінки.

Основне питання мотивації не “Що мотивує мене?”, а “Хто є господом мого мислення, почуттів, поведінки?”. У світлі Біблії ми всі релігійні й неминуче служимо якомусь богу. У нас немає потреб. У нас є пани, боги, – це або ж ми самі, інші люди, сатана, або ж щось матеріальне. Метафора “ідолопоклонницьке серце” має на увазі, що людська мотивація несе в собі автоматичне поклоніння Богові: Хто, якщо не істинний Бог, є моїм Богом? Я хочу навести два приклади, один із яких дорогий серцю прихильників біхевіоризму, інший – прихильникам гуманістської психології.

Голод як ідолопоклонство

Коли “голод” рухає моїм життям або якоюсь його частиною, моя поведінка набуває релігійного відтінку. Моє “Я – плоть” – стало моїм Богом, і їжа стала об’єктом моєї волі, бажань і страхів. Біблія розкриває всі ті мотиви, які біхевіористи називають “первинними спонуканнями”. Звичайно ж, відбуваються біологічні процеси, психологічні та навіть соціологічні. Але концепції Біблії радикально відрізняються. Мною не просто рухає “голод”, але “голод” замінює Бога в моїй мотивації.

Ми повинні з вдячністю приймати їжу, яка в нас є, і щедро ділитися нею з іншими. Я є активним ідолопоклонником, коли звичайний голод спричиняє проблематичну поведінку та стосунки. Звичайні бажання стають надмірними та поневолюючими. Різноманітні видимі прояви гріхів, які можуть супроводжувати таке ідолопоклонство, – ненажерливість, занепокоєння, невдячність, порушення в прийомах їжі, дратівливість, коли запізнюється обід, бажання взяти найбільший шматок торта, скупість, використання їжі для підняття настрою – цілком зрозуміле пояснення діям ідола, що скував наше серце. Проблематична поведінка корениться в серці й вирішується з Богом.

Ідолопоклонство, пов’язане з їжею, настільки ж сильно пов’язане із соціологічними аспектами, як і з біологічними чи психологічними. Можливо, мій батько був прикладом для мене у формуванні таких відносин. Можливо, моя мати використовувала їжу, щоб домогтися любові або позбутися занепокоєння. Можливо, мої батьки пережили важкий час Великої депресії тридцятих років в Америці, що наклало свій відбиток, і тепер їжа є головним об’єктом хвилювань. Можливо, їжа завжди була альтернативою в моїй родині. Можливо, за допомогою їжі виражалася любов, щастя, гнів, влада. Можливо, на мене навалився шквал реклами про смачну їжу. І таких варіантів може бути незліченна кількість.

Навіть те, що ми живемо в суспільстві з занепалими синами і дочками Адама, передбачає, що ми всі будемо ідолопоклонниками їжі тією чи іншою мірою. В американському суспільстві це ідолопоклонство набуває певних типових форм. До їжі можна приписати складну систему ідолопоклонницьких цінностей. Наприклад, нам зазвичай хочеться різноманітності в їжі. Їжа відіграє свою роль в образах краси і сили, яких ми прагнемо, у нашому бажанні бути здоровим і страху перед смертю. Їжа – її кількість і розмаїття, спосіб приготування та споживання – вказує на соціальний статус.

У позбавленому достатку суспільстві Ефіопії це ідолопоклонство набуло б зовсім інших форм. Ба більше, наші сім’ї відіграють свою роль у формуванні певних стилів ідолопоклонства: наприклад, у нашій сім’ї дратівливість виправдовували почуттям голоду, тому їжу використовували як заспокійливий засіб, запобігаючи в такий спосіб подальшому руйнівному впливу гніву. Усе ж, моя індивідуальність зберігається на всіх цих рівнях соціального залучення в ідолопоклонство. Я ставлю свою, особливу печатку на ідолопоклонстві їжі. Наприклад, можливо, я особливо поневолений Фрітосом (фірма з випуску харчових продуктів), хоча водночас дуже сильно хвилююся з приводу онкогенності червоних барвників, що там використовуються.

Безпека як ідолопоклонство

Біхевіористи наголошують на важливості “первинних спонукань” і тих процесів, які об’єднують нас із тваринами. Гуманісти та екзистенціалісти, з іншого боку, говорять про “потреби” і схильні наголошувати на притаманних тільки людям соціальних та екзистенціальних цілях. Але, незважаючи на відмінності, до цих підходів застосовна однакова критика. Коли “потреба в безпеці” рухає моїм життям або якоюсь його частиною, то це знову ж таки призводить до релігійності моїх дій. Я не служу істинному Богу. Мій бог – безпека, це схвалення і повага з боку себе або інших людей. Я є ідолопоклонником. Оскільки бажання і страх є взаємодоповнюючими поглядами на людську мотивацію, можна сказати, що моїм життям рухає не “потреба в безпеці”, а “прагнення до безпеки, яке задавлює надію на Бога”. “Мій страх перед людьми” більший, ніж “страх Господній і довіра Богові”. “Теорії потреб”, подібно до “теорій первинних спонукань”, не можуть вмістити в себе поняття “більше, ніж Бог“, яке завжди пов’язане з питанням мотивації. Вони жодним чином не допускають теорії ідолопоклонства, згідно з якою, те, що зазвичай рухає нами, є пристрасним бажанням плоті, що, своєю чергою, є прямою альтернативою підкорення бажанням Святого Духа.

Наша жага безпеки є, звісно ж, і виробленою, і спонтанною. “Ярмарок марнославства” діє в цьому плані так само ефективно, як і у випадку з голодом. Викриваючи нас у нашій хибній довірі й визнаючи потенціал тиску, що чиниться на нас, Писання пропонує нам визвольну альтернативу – пізнання Бога.

Ідоли: другорядні?

Коли концептуальні структури гуманістської психології проходять “хрещення” у християн, не береться до уваги базове твердження, закладене в основу людської мотивації – “більше, ніж Бог”. Наприклад, багато християнських душеопікунів зводять бажання любові в ранг абсолютів. Вони бачать, що занепалі та прокляті люди шукають стабільності, любові, прийняття, підбадьорення і подібних благословень у порожніх ідолах. Як втаємничені консультанти, вони прагнуть до того, щоб вказувати людям на довіру Богові, а не на своїх ідолів. Але вони необґрунтовано допускають існування притаманного бажання любові як основи подальшого поділу серця між вірою та ідолопоклонством.

Згідно з цією теорією, потреба в любові закладена в нас Богом, а ідолопоклонство є неправильним шляхом заповнення нашої законної потреби. Якщо ми не виявляємо любові до ближнього, то це тому, що наша потреба (або потреби) не була заповнена. Євангеліє Христа підноситься як правильний шлях заповнення цієї потреби, а наші ідоли – це неправильні шляхи заповнення наших законних потреб. Ідолопоклонство стає побічним продуктом, інструментом у заповненні потреб, тому покаяння відсувається на задній план. Задоволення наших законних потреб стає основою Божої благої звістки у Христі. Але в Біблії, тим не менш, ідолопоклонство є основним фактором мотивації. Ми не любимо людей і Бога тому, що ми ідолопоклонники. Ми перебуваємо в небезпечному становищі: під прокляттям Бога серед таких самих егоїстичних людей, як і ми самі. Ми стаємо відчуженими від Бога і від людей. Любов Божа вчить того, що ми повинні покаятися в нашій потребі або жаданні “любові”, отримати милосердну справжню любов і навчитися дарувати любов, а не тільки її приймати.

Люди прагнуть отримати щось хороше, слідують за псевдобогами (включно з любов’ю), намагаючись уникнути Божих встановлень. Психологи, що говорять про потребу в любові, анітрохи не руйнують, а, навпаки, живлять притаманну людям внутрішню святиню ідолопоклонства. Логіка таких теорій аналогічна псевдоєвангелію добробуту: Ісус дає нам те, що ми дуже сильно хочемо, ніколи не ставлячи під сумнів наші бажання.

Не дивно, що психологія потреб зачіпає тих опікуваних, які особливим чином налаштовані на хвилю так званих внутрішніх ідолів. Таким теоріям бракує ефективності та привабливості в тих культурах, де панівними ідолами є не внутрішні ідоли, пов’язані із задоволенням особистої сфери людини, а такі, наприклад, як ідол влади, статусу, чуттєвих насолод, успіху чи грошей. Система “потреби в любові” має пояснити це, наприклад, тим, що всі ці ідоли є нічим іншим, як неправильним проявом “реальної потреби”, що рухає людьми, або спробами її компенсувати.

Біблія дивиться на все це набагато простіше. Будь-який ідол незалежно від інших може заволодівати серцем людини. Ідоли частково можуть применшувати один одного, наприклад, людині, в якої є проблема пристрасті до порнографії, можна значно допомогти, якщо вона усвідомить і покається в тому, що це її прагнення є лише спалахом роздратування через незадоволене бажання одружуватися, яке вона ніколи не вважала ідолопоклонницьким. Ідоли можуть вибудовуватися в цілі ідолопоклонницькі піраміди. Але сексуальна хіть посідає почесне місце у всій цій системі. Біблійне розуміння ідолопоклонства пояснює, чому моделі потреб здаються правдоподібними, і повністю їх змінює. У біблійній реальності – тобто, в реальності як такій, іншими словами – немає такого, як нейтральна, нормальна, законна потреба в любові в корені людської мотивації.

Біблійна тема ідолопоклонства надає нам сильний засіб для розуміння витоків і мотивів гріховної поведінки. Причини певних гріхів, чи то “біологічних імпульсів”, чи то “психодинамічних внутрішніх поривів”, чи то “соціокультурних зумовлюючих зовнішніх чинників”, чи то “демонічних спокус та атак”, можна глибоко зрозуміти через призму ідолопоклонства. Таке розуміння готує підґрунтя для християнського консультування, християнського не лише на словах, а й на ділі, консультування, яке стає служінням багатогранного Євангелія Ісуса Христа.

Навчальна ілюстрація та аналіз

На прикладі навчальної ілюстрації про поранену людину, сповнену гніву та страхів, я хочу детальніше відобразити зв’язок “світу” із “серцем” у процесі формування моделей поведінки, емоційних реакцій, мислення та стосунків.

Джону 33 роки. Вісім років тому він одружився з Еллен. У них двоє дітей. Він посвячений християнин. Багато часу він приділяє церкві, половину з якого працює адміністратором і бригадиром будівництва, а другу половину присвячує служінню милосердя в бідному кварталі міста. Після чергового вибуху в сімейних стосунках Джон і Еллен звернулися по допомогу до консультанта. Під час останньої сварки Джон розлютився і побив дружину. Конфлікт закінчився тим, що він пішов зі словами: “я ніколи не повернуся”. Але через три дні з’явився сповнений почуття провини, докорів сумління, відчуваючи себе повним невдахою.

Сімейні проблеми посилили вже наявні проблеми: гніву, депресії, нездатності до глибокого примирення, погрози насильства, що змінюються погрозами самогубства, трудоголізм, що чергується з бажанням втекти від дійсності (ескапізм), помірні дози спиртних напоїв під час стресів, погане спілкування загалом, захоплення порнографією, самотність.

У Джона немає близьких друзів. Кілька років тому в нього були інтимні стосунки з жінкою, з якою він працював у служінні: “Я знаю, це було неправильно, але я настільки співчував її тяжкому становищу, що це пробудило в мені бажання втішити її фізично”. Джон розірвав ці стосунки, і Еллен пробачила, але обидва розуміли, що осад провини і недовіри залишився.

Спалахи гніву змінювалися апатією. З одного боку, він міг бути різким, непримиренним, гнівним, маніпулюючим. З іншого, йшов у себе, відчував біль, занепокоєння, провину, страх перед людьми. Він коливався між спалахами роздратування на Еллен за те, що вона “пиляла його, вказувала що робити, намагалася контролювати, не підтримувала, не вислуховувала”, і депресією через свої гріхи. Їхня поведінка створювала систему, яка годувала і посилювала найгірше одне в одному.

Джон виріс у світській єврейській робітничій сім’ї. Він був пізньою дитиною, його матері було 42, а батькові 52, коли він народився. Одразу ж після народження сина, завдяки наполегливій праці та ощадливості, вони купили будинок у доволі таки багатому районі міста. Батько Джона був дуже критичною людиною, догодити йому було неможливо. “Якщо я отримував усі п’ятірки й одну четвірку, то він бачив тільки четвірку і питав: “Що це таке?”. Якщо я косив галявину, то він обов’язково знаходив місце, яке я пропустив”.

“Після виходу на пенсію у віці 70 років, батько став м’якшим, плюс я став християнином і намагався пробачити його. Це благотворно позначилося на наших стосунках, останні п’ять років його життя вони були кращими”.

“Мати була доброзичливою, приємною жінкою, але дуже залякана батьком. У старших класах школи всі вважали, що я з дивацтвами: Я ніколи не дотягувався до цінностей того суспільства, не вписувався, іншими словами. Я був занадто розумним, некрасивим, сором’язливим, незграбним, бідним”.

На першому курсі коледжу Джон став християнином і одразу ж потягнувся служити бідним і знедоленим. “У мене немає співчуття до багатих городян, я люблю бідних, матерів одиначок, колишніх наркоманів, алкоголіків, ув’язнених, пацієнтів психіатричних лікарень, сиріт і вдів, калік і невдах”. Його посвята християнському служінню дуже сильна і домінуюча. Він любить Ісуса Христа, вірить Євангелію, бажає благовістити. Він знає, що його поведінка буває гріховною, але почувається як у пастці. “Я несвідомо щось роблю, а потім відчуваю провину. І так увесь час!”

Фінансово Джон і Еллен не дуже забезпечені люди. Не можна сказати, що гроші вони витрачають необдумано, але постійно стикаються з ситуаціями, розв’язання яких впливає на їхню матеріальну сферу життя: оплата дитячого зубного лікаря, чи потрібно купувати будинок, чи їхати у відпустку, скільки годин на тиждень Еллен має працювати, чи можуть вони собі дозволити давати десятину, чи потрібно купити дітям відео. Зараз здебільшого вони зводять кінці з кінцями, але часто переживають стреси через брак фінансів.

Як християнський консультант має зрозуміти Джона, щоб правильно йому допомогти?

“Ярмарок марнославства”: соціологія ідолопоклонства

Ідоли визначають добро і зло протилежно до Божих стандартів. Вони встановлюють земний центр контролю, спрямований, наприклад, на якісь земні блага (багатство), або людей (я маю догодити моєму батькові), або себе (самовпевнене досягнення своїх цілей). Такі псевдобоги створюють псевдозакони, псевдовизначення успіху й невдач, цінностей і вад. Ідоли обіцяють благословення і погрожують прокльонами тим, хто йде проти їхніх законів: “Ти почуватимешся безпечно, якщо матимеш… Якщо я заслужу повагу потрібних мені людей, тоді моє життя матиме сенс”. Багато ідолопоклонницьких цінностей впливали і продовжують чинити тиск на Джона, лякаючи його, контролюючи, поневолюючи, зваблюючи, утримуючи.

Перфекціоністські вимоги його батька стали одним з основних, укорінених у Джоні ідолів: “Ти повинен догоджати мені так, як я цього захочу!” Джон прийняв гріховну помилкову вимогу свого батька. З психологічного погляду в Джона виник “страх перед людьми” – “ідол серця”. Тиск і несправедливість – такими словами можна описати вимогливість його батька. Його стиль лідерства був авторитарним (цар-тиран замість царя-слуги, що піклується про добробут свого сина), він брехав, поневолював, засуджував. “Пам’ятаю, бувало, я лежав на ліжку, а мій батько гнівно читав мені лекції”. Джон був поставлений у такі умови, де думка інших людей була дуже важливою. І… Джон купив ідола. Тобто, одночасно він є жертвою ситуації і відповідальним за своє рішення прийняти ідола. Джон переживав сильний руйнівний вплив ідолопоклонницької системи його родини. Інтуїтивно він “купився” на цих ідолів і створив своїх ідолів, що змагаються.

З часом стосунки змінюються. Ставлення Джона до критичності батька переживало різні етапи й моменти. Часом Джон досягав успіху в догоджанні своєму батькові й почувався чудово. Бували випадки, коли від батька він чув тільки докори з приводу “жіночої емоційності”. Іноді його бажання догодити батькові пересилювало все інше. Одного разу він присвятив усе літо, безуспішно намагаючись навчитися грати в баскетбол не “як шестирічне дівчисько”. У такій атмосфері в Джона виробилися деякі класичні симптоми “низької самооцінки”.

Бували також випадки, коли Джон повставав проти батька і його ненаситних вимог. Його бунтарство було дуже майстерним, Джон під’єднав сюди весь свій розум, волю і творчість. У підлітковому віці він зводив батька з розуму рок-музикою, дивним одягом і зачісками, політикою лівого крила і марихуаною. Один ідол – “Я маю догоджати моєму батькові” – привів до іншого – “Я буду робити, що хочу, буду виступати проти батька!”

Навіть у наверненні Джона до християнства є моменти, які можна розцінити, як спротив владі батька і його світським, єврейським традиціям. Християнство часом виступало як “жало” для батька. Ідоли змінюються. Становище бунтівника стало домінуючою посвятою в житті Джона, і саме воно підтримувало хоч навіть малий, але спротив, який він досі відчуває, згадуючи стосунки з батьком, який помер п’ять років тому. Але бунт не існує в чистому вигляді, до нього можуть домішуватися жалі, почуття пригніченості через невдачі або навіть благі й милосердні бажання. “Іноді я думаю, що знайшов мир із батьком – відкритий, милостивий мир, який Христос виростив у мені. В інших випадках я знаю, що втратив його і поводжуся як поранена горда тварина, якою я одного разу був”.

Батько Джона також змінювався протягом життя. З віком він пом’якшувався, ставав добродушнішим. Християнська віра Джона, з одного боку, і зростаюча добродушність батька, з іншого, благотворно вплинули на їхні взаємини, внісши в них певну міру доброти і прощення. Вони стали мирними, але не теплими. Ідоли мають історію, життя. Ярмарок марнославства розвивається. Вимогливість батька ослабла і змінилася іншим ідолом: його бажанням насолоджуватися теплом сім’ї та задоволеннями пенсії. Наші серця також постійно змінюються. Підліток з бажанням догодити стає молодим чоловіком, якого розривають два бажання: догодити і повстати. І ці бажання продовжують переслідувати його навіть після смерті його земного батька. Джон одночасно прагне заслужити схвалення й повагу інших людей, і все ж повстає та ізолює себе у своїй гордості.

Численні ідоли

Ідоли захоплюють нас. Ідолопоклонницькі моделі поведінки Джона стосовно батька проявляються також і в його взаєминах з іншими людьми. У Джона були постійні проблеми з начальством у школі, в армії, на роботі та в церкві. Такі ж проблеми виникали у стосунках із дружиною, друзями і навіть дітьми. Природно, все це він приносить і на зустрічі з душеопікунства, створюючи тим самим труднощі в розвитку довірчих стосунків. Він продовжує проявляти типовий набір проблем, пов’язаних із вищевказаними: раболіпне бажання отримати схвалення, прихована підозра, що цього не станеться, вперта незалежність.

Ми досить детально поговорили про те, яким чином вимогливість батька створювала ідолопоклонницьку систему, що виставила свої вимоги в прагненнях Джона. Ми не будемо детально зупинятися на інших впливових факторах, хоча кожен може бути досліджений детально. Пасивність матері в конфліктних ситуаціях надала модель поведінки, яка все ще прослизає в конфліктних ситуаціях Джона з Еллен. “Буржуазні цінності” культури шкільного періоду: побачення, спорт, секс, зовнішній вигляд, одяг, гроші – утвердили в ньому невдаху й живили його бунтарський дух і принизливе відчуття неадекватності. Він піддався буржуазним цінностям, не зміг їх подужати і повстав проти них, приймаючи альтернативну систему цінностей світу наркоманів, у якій і досяг успіху. У підсумку, він повстав проти того й іншого, ізолювався у своєму самотньому світі, що приносило йому то успіх, то невдачі. Усе це відбувалося одночасно і послідовно.

Навіть цінності контркультури його субкультури “радикального християнства” частково можна сприймати як ідолопоклонницьке звуження християнського життя, як реакцію протилежній ідолопоклонницькій рівності Християнства та американської мрії. Певні біблійні блага звеличуються і витісняють інші біблійні блага. Різними способами Джон продовжує потрійну гру. По-перше, він зазвичай повстає проти певної домінуючої культури “процвітаючих людей”. По-друге, свою значущість він знаходить в утвердженні субкультури “жебраків”. По-третє, така своєрідна гордість спонукає її працювати, творячи культуру “одного”, в якій вона буде королем, і її думка з будь-якого приводу, починаючи з їжі й закінчуючи есхатологією, буде незаперечною істиною.

“Хто може зрозуміти серце людини?!” І хто може зрозуміти світ, який веде переговори з таким серцем?! Джон і безліч сил, що впливають на нього, не піддаються вичерпному і раціональному аналізу. Все ж ми можемо пояснити багато чого з того, що відбувається в його складному серці та світі, і цього буде достатньо, щоб допомогти йому. Джон зараз відрізняється від того Джона, яким він був на певному відрізку історії свого життя в минулому. Потрібно дивитися на життя Джона з біблійної точки зору. Мудрість, солодка і поживна як мед, може показати всю істину, викрити і принести задоволення. Джон може навчитися жити, думати і діяти згідно з цією мудрістю.

Інші ідолопоклонницькі системи також впливають на Джона. Деякі з них – це ті гравці, яких Буньян описує в “Подорожі пілігрима” (ярмарок марнославства): притаманні певній культурі стосунки, цінності, страхи та можливості, що крутяться навколо грошей, сексу, їжі, влади, успіху чи комфорту. Певні ідоли “приємної зовнішності” – засоби масової інформації, професійний спорт, алкогольні напої – намагаються захопити Джона, пропонуючи тимчасову винагороду та хибний “порятунок” від тиску жорстоких і жахливих ідолів, що поневолюють його та час від часу мучать думками: “Я маю показати й довести, на що я заслуговую. Усі шановані мною люди повинні мене любити. Що якщо в мене не вийде?”

Інші ідолопоклонницькі системи, які впливають на Джона щодня, видно в його шлюбі та сімейному житті. Цінності та бажання Еллен і дітей провокують Джона і формують певні переконання. Якщо Еллен хвилюється про гроші, якщо діти скиглять і скаржаться, що їм не купують те, що вони хочуть, якщо Еллен бурчить на Джона, очікуючи моральних змін у його поведінці, то Джон своєю чергою хвилюється, сердиться, скаржиться, сумує, занепадає у смуток, захищається, заперечує і т. ін., залежно від того, яким чином йому вдається взаємодіяти з людьми в конкретному мікросуспільстві.

Такий спосіб дослідження “Що рухає мною?” є “соціологічним”. Лжебоги дуже заразливі. Саме тому і Старий, і Новий Заповіти рясніють застереженнями проти спілкування з язичницькими культурами, ідолопоклонниками, дурнями, лжевчителями, злими людьми тощо. Наші вороги не тільки завдають нам болю, а й спокушають нас уподібнюватися їм. Лжеголоса – це не галюцинації, не плід нашої уяви. “Світ” спонукає “плоть” спорудити моноліт зла: фабрику ідолів замість престолу істинного Бога.

Ми повинні добре знати, які альтернативні боги можуть заволодіти увагою людей, якщо ми хочемо допомогти їм чути і бачити істинного Бога. Вплив і сила лжебогів у жодному разі не виправдовує наш гріх. Але вони живлять, загострюють і спрямовують нашу гріховність у певному руслі. Це часто відбувається непомітно і неусвідомлено. Глибоке покаяння відбувається тоді, коли я бачу своє спотворене розуміння і вплив на мене неправильних поглядів інших людей. І те, й інше є спокусою для мене, і я маю з цим боротися.

Писання приділяє належну увагу соціологічному впливу, не вступаючи в компроміс із відповідальністю людини. Але, звісно ж, ідоли, які знаходяться “тут”, у наших серцях, визначають напрямок нашого життя. У наведеній вище ілюстрації серце Джона реагувало на навколишнє тим, що ідоли дедалі більше впроваджувалися й захоплювали його серце. Звісно ж, повністю розмежувати вплив довкілля та ідолів неможливо, але в наступному розділі ми більш детально розглянемо психологію ідолопоклонства.

Ідоли серця: психологія ідолопоклонства

Якщо схематично описати ідолопоклонницьку систему Джона, то можна сказати, що він приймав ідолів, з якими стикався в житті, і творчо створював своїх. Взаємодіючи з різними системами цінностей, він реагував по-різному, але в кожному випадку приймав і служив небіблійним цінностям. Його життя виправдовує і стверджує його помилкові судження. Його серце розділилося між істинним Богом та ідолами. Чи християнин він? Так, але в ньому має відбутися оновлення і заміщення наявних ідолів вірою в Христа. Є в його житті певні добрі плоди, але також присутнє і виконання бажань плоті.

Ідоли не існують самі по собі. Наше життя кишить ними. Психологічно Джоном володіє цілий набір лжебогів. Наприклад, зазвичай він коливається між гордістю та страхом перед людьми. Гордість або “гра в Бога” породжує певний набір гріхів: гнів, маніпуляції, прагнення контролювати людей і обставини, спротив батькам і владі, тип особистості (А, Б та ін.) тощо. Страх перед людьми або “зведення будь-кого в боги” породжує інший набір гріхів: сором’язливість, страхи, депресії, невдачі, занепокоєння, занурення в себе, почуття неповноцінності, мінлива поведінка. Усе це породжує прагнення до “перфекціонізму” з його вимогливістю і занепокоєнням: “Я граю перед тобою, а ти переді мною”.

Багато інших богів чекають своєї черги, включаючись час від часу в життєву драму Джона. Часом богом стає уникнення всіх складнощів, накликаних усіма ідолами, і набуття комфорту. Це відчуття дають відеоігри, телевізор, алкоголь, порнографія тощо. Бувають хвилини, коли допомога людям повністю захоплює його, він із “завидним” завзяттям хапається за служіння, дратуючись на всілякі перешкоди, схиляючись до месіанства (перелюбства), виправдовуючи будь-які сумнівні вчинки величезною важливістю та значущістю “свого служіння”. Звичайно ж, це тільки приклад. Будь-який із безлічі менших богів може проявляти себе в храмі його серця залежно від обставин: транспорту, погоди, ставлення дружини, проблем дітей у школі.

У реальності все дуже складно! Навіть описуючи загальну картину життя Джона, ми побачили, що вона будується на мозаїці безлічі ідолів. Чи існує ієрархія ідолів, чи є серед усього їхнього розмаїття домінуючі? Так, певні теми ниткою тягнуться по всьому життю Джона. Через безліч ідолів, що стримують його, Джона не можна визначити в чіткі рамки будь-якого “типу особистості”, хіба тільки в якомусь загальному сенсі. Деякі ідоли є домінуючими в житті Джона. Гордість (гра в бога) і страх перед людьми (я ставлю тебе богом) є вирішальними. У житті Джона постійно проявляються теми: “я хочу, щоб усе було по-моєму”, і “як краще виглядати в твоїх очах?”. Вимоги і страхи змінюють одна одну. Домінуючими ідолами час від часу стають сексуальні насолоди, гроші тощо, але їхній характер не так чітко виражений у житті Джона, хоча вони можуть дуже сильно проявлятися в житті інших людей.

Вражає те, що біблійні категорії (мотивація ідолів, у даному випадку) дуже реальні і не є домислами абстрактних типологій. Вони розглядають основні моменти подібності між людьми. Зараз психологія дуже поширена і популярна в нашій культурі, і ми вже звикли до певного аналізу людей за типами. Ось людина типу А, ось послужлива, ось контролююча. А в цієї людини виражена комбінація двох типів: меланхоліка і холерика. Вона типовий представник сімей алкоголіків. Корінь його гріха – гнів. Її проблема – низька самооцінка і т.д. і т.п. Зазвичай такі твердження дуже вагомі в очах людей. Фактично, вони нічого не пояснюють, а лише описують певний набір симптомів.

Корінні ідоли?

У нас може виникнути спокуса перенести ідею типів на опис ідолів і сказати: корінь його проблеми – ідол… Але Біблія розкриває інший погляд на розуміння людського серця. Ми лише можемо сказати: “Його найхарактернішим ідолом є… зазвичай…, але в інших випадках!..” Для суто евристичних цілей корисно буде зауважити, що одна людина налаштована, наприклад, на ідолів близькості, інша – на ідолів влади, третя – на ідолів комфорту, задоволень, релігії тощо. Стиль гріха людини – “характер плоті”, як назвав це Річард Лавлейс – зазвичай будується на конкретних домінуючих ідолах.

Гріху також притаманна і творчість. Ми не повинні забувати, що загальна картина гріха, описана в Біблії, – це не типологія відмінностей між людьми, а підсумок, який виокремлює нашу спільну рису: всі відвернулися від Бога, кожен на свою дорогу, роблять те, що справедливо в їхніх очах. За такого розкладу храм просто рясніє потенційними ідолами і лжебогами. Буйні зростаючі бажання плоті б’ються з Духом, наполегливо вимагаючи підпорядкування віри і послуху.

Типології є псевдопоясненнями. Вони описують, але не проводять аналіз, хоча, як концептуальні засоби для різних психологій і психотерапій, претендують на гарне пояснення. Найкраще, на що здатні типології, – це описати синдроми, тобто, звичайні моделі поєднання плодів і життєвого досвіду. Сучасні типології не допомагають відкривати реальні проблеми в житті реальних людей. У кращому разі вони дають, хоча зайвий, але гарний опис і глибоке пізнання людини. У гіршому вони дають нам неправильне розуміння концепцій і відводять у неправильному напрямі, бо оминають питання ідолопоклонства.

Як же ми пояснимо той факт, що всі ми чимось відрізняємося від Джона, хоча несемо в собі загальний набір ідолопоклонницьких тенденцій: численні форми гордості та страхів перед людьми; прагнення до чуттєвих насолод; любов до грошей; самовпевненість та впевненість у своїх поглядах, планах та здібностях; неправильний погляд на Бога, що ґрунтується на нашому досвіді й бажаннях; бажання бути справді праведним, достойним та поважним і т. ін.?

Як тонко підмітив Джей Адамс, говорячи про загальні риси, властиві окремим стилям гріха:

Таким чином, гріх, у всіх його вимірах, є проблемою, з якою має боротися кожен християнський душеопікун. Саме різноманітність загальних тем гріха робить душеопікунство таким складним. Усі народжені грішниками і залучені в одні й ті самі гріховні практики та стратегії, але в кожної конкретної людини розвивається свій стиль гріха. Стилі гріха (і його стратегії) у кожної людини будуть свої; але за ними простежується певна спільна всім тематика.

“Сусіди” на ярмарку марнославства

Яким же чином розвиваються індивідуальні стилі гріха? Звичайно ж, “сусіди” на ярмарку марнославства можуть сприяти зміцненню різних ідолів. Думаю, нас не здивує, що вимогливість і невдоволення батька Джона сприяло розвитку та зміцненню ідола в серці Джона – страху перед людьми. Усе ж таки через тривалу взаємодію серця, що продукує ідолів, з навколишнім середовищем, що пропонує ідолів, інша дитина може вирости з батьками, які дуже приймають, і “страх перед людьми” зміцнюватиметься у формі пристрасного бажання ніколи не зазнавати поразки і завжди бути прийнятим. Наші ідоли, з одного боку, жадають того, чого в нас немає, а з іншого, міцно тримаються за те, що в нас є.

Багато нюансів нашого ідолопоклонства формуються суспільством, тими можливостями і цінностями, які воно нам пропонує. Наприклад, не дивно, що дуже багато людей стануть гомосексуалістами (або блудниками, або пристрастяться до порнографії, або т. ін.) у культурі, в якій доступні, законні або вважаються нормою певні форми сексуальних гріхів. Наприклад, Джон виріс у сім’ї, яка помірною мірою була охоплена прагненням до академічних і професійних досягнень. Його сусіди, можливо, зростали в сім’ї, де практикувався відхід від проблем до миттєвих задоволень, і це навчало їх, що життя – це веселі вечірки з пивом і перегляд спортивних матчів. Одні й ті самі ідоли можуть призводити до різних плодів у житті різних людей. Наприклад, у наш час Ваал не є більше загрозою у створенні “релігійних” форм ідолопоклонства, але такою загрозою є мормони.

Здебільшого всі варіації посилюються життєвим досвідом: трагедіями або спокійним життям, хворобами або добрим здоров’ям, багатством або бідністю, життям у Нью-Йорку, Айові або Уганді, середньою освітою або аспірантурою, первісток ви або восьма дитина в сім’ї, чоловіком або жінкою, народженим у 1500 або ж у 1720, 1920, 1960 році і т. д. Також різноманітність пов’язана зі спадковими особливостями й темпераментом: інтелект, фізичні можливості, таланти й здібності, метаболізм і гормональні особливості роботи організму тощо. І останнє, унікальний вибір можливостей і шляхів, який відкривається перед людиною у світі, забезпечує незліченну безліч варіацій загальних біблійних категорій.

Діагностичні категорії, які проникають до суті проблеми – це категорії “віра – ідоли”. Саме ці категорії ми й використовуємо, бо тільки вони можуть охопити мінливість і відносну стабільність світу Джона, плоті, диявола, з одного боку, та істинного Бога-Спасителя, з іншого. Вони застосовуються до кожної людини, просто і доступно пояснюють усі складні моменти. Біблія говорить про кожного з нас, незважаючи на те що ми всі різні.

Інші погляди на діагностику та євангеліє: багатостороннє тлумачення

Як ми вказували, набір поведінкових реакцій Джона, його стосунків, знань, цінностей, суджень, емоцій, впливів тощо можна детально розглянути через призму біблійного розуміння ідолопоклонства. Взаємодія конкретних ідолів серця Джона з конкретними ідолами середовища, в якому він перебуває, призводить до руйнування його життя. Гріх є результатом злиття неправильно зорієнтованих серцевих мотивів із соціокультурними системами всіх рівнів. У цій статті я хотів розкрити глибокий зв’язок між плоттю і світом. Але я хочу також визнати існування інших підходів у розгляді цього питання.

Я залишив поза увагою важливий зв’язок між дияволом, з одного боку, світом і плоттю, з іншого, у розвитку дисфункціонального гріховного життя. “Хто керує мною?” передбачає усвідомлення духовних сил. Ідоли й демони йдуть рука об руку в поклонінні лжебогам. Тож не дивно, що функціональне панування сатани однаковою мірою очевидне також і в більш витончених стилях ідолопоклонства, що поневолює Джона. Чи означає це, що Джон одержимий демонами, і йому необхідне вигнання нечистих духів (екзорцизм)? Звичайно ж, ні. Але, коли ми відчуваємо, наприклад, страх або гнів, ми уподібнюємося образу сатани, а не образу Бога. У боротьбі з сатаною потрібні такі ж прийоми і методи, як і в боротьбі зі світом і плоттю. Зрештою, відповіддю на це є розумна віра в Євангеліє Ісуса Христа. Усвідомлення духовної війни, яка постійно відбувається, підкреслює той факт, що християнське душеопікунство – це служіння молитви. Усвідомлення реальності духовної війни також допомагає нам протистояти спокусам біхевіористської науки міркувати про людей у психосоціальних рамках, не виявляючи належної поваги до Бога.

Усілякими хитрощами та вивертами сатана намагається встановити своє панування над людьми. Він послідовно й систематично працює над тим, щоб зруйнувати стосунки Джона з іншими людьми, призвести його до кричущих гріхів, обдурити, спотворити його мислення та сприйняття, звинуватити, привести у розпач і зневіру, заплутати, нормальні бажання перетворити на похіть і “нужду” і т. ін. До цього моменту ця стаття розкривала проблему ідолопоклонства, беручи до уваги плоть і світ. Сатана завершує біблійну картину мотивації поведінки, що включає три елементи.

Також до цього моменту не торкалися всіх подробиць впливу стану здоров’я Джона (або соматичний вплив) на його життя. Загостренню його проблем сприяли алергії, перевтома, неправильне харчування, сексуальна незадоволеність, малорухливий спосіб життя. Глибокий аналіз проблем дратівливості, нападів депресії, сімейних конфліктів і сексуальних пожадливостей постійно звертатиме нашу увагу на ймовірність впливу соматичного аспекту. Той факт, що помірне споживання кави та цукру, регулярний відпочинок, сексуальне життя та фізичні навантаження полегшують симптоми, підтверджує вплив фізичного стану на його проблеми. Соматичні чинники впливають на “кількість” проблем Джона, але вони не створюють “якості” його проблем. Дратівливість може призвести до спалахів люті та прокльонів. Напади нудьги можуть призвести до безпросвітного відчаю. Схильність дивитися з пожадливістю на жінок може призвести до купівлі порножурналів. Фізичний стан Джона може загострювати або полегшувати його гріховне життя. Але фізичний стан сам по собі не породжує гріхів.

Роль волі

Ще один фактор залишився без належної уваги – це воля Джона, ступінь її прояву і контролю над його поведінкою. Як я вказав вище, той факт, що ми приділяємо багато уваги біблійному розумінню мотивів серця і світу, не є тактичним ходом витіснення відповідальності людини з біблійної картини розуміння проблем. Джон робить свій вибір, навіть коли він іде добре натоптаними дорогами, де, здається, не існує жодних розгалужень. У різні періоди свого життя Джон працював над самодисципліною. Він знає, що добре, і що погано. Він може пригадати багато ситуацій, коли він через свою впертість обирав неправильні вчинки. Хоча, також, він може пригадати багато випадків, коли він свідомо з віри в Христа обирав правильну дорогу.

Визнання вибору не заперечує сили впливу світу, плоті та диявола. Що більше Джон пізнає себе і навколишнє середовище, то більше він усвідомлює реальність вибору, який завжди перед ним стоїть. Одна з цілей роботи над домінантними ідолами (ідолопоклонницькими бажаннями, надіями, страхами, очікуваннями і цілями, які опановують людьми) полягає в тому, щоб якомога повніше розкрити картину вибору в житті Джона: що він вибирав, чому віддавав перевагу. Освячення розширює межі усвідомленого вибору та біблійного самовладання в житті людини.

Також до цього моменту ми не згадували про провидіння Боже, про те, через що Бог проводить людину в змінах. Звернення до Бога – дар згори. У Джона з’явилася свобода від гріха, радість у Христі, зростаюча любов до людей. У нього були “чудові часи” в християнському житті: часи біблійного бачення, відчуття любові та свободи після гарної проповіді, конференції або в результаті незрозумілих моментів відкритості його серця перед Богом.

Але зміни в житті Джона, – чи є вони результатом перемог у духовній війні, чи психологічними змінами, чи досягнуті зусиллям волі, чи завдяки особливим моментам близькості з Богом – здається, відбуваються “випадково”. Ці чотири парадигми і є основою, на якій Джон будує своє розуміння проблем і змін. Він знає, що в його житті не відбуваються постійні, послідовні, хороші зміни серця. Життя Джона являє собою суцільний хаос із короткими періодами полегшення. У цій статті я хотів описати кілька елементів, які можуть допомогти зробити наші зміни реальними, послідовними, внутрішніми та свідомими. Мої спостереження за такими людьми, як Джон, у церкві та поза нею показують, що вони схильні бути сліпими до того, що ними рухає. Це цікавий, але поширений феномен, коли біблійно освічені люди не бачать ідолів свого серця і не помічають спокус оточуючого їхнього світу (ярмарки суєти). Джон активний, імпульсивний, емоційний. Він відносно мало знає про Боже ставлення до того, що відбувається в його серці та в його світі. На запитання: “У чому полягає Божий план для мого життя?” часто можна відповісти впевнено тільки тоді, коли починаєш розуміти характерні теми, що проявляються у твоєму житті.

Мій аналіз здебільшого має психосоціальний характер (заповітний психосоціальний характер: Бог – ідоли!). Повний біблійний аналіз проблем Джона має носити психосоціально-соматичний характер плюс аналіз волі/вибору і досвіду. Якщо ми поставимо собі за мету зрозуміти значущість і вагу кожної складової, то, в такому разі, ми будемо шукати щось абсолютно невловиме, незважаючи на існування різних теорій соціологів із цього питання. Але відповідь Біблії завжди актуальна і може бути застосована: залиште ідолів і зверніться до живого Бога, оновіться розумом і серцем в істині (і все, що містить у собі фраза “покайтеся і вірте”).

Питання панування

Хоча дуже корисно поговорити про ці дві сторони людської мотивації, ми не повинні забувати про те, що ми фокусуємо свою увагу на кількох аспектах одного цілого. У цій статті я підкреслив зв’язок між серцем і соціальним середовищем, чому Біблія приділяє величезну увагу. Але питання про людську мотивацію зрештою є питанням панування: жива віра в істинного Бога або віра в ідолів і псевдобогів. Це можна розглядати з різних боків:

1. Панування через призму нашого серця: сповнена благодаті, “пряма і конкретна” воля Духа або буйні ідолопоклонницькі бажання моєї плоті.

2. Панування через призму соціального впливу: соціальний вплив Царства Божого і тіла Христа або поглинання нами моделей і цінностей царств нашого світу (мікроцарств: сім’ї, друзів, сусідів, школи, роботи, культури народу, соціального прошарку суспільства, національності тощо).

3. Панування через призму духовного впливу: добрий цар Ісус або тиран сатана.

4. Панування через призму соматичного впливу: переживання фізичного болю з надією на воскресіння або надмірна поглинутість болями, насолодами, поневіряннями та бажаннями.

5. Панування крізь призму вольового вибору: свідома віра в Божі обітниці і послух Божій волі чи віра і вибір на задоволення спонтанно виникаючих бажань – “шлях, який здається людині прямим”.

6. Панування через призму досвіду спілкування з Богом: вчитися радіти в Бозі серед благословень, каятися й довіряти Богові серед страждань або ставати зарозумілим, гордим і самовпевненим, коли все йде так, як ми задумали, і депресивним, гнівним, відчувати страх, коли життя приносить біль і невпевненість.

Хоча ця стаття здебільшого присвячена взаємодії перших двох прикладів (серце і навколишнє), я мав намір не звузити, а навпаки – розширити й поглибити наше розуміння життя Джона. Весь світ і його життя ми можемо вмістити в рамки біблійних концепцій. Уявні парадокси зникають, коли ми розуміємо, що поведінка є керованою і контрольованою. Джон несе повну відповідальність за те, що він робить. Внутрішнє життя Джона сповнене збочень і сліпих необдуманих вчинків. Його стан перебуває під постійним впливом спокус і обману зовнішнього світу. Джон – християнин. Дух і Слово Боже можуть дуже сильно працювати над зміною його внутрішнього світу та цінностей, звільняючи його в такий спосіб від контролю та впливу навколишнього середовища.

Ідолопоклонство і служіння Євангелія Ісуса Христа

У цій статті основну свою увагу я приділив питанням діагностики: біблійного розуміння людей. Але біблійний діагноз передбачає і біблійне рішення. Біблійне розуміння людей дає нам можливість правильного застосування Євангелія у вирішенні проблем людини.

Перед християнськими душеопікунами стоїть важке завдання конкретного і точного застосування Євангелія любові Божої. Є багато хибних, неадекватних і збочених ідей, бо Євангеліє може бути легко понівечене при неправильному сприйнятті й омані щодо ідолів серця та ярмарку суєти. Але, якщо ми правильно розглядаємо взаємозв’язок відповідальної поведінки, оманливих внутрішніх мотивів і сильного впливу середовища, тоді багатство Євангелія стає безцінним для вирішення проблем людей. Те, що колись було “сухим знанням чи доктриною”, сповнюється мудрістю, стає важливим, значущим, дає надію, радість і життя. Люди бачать, що Євангеліє набагато багатше, ніж просто “квиток у небеса” і механічне прощення за повторювані гріхи.

Скільки таких людей, як Джон, страждають від почуття провини за руйнівні, здається, непорушні моделі поведінки? Але, коли Джон побачить справжню картину свого серця, він справді усвідомить свою величезну потребу в Спасителі, потребу в позбавленні від поневолюючих сил. Христос Своєю силою працює в людях, які усвідомлюють в Ньому реальну потребу. Ми, християнські душеопікуни, у нашому житті та нашому консультуванні часто не уявляємо Євангеліє конкретно і застосовно до ситуації. Серед християн існують дві основні тенденції в цьому питанні: акцент на психологію чи на мораль.

Християнські душеопікуни психологічного спрямування зазвичай виявляють щирий інтерес до мотивації проблемної поведінки. Вони намагаються працювати із зовнішніми та внутрішніми факторами, які структурують і спонукають до певної поведінки.

Хоча при цьому душеопікуни психологічної спрямованості дають неправильне пояснення проблем серця. Категорії “потреб” мають тенденцію заміщати біблійні категорії – ідолопоклонства, пожадливості плоті, страху перед людьми тощо, які спрямовують людину прямо до Бога. Також, зовнішні чинники: випадки насильства, поганий приклад, нездорова сім’я набувають більш визначального характеру, ніж їм наказує Біблія.

Ці погляди на зовнішню і внутрішню мотивацію є чудовим поясненням проблем поведінки та емоцій. “Ти почуваєшся жахливо і поводишся погано тому, що твоя сім’я не змогла задовольнити твої потреби”. Логіка терапії відповідає логіці діагностики: “Я приймаю тебе, і Бог приймає тебе. Ти можеш отримати задоволення своїх потреб, і ти можеш змінюватися в тому, що ти відчуваєш і в тому, як дієш”. Відповідальність за поведінку зводиться до нуля, і процес змін стає більше процесом задоволення потреб, ніж свідомого покаяння (metanoia) і оновлення розуму у Христі.

Що таке Євангеліє?

Що відбувається з Євангелієм, коли концепцію ідолопоклонства ми залишаємо осторонь? Для людей, які вважають себе невдахами, слова “Бог любить тебе” зазвичай стають засобом заповнення нестачі почуття власної гідності. Значимість Євангелія Ісуса Христа – “благодать для грішників і звільнення від наслідків впливу на нас гріха інших людей” – применшується або навіть спотворюється і стає чимось на кшталт “безумовного прийняття для людей, які постраждали від тих, хто їх оточує, але не зазнали такого прийняття”. Євангеліє звучить так: “Бог приймає тебе таким, яким ти є. Він любить тебе безумовною любов’ю”. Це не біблійне Євангеліє. Божа любов – це не Роджеріанське безумовне добре ставлення у великих масштабах. Теорія потреб і мотивації – на відміну від теорії ідолопоклонства – спотворює Євангеліє і представляє його хибним у своїй основі.

Євангеліє краще за безумовну любов. Євангеліє каже: “Бог приймає тебе так, як і Христос”. Христос несе прокляття, на яке заслуговуєш ти. Христос цілковито до вподоби Отцю і дає тобі Свою досконалу доброту. Христос царює в силі, тільки завдяки Йому ти можеш стати чадом Небесного Отця. Він хоче змінити в тобі те, що неприйнятно для Бога. Бог ніколи не приймає мене “таким, яким я є”. Він приймає мене “таким, яким я є в Ісусі”. Акценти зміщуються. Істинне Євангеліє не допускає, щоб любов Божа була затягнута у вирву ненаситного бажання прийняття і цінності. Навпаки, воно радикально зміщує акценти – те, що Біблія називає “страхом Господнім” або “вірою”, змушує людей дивитися поза собою.

Християнські консультанти психологічної спрямованості зазвичай дуже велику увагу приділяють тому, щоб явити Божу любов людям, які сприймають Бога як найсуворішого критика, якому неможливо догодити. Але недолік підходу полягає в тому, що вони не розглядають проблеми людей у запропонованих у цій статті категоріях, а це неминуче призводить до тенденції ліберального підходу до Євангелія. Хрест стає просто проявом Божої любові. Він втрачає свою силу, як замісна жертва досконалого Агнця, Який закликає мене до покаяння в гріху, що поглинає серце. “Недбало лікують рану” (Єр. 8:11).

Християнські консультанти морального спрямування стикаються з іншою проблемою. Там, де існує моральний підхід до вирішення проблем, прощення Христа застосовується здебільшого до гріховних вчинків. Порівняно з психологічним підходом Євангеліє має більш ортодоксальний характер, але масштаб його застосування звужується. Прихильники психологічного напряму визнають складність нашого внутрішнього світу і зовнішніх страждань, хоча спотворюють ці два поняття. У певному сенсі прихильники морального підходу неадекватно розуміють ті аспекти, про які йшлося в цій статті.

Моральний підхід до християнства зазвичай не враховує вплив соціального середовища та страждань, які воно на нас накликає. Душеопікуни бояться, що такий інтерес неминуче підбадьорюватиме нас перекладати відповідальність і провину на когось іншого, що так легко і природньо для нашого серця, і зведуть нанівець особисту відповідальність людини. Але вони не бачать, що розуміння зла, з яким ми стикаємося, – Ярмарок марнославства, що обертається довкола нашого життя, – є важливою частиною поглиблення нашої вдячності й подяки Христу. Правильне ставлення до тих сил, які впливають на нас і задумані (сатаною) для зла, дає нам змогу реагувати розумно, відповідально і милостиво. Як показано в багатьох псалмах, наші страждання є контекстом, у якому ми відчуваємо втішну і змінюючу любов Божу. Божі втіхи і сила заспокоюють нас у наших бідах і труднощах. Ми змінюємося, переживаючи лиха, якщо вдаємося по допомогу до Бога і знаходимо притулок у Ньому, а не в порожніх ідолах.

Прихильники морального підходу до консультування не приділяють належної уваги аспекту внутрішньої мотивації. Мотивація серця може розглядатися частково при усвідомленні “себе” і “плоті”. Але рішення завжди розглядається в рамках “все або нічого”. “Звернення до Бога”, “відпусти і дай Богові” і “повне підпорядкування” – ці три поняття розглядають проблему мотивації через дію “першого благословення” (звернення до Бога) або “другого благословення” (очищення через виконання Святим Духом). У їхньому розумінні Євангеліє призначене для початку християнського життя або ж є поворотною дією висвітлення (молитва посвяти Богові). Також, не надається великого значення тривалому процесу внутрішнього оновлення, якого ми всі потребуємо. Ісус каже нам брати наш хрест щодня, вмирати для хибних богів, яких ми ж і створюємо, і вчитися ходити в спілкуванні з Тим, Хто сповнений благодаті допомагати нам. Сприйнятливість до Божої любові – “Господь – Пастир мій, і я ні в чому не буду мати потреби” – є абсолютно необхідною умовою будь-якої активної слухняності Богові.

Я розглянув два поширені підходи до Євангелія Ісуса Христа. Обидва дають неадекватне пояснення порочності наших сердець і вразливості до впливу зовнішнього середовища. Люди виробляють ідолів, купують їх і продають. Ми блукаємо метушливим містом, на вулицях якого люди роблять, продають і купують ідолів. Ми купуємо, продаємо, шукаємо, погоджуємося, маніпулюємо, позичаємо, обманюємо, нападаємо або тікаємо. Але є більше Євангеліє. У брамі Ярмарку Марнославства, Християнин зустрів людину, яка перестерігала подорожніх такими словами:

Нехай буде завжди перед вашими очима Царство слави, і віруйте твердо в обіцяне вам, хоча воно ще невидиме. Остерігайтеся, щоб ніщо мирське не вкралося в серце ваше. Вельми слабке серце людське і гріховне. Спрямуйте погляди ваші до неба і пам’ятайте, що всяка влада на небі й на землі обіцяна вам.

Християнин проходить Ярмарок марнославства закривавлений, але з чистим серцем. Серед тяжкого бою зі світом, плоттю і дияволом він згадує Небесний Єрусалим, до якого він іде, і Господа Ісуса Христа, Який покликав його до життя.

Біблійне Євангеліє звільняє від особистого гріха та ситуаційного зла. Біблійне поняття внутрішнього ідолопоклонства допомагає людям побачити свою потребу в Христі, як у милосердному Спасителеві від гріхів помислів і дій. Поняття соціо-культурно-сімейно-етнічного ідолопоклонства допомагає людям побачити Христа як могутнього визволителя від несправжніх панів і несправжніх систем цінностей, які ми схильні автоматично вбирати. Християнське душеопікунство – це душеопікунство, що розкриває наші мотиви – наші серця і наш світ – таким чином, що істинне Євангеліє є єдино можливим рішенням.